Постанова № 10668740, 29.07.2010, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

29 липня 2010 р. № 7/243-09

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого –суддіДерепи В.І.,

суддів :Грека Б.М., –(доповідача у справі),

Подоляк О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "АМО"

на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.05.10

у справі№ 7/243-09

господарського судуДніпропетровської області

за позовомПублічного акціонерного товариства "Місто Банк" в особі Дніпропетровської філії

доТовариства з обмеженою відповідальністю "АМО"

пророзірвання договору та стягнення 2437553,10 грн.

за участю представників від:

позивача Герасименко О.С. (дов. від 21.12.09)

відповідача Чернорот С.О. (дов. від 20.07.10) В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.10 (суддя Коваль Л.А.) позовні вимоги Публічного акціонерного товариства “Місто Банк” задоволено частково: розірвано кредитний договір №29/Ю від 11.10.07, укладений між Комерційним банком Товариством з обмеженою відповідальністю “Місто Банк” та Товариством з обмеженою відповідальністю “АМО”; стягнуто відповідача на корсить позивача 2373 709,42 грн., що станом на 02.02.10 еквівалентно 212 885,74 Євро; судові витрати покладено на відповідача; в решті позову відмовлено.

За результатом апеляційного перегляду справи Дніпропетровський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: головуючого-судді Науменка І.М., суддів: Білецької Л.М., Джихур О.В.) 13.05.10 прийняв постанову, якою рішення залишив без змін, крім того, вжив заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту в межах суми позову на всі грошові кошти на всіх виявлених рахунках відповідача, та шляхом заборони Управлінню з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців Дніпропетровської міської ради та усім його державним реєстраторам вносити будь-які зміни до Єдиного державного реєстру реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відомостей про товариство з обмеженою відповідальністю “АМО” (код ЄДРПОУ 32998860, місцезнаходження: 49000, м. Дніпропетровськ, вул. Телевізійна, 12 кв.50) та робити запис про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації. Не погоджуючись із судовими актами у справі, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області. Скарга мотивована тим, що частина боргу погашена шляхом відступлення банку майнових прав 1493547,46 грн.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 11.10.07 між сторонами був укладений кредитний договір №29/Ю, за умовами якого, з урахуванням додаткової угоди № 2 від 23.06.08, банк /позивач/ зобов’язався надати позичальникові /відповідач/ кредит у сумі 249 600, 00 Євро на період з 23.06.08 по 11.10.10 та кінцевим строком погашення 11.10.10 зі сплатою 15,5% відсотків річних. Також, відповідно до п.7.1., п. 7.4. кредитного договору, банк має право вимагати від позичальника своєчасного повернення кредиту, сплати відсотків по кредиту та належного виконання інших його зобов'язань за договором. У разі недотримання позичальником умов кредитного договору, банк має право розірвати даний договір і достроково стягнути кредит, нараховані відсотки, штрафні санкції (якщо вони мають місце).

Позивач свої зобов’язання за кредитним договором №29/Ю від 11.10.07 виконав належним чином, що підтверджується меморіальним ордером №1201 від 12.10.07 на суму 249 600, 00 Євро. Натомість, відповідач зобов’язання зі своєчасного погашення кредиту та відсотків за його користуванням належним чином не виконав.

Сума заборгованості відповідача перед позивачем за зазначеним вище кредитним договором на дату звернення із позовом склала: 166 400,04 Євро (заборгованість за кредитом), 35 654,57 Євро (заборгованість по відсотках). Окрім того, за неналежне виконання відповідачем умов кредитного договору, згідно п.9.2 договору, з відповідача на користь позивача стягнута пеня з 04.08.09 по 03.02.10 у розмірі 92 929, 20 грн., а також, 27839,60 грн. за час прострочення сплати відсотків за кредитом за період з 04.08.09 по 03.02.10.

На цій підставі судами позов задоволено, кредитний договір розірвано, сума заборгованості, відсотки та штрафні санкції стягнуто з відповідача. Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з такими доводами судів з огляду на вимоги ст.ст. 525 526 Цивільного кодексу України. Також, обов’язок позичальника за кредитним договором повернути кредит та сплатити проценти встановлює ч.1 ст. 1054 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилися, та сплати процентів. З огляду на умови Кредитного договору строк повернення кредиту у спірній сумі, сплати відсотків за користування кредитом у спірній сумі та за спірний період є таким, що настав.

Доводи скаржника щодо передачі ним позивачеві майнових прав за договором №29/Ю-П-З-2 від 11.10.07 в якості погашення кредитної заборгованості, не приймаються до уваги, оскільки були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій та обґрунтовано відхилені. Так, з цього приводу судами правомірно встановлено, що 11.10.07 позивач та відповідач уклали договір про відступлення права вимоги до договору застави майнових прав № 29/Ю-П-З-3 від 11.10.07, за умовами якого відповідач відступає, а позивач приймає в повному обсязі права вимоги на дебіторську заборгованість, які випливають за лізинговою угодою № FEМ00_39286_81 від 23.07.07, укладеною між відповідачем та боржником –Товариством з обмеженою відповідальністю "Арткераміка".

Між тим, відповідно до п.1.3. договору про відступлення права вимоги, відповідач зобов’язався передати позивачу документи, пов’язані з виконанням лізингової угоди, в тому числі, за станом на дату набуття прав та обов’язків сторін за цим договором.

Жодних доказів в підтвердження виконання вимог п. 1.3 договору про відступлення права вимоги в частині передачі позивачу документів, пов’язаних з виконанням лізингової угоди, відповідач не надав. Відповідно, право вимоги не могло реально перейти від відповідача до позивача, оскільки таке право має обумовлюватися певним розміром майнових прав та підтверджуватися документально. Окрім того, як справедливо зазначено судами, незадоволення позивачем своїх вимог за рахунок заставлених майнових прав у повному обсязі не позбавляє позивача права вимагати задоволення вимог від відповідача на підставі Кредитного договору.

Не приймаються до уваги доводи касаційної скарги про недоречне застосування апеляційним судом ст.ст. 66, 67 Господарського процесуального кодексу України, оскільки відповідно до Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 23.08.94 №02-5/611 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", забезпечення позову як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної особи може застосовуватись на будь-якій стадії процесу, включаючи перегляд рішення, ухвали, постанови в апеляційному або у касаційному порядку. Зважаючи на надані позивачем докази, як-то, заява кредитора до ліквідаційної комісії на підтвердження намірів боржника ліквідуватись, що безумовно, утруднить або взагалі унеможливить в подальшому виконання рішення суду, суд апеляційної інстанції правомірно задовольнив клопотання позивача про вжиття заходів до забезпечення позову.

Отже, доводи касаційної скарги спростовуються вищевикладеним та не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, а тому, постанову апеляційного господарського суду слід залишити без змін, так як вона ухвалена при повному з'ясуванні всіх обставин справи та при вірному правозастосуванні.

Виходячи з положень ст.ст. 6, 8, 150, 125, 129 Конституції України, постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 01.11.96 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", Рішення Конституційного Суду України від 11.03.10 № 8-рп/2010, та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АМО" залишити без задоволення, постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.05.10 у справі № 7/243-09 залишити без змін. Постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - суддя                              В.Дерепа

Судді                                                                                                              Б.Грек

                    О. Подоляк