Рішення № 106640640, 05.10.2022, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2022 року м. Житомир справа № 240/5967/22

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Майстренко Н.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Райгородоцької сільської ради Бердичівського району Житомирської області про визнання протиправним та скасування рішення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

встановив:

Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення 19 сесії VІІI скликання Райгородоцької сільської ради від 03.02.2022 №552 "Про звільнення старости ОСОБА_1 ", розпорядження сільського голови Райгородоцької сільської ради Бердичівського району Житомирської області від 03.02.2022 №31к "Про звільнення ОСОБА_1 ";

- поновити ОСОБА_1 на посаді старости Маркушівського старостинського округу;

- стягнути з Райгородоцької сільської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток з час вимушеного прогулу в сумі 16062,30 грн.

На адресу суду надійшла заява про зміну предмету позову, в якій позивач просить: визнати протиправним та скасувати рішення 19 сесії VІІI скликання Райгородоцької сільської ради від 03.02.2022 №552 "Про звільнення старости ОСОБА_1 ", розпорядження сільського голови Райгородоцької сільської ради Бердичівського району Житомирської області від 03.02.2022 №31к "Про звільнення ОСОБА_1 ", поновити ОСОБА_1 на посаді старости Маркушівського старостинського округу, а також стягнути з Райгородоцької сільської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток з час вимушеного прогулу в сумі 10447,08 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відсутність узгодження дати звільнення позбавляла відповідача права звільнити її 03.02.2022 в порядку п. 1 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України. Крім цього, заперечень щодо продовження трудових відносин з боку відповідача не надходило. Навпаки, існування таких трудових відносин підтверджується відповідачем, про що свідчить акт про передачу печатки та штампів від 14.02.2022, у якому ОСОБА_1 зазначена як староста Маркушівського старостинського округу. Продовження виконання нею роботи та те, що відповідач на наступний день після обумовленої дати звільнення не наполягав на її звільненні та трудової книжки їй не видавав також свідчить про те, що попередньо досягнута домовленість про припинення трудових відносин відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України 01.02.2022 реалізована не була. Тому домовленість між нею і відповідачем була вичерпана (анульована) фактом її нереалізації. Докази досягнення інших (нових) домовленостей щодо звільнення відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України відсутні. Такий висновок у подібних спірних правовідносинах зробив, зокрема, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 12.08.2021 у справі №826/20454/16. Крім цього, станом на 03.02.2022, що є датою звільнення, вона перебувала на лікарняному. Про даний факт було відомо відповідачу.

Ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

У відзиві на позовну заяву відповідач просить відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що 03.02.2022 на пленарному засіданні депутатами Райгородоцької сільської ради проголосовано та прийнято рішення про затвердження порядку денного 19 сесії із включенням питання звільнення ОСОБА_1 для обговорення та прийняття рішення (надання згоди чи ні). Зважаючи на те, що перша заява позивача від 31.01.2022 року вже перебувала в процесі розгляду, 03.02.2022 прийнято рішення про припинення повноважень ОСОБА_1 , що свідчить про те, що її звільнення відбулось у порядку та у спосіб, що визначені законодавством про працю.

У відповіді на відзив позивач зазначає, що відповідно до постанови Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №487/5015/16-ц відкликання заяви про звільнення за угодою сторін однозначно свідчить про відсутність у працівника станом на момент винесення наказу про звільнення волевиявлення на звільнення, а тому звільнення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України є незаконним.

У відзиві - запереченні на позовну заяву відповідач зазначає, що серед підстав для припинення трудового договору КЗпП України у статті 36 окремо виділяє угоду сторін та розірвання трудового договору з ініціативи працівника. Вказує, що за результатами обговорення, прийнято рішення погодитись із заявою ОСОБА_1 та припинити її повноваження старости Маркушівського старостинського округу Райгородоцької сільської ради. Рішення прийнято більшістю від загального складу депутатів сільської ради.

До Житомирського окружного адміністративного суду надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення 19 сесії VІІI скликання Райгородоцької сільської ради від 03.02.2022 №552 "Про звільнення старости ОСОБА_1 ", розпорядження сільського голови Райгородоцької сільської ради Бердичівського району Житомирської області від 03.02.2022 №31к "Про звільнення ОСОБА_1 ";

- поновити ОСОБА_1 на посаді старости Маркушівського старостинського округу;

- стягнути з Райгородоцької сільської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток з час вимушеного прогулу з 04.02.2022 по дату винесення судового рішення.

