Рішення № 106664157, 28.09.2022, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2022 року №320/5807/22

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Щавінського В.Р., при секретарі судового засідання Ставничому Н.В., за участю: представника позивача - Головка О.С., представника відповідача - Дубецької В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги, стягнення моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області з вимогами:

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 02.02.2022 №Ф-8380-57 У щодо сплати ОСОБА_1 суми боргу по єдиному внеску в розмірі 29293,44 грн.;

- стягнути з Головного управління ДПС у Київській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 58586,88 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.07.2022 відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі.

До суду 29.07.2022 від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову в даній адміністративній справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.08.2022 заяву представника позивача адвоката Головка О.С. про забезпечення позову від 29.06.2022 задоволено та зупинено стягнення у виконавчому провадження №69272345, яке 22.06.2022 відкрите державним виконавцем Васильківського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Новальською Юлією Анатоліївною на підставі вимоги №Ф-8380-57 У від 02.02.2022, виданої Головним управлінням Державної податкової служби у Київській області про стягнення боргу (недоїмки) в розмірі 29293,44 грн. з ОСОБА_1 , до набрання законної сили рішенням у даній справі.

Позов мотивовано відсутністю підстав для сплати позивачем, як фізичною особою-підприємцем, єдиного внеску, оскільки з 03.01.2020 він припинив свою підприємницьку діяльність. Зазначив, що нарахована у оскаржуваній вимозі сума недоїмки в розмірі 29293,44 грн. відповідає нарахованій сумі недоїмки відповідачем за період з 01.01.2017 по 20.01.2020, що підтверджується листом Головного управління ДПС у Київській області від 29.01.2020 №3328/Адв/10-36-10-02-14. Із них, сума в розмірі 26539,26 грн. нарахована станом на 21.10.2019, а 2754,18 грн. - нарахована відповідачем сума боргу за IV квартал 2019 року (26539,26 + 2754,18 = 29293,44 грн.). На зазначений борг позивачу вже надсилалась вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-8380-57 від 13.11.2019. Тобто, позивачу на один і той самий борг двічі висувається вимога про сплату боргу (недоїмки) одна від 13.11.2019 на суму 26539,26 грн. і друга - оскаржувана вимога від 02.02.2022 на суму 29293,44 грн. до складу якої відповідачем зараховано суму попередньої вимоги (26539,26 грн.) та борг за IV квартал 2019 року (2754,18 грн.).

Зауважив та тому, що вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-8380-37 від 13.11.2019 була оскаржена позивачем до суду та рішенням Київського окружного адміністративного суду від 07.05.2020 по справі №П/320/638/20, яке набрало законної сили, адміністративний позов задоволено повністю, визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2019 №Ф-8380-57. Стверджує, що відповідачем вказану обставину враховано не було, у зв`язку з чим протиправно винесено вимогу від 02.02.2022 №Ф-8380-57 У про сплату позивачем боргу (недоїмки) по єдиному внеску.

Позивач зазначив, що незаконними рішеннями та діями Головне управління ДПС у Київській області йому завдано моральну шкоду, що виявилась в тяжких душевних переживаннях. Позивач постійно змушений захищатись в судах, знаходити собі адвоката, в рамках виконавчих проваджень на його кошти накладаються арешти, та вводяться певні обмеження. У зв`язку з вищеописаним позивач зазнав психологічних страждань, розчарувань у органах держаної влади в цілому.

Таким чином, неправомірні дії відповідача з безпідставного надсилання позивачу оскаржуваної вимоги, неналежного розгляду скарги позивача, створення додаткових суттєвих незручностей пов`язаних з арештом рахунків позивача в порядку примусового виконання оскаржуваної вимоги та завдання моральної шкоди позивачу перебувають у прямому причино-наслідковому зв`язку.

Тому, позивач вважає, що в рахунок відшкодування спричиненої моральної шкоди з відповідача, який відмовився врегулювати спір у досудовому порядку і своїми діями підтвердив ігнорування ним норм права, на його користь належить стягнути суму в розмірі 58586,88 грн., яка обрахована позивачем як подвійна сума стягуваного боргу (недоїмки) відповідачем (29293,44 грн. х 2).

Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечував. Зауважив на змінах у 2017 році законодавства щодо адміністрування єдиного соціального внеску, згідно яких позивач, як фізична особа-підприємець, був зобов`язаний сплачувати єдиний соціальний внесок незалежно від отримання ним доходу (прибутку) від здійснення підприємницької діяльності та незалежно від сплати роботодавцем за позивача єдиного соціального внеску.

Вказав, що згідно відомостей інтегрованої картки №71040000, станом на 31.01.2022 у позивача наявна заборгованість у сумі 29293,44 грн. У зв`язку з наявністю заборгованості зі сплати ЄСВ та відповідно до вимог ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» контролюючим органом правомірно сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 02.02.2022 №Ф-8380-57 У. Тому, вважає, що позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Крім того, зауважив, що позивачем не обґрунтовано в чому полягає завдана відповідачем моральна шкода, не доведено факту завдання немайнових втрат спричинених моральними та фізичними стражданнями, які спричинили негативні зміни у житті позивача.

Позивач подав до суду відповідь на відзив, у якому проти доводів відповідача зазначених у відзиві на позовну заяву заперечував. Вказав, що із відзиву вбачається, що відповідач фактично визнав та підтвердив ті обставини, які викладені у позові, а саме, що зазначений у оскаржуваній вимозі борг зі сплати ЄСВ нараховано відповідачем за період з 01.01.2017 по IV квартал 2019 року включно. Таким чином, останнє нарахування відповідачем ЄСВ здійснено за IV квартал 2019 року, строк оплати якого до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок, тобто до 20.01.2020. Зауважив, що законна підстава для направлення оскаржуваної вимоги є вимоги ч. 4 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та п. 3, 4 розділу VІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449.

Отже, позивач вказав, що право відповідача надіслати вимогу про сплату боргу (недоїмки) виникло з 03.02.2020 (в наступному місяці, що настає за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску та закінчилось 28.02.2020 (20 робочих днів, строк надсилання вимоги). Однак,оскаржувана постанова датується 02.02.2022, тобто вона винесена з пропущенням встановленого строку.

Також, позивач наголошує, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 07.05.2020 по справі №П/320/638/20, яке набрало законної сили, визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2019 №Ф-8380-57, проте відповідачем не протиправно вказане рішення і винесено оскаржувану вимогу.

Відповідач надав до суду заперечення на відповідь на відзив, у яких зазначив, що правомірно виніс оскаржувану вимогу, оскільки у відомостях інтегрованої картки платника податків, у позивача наявна заборгованість. Звернув увагу на те, що у резолютивній частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 07.05.2020 по справі №П/320/638/20 відсутня вимога зобов`язального характеру щодо коригування даних інтегрованої картки з єдиного внеску.

Також зазначив, що порушення строку направлення (вручення) платнику податків оскаржуваної вимоги саме по собі не є підставою для визнання такої вимоги протиправною та її скасування, а повинно розглядатися в комплексі з іншими обставинами винесення оскаржуваної вимоги. Крім того, направлення контролюючим органом вимоги про сплату боргу з порушенням строку не може бути підставою для звільнення платника податку від обов`язки сплати боргу з єдиного внеску.

Представник позивача у судових засіданнях позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити даний позов у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечував, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з`ясувавши обставини справи, заслухавши пояснення та доводи представників сторін, суд вважає, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , зареєстрований як фізична особа-підприємець в період з 01.09.2009 по 03.01.2020.

Згідно з даними інтегрованої картки платника податків у позивача наявна заборгованість по єдиному соціальному внеску за наступні періоди:

- за 2017 рік в сумі 8448,00 грн.;

- за 1 кв. 2018 року в сумі 2457,18 грн.;

- за 2 кв. 2018 року в сумі 2457,18 грн.;

- за 3 кв. 2018 року в сумі 2457,18 грн.;

- за 4 кв. 2018 року в сумі 2457,18 грн.;

- за 1 кв. 2019 року в сумі 2754,18 грн.;

- за 2 кв. 2019 року в сумі 2754,18 грн.;

- за 3 кв. 2019 року в сумі 2754,18 грн.;

- за 4 кв. 2019 року в сумі 2754,18 грн.;

Відтак, станом на 31.01.2022 у позивача обліковувалась заборгованість по єдиному соціальному внеску в розмірі 29293,44 грн.

У зв`язку з вказаним,Головним управлінням ДПС у Київській області сформовано та надіслано позивачу вимогу від 02.02.2022 №Ф-8380-57 щодо сплати суми боргу єдиного внеску в розмірі 29293,44 грн.

