Рішення № 106688266, 28.09.2022, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2022 року

справа №380/4037/22

провадження № П/380/4054/22

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд, головуючий суддя Гавдик З.В., секретар судового засідання Раєнко О.В., розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 , представник – Москалюк Л.І.до Головного управління ДПС у Львівській області, представник– Іванейко Я.Я. за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Шеченківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), представник – не з`явивсяпро про визнання протиправним і скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

Позивач – ОСОБА_1 звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Львівській області, в якому з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог просила:

- Визнати протиправним та скасувати рішення Відповідача від 26.10.2021 № 23546/2407 про застосування до ОСОБА_1 штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (не перерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску у розмірі 83636,05 грн.;

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28.10.2019 року, що позивач здійснила сплату ЄСВ за вересень 2019 року на розрахунковий рахунок ГУ ДПС у Львівській області № UA988999980000037197201021306 у розмірі 81261,41 грн. та 21.11.2019 року сплату ЄСВ за жовтень 2019 року на розрахунковий рахунок ГУ ДПС у Львівській області № НОМЕР_1 у розмірі 100 629,14 грн.

Однак, 01.12.2019 року позивач виявила, що сплатила помилково ЄСВ за вересень і жовтень 2019 року на реквізити ГУ ДПС у Львівській області (Личаківський район м. Львова), замість того, щоб сплатити ЄСВ на реквізити ГУ ДПС у Львівській області (Шевченківський район м. Львова).

02.12.2019 року позивач подала заяву начальнику Шевченківської ДПІ Личаківського управління ГУ ДПС у Львівській області, у якій просила перерахувати помилково сплачені кошти у сумі 181890,55 грн. на рахунок ГУ ДПС у Львівській області (Шевченківський район у м. Львові, рахунок №UA19899998000003719620102130, відкритий в Казначействі України).

До заяви позивач додала платіжне доручення № 1 від 28 жовтня 2019 року на суму 81 261,41 грн. та платіжне доручення № 12 від 21 листопада 2019 року на суму 100 629,14 грн.

31.01.2020 року заяву ОСОБА_1 було розглянуто та помилково сплачені кошти Позивачем перераховані на вірний рахунок ГУ ДПС у Львівській області (Шевченківський район у м. Львові, рахунок № UA198999980000037196201021307, відкритий в Казначействі України).

26.10.2021 року Головним управлінням ДПС у Львівській області було прийнято Рішення №23546/2407 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску. Підставою для нарахування штрафу та пені стала несвоєчасна сплата позивачем єдиного соціального внеску.

Позивач вважає, що Рішення відповідача протиправним, оскільки позивач виконала вимоги чинного законодавства України, а саме сплатила ЄСВ.

Представник позивача в судових засіданнях позовні вимоги підтримала, надала суду додаткові пояснення та докази, просила позов задоволити повністю.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву, вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими. Згідно інтегрованої картки платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, 31.01.2020 року зараховано кошти у рахунок сплати заборгованості по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 181890, 55 грн. З огляду на це, контролюючим органом 26.10.2021 року прийнято рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача в судових засіданнях позовні вимоги заперечував, надав суду додаткові пояснення та докази, просив в задоволені позову відмовити повністю.

Згідно п. 3 ч. 3 ст. 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою від 21.02.2022 відкрито спрощене провадження у справі. Ухвалою суду від 11.05.2022 року постановлено про перехід з спрощеного провадження в загальне позовне провадження. Ухвалою суду від 27.07.2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Безпосередньо, всебічно, повно та об`єктивно дослідивши наявні у справі докази, давши їм оцінку, суд встановив:

28.10.2019 року ОСОБА_1 здійснила сплату ЄСВ за вересень 2019 року на розрахунковий рахунок ГУ ДПС у Львівській області № UA988999980000037197201021306 у розмірі 81 261,41 грн.

21.11.2019 року ОСОБА_1 здійснила сплату ЄСВ за жовтень 2019 року на розрахунковий рахунок ГУ ДПС у Львівській області № UA988999980000037197201021306 у розмірі 100 629,14 грн.

01.12.2019 року позивач виявила, що сплатила помилково ЄСВ за вересень і жовтень 2019 року на реквізити ГУ ДПС у Львівській області (Личаківський район м. Львова), замість того, щоб сплатити ЄСВ на реквізити ГУ ДПС у Львівській області (Шевченківський район м. Львова).

02.12.2019 року позивач подала заяву начальнику Шевченківської ДПІ Личаківського управління ГУ ДПС у Львівській області, у якій просила перерахувати помилково сплачені кошти у сумі 181 890,55 грн. на рахунок ГУ ДПС у Львівській області (Шевченківський район м. Львові, рахунок № UA198999980000037196201021307, відкритий в Казначействі України).

До заяви позивач додала платіжне доручення № 1 від 28 жовтня 2019 року на суму 81 261,41 грн. та платіжне доручення № 12 від 21 листопада 2019 року на суму 100 629,14 грн.

31.01.2020 року заяву ОСОБА_1 було розглянуто та помилково сплачені кошти позивачем перераховані на вірний рахунок ГУ ДПС у Львівській області (Шевченківський район м. Львові, рахунок № UA198999980000037196201021307, відкритий в Казначействі України).

