Рішення № 106648496, 30.09.2022, Зачепилівський районний суд Харківської області

Справа № 952/434/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30.09.2022 Зачепилівський районний суд Харківської області у складі:

головуючого - суддіЯценка Є.І.,

за участю секретаря судового засідання -Ніколенко Л.О.,

розглянувши у підготовчому засіданні в залі суду в смт. Зачепилівка Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Служби у справах дітей Зачепилівської селищної ради Харківської області про визначення місця проживання дитини та припинення стягнення аліментів,

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому вказав, що з відповідачкою по справі ОСОБА_2 він перебував у зареєстрованому шлюбі який рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18 березня 2020 року було розірвано. В період шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3 який тривалий час проживає разом з позивачем та перебуває повністю на його утриманні, тому позивач просив суд визначити місце проживання неповнолітнього сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з ним, та припинити стягнення з нього аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання дитини в розмірі ј частики заробітку ( доходу) щомісячно, починаючи з 16 січня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття, присуджених до стягнення рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18 березня 2020 року по справі № 645/234/20.

У підготовче засідання позивач ОСОБА_1 не з`явився, від ньогонадійшла заява про розгляд справи без його участі, в якій останній просив суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі та винести рішення у підготовчому засіданні.

Відповідач ОСОБА_2 в підготовче засідання не з`явилася, подала до суду заяву про визнання позову. Зі змісту даної заяви вбачається, що відповідач ОСОБА_2 повністю визнає позовні вимоги ОСОБА_1 . Справу просить розглянути без її участі.

Начальник Служби у справах дітей Зачепилівської селищної ради Харківської області Товстоног Ю.М. надала суду заяву про розгляд справи без її участі, проти позовних вимог ОСОБА_1 не заперечує.

Відповідно доч.1ст.223ЦПК України неявка у судове засідання будь якого учасника справи не перешкоджає розгляду справи по суті.

Згідно вимог ч.2ст. 247 ЦПК Україниу разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч.3ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

В силу ч.4ст. 206 ЦПК Україниу разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Дослідивши матеріали справи суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно достатті 33 Конституції Україникожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно із ч. 8ст. 7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину.

Згідно ч.1ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Частиною 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Верховною Радою України 28.08.1991 року, що набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Частиною 3 статті 9 Конвенції про права дитини встановлено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і у всякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Принцип 6 Декларації прав дитини, за яким малолітня дитина може бути розлучена зі своєю матір`ю лише у винятковій ситуації, не можна тлумачити таким чином, що у матері неповнолітньої дитини мається перевага перед батьком при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини, приймаючи до уваги рівність прав обох батьків щодо дитини, що витікає як зіст.141 СК України, так зі змісту Конвенції про права дитини.

Поняття «розлучення» не співпадає з поняттям «визначення місця проживання», оскільки мати дитини у разі визначення місця проживання дитини з батьком не обмежена у своєму праві на спілкування з дитиною, турботу відносно дитини та участь у вихованні дитини і може реалізувати свої права шляхом домовленості з батьком дитини щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки та піклування, або за судовим рішенням.

Крім того, сімейне законодавство не виключає визначення місця проживання неповнолітньої дитини з батьком незалежно від віку дитини, якщо маються обставини, з яких дитині краще проживати з батьком ніж з матір`ю.

Відповідно до роз`яснень, даних у п.24постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року №16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України», вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них залишається дитина, суд, виходячи із рівності прав та обов`язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен постановити рішення, яке б відповідало інтересам неповнолітньої дитини. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою. Велике значення мають не матеріальні обставини, а почуття і емоції батьків і дітей.

Станом на час розгляду справи в суді неповнолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживає разом з батьком ОСОБА_1 та повністю перебуває на його утриманні.

Відповідно до положень ст.18 Конвеції ООН про права дитини, проголошено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, предметом основного піклування батьків є найкращі інтереси дитини. Вказаний принцип покладений в основуЗакону України «Про охорону дитинства», ч.3 ст.11 якого встановлює, що предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. У відповідності з положеннямист. 15 Закону України «Про охорону дитинства», дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини. Рішення органів опіки та піклування з цих питань можуть бути оскаржені до суду у порядку, встановленому законом.

Згідност. 157 СК України хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) у своєму рішенні від 01 липня 2017 року у справі "М.С. проти України" наголосив, що основне значення при визначенні місця проживання дитини має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

При цьому суд наголошує на тому, що визначення місця проживання дитини разом із батьком не позбавляє права відповідача ОСОБА_2 спілкуватися з дитиною та не обмежує її у здійсненні своїх батьківських прав та обов`язків, оскільки мати дитини у разі визначення місця проживання останньої з батьком, не обмежена у своєму праві на спілкування з дитиною, прояву турботи відносно неї та участі у її вихованні.

Також судом встановлено, що сторони дійшли згоди щодо визначення місця проживання неповнолітньої дитини разом з батьком, про що свідчить заява матері дитини відповідача про визнання позову.

Таким чином, враховуючи наведене суд приходить до висновку, що слід визначити місце проживання неповнолітнього сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з батьком ОСОБА_1 .

Щодо припинення стягнення аліментів суд виходить з наступного.

Відповідно до чч.1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно п.17 постанови Пленуму ВСУ від 15 травня 2006 року № 3 « Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» право на звернення до суду із заявою про стягнення аліментів і , відповідно право на отримання аліментів має той з батьків, з ким проживає дитина.

Частина першастатті 192СКУкраїни передбачає, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч.4 ст. 273 ЦПК України якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Відповідно до висновку Верхового Суду України, викладеного у постанові від 04 вересня 2019 року ( справа № 711/8561/16) за своєю суттю аліменти це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягненні лише на користь того з батьків, хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, оскільки було встановлено та підтверджено належними доказами, що одержувач аліментів ОСОБА_2 на даний час мешкає окремо від дитини, утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , на даний час здійснюється батьком ОСОБА_1 з яким на теперішній час мешкає неповнолітня дитина та знаходиться на повному його утриманні.

Відповідач ОСОБА_2 позов визнала, тому суд, враховуючи, що визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, приходить до висновку, що позов необхідно задовольнити..

На підставі вищевказаного, керуючись ст.ст.7,150, 157, 161, 192 Сімейного Кодексу України, ст.ст.3, 9 Конвенції про права дитини, ст.ст.11,15Закону України«Про охоронудитинства» та керуючись ст.ст.12,13,81,223, 200, 206, 247, 259,264 , 273 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Служби у справах дітей Зачепилівської селищної ради Харківської області про визначення місця проживання дитини та припинення стягнення аліментів задовольнити.

Визначити місце проживання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 .

Припинити стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , аліментів на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі ј частки заробітку ( доходу) щомісячно, починаючи з 16 січня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття, що стягуються з ОСОБА_1 на підставі рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18 березня 2020 року по справі № 645/234/20.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення - протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий, суддя Є.І. Яценко