Рішення № 106621585, 05.10.2022, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/272/22

Провадження № 2/202/1054/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2022 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська в складі головуючого судді Кухтіна Г.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, в м. Дніпрі, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа: Вільна профспілка залізничників України без самостійних вимог в особі голови первинної профспілкової організації Вільної профспілки залізничників України «Локомотивне депо Нижньодніпровськ-Вузол» Івлева Євгена Вікторовича, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та поновлення на роботі, -

І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Позивач звернувся до суду з позовом за змістом якого просив: поновити конституційне право на працю (скасувати наказ №463/06 від 28 грудня 2021 року «Про відсторонення від роботи») та поновити право на заробітну плату, шляхом стягнення середнього заробітку з відповідача за час вимушеного прогулу.

Заявлені вимоги обґрунтовані тим, що позивач займає посаду машиніста електровоза цеха експлуатації в Акціонерному товаристві «Українська залізниця» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» структурний підрозділ «Локомотивне депо Нижньодніпровськ -Вузол». 28 грудня 2021 року наказом №463/06 позивача було відсторонено від роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби COVID-19. На думку позивача оскаржуваний наказ порушує право позивача на працю та отримання заробітної плати. Окрім того, позивач посилався на те, що вакцинація від COVID-19 є добровільною.

Зі сторони відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно змісту якого останній повністю заперечував проти задоволення заявлених вимог. Відсторонюючи позивача, відповідач діяв у спосіб та в межах повноважень, передбачених законом: ч.2 ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ст.46 КЗпП України. У наказі про відсторонення зазначені підстави та строк такого відсторонення. Також повідомлено суд, що наказом від 7 березня 2022 року №113/ОС позивача було допущено до роботи з 7 березня 2022 року.

ІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

У відповідності до копії посвідчення № НОМЕР_1 ОСОБА_1 працює на посаді машиніста електровоза у Локомотивному Депо Нижньодніпровськ-Вузол.

Наказом Регіональної філії «Придніпровська залізниця» структурний підрозділ «Локомотивне депо Нижньодніпровськ Вузол» Акціонерного товариства «Українська залізниця» № 463/ОС від 28 грудня 2021 року, позивача, машиніста електровоза цеха експлуатації, відсторонено від роботи з 28 грудня 2021 року без збереження заробітної плати до дня фактичного щеплення проти COVID-19 або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19. Підстава - ст.46 КЗпП, ч.2 ст.12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року №1645-ІІІ, наказ МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, правники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 4 жовтня 2021 року № 2153, пункт 41-6 Постанови КМУ від 9 грудня 2020 року № 1236, лист-ознайомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 29 листопада 2021 року.

Наказом №72/Н від 25 лютого 2022 року директором регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» Момот Олександром підписано наказ яким введено режим простою з 24 лютого 2022 року для працівників підрозділів регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця»…, залучено до роботи працівників для забезпечення виконання технологічного (робочого) процесу згідно графіків роботи, з оплатою за фактично відпрацьований час.

Наказом від 7 березня 2022 року №113/ОС, підписаним начальником депо Музичук Ю.М., з метою забезпечення безперебійної роботи стратегічного об`єкту інфраструктури АТ «Укрзалізниця», згідно наказу МОЗ України від 25 лютого 2022 року №380, допущено до роботи ОСОБА_1 .

Як вбачається з матеріалів справи, на момент розгляду справи документальне підтвердження наявності протипоказань до щеплення проти СОVID-19 або документу про отримання щеплення у позивача відсутнє.

ІІІ. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

З аналізу ст.46 КЗпП України суд дійшов висновку про те, що законодавець у диспозиції виклав норму таким чином, що власник або уповноважений ним орган вправі відсторонити працівника від роботи і в інших випадках, визначених законодавством.

До інших випадків, передбачених законодавством належить, зокрема, відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим.

Згідно з п.п. а, б ст. 10 ЗУ «Основи законодавства України про охорону здоров`я» встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, зокрема, піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

В свою чергу, поняття законодавства є ширшим поняття закону і включає в себе, в тому числі, й підзаконні нормативно-правові акти.

Відповідно доч.2ст.12Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Таким органом, відповідно до Постанови КМУ №267 від 25.03.2015р. «Про затвердження Положення про Міністерство охорони здоров`я України» визначено Міністерство охорони здоров`я України (МОЗ).

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 зі змінами від 01.11.2021 № 2393 затверджено «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», відповідно до якого обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники, в тому числі, підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого Постановою КМУ від 04.03.2015 № 83.

Наказом МОЗ від 25.02.2020 № 521 Перелік особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, який затверджений наказом МОЗ від 19.07.1995 № 133, доповнено розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» пунктом 39 такого змісту: «COVID-19».

Наказом МОЗ від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», на період дії карантину обов`язковій вакцинації проти COVID-19 підлягають, зокрема і працівники підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 83.

Відповідно до за значеного Переліку Акціонерне товариство «Українська залізниця (код ЄДРПОУ 40075815)» входить до об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави.

