Рішення № 106668696, 10.10.2022, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2022 року Справа № 915/210/22

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОВЕКТОР ПЛЮС" (21010, м. Вінниця, вул. Івана Богуна, 2, офіс 303, ідентифікаційний код 39286927, електронна адреса: a.snitsarenko@ukr.net)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "СГП НОВОСЕЛІВСЬКЕ" (57121, Миколаївська область, Миколаївський район, с. Новоселівка, вул. Миру, буд. 62, ідентифікаційний код 38636689)

про: стягнення заборгованості,

(без проведення судового засідання),

В С Т А Н О В И В:

21.02.2022 позивачем подано до господарського суду Миколаївської області позовну заяву від 11.02.2022, в якій позивач просить суд:

1. Стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за Договором поставки №01/03 від 01.03.2021 в сумі 324587,46 грн, з яких: 17744,50 грн - пеня, 269522,99 грн -штраф, 32290,99 грн - 30% річних, 5028,98 грн - інфляційного збільшення;

2. Стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за Договором поставки №12/03 від 12.03.2021 в сумі 210423,22 грн, з яких: 14496,58 грн - пеня, 164702,00 грн -штраф, 26293,00 грн - 30% річних, 4931,64 грн - інфляційного збільшення;

3. Стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за Договором поставки №12/03-2 від 12.03.2021 в сумі 162123,93 грн, з яких: 11312,05 грн - пеня, 125670,03 грн -штраф, 20792,80 грн - 30% річних, 4349,05 грн - інфляційного збільшення.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.02.2022, справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/210/22 та визначено головуючим у справі суддю Ржепецького В.О.

Ухвалою від 10.08.2022 судом постановлено: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; справу визнати малозначною та розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами; роз`єднати позовні вимоги, виділивши позовні вимоги за кожним з договорів у самостійне провадження; позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОВЕКТОР ПЛЮС" до Товариства з обмеженою відповідальністю "СГП НОВОСЕЛІВСЬКЕ" про стягнення заборгованості за Договором поставки №01/03 від 01.03.2021 в сумі 324587,46 грн, з яких: 17744,50 грн - пеня, 269522,99 грн -штраф, 32290,99 грн - 30% річних, 5028,98 грн - інфляційного збільшення розглядати у справі №915/210/22; позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОВЕКТОР ПЛЮС" до Товариства з обмеженою відповідальністю "СГП НОВОСЕЛІВСЬКЕ" про стягнення заборгованості за Договором поставки №12/03 від 12.03.2021 в сумі 210423,22 грн, з яких: 14496,58 грн - пеня, 164702,00 грн -штраф, 26293,00 грн - 30% річних, 4931,64 грн - інфляційного збільшення виділити в самостійне провадження; позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОВЕКТОР ПЛЮС" до Товариства з обмеженою відповідальністю "СГП НОВОСЕЛІВСЬКЕ" про стягнення заборгованості за Договором поставки №12/03-2 від 12.03.2021 в сумі 162123,93 грн, з яких: 11312,05 грн - пеня, 125670,03 грн -штраф, 20792,80 грн - 30% річних, 4349,05 грн - інфляційного збільшення виділити в самостійне провадження; визначити відповідачеві 5-денний строк від дня отримання даної ухвали для подання до суду заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження; встановити сторонам процесуальні строки для подання до суду заяв по суті справи.

Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

В Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема, місцезнаходження юридичної особи (п. 10 ч. 2 ст. 9 вказаного Закону)

Ухвалу суду від 10.08.2022 відповідачеві надіслано за адресою: 57121, Миколаївська область, Миколаївський район, с. Новоселівка, вул. Миру, буд. 62, яку зазначено у Єдиному державному реєстрі та повернуто суду без вручення за закінченням терміну зберігання.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на таку особу - учасника процесу.

Отже, у разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною адресою і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

За таких обставин можна дійти висновку, що повернення ухвали суду про відкриття провадження у справі відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю юридичною адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомити суду про зміну свого місцезнаходження.

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України".

Відповідно до частин 5, 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від відповідача до суду не надходило.

Відповідач своїм правом у визначений судом строк на подання відзиву на позов, оформленого згідно вимог ст. 165 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, не скористався.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з приписами ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Крім того, судом враховано, що відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Приписами ч.ч. 1-2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Отже, Єдиний державний реєстр судових рішень забезпечує відкритий безоплатний та цілодобовий доступ на офіційному веб-порталі судової влади України (http://reestr.court.gov.ua) до внесених до такого реєстру судових рішень.

Згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 10.08.2022 у справі № 915/210/22, у відповідності до положень Закону України "Про доступ до судових рішень", оприлюднено 12.08.2022.

Відтак, господарським судом вжито всіх процесуальних заходів щодо забезпечення повідомлення сторін про час та місце розгляду даної справи.

