Рішення № 106648775, 05.10.2022, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/1610/22

Справа №754/16629/21

РІШЕННЯ

Іменем України

05 жовтня 2022 року Деснянський районний суд міста Києва у складі:

головуючого - судді - Панченко О.М.

за участю секретаря судового засідання - Богослов Ю.В.,

учасників справи:

представника позивача - Лисенко Г.О. ,

представників відповідача - Кондратенко І.В., Сіманчука М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Державного центра зайнятості про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який уточнив у процесі розгляду справи - 03.10.2022 (без змін підстав або предмету позову), обґрунтовуючи вимоги тим, що 30.09.2021 його було звільнено з посади начальника Відділу внутрішнього аудиту за п. 1 ст. 40 КЗпП України. На виконання наказу № 63 від 29.07.2021 було виведено Відділ внутрішнього аудиту, а замість нього утворено Управління внутрішнього аудиту. Відповідно, посада начальника відділу внутрішнього аудиту, яку він займав була скорочена. Саме у результаті скорочення чисельності та штату працівників його було звільнено. Проте, вказані дії є протиправними з огляду на наступне: - по-перше: його звільнено без змін в організації виробництва та праці; - по-друге: його звільнено без скорочення штату та чисельності працівників; - по-третє: відповідач не запропонував йому всі вакантні посади.

Посилаючись на ці обставини, просив суд: 1) визнати протиправним та скасувати наказ Державного центру зайнятості № 106-к від 30.09.2021 про його звільнення з посади начальника Відділу внутрішнього аудиту 30.09.2021 у зв`язку зі змінами в організації праці на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України; 2) поновити його на посаді начальника Відділу внутрішнього аудиту Державного центру зайнятості з 30.09.2021; 3) стягнути з Державного центру зайнятості на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, що станом на 29.09.2022 становить 552 988 грн. з урахуванням збільшення на день прийняття рішення; 4) стягнути з Державного центру зайнятості на його користь судові витрати та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 19 600 грн.

Ухвалою суду від 08.11.2021 позовну заяву залишено без руху (а.с.9).

Ухвалою суду від 03.12.2021 відкрито провадження по справі та призначено розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін в судове засідання (а.с.17-18).

03.02.2022 від представника відповідача - Жовняк Ю.С. до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому остання проти задоволення позову заперечувала та зазначила про те, що 30.07.2021 позивача було попереджено під особистий підпис про те, що у зв`язку із затвердженням 26.07.2021 структури та штатного розпису на 2021 рік та на виконання наказу № 63, посаду начальника Відділу внутрішнього аудиту, яку він обіймає, виведено (скорочено). Одночасно позивачу в порядку працевлаштування та відповідно до ст. 49-2 КЗпП України було запропоновано роботу - посаду начальника відділу фінансового аудиту Управління внутрішнього аудиту Державного центру зайнятості. Також, позивача було попереджено про те, що у разі відмови від запропонованої роботи він підлягатиме вивільненню у порядку передбаченому ст. 49-2 КЗпП України, за п. 1 ст. 40 КЗпП України після закінчення двох місяців з моменту попередження. Позивач 30.07.2021 у попередженні зазначив, що із запропонованою роботою ознайомлений, відповідь надасть до 13.08.2021. Тому відповідач тримав запропоновану позивачу посаду вакантною до надання відповіді, сподіваючись на згоду позивача на її зайняття, оскільки ця посада найбільше відповідала його кваліфікації, освіті, стажу та досвіду роботи. Однак, 13.08.2021 позивач від запропонованої роботи відмовився. 29.09.2021 відповідач прагнучи працевлаштувати позивача та відповідно до ст. 49-2 КЗпП України знов зробив позивачу пропозицію роботи, запропонувавши посаду начальника відділу нормативно-правового забезпечення управління правового забезпечення діяльності Служби Юридичного департаменту Державного центру зайнятості. Проте, 29.09.2021 позивач від запропонованої роботи також відмовився. Відповідач не мав можливості запропонувати позивачу іншу роботу в установі, оскільки у відповідача з дня попередження позивача - 30.07.2021 і по день його звільнення - 30.09.2021 не було інших керівних (адміністративних) вакансій, які б відповідали кваліфікації позивача, його освіті, стажу та досвіду роботи. Тому, через ненадання згоди на працевлаштування на запропоновані посади наказом відповідача від 30.09.2021 № 106-к позивач був звільнений у зв`язку із змінами в організації праці - п. 1 ст. 40 КЗпП України, з виплатою в день звільнення вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до ст. 44 КЗпП України та всіх сум, що йому належать відповідно до ст. 116 КЗпП України. Оскільки позивач не був членом профспілки, то подання для отримання згоди на його звільнення відповідач профспілці не надсилав. Оскільки звільнення позивача відбулось із дотриманням вимог чинного законодавства, підстав для поновлення його на роботі і оплати вимушеного прогулу не має. Посилаючись на ці обставини, просила суд відмовити позивачу в задоволенні всіх його позовних вимог як необґрунтованих та неправомірних (а.с.24-29).

