Ухвала суду № 106644235, 06.10.2022, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

з питань забезпечення адміністративного позову

Справа № 500/3482/22

06 жовтня 2022 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд у складі судді Чепенюк О.В., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи заяву представника позивача про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Тернопільського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 через представника адвоката Василишина Костянтина Вікторовича звернувся до суду з позовом до Тернопільського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі Тернопільський РТЦК та СП, відповідач 1), Військової частини НОМЕР_1 (далі ВЧ НОМЕР_1 , відповідач 2), у якому просить:

поновити пропущений строк звернення до адміністративного суду;

визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову на військову службу під час мобілізації 21.05.2022 ОСОБА_1 ;

визнати протиправними дії командування ВЧ НОМЕР_1 щодо відрядження ОСОБА_1 за межі Тернопільської області;

зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 прийняти рішення, яким звільнити (демобілізувати) ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі Закон № 2232-XII).

Позов обґрунтовано обставинами, які на думку позивача, свідчать про протиправність дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову його повторно на військову службу під час мобілізації, оскільки під час першої мобілізації 25.02.2022 він був звільнений (демобілізований) в запас на підставі відповідного наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (далі ВЧ НОМЕР_2 ) з 20.04.2022 у зв`язку із сімейними обставини, як батько, який самостійно виховує дитину до 18 років, на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII. Такі обставини існують і надалі, позивач розлучений з вересня 2020 року та самостійно виховує 9-ти річного сина. При цьому згоди для проходження військової служби не давав, проте був повторно мобілізований та на даний час проходить службу в складі ВЧ НОМЕР_1 , неодноразово відряджався за межі Тернопільської області, що є порушенням пункту 145 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008.

Станом на 06.10.2022 питання про відкриття провадження в цій адміністративній справі не вирішене.

Одночасно з позовною заявою до суду від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову, в якій заявник просить заборонити командуванню ВЧ НОМЕР_1 до вступу рішення у законну силу приймати будь-які рішення щодо відряджень, переміщень ОСОБА_1 відмінних від місця реєстрації військової частини, а саме: АДРЕСА_1 .

Заява про забезпечення позову та матеріали, які надійшли разом із такою заявою, відповідають вимогам статті 152 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

З урахуванням наведеного вирішується питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Заява про забезпечення позову обґрунтована наступними обставинами.

25.02.2022 ОСОБА_1 на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 призваний у Збройні сили України, проходив службу у ВЧ НОМЕР_2 з 25.02.2022 по 20.04.2022. Відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_2 звільнений (демобілізований) у запас у зв`язку із сімейними обставини, як батько, який самостійно виховує дитину до 18 років, на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII.

21.05.2022 без згоди військовослужбовця 4 відділом Тернопільського РТЦК та СП прийнято рішення про повторну мобілізацію ОСОБА_1 , станом на даний час проходить службу в складі ВЧ НОМЕР_1 .

У позивача на вихованні перебуває 9 річний син ОСОБА_2 (навчається у 3 класі ЗОШ №9 у м. Тернополі), та проживає разом з батьком, який самостійно його виховує, оскільки рішенням Козівського районного суду від 16.09.2020 розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а розпорядженням голови Козівської районної державної адміністрації Тернопільської області від 16.06.2020 визначено місце проживання дитини з батьком.

Саме такі обставини були підставою для звільнення (демобілізації) в запас ОСОБА_1 у квітні 2022 року.

У подальшому без згоди позивача всупереч абзацу п`ятому частини першої статті 23, частини другої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі Закон № 3543-XII) відповідачем 1 повторно мобілізовано позивача до складу Збройних сил України. Під час проходження служби ОСОБА_1 направлявся у відрядження за межі Тернопільської області, тобто місця проходження служби, до Рівненської та Дніпропетровської областей.

Заявник зазначає, що вказані обставини унеможливлюють догляд, виховання та піклування за неповнолітнім сином, який зараз проживає взагалі без батьківського нагляду та яким опікуються сусіди та інколи сестра позивача.

