Рішення № 106614031, 05.10.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2022 року Справа № 160/12254/22

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кальника В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Кіровоградькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

12 серпня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Кіровоградській області, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Кіровоградській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-909-52 від 06.12.19р. у сумі 26539,26 грн. зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування;

- зобов`язати Головне управління ДПС у Кіровоградській області здійснити коригування відомостей в інтегрованій картці платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) шляхом виключення нарахувань з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 37788 грн. 74 коп.;

- стягнути з ГУ ДПС у Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) помилково перераховані кошти в розмірі 26539,26 грн. зі сплати єдиного внеску.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 05 листопада 2021 року від співробітника банківської установи дізнався, що відносно нього відкрито виконавче провадження та про можливе блокування банківських карток та рахунків. Через мобільний застосунок «ДІЯ» також стало відомо про відкрите виконавче провадження №61968439 на суму стягнення 29393,18 грн. (сума до стягнення - 26539.26 грн., виконавчий збір - 2653.92 грн., сума виконавчих витрат - 200.00 грн.), а також про арешт коштів боржника (відповідно до постанови від 10.11.21р. Фортечного відділу ДВС у місті Кропивницькому Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро). Через Єдиний реєстр боржників стало відомо, що відносно ОСОБА_1 відкрито виконавче провадження № 61968439, виконавчий документ було видано Кропивницьким управлінням ГУ ДПС у Кіровоградській області. 08 листопада 2021 року адвокат позивача звернувся із адвокатським запитом щодо наявності податкового боргу у ОСОБА_1 та наявність вимог про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску. 11 листопада 2021 року позивачем з метою зняття арешту на кошти було сплачено суму стягнення в розмірі 29393,18 грн. (квитанція №030810096 від 11.11.21р.). 18 листопада 2021 року від ГУ ДПС у Кіровоградській області засобами поштового зв`язку отримано лист «Про надання інформації» від 15.11.2020р. №9041/6/11-28-13-03-13, з якого позивач дізнався про те, що контролюючий орган сформував оскаржувану вимогу на суму 26539,26 грн. та автоматично нарахував єдиний внесок за період перебування на обліку в контролюючих органах на суму - 37788,74 грн. Беручи до уваги, що позивач з 1997 року підприємницьку діяльність не здійснював, звітність не подавав, а за весь час нарахування єдиного соціального внеску за позивача, як за застраховану особу, здійснював його роботодавець, позивач вважає оскаржувану Вимогу протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.08.2022 відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

27.09.2022 року від відповідача до суду надійшов відзив, в якому він послався на норми Закону України №2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та зазначив, що ФОП ОСОБА_1 в автоматичному режимі визначено до сплати: єдиний внесок у розмірі 8448,00 грн. за 2017 рік (термін сплати 09.02.2018 року). Мінімальна сума єдиного внеску на місяць для фізичних осіб-підприємців у 2017 році становила 704,00 грн. (3200,00 х 22 відсотки); за перший квартал 2018 року в розмірі 2457,18 грн. по строку 19.04.2018 року, за другий квартал 2018 року в розмірі 2457,18 грн. по строку 19.07.2018 року, за третій квартал 2018 року в розмірі 2457,18 грн. по строку 19.10.2018 року, за четвертий квартал 2018 року в розмірі 2457,18 грн. нараховано по строку 21.01.2019 року. Мінімальна сума єдиного внеску у січні-грудні становила 819,06 грн (3723,00x22 відсотки). Загальна сума єдиного внеску за 2018 рік - 9828,72 грн.; за перший квартал 2019 року в розмірі 2754,18 грн. по строку 19.04.2019 року, за другий квартал 2019 року в розмірі 2754,18 грн. по строку 19.07.2019 року, за третій квартал 2019 року в розмірі 2754,18 грн. по строку 21.10.2019 року. Мінімальна сума єдиного внеску у січні-грудні становила 918,06 грн. (4173,00x22 відсотки). Загальна сума єдиного внеску за три квартали 2019 року - 8262,54 грн. Таким чином, загальна сума боргу станом на 31 жовтня 2019 року склала 26539,26 грн. В порушення вимог наказу Міністерства фінансів України від 14.04.2015 № 435, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 квітня 2015р. за № 460/26905 про затвердження «Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», із змінами та доповненнями, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 за період 2013-2020 роки в законодавчо визначені терміни «Звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску» не подавались. Сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом №2464, є недоїмкою. Строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується (частина шістнадцята статті 25 Закону № 2464-VI).

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець 15.05.1997 року, номер та дата запису в Єдиному державному реєстрі відомостей про фізичну особу-підприємця 24441750000024406 від 04.02.2014р.

16.11.2021 року здійснено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем за №2004440060001024406, стан суб`єкта - припинено.

Відповідачем сформовано та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування № Ф-909-52 від 06.12.19р. у сумі 26539,26 грн.

Не погоджуючись із спірною вимогою про сплату боргу (недоїмки), позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи заявлений спір по суті, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 04.12.2020 року у справі № 440/2149/19 викладена наступна правова позиція:

«Пунктом14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону № 2464-VI, його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Суд повторно акцентує увагу на тому, що пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб-підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року), єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд касаційної інстанції вважає за необхідне сформулювати правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску».

Суд враховує такий висновок Верховного Суду, з огляду на що зазначає, що відомостями про роботу, внесеними до трудової книжки позивача, та довідкою ОК-7 підтверджується факт його офіційного працевлаштування як найманого працівника з 2015 року по теперішній час.

Отже, суд зазначає, що позивач є застрахованою особою в системі державного соціального страхування і платником єдиного внеску за нього у зазначений період був роботодавець.