Статтею 47 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Статтею 262 КАС України визначено, що розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Статтею 204 КАС України визначено, що головуючий з`ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов`язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин у підготовчому провадженні або інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи. Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Суд зазначає, що позивачем заяви про зміну предмету позову та уточнений адміністративний позов зі збільшеними позовними вимогами подані поза межами строку без доведення поважності причин пропуску строку, встановленого ст. 262 КАС України, зважаючи на що вони підлягають залишенню без розгляду.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов такого висновку.

Сторонами не заперечується, що позивача 03.12.2020 було затверджено на посаду старости Маркушівського старостинського округу №4 Райгородоцької сільської ради відповідно до розпорядження сільського голови Райгородоцької сільської ради №160 к від 02.12.2020, виданого на виконання рішення сесії Райгородоцької сільської ради від 20.11.2020 №6. 30.08.2021 назву посади "староста Маркушівського старостинського округу" змінено на "староста".

На засіданні виконавчого комітету 31.01.2022 позивачем подано заяву про звільнення з посади старости за згодою сторін з 01.02.2022 (вх. №153 від 31.01.2022). У цей же день, 31.01.2022, нею була подана заява про відкликання згаданої заяви про звільнення (вх. №154 від 31.01.2022), в якій вона просила не розглядати заяву про звільнення та зазначила, що заява на звільнення була написана під психологічним тиском заступника голови сільської ради ОСОБА_2 .

Позивач стверджує, що у подальшому вона продовжила роботу за займаною посадою та виконання своїх трудових функцій. Зокрема, 01.02.2022 вона подала на ім`я Райгородоцького сільського голови заяву про прийняття її звіту про роботу старости Маркушівського старостинського округу за 2021 рік і опублікування його на офіційному веб-сайті Райгородоцької сільської ради, заслуховування його та визначення першим в порядку денному на 20 сесії 8 скликання Райгородоцької сільської ради. До цієї заяви був доданий і зазначений звіт.

Дев`ятнадцятою сесією VIII скликання Райгородоцької сільської ради 03.02.2022 було прийнято рішення № 552 про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади старости за угодою сторін з 03.02.2022. Відповідно до цього рішення 03.02.2022 сільським головою Райгородоцької сільської ради було видано розпорядження №31к від 03.02.2022 про звільнення ОСОБА_1 з посади старости.

У день звільнення ОСОБА_1 перебувала на лікарняному, який тривав з 01.02.2022 по 11.02.2022.

Вважаючи звільнення з посади старости незаконним та здійсненим з порушенням норм чинного законодавства, ОСОБА_1 звернулася до суду для захисту порушеного права.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97).

Відповідно до п. 6-1 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання як затвердження на посаду та звільнення з посади старости відповідно до закону.

Стаття 20 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" передбачено, що крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", цим та іншими законами України.

Рішення про припинення служби в органах місцевого самоврядування може бути оскаржено посадовою особою місцевого самоврядування у порядку, визначеному законом.

Перевибори сільських, селищних, міських голів, зміна керівників органів місцевого самоврядування не є підставою для припинення служби посадовими особами виконавчих органів рад, їх секретаріатів, крім працівників патронатної служби.

З рішення Райгородоцької сільської ради дев`ятнадцятої сесії VIII скликання від 03.02.2022 № 552 "Про звільнення старости ОСОБА_1 " вбачається, що сільська рада, розглянувши заяву ОСОБА_1 , та відповідно до п.п. 6-1 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", п. 1 ст. 36 КЗпП України, п.п. 9 п. 4.6 Положення про старосту села (сіл) Райгородоцької сільської ради вирішила припинити повноваження та звільнити з займаної посади старосту Маркушівського старостинського округу ОСОБА_1 за угодою сторін з 03.02.2022.