Вважає, що у разі визнання незаконності призову позивача на військову службу, що є очевидним та визнаним фактом ВЧ НОМЕР_2 , та у випадку прийняття рішень командуванням військової частини про переміщення його до іншого місця служби (зону бойових дій), такий факт може унеможливити відновлення порушених прав позивача, який протиправно призваний та проходить військову службу, залишивши 9 річну дитину без батьків та вихованців, та відряджений за межі місця проживання. Невжиття заходів забезпечення позову сприятиме порушенню прав та охоронюваних законом інтересів як позивача, так і неповнолітнього сина позивача та потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування, а тому наявні передбачені статтею 150 КАС України підстави для вжиття заходів забезпечення позову.

Частиною першою статті 154 КАС України передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову (частина друга статті 154 КАС України).

У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк (частина третя статті 154 КАС України).

Суд, ознайомившись з заявою позивача про забезпечення позову та доданими до неї документами, дійшов висновку, що її розгляд не потребує отримання додаткових пояснень від заявника (позивача) та додаткових доказів.

Отож, у зв`язку з відсутністю необхідності заслухати пояснення заявника та отримати від нього додаткові докази для вирішення питання щодо забезпечення позову, із врахуванням достатності доказів для розгляду заяви про забезпечення позову, вказана заява розглянута судом без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Відповідно до частини першої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову згідно з частиною другою статті 150 КАС України допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову (частина четверта статті 150 КАС України).

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Частиною першою статті 151 КАС України визначено, що позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України).

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Водночас, суд вважає за необхідне зазначити про те, що будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є надання тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявності об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.

Отже, забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання судового рішення в разі задоволення позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співмірними заявленим позовним вимогам, мають бути безпосередньо пов`язаними з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення.

Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (частина перша статті 90 КАС України).

Дослідивши подану представником позивача заяву про забезпечення позову та додані до неї документи, суд дійшов висновку про наявність підстав для її задоволення та вжиття заходів забезпечення позову з огляду на таке.

Предметом дослідження у межах спірних правовідносин є правомірність дій Тернопільського РТЦК та СП щодо призову на військову службу під час мобілізації 21.05.2022 ОСОБА_1 та його відрядження командуванням ВЧ НОМЕР_1 за межі Тернопільської області за таких обставин, коли під час попереднього призову під час мобілізації під час воєнного стану у лютому 2022 року та проходження військової служби позивач був звільнений з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII як батько-військовослужбовець, який самостійно виховує дитину віком до 18 років.

Так, в межах заяви про забезпечення позову судом на підставі відомостей військового квитка серії НОМЕР_3 , виданого ОСОБА_1 , встановлено, що останній на підставі Указу Президента України №69/22 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію» був призваний на військову службу з 25.02.2022, яку проходив до 20.04.2022 у ВЧ НОМЕР_2 . Відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_2 від 19.04.2022 № 13-РС солдат ОСОБА_1 звільнений (демобілізований) в запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII як військовослужбовець, який самостійно виховує дитину віком до 18 років. Такі обставини підтверджуються також витягом з наказу по ВЧ НОМЕР_2 від 19.04.2022 № 13-РС.

21.05.2022 ОСОБА_1 повторно призваний на військову службу на підставі Указу Президента України №69/22 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію» відповідно до рішення начальника 4 відділу Тернопільського РТЦК та СП та проходить військову службу у ВЧ НОМЕР_1 .

Відповідно до витягів з наказів командира ВЧ НОМЕР_1 №124 від 24.05.2022 та №135 від 04.06.2022 позивач вибув у службове відрядження до 233 загальновійськового полігону Військової частини НОМЕР_4 з метою відпрацювання завдань з навчально-бойової підготовки під час перебування в польових умовах та перебував у липні 2022 року у складі сил і засобів оперативного угрупування військ « ІНФОРМАЦІЯ_2 ».

Згідно з витягом з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 №187 від 01.08.2022 солдат ОСОБА_1 вибув зі складу сил і засобів оперативного угрупування військ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » та 30.07.2022 прибув до складу сил і засобів оперативного угрупування військ « ІНФОРМАЦІЯ_3 ».

