Рішення № 106612776, 05.10.2022, Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області

Справа № 740/7073/21

Провадження № 2/740/809/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2022 року м. Ніжин

Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі:

головуючого судді Карпусь І.М.,

із секретарем судового засідання Зінич А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Київський завод «Радар» (далі Завод «Радар») про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

установив:

У грудні 2021 року позивач звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив стягнути з відповідача на його користь нараховану, але невиплачену заробітну плату в сумі 24 969,76 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.08.2020 по день ухвалення рішення та судові витрати у справі.

В обґрунтування своїх вимог зазначив, що він перебував у трудових відносинах з відповідачем, працював на посаді контролера. 17 серпня 2020 року його звільнено за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком. Проте в день звільнення відповідач не провів з ним повного розрахунку і заборгованість із заробітної плати складає 24969,76грн.

Заочним рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 31.05.2022 позов задоволено повністю. Стягнуто закціонерного товариства«Київський завод«Радар» накористь ОСОБА_1 заборгованість за нараховану, але невиплачену заробітну плату, в сумі 24 969 грн 76 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 104775 грн (без утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів), судові витрати зі сплати судового збору в сумі 908 грн, на правничу допомогу в сумі 3000 грн, а всього 133652 грн 76 коп.

Відповідач звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення, зазначаючи, що рішення в частині розміру суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, є несправедливим, не враховано правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові у справі № 761/95584/15-ц.

Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 25.07.2022 задоволено заяву відповідача та скасовано заочне рішення суду, а справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

У судове засідання учасники справи не з"явилися.

Представники сторін подали заяви про розгляд справи за їхньої відсутності. Представник позивача у заяві зазначив про підтримку позову. Представник відповідача зазначила, що позиція відповідача викладена повністю у заяві про перегляд заочного рішення.

Дослідивши матеріали справи та з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та дійшов наступного висновку.

Позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем, працював на посаді контролера КПП ВОХОР.

17 серпня 2020 року позивача звільнено на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком, що підтверджується витягом з наказу №47-к від 17.08.2020 року (а.с. 15).

При звільненні позивача відповідач не провів з ним повного розрахунку. Заборгованість із нарахованої, але невиплаченої заробітної плати становить 24969,76 грн, про що свідчить довідка, видана головним бухгалтером Заводу «Радар» від 09.08.2021 вих.№173 (а.с. 14).

Згідно з довідкою про середню заробітну плату (дохід) від 08.11.2021 вих. № 254 заробітна плата ОСОБА_1 за лютий 2020 року становить 5182,97 грн, за березень 2020року 2849,89 грн (5182,97 + 2849,89 = 8032,86); кількість робочих днів за лютий 2020 року та березень 2020 року становить 23 дні.

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно із ч.1 ст.47 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача) встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина першої статті 117 КЗпП України в редакції, чинній на час звільнення позивача).

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 12, частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до положень статей 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов`язку доведення наявності права на отримання певних сум.

На підтвердження своїх доводів про невиплату відповідачем заробітної плати при звільненні позивачем надано довідку головного бухгалтера Заводу «Радар» від 09.08.2021 року вих. № 173. Сума заборгованості в розмірі 24969,76 грн відповідачем не оспорюється.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в сумі 24969,76 грн.

Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.08.2020 по день ухвалення рішення суд виходить з наступного.

Статтею 117 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача)встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до п.20постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13"Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставіст.117 КЗпП Українистягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Як встановлено судом, відповідачем порушені строки виплати заробітної плати позивачеві, повний розрахунок непроведений і на час розгляду справи, вина власника не виключається при фінансових труднощах підприємства чи відсутності коштів на розрахунковому рахунку, отже з відповідача на користь позивача відповідно до ст. 117 КЗпП України слід стягнути середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні.

Середній заробіток працівника визначається згідност.27 Закону України "Про оплату праці"за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, з подальшими змінами та доповненнями.

Відповідно до п.8Постанови КМУ №100 від 08.02.1995з наступними змінами передбачено нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюєтьсяшляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Позивачем розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення судом рішення не надано. Натомість у позовній заяві наведено розрахунок по 31.12.2021, згідно з яким розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку становить 104 775 грн.

Заробітна плата ОСОБА_1 за лютий 2020 року становить 5182,97 грн, за березень 2020року 2849,89 грн (5182,97 + 2849,89 = 8032,86); кількість робочих днів за лютий 2020 року та березень 2020 року становить 23 дні. Середньоденна заробітна плата складає 349,25 грн (8 032,86:23).

Розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.08.2020 по 05.10.2022 (день ухвалення рішення суду) за 536 робочих дні становить 187 198 грн 00 коп. (349,25 грн х 536 днів).

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку виникають передбачені статтею 117 КЗпП України правові підстави для застосування матеріальної відповідальності.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача) механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні за правилами ст. 117 КЗпПУ, чинними на час звільння позивача, не була обмежена в часі та не залежала від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Враховуючи вищезазначене, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Зазначений висновок щодо застосування норм права, а саме ст. 117 КЗпПУ у редакції Закону № 3248-IV від 20.12.2005, тобто чинної на час звільнення позивача, наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18).

Суд вважає, що у даному випадку стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по 31.12.2021 згідно з розрахунком позивача у розмірі 104 775 грн, а тим більше по день ухвалення рішення в розмірі 187 198 грн, розрахованого у відповідності до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ №100 від 08 лютого 1995 року, призведе до невідповідності обсягу відповідальності відповідача принципу розумності та співмірності із допущеним правопорушенням.

Крім того, відповідно до ст. 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022, чинній на час ухвалення рішення суду, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Закон №2352-IX від 01.07.2022 набрав чинності 19.07.2022. Тобто розмір відповідальності роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні законом наразі обмежений в часі шістьма місяцями затримки розрахунку.

З огляду на неспівмірність суми середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, за обставин цієї справи суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення належних виплат у сумі 44 704 грн.

Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню. На користь позивача підлягає стягненню нарахована, але невиплачена заробітна плата у розмірі 24 969,76 грн, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 44704 грн 00 коп.

Статтею 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.2, 8 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема у разі задоволення позову на відповідача. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

З матеріалів справи вбачається, що стороною позивача надано належні докази на підтвердження договірних відносин з адвокатом, порядку обчислення і сплати адвокатського гонорару.

Відповідач не заявляв про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Виходячи з конкретних обставин справи, суд зазначає, що заявлені позивачем до стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000 грн відповідають критерію розумності їхнього розміру, відносяться до судових витрат, пов`язаних з розглядом справи в розумінніст.133 ЦПК України, а тому згідно із п. 1 ч. 2 ст.141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача.

Порядок оплати та розміри ставок судового збору визначеноЗаконом України «Про судовий збір». Статтею 5 вказаного Закону передбачено пільги щодо сплати судового збору. Так, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

За таких обставин, позивач у справі звільнений від сплати судового збору за позовну вимогу про стягнення заробітної плати, що є підставою для стягнення з відповідача в порядку ст.141 ЦПК України судового збору в дохід держави пропорційно розміру задоволеної позовної вимоги. Виходячи з того, що вказану вимогу позивача суд задовольняє повністю судовий збір підлягає стягненню в сумі 908 грн.

Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні частково - на 42,6 % (стягнуто 44 704 грн із заявленої суми 104 775 грн згідно наведено у позові розрахунку), то з відповідача належить стягнути судовий збір за вказану вимогу пропорційно до розміру задоволеної позовної вимоги, а саме 386 грн 80 коп (908 грн х 42,6%).

Згідно з п.2 ч.1ст. 430 ЦПК Українисуд допускає негайне виконання рішення у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Керуючись ст. 2, 12, 13, 76 - 81, 84, 89, 141, 263 - 265, 274, 279, 430 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Київський завод «Радар» про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути зАкціонерного товариства«Київський завод«Радар» (м.Київ,вул.Предславинська,35;ЄДРПОУ 14307274)на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ;РНОКПП НОМЕР_1 )заборгованість занараховану,але невиплаченузаробітну платув сумі24969(двадцятьчотири тисячідев`ятсот шістдесятдев`ять)гривень 76коп.,середній заробітокза часзатримки розрахункупри звільненнів розмірі44704(сорокчотири тисячісімсот чотири)гривні (безутримання прибутковогоподатку таінших обов`язковихплатежів),судові витратизі сплатисудового зборув сумі386 (триста вісімдесят шість) гривень 80 коп, на правничу допомогу в сумі 3000 (три тисячі) гривень, а всього 73060 (сімдесят три тисячі шісдесят) гривень 56 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства «Київський завод «Радар» в дохід держави 908 (дев"ятсот вісім) грн 00 коп. судового збору.

Допустити до негайного виконання рішення про стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць.

На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.М. Карпусь