16.02.2022 від представника позивача - адвоката Лисенко Г.О. до суду надійшла відповідь на відзив, в якій остання зазначила про те, що відповідачем не було доведено дотримання процедури вивільнення позивача та не спростовано доводи позовної заяви про те, що: - позивач був звільнений без правової підстави, оскільки в наказі № 63 не вказано про скорочення штату та чисельності; - позивач був звільнений без реального скорочення чисельності працівників; - позивач був звільнений з посади без зміни у структурі роботодавця; - позивач був звільнений з посади без пропонування йому рівнозначної посади - начальника новоствореного Управління внутрішнього аудиту; - позивач був звільнений з посади без пропонування йому всіх вакантних посад з моменту повідомлення про вивільнення до дня звільнення. Таким чином, відповідач штучно створив умови для звільнення позивача, реально не маючи підстав для звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України та порушив вимоги ст. 49-2 КЗпП України не запропонувавши всі вакантні посади, які були наявні та які відповіли кваліфікації і освіті позивача. Посилаючись на ці обставини, просила суд задовольнити позовні вимоги (а.с.58-61).

22.02.2022 від представника відповідача - Костяникової І.В. до суду надійшло заперечення на відповідь на відзив, в якому остання зазначила про те, що у структурі Державного центру зайнятості відбулось не просто перейменування структурних підрозділів, а відбулись зміни в організації праці, внаслідок чого було виведено Відділ внутрішнього аудиту та створено новий структурний підрозділ з новими функціями та завданнями - Управління внутрішнього аудиту. Через ненадання згоди на працевлаштування на запропоновані посади позивач був звільнений. Державний центр зайнятості не мав можливості запропонувати позивачу іншу роботу в установі, оскільки у відповідача з дня попередження позивача - 30.07.2021 по день звільнення - 30.09.2021 не було інших вакантних посад, окрім запропонованих, які б відповідали кваліфікації позивача, його освіті, досвіду роботи. Помилковим є твердження представника позивача про те, що рівнозначною для позивача була лише посада начальника новоутвореного Управління внутрішнього аудиту, з огляду на те, що жодним нормативно-правовим актом не встановлено обов`язку роботодавця пропонувати працівникам посади, які підлягають виведенню та посади вищого рівня. Тим більше, не досвід роботи, не професійні здібності позивача не відповідають вимогам для зайняття ним посади начальника Управління, яка потребує більш високого рівня професійних навичок, здібностей, вміння вчасно та сумлінно виконувати покладенні на Управління функціональні обов`язки та завдання. Оскільки позивача в установленому законом порядку за два місяці було попереджено про вивільнення та відповідачем вжито всіх можливих заходів, спрямованих на працевлаштування позивача, тому звільнення позивача відбулось з дотриманням вимог трудового законодавства, а отже підстав для поновлення його на роботі і оплати вимушеного прогулу не має. Посилаючись на ці обставини, просила суд відмовити позивачу в задоволенні всіх його позовних вимог як необґрунтованих та неправомірних (а.с.64-71).

04.05.2022 представником позивача - адвокатом Лисенко Г.О. подано письмові пояснення (а.с.153-154).

