Постанова № 10668165, 29.06.2010, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 червня 2010 року <Час проголошення >№ 2а-11954/09/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді ПащенкаК.С. при секретарі судового засідання Нижному А.В., розглянувши адміністративну справу

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Український банк реконструкції та розвитку»

доДержавної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва

проскасування рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив скасувати податкові повідомлення-рішення №0000052210/0 від 24.02.2009, №0000052210/1 від 30.04.2009, №0000052210/2 від 15.07.2009, прийняті ДПІ у Подільському районі міста Києва.

25.11.2009 позивач звернувся до суду з клопотанням про уточнення позовних вимог, з урахуванням чого просить скасувати податкові повідомлення-рішення №0000052210/0 від 24.02.2009, №0000052210/1 від 30.04.2009, №0000052210/2 від 15.07.2009, №0000052210/3 від 23.09.2009, прийняті ДПІ у Подільському районі міста Києва.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 29.06.2010 проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 05.07.2010, про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

10.02.2009 за результатами планової виїзної перевірки ЗАТ«Український банк реконструкції та розвитку»ДПІ у Подільському районі міста Києва було складено Акт № 8/22-10/26520688 (далі Акт перевірки), яким, зокрема, встановлено порушення пп. 4.1.2 п. 4.1 ст.4, п. 5.1 ст. 5, пп. 7.6.1 з урахуванням пп.пп. 7.6.2, 7.6.4 п. 7.6 ст. 7, пп. 8.2.2 п. 8.2, п. 8.6 ст.8, пп. 12.2.4 п. 12.2 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

24.02.2009 на підставі Акту перевірки відповідно до пп. «б»пп. 4.2.2 п. 4.2 ст.4, Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»та згідно з пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» були винесено податкове повідомлення-рішення №0000052210/0, яким у звязку з порушенням пп. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1 ст. 5, пп. 7.6.1 з урахуванням пп.пп. 7.6.2, 7.6.4 п. 7.6 ст.7, пп. 8.2.2 п. 8.2, п. 8.6 ст. 8, пп. 12.2.4 п. 12.2 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 240 058, 00 грн., в тому числі штрафні санкції 123205,00 грн.

За результатами оскарження зазначеного повідомлення-рішення ДПІ у Подільському районі м.Києва, ДПА у м Києві та ДПА України податкове повідомлення-рішення №0000052210/0 від 24.02.2009 було залишене без змін, а ДПІ у Подільському районі м.Києва винесено податкові повідомлення-рішення №0000052210/1 від 30.04.2009, №0000052210/2 від 15.07.2009, №0000052210/3 від 23.09.2009.

Як видно з матеріалів справи, підставою для висновку ДПІ у Подільському районі міста Києва про порушення ЗАТ«Український банк реконструкції та розвитку»вимог пп. 7.6.1, пп.пп.7.6.2, 7.6.4 п. 7.6 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»стало не віднесення позивачем до складу валового доходу коштів у розмірі 454 000 грн., що були отримані як різниця між ціною придбання та продажу облігацій ТОВ «ІБК «Адоніс».

Судом встановлено, що 05.07.2007 між ВАТ "Український банк реконструкції та розвитку»та ТОВ «ІБК «Адоніс», від імені та за дорученням якого діяло ТОВ «Фінансист», було укладено договір № Д-03/2007; ВА-28-07/ЕА-027-05, за яким ВАТ «Український банк реконструкції та розвитку»купило у ТОВ «ІБК «Адоніс»облігації номінальною вартістю 429,25 грн. на загальну суму 7994000 грн.

Відповідно до договору купівлі-продажу цінних паперів від 05.07.2007 р. № Д-04/2007, укладеного між ВАТ "Український банк реконструкції та розвитку»та ТОВ «ІБК «Адоніс», вищезазначені облігації були продані ВАТ «Український банк реконструкції та розвитку»на користь ТОВ «ІБК «Адоніс», при цьому їх вартість з урахуванням додаткового договору № Д-04/2007 від 15.11.2007 склала вже 8 448 000,00 грн.

Зазначена операція у бухгалтерському обліку була відображена наступним чином: д-т рах. 3541 «Дебіторська заборгованість за розрахунками з цінними паперами для банку», к-т рах. 3641 «Кредиторська заборгованість за розрахунками з ціними паперами для банку».

Відповідно до п. 8 ст. 17 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»розміщення емітентом власних цінних паперів не вважається професійною діяльністю з торгівлі цінними паперами, а згідно з ст. 1 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»розміщення цінних паперів - відчуження цінних паперів емітентом або андеррайтером шляхом укладення цивільно-правового договору з першим власником. Таким чином, сторонами у вказаних правовідносинах є емітент та первинний власник, при цьому переходу права власності не відбувається, а здійснюється лише первинне набуття права власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»емітентом є юридична особа, Автономна Республіка Крим або міські ради, а також держава в особі уповноважених нею органів державної влади, яка від свого імені розміщує емісійні цінні папери та бере на себе зобов'язання щодо них перед їх власниками.

