Рішення № 106687412, 10.10.2022, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 жовтня 2022 року Справа№200/4269/22

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Циганенка А.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у призначенні пенсії, зобов`язання призначити пенсію,

ВСТАНОВИВ:

05 вересня 2022 року з використанням підсистеми «Електронний суд» адвокат Трун О.В., представник позивача ОСОБА_1, подала до суду адміністративний позов до відповідача, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії від 19.07.2022 № 057350004431;

- зобов`язати призначити пенсію відповідно до частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з дати звернення 11 липня 2022 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що має право на призначення пенсії на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки на дату звернення за призначенням пенсії мав не менше половини стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим пункту 1 частини 2 статті 114 вказаного Закону, та мав передбачений абзацом двадцять першим пункту 1 частини 2 статті 114 цього Закону страховий стаж. Отже, на думку позивача, відповідач протиправно відмовив йому у призначенні пенсії.

За даними комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» Донецького окружного адміністративного суду ухвала про відкриття провадження у справі від 09 вересня 2022 року доставлена до електронного кабінету Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області 09 вересня 2022 року о 12:44.

Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відзиву на позовні заяву у строк, встановлений судом в ухвалі від 09 вересня 2022 року, не подало, тому суд вирішує справу за наявними матеріалами (частина 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України).

09 вересня 2022 року відкрито провадження у справі та її розгляд призначений за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), в залученні до участі у справі в якості третьої особи Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області відмовлено.

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заяві по суті справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд встановив наступне.

11 липня 2022 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

19 липня 2022 року рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №057350004431 ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням встановлено:

Вік заявника - 53 роки 1 місяць 3 дні

Страховий стаж становить 30 років 07 місяців 28 дні

Пільговий стаж за Списком №1 становить 02 роки 02 місяці 08 днів (зараховано за даними системи персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб (СПОВ).

В трудовій книжці НОМЕР_1 , яка видана на ім`я ОСОБА_1 , містяться наступні записи:

шахта «Чайкіно» Макіївського виробничого об`єднання по видобутку вугілля «Макіїввугілля»

запис №1 - 25.06.1990 - прийнятий учнем гірника підземного з повним робочим днем в шахті, наказ 427к від 25.06.90

запис №2 - 10.07.1990 - переведений гірником підземним з розряду з повним днем в шахті, наказ 532 від 10.07.1990

запис №3 - 29.07.1990 - звільнений за ст. 36 п.2 КЗпП УРСР по закінченню виробничої практики, наказ 545к від 29.07.1990

запис №4 - 01.07.1991 - прийнятий гірником підземним 3 розряду з повним робочим днем в шахті, наказ 460к від 01.07.1991

запис №5 - 08.08.1991 - звільнений за ст. 36 п.2 КЗпП УРСР по закінченню виробничої практики, наказ 479к від 08.08.1991

запис №6 - 06.07.1992 - прийнятий гірником підземним 3 розряду з повним робочим днем в шахті, наказ 376к від 06.07.1992

запис №7 - 07.08.1992 - звільнений за ст. 36 п.2 КЗпП УРСР по закінченню виробничої практики, наказ 455к від 07.08.1992

запис №8 - 28.12.1992 - прийнятий учнем гірника очисного вибою з повним робочим днем в шахті на час проходження виробничої практики, наказ 767к від 28.12.1992

запис №9 - 22.01.1993 - переведений гірником очисного вибою 5 розряду з повним робочим днем в шахті, наказ 46к від 28.01.1993

запис №10 - 07.03.1993 - звільнений за ст. 36 п.2 КЗпП УРСР по закінченню виробничої практики, наказ 119к від 09.03.1993

запис №14 - 02.09.1993 - прийнятий гірничим майстром підземним з повним робочим днем в шахті, наказ 508к від 02.09.1993

запис №16 - 02.02.2000 - звільнений за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням, наказ 83к від 02.02.2000.

Державна холдингова компанія «Макіїввугілля»

Державне відкрите акціонерне товариство «Шахта ім. В.М. Бажанова»

запис №17 - 14.02.2000 - прийнятий гірничим майстром підземним з повним робочим днем в шахті на дільницю вентиляції та техніки безпеки, наказ 112к від 14.02.2000

запис №118 - 19.03.2001 - звільнений за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України, наказ 175к від 19.03.2011.