Не погодившись із даною оскаржуваною вимогою, позивач скористався правом на адміністративне оскарження та подав скаргу від 23.02.2022 до Державної податкової служби України.

В даній скарзі позивач зазначив, що вважає вимогу від 02.02.2022 №Ф-8380-57 протиправною та наголосив, зокрема, на тому, що дана сума недоїмки, яку до сплати висуває податковий орган, нарахована в розмірі 29293,44 грн. відповідає нарахованій сумі недоїмки Головним управління ДПС у Київській області за період з 01.01.2017 по 20.01.2020, із них, сума в розмірі 26539,26 грн. нарахована станом на 21.10.2019, а 2754,18 грн. - нарахована відповідачем сума боргу за IV квартал 2019 року. Вказав, що на зазначений борг позивачу вже надсилалась вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-8380-57 від 13.11.2019. Зазначив, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 07.05.2020 по справі №П/320/638/20, яке набрало законної сили, визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2019 №Ф-8380-57. Вказав, що в обґрунтування скасування даної вимоги, судом зазначено наступне: «судом встановлено, що позивач у період з 01.01.2017 до моменту припинення його діяльності, як фізичної особи-підприємця 03.01.2020, перебував у трудових відносинах з українським державним підприємством по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» (ідентифікаційний код 21536845) та державним підприємством «Національні інформаційні системи» (ідентифікаційний код 39787008), де отримував дохід, з якого роботодавцями здійснювались передбачені законодавством відрахування, що підтверджується наявними у матеріалах справи довідками від 15.01.2020 №02, від 13.01.2020 №00000000005, №00000000004 та від 13.01.2020 №03, від 11.01.2020 №1, №2.

Судом ураховується факти відсутності у позивача за вказаний період доходу від підприємницької діяльності, як фізичної особи-підприємця, та отримання заробітної плати, як найманим працівником. База нарахування єдиного внеску у період з січня 2017 року по травень 2019 року була не нижчою, ніж мінімальна заробітна плата. Таким чином, єдиний внесок за вказаний період щодо позивача було сплачено його роботодавцем у відповідності до вимог Закону №2464-VI.

При цьому Законом №2464-VI не визначено підстав та порядку нарахування єдиного внеску при одночасному перебуванні особи на обліку в якості фізичної особи-підприємця та виконанні ним трудових обов`язків, як найманого працівника.

Суд наголошує, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Таким чином, в розумінні Закону №2464-VI, позивач у період з 01.01.2017 по 03.01.2020 був застрахованою особою, і єдиний внесок за нього нараховувався та сплачувався роботодавцем в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем, як фізичною особою-підприємцем, за відсутності доказів отримання ним доходу внаслідок здійснення підприємницької діяльності.».

Рішенням Державної податкової служби України від 02.05.2022 продовжено строки розгляду скарги до 10.06.2022.

Рішенням Державної податкової служби України від 27.05.2022 про результати розгляду скарги вирішено - вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 02.02.2022 №Ф- 8380-57 ГУ ДПС у Київській області залишити без змін, а скаргу фізичної особи ОСОБА_1 від 23.02.2022 №б/н - без задоволення.

Надалі, держаним виконавцем Васильківського відділу державної виконавчої служби у Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Новальською Ю.А. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №69272345 від 22.06.2022 на підставі вимоги від 02.02.2022 №Ф- 8380-57-У, винесеної ГУ ДПС у Київській області.

Також, держаним виконавцем Васильківського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Новальською Ю.А. постановою від 22.06.2022 у виконавчому провадженні №69272345 накладено арешт на кошти боржника та винесено постанову від 14.07.2022 про розшук майна боржника, якою оголошено у розшук автомобіль позивача.

Вважаючи вказану вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною, позивач звернувся до суду з позовом про її скасування.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (з наступними змінами та доповненнями, в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин, далі по тексту Закон №2464-VI).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 1); застрахована особа фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (пункт 3).

Як убачається з аналізу вказаних положень Закону №2464-VI, основною метою збору єдиного внеску є забезпечення захисту права застрахованої особи на отримання страхових виплат у випадках, передбачених законодавством. При цьому, фізична особа може сплачувати єдиний внесок самостійно або за неї може сплачуватись єдиний внесок у випадках, встановлених законом.

