Рішення № 106683112, 28.09.2022, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.09.2022м. ДніпроСправа № 904/138/21

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Рудь І.А., за участю секретаря судового засідання Товстоп`ятки В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця", м. Дніпро

до Управління соціальної політики виконавчого комітету Нікопольської міської ради, м. Нікополь Дніпропетровської області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Нікопольської міської ради, м. Нікополь Дніпропетровської області

про стягнення збитків за пільгові перевезення громадян у сумі 6 212 218 грн 95 коп.

Представники:

від позивача: Русанова В.В., довіреність від 25.08.2022, адвокат;

від відповідача: Самсонова Н.В., довіреність № 5 від 25.04.2022, адвокат;

від третьої особи: Мкртчян О.О., довіреність №3379 від 03.12.2021, представник.

СУТЬ СПОРУ:

У січні 2021 на адресу Господарського суду Дніпропетровської області надійшов позов Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" про стягнення з Управління соціальної політики виконавчого комітету Нікопольської міської ради 6 212 218 грн 95 коп. збитків за пільгові перевезення громадян.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що позивачем з січня по грудень 2018 надані послуги з пільгового перевезення окремих категорій громадян. При цьому, відповідач, який є розпорядником бюджетних коштів, не провів розрахунків за пільгові перевезення окремих категорій громадян, відповідно до вимог пунктів 2,3,5,6,7,8 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256, внаслідок чого позивачу спричинені збитки у заявленому розмірі.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2021, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 16.11.2021, позов задоволено повністю, стягнуто з Управління соціальної політики виконавчого комітету Нікопольської міської ради на користь АТ Укрзалізниця 6 212 218 грн 95 коп. збитків за пільгове перевезення пасажирів за 2018 рік, а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 93 183 грн 28 коп.

Постановою Верховного Суду від 20.01.2022 касаційну скаргу Управління соціальної політики виконавчого комітету Нікопольської міської ради задоволено частково; рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2021, постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.11.2021 у справі №904/138/21 скасовано; справу направлено до Господарського суду Дніпропетровської області на новий розгляд.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.02.2022 справу № 904/138/21 передано на розгляд судді Рудь І.А.

Ухвалою господарського суду від 07.02.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні на 03.03.2022.

23.02.2022 на адресу суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву від 21.02.2022 № 01-21/22, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування заперечень зазначив, що:

- правові підстави, на які посилається позивач у позові, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки у 2018 році вказані норми вже не діяли; правовий механізм фінансування видатків на компенсаційні виплати за пільговий проїзд, на який посилається позивач, існував до 01.01.2017 року;

- з урахуванням умов ч. 6 ст. 9 Закону України «Про залізничний транспорт» збитки повинні відшкодовуватися за рахунок коштів державного бюджету, оскільки, саме державними органами, а не органами місцевого самоврядування, встановлені відповідні пільги для окремих категорій громадян на проїзд приміським залізничним транспортом, що сторонами у справі не оспорюється;

- компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян, введення відповідних пільг щодо якових здійснювалося Верховною Радою та Кабінетом Міністрів України, має здійснюватися за рахунок державного бюджету відповідними головними розпорядниками бюджетних коштів Державного бюджету України, яким відповідач не є, тобто відповідач не є належним у даному спорі;

- сторони намагалися укласти договір, який регулював би їх відносини у 2018 році, але згоди щодо його умов сторонами досягнуто не було;

- будь-яке примусове стягнення з відповідача коштів на підставі ст. 91 Бюджетного кодексу України без прийняття відповідного рішення органами місцевого самоврядування або поза межами передбачених таким рішенням видатків місцевого бюджету, а також без укладання відповідного договору, є протиправним;

- позивачем не надано доказів належного та своєчасного надання відповідачу облікових форм та рахунків; відповідач вперше отримав облікові форми лише разом із позовною заявою; надані позивачем вже на стадії апеляційного оскарження рішення акти за січень-грудень 2018 про відмову в отриманні відповідачем облікових форм про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, а також рахунків-фактури до них, які щомісячно надавались позивачем, не можуть бути прийняті судом в якості належних та допустимих доказів, оскільки з огляду на порядок приймання та реєстрації вхідної кореспонденції канцелярією відповідача, вказані у цих актах відомості є неправдивими;

- розмір заявленої до стягнення суми не доведений позивачем належними доказами, оскільки у листах від 25.10.2019 № 569/ДН-2 та від 17.12.2019 № 678/ДН-2, направлених відповідачу, позивач зазначав, що ним у 2018 році здійснено пільгові перевезення громадян у приміському сполученні в розмірі 146,9 тисяч осіб на загальну суму 2 135,7 тис, гривень, в той час як до позовної заяви позивач додав облікові форми та просить стягнути з відповідача за пільгові перевезення громадян за 2018 рік кількістю 410,3 тис осіб на загальну суму 6 212,2 тис, грн.;

- з наданих позивачем під час апеляційного розгляду даної справи форм ЦО-27 - Таблиці про постанційне перевезення пільгових пасажирів (які позивач зазначає місячною станційною звітністю в розумінні Порядку № 1359) не можливо встановити яка саме кількість пільгових перевезень виконана позивачем з м. Нікополь, оскільки позивачем до м. Нікополь безпідставно віднесені залізничні станції, платформи та пункти залізничної ділянки електрифікованої залізничної лінії Апостолове-Запоріжжя ІІ, тобто до облікових форм м. Нікополя позивачем включені пільгові пасажири майже усього Нікопольського району.

