Рішення № 106627839, 04.10.2022, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/1406/22 Справа №754/15580/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

04 жовтня 2022 року м.Київ

Деснянський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді Скрипки О.І.

при секретарі Моторенко К.О.,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в особі законного представника ОСОБА_1 , ОСОБА_6 в особі законного представника ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах та виселення, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ТОВ «Кей-Колект» звернувся в суд з позовом до відповідачів про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах та виселення.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач посилався на те, що 18.06.2008 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11361263000, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 100 000 доларів США зі сплатою 14 % річних, з кінцевим терміном повернення до 18.06.2038 року, цільове призначення кредиту - для особистих потреб позичальника на придбання двокімнатної квартири АДРЕСА_1 . В забезпечення виконання зобов`язань між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 18.06.2008 року укладено договір іпотеки, за умовами якого в іпотеку банку передано вищевказану квартиру, що належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 18.06.2008 року.

13.02.2012 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладено договір факторингу № 2 та договір відступлення права вимоги за договорами іпотеки, за умовами яких ТОВ «Кей-Колект» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової і майнової вимоги до боржника за кредитним договором № 11361263000 від 18.06.2008 року та договором іпотеки від 18.06.2008 року.

Як зазначає позивач, внаслідок невиконання відповідачем ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, утворилась заборгованість, яка станом на 05.10.2021 року становить 110 175,33 дол. США, що в еквіваленті згідно офіційного курсу НБУ на дату розрахунку становить 2 927 600,97 грн.

Позивач, посилаючись на положення ст.ст. 590 ЦК України, 3, 12, 33 Закону України «Про іпотеку» зазначає про наявність підстав, передбачених законом, для звернення стягнення на предмет іпотеки, яким є спірна квартира, а також про те, що згідно ст. 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, проводиться, зокрема, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження. Крім того, позивач посилався на те, що одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Враховуючи викладене, позивач просив суд на підставі ст. 39 ч. 2, ст. 40 ч.ч. 1, 2 Закону України «Про іпотеку», ст. 109 Житлового кодексу Української РСР, прийняти рішення про виселення відповідачів з квартири АДРЕСА_1 , питання про звернення стягнення на яку порушене у позові, а також зняти їх з реєстрації.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва від 18.10.2021 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 08.06.2022 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Представник позивача в судове засідання Прохоров І.Р. не з`явився, надавши суду заяву про розгляд справи за його відсутності, в якій позовні вимоги підтримує та не заперечує проти заочного розгляду справи.

Суд вважав за можливе проводити розгляд справи за відсутності представника позивача.

Відзив на позовну заяву та будь-які заяви, клопотання відповідачів до суду не надходили. Відповідачі в судове засідання не з`явились з невідомих суду причин, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.

За даних обставин суд вважав за можливе провести заочний розгляд справи за правилами Глави 11 Розділу ІІІ ЦПК України, оскільки заперечень проти заочного розгляду справі від представника позивача не надходило.

Враховуючи, що сторони по справі в судове засідання не з`явились, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи зі свого внутрішнього переконання, дійшов висновку про задоволення позовних вимог виходячи з таких підстав.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна, витяг № 279123733 від 11.10.2021 року.

Також встановлено, що 18.06.2008 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11361263000, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 100 000 доларів США зі сплатою 14 % річних, з кінцевим терміном повернення до 18.06.2038 року, цільове призначення кредиту - для особистих потреб позичальника на придбання двокімнатної квартири АДРЕСА_1 .

Згідно п. 7.8 кредитного договору, строк дії даного договору встановлюється з дати його укладення (підписання договору сторонами) до повного повернення банку всієї суми кредиту за договором та повного погашення плати за кредит і неустойки, у разі її нарахування.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 18.06.2008 року було укладено договір іпотеки № 88374, за умовами якого в іпотеку банку передано вищевказану квартиру, що належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 18.06.2008 року.

Розділом 4 договору іпотеки сторонами визначено порядок звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до змісту вказаного розділу іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки, зокрема, у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов`язання за цим договором або будь-якого зобов`язання, що забезпечено іпотекою за цим договором.

Звернення стягнення здійснюється, зокрема, на підставі рішення суду.

Право визначення підстави та способу звернення стягнення належить іпотекодавцю.

Також встановлено, що 13.02.2012 року між ПАТ УкрСиббанк" та ТОВ "Кей-Колект" укладено договір факторингу № 2, за умовами якого ПАТ «УкрСиббанк» передано у власність ТОВ «Кей-Колект» право вимоги до боржників, в тому числі до боржника ОСОБА_1 за договором про надання споживчого кредиту № 11361263000 від 18.06.2008 року.

13.02.2012 року між ПАТ УкрСиббанк" та ТОВ "Кей-Колект" укладено договір відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, відповідно до ст. 1 якого банк передав, а ТОВ "Кей-Колект" прийняв права вимоги за договорами іпотеки, зазначеними у Додатку № 1 до цього договору, в тому числі за договором іпотеки № 88374 від 18.06.2008 року, укладеним між ОСОБА_1 та АКІБ "УкрСиббанк".