Згідно частини першої статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є, фізичні особи-підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) (абзац третій пункту 1); фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4).

Відповідно до абзаців 1 та 2 частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI, платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з органом доходів і зборів за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань.

Частиною четвертою статті 8 Закону №2464-VI визначено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

З 01.01.2017 набув чинності Закон України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким внесені зміни до Закону №2464-VI.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції Закону №1774-VIII), єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць (абзац перший).У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (абзац другий).

Отже, Законом №2464-VI встановлено обов`язок фізичної особи-підприємця, що перебуває на загальній системі оподаткування, сплачувати єдиний внесок незалежно від отримання доходу у розмірі не меншому мінімального страхового внеску. Тобто, мінімальний розмір обов`язкового платежу прямо визначено Законом №2464-VI і не залежить від подання чи неподання платником податків відповідної звітності, або здійснення нарахувань контролюючим органом.

Як встановлено судом, відповідно до даних інтегрованої картки платника по єдиному внеску, ОСОБА_1 нараховано 29293,44 грн. єдиного внеску.

Відповідно до частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату (абзац перший) Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею (абзац четвертий). У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку (абзац п`ятий).

Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 затверджено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі по тексту Інструкція №449).

Розділом ІV Інструкції №449 встановлено, зокрема, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах , визначених розділом VII цієї Інструкції (абзац другий пункту 2). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму, що перевищує 10 гривень (абзац десятий пункту 3). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника фізичної особи) (абзац перший пункту 4).

Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця борг з єдиного внеску.

У зв`язку з наявністю у позивача заборгованості зі сплати єдиного внеску, відповідачем сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 02.02.2022 №Ф-8380-57 щодо сплати ОСОБА_1 суми боргу по єдиному внеску в розмірі 29293,44 грн.

Як встановлено та зазначено судом вище, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ), зареєстрований як фізична особа-підприємець в період з 01.09.2009 по 03.01.2020, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

З матеріалів справи вбачається, що нарахована у оскаржуваній вимозі сума недоїмки в розмірі 29293,44 грн. відповідає нарахованій сумі недоїмки відповідачем за період з 01.01.2017 по 20.01.2020. Із них, сума в розмірі 26539,26 грн. нарахована станом на 21.10.2019, а 2754,18 грн. - нарахована відповідачем сума боргу за IV квартал 2019 року (26539,26 + 2754,18 - 29293,44 грн.).

На зазначений борг позивачу вже надсилалась вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф- 8380-57 від 13.11.2019.

Тобто, позивачу на один і той самий борг двічі висувається вимога про сплату боргу (недоїмки) одна від 13.11.2019 на суму 26539,26 грн. і друга - оскаржувана вимога від 02.02.2022 на суму 29293,44 грн. до складу якої відповідачем зараховано суму попередньої вимоги (26539,26 грн.) та борг за IV квартал 2019 року (2754,18 грн.).

Однак, вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-8380-57 від 13.11.2019 була оскаржена позивачем до суду та рішенням Київського окружного адміністративного суду від 07.05.2020 по справі №П/320/638/20, яке набрало законної сили, визнана протиправною та скасована. В даному рішенні,зокрема, судом зазначено, що «позивач у період з 01.01.2017 по 03.01.2020 був застрахованою особою, і єдиний внесок за нього нараховувався та сплачувався роботодавцем в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем, як фізичною особою-підприємцем, за відсутності доказів отримання ним доходу внаслідок здійснення підприємницької діяльності.».

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАСУ обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на положення статті 78 КАСУ, зазначені вище обставини мають силу преюдиції для даної справи та не підлягають повторному доказуванню, тому суд в цій частині обставини виникнення податкового боргу.

Таким чином, враховуючи висновки рішення Київського окружного адміністративного суду від 07.05.2020 по справі №П/320/638/20, яке набрало законної сили, відносно незаконності нарахування позивачу недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску за період коли останній будучи зареєстрованим як фізична особа-підприємець не здійснюючи фактично підприємницьку діяльність і не отримуючи за неї дохід, перебував як працівник (застрахована особу) у трудових відносинах з іншими суб`єктами господарювання, які і здійснювали за нього нараховувався та сплату єдиного внеску як роботодавці, тому у відповідач відсутні жодні підстави на висунення позивачу вимоги про сплату боргу (недоїмки), відносно нарахування якого спір вже вирішено судом.

