Рішення № 106643294, 29.09.2022, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/22404/19

пр. № 2/759/635/22

29 вересня 2022 року Святошинський районний суд м. Києва у складі:

головуючого- судді Петренко Н.О.

за участі секретаря судових засідань Сироти А.О.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Руслана Олеговича, треті особи: Служба у справах дітей Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_4 про захист права власності шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування запису про право власності,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2019 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасувати рішення державного реєстратора приватного нотаріуса КМНО Швеця Р.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02.09.2016 року, індексний номер 31200312, згідно з яким здійснено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ПАТ КБ «Приватбанк»; скасувати запис про право власності № 16186661 від 31.08.2016р. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, внесений на підставі рішення державного реєстратора приватного нотаріуса КМНО Швеця Р.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02.09.2016 року, індексний номер 31200312.

В обгрунтування позовних вимог посилався на те, що під час перебування ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі подружжям було набуто у власність нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_2 . 17.05.2007р. між ОСОБА_4 та ЗАТ КБ «Приватбанк» було укладено договір іпотеки квартири АДРЕСА_3 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Марченко М.Ф. та зареєстрований в реєстрі за № 1237. У відповідності до п. 33.2 договору іпотеки за цим договором іпотекою забезпечується виконання зобов`язань за кредитним договором від 16.05.2007р. № К24SGК00260043. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно (предмет іпотеки), а саме трьох кімнатну квартиру площею 60 кв.м за адресою: АДРЕСА_4 .

Після візиту за місцем свого проживання осіб, які представились представниками ПАТ КБ «Приватбанк» та з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_3 дізнався, що право власності на кв. АДРЕСА_1 було зареєстровано за ПАТ КБ «ПриватБанк» на підставі договору іпотеки (запис про право власності № 16186661 від 31.08.2016р., внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02.09.2016р. за індексним номером 31200312) державним реєстратором приватним нотаріусом КМНО Швецем Р.О.

Вважає, що реєстрація права власності за ПАТ КБ «Приват Банк» відбулась незаконно з порушенням вимог ст. ст. 35,36,37 ЗУ «Про іпотеку», оскільки станом на дату проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно за ПАТ КБ «Приват Банк» у переданій квартирі постійно проживають неповнолітні діти позивача - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Іпотекодавець та співвласник нерухомого майна - ОСОБА_3 від ПАТ КБ «Приват Банк» не отримував жодних вимог про усунення порушення основного зобов`язання, зазначених державним реєстратором як підставу для реєстрації права власності на спірну квартиру.

Також, у разі звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, при перереєстрації прав власності на таке майно, правовстановлюючим документом повинен бути договір про задоволення вимог іпотекодержателя. Однак, такий договір між Іпотекодавцем та ПАТ КБ «Приват Банк» не було укладено, а відтак позивач згоди на відчуження спірної квартири не надавав. Крім того, примусове стягнення зазначеного майна відбулося без згоди власника, незважаючи на заборону, встановлену ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Спірне нерухоме майно є єдиним житлом та постійним місцем фактичного проживання позивача - ОСОБА_3 , його дружини - ОСОБА_4 та неповнолітніх дітей.

Ухвалою Святошинського районного суду м.Києва від 06.12.2019р. позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Святошинського районного суду м.Києва від 19.12.2019р. відкрито провадження в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Святошинського районного суду м.Києва від 22.09.2021р. закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав та просив задовольнити.

Представник ПАТ КБ «Приватбанк» у судовому засіданні заперечувала проти позовних вимог та зазначила, що державна реєстрація прав на квартиру АДРЕСА_1 була проведена відповідно до вимог законодавства. Просила в задоволенні позову відмовити.

Представник приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швець Р.О. в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Надав відзив на позов в якому зазначив, що 28.08.2019р. Верховним Судом Третьої судової палати Касаційного цивільного суду рішення Святошинського районного суду м.Києва від 03.07.2018р. та постанова Київського апеляційного суду від 14.02.2019р. скасовані та у задоволенні позову ОСОБА_4 до АТ КБ «ПриватБанк» та приватного нотаріуса КМНО Швець Р.О. про скасування рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно відмовлено. Таким чином, правомірність дій приватного нотаріуса щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності від 02.09.2016 індексний номер 31200312 на квартиру АДРЕСА_1 за суб`єктом ПАТ КТ «Приватбанк» має приюдиційний факт встановлений судовим рішенням, що набрало законної сили і не підлягає доведенню в іншій справі.

У договорі іпотеки від 17.05.2007р. укладеному між ОСОБА_4 та ПАТ КБ «Приват Банк», передбачено відповідне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки з невиконання зобов`язання за кредитним договором, банком і було зареєстровано за собою право власності на належний ОСОБА_4 на праві власності предмет іпотеки, оскільки остання не виконувала взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, який забезпечено цією іпотекою.

Вважає посилання представника позивача на те, що у приватного нотаріуса були відсутні правові підстави на проведення державної реєстрації в силу не укладення сторонами окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя та в силу відсутності рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки вказаного у договорі іпотеки є безпідставним, оскільки правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю право власності на предмет іпотеки.