Згідно з довідкою-розрахунком ТОВ «Кей-Колект», станом на 05.10.2021 року, заборгованість ОСОБА_1 за договором про надання споживчого кредиту № 11361263000 від 18.06.2008 року становить 110 175,33 дол. США, що в еквіваленті згідно офіційного курсу НБУ на дату розрахунку становить 2 927 600,97 грн., з яких: заборгованість за основним боргом - 88 570,90 дол. США, що в еквіваленті згідно офіційного курсу НБУ на дату розрахунку становить 2 353 523,73 грн.; заборгованість за відсотками - 21 604,43 дол. США, що в еквіваленті згідно офіційного курсу НБУ на дату розрахунку становить 574 077,23 грн.

Згідно із звітом про оцінку, складеним 30.09.2021 року ТОВ «Експертна оцінка майнових прав», ринкова вартість об`єкта нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 54,8 кв.м., становить 1 089 616 грн., що в еквіваленті згідно офіційного курсу НБУ на дату оцінки становить 41 000 дол. США.

Вирішуючи питання по суті позовних вимог ТОВ «Кей-Колект», суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Відповідно до ст. 572, ч. 1 ст. 575 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Як передбачено частинами 1 і 3 статті 33 Закону України "Про іпотеку", у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України "Про іпотеку", у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

За змістом положень ст. 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог цього Закону.

Оскільки наявними у матеріалах справи належними, допустимими та достовірними доказами, неспростованими відповідачами, підтверджується факт неналежного виконання боржником основного зобов`язання, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, є вимога позивача, як іпотекодержателя, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його реалізації на прилюдних торгах.

Щодо вимоги ТОВ «Кей-Колект» про виселення відповідачів, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку», одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Виселення з іпотечного майна проводиться у порядку, встановленому законом (частина перша статті 40 Закону України «Про іпотеку»).

Наявність судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, без вирішення питання про виселення мешканців житлового приміщення, не позбавляє іпотекодержателя права на звернення до суду з таким позовом окремо.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 ЖК Української РСР, відповідно до частини другої якої громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що в разі звернення стягнення на іпотечне майно в судовому порядку та ухвалення судового рішення про виселення мешканців з іпотечного майна, яке придбане не за рахунок кредитних коштів, підлягають застосуванню як положення частини другої статті 39 та/або частини першої статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і частини другої статті 109 ЖК Української РСР.

Особам, яких виселяють із житлового будинку (житлового приміщення), що є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому за положенням частини другої статті 109 ЖК Української РСР постійне житло вказується в рішенні суду.

При виселенні з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла в судовому порядку, відсутність постійного житлового приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі № 6-39цс15,від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1049цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-1892цс15, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16.

З матеріалів справи вбачається, що передана в іпотеку банку квартира АДРЕСА_1 була набута у власність іпотекодавцем ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 18.06.2008 року за кредитні кошти, отримані ним на підставі кредитного договору від 18.06.2008 року, що підтверджується п. 1.4. договору, згідно якого цільове призначення (мета) кредиту - придбання нерухомості.

Отже, зважаючи на те, що квартира, передана в іпотеку банку в якості забезпечення виконання обов`язків ОСОБА_1 за кредитним договором, придбана ним за кредитні кошти, вимога позивача про виселення відповідачів з даної квартири є законною, обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Таким чином, зважаючи на те, що позивачем на підтвердження обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, надано належні, допустимі та достовірні докази, які відповідачами спростовані не були, колегія суддів дійшла висновку про наявність у справі підстав для задоволення позову та звернення стягнення на предмет іпотеки у вигляді квартири з виселенням із неї відповідачів.

Щодо вимог про зняття відповідачів з реєстрації у спірній квартирі, то суд вважає, що вказані вимоги також підлягають задоволенню, оскільки є похідними від вимог про виселення.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що 07.06.2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», пунктом 1 якого передбачено, що протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Верховний Суд України у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-1356цс15, дійшов правового висновку про те, що поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов`язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Установлений Законом мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника).

Крім того, протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов`язань, то він не може бути мотивом для відмови у позові, а є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнень на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності, з урахування положень статті 109 Житлового кодексу Української РСР.

З матеріалів справи вбачається, що площа квартири, яку було передано в іпотеку складає 54,8 кв.м., відповідач в квартирі зареєстрований, а будь-які дані про наявність у відповідача іншого житлового нерухомого майна матеріали справи не містять. За таких обставин суд вважає, що підлягає застосуванню положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Позивачем не було надано суду доказів на підтвердження того, що квартира, яка є предметом іпотеки, не підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Таким чином, зважаючи на те, що іпотечне майно відповідає критеріям, визначеним вищевказаним нормативним актом, дане майно не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) на час дії даного Закону.

Отже, рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації відповідачів не підлягає виконанню на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», тобто, наявні підстави для відстрочення його виконання.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.7, 10, 76, 81,133,141, 244-245, 259, 263-265, 280, 282 ЦПК України, ст.ст.526, 1054 ЦК України, ЗУ «Про іпотеку», суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» - задовольнити.

В рахунок погашення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 11361263000 від 18 червня 2008 року у розмірі 110 175,33 дол. США, що на дату розрахунку еквівалентно 2 927 600,97 грн. відповідно до розрахунку на 05 жовтня 2021 року, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме нерухоме майно - двокімнатну квартиру, загальною площею 54,8 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом продажу предмету іпотеки на прилюдних торгах за початковою ціною, яка буде визначена при примусовому виконанні рішення на рівні, не нижчому за звичайні ціни на таке майно на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Виселити з квартири АДРЕСА_1 та зняти з реєстрації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Зупинити виконання рішення на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Суддя: