Рішення № 106687898, 11.10.2022, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ващиліна Р.О., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Закарпатській області про стягнення середнього заробітку, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Закарпатській області, в якому просить зобов`язати Головне управління ДФС у Закарпатській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток, обчислений з урахуванням коефіцієнта коригування заробітної плати станом на 20.02.2020 року (відповідно до діючою на той момент пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 №100), за час затримки виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2020 у справі №260/1300/18 в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі, а саме: за період з 22.09.2021 року по 16.08.2022.

26 вересня 2022 року позивач надіслав до суду заяву про зміну позовних вимог, в якій окрім заявленої позовної вимоги просив також стягнути із Головного управління ДФС у Закарпатській області відшкодування завданої йому моральної шкоди у сумі 50000,00 грн. внаслідок невиконання рішення суду від 20.02.2020 про поновлення на роботі.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 22.08.2022 відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі та надано відповідачу строк для подання відзиву на позов.

Проте відповідач відзив на позов у встановлений судом строк не подав, про причини неподання суд не повідомив, про продовження процесуального строку для подання такого не клопотав.

Відповідно до ч. 4 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Розглянувши подані позивачем документи та матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2020 №260/1300/18 визнано протиправним та скасовано наказ Хустської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області №76-О від 15 листопада 2018 року «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_2 ) на посаді головного державного інспектора юридичного сектору або на рівнозначній займаній на час звільнення посаді в Хустській об`єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області Головному управлінні ДФС у Закарпатській області з 30 березня 2018 року. Зобов`язано Головне управління ДФС у Закарпатській області виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30 березня 2018 року по 23 жовтня 2019 року в сумі 277811,04 грн. з урахуванням коефіцієнту коригування заробітної плати. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора юридичного сектору або на рівнозначній займаній на час звільнення посаді в Хустській об`єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області Головному управлінні ДФС у Закарпатській області з 30 березня 2018 року та стягнення на користь ОСОБА_1 заробітної плати у межах одного місяця в розмірі 6537,08 грн. допущено до негайного виконання.

Проте як заявляє ОСОБА_1 за постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2020 №260/1300/18 його поновлено не було. Жодних доказів на спростування зазначеного твердження ГУ ДФС у Закарпатській області, в супереч встановленому ст. 78 КАС України обов`язку, до суду не надало.

З метою забезпечення захисту свої трудових прав ОСОБА_1 звернувся з позовом до Закарпатського окружного адміністративного суду, в якому просив зобов`язати Головне управління ДФС у Закарпатській області виплатити ОСОБА_1 середній заробіток, обчислений з урахуванням коефіцієнта коригування заробітної плати (відповідно до вимог пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМ України від 08.02.1995 №100, який діяв станом на 20.02.2020), за час затримки виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2020 року у справі №260/1300/18 в частині поновлення на роботі, а саме: за період з 21.02.2020 року по 21.09.2021 року.

Так, рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду №260/4397/21 від 10.01.2022 позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області задоволено повністю. Стягнуто із Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток в розмірі 218290,92 грн., із утриманням із цієї суми належних податків та зборів, за час затримки виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2020 року у справі №260/1300/18 в частині поновлення на роботі за період з 20 лютого 2020 року по 21 вересня 2021 року, з урахуванням коефіцієнту коригування заробітної плати з 20 лютого 2020 року по 12 грудня 2020 року.

Проте станом на 16 серпня 2022 року (день подання даного позову до суду) постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2020 №260/1300/18 виконана також не була, а ОСОБА_2 на попередній роботі поновлений не був.

Вважаючи, що ГУ ДФС у Закарпатській області протиправно не виконано рішення суду щодо його поновлення на роботі, що позбавило його гарантованого трудовим законодавством права на оплату праці, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.

Частинами 1, 6, 7 ст. 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст.5-1 Кодексом законів про працю України (далі – КЗпП України) правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2020 №260/1300/18 ОСОБА_1 , серед іншого, поновлено на займаній на час звільнення посаді. При цьому обумовлено, що таке в частині поновлення на роботі підлягає негайному виконанню.

Ст. 1291 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Норми статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» 1402-VIII 02.06.2016 також регламентують обов`язковість судових рішень. Так, зокрема, ч. 2 ст. 13 зазначеного законодавчого акта визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Отже, обов`язковість рішень суду являється однією з основних засад судочинства.

Нормами п. 3 ч. 1 ст. 371 КАС України передбачено, негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Вказане кореспондується також з положеннями ст. 235 КЗпП України, відповідно до яких рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Таким чином, постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2020 №260/1300/18 в частині поновлення ОСОБА_1 на займаній на час звільнення посаді підлягала негайному виконанню Головним управління ДФС у Закарпатській області.

Ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судами встановлено, що хоча судове рішення про поновлення позивача на посаді прийнято 20 лютого 2020 року, проте фактичне його виконання станом на час розгляду даної справи судом так і не відбулося.

Жодних доказів на спростування вказаної обставини відповідачем надано не було.

Згідно з роз`ясненням Пленуму Верховного Суду України у п. 34 постанови від 06.11.1992 р. №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Нормами ст. 236 КЗпП України передбачена відповідальність роботодавця у разі затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника у вигляді оплати вимушеного прогулу. Так, зокрема, зазначеною нормою встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

За змістом норми ст. 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 25.07.2018 у справі №552/3404/17, вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.

