Рішення № 106612673, 22.09.2022, Шосткинський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 589/2866/19

Провадження № 2/589/16/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2022 року

Шосткинський міськрайонний суд Сумської області в складі :

головуючого - судді Євдокімової О.П.

за участю секретаря судового засідання Мусіхіної І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Шостка Сумської області за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про припинення права відповідачів на 1/12 частку квартири та визнання права власності на дану частку за позивачем,-

ВСТАНОВИВ:

04.07.2019р. позивач звернулася до Шосткинського міськрайонного суду Сумської області з позовом про припинення права ОСОБА_2 та ОСОБА_3 загалом на 1/12 частину квартири (по 1/24 кожного) та визнання права власності за позивачем на вказані частини, яку мотивує тим, що квартира АДРЕСА_1 належить сторонам на праві спільної часткової власності, де відповідачам належить 1/12 вказаної квартири. Вказана частка була набута відповідачами в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Через існування 1/12 частки квартири, що належить відповідачам, позивач не може вільно розпоряджатися своєю власністю, тому вона була вимушена звернутись до суду з даним позовом.

У судове засідання позивач не з`явилась надала суду заяву в якій просить справу слухати без її участі позовні вимоги викладені в позовній заяві підтримує в повному обсязі просить задовольнити їх.

Відповідач ОСОБА_3 допитана у судовому засіданні Чертановського районного судом м. москви за дорученням Шосткинського міськрайонного суду 13 березня 2020 року прояснила, що позовні вимоги не визнає, іншого власного житла вона не має, її брат ОСОБА_2 прийде в судове засідання і пояснить всі обставини справи. Також відповідачем надано заперечення проти позову в якому остання зазначає, що задоволенням зазначеного позову їй буде нанесено суттєву шкоду

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився. Згідно з довідкою про місце реєстрації останній зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 . з 15.09.2015р. В повідомленні суду про час та місце розгляду справи зазначено причину невручення повідомлення- « адресат відсутній за вказаною адресою» . Також оголошення про виклик останнього було опубліковано на сайті суду. З пояснень ОСОБА_3 вбачається, що її брат ОСОБА_7 обізнаний про позовні вимоги позивачки і прийде у судове засідання

Третя особа ОСОБА_4 надала суду заяву в якій просила справу слухати без її участі позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить задовольнити їх.

Третя особа ОСОБА_5 надав суду заяву в якій просила справу слухати без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить задовольнити їх.

Відповідно до ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи не перешкоджає розгляду справи, проте суд може відкласти розгляд справи, якщо повідомлені стороною причини неявки буде визнано поважними.

Відповідно до ч.ч.1, 2, п.10 ч.3 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Однією з основних засад здійснення цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов`язкова до застосування судами як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходи, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження. Крім того, відповідач, як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, та сторона, що ініціювала апеляційний перегляд справи, зобов`язаний з розумним інтервалом часу сам цікавитися провадженням у його справі, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.

Слід зазначити, що Європейський суд у своїх рішеннях наголошує на тому, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Кожна з сторін, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу цікавитись провадженням у її справі.

Дана справа не знаходить свого вирішення з 2019 року, що не відповідає встановленим процесуальним законом строкам і свідчить про порушення розумних строків її розгляду.

З огляду на викладене та з метою дотримання передбачених законом розумних строків розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача.

Так суд вивчивши позовні вимоги, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Втручання у право на мирне володіння майном є сумісним з вимогами ст. 1 Першого протоколу, коли воно законне і не свавільне (рішення у справі «Ятрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], N31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Зокрема, друге речення першого пункту дозволяє позбавлення майна лише «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів» (рішення у справі «Україна-Тюмень» проти України»).

Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Частинами першою, другою статті 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Разом із тим, відповідно до статті 365 ЦК України право особи на частку в спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласників та членам його сім`ї.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 365 ЦК України право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, але за умови, що така шкода не буде істотною.