24.06.2022 представником позивача - адвокатом Лисенко Г.О. подано додаткові письмові пояснення (а.с.192-193).

03.10.2022 представником позивача - адвокатом Лисенко Г.О. подано розрахунок суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу станом на 29.09.2022 (а.с.222-223).

03.10.2022 представником позивача - адвокатом Лисенко Г.О. подано розрахунок суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу станом на 29.09.2022 (а.с.222-223).

В судовому засіданні представник позивача - адвокат Лисенко Г.О. заявлені вимоги позовної заяви підтримала, просила їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в уточненій позовній заяві та у відповіді на відзив.

В судовому засіданні представники відповідача Кондратенко І.В. , Сіманчук М.В. просили відмовити в задоволенні позову, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву та в запереченні на відповідь на відзив. Заперечували щодо розміру заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу.

Вислухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи та обставини справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позову з наступних підстав.

Судом встановлено, що наказом в.о. голови Державної служби зайнятості (Центрального апарату) № 219-к від 04.07.2016 призначено ОСОБА_2 на посаду начальника відділу аудиту ефективності Управління внутрішнього аудиту, з 05.07.2016 (а.с.30).

У зв`язку зі змінами в організації праці, затвердженням штатного розпису Державної служби зайнятості (Центрального апарату) на 2016 рік, наказом заступника голови Державної служби зайнятості (Центрального апарату) № 300-к від 02.09.2016 переведено працівника Державної служби зайнятості (Центрального апарату) ОСОБА_2 - начальника відділу аудиту ефективності Управління внутрішнього аудиту на посаду заступника начальника Управління внутрішнього аудиту - начальника відділу аудиту ефективності з 05.09.2016 (а.с.31).

У зв`язку зі змінами в організації праці, затвердженням нової структури та штатного розпису Державної служби зайнятості (Центрального апарату) на 2017 рік, наказом в.о. голови Державної служби зайнятості (Центрального апарату) № 72-к від 09.03.2017 переведено ОСОБА_2 заступника начальника Управління внутрішнього аудиту - начальника відділу аудиту ефективності на посаду начальника Відділу внутрішнього аудиту з 10.03.2017 (а.с.32).

Наказом Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України № 2663 від 16.12.2020 затверджено Положення про Державну службу зайнятості (а.с.33).

26.07.2021 директором Державного центру зайнятості затверджено структуру Державного центру зайнятості (а.с.40).

У зв`язку із затвердженням структури та штатного розпису Державного центру зайнятості на 2021 рік, наказом директора Державного центру зайнятості № 63 від 29.07.2021 внесено в дію з 02.08.2021 структуру та штатний розпис Державного центру зайнятості на 2021 рік (а.с.38-39).

У Державному центрі зайнятості за період з 30.07.2021 по 30.09.2021 були вакантні наступні посади:

1) заступника начальника відділу професійного навчання управління професійного навчання та професійної орієнтації Департаменту стратегічного розвитку та аналізу ринку праці з 02.08.2021 по 27.09.2021;

2) начальника управління інформаційної безпеки та технічного обслуговування Департаменту з питань інформаційних технологій з 02.08.2021 по 19.09.2021;

3) завідувача сектору інформаційної безпеки Департаменту з питань інформаційних технологій з 02.08.2021 по 19.09.2021;

4) начальника відділу нормативно-правового забезпечення управління правового забезпечення діяльності Служби Юридичного департаменту з 02.08.2021;

5) начальника відділу управління нерухомим майном Управління адміністративного забезпечення Служби з 02.08.2021 по 05.08.2021;

6) провідного інженера з управління нерухомим майном відділу управління нерухомим майном Управління адміністративного забезпечення Служби з 06.08.2021 по 29.09.2021;

7) заступника начальника відділу взаємодії зі ЗМІ та громадськістю Управління комунікації з 02.08.2021;

8) начальника відділу інформаційного забезпечення Управління комунікації з 02.08.2021;

9) начальника Управління внутрішнього аудиту з 02.08.2021;

10) начальника відділу фінансового аудиту Управління внутрішнього аудиту з 02.08.2021;

11) завідувача сектору аудиту операційних процесів Управління внутрішнього аудиту з 02.08.2021;

12) провідного аудитора сектору аудиту операційних процесів Управління внутрішнього аудиту з 02.08.2021 (а.с.92).

