Рішення № 106640241, 06.10.2022, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

06 жовтня 2022 р. Справа № 120/5736/22

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід Олени Степанівни, розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до: Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21036)

про: стягнення нарахованої, але не виплаченої пенсії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовної заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач) про стягнення з відповідача заборгованість з недоотриманої пенсії померлої ОСОБА_2 в сумі 206 512,50 грн.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що на виконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04.10.2021 року по справі № 120/4594/21-а відповідачем здійснено нарахування позивачеві недоотриманої пенсії померлої ОСОБА_2 - матері позивача, за період з червня 2016 року по грудень 2020 року в сумі 206 512,50 грн. Однак відповідачем вказана сума станом на момент звернення до суду так і не виплачена.

Ухвалою суду від 01.08.2022 року дану позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

12.08.2022 року за вх.№40506/22 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 17.08.2022 року дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, даною ухвалою у відповідача витребувано належним чином засвідчені матеріали пенсійної справи позивача.

02.09.2022 року за вх.№ 43677/22 до суду відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому наведено заперечення проти заявлених позовних вимог. Аргументуючи свою позицію відповідач зазначає, що на виконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04.10.2021 року по справі №120/4594/21-а, ним нараховано недоотриману пенсію за період з червня 2016 року по грудень 2020 року та вказані кошти включені до реєстру судових рішень, а їх виплата здійснюватиметься в порядку черговості. Відповідач вказує, що виплата коштів на виконання рішень суду здійснюється в межах затверджених бюджетних призначень для проведення відповідних виплат. Відтак, нарахована сума недоотриманої пенсії буде виплачена після надходження фінансування з Державного бюджету України. Крім того, відповідач зауважує, що позивачем обрано невірний спосіб захисту порушених прав, адже питання виплати позивачеві недоотриманої пенсії охоплюється рішенням суду по справі № 120/4594/21-а та належить до предмета його виконання, а тому заявлені позовні вимоги не підлягають розгляду в межах окремого провадження. На думку відповідача, предмет спору в даній справі фактично спрямований на виконання іншого судового рішення, а саме рішення по справі №120/4594/21-а. Тому наявні підставі для розгляду заявлених вимог в порядку ст. 382 КАС України та закриття провадження згідно п. 4 ч. 1 ст. 238 КАС України.

Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.

12.05.2021 року позивач звертається до адміністративного суду із позовною заявою до відповідача про визнання протиправною бездіяльність щодо невиплаті недоотриманої пенсії померлої ОСОБА_2 та зобов`язання відповідача виплатити вказану пенсію за період з червня 2016 року по грудень 2020 року в сумі 206 512,50 грн.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 29.07.2021 року по справі № 120/4594/21-а у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04.10.2021 року по справі № 120/4594/21-а рішення суду від 29.07.2021 року скасовано у частині спірної пенсії та прийнято нову постанову, якою відповідача, зокрема, зобов`язано повторно розглянути заяву позивача від 17.03.2021 року про виплату, недоотриманої її матір`ю ОСОБА_2 , пенсії та прийняти рішення з урахуванням висновків суду у цій справі.

При цьому, висновки суду апеляційної інстанції полягають у наступному. Так судом встановлено право позивача на отримання вказаної пенсії, але з урахуванням вимог ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та дискреції суб`єкта владних повноважень, апеляційна інстанція частково задовольняє апеляційну скаргу. Не задовольняючи позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача виплатити вказану пенсію за період з червня 2016 року по грудень 2020 року в сумі 206 512,50 грн., як вже зазначалось, зобов`язує відповідача повторно розглянути заяву позивача від 17.03.2021 року про виплату, недоотриманої її матір`ю ОСОБА_2 , пенсії та прийняти рішення з урахуванням висновків суду у цій справі.

22.12.2021 року позивач звертається до відповідача із заявою щодо добровільного виконання рішення суду та просить виконати рішення суду у частині виплати нарахованої та невиплаченої пенсії за період з червня 2016 року по грудень 2020 року в сумі 206 512,50 грн., а також вказує свої банківські реквізити для виплати вказаної суми коштів. Додатково позивач повідомляє відповідача про те, що у разі зволікання із виконання судового рішення, вона буде вимушена звернутися із заявою про примусове виконання до органів державної виконавчої служби та правоохоронних органів.

За результатом розгляду вказаної заяви, відповідач листом від 13.01.2022 року за вих. № 411-16008/П-02/8-0200/22 повідомив, що відповідно позивача, що, на виконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04.10.2021 року по справі № 120/4594/21-а, ним нараховано недоотриману пенсію за період з червня 2016 року по грудень 2020 року в сумі 206 512,50 грн. Відповідно до Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 2021 року № 1165, пенсійні виплати за минулий період, у тому числі нараховані на виконання рішень суду, що набрали законної сили, проводять отримувачам за окремою програмою, передбаченою в бюджеті Пенсійного фонду України на відповідну мету, за рахунок коштів державного бюджету України на відповідний рік. Відтак, сума недоотриманої пенсії буде виплачена позивачеві після надходження відповідного фінансування.

Не погоджуючись із невиплатою відповідачем належної суми недоотриманої пенсії, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходив з наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно вимог ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Суд зазначає, що з урахуванням такого елемента принципу верховенства права, як пропорційність (розмірність), Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов`язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. При цьому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Принцип збалансованості інтересів людини з інтересами суспільства сформульовано й у практиці Європейського суду з прав людини.

Так, у рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Сорінг проти Сполученого Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року «спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, пов`язаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини».