У призначений судом час 03.03.2022 підготовче засідання не відбулося у зв`язку з обставинами, які зумовлюють загрозу життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду в умовах військової агресії Російської Федерації проти України.

Ухвалою господарського суду від 03.03.2022 доведено до відома сторін, що про дату та час розгляду справи буде повідомлено додатковою ухвалою суду.

11.03.2022 та 12.03.2022 на електронну адресу суду надійшли письмові пояснення позивача від 28.02.2022 у непридатних для читання копіях.

15.03.2022 позивач подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи на час після закінчення воєнного стану та розгляд судом можливості зупинити провадження у справі до усунення вказаних обставин.

18.04.2022 позивач подав до суду придатні до читання письмові пояснення, в яких зазначив, що:

- згідно з п. 3 Порядку №256 головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення; функції із виконання державних програм соціального захисту населення покладено на відповідача, останній зобов`язаний проводити розрахунки з організаціями надавачами послуг за надані пільги окремим категоріям громадян, до яких також відноситься АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця», як надавач послуг з пільгового перевезення окремих категорій громадян;

- саме в межах міської «Програми соціального захисту населення міста Нікополя на 2016-2018 роки «ТУРБОТА» в якості одного з її заходів передбачено пільгові перевезення та виділено кошти в сумі 1000 000,00 грн. Відповідно до цієї Програми відповідач має забезпечити захист незахищених верств населення міста Нікополь шляхом компенсації витрат за пільгові перевезення громадян залізничним транспортом. Проте відповідачем не було компенсовано суму, на яку здійснено перевезення пільгової категорії громадян у 2018 році, зазначену в облікових формах за січень-грудень 2018. При цьому, позивач неодноразово звертався до відповідача з листами щодо компенсації пільгового проїзду окремих категорій громадян, а також укладення договору на 2018 рік ( листи № 428 від 07.09.2018, № 497/ЦН від 15.12.2020), проте Управлінням питання компенсації було проігноровано;

- в письмових поясненнях, наданих до суду апеляційної інстанції, відповідач не заперечував факт відмови від прийняття облікових форм за спірний період, посилаючись на відсутність в журналі реєстрації вхідних документів відповідних відміток. При цьому, відповідач був обізнаний про факти здійснених залізницею пільгових перевезень та суму компенсації. Разом з тим, наявність або відсутність складених залізницею актів, що засвідчують відмову відповідача від приймання відповідних облікових форм, жодним чином не впливає на фактичну кількість перевезених за спірний період пільговиків та обов`язок відповідача відшкодувати позивачу суму фактичних збитків за здійснені у 2018 році пільгові перевезення відповідно до облікових форм, повторно отриманих Управлінням разом з позовною заявою;

- наявні у справі документальні докази підтверджують, що позивач з метою відшкодування коштів з перевезення пільгових категорій громадян вчинив необхідні передбачені чинним законодавством дії, у той час, як відповідач, посилаючись на відсутність обов`язку відшкодовувати витрати на перевезення пільговиків, а також відсутність коштів у місцевому бюджеті, не надав жодного документального доказу, який би свідчив про відсутність фінансової спроможності місцевого бюджету;

- у визначенні сум збитків від пільгових перевезень приміським залізничним транспортом позивач керується Порядком № 1359 від 16.12.2009, виходячи з положень якого, облік пільгових категорій на залізничному транспорті здійснюється за виданими безкоштовними (пільговими) проїзними документами, які оформляються на підставі відповідного посвідчення за кожною категорією. Сума недоотриманих доходних надходжень розраховується автоматизовано за кожним пільговим (безкоштовним) квитком у залежності від маршруту прямування згідно з діючими тарифами та включається до місячної станційної звітності області, на території якої був придбаний пільговий проїзний документ (квиток), незалежно від місця проживання (навчання) пасажира. Витяги загальних зведень сум збитків за січень-грудень 2018 надані до позивачем суду 16.03.2021 разом з відповіддю на відзив під час першого судового розгляду. На підставі звітності залізниці формують облікові форми, відповідно до яких головним розпорядникам коштів виставляються рахунки. В облікових формах зазначається період (місяць, рік) надання послуг, кількість оформлених пільгових проїзних документів (квитків) та сума недоотриманих коштів. При цьому, категорії пільговиків, зазначені в облікових формах, відповідають Переліку категорій громадян, які користуються пільгами на залізничному транспорті, який є Додатком 2 до Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджені наказом Міністерства транспорту та зв`язку України 27.12.2006 № 1196. Таким чином, норми чинного законодавства покладають на відповідача обов`язок компенсувати підтверджені обліковими формами недоотримані позивачем кошти за перевезення пільгової категорії населення в повному обсязі.