Згідно з п. 1.6 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»товари - матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що операції з придбання облігацій ТОВ «ІБК «Адоніс»банком є прямою інвестицією, а не здійсненням витрат на придбання таких облігацій в розумінні пп. 7.6.3 п.7.6 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яким визначено, що під терміном витрати слід розуміти суму коштів або вартість майна, сплачену (нараховану) платником податку продавцю цінних паперів та деривативів як компенсацію їх вартості. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 30.10.2008 у справі № К-27444/06.

Згідно з п.п.7.6.1 п.7.6 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»платник податку веде окремий податковий облік фінансових результатів операцій з цінними паперами (у тому числі іпотечними сертифікатами участі, іпотечними сертифікатами з фіксованою дохідністю та сертифікатами фондів операцій з нерухомістю) і деривативами у розрізі окремих видів цінних паперів, а також фондових та товарних деривативів. При цьому облік операцій з акціями ведеться разом з іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами.

Якщо протягом звітного періоду витрати на придбання кожного з окремих видів цінних паперів, а також деривативів, понесені (нараховані) платником податку, перевищують доходи, отримані (нараховані) від продажу (відчуження) цінних паперів або деривативів такого ж виду протягом такого звітного періоду, від'ємний фінансовий результат переноситься на зменшення фінансових результатів від операцій з цінними паперами або деривативами такого ж виду майбутніх звітних періодів у порядку, визначеному статтею 6 цього Закону.

Якщо протягом звітного періоду доходи від продажу кожного з окремих видів цінних паперів, а також деривативів, отримані (нараховані) платником податку, перевищують витрати, понесені (нараховані) платником податку внаслідок придбання цінних паперів або деривативів такого ж виду протягом такого звітного періоду (з урахуванням від'ємного фінансового результату від операцій з цінними паперами чи деривативами такого ж, виду минулих періодів), прибуток включається до складу валових доходів такого платника податку за результатами такого звітного періоду.

Усі інші витрати та доходи такого платника податку, крім витрат та доходів за операціями з цінними паперами (корпоративними правами) та деривативами, визначеними цим підпунктом, беруть участь у визначенні об'єкта оподаткування такого платника податку на загальних умовах, встановлених цим Законом.

Норми цього пункту не поширюються на операції з емісії корпоративних прав або інших цінних паперів, що здійснюються платником податку, а також з їх зворотного викупу або погашення таким платником податку.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»емісія - установлена законодавством послідовність дій емітента щодо випуску та розміщення емісійних цінних паперів. В свою чергу, в розміщенні цінних паперів приймають участь лише емітент і первинний власник та відсутній продавець цінних паперів.

Враховуючи викладене, лише в момент здійснення операцій на вторинному ринку цінних паперів, тобто тоді, коли така операція втрачає статус емісії та набуває статус торгової, і сторонами є не емітент та інвестор (первинний власник), а продавець та покупець цінних паперів, платник податку має право на відображення витрат, повязаних з придбанням такого цінного паперу та доходів від його продажу.

За таких умов, суд вважає обґрунтованим висновок ДПІ у Подільському районі міста Києва про порушення ЗАТ«Український банк реконструкції та розвитку»вимог пп. 7.6.1 з урахуванням пп.пп. 7.6.2, 7.6.4 п. 7.6 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»внаслідок не віднесення ним до складу валового доходу коштів у розмірі 454000грн., що були отримані як різниця між ціною придбання та продажу облігацій ТОВ«ІБК «Адоніс».

Як видно з Акту перевірки, підставою для висновку ДПІ у Подільському районі міста Києва про порушення ЗАТ«Український банк реконструкції та розвитку»вимог пп. 12.2.4 п.12.2 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», стало віднесення позивачем до складу валових витрат у 1 кварталі 2007 року суми резерву, створеного під основну суму за борговими цінними паперами у розмірі 1079906,22 грн.

Судом встановлено, що відповідно до Протоколу засідання кредитного комітету від 03.04.2007 р. № 2007/15 ВАТ «Український банк реконструкції та розвитку»за результатами оцінки фінансового стану емітента на 01.01.2007 для ТОВ „Гра-відео ЛТД" було визначено наявність ризику цінних паперів-векселів, з огляду на що було сформовано станом на 01.01.2007 резерв в податковому обліку під операціями з векселями на продаж у розмірі 1 079 906,22 грн., що були віднесені до складу валових витрат товариства.