Основними умовами угоди про припинення трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення угоди сторін та строк, з якого договір припиняється. Визначення дати звільнення за угодою сторін є обов`язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню працівника щодо звільнення з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Відсутність належного волевиявлення не дає підстав для висновку про наявність наміру працівника звільнитись саме за угодою сторін, а сама по собі згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення також не означає наявність угоди про припинення трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (звільнення за угодою сторін) слід встановити: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було відкликано заяву про звільнення (вх. № 153 від 31.01.2022) наступною ж заявою (вх. №154 від 31.01.2022), що підтверджує відсутність згоди сторін на момент прийняття депутатами рішення сесії Райгородоцької сільської ради та видачі головою розпорядження про звільнення ОСОБА_1 з 03.02.2022.

Отже, на момент попередньої домовленості сторін про припинення трудового договору за угодою сторін не було вільного волевиявлення на припинення трудового договору, оскільки після подання заяви про звільнення від 31.01.2022 була одразу ж подана заява від 31.01.2022 про відкликання заяви про звільнення. Крім того, не було такого волевиявлення і в момент прийняття рішення сесії Райгородоцької сільської ради та видачі розпорядження про звільнення позивача з посади старости, оскільки вона заявляла про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення трудового договору за угодою сторін.

Судом також враховується, що у заяві про звільнення за угодою сторін позивач просила звільнити її із займаної посади з 01.02.2022, однак сільський голова Райгородоцької сільської ради не видавав розпорядження про звільнення її з посади старости на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України з 01.02.2022, оскільки відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільський голова повноважень на звільнення старости не має, а такі питання вирішуються виключно на пленарному засіданні сільської ради.

Натомість, питання щодо розгляду заяви позивача про звільнення за угодою сторін від 31.01.2022 було винесено на розгляд чергової сесії Райгородоцької сільської ради, яка відбулася 03.02.2022, тобто вже після спливу тієї дати, станом на яку позивач просила про звільнення. При цьому, 31.01.2022 свою ж заяву від 31.01.2022 про звільнення вона одразу відкликала і продовжила працювати, що підтверджується, зокрема, поданим 01.02.2022 звітом про її роботу.

Рішенням Райгородоцької сільської ради VIII скликання № 552 від 03.02.2022 позивача звільнено з посади старости за угодою сторін саме з 03.02.2022, але така дата припинення трудового договору з нею погоджена не була. Навпаки, на вказану дату позивач вже не бажала розривати трудовий договір на підставах, визначених п. 1 ч. 1 ст.36 Кодексу законів про працю України.

Факт відкликання заяви про звільнення був доведений до відома депутатів безпосередньо на сесії 03.02.2022, про що свідчить зміст листа № 108 від 03.02.2022, в якому вказано, що обидві заяви ОСОБА_1 були обговорені депутатами на пленарному засіданні сесії.

Відсутність узгодження дати звільнення, а також доведення до відома уповноваженого суб`єкта відомостей про відкликання позивачем заяви про звільнення позбавляла його законної можливості звільнити ОСОБА_1 03.02.2022 у порядку п. 1 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України.

Оскільки сторонами трудового договору не було досягнуто угоди щодо строку його припинення, тобто щодо обов`язкової умови угоди сторін при звільненні за п. 1 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України, то така угода фактично не відбулася, а звільнення є неправомірним.

Не спростовується цей висновок і відомостями зі службової записки головного спеціаліста загального відділу ОСОБА_3 , якою повідомлено, що ОСОБА_1 заяву про відкликання заяви про звільнення було подано 31.01.2022 орієнтовно о 17:00. Документи, отримані після 17:00 надаються керівництву сільської ради на розгляд наступного робочого дня. Порядок організації роботи загального відділу сільської ради не може впливати на обставини подання позивачем в один і той же день двох заяв.

Суд ще раз наголошує на тому, що на момент прийняття рішення уповноваженим суб`єктом він був обізнаний із фактом того, що позивач 31.01.2022 відмовилась від свого наміру звільнитись, а тому станом на 03.02.2022 прийняття рішення про її звільнення за угодою сторін є незаконним.

Крім цього, відповідачем не спростовано тверджень ОСОБА_1 , що на наступний день після визначеної дати її звільнення з посади трудова книжка не була видана позивачу, що також вказує на те, що попередньо досягнута домовленість про припинення трудових відносин відповідно до п. 1 ст. 36 КзпП України 01.02.2022 реалізована не була, а трудові відносини продовжили тривати.

