Рішення № 106623596, 12.09.2022, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/8139/22-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2022 року

Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Хайнацького Є.С.,

при секретарі судового засідання - Ковалівській В.В.,

за участю:

позивача: не з`явився,

представника відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної наукової установи «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини» Державного управління справами про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Державної наукової установи «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини» Державного управління справами (далі - відповідач, ДНУ «НПЦ ПКМ» ДУС), у якому просить: визнати незаконним та скасувати наказ ДНУ «НПЦ ПКМ» ДУС від 10.11.2021 року № 809-к про відсторонення від роботи працівників ДНУ «НПЦ ПКМ» ДУС та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10.11.2021 року до моменту поновлення на роботі.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що з 12.02.2001 року перебуває у трудових відносинах з ДНУ «НПЦ ПКМ» ДУС на посаді слюсаря-сантехніка 6 розряду господарського відділу та за сумісництвом 0,25 п. о. на посаді робітника зеленого будівництва господарського відділу, що підтверджується копією трудової книжки та довідкою ДНУ «НПЦ ПКМ» ДУС від 02.02.2022 року № 19.

Наказом ДНУ «НПЦ ПКМ» ДУС від 10.11.2021 року № 809-к про відсторонення від роботи працівників ДНУ «НПЦ ПКМ» ДУС позивача відсторонено від роботи на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

Позивач вважає, що його було відсторонено від роботи незаконно, оскільки Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлено перелік обов`язкових щеплень, у якому немає щеплення проти COVID-19, а ст. 46 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та будь-яким іншим нормативно-правовим актом не передбачено такої підстави відсторонення від роботи як відмова працівника від щеплення.

Посилаючись на вказані обставини, на підставі ст. 43 Конституції України, ст.ст. 46, 94, 233 КЗпП України, Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням*, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України

від 04.10.2021 року № 2153, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України

07.10.2021 року за № 1306/36928 (далі - Перелік № 2153), наказу Міністерства охорони здоров`я України «Про проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів» від 16.09.2011 року № 595, Закону України «Про оплату праці», постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», практики ЄСПЛ, позивач звернувся до суду з указаним позовом.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 21.02.2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до ДНУ «НПЦ ПКМ» ДУС про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 16.05.2022 року відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ДНУ «НПЦ ПКМ» ДУС про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 29.06.2022 року.

У відзиві на позовну заяву, який надійшов до суду 17.06.2022 року, відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відзив обґрунтований тим, що згідно з Переліком № 2153, чинним на час прийняття спірного наказу про відсторонення позивача від роботи, обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники, зокрема, наукових установ незалежно від типу та форми власності, якою є відповідач. Позивач не надав відповідачу доказів наявності у нього абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, або сертифікат відповідного щеплення, хоча як працівник ДНУ «НПЦ ПКМ» ДУС підлягав вказаному обов`язковому профілактичному щепленню. Тобто, позивач свідомо, з особистих міркувань, відмовився робити зазначене щеплення. Відтак, право позивача на працю було тимчасово законно обмежено відповідачем з огляду на суспільні інтереси.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 29.06.2022 року розгляд справи відкладено на 02.08.2022 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 02.08.2022 року розгляд справи відкладено на 12.09.2022 року.

Позивач у судове засідання не з`явився, про день, час, місце розгляду справи повідомлений належним чином, подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, в якій позовні вимоги просив задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про день, час, місце розгляду справи повідомлений належним чином, подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 12.02.2001 року перебуває у трудових відносинах з ДНУ «НПЦ ПКМ» ДУС на посаді слюсаря-сантехніка 6 розряду господарського відділу та за сумісництвом 0,25 п. о. на посаді робітника зеленого будівництва господарського відділу, що підтверджується копією трудової книжки та копією довідки ДНУ «НПЦ ПКМ» ДУС від 02.02.2022 року № 19.

Згідно з копією повідомлення ДНУ «НПЦ ПКМ» ДУС від 09.11.2021 року № 07/993 ОСОБА_1 було повідомлено про необхідність обов`язкового щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та надання документу, який підтверджує наявність такого щеплення або довідки про абсолютні протипоказання до щеплення, а також попереджено про відсторонення від роботи у разі ненадання зазначених документів.

Відповідно до копії акту про відмову від підписання повідомлення про відсторонення від роботи від 10.11.2021 року ОСОБА_1 був ознайомлений з указаним письмовим повідомленням та відмовився від його підписання.