При ухваленні рішення суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.

Україна є […] правова держава (стаття 1 Конституції України) .

Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України).

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними (стаття 46 Конституції України).

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ) та Законом України від 09 липня 2003 року №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закону №1058-ІV).

Закон №1788-ХІІ був введений в дію з 01 січня 1992 року - в частині норм, що стосуються призначення і виплати пенсій та коригування рівнів пенсій, призначених до введення цього Закону; з 01 квітня 1992 року - в повному обсязі.

Згідно зі статтею 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Згідно з пунктом 1.1 «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29 липня 1993 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110, в редакції наказу Міністерства соціальної політики №720/1642/5 від 06 жовтня 2014 року (далі - Інструкція), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до пункту 2.14 Інструкції якщо працівник має право на пенсію за віком на пільгових умовах, запис у трудовій книжці робиться на підставі наказу, виданого за результатами атестації робочих місць, і має відповідати найменуванню Списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення.

01 січня 2004 року набув чинності Закон №1058-ІV.

Відповідно до частини 2 статі 24 Закону №1058-ІV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Система персоніфікованого обліку була введена в дію 01 січня 2004 року на виконання Указу Президента України від 4 травня 1998 року №401 «Про заходи щодо впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі обов`язкового державного пенсійного страхування» згідно постанов Кабінету Міністрів України №1854 від 12 грудня 2002 року та №303 від 12 березня 2003 року.

Отже, під час обчислення страхового стажу позивача за 1990-2001 роки відповідач мав керуватися документами та порядком, визначеним законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-ІV.

Пунктом 3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 383 від 18 листопада 2005 року, встановлено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.92 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.92.

В період з 25 червня 1990 року по квітень 1992 року дів Закон СРСР від 15 травня 1990 року «Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР» (далі - Закон СРСР).

Відповідно до статті 74 Закону СРСР основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Згідно з частиною 1 статті 67 Закону СРСР у стаж роботи зараховується робота, що виконується на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях та кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру та тривалості роботи та тривалості перерв.

Для визначення пільгового стажу позивача в період з 1990 року по 25 січня 1991 року слід застосовувати Список №1 виробництв, цехів, професій та посад на підземних роботах, на роботах зі шкідливими умовами праці та у гарячих цехах, робота в яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах та у пільгових розмірах, затверджений постановою Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року №1173.

В період з 26 січня 1991 року по 11 березня 1994 року - Список №1 виробництв, робіт, професій, посад та показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими та особливо важкими умовами праці, зайнятість у яких дає право на пенсію за віком (за старістю) на пільгових умовах, затверджений постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26.01.1991 №10.

В період з 11 березня 1994 року по 19 березня 2001 року - Список №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 №162.

У вищевказані періоди позивач виконував роботи, визначені Списком №1, які дають право на пенсію на пільгових умовах.

Отже, робота на шахті «Чайкіно» Макіївського виробничого об`єднання по видобутку вугілля «Макіїввугілля» в період з 1990 по 2000 роки, та робота на Державному відкритому акціонерному товаристві «Шахта ім. В.М. Бажанова» Державної холдингової компанії «Макіїввугілля» в період з 2000 по 2001 роки підлягають зарахуванню до пільгового стажу, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1.

Щодо відсутності довідок, які підтверджують пільговий характер роботи, суд зазначає наступне.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок), поширюється виключно на випадки відсутності у особи трудової книжки або відповідних записів у ній.

В той же час, у пункті 1 цього Порядку визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка і лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, відмінних від трудової книжки.

Згідно з пунктом 20 Порядку у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Тобто, надання уточнюючої довідки необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Разом з тим, з трудової книжки НОМЕР_1 , яка видана на ім`я ОСОБА_1 , вбачається, що як сама трудова книжка, так і відповідні записи у ній, не мають дефектів їх вчинення та містять посилання на відповідні накази, засвідчені печатками підприємств.

