Рішення № 106652424, 06.10.2022, Чорноморський міський суд Одеської області (до 25.04.2025 - Іллічівський міський суд Одеської області)

Дата документу 06.10.2022

Справа № 501/1974/17

2/501/195/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2022 року Іллічівський міський суд Одеської області у складі

головуючого судді Петрюченко М.І.,

за участю секретаря судового засідання Тейбаш Н.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Чорноморську Одеської області цивільну справу за

позовом: Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»

до

відповідача: ОСОБА_1

предмет та підстави позову: про стягнення заборгованості за кредитним договором,

учасники справи:

відповідач ОСОБА_1 ,

негайно після закінчення судового розгляду, ухвалив рішення про наступне

В С Т А Н О В И В:

1. Виклад позиції позивача.

Представник АТ КБ «ПРИВАТБАНК» 21.09.2017 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просить суд стягнути з відповідача на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 11.09.2013 в розмірі 21540,16 грн. та судові витрати.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з метою отримання банківських послуг, в зв`язку з чим 11.09.2013 підписав заяву та отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифам банку», які викладені на банківському сайті складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом в заяві.

Представник позивача вказує в позові, що відповідач належним чином свої зобов`язання не виконує, у зв`язку з чим станом на 31.08.2017 виникла заборгованість в сумі 21540,16 грн., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі - 1996,49 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 18041,76 грн.; штраф (фіксована частина) у розмірі - 500,00 грн., штраф (процентна складова) у розмірі 1001,91 грн.

Відповідач ОСОБА_1 25.10.2021 надав до суду заперечення на позовну заяву (а.с.104-107), просить суд відмовити в задоволенні позову, мотивуючи тим, що позивач пропустив строки позовної даності до основної вимоги та процентів, тощо.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 заперечив проти задоволення позову, просив у задоволенні позову відмовити, мотивуючи тим, що картку від Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» він отримав коли був студентом для отримання стипендії, не виключає, що під час зняття готівки в банкоматах та безготівковому розрахунку карткою, міг скористуватись частиною банківського кредитного ліміту на цій картці.

ІІ. Інші процесуальні дії у справі.

Заочним рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 21 березня 2018 року позов АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено повністю.

28 серпня 2021 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення по даній цивільній справі.

Відповідно до протоколу автоматичного розподілу від 28.08.2021 заяву розподілено судді Петрюченко М.І. (а.с.74).

Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 27.09.2021 (а.с.95-96):

- поновлено ОСОБА_1 строк для подання заяви про перегляд заочного рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 21 березня 2018 року по справі №501/1974/17;

- заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення по цивільній справі за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено;

- заочне рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 21 березня 2018 року по цивільній справі позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені Судом обставини та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з метою отримання банківських послуг, в зв`язку з чим 11.09.2013 підписав заяву та отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифам банку», які викладені на банківському сайті складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом в заяві (а.с.5).

Згідно розрахунку заборгованості за договором, укладеного між відповідачем та позивачем, станом на 31.08.2017 виникла заборгованість в сумі 21540,16 грн., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі - 1996,49 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 18041,76 грн.; штраф (фіксована частина) у розмірі - 500,00 грн., штраф (процентна складова) у розмірі 1001,91 грн. (а.с.4).

ІV. Оцінка Суду.

Враховуючи вимоги частини другої статті 530ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд приходить до висновку, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Частиною 1 ст.1055ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно із частинами першою, другою статті 207ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Як зазначено вище, відповідач підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку, на підставі якої він отримав кредитну картку.

Відповідно до вказаної заяви відповідач погодив, що він разом із пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг.

Відповідно до розрахунку банку, заборгованість відповідача по тілу кредиту станом на 31.08.2017 складає 1996,49 грн.

Відповідач користувався карткою, однак, належним чином умови договору не виконував, внаслідок чого утворилась заборгованість. Розрахунок заборгованості підтверджує факт несвоєчасного повернення відповідачем коштів банку.

Отже, суд доходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі кредитного ліміту в сумі 1996,49 грн.

Щодо строків позовної давності, суд керується наступним.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,).

