Рішення № 106682555, 01.02.2022, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/43690/21-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2022 року

Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Хайнацького Є.С.,

при секретарі судового засідання - Самолюк Ю.Ю.,

за участю:

представника позивача: не з`явився,

відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса, 32» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса, 32» (далі - позивач, ТОВ «ЖЕП «Щорса, 32») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач, ОСОБА_1 ), в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача 5 886,92 грн. боргу за житлово-комунальні послуги, 1 258,95 грн. інфляційних втрат та 547,60 грн. - три проценти річних, а всього 7 693,17 грн., а також суму судового збору у розмірі 2 379,00 грн. та 9 600,00 грн. витрат на правничу допомогу.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що ТОВ «ЖЕП «Щорса, 32» надає послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, виробництва та постачання теплової енергії у житловому будинку на АДРЕСА_1 . Відповідач є власником квартири АДРЕСА_2 , а саме, у секції (будинку) 32Г.

Незважаючи на те, що позивач свої обов`язки щодо здійснення обслуговування та поточного ремонту житлового будинку, приміщень будинку, забезпечення роботи технічного обладнання та інженерних мереж, комунікацій відповідно до технічних вимог законодавства, відповідних підзаконних актів, забезпечення надання належної якості комунальних та інших послуг власникам житлових, нежитлових та інших споруд будинку виконував своєчасно та в повному обсязі, відповідач свої обов`язки щодо оплати послуг не пізніше 15 числа наступного місяця не виконував у повному обсязі.

Посилаючись на те, що станом на 01.07.2021 року у відповідача утворилась перед позивачем заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 5 886,92 грн., на підставі Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та ст. 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позивач просить стягнути з відповідача на свою користь указану суму боргу з урахуванням інфляційних втрат та трьох процентів річних.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 27.08.2021 року відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у цивільній справі за позовом ТОВ «ЖЕП «Щорса, 32» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 16.11.2021 року.

16.11.2021 року від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну, в якому останній заперечує щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування заперечень зазначає, що на підтвердження заборгованості відповідача за період із січня 2018 року по червень 2018 року позивачем надано розрахунок, який містить лише загальні відомості, проте не містить переліку послуг, спожитих відповідачем, їх вартість на дату виникнення заборгованості. Крім того, зазначає, що позивачем не надано допустимих доказів на підтвердження того, що саме позивач був власником квартири у період, за який утворилася заборгованість. Просив застосувати позовну давність до спірних правовідносин.

16.11.2021 року на адресу суду від представника відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 16.11.2021 року розгляд справи відкладено на 01.02.2022 року.

18.01.2022 року від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій наведено заперечення щодо обставин, наведених у відзиві. Позивач зазначав, що доводи, зазначені відповідачем у відзиві на позовну заяву, є безпідставними, розрахунок заборгованості відповідає фактичним обставинам справ, а нарахування за житлово-комунальні послуги ніколи відповідачем не оскаржувалися. Крім того, зазначав про відсутність підстав для застосування строків позовної давності.

01.02.2022 року від позивача надійшли заперечення на заяву відповідача про застосування строку позовної давності, у якому зазначає, що заборгованість за житлово-комунальні послугу у відповідача виникла за період з 20.04.2018 року по 20.07.2018 року. Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на територія України коронавірусу COVID-19» з 12.03.2020 року на всій території України введено карантин, що на підставі чинних постанов уряду неодноразово продовжувався та триває до теперішнього часу, отже в силу п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України позивач звернувся до суду з позовом у межах строків позовної давності, що продовжують свій перебіг на час дії такого карантину.

У судове засідання представник позивача не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності та просив задовольнити позов.

У судове засідання відповідач та його представник не з`явилися, представник відповідача - ОСОБА_2 подав заяву про розгляд справи за відсутності сторони відповідача та просив у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_3 , що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Зазначений будинок обслуговує ТОВ «ЖЕП «Щорса, 32» та здійснює обслуговування та поточний ремонт житлового будинку, приміщень будинку, забезпечує роботу технічного обладнання та інженерних споруд тощо.

Відповідно до ч. 4 ст. 319 ЦК України, власність зобов`язує.