Того ж дня позивачем до суду надана відповідь на відзив від 08.04.2022, в якій навів заперечення на доводи відповідача, зокрема, зазначив, що:

- твердження відповідача призводять до фактичного позбавлення позивача права, гарантованого законом, щодо отримання компенсаційних виплат за здійснені перевезення пільгових категорій громадян залізничним транспортом через відсутність фінансового ресурсу;

- відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 25.08.2020 № 8052/0/290-20/56 чітко зазначено, що враховуючи положення ст. 91 Бюджетного кодексу України Міністерство фінансів листом від 29.07.2020 № 09010-03-5/23104 повідомило, що відшкодування витрат за надання пільг з оплати послуг зв`язку, проїзду та інших передбачених законодавством пільг окремим категоріям громадян має розглядатись місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування за рахунок коштів, виділених на цю мету з відповідних місцевих бюджетів, і змінювати джерело фінансування цих витрат є недоцільним;

- сума недоотриманих коштів, яка зазначена в наданих відповідачу облікових формах, складається з вартості пільгових квитків, оформлених в касах вокзалу станції Нікополь. Таким чином, облікові форми про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян з січня по грудень 2018 було складено тільки по станції Нікополь (таблиці про постанційне перевезення пільгових пасажирів ф.ЦО-27 за січень грудень 2018 надані до суду апеляційної інстанції разом з поясненням від 19.07.2021 № 438/ДН);

- нормами чинного законодавства не передбачено залежність відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету; Закон України «Про залізничний транспорт" та Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджені наказом Міністерства транспорту та зв`язку України 27.12.2006 № 1196, не передбачають жодного обмеження щодо надання послуг у разі відсутності коштів на зазначені цілі; вищевказані нормативні акти покладають на відповідача обов`язок компенсувати підтверджені обліковими формами недоотримані кошти позивачем за перевезення пільгової категорії населення в повному обсязі, облікові форми повинні бути прийняті відповідачем та оплачені; відсутність укладеного договору та бюджетного асигнування не є підставою для звільнення від виконання грошового зобов`язання, взятого на себе державою в особі органу місцевого самоврядування, а саме: Управління соціальної політики Нікопольської міської ради;

- у листах від 25.10.2019 № 569/ДН-2, від 17.12.2019 № 678/ДН-2, на які посилається відповідач, мова йшла не про відшкодування збитків, а про вирішення питання щодо передбачення в місцевому бюджеті коштів та укладання договору на наступний рік. При цьому, лист від 17.12.2019 № 678/ДН-2 містить виправлення суми, яку необхідно було передбачити в місцевому бюджеті на 2020 рік, та примітку про недійсність попереднього листа.

Ухвалою господарського суду від 31.05.2022 підготовче засідання по справі призначене на 30.06.2022.

21.06.2022 відповідачем до суду надані заперечення на відповідь на відзив від 20.06.2022 № 01-20-06/22 та докази на їх обґрунтування.

У підготовчому засіданні 30.06.2022 оголошено перерву до 21.07.2022.

04.07.2022 на адресу суду надійшли пояснення третьої особи від 16.06.2022 № 81, в яких, зокрема, зазначила, що:

- рішенням Нікопольської ради від 22.12.2017 № 32-29/УП було затверджено заходи на 2018 рік до міської Програми соціального захисту населення міста Нікополя на 2016-2018 роки «ТУРБОТА». Одним із заходів Програми було передбачено пільгові перевезення, згідно чинного законодавства на 2018 рік у сумі 1 000 000,00 гривень. Відповідно до цієї Програми відповідач забезпечує захист незахищених верств населення міста Нікополь шляхом компенсації витрат за пільгові перевезення громадян залізничним транспортом. Зазначена сума була передбачена у бюджеті міста на 2018 рік рішенням Нікопольської міської ради від 22.12.2017 р. № 64-29/УІІ «Про бюджет міста на 2018 рік». Відповідач та позивач на 2018 рік намагались укласти договір, який регулював би їх правовідносини, але згоди щодо умов його підписання сторонами досягнуто не було і, як наслідок, так і не було підписано. Надалі, вказана сума була спрямована на погашення боргу, який виник перед позивачем, у зв`язку з рішенням суду по справі № 904/9488/17 за 2015 рік, із відповідним перерозподілом коштів місцевого бюджету, виключенням відповідних коштів з Програми соціального захисту населення міста Нікополя на 2016-2018 роки «ТУРБОТА» в місцевому бюджеті на 2018 рік, що підтверджується банківською випискою за 28.08.2018 та меморіальним ордером від 27.08.2018;

- у Нікопольської міської ради наявні обґрунтовані сумніви в числових показниках кількості пасажирів пільгових категорій та вартості таких перевезень в 2018 році, а також недостатності, суперечності та недопустимості наявних в матеріалах справи доказів з цього питання;

- Управлінням соціальної політики здійснюється реалізація державної політики у сфері соціального забезпечення незахищених верст населення на території міста, а не Нікопольського району. При цьому, ст. 87 Бюджетного кодексу України, на яку посилається позивач, визначає видатки, що здійснюють з Державного бюджету, а не місцевого. Норма статті 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» регламентує, зокрема, що органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів. Разом з тим, вказана норма не передбачає обов`язку органів місцевого самоврядування здійснювати компенсаційні виплати за перевезення пільгових категорій громадян залізничним транспортом. Натомість, передбачена можливість, тобто дискреція передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.