Отже, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії ГУ ДПС у Київській області щодо обчислення та нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове страхування та визнати протиправною й скасувати спірну вимогу від 02.02.2022 №Ф-8380-57 У.

Щодо твердження відповідача, що ним правомірно винесено оскаржувану вимогу, оскільки в даних інтегрованої картки платника податків наявна заборгованість з єдиного внеску, а у резолютивній частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 07.05.2020 по справі №П/320/638/20 відсутня вимога зобов`язального характеру щодо коригування даних інтегрованої картки, суд зазначає наступне.

Згідно п. 59.1 ст. 59 ПК України, у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до статей 59 та 60 глави 4 розділу II ПК України, наказом Міністерства фінансів України від 30.06.2017 №610 затверджено Порядок направлення податковими органами податкових вимог платникам податків (далі - Порядок № 610).

Пунктом 1 Розділу III Порядку № 610 податкові вимоги формуються автоматично на підставі даних інформаційно-телекомунікаційних систем (далі - ITC) податкових органів з урахуванням інформації про податковий борг з митних платежів, отриманої в порядку обміну інформацією відповідно до пункту 41.2 статті 41 Кодексу.

Правила ведення в податкових органах оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначає Порядок ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 12.01.2021 №5 (надалі - Порядок № 5),

У Порядку №5 зазначено, що інтегрована картка платника - форма оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску (далі - платежі), що ведеться за кожним видом платежу.

Відповідно до п. 1 розділу 2 Порядку №5 з метою обліку нарахованих і сплачених, повернутих та відшкодованих сум платежів територіальними органами ДПС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які мають сплачуватися такими платниками на рахунки, відкриті в розрізі адміністративно-територіальних одиниць.

ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та фондами загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування за відповідним видом платежу та відповідною адміністративно-територіальною одиницею.

Відповідно до п. 1 ч. 4 розділу V Порядку № 5, працівники підрозділів адміністративного/судового оскарження податкового органу, до компетенції яких належать розгляд скарг під час проведення процедури адміністративного оскарження або супроводження справ у судах, під час проведення процедури судового оскарження прийнятих податкових повідомлень-рішень/рішень/вимог та/або рішень щодо єдиного внеску, в установленому порядку відповідно до вимог регламентів використання відповідних інформаційних систем вносять дані до інформаційних систем, які забезпечують відображення результатів адміністративного та/або судового оскарження, у день отримання чи складання відповідних документів або отримання інформації з подальшим збереженням даних та встановленням зв`язків записів зазначених інформаційних систем із записами підсистеми, що відображає результати контрольно-перевірочної роботи.

Відображенню в інформаційній системі підлягають матеріали, які зареєстровані в інформаційних системах, що забезпечують відображення результатів адміністративного та/або судового оскарження, та мають безпосередній зв`язок з матеріалами, внесеними до підсистеми, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи в ході виконання її функцій.

Такими матеріалами є: скарга (заява) платника податків; рішення про результати розгляду скарги (заяви); ухвала суду про відкриття провадження; рішення суду, прийняте по суті.

Як вбачається із зазначеного, податковий орган зобов`язаний привести у відповідність відомості в ІКП шляхом коригування даних у разі прийняття рішення суду по суті.

Як вже встановлено судом, позивач неодноразово скасовував вимоги про сплату боргу з ЄСВ, про що свідчать долучене до матеріалів справи судове рішення.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що відображення контролюючим органом в ІКП податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов`язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом.

Відповідно, у разі скасування вимоги про сплату податкового боргу, контролюючий орган повинен вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом.

Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.02.2019 у справі №825/999/17 та від 26.02.2019 у справі №805/4374/15-а.

Відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо узгоджених сум нарахованих грошових зобов`язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом.

Аналогічна правова позиція вже висловлена Верховним Судом у постанові від 23.04.2019 у справі №825/3211/15-а.

Суд наголошує, що відображенням в електронному кабінеті, інтегрованій картці та інших інформаційних системах ДПС інформації про наявність у платника податків грошового зобов`язання (в т. ч. нарахування пені, штрафних санкцій) на підставі рішення, що вважається скасованим, порушуються права платника податків.