26.10.2021 року ГУ ДПС у Львівській області прийнято рішення №23546/2407 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.

Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач вважає спірне рішення незаконними, безпідставними, необґрунтованими та такими, що підлягає скасуванню в судовому порядку.

Вказані обставини, та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Судом частково враховуються аргументи наведені позивачем про протиправність спірного рішення відповідача з наступних підстав згідно встановлених судом обставин та вимог законодавства:

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 2 частини 1 Закону України №2464-IV «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 6 вказаного Закону, платник єдиного внеску зобов`язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до частин 8 та 11 статті 9 Закону України №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. У разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього ж Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абзац 3 частини 8 статті 9 Закону України №2464-VI).

За правилами частини 10, пункту 2 частини 11 статті 25 Закону України №2464-VI, на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу. Орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції, зокрема: за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів, визначено Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року №449 (далі Інструкція №449).

За змістом пункту 1 розділу VII Інструкції №449 за порушення норм законодавства про єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до платників, на яких згідно із Законом покладено обов`язок нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок, застосовуються фінансові санкції (штрафи та пеня) відповідно до Закону.

Положеннями підпункту 2 пункту 2 розділу VII Інструкції №449 визначено, що відповідно до частини одинадцятої статті 25 Закону України №2464-VI до платників, визначених підпунктами 1 - 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, органи доходів і зборів застосовують штрафні санкції у таких розмірах: за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення у період до 01 січня 2015 року, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум. За несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення, починаючи з 01 січня 2015 року накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.

При цьому складається рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску за формою згідно з додатком 12 до згаданої Інструкції.

Розрахунок цієї фінансової санкції здійснюється на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів.

При застосуванні штрафів, зазначених у цьому підпункті, приймається одне рішення на всю суму сплаченої (погашеної) недоїмки незалежно від періодів та кількості випадків сплати за вказані періоди.

Відповідно до пункту 7 розділу VII Інструкції №449 рішення про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених пунктами 2, 3, 5, 6 згаданого розділу, за наслідками розгляду акта та інших матеріалів про порушення приймає посадова особа органу доходів і зборів. За результатами розгляду акта документальної перевірки рішення про нарахування пені та застосування штрафів приймається протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки - приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.

З аналізу викладених правових норм слідує висновок, що умовою для застосування до платника штрафних санкцій та нарахування пені є несвоєчасна сплата останнім єдиного внеску.

Судом з матеріалів справи встановлено, що позивач здійснила сплату єдиного соціального внеску 28.10.2019 року за вересень 2019 року (8 днів прострочення платежу) та 21.11.2019 року за жовтень 2019 року (1 день прострочення платежу). Однак, ОСОБА_1 помилково сплатила ЄСВ за вересень і жовтень 2019 року на реквізити ГУ ДПС у Львівській області (Личаківський район м. Львова), замість того, щоб сплатити ЄСВ на реквізити ГУ ДПС у Львівській області (Шевченківський район м. Львова).

Тобто позивач фактично здійснила всі необхідні дії для повного виконання свого податкового обов`язку зі сплати грошового зобов`язання, проте суд з`ясував, що позивач під час сплати помилково зазначила не правильний рахунок. Вказана обставина сторонами визнається та не оспорюється.

Допущена позивачем помилка не свідчить про несплату необхідної суми єдиного внеску та не спричинила настання жодних негативних наслідків або збитків для відповідного бюджету та держави в цілому, оскільки страхові кошти в подальшому у будь-якому разі підлягали перерахуванню на єдиний казначейський рахунок.

За наведених обставин, суд вважає, що здійснення помилки під час перерахування платником суми грошового зобов`язання з єдиного внеску у строк, встановлений Законом №2464-VI, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова, а тому не може слугувати підставою для притягнення платника до відповідальності за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску.

Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеними у постанові від 13.01.2021 (справа №820/5282/17, адміністративне провадження № К/9901/47906/18).

Відтак відсутність бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов`язання свідчить про неможливість застосування штрафів, передбачених пунктом 126.1 статті 126 ПК України.

Крім того, для підтвердження факту несплати узгодженої суми грошового зобов`язання необхідно встановити, що у строк, передбачений пунктом 57.1 статті 57 ПК України, платник податків не вчиняв дії, спрямовані на перерахування узгодженої суми грошового зобов`язання до державного бюджету. А, зважаючи на те, що такі суми зараховуються на єдиний казначейський рахунок, то помилкове визначення коду бюджетної класифікації у платіжному дорученні під час сплати суми податкового зобов`язання не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми грошового зобов`язання у визначений вказаною нормою ПК строк.

Аналогічної правової позиції дійшов Верховний Суд в постанові від 01.08.2018 у справі №813/2487/17, у якій зазначено, що помилкове зазначення неправильного рахунку отримувача коштів не є правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми податку у визначений законодавством строк. Допущена позивачем помилка не спричинила настання будь-яких негативних наслідків або збитків для відповідного бюджету.

Відповідні висновки також викладені у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №826/1/16 від 21.02.2018 у справі №813/1008/16.