Наказом ДНУ «НПЦ ПКМ» ДУС від 10.11.2021 року № 809-к «Про відсторонення від роботи працівників ДНУ «НПЦ ПКМ» ДУС» ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 10.11.2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

Наказом ДНУ «НПЦ ПКМ» ДУС від 01.03.2022 року «Про допуск до роботи відсторонених працівників ДНУ «НПЦ ПКМ» ДУС» допущено відсторонених працівників до виконання завдань за посадою із дня набрання чинності наказом МОЗ № 380 від 25.02.2022 року - з 01.03.2022 року.

За положеннями ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК України).

Згідно ч. 1 ст. 3 та ст. 4 КЗпП України, трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

У пунктах а,б ст. 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, зокрема, піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 КЗпП України, відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

До інших передбачених законодавством випадків належить, зокрема, відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим.

Так, згідно ч. 1 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

За приписами ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Також слід зазначити, що згідно ч.ч. 5-7 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», медичні працівники, які проводять профілактичні щеплення, повинні мати відповідну підготовку з питань їх проведення та зобов`язані надати об`єктивну інформацію особам, яким проводиться щеплення, або їх законним представникам про ефективність профілактичних щеплень та про можливі поствакцинальні ускладнення. Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань. Повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення. Особам, які не досягли п`ятнадцятирічного віку чи визнані у встановленому законом порядку недієздатними, профілактичні щеплення проводяться за згодою їх об`єктивно інформованих батьків або інших законних представників. Особам віком від п`ятнадцяти до вісімнадцяти років чи визнаним судом обмежено дієздатними профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації та за згодою об`єктивно інформованих батьків або інших законних представників цих осіб. Якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків. Відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Отже, зі змісту ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» вбачається, що центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, може встановлюватись перелік професій, працівники яких підлягають обов`язковому щепленню також проти інших (крім тих, які визначені в ч. 1 ст. 12 вказаного Закону) інфекційних захворювань.

Відповідно до Переліку № 2153, чинного на час видання спірного наказу про відсторонення позивача від роботи, обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають, зокрема працівники закладів вищої, післядипломної, фахової перед вищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у т. ч. спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

У Переліку № 2153 також зазначено, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 року за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11.10.2019 року № 2070).

Наказ МОЗ України від 04.10.2021 року № 2153 був зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07.10.2021 року за № 1306/36928.

При цьому слід зазначити, що державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), антикорупційної та гендерно-правової експертиз з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів (п. 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ від 28.12.1992 року № 731)

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами) установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 19.12.2020 року до 31.03.2022 року на території України карантин.

Відповідно до п. 19 постанови Кабінету Міністрів України від 20.10.2021 року № 1096 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236», який набрав чинності з 08.11.2021 року, постанову Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236 доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

Так, у постанові Верховного Суду від 08.02.2021 року у справі № 630/554/19 вказано, що через відмову матері від профілактичного щеплення у зв`язку із недовірою до вакцини, відповідач правомірно відмовив у прийнятті дитини до ДНЗ без висновку ЛКК (при відсутності у дитини щеплень) про можливість відвідування ДНЗ. Будь-яке право об`єктивно кореспондується із обов`язками, оскільки право на дошкільну освіту законодавець пов`язує із обов`язком проходження профілактичних щеплень, які гарантують безпеку як самій дитині так і оточуючих її осіб, висновки суду про протиправність та неправомірність дій завідуючої ДНЗ є необґрунтованими, такими що суперечать закону. Дитина позивача не позбавлена права на освіту, яку може отримати у інших формах.

У постанові від 10.03.2021 року у справі № 331/5291/19 Верховний Суд зазначив, що відповідно до статті 53 Конституції України кожен має право на освіту. Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Зважаючи на це, не освіта, а саме життя, здоров`я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Отже, вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на освіту. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян. Держава, встановивши правило про те, що без щеплень дитина не може бути допущеною до занять, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я не тільки всіх учнів і працівників школи або дитячого садка, а й захищає таким чином саму дитину, яка не отримала профілактичні щеплення. З огляду на суспільні інтереси, тимчасове відсторонення (до проведення щеплення, отримання позитивного висновку лікарсько-консультативної комісії) дитини від занять не призвело до порушення конституційного права дитини на освіту, яку вона може отримати в інших формах.