У період з 28.09.2022 по 02.10.2022 ОСОБА_1 перебував у відпустці за сімейними обставинами відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_1 №244 від 28.09.2022.

Крім того, до позовної заяви та заяви про забезпечення позову долучені докази на підтвердження того, що позивач розлучений, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірваний на підставі рішення Козівського районного суду від 16.09.2020; з позивачем проживає його неповнолітній син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; місце проживання дитини з батьком визначене згідно з розпорядженням голови Козівської районної державної адміністрації Тернопільської області від 16.06.2020 №130-од.

Відповідно до абзацу п`ятого частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.

Особи з інвалідністю, а також особи, зазначені в абзацах четвертому - дванадцятому частини першої цієї статті, у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їхньою згодою і тільки за місцем проживання (частина перша статті 23 Закону № 3543-XII).

Підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.

Наведені норми Закону № 2232-XII слугували підставою для звільнення позивача 20.04.2022 з військової служби під час дії воєнного стану при першому призові під час мобілізації у лютому 2022 року. При цьому позивач стверджує, що згоди на проходження військової служби у подальшому не давав, обставини щодо відстрочки від проходження військової служби не відпали, проте знову був призваний на військову службу.

Фактично наявність підстав для звільнення позивача з військової служби у квітні 2022 року була перевірена при видачі командуванням ВЧ НОМЕР_2 наказу від 20.04.2022 №105, проте через місяць поставлена під сумнів відповідачами.

Правомірність дій відповідачів буде перевірена судом під час розгляду адміністративної справи. Разом з тим, на цей період розгляду справи ОСОБА_1 зазначає, що залишається без догляду, виховання та піклування його неповнолітній син ОСОБА_2 . Заявник до заяви про забезпечення позову додав докази на підтвердження того, що розлучений, місцем проживання неповнолітньої дитини визначено проживання з батьком ОСОБА_1 , який самостійно виховує сина. Через проходження військової служби батьком, неповнолітній син вимушено перебуває на виховані сестри позивача та сусідів. Проходження військової служби ОСОБА_1 позбавляє батьківської опіки і виховання неповнолітнього сина ОСОБА_2 .

Вирішуючи питання щодо вжиття заходів забезпечення позову, суд враховує, що такі мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 КАС України.

У контексті співмірності суд також перевіряє не тільки співмірність заходів забезпечення позову із позовними вимогами, а й надає оцінку порушеному праву позивача, про захист якого він просить.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

У цій справі у заяві про забезпечення позову заявник наводить конкретні факти порушення його прав та інтересів, вказуючи, що за одних і тих самих обставин в одному випадку його звільняють з військової служби як військовослужбовця, який самостійно виховує дитину віком до 18 років, в іншому через місяць після демобілізації знову здійснюють його призов на військову службу, на даний час позивач проходить військову службу, у липні 2022 року перебував у службовому відрядженні у складі сил і засобів оперативного угрупування військ « ІНФОРМАЦІЯ_2 », у серпні 2022 року перебував у службовому відрядженні у складі сил і засобів оперативного угрупування військ « ІНФОРМАЦІЯ_3 », тобто поза межами місця проживання. Такі дії свідчать про очевидність заподіяння шкоди інтересам позивача та його неповнолітньої дитини, яка позбавляється батьківського виховання та опіки, та через такі обставини вимушено перебуває на вихованні сторонніх осіб (родичів чи сусідів).

При цьому зміст положень статті 23 Закону № 3543-XII вказує на те, що єдиним винятком для призову позивача, як батька, що самостійно виховує неповнолітнього сина, є його згода, при умові, що він буде призваний на військову службу за місцем проживання.

ОСОБА_2 стверджує, що згоди на проходження військової служби не давав, а з долучених до заяви про забезпечення позову наказів по ВЧ №3215 щодо відрядження позивача вбачається, що він неодноразово переміщувався до інших військових частин поза місцем його проживання.