У зв`язку із затвердженням 26.07.2021 структури та штатного розпису Державного центру зайнятості на 2021 рік та на виконання наказу від 29.07.2021 № 63 «Про зміни в організації праці Державного центру зайнятості» посаду начальника Відділу внутрішнього аудиту, яку обіймав ОСОБА_2 виведено (скорочено). У порядку працевлаштування, 30.07.2021 ОСОБА_2 запропонована посада начальника відділу фінансового аудиту Управління внутрішнього аудиту Державного центру зайнятості. Також, попереджено ОСОБА_2 про те, що у разі відмови від запропонованої роботи він підлягатиме вивільненню у порядку, передбаченому ст. 49? КЗпП України за п. 1 ст. 40 КЗпП України після закінчення двох місяців з моменту попередження, що підтверджується попередженням про зміну в організації праці від 30.07.2021 (а.с.41). 30.07.2021 ОСОБА_2 з даним попередженням ознайомився та 13.08.2021 від запропонованої роботи відмовився, що підтверджується його особистим підписом.

У порядку працевлаштування, 29.09.2021 ОСОБА_2 запропонована посада начальника відділу нормативно-правового забезпечення управління правового забезпечення діяльності Служби Юридичного департаменту Державного центру зайнятості. Також, попереджено ОСОБА_2 про те, що у разі відмови від запропонованої роботи він підлягатиме вивільненню у порядку, передбаченому ст. 49? КЗпП України за п. 1 ст. 40 КЗпП України після закінчення двох місяців з моменту попередження, що підтверджується пропозицією роботи від 29.09.2021 (а.с.42). 29.09.2021 ОСОБА_2 від запропонованої роботи відмовився, що підтверджується його особистим підписом.

Наказом директора Державного центру зайнятості № 106-к від 30.09.2021 звільнено ОСОБА_2 з посади начальника Відділу внутрішнього аудиту 30.09.2021 у зв`язку зі змінами в організації праці - п. 1 ст. 40 КЗпП України (підстава: наказ Державного центру зайнятості від 29.07.2021 № 63 «Про зміни в організації праці Державного центру зайнятості»). Виплачено ОСОБА_2 вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку відповідно до ст. 44 КЗпП України (а.с.43).

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстави, зазначеній у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Отже, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України дає підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Судом встановлено, що у зв`язку із затвердженням 26.07.2021 структури та штатного розпису Державного центру зайнятості на 2021 рік та на виконання наказу від 29.07.2021 № 63 «Про зміни в організації праці Державного центру зайнятості» посаду начальника Відділу внутрішнього аудиту, яку обіймав ОСОБА_2 виведено (скорочено).

Згідно з частинами другою та третьою статті 49-2 КЗпП України при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов`язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року № 6-40цс15, та у постановах Верховного Суду: від 07 квітня 2021 року у справі № 946/6628/19 (провадження № 61-9503св20), від 21 квітня 2021 року у справі № 723/822/20 (провадження № 61-1357св21).

Згідно зі штатним розписом Державного центру зайнятості на 2021 рік, 26.07.2021 у Державному центрі зайнятості затверджено 171 посаду (а.с.74-79).