Таким чином, вище вказане підтверджує факт протиправності винесення відповідачем вимоги від 02.02.2022 №Ф-8380-57 У.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача 58586,88 грн. моральної шкоди, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно із ч. 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

На підставі п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно нормам чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У відповідності до пункту 5 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

На думку суду, встановлені у справі обставини безумовно доставляють позивачу моральних переживань, а тому позовні вимоги про стягнення моральної шкоди є цілком обґрунтованими.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56). У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України) (п. 57).

Обґрунтовуючи вимоги про стягнення з відповідача 58586,88 грн. моральної шкоди, позивач стверджує, що незаконними рішеннями та діями ГУ ДПС у Київській області позивачу завдано моральну шкоду, що виявилась в психологічних стражданнях. Позивач постійно змушений захищатись в судах, знаходити собі адвоката, в рамках виконавчих проваджень на його кошти накладаються арешти, та вводяться певні обмеження. Таким чином, неправомірні дії відповідача з безпідставного надсилання позивачу оскаржуваної вимоги, неналежного розгляду скарги позивача, створення додаткових суттєвих незручностей пов`язаних з арештом рахунків позивача в порядку примусового виконання оскаржуваної вимоги та завдання моральної шкоди позивачу перебувають у прямому причино-наслідковому зв`язку. Тому, позивач вважає, що в рахунок відшкодування спричиненої моральної шкоди з відповідача, який відмовився врегулювати спір у досудовому порядку і своїми діями підтвердив ігнорування ним норм права, на його користь належить стягнути суму в розмірі 58586,88 грн., яка обрахована позивачем як подвійна сума стягуваного боргу (недоїмки) відповідачем (29293,44 грн. х 2).

Отже, аналізуючи вищевказане суд вважає, що існують обґрунтовані правові підстави для покладення обов`язку на відповідача з відшкодування моральної шкоди, яку було завдано позивачеві.

Крім того, відповідачем до позивача вживались протиправні дії, з підстав яких було вже надано правову оцінку судом, при цьому нарахування позивачу ЄСВ визнано протиправним.

Що стосується факту завдання моральної шкоди, то позивач зазнав негативних емоцій, змістом яких є занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання, які спричиненні протиправними діями та рішенням відповідача, та створили позивачеві додаткові суттєві незручності пов`язані з арештом рахунків позивача в порядку примусового виконання оскаржуваної вимоги, пошуком адвоката. Суд вважає, що з урахуванням вразливого соціального стану позивача, негативні емоції, викликані протиправними діями відповідача, досягли рівня страждання (у розумінні ст. 23 ЦК України), а отже моральну шкоду було завдано.

Визначаючи співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам, в тому числі з урахуванням категорії справи та задоволення позову, суд виходить з засад розумності та справедливості, та вважає, що достатнім відшкодуванням таких втрат в даному випадку є сума у розмірі 29293,44 грн.

Отже, наведена позовна вимога позивача підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивачем сплачено судовий збір у загальному розмірі 992,40 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією від 30.06.2022 №0.0.2593382907.

Отже, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають присудженню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління Державної податкової служби у Київській області.

Щодо клопотання позивача про стягнення на його користь витрат на правничу допомогу, суд зазначає таке.

Згідно з ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 3 ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положенням ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 6 ст. 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. 7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу наведених положень ст. 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі №810/4749/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 76397938).

При цьому, з імперативних положень ч. 6 ст. 134 КАС України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява №34884/97, п.30).

У п. 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Водночас, надання такої оцінки можливо, виходячи з аналізу ч. 6 ст. 134 КАС України, виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 5 ст. 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.12.2019 у справі №520/1849/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504176).

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону №5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076).

Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до ст. 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом встановлено, що 28.06.2022 між ОСОБА_1 (Клієнт) та адвокатом Головко О.С. (Адвокат) укладено договір про надання правової допомоги (далі Договір), за умовами якого, Адвокат, здійснює адвокатську діяльність на підставі Закону України « Про адвокатуру та адвокатську діяльність», бере на себе обов`язок представляти права та інтереси Клієнта в Київському окружному адміністративному судді щодо оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-8380-57 від 02.02.2022, з усіма правами позивача у справі визначеним процесуальним законодавством в т.ч. і правом підписання та подання до суду відповідної позовної заяви тощо (надалі послуги).

Пунктом 3.1 зазначеного Договору визначено, що за надання послуг передбачених цим Договором Клієнт сплачує Адвокату гонорар в розмірі та в порядку визначеному додатком №1 до даного Договору.