Отже, домовленість між позивачем і відповідачем була вичерпана (анульована) фактом її нереалізації. Докази досягнення інших (нових) домовленостей щодо звільнення відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 36 КзпП України відсутні.

В пункті 36 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12.08.2021 у справі №826/20454/16 Верховний Суд вказує, що відсутність належного волевиявлення не дає підстав уважати наявність наміру державного службовця звільнитися саме за угодою сторін, а сама лише згода суб`єкта призначення задовольнити заяву державного службовця про звільнення не означає наявності угоди про припинення державної служби саме з підстав, передбачених пунктом 1 статті 36 КЗпП України.

Позивач також не погоджується зі звільненням, враховуючи той факт, що вона на дату звільнення перебувала на лікарняному.

Судом встановлено, що у період звільнення ОСОБА_1 з 02.02.2022 по 11.02.2022 знаходилася на лікарняному, що підтверджується листами непрацездатності.

Відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Рішенням Конституційного Суду України від 04.09.2019 №6-р(ІІ)/2019 у справі за конституційною скаргою щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 КЗпП України визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини третьої статті 40 КЗпП України.

Конституційний Суд України зазначив, що положеннями частини третьої статті 40 КЗпП України закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства.

Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини третьої статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що рішення 19 сесії VІІI скликання Райгородоцької сільської ради від 03.02.2022 №552 "Про звільнення старости ОСОБА_1 " та видане на його виконання розпорядження сільського голови Райгородоцької сільської ради Бердичівського району Житомирської області від 03.02.2022 №31к "Про звільнення ОСОБА_1 " є протиправними та підлягають скасуванню, що є підставою для поновлення позивача на посаді старости.

Вирішуючи питання щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та періоду його стягнення, суд виходить з такого.

Вимушеним прогулом є час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати (постанова Верховного Суду України від 09.12.2015 по справі № 6-2123цс15).

Згідно з пунктом 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Абзацами першим, третім пункту 3 Порядку № 100 врегульовано, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Згідно з абзацом вісімнадцятим пункту 4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).

З системного аналізу наведених норм Порядку № 100 слідує, що згідно з чинним законодавством нарахування середньої заробітної плати за весь час вимушеного прогулу проводиться шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців робочі дні на число робочих днів за цей період.

Відповідно до даних Райгородоцької сільської ради середньоденна заробітна плата позивача становить 578,54 грн., оскільки отримана у грудні 2021 року матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань у розмірі 11860,00 грн. не підлягає врахуванню при обчисленні середньоденного заробітку.

Таким чином, середня заробітна плата за весь час вимушеного прогулу з 04.02.2022 по 05.10.2022 складає 100665,96 грн. (578,54*174).

Згідно з пунктом 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до пункту 171.1 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України).

Таким чином, Райгородоцька сільська рада як податковий агент відповідно до норм Податкового кодексу України та як страхувальник відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" зобов`язана виплатити позивачеві середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 100665,96 грн., утримавши з нього при виплаті законодавчо встановлені податки та збори.

Згідно з пунктами 2, 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Таким чином, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та виплати їй середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць підлягають негайному виконанню.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

За встановлених в цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, оскільки в межах даної адміністративної справи основні (суттєві) аргументи позовної заяви є обґрунтованими, а відповідач як суб`єкт владних повноважень, на якого частиною другою статті 77 КАС України покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, не довів суду правомірність оскаржуваного рішення, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити.

Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст. 9, 77, 90, 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Райгородоцької сільської ради Бердичівського району Житомирської області (вул. Соборна, 11, с. Райгородок, Бердичівський район, Житомирська область, 13362, код ЄДРПОУ 04345569) про визнання протиправними та скасування рішень, стягнення середнього заробітку за час вимушеного задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати рішення 19 сесії VІІI скликання Райгородоцької сільської ради від 03.02.2022 №552 "Про звільнення старости ОСОБА_1 ", розпорядження сільського голови Райгородоцької сільської ради Бердичівського району Житомирської області від 03.02.2022 №31к "Про звільнення ОСОБА_1 ".

Поновити ОСОБА_1 на посаді старости Маркушівського старостинського округу з 04.02.2022.

Стягнути з Райгородоцької сільської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток з час вимушеного прогулу в сумі 100665,96 грн. з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.М. Майстренко