У постанові від 17.04.2019 року у справі № 682/1692/17 Верховний Суд дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави - тобто було виправданим.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що згідно із ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Європейський суд з прав людини висловлював думку, що обов`язкове щеплення, як примусовий медичний захід, є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на повагу до приватного життя особи, що включає в себе фізичну та психологічну недоторканість особи. Порушення фізичної недоторканості заявника можна вважати виправданим дотриманням цілей охорони здоров`я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційного захворювання (параграф 33, 36 рішення у справі «Соломахін проти України» від 15.03.2012 року, заява № 24429/03).

У рішенні від 08.04.2021 року у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» (заява № 47621/13, і 5 інших) ЄСПЛ вкотре зазначив, що обов`язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантовано ст. 8 Конвенції з прав людини та основоположних свобод. Разом із цим, щоб визначити, чи призвело таке втручання до порушення статті 8 Конвенції, суд повинен обґрунтувати доцільність і виправданість таких дій відповідно до абзацу другого цієї статті, тобто встановити: 1) чи є втручання виправданим «відповідно до закону»; 2) чи має воно на меті законні цілі; 3) чи були вони «виправданими в демократичному суспільстві».

Як зазначає ЄСПЛ, оспорюване втручання мало б опиратися на національне законодавство. Водночас закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю (наприклад, рішення від 15.11.2016 року у справі «Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки», заяви № 28859/11 і № 28473/12).

Слід також зазначити, що у рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення ч. 3 ст. 21 КЗпП України (справа про тлумачення терміну «законодавство») від 09.07.1998 року № 12-рп/98 зазначено, що термін «законодавство» досить широко використовується у правовій системі в основному у значенні як сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин і є джерелами певної галузі права. Цей термін без визначення його змісту використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 Перехідних положень). У законах залежно від важливості і специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших, передусім кодифікованих, в поняття «законодавство» включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади. У Кодексі законів про працю України термін «законодавство» в цілому вживається у широкому значенні, хоча його обсяг чітко не визначено.

Як встановлено судом в судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи, інформація про обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19 та про відсторонення від роботи працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень, відповідачем була доведена до відома позивача.

Проте позивач не надав відповідачу відомостей про проходження ним обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, чи документу щодо медичних протипоказань та застережень до проведення йому такого профілактичного щеплення.

Таких доказів також не надано позивачем суду під час розгляду справи.

За таких обставин, суд вважає, що оскільки позивач як працівник наукового закладу підлягав обов`язковому профілактичному щепленню проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, однак відмовився від щеплення та не надав документу щодо медичних протипоказань та застережень до проведення йому профілактичного щеплення, то керівник наукового закладу, на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки усіх працівників цього наукового закладу, з урахуванням вимог ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», на законних підставах видав наказ про відсторонення позивача від роботи на підставі чинного законодавства, а тому позовні вимоги про визнання незаконним та скасування цього наказу відповідача задоволенню не підлягають.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то суд зазначає наступне.

Відсторонення працівника від роботи слід розуміти як один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.

Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам. Призупинення трудових відносин в такому випадку не тягне за собою обов`язкове припинення самих трудових відносин.

Відсторонюючи працівника від роботи, роботодавець повинен діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом, а тому в наказі про відсторонення зазначаються підстави та строки такого відсторонення. Керівник зобов`язаний ознайомити працівника з наказом про відсторонення від роботи. У разі коли працівник відмовляється ознайомитися зі змістом наказу або проставити свій підпис на наказі, керівник має скласти акт про відмову працівника ознайомитися з документом. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.

Оскільки, під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19.

З огляду на зазначене, враховуючи, що вимоги позивача про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення його від роботи задоволенню не підлягають, беручи до уваги те, що відстороненням від роботи є своєрідне призупинення трудових правовідносин і на період відсторонення робоче місце за працівником зберігається, а чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19, а також, що вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимог про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, суд приходить висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, задоволенню також не підлягають.

За таких обставин, з огляду на встановлені судом обставини справи, враховуючи практику Європейського суду з прав людини та правову позицію Верховного Суду, які викладені вище, а також положення чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 46, 94, 233 Кодексу законів про працю України, Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням*, затвердженим Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 року № 2153, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.10.2021 року за № 1306/36928, ст.ст. 259, 263-265, 268, 272, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові ОСОБА_1 до Державної наукової установи «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини» Державного управління справами про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 22.09.2022 року.

Суддя Є.С. Хайнацький