Суд зазначає, що проходження військової служби позивачем поза межами Тернопільської області, враховуючи відрядження до інших областей, зокрема проходження служби у складі сил та засобів оперативного угрупування військ « ІНФОРМАЦІЯ_3 », у зоні бойових дій, може потягнути за собою непередбачені наслідки, існує загроза завдання шкоди здоров`ю та життю позивача.

Наведені обставини дають суду підстави для висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, який 20.04.2022 отримав відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, проте 21.05.2022 був повторно мобілізований без його згоди і переміщений за межі місця його проживання, а також існування небезпеки заподіяння шкоди правам неповнолітньої дитини позивача, і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду або ефективний захист прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернулася до суду. Зазначені обставини є достатніми підставами для забезпечення позову відповідно до пункту 1 частини другої статті 150 КАС України.

Визначаючись із способом забезпечення позову у цій справі, суд звертає увагу на таке.

Як зазначено вище одним із способів забезпечення позову, передбачених частиною першою статті 151 КАС України, є заборона відповідачу вчиняти певні дії.

Враховуючи обґрунтованість клопотання заявника про забезпечення позову, суд дійшов висновку про вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони командуванню ВЧ НОМЕР_1 приймати рішення щодо відрядження, переміщення ОСОБА_1 до місць, відмінних від місцезнаходження ВЧ НОМЕР_1 (розміщеної за місцем проживання військовослужбовця), а саме: АДРЕСА_1 , до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі. Такий спосіб забезпечення позову відповідає пункту 2 частини першої статті 151 КАС України та узгоджується з положеннями частини першої статті 23 Закону № 3543-XII.

У свою чергу, вжиття судом заходів забезпечення позову не порушить прав та законних інтересів відповідачів чи інших осіб, оскільки ОСОБА_1 продовжить проходити військову службу за місцем проживання у ВЧ НОМЕР_1 .

Забезпечення позову шляхом заборони командуванню ВЧ НОМЕР_1 приймати рішення щодо відряджень, переміщень ОСОБА_1 стосується предмету позову і є співмірними з позовними вимогами. Незастосування заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника з огляду на рішення відповідача 2 про службові відрядження військовослужбовця за межі місця його проживання. Також, суд вважає, що негативні наслідки, які можуть настати в результаті невжиття заходів забезпечення позову (у разі направлення його для несення служби у зону бойових дій), про які просить заявник (позивач), є значно істотнішими, ніж негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову.

У даному випадку судом встановлено існування спору та обрано адекватні заходи для забезпечення позову, передбачені пунктом 2 частини першої статті 151 КАС України, які будуть діяти до набрання законної сили судовим рішенням. Зазначений спосіб забезпечення позову матиме належний та дієвий засіб, яким досягається та мета на досягнення якої, такий спосіб був спрямований.

Вжиття таких заходів жодним чином не зумовлює фактичного вирішення спору, а спрямовано лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті. Зазначене відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову та завданням адміністративного судочинства, яке відповідно до статті 2 КАС України полягає у справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенні судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 156 КАС України ухвала суду про забезпечення позову має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

Примірник ухвали про забезпечення позову негайно надсилається заявнику, всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову і яких суд може ідентифікувати, а також, залежно від виду вжитих заходів, направляється судом для негайного виконання державним та іншим органам для вжиття відповідних заходів.

Особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.

На підставі викладеного, керуючись статтями 150, 151, 154, 156, 243, 248 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Заяву про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Тернопільського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Заборонити командуванню Військової частини НОМЕР_1 приймати рішення щодо відрядження, переміщення ОСОБА_1 до місць, відмінних від місцезнаходження Військової частини НОМЕР_1 (розміщеної за місцем проживання військовослужбовця), а саме: АДРЕСА_1 , до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.

Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Копію ухвали надіслати учасникам справи.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Позивач (заявник): ОСОБА_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 , адреса місця реєстрації: Тернопільська область, Тернопільський район, село Яструбове, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 .

Відповідачі:

Тернопільський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, 46027, Тернопільська область, місто Тернопіль, вулиця Тролейбусна, 5, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 26629468.

Військова частина НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 26614633.

Повний текст ухвали складено та підписано 06 жовтня 2022 року.

СуддяЧепенюк О.В.