20.07.2022 відповідач подав до суду заяву про судові витрати від 20.07.2022 № 01-20-07/22, відповідно до якої просив суд відшкодування за рахунок позивача понесені відповідачем витрати на правничу допомогу в сумі 60 000 грн. 00 коп., докази на підтвердження яких будуть надані до суду в порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України.

Ухвалою господарського суду від 21.07.2022 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті в засіданні на 18.08.2022.

У судових засіданнях 18.08.2022 та 20.09.2022 оголошувались перерви до 20.09.2022 та 28.09.2022 відповідно.

У судовому засіданні 28.09.2022 представник позивача просив задовольнити позовні вимоги з підстав, викладених у позові та заявах по суті справи, представники відповідача та третьої особи просили відмовити у задоволенні позову у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позов та заявах по суті справи.

В порядку ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд, -

ВСТАНОВИВ:

За період січень-грудень 2018 року позивач надавав пільговий проїзд окремим категоріям громадян, які мають право на відповідні пільги при користуванні залізничним транспортом, у зв`язку із чим загальний розмір недоотриманих коштів за перевезення залізничним транспортом зазначеної категорії громадян за період січень-грудень 2018 року склав 6 212 218,95 грн.

На підтвердження вказаного позивач надав Облікові форми про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного та місцевого бюджетів:

- за січень 2018 року, відповідно до якої розмір недоотриманих коштів становить 293 047,89 грн;

- за лютий 2018 року, відповідно до якої розмір недоотриманих коштів становить 280 452,63 грн;

- за березень 2018 року, відповідно до якої розмір недоотриманих коштів становить 213 602,59 грн;

- за квітень 2018 року, відповідно до якої розмір недоотриманих коштів становить 374 661,96 грн;

- за травень 2018 року, відповідно до якої розмір недоотриманих коштів становить 599 567,02 грн;

- за червень 2018 року, відповідно до якої розмір недоотриманих коштів становить 751 029,30 грн;

- за липень 2018 року, відповідно до якої розмір недоотриманих коштів становить 741 504,92 грн;

- за серпень 2018 року, відповідно до якої розмір недоотриманих коштів становить 676 713,43 грн;

- за вересень 2018 року, відповідно до якої розмір недоотриманих коштів становить 586 309,90 грн;

- за жовтень 2018 року, відповідно до якої розмір недоотриманих коштів становить 689 305,14 грн;

- за листопад 2018 року, відповідно до якої розмір недоотриманих коштів становить 543 923,22 грн;

- за грудень 2018 року, відповідно до якої розмір недоотриманих коштів становить 462 100,95 грн.

Позивач звернувся до відповідача з листом від 15.12.2020 №497/ДН, в якому повідомив, що за 12 місяців 2018 року залізницею здійснено перевезення пільгових категорій громадян міста у приміському сполученні у кількості 410 275 чоловік на загальну суму 6 212 218,95 грн, компенсації за 2018 рік не отримано.

Позивачем надана місячна станційна звітність Дніпровської дирекцій за 2018 рік. Наведена у зазначеній звітності інформація щодо пасажирів, які користуються пільгами та вартість проїзду щодо станції Нікополь є ідентичними із відомостями, вказаними у наданих позивачем облікових формах.

Позивачем надані копії актів, складені про те, що Управління соціальної політики Нікопольської міської ради відмовилось поставити відмітку про надання облікової форми про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовується з місцевого бюджету. Вказані акти підписані трьома представниками залізниці.

Позивач стверджує, що відповідач, який є розпорядником бюджетних коштів, не провів розрахунків за пільгові перевезення окремих категорій громадян, відповідно до вимог пунктів 2,3,5,6,7,8 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256, внаслідок чого позивачу спричинені збитки у заявленому розмірі, що стало підставою для звернення позивача із даним позовом до суду за захистом своїх прав.

Господарський суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 316 Господарським процесуальним кодексом України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Так, постановою Верховного Суду від 20.01.2022 касаційну скаргу Управління соціальної політики виконавчого комітету Нікопольської міської ради задоволено частково; рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2021, постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.11.2021 у справі №904/138/21 скасовано; справу направлено до Господарського суду Дніпропетровської області на новий розгляд.

В означеній постанові Верховний Суд вказав, зокрема, таке:

- суди попередніх інстанцій не проаналізували внесених до законодавства змін та не надали оцінки тому, чи розповсюджуються норми Порядку №256 на спірні відносини у зв`язку з внесеними змінами до статей 89, 102 Бюджетного кодексу України, що призвело до передчасного ухвалення рішення про стягнення з відповідача витрат на перевезення залізницею визначених категорій громадян;

- суд касаційної інстанції вважає обґрунтованими доводи скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях висновків щодо застосування норми права, викладених у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі № 640/21817/18 та від 17.06.2021 у справі № 826/10150/18;

- задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій не врахували внесені зміни до законодавства, не встановили, на підставі якої саме бюджетної програми та за рахунок якого бюджету - державного чи місцевого - позивачу (залізниці) має бути здійснена компенсаційна виплата за пільговий проїзд окремих категорій громадян; суди не встановили, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг, тоді як це має вирішальне значення для вирішення питання, за рахунок державного чи місцевого бюджету відшкодовуються збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання;