Отже, дія наказу МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» (із змінами, внесеними наказом Міністерства охорони здоров`я України від 01 листопада 2021 року № 2393) розповсюджується на працівників АТ «Українська залізниця» та всіх підпорядкованих йому підрозділів.

Як вбачається з наказу МОЗ від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11.10.2019 № 2070 ).

Наказ МОЗ від 04 жовтня 2021 року №2153 пройшов державну реєстрацію Міністерством юстиції України.

Згідно п.4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ від 28.12.1992 № 731, державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенція) і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

Вищевказаний наказ МОЗ пройшов необхідну процедуру реєстрації та введення його в дію, тому даний нормативний документ відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції про право на повагу до приватного і сімейного життя, та практиці Європейського суду з прав людини, а відтак його вимоги є обов`язковими для виконання усіма фізичними та юридичними особами, які підпадають під його дію.

Таким чином, право не проходити вакцинування від COVID-19 мають лише ті працівники, у яких наявні протипоказання до проведення цих щеплень, що може встановлювати сімейний або лікуючий лікар, надавши відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтермінування щеплення через COVID-19 в анамнезі. Якщо особа має протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19, за можливості ця особа має вакцинуватися іншими типами вакцин.

Календар профілактичних щеплень передбачає проведення щеплень від захворювань, починаючи з дня народження людини до досягнення певного віку, які є обов`язковими для всього населення.

Гостра респіраторна хвороба Covid-19, спричинена коронавірусом SARS-CoV-2 стала актуальною в України нещодавно та обов`язкові щеплення для запобіганню її поширенню встановлено лише для окремих категорій (професій) працівників, а не для всіх громадян та не пов`язане з досягненням певного віку. Крім того, відповідно до ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб, які не включені до календаря щеплень, що і встановлено наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153, відтак суд вважає безпідставним посилання позивача на відсутність щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 в календарі профілактичних щеплень в Україні, які є обов`язковими.

Суд зауважує, що позивач доказів наявності у нього протипоказань до щеплення від COVID-19, на час винесення відповідачем оспорюваного наказу, суду не надав.

Суд також зазначає, що у законодавстві України відсутня норма, яка дозволяла б примусову вакцинацію. Навіть якщо щеплення обов`язкове, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, а тому у разі відсутності вакцинації діюче законодавство дозволяє відсторонювати деяких працівників без виплати заробітної плати.

У рішенні від 15 березня 2012 року у справі «Соломахін проти України» (заява N 24429/03) ЄСПЛ сформулював правовий висновок, що обов`язкове щеплення як примусовий медичний захід є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції право на повагу до приватного життя особи, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи. Порушення фізичної недоторканності заявника можна вважати виправданим для дотримання цілей охорони здоров`я населення та необхідності контролювати поширення інфекційного захворювання.

Для визначення законності таких втручань ЄСПЛ вказує на те, що «аби визначити, що це втручання потягнуло за собою порушення ст. 8 Конвенції, суд повинен (має) обґрунтувати доцільність та виправданість таких дій відповідно до другого абзацу цієї статті тобто встановити, чи є втручання виправданим «відповідно до закону» і чи має воно на меті законні цілі, і чи були вони «виправданими у демократичному суспільстві».

Досліджуючи питання наявності закону, ЄСПЛ в ухваленому 08 квітня 2021 року рішенні (п. 266) у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки (заява N 47621/13) наголосив: «Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, при чому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним заданих обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки [GC], N N 28859/11і 28473/12, § 167, 15.112016, з додатковим посиланням).»

ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.

В Україні таким законом є ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Розглядаючи питання, чи є мета, за для якої був встановлений обов`язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ навів такі аргументи (п. 272): «що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».

А у відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов`язкової вакцинації суд наводить такі доводи (п. 285): «… Хоча система обов`язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання, національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».

Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров`я людей, то суд зауважує, що вони по суті захисні, а не каральні за своїм характером.

Щодо доводів позивача знов ж таки про порушення прав на працю, як такого, що відмовився від щеплення, ЄСПЛ зазначив таке (п. 306): «Суд визнає, що відсторонення позивача від роботи означало втрату заробітної плати і як наслідок позбавлення засобів існування. Однак це було прямим наслідком рішення особи свідомо обрати саме цей шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я».

У постанові від 17 квітня 2019 року, ухваленій у справі № 682/1692/17, Верховний Суд дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Тобто в цьому питанні принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави, тобто є виправданим.

Верховний Суд у постанові від 10 березня 2021 року у справі №331/5291/19 зазначив, що інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні безпеки життя і здоров`я її громадян. Держава, встановивши правило про те, що без щеплень дитина не може бути допущена до занять, не тільки реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учнів та працівників школи або дитячого садка, а й захищає таким чином власне дитину, яка не отримала профілактичних щеплень.

З огляду на суспільні інтереси тимчасове відсторонення дитини від занять (до проведення щеплення, отримання позитивного висновку лікарсько-консультативної комісії) не призвело до порушення конституційного права на освіту, яку вона може отримати в інших формах.