Відповідно до пункту 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Судом встановлено, що позивач має право власності на 1/4частину квартири АДРЕСА_1 яке зареєстроване у встановленому законом порядку, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, витягів з ДРРП на нерухоме майно про реєстрацію права власності зареєстрованим в реєстрі за № 19222533. (а.с. 5).

Разом з цим відповідач ОСОБА_3 звернулась до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, після смерті ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 ( а.с. 65)

Відповідач ОСОБА_2 звернулась до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, після смерті ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 ( а.с. 65а)

Згідност.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до ст.ст.1296-1298 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину, яке видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

З матеріалів спадкової справи вбачається, що свідоцтва про прийняття спадщини ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не отримали і право власності на спірну частку квартири в передбаченому законом порядку не зареєстрували.

Таким чином позивач не надала до суду належних та допустимих доказів які б свідчили про право власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на частку спірної квартири АДРЕСА_1 .

Із копії технічного паспорту на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 убачається, що квартира розташована в багатоквартирному будинку , складається з трьох кімнат, загальною площею 68,5 м.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач посилається на норми ст. 365 ЦК України якою передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдають істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 9 жовтня 2019 року в справі № 750/11178/17 (провадження № 61-42000св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України та вказано, що «припинення права на частку має відбуватися, якщо таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Тобто можливе порушення інтересів як самого співвласника, так і членів його сім`ї виступатиме перешкодою для задоволення позову про припинення права на частку. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, робиться в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном. Ця умова спрямована на запобігання порушення інтересів співвласника та членів його сім`ї. Оскільки мається на увазі недопущення, то суд при розгляді справи повинен перевіряти, чи не будуть порушені інтереси й заподіяна шкода (майнова або немайнова) внаслідок припинення права на частку».

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Тому не будь-які докази, а лише ті, які дають можливість суду встановити обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, можуть бути враховані судом.

В силу ст. ст. 12, 81 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В постанові Верховного Суду України від 15.07.2016р. у справі №6-1599ц16, тягар доказування, що частки відповідачів є незначними і вони не можуть бути виділені в натурі, несе позивач.

Стосовно підтвердження неподільності речі Верховний Суд України у постанові від 2 липня 2014 р. у справі № 6-68цс14 підкреслив, що повинні бути докази, а саме висновок судової будівельно-технічної експертизи про те, що технічної можливості поділити спірну квартиру між співвласниками немає.

Однак позивач не надав до суду висновки висновок судової будівельно-технічної експертизи про те, що технічної можливості поділити спірну квартиру між співвласниками немає, обмежившись довідкою з БТІ.

Також Позивачем не було доведено, що припинення права відповідачів на частку в спільному майні не завдають їм істотної шкоди.

До суду не надано жодних доказів , що відповідач ОСОБА_2 має інше житло крім успадкованої частки. Також не надано будь яких доказів розміру успадкованої частки квартири саме ОСОБА_2 та що таке припинення не завдають істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Щодо відповідача ОСОБА_3 , то до суду надані документи що вона має у власності кімнату в комунальній квартирі , разом з цим не надано будь яких належних та допустимих доказів, щодо розміру її частки в спільній частковій власності в зв`язку з чим суд не має можливості вирішити питання, щодо визнання її втратившою право власності на невизначену частку квартири.

У зв`язку з вищевикладеним, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню .

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати з відповідача на користь позивача стягненню не підлягають.

Позивач попереднього вніс вартість частки квартири на депозитний рахунок суду у розмірі 16766,90 грн. (а.с. 186), яка підлягає поверненню із депозитного рахунку позивачу.

Керуючись ст.ст.10,12,13,43,49,259,263-265,268,280-282,284,289 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про припинення права відповідачів на 1/12 частку квартири та визнання права власності на дану частку за позивачем відмовити.

Грошові кошти в сумі шістнадцять тисяч сімсот шістдесят шість гривень 90 коп, перераховані позивачем, згідно квитанції від 01.03.2019 року, на депозитний рахунок ТУДСА України в Сумській області, як компенсація за частку майна у зв`язку з припиненням права на спадкову частку повернути платнику.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів після її проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Шосткинського міськрайонного суду

Сумської області О.П.Євдокімова