- суди попередніх інстанцій, не встановили в якому порядку позивачу має бути здійснена компенсаційна виплата за пільговий проїзд окремих категорій громадян, чи вчинено позивачем достатніх дій для отримання компенсаційної виплати;

- заслуговують на увагу доводи скаржника щодо ненадання оцінки листам від 25.10.2019 №569/ДН-2 та 17.12.2019 №678/ДН-2 щодо здійснення перевезень громадян пільгових категорій за 2018 рік та прийняття актів про відмову отримання облікової форми як належного, допустимого і достовірного, з урахуванням їх вірогідності, доказу надіслання позивачем на адресу відповідача облікових форм у спірний період;

- суди попередніх інстанцій не встановили всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників учасників справи, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Причиною виникнення спору стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача збитків за пільгові перевезення громадян.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України, основних соціальних гарантій, визначено Законом України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії.

Статтею 19 вказаного Закону передбачено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв`язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Пільгове перевезення пасажирів залізничним транспортом передбачено низкою законодавчих актів України. Так, соціальні пільги на пасажирські перевезення для ряду категорій громадян встановлено, зокрема, Міжурядовою Угодою про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них від 12.03.1993, Законами України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні, Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, Про охорону дитинства, Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист.

Відповідно до частини шостої статті 9 Закону України Про залізничний транспорт (у редакції, чинній на момент спірних правовідносин) для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.

Таким чином, норми вказаних законів, зокрема, закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовному обов`язку залізничного перевізника надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов`язок Держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.

Відтак, обслуговуючи категорії громадян, які мають право на пільговий проїзд залізничним транспортом, залізниця не має права відмовити їм з підстав відсутності належного фінансування для подальшого відшкодування залізницям витрат на перевезення визначених категорій громадян.

Отже, забезпечуючи пільгове перевезення окремих категорій громадян, Держава поклала на себе обов`язок відшкодовувати збитки, понесені залізничним транспортом, за рахунок державного або місцевого бюджетів у залежності від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.

Господарський суд зазначає, що частина шоста статті 9 Закону України Про залізничний транспорт діє у редакції із змінами, внесеними згідно із Законом N 4443-VI ( 4443-17) від 23.02.2012.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, вказує, зокрема, що за змістом статей 89, 102 Бюджетного кодексу України видатки на відшкодування вартості послуг, наданих пільговим категоріям громадян, здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з Державного бюджету України (субвенцій з Державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. При цьому, постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 за № 256 затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету (далі - Порядок № 256), у якому визначено механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету. З огляду на пункт 3 Порядку №256, у даному випадку головним розпорядником коштів є Управління соціальної політики виконавчого комітету Нікопольської міської ради. Зобов`язання щодо компенсації виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян виникли безпосередньо із закону, і така відповідальність не може ставитися в залежність від наявності чи відсутності бюджетних асигнувань.

Так, господарським судом встановлено, що позивач (залізниця) просить стягнути збитки за пільгові перевезення громадян у період з січня по грудень 2018 року. Таким чином, спірні правовідносини виникли у 2018 році.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 4 Бюджетного кодексу України визначено, що якщо іншим нормативно-правовим актом бюджетні відносини визначаються інакше, ніж у Кодексі, застосовуються відповідні норми Кодексу.

Відповідно до статті 7 Бюджетного кодексу України місцеві бюджети є самостійними. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленими за ними відповідними джерелами доходів бюджету, правом відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування визначати напрями використання бюджетних коштів відповідно до законодавства України, самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні місцеві бюджети.

Стаття 89 Бюджетного кодексу України передбачає видатки, що здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, районних бюджетів, бюджетів об`єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Так, до 2017 року, до видатків, що здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, районних бюджетів, бюджетів об`єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, належали видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, які включають в себе державні програми соціального захисту, серед яких було передбачено компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян (абзац п`ятий підпункту "б" пункту 4 частини першої статті 89 Бюджетного кодексу України).

Проте, абзац п`ятий підпункту "б" пункту 4 частини першої статті 89 виключено на підставі Закону України № 1789-VIII від 20.12.2016.

Статтею 91 Бюджетного кодексу України визначено видатки місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів. Так, до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать, зокрема, видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, зокрема, компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян (підпункт "ґ" пункту 3 частини першої статті 91).

У статтю 102 Бюджетного кодексу України також були внесені зміни на підставі Закону України № 1789-VIII від 20.12.2016. Так, з 01.01.2017 з Бюджетного кодексу України була виключена норма щодо здійснення компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту (частину п`яту статті 102 Бюджетного кодексу України виключено на підставі Закону від 20.12.2016 № 1789-VIII).

З огляду на викладене, господарський суд звертає увагу на те, що Законом України Про внесення змін до Бюджетного кодексу України від 20.12.2016 №1789-VIII внесені зміни до Бюджетного кодексу України. Названий Закон набрав чинності з 01.01.2017. Зміни були, зокрема, внесені до статей 89 та 102 Бюджетного кодексу України, якими частину п`яту статті 102 (щодо субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту, до яких віднесено компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян) виключено, та з підпункту б пункту 4 частини першої статті 89 виключено абзац 5, яким компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян було віднесено до переліку державних програм соціального захисту.