У рішенні від 17 жовтня 1986 року у справі «Ріс проти Сполученого Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що, з`ясовуючи, чи існує позитивне зобов`язання стосовно людини, «належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини».

У рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» Європейський суд з прав людини констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового.

Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат (рішення Європейського суду з прав людини від 12 жовтня 2004 року у справі «Кйартан Асмудсон проти Ісландії»).

Крім того, у рішенні «Великода проти України», № 43331/12, від 3 червня 2014 року Європейський суд з прав людини зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися й передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

До того ж, суд вказує, що згідно ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

В цьому контексті слід зазначити, що на сьогодні прийняття судом рішення про стягнення на користь позивача спірної пенсійної заборгованості порушуватиме права інших осіб, виплата яким такої ж заборгованості здійснюється з відповідному порядку і не відповідатиме справедливому балансу інтересів.

Додатково суд звертає увагу на те, що відповідач у відзиві наводить заперечення щодо розгляду даного позову в порядку окремого судового провадження. Адже, на думку відповідача, спір у даній справі виник на стадій виконання судового рішення, відтак обраний позивачем спосіб захисту є одним із способів виконання рішення у вищевказаній справі. Виходячи із викладеного, даний позов слід розглядати в порядку ст. 382, 383 КАС України. В контексті наведеного, суд вказує, відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Ч. 1 ст. 383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 року у справі № 806/2143/15 дійшов висновку, що підставами застосування вказаних норм є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.

З огляду на викладене, суд зауважує, що дійсно предметом розгляду по цій справі є невиконання відповідачем судового рішення по справі № 120/4594/21-а, оскільки саме кошти у сумі 206 512, 50 грн. позивач бажала отримати та з цією метою зверталась до суду ще 12.05.2021 року. Позивач отримала судове рішення, яке не було виконано відповідачем, звернулась до нього із заявою про добровільне виконання 22.12.2021 року та отримала лист від відповідача про неможливість виконання судового рішення у повному обсязі.

Як вбачається з комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду», Вінницьким окружним адміністративним судом 29.12.2021 року у справі № 120/4594/21-а, за заявою позивача, видані виконавчі листи.

З наведеного вбачається, що позивач вчиняє активні дії, направлені на спонукання відповідача виконати постанову, а тому, у даному випадку, наявні підстави для здійснення судового контролю.

Тобто, на теперішній час позивач не задоволена тим, що відповідачем не виконується рішення суду, не приймається позитивне рішення щодо виплати їй нарахованої та невиплаченої пенсії у сумі 206 512, 50 грн., тому вона просить саме стягнути вказану суму з відповідача.

Суд зазначає, що у даному випадку, нові спірні правовідносини не виникли, нові обставини для їх виникнення відсутні, тобто відсутній по суті новий спір, як такий.

Суд також вказує, що у разі задоволення цього позову та стягнення з відповідача вказаної суми коштів, можлива до виникнення ситуація щодо подвійного отримання позивачем суми коштів, оскільки позивачем отримані виконавчі листі, за якими буде здійснено примусове виконання судового рішення. І у разі позитивного результату примусового виконання судового рішення, позивач отримає спірну суму коштів.

За таких обставин, питання виплати позивачеві недоотриманої пенсії у сумі 206 512,50 грн. охоплюється судовим рішення по справі № 120/4594/21 та належить до предмета його виконання, відповідно відсутні підстави для задоволення позовних вимог та відсутні підстави для їх розгляду за правилами позовного провадження.

Крім цього, сама позивач у заяві від 22.12.2021 року зазначає про свій намір захищати свої права шляхом фактичного вчинення дій, направлених на примусове виконання судового рішення, а не звернення до суду із новими позовними вимогами.

Таким чином, суд доходить висновку, що розгляд вказаного питання підлягає за правилами, визначеними для вирішення процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судових рішень в адміністративних справах.

У своєму відзиві відповідач також вказує на тотожність цього спору та спору по справі за № 120/4594/21, оскільки виник між тими ж самими сторонами, про той самий предмет, з тих самих підстав та відповідно у наявності підстави для закриття провадження згідно п. 4 ч. 1 ст. 238 КАС України.

Суд критично оцінює вказані доводи відповідача, з огляду на наступне.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

По вказаним справам дійсно позивач та відповідач ті самі. За своєю суттю вказані справи стосуються вирішення питання фактичного отримання позивачем пенсії у сумі 206 512,50 грн., але позовні вимоги та підстави цих справі не є тотожними. Крім цього, у справі за № 120/4594/21 під сумнівом було само право позивача на отримання вказаної суми, тому судом апеляційної інстанції було встановлено право позивача на отримання коштів.

Також, суд звертає увагу на те, що спірним в цій справі є питання щодо порядку виплати позивачеві нарахованої недоотриманої пенсії. Тому посилання відповідача на те, що спір у даній справі є тотожним до спору, який розглядався у справі № 120/4594/21-а, виник між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, але на стадій виконання судового рішення, є необґрунтованими.

Таким чином, відсутні підстави для закриття провадження на підставі п. 4 ч. 1 ст. 238 КАС України.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі (судовий збір та витрати на правову допомогу), суд зазначає, що у разі відмови у задоволенні позову питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.

Керуючись Конституцією України та ст. 2,73-78, 90, 255, 295, 382, 383 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про стягнення нарахованої, але не виплаченої суми пенсії залишити без задоволення.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, б. 7, м. Вінниця, 21036, код ЄДРПОУ 13322403)

Повний текст судового рішення складено та підписано суддею 06.10.2022року.

Суддя Маслоід Олена Степанівна