Відтак, у суду відсутні підстави вважати, що посилання на Наказ МОЗ України №2153 від 04.10.2021 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07.10.2021 року за №1306/36928 не відповідає Конституції та законодавству України, а доводи позивача про те, що посилання на нього та ст.46 КЗпП України не є самостійними та достатніми підставами для відсторонення від роботи, не заслуговують на увагу.

Постановою КМУ № 1236 від 9 грудня 2020 р. № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» саме на керівників державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій покладено обов`язок забезпечити:

-контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 р. № 2153. (пп.1п.41-6)

-відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я (пп.2п.41-6).

Разом з тим, відповідно до пп. 3 п.41-6 Постанови № 1236 на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Відтак, суд встановивши всі обставини справи, дійшов до переконання, що відповідач, видавши оспорюваний наказ, застосував відсторонення позивача від роботи, оскільки був зобов`язаний діяти саме у такий спосіб відповідно до вище наведених нормативно правових актів чинного законодавства України, а не діяв на власний розсуд.

В іншому разі, тобто у разі, якщо поведінка роботодавця суперечила б вимогам законодавства, керівник підпадав би під дію ст.44-3 КУпАП, якою передбачено адміністративну відповідальність за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.

Отже, відсторонення від роботи працівників через їх відмову або ухилення від проходження вакцинації від короно вірусної хвороби COVID-19 на термін до усунення причин такого відсторонення та ненаданням відповідних медичних довідок щодо наявності відповідних протипоказань є правомірним та відповідає вимогам чинного трудового законодавства. Вакцинація є умовою допущення працівника до виконання своїх трудових функцій.

Оскільки вакцинація від COVID-19 є добровільною, працівник самостійно вирішує та обирає можливий варіант своєї поведінки, а відтак покладення відповідальності на роботодавця за прийняті працівником рішення не може відповідати принципу справедливості,тому діюче законодавство у разі відсутності обов`язкової вакцинації або ненадання відповідних медичних довідок щодо наявності відповідних протипоказань до щеплення дозволяє відсторонювати таких працівників без нарахування та подальшої виплати заробітної плати.

Таким чином, у випадку, якщо працівник відмовляється або ухиляється від профілактичного щеплення, або не надав медичного висновку про наявність протипоказань щодо щеплення, він підлягає відстороненню від виконання своїх професійних обов`язків, що не є тотожним звільненню - заходу дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу, а оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується. Постанова КМУ № 1236 від 9 грудня 2020 р. № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» щодо оплати праці відсторонених працівників не суперечить положенням вказаного Закону та ст.94 КЗпП України.

Вирішуючи позовні вимоги, суд керується роз`ясненнями Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18, відповідно до яких відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на вимогах закону, та наслідки у вигляді відсторонення, що є також певною мірою втручання у трудові права за наведених обставин є пропорційним та виправданим, оскільки метою такого втручання є попередження поширення інфекційного захворювання на об`єктах стратегічного значення для економіки та безпеки держави, у зв`язку з чим не може розцінюватись судом як таке, що порушує статтю 8 Конвенції.

Враховуючи вище викладене, суд дійшов до висновку, що оскаржуваний наказ про відсторонення прийнятий у межах чинного законодавства, що свідчить про його правомірність та законність. Тому, суд приходить до висновку про відсутність підстав для його скасування, з огляду на що позовні вимоги, в тому числі і похідні щодо виплати середнього заробітку, не підлягають до задоволенню.

Суд зазначає, що право позивача на працю, визначене статтею 43 Конституції України, не порушено, оскільки трудовий договір з ним не припинений і за ним зберігається робоче місце, а відсторонення його від посади проведено у відповідності до вимог статті 46 КЗпП України, оскільки ця норма є бланкетною і відсилає до законодавства (яке тлумачиться у широкому розумінні і включає у себе як закони, так і підзаконні нормативно-правові акти), що містить інші випадки, не передбачені нормою статті 46 КЗпП України, за наявності яких допускається відсторонення працівника від роботи.

Також, суд констатує, що інтереси позивача не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян, і у співвідношенні статей 3 та 43 Конституції України, саме стаття 3 Конституції України має пріоритет.

Отже, право позивача на працю було тимчасово обмежено у зв`язку з ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. Однак втручання у вказані права позивача ґрунтується на законі і є необхідним для захисту життя та здоров`я. Досягнення цієї цілі є пріоритетним та виправдовує втручання у право позивача на повагу до приватного життя та право на працю. Відтак, втручання у право позивача на працю ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети та цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Відповідно до положень ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог, витрати зі сплати судового збору відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного та керуючись, ст. ст. 4, 11, 76-78, 141, 263, 265, 268 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» (адреса: 03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд.5, РНОКПП: 40075815), третя особа: Вільна профспілка залізничників України без самостійних вимог в особі голови первинної профспілкової організації Вільної профспілки залізничників України «Локомотивне депо Нижньодніпровськ-Вузол» Івлева Євгена Вікторовича (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 ), про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та поновлення на роботі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 05 жовтня 2022 року.

Суддя Г.О. Кухтін