При цьому, Порядок №256 був розроблений відповідно до статті 102 Бюджетного кодексу України, до якої, як зазначено вище, 20.12.2016 внесені зміни.

Отже, предметом регулювання Порядку №256 були правовідносини, що передбачені статтею 102 Бюджетного кодексу України.

Разом з тим, сам Порядок №256 не врегульовує питання компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян. Він розроблений і затверджений Кабінетом Міністрів України на підставі статті 102 Бюджетного кодексу України і врегульовує виключно питання фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, тобто застосовується виключно в разі застосування статті 102 Бюджетного кодексу України.

Тобто, через зміни в законодавстві, у зв`язку з прийняттям Закону України № 1789-VIIІ до спірних правовідносин не можуть бути застосовані норми Порядку №256, оскільки останній застосовується виключно в разі застосування статті 102 Бюджетного кодексу України.

Як наголошено Верховним Судом у п. 8.11. постанови від 20.01.2022 у даній справі, суди мають застосовувати законодавство чинне на момент спірних правовідносин, у даному випадку чинне у 2018 році, та яке регулює саме спірні правовідносини.

Частина шоста статті 9 Закону України Про залізничний транспорт передбачає, що збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.

Закон України від 20.12.2016 № 1789-VIII Про внесення змін до Бюджетного кодексу України доповнив пунктом 204 частину першу статті 91 Бюджетний кодекс України.

Так, до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватись з усіх місцевих бюджетів, належать й, зокрема, пільги з послуг зв`язку, інші передбачені законодавством пільги, що надаються особам, визначеним пунктом 204 частини першої статті 91 Бюджетного кодексу України.

Стаття 91 Бюджетного кодексу України передбачає видатки, які можуть здійснюватись з усіх місцевих бюджетів, але не обов`язково мають здійснюватись. Тобто кожна рада сама вирішує, на що саме вона буде витрачати кошти з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України, зокрема його статті 91.

Аналогічні висновки Верховним Судом викладені в постановах від 02.03.2021 у справі № 640/21817/18, від 01.02.2022 у справі № 904/141/20.

З огляду на наведене, з урахуванням змін до Бюджетного кодексу України, у зв`язку з прийняттям Закону України № 1789-VIII, з 01.01.2017, включаючи спірний період, вимоги частини шостої статті 9 Закону України «Про залізничний транспорт» підлягають прямому застосуванню та у взаємозв`язку із нормою підпункту є) пункту дев`ять частини першої статті 87 Бюджетного кодексу України, відповідно до якої видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення належать до видатків з Державного бюджету України, компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян, введення відповідних пільг щодо яких здійснювалось Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України, має здійснюватись за рахунок Державного бюджету відповідними головними розпорядниками бюджетних коштів Державного бюджету України.

Водночас, господарський суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що відшкодування витрат на перевезення пільговиків залізничним транспортом можливо за рахунок місцевих бюджетів на договірній основі. Це узгоджується із вимогами частини першої статті 7 Закону України від 04.07.1996 № 273/96-ВР Про залізничний транспорт, відповідно до якої відносини підприємств залізничного транспорту з місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування базуються на податковій і договірній основах відповідно до чинного законодавства України.

Так, рішенням Нікопольської ради від 22.12.2017 № 32-29/VII затверджено заходи на 2018 рік до міської Програми соціального захисту населення міста Нікополя на 2016-2018 роки «ТУРБОТА». Одним із заходів Програми передбачено пільгові перевезення, згідно з чинним законодавством на 2018 рік у сумі 1 000 000,00 грн. Відповідно до цієї Програми, відповідач забезпечує захист незахищених верств населення міста Нікополь шляхом компенсації витрат за пільгові перевезення громадян залізничним транспортом.

При цьому, господарський суд зазначає, що органи місцевого самоврядування не зобов`язані передбачати своїм рішенням видатки для усіх осіб, яким право на безкоштовний проїзд залізничним транспортом гарантоване державою. Вони можуть робити це виключно з огляду на фінансову спроможність відповідного місцевого бюджету.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 02.03.2021 у справі № 640/21817/18.

Разом з тим, як встановлено судом, вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, відповідний договір на компенсацію спірних витрат за 2018 рік сторонами укладений не був.

Тому, як стверджує відповідач та третя особа, вищевказана сума була спрямована на погашення боргу, який виник перед позивачем, у зв`язку з рішенням суду по справі № 904/9488/17 за 2015 рік, із відповідним перерозподілом коштів місцевого бюджету, виключенням відповідних коштів з Програми соціального захисту населення міста Нікополя на 2016-2018 роки «ТУРБОТА» в місцевому бюджеті на 2018 рік.

Крім того, за твердженням відповідача сума у розмірі 1 000 000, 00 грн це єдина сума, яка була виділена на компенсацію витрат позивача на пільгове перевезення громадян протягом 2018 року, іншого рішення Нікопольською міською радою про збільшення такої суми не приймалося.

Згідно положень ст. 48 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років, довгострокових зобов`язань за енергосервісом, узятих на облік органами Казначейства України. Зобов`язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов`язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов`язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов`язань не здійснюються.