За даними, які містяться в довідці про перелік вакантних посад у Державному центрі зайнятості за період з 30.07.2021 по 30.09.2021, на час вивільнення ОСОБА_2 були наявні вакансії: 1) заступника начальника відділу професійного навчання управління професійного навчання та професійної орієнтації Департаменту стратегічного розвитку та аналізу ринку праці з 02.08.2021 по 27.09.2021; 2) начальника управління інформаційної безпеки та технічного обслуговування Департаменту з питань інформаційних технологій з 02.08.2021 по 19.09.2021; 3) завідувача сектору інформаційної безпеки Департаменту з питань інформаційних технологій з 02.08.2021 по 19.09.2021; 4) начальника відділу нормативно-правового забезпечення управління правового забезпечення діяльності Служби Юридичного департаменту з 02.08.2021; 5) начальника відділу управління нерухомим майном Управління адміністративного забезпечення Служби з 02.08.2021 по 05.08.2021; 6) провідного інженера з управління нерухомим майном відділу управління нерухомим майном Управління адміністративного забезпечення Служби з 06.08.2021 по 29.09.2021; 7) заступника начальника відділу взаємодії зі ЗМІ та громадськістю Управління комунікації з 02.08.2021; 8) начальника відділу інформаційного забезпечення Управління комунікації з 02.08.2021; 9) начальника Управління внутрішнього аудиту з 02.08.2021; 10) начальника відділу фінансового аудиту Управління внутрішнього аудиту з 02.08.2021; 11) завідувача сектору аудиту операційних процесів Управління внутрішнього аудиту з 02.08.2021; 12) провідного аудитора сектору аудиту операційних процесів Управління внутрішнього аудиту з 02.08.2021.

ОСОБА_2 пропонувалися дві вакантні посади, а саме: посада начальника відділу нормативно-правового забезпечення управління правового забезпечення діяльності Служби Юридичного департаменту та посада начальника відділу фінансового аудиту Управління внутрішнього аудиту, від зайняття яких позивач відмовився.

Позивач зазначив, що відповідач повинен був запропонувати йому також посаду начальника Управління внутрішнього аудиту, оскільки до звільнення він обіймав посаду начальника Відділу внутрішнього аудиту.

Посадовою інструкцією начальника Відділу внутрішнього аудиту Державної служби зайнятості (Центрального апарату), затвердженою 03.04.2017 передбачено, що на посаду начальника відділу призначається особа, яка має повну вищу економічну або юридичну освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра або спеціаліста, стаж роботи за фахом не менше ніж п`ять років або на керівних посадах за фахом не менш ніж три роки (а.с.137-139).

Посадовою інструкцією начальника Управління внутрішнього аудиту Державного центру зайнятості, затвердженою 02.08.2021 передбачено, що на посаду начальника управління призначається особа, яка має повну вищу освіту відповідного напрямку підготовки (магістр, спеціаліст) та стаж роботи за фахом не менше ніж п`ять років або на керівних посадах за фахом не менш ніж три роки (а.с.140-143).

З урахуванням встановлених обставин, позивач відповідав кваліфікаційним вимогам посади начальника Управління внутрішнього аудиту Державного центру зайнятості та міг виконувати роботу начальника Управління внутрішнього аудиту з урахуванням кваліфікаційних вимог до цієї посади. Втім, відповідач не запропонував позивачу посаду начальника Управління внутрішнього аудиту, що свідчить про невиконання відповідачем вимог частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування позивача.

Таким чином, відповідачем не виконано вимоги частини третьої статті 49-2 КЗпП України, тому звільнення позивача за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України є незаконним. Відповідач не врахував, що працевлаштування попередженого про звільнення у зв`язку зі скороченням штату працівника є обов`язком роботодавця, і такий обов`язок роботодавцем повинен виконуватися добросовісно без застосування надмірного формалізму, оскільки працівник є більш вразливою стороною трудових правовідносин.

Відповідно до частини 1 статті 235 КЗпП України в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Враховуючи незаконне звільнення позивача із займаної посади із урахуванням положень статті 235 КЗпП України, ОСОБА_2 підлягає поновленню на роботі з 30.09.2021 з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, враховуючи положення статті 27 Закону України «Про оплату праці» та Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Згідно з пунктом 2 Порядку середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Враховуючи, що порушення прав працівника ОСОБА_2 відбулося в вересні 2021 року, середня заробітна плата позивача повинна обчислюватися з виплат, отриманих ним за липень і серпень 2021 року.

Розраховуючи середній заробіток з дотриманням вищенаведених вимог законодавства, суд виходить з того, що сума нарахованого доходу ОСОБА_2 за липень 2021 року складає 21 731,04 грн. та за серпень 2021 року складає 25 672,17 грн. (а.с.227). За період з 01 жовтня 2021 року до 05 жовтня 2022 року кількість днів вимушеного прогулу становить 253 робочих днів.