Також, ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» вказує, що він поширює свою дію на примусове стягнення згідно зі ст. 5 ЗУ «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов1зянь громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті. Власник квартири підписавши іпотечний договір, погодилася з його умовами, а відповідно надала дозвіл на набуття банком права власності на предмет іпотеки у випадку порушення нею своїх зобов`язань за кредитним договором.

Позивачем відповідно до пункту 12.5 іпотечного договору була надана згода на укладення іпотечного договору, в тому числі з позасудовим порядком звернення стягнення на предмет іпотеки.

Представником позивач надано відповідь на відзив в якому він зазначив, що у постанові Верховного Суду у справі № 759/4036/18 надавалась правова оцінка іншим обставинам, що ніяким чином не впливає на правовідносини сторін у даному судовому процесі. За наслідками прийнятого державним реєстратором -приватним нотаріусом КМНО Іващенко Н.В. рішення про проведення державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за відповідним застереженням в іпотечному договорі, фактично відбулося примусове стягнення зазначеного майна без згоди власника, незважаючи на заборону, встановлену ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Доводи відповідача про те, що останнім було дотримано процедуру звернення стягнення на нерухоме майно не знайшли свого підтвердження навіть доказами долученими відповідачем до відзиву на позов.

Треті особи у судове засідання не з`явилися про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не відомі.

Суд, вислухавши думку представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню за наступних підстав.

15.09.2006р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено шлюб, зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції у м. Києві/т.1, а.с.22/.

16.05. 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № К2S4GK00260043/т.1, а.с.25-28/.

Відповідно до п.7.1 договору банк зобов`язався надати позичальникові кредитні кошти шляхом : видачі готівки через касу на строк з 16.06.2007р. по 15.06.2027р. включно у вигляді не поновлювана лінія у розмірі 60 000,00 доларів США на наступні цілі: придбання квартири 50 000,00 доларів США, а також у розмірі 10 000,00 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п.п. 2.1.3, 2.2.7 даного договору зі сплатою за користування кредитом відсотків.

Щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати кошти (щомісячний платіж) у сумі 666.36 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії.

З метою забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань за цим договором, 17.05. 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 був укладений договір іпотеки № К2S4GK00260043, предметом якого є трикімнатна квартира загальною площею 60,00 кв.м, житлова площа 41.90 кв.м. Предмет належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Марченко М.Ф. 17.05.2007р., реєстр № 1233./т.1, а.с.29-30/.

Відповідно до п.12.3 та 12.5 іпотечного договору на підставах, передбачених чинним законодавством , на предмет іпотеки може бути звернення стягнення; предмет іпотеки знаходиться у спільній власності, згода чоловіка отримана; не є часткою, паєм (їх частин статутному фонді підприємств; не є часткою у спільному майні за договором про сумісну діяльність).

Судом встановлено, що 31.08. 2016 року уповноважена особа ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швець Р. О. із заявою про реєстрацію за ПАТ КБ «ПриватБанк» права власності на предмет іпотеки - квартири АДРЕСА_1 .

Відповідно до інформації з Державного реєєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 27.11.2019р. державним реєстратором прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Р. О., прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02.09.2016 року, індексний номер 31200312, відповідно до якого вирішено провести державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_5 за суб`єктом ПАТ КБ «ПриватБанк»/т.1, а.с.19-20/.

Так, в силу вимог ст.589 ЦК України та ст.12,33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 33 ЗУ «Про Іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За приписами ч.1 ст.35 ЗУ «Про Іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Згідно ч. 1, 2 ст.36 ЗУ «Про Іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Частиною частини 3, 6 ст. 36 ЗУ «Про Іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: - передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; - право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Завершенням позасудового врегулювання є державна реєстрація прав власності на всі предмети іпотеки, що виступають забезпеченням за основним зобов`язанням: за іпотекодержателем (якщо звернено стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття його у власність іпотекодержателем); за покупцем (якщо звернено стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу іпотекодержателем третій особі).

Відповідно до ст.37 цього Закону іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Судом встановлено, що порядок звернення стягнення на предмет іпотеки був погоджений сторонами у договорі іпотеки № 2S4GK00260043 від 17.05.2007 року.

Відповідно до п. 22 іпотечного договору у випадку порушення кредитного договору позичальником або цього договору іпотекодавцем іпотекодержатель направляє іпотекодавцю і позичальнику письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом тридцятиденного строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі почати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору, відповідно до розділу V Закону України «Про іпотеку» на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі.

Відповідно до п. 27 іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом: переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотедержатель зобов`язаний письмово повідомити іпотекодавця, або продажу предмету іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом…

Як вбачається із матеріалів справи на адресу ОСОБА_4 було направлено письмову вимогу про повернення кредиту та попереджено, що у випадку невиконання або неналежного виконання порушеного зобов`язання у тридцятиденний строк з дня отримання цієї вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» зі спливом цього строку має намір продати предмет іпотеки, уклавши відповідний договір купівлі-продажу з будь-якою особою-покупцем, або звернути стягнення на предмет іпотеки у будь-який інший спосіб, передбачений законодавством України, кредитним договором та договором іпотеки. /т.1, а.с.139-140/.

Вказана вимога була отримана ОСОБА_4 27.07.2016р./т.1, а.с.138/.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Суд не приймає посилання представника позивача, що жодних вимог про усунення порушення основного зобов`язання позивач від ПАТ КБ «Приватбанк» не отримував, оскільки в матеріалах справи наявні докази про надіслання цінним листом з описом вкладення ОСОБА_4 (дружині позивача, яка є стороною іпотечного договору) письмову вимогу про повернення кредиту шляхом позасудового врегулювання, яка отримана 27.07.2016р.

Тобто вимога була направлена в порядку, визначеному іпотечним договором, у встановлений 30-денний строк порушене зобов`язання не було усунуто, заборгованість не сплачено, що стало в подальшому підставою для здійснення реєстрації права власності ПАТ КБ «Банк» на іпотечне майно.

Таким чином, суд вважає, що на момент прийняття рішення про державну реєстрацію права власності банку на іпотечне майно і внесення відповідного запису до реєстру приватному нотаріусу КНМНО Швець Р.О. були надані усі необхідні документи, які передбачені Порядком №1127, а тому у державного реєстратора були відсутні підстави для відмови у вчиненні оспорюваної реєстраційної дії.

Як передбачено ч. 4 ст. 12 ЗУ «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

Аналогічні положення містяться у ч.ч. 2, 4 ст. 177 СК України.

Законом «Про іпотеку» встановлено порядок звернення стягнення на предмет іпотеки. Одним із способів звернення стягнення є передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.

Звернення стягнення на предмет іпотеки є стадією правовідносин сторін іпотечного договору, коли іпотекодержатель може захистити своє майнове право та одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки. Чинне законодавство не передбачає попередній дозвіл органу опіки та піклування на звернення стягнення на предмет іпотеки - нерухоме майно, право власності на яке або право користування яким мають діти. Така згода потрібна лише при укладенні договору іпотеки, якщо діти мають майнові права на іпотечне майно.

З матеріалів справи вбачається, що на час укладення договору іпотеки від 17.05.2007 року малолітній ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 не мав права користування квартирою за адресою: АДРЕСА_5 , а ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 народився вже після укладення договору. Також суду не наданого жодного доказу щодо проживання дітей у спірній квартирі.

Суд не приймає посилання представника позивача, що між іпотекодержателем та іпотекодавцем не було укладено окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя, тому позивач згоди на відчуження спірної квартири не надавав, оскільки правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

У пункті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

У постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-969цс16 зроблено висновок, що «мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Відтак установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє його примусово стягувати (відчужувати без згоди власника). Оскільки Закон України від 3 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов`язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності. Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України від 3 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню.

Мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє його примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

- передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»;

- право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

Звернення стягнення на спірну квартиру як предмету іпотеки шляхом прийняття рішення про державну реєстрацію права власності за іпотекодержателем здійснено не у примусовому порядку, оскільки ОСОБА_4 (дружина позивача та сторона правочину) надала іпотекодержателю згоду на перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя за рішенням іпотекодержателя.

Тобто, реєстрація права власності на предмет іпотеки за ПАТ КБ «Приватбанк» здійснена за згодою іпотекодавця ( ОСОБА_4 ), що висловлена у договорі іпотеки, а тому Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Також слід зазначити, що позивач ОСОБА_3 не є стороною кредитного договору від 17.05.2007р. та договору іпотеки від 17.05.2007р., а тому ПАТ КБ «Приватбанк» не повинен був направляти письмову вимогу про повернення кредиту.

Щодо ненадання державному реєстратору звіту про оцінку суд зазначає, що для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя в разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу), а тому звіт про оцінку не обов`язково було надати державному реєстратору.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, враховуючи, що державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 проведено у відповідності до вимог законодавства, доказів протилежного суду не надано, а тому суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п.8 ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч.1 ст. 158 ЦПК України, суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Відповідно до роз`яснень, які містяться у п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Згідно ч. 9 ст. 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Також, суд вважає, за необхідне скасувати заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 19.12.2019р., а саме арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_5 .

На підставі викладеного та керуючись Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ЗУ «Про Іпотеку», ст.ст. 10-13, 77-80,259,263-265 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Руслана Олеговича, треті особи: Служба у справах дітей Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_4 про захист права власності шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування запису про право власності - відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 19.12.2019р., а саме арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_5 , яка на праві власності зареєстрована за ПАТ КБ «Приватбанк» та заборону ПАТ КБ «Приватбанк» здійснювати дії щодо примусового входження в квартиру за адресою: АДРЕСА_5 , а також здійснювати дії, спрямовані на проведення державної реєстрації місця проживання/перебування будь-яких осіб у квартирі за адресою: АДРЕСА_5 .

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Святошинський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.О. Петренко