Постанова № 10667286, 14.06.2010, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 червня 2010 року <Час проголошення >№ 2а-16750/09/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді ПащенкаК.С. при секретарі судового засідання Шмігелю Т.В., розглянувши адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Нова Точка Україна»

доДержавної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва

проскасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить скасувати податкові повідомлення-рішення №0000922307/0 та №0000932307/0 від 08.10.2009, прийняті ДПІ у Голосіївському районі міста Києва.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 14.06.2010 проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 18.06.2010, про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

23.09.2009 за результатами документальної невиїзної перевірки ТОВ «Нова Точка Україна»ДПІ у Голосіївському районі міста Києва було складено Акт № 568/1-23-08-34664293 (далі Акт перевірки), яким, зокрема, встановлено порушення позивачем пп.пп.7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», та, як наслідок, завищення податкового кредиту на 878730 грн., а також порушення пп. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», та, як наслідок, заниження податку на прибуток у розмірі 1 098 414 грн.

08.10.2009 на підставі Акту перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення №0000932307/0, яким у звязку з порушенням пп.пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 1318095,00грн., в тому числі штрафні санкції 439365,00грн., а також податкове повідомлення-рішення №0000922307/0, яким у звязку з порушенням пп.5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 1502311,40 грн., в тому числі штрафні санкції 403897,40грн.

Як встановлено судом, між позивачем та ТОВ «Основа-Простір»(свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100133125) було укладено договір №01-04/2008 від 01.04.2008 та додаткову угоду до нього № 1 від 01.04.2008, а також договір №08-09/2008 від 08.09.2008 та додаткові угоди до нього № 1 від 08.09.2008, № 2 від 08.09.2008, №3 від 01.10.2008, № 4 від 01.11.2008, № 5 від 01.11.2008, № 6 від 04.11.2008, № 7 від 14.11.2008, № 8 від 17.11.2008, № 9 від 01.12.2008, № 10 від 01.12.2008, № 11 від 01.12.2008, № 12 від 31.12.2008, на виконання яких ТОВ «Основа-Простір»надало ТОВ«Нова Точка Україна»послуги та виконало роботи на загальну суму 4392543,00 грн., що підтверджується належним чином оформленими актами про надання послуг та актами виконаних робіт, а також податковими накладними.

Водночас, з аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про заниження позивачем податку на додану вартість та податку на прибуток стала встановлена ним нікчемність вказаного договору №01-04/2008 від 01.04.2008 та додаткових угод до нього, а також договору №08-09/2008 від 08.09.2008 та додаткових угод до нього, у звязку з укладенням таких договорів від імені ТОВ «Основа-Простір»невстановленою особою, що підтверджувалось вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 08.04.2009 по справі №1-441/09, яким визнано засновника та директора ТОВ «Основа-Простір»ОСОБА_2 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст.205 КК України (участь у фіктивному підприємництві з метою прикриття незаконної діяльності).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсність договорів між ТОВ «Нова Точка Україна»та ТОВ «Основа-Простір»№01-04/2008 від 01.04.2008 та додаткових угод до нього, №08-09/2008 від 08.09.2008 та додаткових угод до нього, а також актів про надання послуг та виконання робіт, підписаних від імені однієї із сторін неналежною особою, прямо законом не встановлена, а тому зазначені правочини відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України є оспорюваними.

Водночас, відповідачем не надано суду доказів визнання недійсними у судовому порядку договору №01-04/2008 від 01.04.2008 та додаткових угод до нього, а також договору №08-09/2008 від 08.09.2008 та додаткових угод до нього, актів про надання послуг та виконання робіт, а також податкових накладних, підписаних посадовими особами ТОВ«Основа-Простір».