За вказаних обставин, господарський суд доходить висновку, що будь-яке примусове стягнення з відповідача коштів на підставі саме ст. 91 Бюджетного кодексу України без прийняття такого рішення органами місцевого самоврядування або поза межами передбачених таким рішенням видатків місцевого бюджету, а також без укладення відповідного договору є протиправним.

Згідно із частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина перша статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частина третя статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями статей 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини першої статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Надаючи оцінку доказам, наданим позивачем на підтвердження позовних вимог, господарський суд зазначає таке.

Механізм розрахунку обсягів компенсаційних виплат залізницям за пільгові перевезення окремих категорій громадян, яким таке право надано законом, що здійснюються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, а також субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на зазначені цілі, встановлено Порядком № 1359, пунктом 2 якого визначено, що до пільгових перевезень залізничним транспортом (далі - пільгові перевезення) належать безоплатні перевезення або перевезення окремих категорій громадян зі знижкою, встановленою законодавством.

Відповідно до пунктів 3,4 Порядку №1359 облік пільгових перевезень та визначення суми недоотриманих коштів від таких перевезень проводиться залізницями на підставі інформації автоматизованої системи керування пасажирськими перевезеннями та реєстраторів розрахункових операцій про оформлені та видані пасажирам безоплатні або пільгові проїзні документи (квитки). Сума недоотриманих коштів обчислюється в автоматизованому режимі під час оформлення кожного безоплатного та пільгового проїзного документа (квитка) як різниця між повною вартістю проїзду, встановленою згідно з діючими тарифами для відповідного виду сполучення, маршруту прямування, категорії поїзда та вагона, і вартістю проїзду, що сплачує пасажир відповідно до наданих пільг.

Пунктом 5 Порядку №1359 визначено, що інформація про оформлені та видані пасажирам безоплатні та пільгові проїзні документи (квитки) включається до місячної станційної звітності.

При цьому відповідно до пункту 7 Порядку №1359 сума недоотриманих коштів включається до місячної станційної звітності області, на території якої був придбаний пільговий проїзний документ (квиток), незалежно від місця проживання (навчання) пасажира.

Як передбачено пунктами 9 - 11 Порядку №1359 на підставі місячної станційної звітності залізниці складають облікову форму про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного або місцевих бюджетів, згідно з додатком. Для компенсації недоотриманих коштів облікова форма складається окремо для органу виконавчої влади, який є головним розпорядником бюджетних коштів, передбачених на цю мету державним бюджетом, та органу виконавчої влади, який є головним розпорядником коштів, виділених місцевим бюджетом. Залізниці не пізніше ніж 15 числа місяця наступного звітного періоду подають відповідним головним розпорядникам коштів рахунок на суму, яка підлягає компенсації, та облікові форми. Головні розпорядники коштів, передбачених на компенсаційні виплати, після надходження їх на власні рахунки у п`ятиденний строк перераховують зазначені кошти відповідній залізниці.

Позивачем до позовної заяви надані облікові форми про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного та місцевого бюджетів за період з січня по грудень 2018, передбачені Порядком № 1359 (т.1, а.с. 12-23).

При цьому, відповідач заперечує отримання вищевказаних облікових форм від позивача у строки, визначені Порядком № 1359.

На спростування вказаних тверджень відповідача, позивачем на стадії апеляційного оскарження рішення у даній справі надані копії актів, складені про те, що Управління соціальної політики Нікопольської міської ради відмовилось поставити відмітку про надання облікової форми про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовується з місцевого бюджету у спірному періоді. Вказані акти підписані трьома представниками залізниці (т. 2, а.с. 92-103).

Відповідач зауважує про неналежність вищевказаних актів, як доказів надсилання на адресу Управління облікових форм у спірному періоді, оскільки всі документи відповідач отримує або поштою, або безпосередньо через власну канцелярію, тому вказані у цих актах відомості є неправдивими.

Крім того, на виконання вимог суду апеляційної інстанції, який частково задовольнив клопотання відповідача про витребування доказів, позивачем до матеріалів справи надані таблиці про постанційне перевезення пільгових пасажирів форми ЦО-27 за січень-грудень 2018 (т. 2, а.с. 51-86).

Як вже зазначав суд, наведена у зазначеній звітності інформація щодо пасажирів, які користуються пільгами та вартість проїзду щодо станції Нікополь є ідентичними із відомостями, вказаними у наданих позивачем облікових формах.

Разом з тим, з аналізу форм ЦО-27 вбачається, що позивачем виділяються станції Нікополь та окремо Павлопілля і Лошкарівка (останні позивачем відносяться до Нікопольської райдержадмі ністрації).

При цьому, з наданих форм ЦО-27 не можливо встановити дані по всім іншим залізничним станціям та зупиночним пунктам, що розташовані в Нікопольському районі.

Так, через Нікопольський район проходять дві залізничних ділянки електрифікованих залізничних ліній: Нижньодніпровськ-Вузол - Апостолове та Апостолове - Запоріжжя-ІІ.

На ділянці Нижньодніпровськ-Вузол - Апостолове в межах Нікопольського району знаходяться залізничні станції Павлопілля і Лошкарівка, а також три зупинні залізничні платформи, які знаходяться між ними.