За положеннями ст. 322 ЦК України, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто, вказана стаття встановлює презумпцію обов`язку власника нести усі витрати, пов`язані з утриманням належного йому майна, в тому числі, з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, незалежно від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов`язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов`язок власника є похідним від належних йому прав володіння, користування та розпорядження майном. Невиконання власником свого обов`язку з утримання належного йому на праві власності майна може створювати небезпеку для третіх осіб.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.ст. 610, 612 ЦК України).

Житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил (ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Пунктом 6 частини 1 статті 1 цього Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів, при цьому згідно з п. 5 ч. 2 ст. 7 цього Закону споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Крім того, відповідно до п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 року № 572, власник та наймач (орендар) квартири, житлового приміщення у гуртожитку, зобов`язаний, зокрема, оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із наведеними нормами чинного законодавства споживачі зобов`язані оплатити надані їм житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Наведене відповідає правовому висновку, зробленому Верховним Судом України у постанова від 20.04.2016 року № 6-2951цс15.

Згідно з розрахунком, наданим позивачем, у зв`язку з несплатою відповідачем у повному обсязі за житлово-комунальні послуги, станом на 30.06.2018 року у нього існувала заборгованість перед позивачем у розмірі 5 886,62 грн

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Правовідносини, які склалися між сторонами щодо надання житлово-комунальних послуг, є грошовими зобов`язаннями, у яких, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (ч. 1 ст. 509 ЦК України), - вимагати сплату грошей за надані послуги. Таким чином, виходячи з юридичної природи правовідносин як грошових зобов`язань, на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання. Передбачена п. 10 ч. 3 ст. 20 Закону № 1875-IV норма щодо відповідальності боржника у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування наслідків ч. 2 ст. 625 ЦК України. Зазначений правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 20.06.2012 року в справі № 6-68цс12, від 30.10.2013 року в справі № 6-59цс13, від 16.12.2015 року в справі № 6-2023цс15.

Таким чином, у зв`язку з простроченням відповідача оплати за житлово-комунальні послуги, вимоги позивача про застосування ст. 625 ЦК України та стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох процентів річних є обґрунтованими.

Разом з цим, сторона відповідача подала до суду заяву про застування строків позовної давності, у якій просить суд застосувати позовну давність до заборгованості, яка утворилася до 20.07.2018 року з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, пункти 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є самостійної підставою для відмови у позові.

Як визначено у ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Враховуючи, що позивач просить стягнути із відповідача заборгованість, яка згідно з наданим позивачем розрахунком утворилася з червня 2018 року, останній платіж відповідачем здійснено у квітні 2018 року, тоді як за захистом порушеного права позивач звернувся до суду 20.07.2021 року, тобто після спливу трьох років з моменту утворення заборгованості, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, у зв`язку із пропуском позивачем строку позовної давності.

Позивачем не надано доказів на підтвердження вчинення відповідачем дій, які б свідчили про переривання строку позовної давності.

Доводи позивача про дотримання ним позовної давності при зверненні до суду 12.08.2021 року з цим позовом, у зв`язку із дією Закону України від 30.03.2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», на увагу не заслуговують, оскільки цим законом були продовжені строки у зв`язку з установленням карантину лише до 06.08.2020 року (Закон України № 731-ІХ від 18 червня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)»), однак позивач звернувся до суд 20.07.2021 року, тобто поза межами встановленої законом позовної давності.

Суд не може прийняти до уваги довідку про стан заборгованості відповідача від 15.12.2021 року, оскільки наданий доказ поданий з порушенням строку, передбаченого ст. 83 ЦПК України. При цьому, представник позивача не вказав поважних причини, з яких доказ не міг бути подано у встановлений законом строк.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 43 ЦПК України, учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Згідно ч. 1 ст. 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Частиною 4 ст. 83 ЦПК України встановлено, що якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Згідно ч. 5 ст. 83 ЦПК України, у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Крім того, докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 83 ЦПК України).

Ураховуючи наведене, підстави для задоволення позову відсутні.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 526, 530, 611, 625 Цивільного кодексу України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги», ст.ст. 3-5, 7-13, 76-81, 141, 258, 259, 263-265, 273, 354, 355, 273, 354, 355, п.п. 15.5 п. 15 Розділу ХІІІ Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса, 32» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, інфляційних втрат і трьох процентів річних відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено та підписано 01.02.2022 року.

Суддя Є.С. Хайнацький