Отже, розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача буде таким: сумарна кількість робочих днів, фактично відпрацьованих протягом 2-х місяців (липень + серпень 2021 року) = 43 робочих дні; середньоденна заробітна плата (21 731,04 + 25 672,17):43 = 1 102,40 грн.; сума оплати вимушеного прогулу за період з 01 жовтня 2021 року до 05 жовтня 2022 року складає 1 102,40*253 = 297 907,20 грн.

З огляду на викладене, сума, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за час вимушеного прогулу за період з 01 жовтня 2021 року до 05 жовтня 2022 року, становить 297 907,20 грн. з наступним утриманням з цієї суми податків і обов`язкових платежів, що відповідає висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 9901/407/19 (провадження № 11-43заі21).

Відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України одним із основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

За змістом ч. 1 п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представником позивача надано: ордер на надання правничої допомоги від 11.02.2022; акт здавання-приймання послуг від 29.09.2022 за Договором про надання правової допомоги №1/12/01/22 від 12.01.2022; квитанцію від 22.02.2022 на суму 3 000 грн.; акт здавання-приймання послуг від 10.05.2022 за Договором про надання правової допомоги №1/12/01/22 від 12.01.2022; квитанцію від 11.08.2022 на суму 5 000 грн.; акт здавання-приймання послуг від 16.02.2022 за Договором про надання правової допомоги №1/12/01/22 від 12.01.2022; квитанцію від 10.05.2022 на суму 3 000 грн.; квитанцію від 03.05.2022 на суму 2 000 грн.; квитанцію від 12.01.2022 на суму 6 600 грн.

Однак, вищезазначені документи не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Так, з опису робіт (наданих послуг) вбачається, що вказані послуги надавалися позивачу адвокатом та полягають у тому, що адвокат здійснив: вивчення ситуації по справі, підготовка відповіді на відзив на позовну заяву, клопотань в межах даної цивільної справи, участь у судових засіданнях, підготовку процесуальних документів заяв та клопотань, заперечень проти клопотань та заяв іншого учасника справи.

Однак, з наданих документів не вбачається детального опису наданих послуг з кількістю витраченого адвокатом часу на конкретну послугу і вартістю наданих послуг.

З урахуванням складності справи, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, виходячи з її конкретних обставин, суд вважає, що зазначені відповідачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 19 600 грн. є завищеними, належним чином не обґрунтованими, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

Враховуючи складність справи та виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, а також з урахуванням заперечення відповідачів щодо розміру заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу та доводів щодо їх не співмірності, суд дійшов висновку про необхідність зменшити їх розмір та вважає, що слід стягнути з відповідача на користь позивача 9 800 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

У зв`язку з тим, що позивач у відповідності до статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору за вимогою про поновлення на роботі, а позов в цій частині задоволено, то з Державного центра зайнятості підлягають стягненню в дохід держави судові витрати, які складаються з судового збору за подання позову за вказаною вище вимогою в сумі 992,40 грн., як за вимогою немайнового характеру, виходячи із 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, так і за вимогою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 992,40 грн., оскільки позивачем при зверненні із позовом судовий збір не сплачувався, а всього 1 984,80 грн.

На підставі ст.ст. 40, 42, 49-2, 235 КЗпП України, керуючись ст.ст. 9, 10, 12, 18, 137, 141, 247, 263-265, 353, 354 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_2 до Державного центра зайнятості про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.

Визнати наказ Державного центру зайнятості № 106-к від 30.09.2021 про звільнення ОСОБА_2 з посади начальника Відділу внутрішнього аудиту на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі змінами в організації праці незаконним та скасувати.

Поновити ОСОБА_2 на посаді начальника Відділу внутрішнього аудиту Державного центру зайнятості.

Стягнути з Державного центру зайнятості на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 жовтня 2021 року по 05 жовтня 2022 року в сумі 278 907,20 грн., з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.

Стягнути з Державного центру зайнятості на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9 800 грн.

Стягнути з Державного центру зайнятості на користь держави витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 984,80 грн.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Повний текст рішення суду виготовлено 07.10.2022.

Суддя О.М. Панченко