Враховуючи, що відповідач не заперечив проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, не скористався своїм правом на подання відзиву по суті позовних вимог, жодних заяв або клопотань, в тому числі щодо неможливості захисту своїх прав та законних інтересів в умовах воєнного стану, на розгляд суду не подав, суд, керуючись засадами рівності учасників судового процесу перед законом і судом, розумності строків розгляду справи, вважає обґрунтованим постановлення рішення в цій справі у строк, визначений ст. 248 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

01 березня 2021 року між ТОВ «ЄВРОВЕКТОР ПЛЮС» (далі - постачальник, позивач) та ТОВ «СГП НОВОСЕЛІВСЬКЕ» (далі - покупець, відповідач) було укладено Договір поставки № 01/03 (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов`язався поставити та передати у власність покупця товар (насіння сільськогосподарських культур та/або засоби захисту рослин та/або мінеральні добрива), визначений сторонами у специфікаціях до даного Договору, а покупець зобов`язався прийняти товар та сплатити його вартість на умовах, передбачених цим Договором (Специфікаціями до нього) (п.1.1.).

За умовами наведеного Договору:

- розрахунки за Товар за цим Договором здійснюється в національній валюті України шляхом безготівкового перерахування на поточний рахунок постачальника, визначений у цьому Договорі. Відсутність виписаного рахунку-фактури не звільняє покупця від оплати за товар не являється простроченням кредитора. У такому випадку покупець зобов`язується здійснити оплату на підставі даного Договору (п. 5.2.);

- товар вважається плаченим у момент надходження грошових коштів на рахунок постачальника (п.5.4.);

- порядок та строки оплати товару визначаються у відповідних специфікаціях щодо умов поставки такого товару (п. 5.5.);

- у разі невиконання або неналежного виконання сторонами умов цього Договору сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим Договором п. 7.1.);

- усі розбіжності, що виникають у результаті або у зв`язку з цим Договором, мають вирішуватися шляхом переговорів між сторонами. У разі якщо спори чи розбіжності не може бути вирішено шляхом переговорів, вони підлягають вирішенню в господарському суді за місцем знаходження відповідача (п.8.1.);

- цей Договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31 грудня 2021 року. Закінчення строку дії Договору не звільняє сторони від обов`язку виконати зобов`язання за ним, які виникли під час його дії (п. 9.1).

На виконання зобов`язань за Договором ТОВ «ЄВРОВЕКТОР ПЛЮС» передано ТОВ «СГП НОВОСЕЛІВСЬКЕ» товар, погоджений сторонами у Специфікації № 1 до Договору, а саме:

- Фульвогумін у кількості 1200 л загальною вартістю з ПДВ 300009,60 грн;

- Мінеральні добрива SUPROPOSAMON 20 NP (СаS) 10:20 (3,5:17) у кількості 44 т загальною вартістю з ПДВ 598400,35 грн, а всього товарів на загальну суму 898409,95 грн. з ПДВ.

ТОВ «СГП НОВОСЕЛІВСЬКЕ» прийняло товар без жодних зауважень щодо кількості та/або якості, про що свідчить копія видаткової накладної.

Відповідно до п. 2 Специфікації № 1 до Договору, сторони визначили та погодили наступні порядок та строк оплати Товару:

- 269 522,99 грн оплачується покупцем в строк до 02 березня 2021 року;

- 628 886,96 грн оплачується покупцем в строк до 30 липня 2021 року.

Відповідач свої зобов`язання щодо здійснення оплати за товар виконало неналежним чином, грошові кошти за товар сплатило з порушенням погоджених сторонами у Договорі строків, а саме:

- 03 березня 2021 року сплатило 50000,00 грн;

- 04 березня 2021 року сплатило 50000,00 грн;

- 05 березня 2021 року сплатило 50000,00 грн;

- 10 березня 2021 року сплатило 50000,00 грн;

- 11 березня 2021 року сплатило 50000,00 грн;

- 15 березня 2021 року сплатило 19522,99 грн;

- 05 серпня 2021 року сплатило 200000,00 грн;

- 19 серпня 2021 року сплатило 150000,00 грн;

- 01 грудня 2021 року сплатило 278886,96 грн.

Предметом даного позову виступає майнова вимога про стягнення з відповідача заборгованості за Договором поставки №01/03 від 01.03.2021 в сумі 324587,46 грн, з яких: 17744,50 грн пеня, 269522,99 грн штрафу, 32290,99 грн 30% річних та 5028,98 грн інфляційного збільшення

При вирішені даного спору судом враховано наступне.

Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 ГПК України, проаналізувавши обставини справи відносно норм чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд дійшов таких висновків.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, тобто із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Згідно з ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За приписами ст.193 Господарського кодексу України, ст.ст.526, 629 Цивільного кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України).

Правовідносини, що виникли між сторонами характеризуються ознаками договору поставки ст.712 Цивільного кодексу України.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач поставив відповідачеві товар, погоджений сторонами у Специфікації № 1 до Договору, а саме:

- Фульвогумін у кількості 1200 л загальною вартістю з ПДВ 300009,60 грн;

- Мінеральні добрива SUPROPOSAMON 20 NP (СаS) 10:20 (3,5:17) у кількості 44 т загальною вартістю з ПДВ 598400,35 грн, а всього товарів на загальну суму 898409,95 грн. з ПДВ.