Судом установлено, що в період з 1990 по 2001 роки позивач виконував роботи, визначені Списком №1, які дають право на пільгову пенсію.

Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17, від 05 серпня 2020 року у справі №127/9289/17.

Щодо відсутності інформації про проведення атестації робочих місць та її результати, суд звертає увагу на наступне.

Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №442 від 01 серпня 1992 року (далі - Порядок №442), та розробленими на виконання вказаної постанови Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 1 вересня 1992 року № 41 (далі - Методичні рекомендації).

Основна мета атестації, як вбачається із зазначених нормативних актів, полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Згідно з пунктом 4 Порядку №442 та підпунктом 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій періодичність проведення атестації робочих місць визначається безпосередньо колективним договором підприємства і проводиться не рідше одного разу на 5 років.

Відповідно до пункту 10 Порядку №442 результати атестації використовуються для розроблення заходів щодо покращення умов праці і оздоровлення працівників та під час визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах, пільг і компенсацій за рахунок підприємств, установ та організацій, обґрунтування пропозицій про внесення змін до списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.

Тобто, своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.

В той же час, за приписами пункту 4 Порядку №442 відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства чи організації.

Таким чином, на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах, що є неправомірним. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці. У свою чергу особа, яка працює на посаді, та по якій має, бути проведена атестації робочого місця, відповідно до Порядку проведення атестації, не наділена будь-якими правами (повноваженнями, обов`язками) за наявності яких вона б мала можливість впливати на своєчасність проведення атестації робочих місць.

Отже, можна дійти висновку, що особи, які зайняті на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1, за якими документи з атестації робочих місць відсутні з незалежних від них причин, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах. При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові у справі № 520/15025/16-а від 19 лютого 2020 року.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 30 травня 2018 року в справі №174/658/16-а (провадження №К/9901/201/17) оцінюватися судом мають саме підстави відмови у призначенні пенсії, тобто, мотиви, з яких виходив відповідач, розглядаючи заяву про її призначення.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд врахував висновки щодо застосування норм права, які викладені у вказаних постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно із статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно зі статтею 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалося на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у призначенні пенсії від 19.07.2022 № 057350004431 слід задовольнити.

Щодо зобов`язання відповідача призначити пенсію позивачу відповідно до частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з дати звернення 11 липня 2022 року, суд зазначає наступне.

Обчислення страхового стажу та визначення розміру пенсії є дискреційними повноваженнями відповідного територіального органу ПФУ; суд не є органом, уповноваженим на призначення пенсії, а лише має компетенцію на здійснення судового контролю за відповідністю чинному законодавству оскаржуваного рішення, дії чи бездіяльності відповідного суб`єкта владних повноважень (постанови Верховного Суду від 1 жовтня 2019 року у справі № 804/3646/18 та від 21 грудня 2019 року у справі № 663/574/17).

Отже, задоволення позову у спосіб, про який просить позивач, буде втручанням в дискреційні повноваження відповідача.

Пунктом 2 частини 1 статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Зазначеній нормі кореспондують положення пункту 2 частини 2 статті 245 КАС України відповідно до яких у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Згідно з частиною 3 статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Тому, суд, з метою повного захисту порушених прав позивача, вважає за необхідне задовольнити позов шляхом визнання протиправним та скасування спірного рішення, та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 11 липня 2022 року про призначення пенсії та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Інші доводи та заперечення сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Згідно з частиною 1 статі 139 КАС України судові витрати по сплаті судового збору понесені позивачем, підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 5-10, 20, 22, 25, 72-76, 90, 132, 139, 143, 159, 193, 205, 241-246, 250, 251, 255, 291, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (юридична адреса: 49094, місто Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, будинок 26, ЄДРПОУ 21910427, e-mail: info@pfu.dp.ua) про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у призначенні пенсії, зобов`язання призначити пенсію, задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в призначенні пенсії №057350004431, прийняте 19 липня 2022 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11 липня 2022 року про призначення пенсії та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 40 копійок.

Повний текст рішення складений 10 жовтня 2022 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Суддя А.І. Циганенко