На ділянці Апостолове - Запоріжжя-ІІ крім безпосередньо станції Нікополь, в межах Нікопольського району знаходяться ще залізнична станція Нікопольбуд, залізничний зупинний пункт Ревун та ціла низка зупинних залізничних платформ.

При цьому, на території безпосередньо міста Нікополь розташована лише залізнична станція Нікополь та зупинна залізнична платформа 93 км. Всі інші станції, платформи та пункти знаходяться за межами міста Нікополь.

Водночас, залізничний зупинний пункт Ревун та зупинні залізничні платформи 105 км, 111 км знаходиться на території Червоногригорівської (в 2018 році - Придніпровської) селищної ради Нікопольського району; залізнична станція Нікопольбуд та зупинні залізничні платформи 83 км, 86 км знаходиться на території Приміської (в 2018 році - Менжинської) сільської ради Нікопольського району; зупинна залізнична платформа 79 км знаходиться в емт Чортомлик на території Покровської (в 2018 році - Орджонікідзевської) міської ради; зупинна залізнична платформа 71 км знаходиться взагалі на території с. Гранітне Грушівської сільської ради Апостолівського району; зупинні залізничні платформи 114 км, 116 км знаходяться на території Марганецької міської ради; зупинні залізничні платформи 125 км, 132 км взагалі знаходяться на території Миронівської сільської ради Томаківського району.

Як вбачається з наданих позивачем форм ЦО-27, всі ці залізничні станції, платформи та пункти залізничної ділянки електрифікованої залізничної лінії Апостолове - Запоріжжя-ІІ позивач відносить до Нікополя, включаючи їх до своєї місячної станційної звітності та вимагаючи компенсації саме з відповідача за пільгове перевезення пасажирів, що здійснювали там посадку до електропоїзда.

Наведе свідчить про включення позивачем до облікових форм міста Нікополя пільгових пасажирів майже з усього Нікопольського району, в той час як відповідач, будучи виконавчим органом Нікопольської міської ради, реалізовує політику у сфері соціального забезпечення незахищених громадян на території міста, обмежується лише тими зобов`язаннями, які виникли на території м. Нікополь.

Крім того, судом здійснено аналіз листів позивача від 25.10.2019 № 569/ДН-2, від 17.12.2019 № 678/ДН-2 (т.1, а.с. 68, 69), та встановлено що, дійсно, позивач у листі від 17.12.2019 № 678/ДН-2 зазначив про недійсність попереднього листа від 25.10.2019 № 569/Дн-2. Проте, доводи позивача, що вказаними листами між сторонами вирішувалось питання щодо передбачення в місцевому бюджеті коштів та укладання договору на наступний 2020 рік, не спростовують інформації, що міститься у другому абзаці листа від 17.12.2019 № 678/ДН-2, про кількість осіб, перевезення яких здійснено залізницею у приміському сполученні, як пільгової категорії громадян регіону відповідача (146,9 тис. осіб) у 2018 році, а також вартість компенсації у розмірі 2 135,7 тис грн.

Наведені вище обставини ставлять під обґрунтований сумнів кількість пільгових категорій громадян міста, перевезення яких здійснено залізницею у приміському сполученні, та, відповідно, вартість компенсації збитків від такого перевезення за 2018 рік.

Крім того, наявна очевидна невідповідність сум та кількості осіб, про які зазначав позивач у листі від 17.12.2019 № 678/ДН-2, сумам та кількості осіб, які зафіксовано у облікових формах за 2018 рік, складених раніше за вказаного листа, вручення яких відповідачу, за твердженням залізниці, відбувалося своєчасно, відповідно до вимог Порядку № 1359, але від отримання яких відповідач відмовився, що стало причино складання позивачем відповідних актів.

Господарський суд зазначає, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням вищевстановлених фактичних обставин справи, докази надані відповідачем та третьою особою на підтвердження заперечень, оцінюються судом як є більш вірогідні, ніж докази надані позивачем на підтвердження позовних вимог.

Разом з тим, господарський суд не приймає в якості доказів на підтвердження позиції залізниці надані позивачем листи Мінсоцполітики від 25.08.2020 № 8052/0/290-20/56 та від 23.03.2022 № 3006/0/2-22/56, оскільки вказані листи не є нормою законодавства та не стосуються спірного періоду.

Вирішуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях у справі, питання вичерпності висновків судів, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За встановлених обставин господарський суд доходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати сторін зі сплати судового збору, в тому числі витрати відповідача по сплаті судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг у справі, покладаються на позивача.

У зв`язку із заявою відповідача про подання доказів на підтвердження судових витрат Управління на професійну правничу допомогу в порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України, розподіл таких витрат судом наразі не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" до Управління соціальної політики виконавчого комітету Нікопольської міської ради про стягнення збитків за пільгові перевезення громадян у сумі 6 212 218 грн 95 коп. - відмовити повністю.

Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (49602, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, буд. 108, код ЄДРПОУ ВП 40081237) на користь Управління соціальної політики виконавчого комітету Нікопольської міської ради (53213, Дніпропетровська область, м. Нікополь, вул. Електрометалургів, буд. 3А, код ЄДРПОУ 26136955) 326 141 грн 48 коп. (триста двадцять шість тисяч сто сорок одну грн. 48 коп.) витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 10.10.2022

Суддя І.А. Рудь