Крім того, з вироку Дніпровського районного суду м. Києва від 08.04.2009 по справі №1-441/09, яким визнано засновника та директора ТОВ «Основа-Простір»ОСОБА_2 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст.205 КК України (участь у фіктивному підприємництві з метою прикриття незаконної діяльності), видно, що в межах даної справи не досліджувалась дійсність договорів між ТОВ «Нова Точка Україна»та ТОВ «Основа-Простір»№01-04/2008 від 01.04.2008 та додаткових угод до нього, №08-09/2008 від 08.09.2008 та додаткових угод до нього, а відтак вказане судове рішення не може вважатися належною підставою для нікчемності відповідних договорів.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

З наданого до матеріалів справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців судом встановлено, що на момент розгляду справи, а також на момент підписання договорів між ТОВ «Нова Точка Україна»та ТОВ «Основа-Простір»№01-04/2008 від 01.04.2008 та додаткових угод до нього, №08-09/2008 від 08.09.2008 та додаткових угод до нього, актів про надання послуг та виконання робіт, а також податкових накладних, юридична особа ТОВ «Основа-Простір»не була припинена.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Водночас, вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди.

Водночас, зобовязання за договорами між ТОВ «Нова Точка Україна»і ТОВ«Основа-Простір»№01-04/2008 від 01.04.2008 та додатковими угодами до нього, №08-09/2008 від 08.09.2008 та додатковими угодами до нього виконані сторонами у повному обсязі, що підтверджується належним чином оформленими актами про надання послуг та виконання робіт, податковими накладними, копії яких залучені до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»м валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Враховуючи, що витрати ТОВ «Нова Точка Україна»за договорами з ТОВ «Основа-Простір»№01-04/2008 від 01.04.2008 та додатковими угодами до нього, №08-09/2008 від 08.09.2008 та додатковими угодами до нього, підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, суд вважає безпідставним та необґрунтованим висновок Акту перевірки про порушення позивачем пп.5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

При цьому в пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у Законі України «Про податок на додану вартість» передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Відповідно до змісту пп. 7.2.3 та 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з п. 9.8 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 165 від 30.05.1997р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997р. за № 233/2037 податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Як видно з матеріалів справи, свідоцтво про реєстрацію ТОВ «Основа-Простір»як платника податку на додану вартість було анульовано 17.07.2009. Таким чином, враховуючи, що на момент складання відповідних податкових накладних ТОВ «Основа-Простір»було зареєстровано платником податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, суд приходить до висновку про наявність у нього права на складання податкових накладних.

Отже, суми податку на додану вартість, віднесені ТОВ «Нова Точка Україна»до податкового кредиту, підтверджуються податковими накладними, оформленими відповідно до вимог ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 165 від 30.05.1997р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997р. за №233/2037, а відповідна сума ПДВ позивачем сплачена в вартості наданих послуг та виконаних робіт.

Таким чином, судом встановлено, що договір між ТОВ «Нова Точка Україна»та ТОВ«Основа-Простір»№01-04/2008 від 01.04.2008 і додаткові угоди до нього, договір №08-09/2008 від 08.09.2008 і додаткові угоди до нього були укладені з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, наявність у ТОВ«Нова Точка Україна»та ТОВ «Основа-Простір»умислу на укладення вказаних договорів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, а тому вказані правочини не можуть розглядатись як нікчемні з мотивів їх завідомої суперечності інтересам держави і суспільства.

Враховуючи викладене, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ТОВ «Основа-Простір»податкових накладних, а також віднесення до валових витрат, які були здійсненні у звязку з наданням послуг та виконанням робіт ТОВ «Основа-Простір», за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства. Відтак, викладений в Акті перевірки висновок ДПІ у Голосіївському районі м.Києва про нікчемність відповідних договорів є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи, а винесені на його підставі спірні податкові повідомлення-рішення безпідставними та неправомірними.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень.

Відтак, дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю.

За таких умов, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України на його користь з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ПОСТАНОВИВ:

1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Точка Україна»задовольнити повністю.

2.Скасувати податкові повідомлення-рішення №0000922307/0 від 08.10.2009 та №0000932307/0 від 08.10.2009, прийняті Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі міста Києва.

3.Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Точка Україна»(03150, м. Київ, вул. Горького, 138, кв. 14) витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп. (три гривні 40 коп.).

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

СуддяК.С. Пащенко