Клієнт здійснює повне відшкодування всіх фактично понесених витрат Адвоката пов`язаних з виконанням даного Договору (наприклад: витрати на відрядження, замовлення експертиз, висновків спеціалістів, сплати зборів, інших платежів в інтересах Клієнта тощо) (п. 3.2 Договору).

Згідно з п.7 додатку №1 до Договору, оплата гонорару здійснюється у розмірі 50% протягом 10-ти банківських днів з моменту підвисання даного Договору, інші 50% - протягом 10-ти банківських днів з моменту постановлення судом відповідного рішення по

суті справи. Згідно із п.2 додатку №1 до Договору, винагорода за надання правової допомоги є гонораром адвоката і становить 10000,00 (десять тисяч) грн. 00 коп.

Згідно із п.2, 6 додатку №1 до Договору, розмір гонорару є фіксованим. Розмір гонорару визначено виходячи із предмету захищу та представництва інтересів позивача, складності, важливості, терміновості та значимості суті питання для відповідача, а також часу який необхідно затратити на виконання умов цього Договору,

Так, розмір витрат на правничу допомогу визначено позивачем у сумі 10000,00 грн., та підтверджується Договором про надання правової допомоги від 28.06.2022, квитанцією від 30.06.2022, яким підтверджується оплата 50% від суми гонорару адвоката за договором в розмірі 5000,00 гри., а також детальним описом витрат на правову допомогу від 30.06.2022.

Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву проти стягнення витрат на правничу допомогу заперечував. Свої заперечення обґрунтував тим, що зазначена категорія справи не належить до складних справ та розглядалася у порядку спрощеного позовного провадження. Позовна заява та обсяг доданих до позовної заяви доказів, відповідь на відзив є досить незначними та не потребують великих затрат часу і зусиль для їх складення.

Дослідивши надані позивачем документи, заперечення відповідача та враховуючи наведені норми права, суд дійшов висновку, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку є неспівмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами).

Окрім того, такі види послуг Адвоката як: консультування та обговорення із Клієнтом стратегії ведення справи в суді першої інстанції, - не є окремими процесуальними діями, а є діями, що направлені на досягнення одного результату, яким в даному випадку є складання та подання до суду документів по справі (позовної заяви).

Враховуючи вказане, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 17500,00 грн.

Крім того, як зазначалось судом вище, представник позивача звертався до суду із заявою про забезпечення позову. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.08.2022 заяву представника позивача адвоката Головка О.С. про забезпечення позову від 29.06.2022 задоволено та зупинено стягнення у виконавчому провадження №69272345, яке 22.06.2022 відкрито державним виконавцем Васильківського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Новальською Юлією Анатоліївною на підставі вимоги №Ф-8380-57 У від 02.02.2022, виданої Головним управлінням Державної податкової служби у Київській області про стягнення боргу (недоїмки) в розмірі 29293,44 грн. з ОСОБА_1 , до набрання законної сили рішенням у даній справі.

Відповідно до частини 4 статті 152 КАС України та Законом України «Про судовий збір» передбачено сплату судового збору за подання до адміністративного суду заяви про забезпечення позову.

Так, в матеріалах справи міститься квитанція про сплату судового збору на суму 744,30 грн. - за подання заяви про забезпечення позову.

Таким чином, зважаючи на задоволення позову та заяви про забезпечення позову, судові витрати понесені позивачем на сплату судового збору за подачу заяви про забезпечення позову у розмірі 744,30 грн. слід стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 02.02.2022 №Ф-8380-57 У.

3. Стягнути моральну шкоду у розмірі 29293 (двадцять дев`ять тисяч двісті дев`яносто три) грн. 44 коп. на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління Державної податкової служби у Київській області.

4. Стягнути сплачений судовий збір у розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) грн. 40 коп. на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління Державної податкової служби у Київській області.

5. Стягнути витрати на правничу допомогу у розмірі 7500 (сім тисяч п`ятсот) грн. 00 коп. на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління Державної податкової служби у Київській області.

6. Стягнути сплачений судовий збір за подачу заяви про забезпечення позову у розмірі 744 (сімсот сорок чотири) грн. 30 коп. на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління Державної податкової служби у Київській області.

7. У задоволені решти позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Щавінський В.Р.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 05 жовтня 2022 р.