У своїй постанові №640/7825/19 від 30 червня 2021 року Верховний Суд дійшов висновку, що самостійне визначення позивачем кінцевої дати обрахунку часу затримки виконання рішення суду є правом позивача та не вимагає очікування настання виконання судового рішення, адже, у протилежному випадку, нівелювалась би сама суть даної компенсації. За таких обставин колегія суддів Верховного Суду висловила правову позицію, відповідно до якої невиконання відповідачем судового рішення про поновлення позивача на роботі зумовлює право останнього на отримання середнього заробітку за час затримки виконання в силу приписів статті 236 КЗпП України.

Відповідно ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вирішуючи питання щодо дати, з якої слід обраховувати середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника, суд враховує те, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду №260/4397/21 від 10.01.2022 було стягнуто із Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2020 року у справі №260/1300/18 в частині поновлення на роботі за період з 20 лютого 2020 року по 21 вересня 2021 року включно.

Отже, суд вважає, що ОСОБА_1 має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу за час затримки виконання рішення суду за період з 22 вересня 2021 року по 16 серпня 2022 року.

Поряд з цим такий середній заробіток за спірний період не підлягає коригуванню на коефіцієнт заробітної плати станом на 20.02.2020, відповідно до діючою на той момент пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, оскільки у спірному періоді вказана законодавча норма втратила чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1213.

Відповідно до ч. 3 п.32 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів", у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Умови обчислення середньої заробітної плати визначаються Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок). Так, відповідно до пп. «з» п. 1 даного Порядку він також застосовується при обчисленні середнього заробітку у випадках вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення суду.

Абз. 3 п. 2 Порядку передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

П. 3 Порядку встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати враховуються у тому місяці, за який вони нараховані та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Премії та інші виплати, які виплачуються за два місяці або більш тривалий період, при обчисленні середньої заробітної плати включаються шляхом додавання до заробітку кожного місяця розрахункового періоду частини, що відповідає кількості відпрацьованих робочих днів періоду (місяців), за які такі премії та інші виплати нараховані. Така частина визначається діленням суми нарахованих премій та інших виплат на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів кожного місяця, що відноситься до розрахункового періоду для обчислення середньої заробітної плати. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Відповідно до п. 5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

За правилами п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2020 року у справі №260/1300/18 встановлено, що згідно довідки ГУ ДФС Закарпатській області №36/07-16-05-02-09 від 18.02.2020, середня заробітна плата за останні два робочі місяці ОСОБА_1 становила 6388,51 грн. Середньоденна заробітна плата позивача становила 297,14 грн.

Вказане також узгоджується з відомостями довідки Хустської об`єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області від 09.02.2018 №44/10/07-15-00, копія якої наявна в матеріалах справи.

Відтак, загальна сума заробітної плати за час невиконання рішення суду за період з 22.09.2021 по 16.08.2022, що підлягає виплаті на користь позивача, становить 68342,20 грн. (297,14 грн. х 230 днів).

Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян та інших обов`язкових платежів (податків з доходів фізичних осіб) є обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів.

При цьому, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача буде саме стягнути з відповідача розраховану судом суму середнього заробітку.

Враховуючи вищенаведені обставини справи та норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволення частково.

Що стосується позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 завданої йому моральної шкоди у розмірі 50000,00 грн., що спричинена невиконанням рішення суду про поновлення на роботі, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно з положеннями ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди обов`язковому з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до норм ч.1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За змістом ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Окрім того, ч. 1 ст. 77 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, обов`язок доказування завданої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на позивача.

Як стверджує позивач, моральну шкоду йому було заподіяно тривалим не поновленням його на роботі за рішенням суду та така проявилася у тривалому психологічному стресі у вигляді пригніченого та зіпсованого настрою. Стверджує, що такі переживання спричинили погіршення його здоров`я, а саме: головні болі та порушення в роботі серця.

Проте позивач жодних доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральної шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача і заподіяною шкодою суду не надав. Суд не вважає долучену до заяви про збільшення позовних вимоги копію ехокардіографії від 16.09.2022 належним у розумінні ст. 73 КАС України доказом, оскільки така не завірена печаткою лікаря. Окрім того, суд не наділений компетенцією оцінювати результати будь-якого з видів медичного дослідження організму людини, наявність чи відсутність певних відхилень від норми та встановлювати взаємозв`язок результатів таких з певними подіями, що могли їх спричинити.

Отже, суд вважає, що позов в цій частині є необґрунтованим, а тому відсутні підстави для його задоволення.

За наведених обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору, судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст. 241, 243, 255, 257, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код – НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Закарпатській області (місцезнаходження: вул. Волошина, буд. 52, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ – 39393632) про стягнення середнього заробітку - задовольнити частково.

2. Стягнути з Головного управління ДФС у Закарпатській області (місцезнаходження: вул. Волошина, буд. 52, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ – 39393632) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код – НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2020 у справі №260/1300/18 в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі, а саме: за період з 22 вересня 2021 року по 16 серпня 2022 року у розмірі 68342,20 грн. (Шістдесят вісім тисяч триста сорок дві гривні 20 коп.).

3. В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.