Згідно з пп. 5.2.4 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми коштів, внесені до страхових резервів у порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Відповідно до пп. 12.2.1 п. 12.2 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» будь-який банк, а також будь-яка небанківська фінансова установа, створена згідно з нормами відповідних законів, крім страхових компаній та недержавних пенсійних фондів (далі фінансові установи), зобов'язані створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без процентів та комісій) за всіма видами кредитів (у тому числі за консолідованим іпотечним боргом), а також гарантій, порук, придбаних цінних паперів (у тому числі іпотечних сертифікатів із фіксованою дохідністю), інших активних банківських операцій, які належать до їх господарської діяльності згідно із законодавством.

З аналізу пп. 12.2.1 п. 12.2 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» видно, що необхідною ознакою боргових відносин як підстави формування страхового резерву є можливість втрати по основному боргу, тобто наявність ризику, який і зумовлює необхідність створення такого резерву для покриття цих втрат. За відсутності ризику при здійсненні кредитної операції віднесення банком до валових витрат сум страхового резерву за цією операцією суперечить вимогам зазначеної норми, а отже є неправомірним.

Таким чином, витрати на страхування ризиків від знецінення цінних паперів, тобто тих активів, які не мають фіксованої дохідності та не є обєктом дебіторської заборгованості, не підпадають під дію зазначеного положення Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». За таких умов, включення до складу валових витрат сум страхового резерву для відшкодування своїх можливих втрат банку від знецінення цінних паперів, за якими немає дебіторської заборгованості, також є неправомірним. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27.05.2008 у справі № 21-1131во07.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про неправомірність віднесення позивачем до складу валових витрат у 1 кварталі 2007 року суми резерву, створеного під суму боргу за цінними паперами-векселями ТОВ „Гра-відео ЛТД", у розмірі 1079906,22грн.

З матеріалів справи видно, що підставою для висновку ДПІ у Подільському районі міста Києва про порушення ЗАТ«Український банк реконструкції та розвитку»вимог пп.8.2.2 п.8.2 п.п.8.6.1 п.8.6 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»стало завищення суми амортизації за період з 01.10.2005 р. по 30.09.2008 р. на загальну суму 15269грн. внаслідок віднесення позивачем блоку комунікаційного з'єднання до 2 групи основних фондів, маршрутизатора та джерела безперебійного живлення до 3 групи основних фондів, комутаторів до 4 групи основних фондів.

Підпунктом 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що основні фонди - це матеріальні цінності, що призначаються платником для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000,00 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Згідно з пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону № 334 основні фонди розподілено за групами. До складу основних фондів першої групи відносяться будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про телекомунікації" телекомунікаційна мережа - це комплекс технічних засобів телекомунікацій та споруд, призначених для маршрутизації, комутації, передавання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, проводових, оптичних чи інших електромагнітних системах між кінцевим обладнанням, а під технічними засобами телекомунікацій розуміють обладнання, станційні та лінійні споруди, призначені для утворення телекомунікаційних мереж.

Таким чином, витрати на комунікаційне обладнання комутатори, маршрутизатори, джерела безперебійного живлення) та його підключення до телекомунікаційної мережі в податковому обліку відображаються як створення основних фондів групи 1 (передавальні пристрої) за умови їх використання в господарській діяльності платника податку. Аналогічна правова позиція викладена у розясненнях Державної податкової адміністрації України, викладеної у листі № 4956/7/15-0517 від 14.03.2008.

Згідно з пп.8.6.1 п.8.6 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду в розрахунку на податковий квартал.

За таких умов суд приходить до висновку про неправомірність віднесення позивачем блоку комунікаційного з'єднання до 2 групи основних фондів, маршрутизатора та джерела безперебійного живлення до 3 групи основних фондів, комутаторів до 4 групи основних фондів та, відповідно, застосування норм амортизації відповідних груп основних фондів, що призвело до завищення балансової вартості відповідної групи та заниження балансової вартості групи 1, чим завищено суму амортизаційних відрахувань на загальну суму 15 269 грн.

Крім того, підставою для висновку ДПІ у Подільському районі міста Києва про порушення ЗАТ«Український банк реконструкції та розвитку»вимог пп. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»стало віднесення позивачем до складу валових витрат членських внесків у розмірі 7510,00 грн., перерахованих 14.01.2008 Асоціації «УкрСВІФТ».

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Зважаючи на те, що членські внески не є товарами (роботами, послугами), які придбаваються (виготовляються) платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, а також враховуючи, що позивач окремо оплачував послуги Асоціації «УкрСВІФТ»зі здійснення платежів в іноземній валюті, суд приходить до висновку про відсутність у ЗАТ«Український банк реконструкції та розвитку»належних правових підстав для віднесення членських внесків у розмірі 7510,00 грн., перерахованих 14.01.2008 Асоціації «УкрСВІФТ», до складу валових вират.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Позивач достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, суду не надав.

Натомість відповідач довів суду правомірність винесення спірних податкових повідомлень-рішень.

Керуючись ст.ст. 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

СуддяК.С. Пащенко