Відповідно до п. 2 Специфікації № 1 до Договору, сторони визначили та погодили наступні порядок та строк оплати Товару:

- 269 522,99 грн оплачується покупцем в строк до 02 березня 2021 року;

- 628 886,96 грн оплачується покупцем в строк до 30 липня 2021 року.

Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ч.1 ст.251 ЦК України).

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (ч.1 ст.253 ЦК України).

Відповідач здійснив оплату отриманого товару з порушенням визначеного строку всупереч умовам Договору та приписам чинного законодавства.

Щодо заявлених до стягнення сум інфляційних витрат та 3% річних, суд зазначає таке.

За приписами ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування - це збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов`язання з причини девальвації грошової одиниці України протягом місяця і визначається державою як середньомісячний індекс, який розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; сума, що внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

В період прострочки виконання боржником його грошового зобов`язання може мати місце як збільшення суми основного боргу (інфляція), так і зменшення суми основного боргу (дефляція) і для застосування до боржника судом цього виду виключної відповідальності, встановленої законом в зв`язку з неналежним виконанням грошового зобов`язання, необхідні умови існування у боржника простроченого грошового зобов`язання протягом місяця. Причому саме визначена сума боргу повинна не змінюватись протягом місяця. Якщо відповідачем здійснювались часткові оплати боргу, то застосовується відповідальність у вигляді інфляційних тільки до тієї суми боргу, що не була сплачена та існувала певний час протягом місяця.

Інфляційні та проценти, що сплачуються відповідно до ст. 625 ЦК України, складають зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності (відповідальність за порушення грошового зобов`язання).

Як інфляційні нарахування на суму боргу, так і сплата трьох відсотків річних від простроченої суми, не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора у зв`язку зі знеціненням коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсації користування цими коштами.

Згідно п. 7.8. Договору у разі невиконання чи неналежного виконання покупцем грошових зобов`язань, щодо оплати вартості отриманого товару, покупець, відповідно до п. 2 ст. 625 ЦК України, сплачує на користь постачальника проценти за користування чужими грошовими коштами, виходячи з 30 % річних, нарахованих на суму заборгованості.

На підставі ст. 625 ЦК України позивач правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача 30% річних та інфляційні нарахування.

Перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування 30% річних та інфляційний втрат судом встановлено, що позивачем правильно визначено період та суми нарахувань.

Таким чином, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних нарахувань та 30% річних в межах заявленої позивачем суми в розмірі 5028,98 грн та 32290,99 грн відповідно.

Стосовно заявлених позивачем до стягнення пені в сумі 17744,73 грн та 30% штрафу в сумі 269522,99 грн, суд зазначає таке.

За приписами статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ч. 1 ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У відповідності до ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 7.4. Договору передбачено, що у разі порушення покупцем строків перерахування платежів, передбачених цим Договором, покупець на першу письмову вимогу постачальника сплачує постачальнику неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неперерахованої у строк суми за кожен день прострочення, а у разі, якщо прострочення складає понад 10 календарних днів, покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 30% від вартості Договору за кожен такий факт порушення терміну платежу.

Таким чином, на підставі наведених правових норм та положень Договору, позивач правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню та штраф.

Судом перевірено розрахунок пені, заявленої до стягнення та встановлено, що позивачем правильно визначено періоди нарахування та здійснено розрахунок з урахуванням положень ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі в сумі 17744,50 грн.

Розрахунок 30% штрафу правильний, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі в сумі 269522,99 грн.

На підставі вищенаведеного, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України, у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема відомості про розподіл судових витрат.

Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СГП НОВОСЕЛІВСЬКЕ" (57121, Миколаївська область, Миколаївський район, с. Новоселівка, вул. Миру, буд. 62, ідентифікаційний код 38636689) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОВЕКТОР ПЛЮС" (21010, м. Вінниця, вул. Івана Богуна, 2, офіс 303, ідентифікаційний код 39286927, електронна адреса: a.snitsarenko@ukr.net) заборгованість за Договором №01/03 від 01.03.2021 в сумі 324587,46 грн, з яких:

- 17744,50 грн - пеня,

- 269522,99 грн - 30% штрафу,

- 32290,99 грн - 30% річних,

- 5028,98 грн - інфляційне збільшення,

- 4868,81 грн - витрати по сплаті судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

5. Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

Сторони у справі:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄВРОВЕКТОР ПЛЮС" (21010, м. Вінниця, вул. Івана Богуна, 2, офіс 303, ідентифікаційний код 39286927, електронна адреса: a.snitsarenko@ukr.net),

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "СГП НОВОСЕЛІВСЬКЕ" (57121, Миколаївська область, Миколаївський район, с. Новоселівка, вул. Миру, буд. 62, ідентифікаційний код 38636689).

Судове рішення складено та підписано судом 10.10.2022.

Суддя В.О.Ржепецький