Рішення № 106678925, 11.10.2022, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/2990/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2022 року смт Овідіополь

Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Панасенка Є.М.,

за участю секретаря судового засідання: Степанової Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу № 509/2990/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору служба у справах дітей Овідіопольської селищної ради Одеського району Одеської області про відібрання дитини у матері без позбавлення її батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2022 року позивач звернувся до суду з позовом, предмет якого був у подальшому змінений, про відібрання дитини у матері без позбавлення її батьківських прав. Підставою звернення до суду стало те, що з моменту введення воєнного стану на території України, загострення безпекової ситуації, для їх малолітньої дитини це є реальною загрозою здоров`я, життя, психічного стану. Відповідачка не бажає виїжджати за територію України, тому з метою збереження життя та здоров`я дитини, вважає, що дитина підлягає відібранню без позбавлення відповідачки батьківських прав.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 11.08.2022 року провадження у справі відкрито. Розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження.

Позивач у судове засідання не з`явився, надав суду заяву, відповідно до якої просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та слухати справу за його відсутності.

Відповідачка в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце слухання справи повідомлена належним чином, також надала суду заяву, в якій просить слухати справу за її відсутності, з позовним вимогами з урахуванням зміни предмету позову ознайомлена, та визнає їх у повному обсязі.

Представник третьої особи в судове засідання не зявився, при цьому був повідомлений належним чином про час, дату та місце розгляду справи. З заявами чи клопотаннями до суду не зверталися.

На підставі ст. 211 ЦПК України, суд, дослідивши письмові матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Судом встановлено, що 08.08.2015 року між позивачем та відповідачкою було зареєстровано шлюб відділом ДРАЦС РС Іллічівського міського управління юстиції в Одеській області, актовий запис № 446.

Від шлюбу сторони мають малолітню дитину: доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану Овідіопольського районного управління юстиції в Одеській області, актовий запис № 46.

Зважаючи на введення в державі воєнного стану, батько збентежений негативним впливом всіх подій на психологічне життя доньки, адже є реальна загроза її здоров`ю, життю, психічному та моральному стану. Однак мати не бажає вихати за межі України з метою збереження здоров`я та життя доньки.

Відповідно до Конвенції про права дитини 1989 року, яка була ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів, а також забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

За практикою ЄСПЛ врахування того, що слугує найкращим інтересам дитини, має вирішальне значення в кожній справі такого типу («Ельшольц проти Німеччини»). Наразі існує: широкий консенсус на підтримку ідеї того, що в усіх рішеннях щодо дітей мають переважати їхні найкращі інтереси («Нойлінґер і Шурук проти Швейцарії»). При визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два фактори: по-перше, збереження її зв`язків з сім`єю, окрім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або явно дисфункціональна; і по-друге, забезпечення її розвитку в безпечному, надійному і стабільному середовищі та в середовищі, що не є дисфункціональним («Мамчуп проти України»).

З метою гарантування малолітній дитині безпеки, в ситуації, коли їхня матір не може цього зробити, надання їй захисту, унеможливлення впливу на них воєнних дій, при безпосередній загрозі для її життя або здоров`я, найкращим для дитини буде надати батьку, позивачу в справі, можливість миттєвого її вивезення за межі України, хоча б на час дії загрози для їх життя або здоров`я, при загостренні воєнної ситуації.

Суд наголошує, що відібрання дитини у матері є крайньою мірою впливу і застосовується в крайніх випадках. Проте в даній справі відібрання дитини у матері є не заходом впливу на матір, а переслідуванням найкращих інтересів дітей, що полягають в обмеженні впливу на них воєнних дій при безпосередній загрозі для життя або здоров`я дітей, можливості вивезення батьком дітей за кордон у випадку ескалації воєнних дій.

Згідно зі ст. 170 Сімейного кодексу України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування.

Частина четверта ст. 19 СК України встановлює, що при розгляді судом спорів щодо відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду обов`язковою є участь органу опіки та піклування, який подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Відповідно до Закону України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» затверджено Указ Президента України від 12 серпня 2022 року №573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб. Також урядом обмежено виїзд за кордон чоловікам віком від 18 до 60 років.

Згідно з п. 2-6 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених Постановою КМ України від 27.01.1995 р. № 57, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". До інших військовозобов`язаних відносяться також жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років (абзац 5 частини першої ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію").

Найголовніше - суд розглядає справу в умовах дії в Україні воєнного стану, і у випадку загострення воєнних дій, при безпосередній загрозі для життя або здоров`я дитини, з метою слугування найкращим інтересам дитини, позивач повинен отримати можливість вивезти доньку за кордон у безпечне місце. Вирішальне значення в цій справі має те, що суд обирає такий спосіб, який служить найкращим інтересам дитини, а не слідування формалізму у вигляді висновку державного органу щодо опіки дітей, тим більше, що лише суд оцінює висновок органу опіки та піклування, а також суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста ст. 19 СК України).

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 03.07.2014 року у справі «Мала проти України» (Заява № 4436/07) у п.47-49 наголосив, що статтею 6 Конвенції гарантується право на справедливий розгляд справи, нею не встановлюється жодних правил щодо прийнятності доказів або способу, у який вони повинні бути оцінені, що, таким чином, є у першу чергу предметом регулювання національного законодавства та національних судів (див. рішення у справі «Гарсія Руїс проти Іспанії» (Garsia Ruiz v. Spain) [ВП], заява № 30544/96, п. 28, ECHR 1999-1). Аналогічним чином, у першу чергу саме національні органи влади, зокрема суди, мають тлумачити національне право, а Суд не замінить своє тлумачення їхнім за відсутності свавільності. З урахуванням вищезазначеного Суд все одно має переконатися у тому, чи були справедливими процедури у їхній сукупності, включаючи спосіб, у який приймалися докази та процесуальні рішення (див. рішення від 15 червня 2004 року у справі «Таммінен проти Фінляндії» (Tamminen v. Finland), заява № 40847/98, п. 38).

Ситуація в Україні, пов`язана з воєнними діями, негативно впливає на психологічне життя дитини, існує реальна загроза її життю, здоров`ю, психічному стану, моральному вихованню, сталому розвитку, безпечному середовищу тощо.

Відповідачка, зі своєї волі надає згоду позивачу на проживання їх доньки з останнім шляхом відібрання у неї доньки з метою збереження її життя та здоров`я, тому суд вважає, що дитина підлягає відібранню без позбавлення відповідачки батьківських прав.

Позивач має можливість забезпечити своїй доньці належні умови проживання, повною мірою займатися вихованням дитини, гарантувати безпеку, чого відповідачка забезпечити наразі не в змозі. Суд роз`яснює позивачу, що він не може чинити жодних перешкод для спілкування відповідачки з донькою, щоб дитина не була позбавлення піклування матері.

Питання про стягнення з відповідачки аліментів судом не вирішується з огляду на те, що такі позовні вимоги позивачем не заявлялися. З цих самих причин суд не вирішує питання про розподіл судових витрат.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позов обґрунтований і підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 24, 56, 110, 112, 170 СК України, ст.ст. 27, 43, 49, 76, 258, 263, 265 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву задовольнити повністю.

Визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , шляхом відібрання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 у матері, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , без позбавлення її батьківських прав.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий: Є.М. Панасенко