Суд дійшов висновку, що позивач вчинив дії спрямовані на перерахування узгодженої суми грошового зобов`язання до державного бюджету. З огляду на те, що такі суми зараховуються на єдиний казначейський рахунок помилкове визначення розрахункового рахунку в платіжному документі під час сплати суми грошового зобов`язання не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми грошового зобов`язання у визначений вказаною нормою строк, а відтак і для застосування штрафних (фінансових) санкцій та нарахування пені.

Головне управління ДПС у Львівській області винесло рішення від 26.10.2021 року про застосування до ОСОБА_1 штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (не перерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску в частині штрафу за несвоєчасну сплату єдиного внеску у розмірі 83 635,05 грн. за період з 22.10.2019 року по 31.01.2020 року.

Позивач здійснила сплату єдиного соціального внеску 28.10.2019 року за вересень 2019 року (8 днів прострочення платежу) та 21.11.2019 року за жовтень 2019 року (1 день прострочення платежу).

Отже, відповідачем не вірно розраховано пеню на суму недоїмки з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу, оскільки застосовано не вірний період.

Згідно платіжного доручення №1 від 28 жовтня 2019 року на суму 81261,41 грн:

81 261, 41 (сума ЄСВ за вересень 2019 року) - 20% ( розмір штрафу за несвоєчасну сплату ЄСВ) = 16 252, 28 грн.

81 261, 41 (сума ЄСВ за вересень 2019 року) – 0,1 % (розмір пені за день прострочення платежу) =81, 26 грн. за день прострочення платежу.

81,26*8 (кількість прострочених днів)=650,08

Загальна сума штрафу-16252,28 грн.

Загальна сума пені-650,08 грн.

Згідно платіжного доручення №12 від 21 листопада 2019 року на суму 100 629,14 грн:

100 629,14 (сума ЄСВ за жовтень 2019 року) - 20% ( розмір штрафу за несвоєчасну сплату ЄСВ) = 20125, 83 грн.

100 629,14 (сума ЄСВ за жовтень 2019 року) – 0,1 % (розмір пені за день прострочення платежу) =100, 63 грн. за день прострочення платежу.

100, 63 *1 (кількість прострочених днів)= 100, 63 грн.

Загальна сума штрафу-20125, 83 грн.

Загальна сума пені-100, 63 грн.

Отже, загальна сума штрафу згідно платіжних доручень №1 та №12 - 36 378, 11 грн., та загальна сума пені згідно зазначених платіжних доручень -750,71 грн.

Також суд враховує положення Висновку N 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява N 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява N 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява N 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

З цих же по суті підстав судом не враховуються заперечення відповідача та частково враховуються аргументи позивача, відповідно позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача понесених ним витрат на професійну правничу допомогу у цій справі суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Суд зазначає, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірними з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Приписами Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року («East/West Alliance Limited v. Ukraine», заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» («Iatridis v. Greece», заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» («Pakdemirli v. Turkey», заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови).

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) дійшла висновку, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу у цій справі позивач надав суду такі докази:

- попередній орієнтований розрахунок судових витрат, які позивач ОСОБА_1 понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Разом з тим суд відзначає, що представником позивача не надано акта приймання-передачі наданих послуг.

Відсутність акта приймання-передачі наданих послуг не дає суду можливості встановити дійсну згоду сторін щодо переліку робіт (послуг), які мали бути виконані (надані) адвокатом, а також щодо суми витрат за кожну виконану (надану) роботу (послугу).

Щодо наданого представником позивача попереднього орієнтовного розрахунку правової допомоги та часу надання суд відзначає, що по-перше: такий розрахунок є попереднім; по-друге: він є орієнтовним; по третє: не містить підпису Виконавця, а відтак не може підтверджувати дійсну згоду обох сторін щодо переліку робіт (послуг), які мали бути виконані (надані) адвокатом, а також щодо суми витрат за кожну виконану (надану) роботу (послугу), про що вже зазначено вище.

Таким чином, суд зазначає, що за наявності правових підстав для відшкодування витрат на правничу допомогу, позивачем не надано до суду належних документів, які підтверджують суму витрат на правничу допомогу, що унеможливлює вирішення питання про відшкодування таких витрат на користь позивача.

З огляду на викладене суд відмовляє у задоволенні заяви представника позивача про відшкодування судових витрат за надання послуг з правничої допомоги у суді першої інстанції.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 17 серпня 2022 року у справі № 580/3324/19.

Згідно ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 262-263, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Львівській області (79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Шеченківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (79007, Львівська обл., м. Львів, вул. Котлярська, буд. 6) про визнання протиправним і скасування рішення, - задоволити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Львівській області №23546/2407 від 26 жовтня 2021 року про застосування до ОСОБА_1 штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (не перахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску в частині штрафу за несвоєчасну сплату єдиного внеску у розмірі – 32261,40 грн., в частині нарахування пені у розмірі – 14245,83 грн, всього у сумі – 46507,23 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Львівській області (ЄДРПОУ ВП 43968090, 79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 496, 20 грн. сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.

Повне судове рішення складено 10.10.2022 року.

Суддя Гавдик З.В.