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За правилами ст.ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При вирішенні питання застосування позовної давності до позовних вимог про стягнення з відповідача суми непогашеного тіла кредиту суд бере до уваги, що підписавши анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, яка є складовою частиною договору, відповідач відповідно до положень статей 3, 627 ЦК України добровільно погодився на умови договору, взяв на себе відповідні зобов`язання.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, які аналогічні правовим висновкам Верховного Суду України, перебіг позовної давності (ст.257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст.261 ЦК України).

В матеріалах справи наявні редакція Умов та Правил надання банківських послуг, до якої приєднався відповідач при підписанні анкети-заяви та укладенні договору, разом із наказом про її затвердження. Укладення договору відповідачем у відповідності до положень статті 634 ЦК України шляхом приєднання до Умов та правил надання банківських послуг та Тарифів банку є доведеним.

Згідно пункту 1.1.7.12 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено, що договір діє на протязі 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується на такий же термін.

Користуючись протягом тривалого часу кредитними коштами та здійснюючи часткове погашення боргу, відповідач у розумінні положень частини 2 статті 642 ЦК України фактично погоджувався з Умовами та Правилами надання банківських послуг та тарифами, які діяли як на момент укладення договору.

Також, суд звертає увагу, що 3 липня 2019 року Великою Палатою Верховного Суду в справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19) прийнято постанову щодо стягнення грошових коштів по договору приєднання, за змістом якої банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконання боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Отже, суд виходить з того, що АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду в межах строку загальної позовної давності щодо вимоги про повернення отриманих у користування коштів в повному обсязі, користування коштами отриманими в межах встановленого на платіжну картку кредитного ліміту не спростовано, відтак, висновок суду щодо повернення тіла кредиту відповідає обставинам справи та не суперечить наявним в справі доказам.

Разом з тим, суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «Приватбанк» процентів за користування кредитом.

Як вбачається з анкети - заяви, сторони обумовили розмір базової процентної ставки у розмірі 3 (три відсотка) в місяць із розрахунку 360 днів в році.

Однак, як вбачається з наданого банком розрахунку (а.с.4), банк в односторонньому порядку змінював процентну ставку, при цьому матеріали справи не містять доказів, що сторони узгоджували право банку такої зміни в односторонньому порядку.

03 липня 2019 року Великою Палатою Верховного Суду було ухвалено постанову в аналогічній справі за позовом АТ КБ «Приватбанк» до фізичної особи про стягнення заборгованості за картковим кредитом (справа №342/180/17).

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які не містять підпису позичальника, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Заява-анкета позичальника не містить положень щодо розміру процентів, неустойки. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Враховуючи викладене, суд, розглянувши справу на підставі наданих доказів, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог АТ «КБ «Приватбанк» про стягнення зі відповідача заборгованості за процентами.

Однак враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті суд вважає, що, АТ КБ «ПриватБанк» вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання боржника виконати обов`язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст.80ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Відповідно до ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання оцінки решті доводів, наведених сторонами по справі в обґрунтування власних правових позицій, оскільки їх дослідження судом у будь-якому випадку не матиме наслідком спростування висновків, до яких суд дійшов по тексту рішення вище щодо суті позовних вимог у розмірі 160,00 грн.

V. Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до статті 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача судовий збір, витрати по сплаті якого понесені позивачем і документально підтвердженні.

Зокрема, згідно платіжного доручення №PROM3B6G1F від 13.09.2017 (а.с.1) позивачем при подачі позову сплачено 1600,00 грн. судового збору, який підлягає стягненню з відповідача пропорційно від суми задоволеної частини позовних вимог.

З цих підстав, керуючись статтями 2, 5, 10-13, 18, 141, 258-259, 263 Цивільного процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце реєстрації/проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк») (місцезнаходження: 01001, м.Київ, вул. Грушевського, 1-Д, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість по тілу кредиту за кредитним договором №б/н від 11.09.2013 в розмірі 1996,49 грн., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 160,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Повний текст рішення виготовлено 06 жовтня 2022 року.

Суддя Іллічівського міського суду

Одеської області М.І.Петрюченко