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження підприємницької діяльності судом не встановлено.

Відповідач у відзиві на позовну заяву про наявність таких доходів не зазначає, у зв`язку з чим, відповідно до частини першої статті 78 КАС України, обставини відсутності у позивача з 2015 року по теперішній час доходу від підприємницької діяльності окремо від доходів, отриманих від роботодавців, не підлягають доказуванню.

Оскільки у вказаний період позивач був застрахованою особою, фактично підприємницької діяльності не здійснював, доходів не отримував, то, на переконання суду, він не мав обов`язку щодо сплати єдиного внеску як фізична особа-підприємець, адже метою сплати такого внеску є саме забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а не накопичення фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування у будь-який спосіб.

Крім того, відповідно до ч.ч.2, 3 ст.9 Закону №2464-VI, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Отже, зазначена норма зобов`язує контролюючий орган нараховувати єдиний внесок, сформувавши вимогу про його сплату, на підставі: акта перевірки; звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів; бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до Закону №2464-VI нараховується внесок.

Під час розгляду справи судом встановлено відсутність наведених підстав.

Так, позивач звітності не подавав, відповідачем чи іншим державним органом перевірку щодо позивача проведено не було, бухгалтерські та інші документи у позивача не витребовувалися та, відповідно, ним контролюючому органу не надавалися.

Суд зазначає, що відомості з інтегрованої картки платника єдиного внеску та з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не належать до переліку «інших документів», оскільки не підтверджують суми виплат (доходу).

Такі відомості є підставою призначення перевірки, під час проведення якої у платника внеску виникає право надати пояснення, що становить мінімальний стандарт права особи на участь у процесі прийняття рішення.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що дії відповідача не відповідають критеріям правомірності, обґрунтованості, добросовісності та розумності, визначеним у ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вчинені без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростували б доводи позивача, відтак, спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-909-52 від 06.12.19р. у сумі 26539,26 грн. є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача здійснити коригування відомостей в інтегрованій картці платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування ОСОБА_1 шляхом виключення нарахувань з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 37788 грн. 74 коп., суд зазначає наступне.

Так, як вбачається з листа-відповіді ГУ ДПС у Кіровоградській області, в інтегрованій картці платника ФОП ОСОБА_1 автоматично було нараховано єдиний внесок в сумі 37788,74 грн. (2017 - 8448,00 грн., 2018 - 9828,72 грн., 2019 - 11016,72 грн., січень, лютий, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад 2020 - 8495,30 грн.).

Правила ведення в податкових органах оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначає Порядок ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 12.01.2021 №5 (далі - Порядок №5).

Відповідно до п.1 ч.4 розділу V Порядку 5, працівники підрозділів адміністративного/судового оскарження податкового органу, до компетенції яких належать розгляд скарг під час проведення процедури адміністративного оскарження або супроводження справ у судах, під час проведення процедури судового оскарження прийнятих податкових повідомлень-рішень / рішень / вимог та/або рішень щодо єдиного внеску, в установленому порядку відповідно до вимог регламентів використання відповідних інформаційних систем вносять дані до інформаційних систем, які забезпечують відображення результатів адміністративного та/або судового оскарження, у день отримання чи складання відповідних документів або отримання інформації з подальшим збереженням даних та встановленням зв`язків записів зазначених інформаційних систем із записами підсистеми, що відображає результати контрольно-перевірочної роботи.

Відображенню в інформаційній системі підлягають матеріали, які зареєстровані в інформаційних системах, що забезпечують відображення результатів адміністративного та/або судового оскарження, та мають безпосередній зв`язок з матеріалами, внесеними до підсистеми, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи в ході виконання її функцій.

Такими матеріалами є: скарга (заява) платника податків; рішення про результати розгляду скарги (заяви); ухвала суду про відкриття провадження; рішення суду, прийняте по суті.

Отже, з аналізу вищенаведеного, суд приходить до висновку, що податковий орган зобов`язаний привести у відповідність відомості в ІКП шляхом коригування даних у ІКП у разі прийняття рішення суду по суті.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 помилково перераховані кошти в розмірі 26539,26 грн. зі сплати єдиного внеску, суд зазначає наступне.

За приписами ст. 43 Податкового кодексу України, помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов`язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

У разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов`язання на поточний рахунок такого платника податків в установі банку або шляхом повернення готівковими коштами за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків.

Обов`язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов`язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються органом державної податкової служби на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.

Матеріали справи не містять заяви позивача про повернення коштів у розмірі 26539,26 грн., як наслідок, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають, як передчасні.

Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Європейський суд з прав людини у пункті 75 рішення від квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02) зазначив, що обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

В межах розгляду даної справи судом встановлено безпідставне нарахування контролюючим органом єдиного внеску за вимогою про сплату боргу (недоїмки) №Ф-909-52 від 06.12.19 року у сумі 26539,26 грн., у зв`язку з чим, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача здійснити коригування даних в інтегрованій картці позивача шляхом виключення недоїмки з єдиного внеску за оскаржуваною вимогою про сплату боргу (недоїмки).

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У цій справі, заперечуючи проти позову, відповідачем не доведено правомірність прийняття оскаржуваного рішення.

Приписами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідач у ході судового розгляду справи не довів, що у спірних відносинах він діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд, враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої та третьої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 242-246, 250, 255, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Кіровоградькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Кіровоградській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-909-52 від 06.12.19 року у сумі 26539,26 грн. зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Кіровоградькій області здійснити коригування відомостей в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, шляхом виключення суми недоїмки у розмірі 37788,74 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору в сумі 992,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Кальник