Рішення № 106607779, 05.10.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.10.2022Справа № 916/953/22

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса (Україна, 65058, м. Одеса, вул. Армійська, буд. 18; ідентифікаційний код: 08038284)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Військсервіс-волонтер" (Україна, 04116, м. Київ, вул. Маршала Рибалка, буд. 10/8; ідентифікаційний код: 40887542)

про стягнення 111 879,12 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеса (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Військсервіс-волонтер" (далі - відповідач) про стягнення 111 879,12 грн, з яких 108 240,42 грн заборгованості та 3 638,70 грн пені.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором № 11 про відшкодування послуг з водопостачання та водовідведення, спожитих в процесі надання послуг з харчування від 23.02.2021.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 31.05.2022 позовну заяву у справі № 916/953/22 передано за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.06.2022 вказану позовну заяву передано для розгляду судді Нечаю О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визнано судом малозначною, постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

11.07.2022 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому він просить закрити провадження у справі в частині стягнення заборгованості в розмірі 108 240,42 грн у зв`язку з відсутністю предмета спору, а в частині стягнення пені в розмірі 3 638,70 грн відмовити, посилаючись на настання обставин непереборної сили, які, відповідно до розділу 8 Договору, є підставою для звільнення сторони від відповідальності за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим Договором.

Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив у встановлений судом строк не скористався.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною восьмою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

23.02.2021 між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Одеса (Сторона 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Військсервіс-волонтер" (Сторона 2) було укладено Договір № 11 про відшкодування вартості послуг з водопостачання та водовідведення, спожитих в процесі надання послуг з харчування (далі - Договір), за умовами якого Сторона 1, виходячи з вартості встановлених водопостачаючим підприємством тарифів, забезпечує Сторону 2 послугами з водопостачання і водовідведення, отриманими від ТОВ "Інфокс", КП "Балтаводоканал" на об`єкти, згідно Додатку № 1, для забезпечення надання послуг з харчування особового складу Збройних Сил України, а Сторона 2 забезпечує своєчасне відшкодування витрат Стороні 1 комунальних послуг (водопостачання і водовідведення), спожитих в процесі надання послуг з харчування, що надаються на підставі Договору № 286/2/21/2 від 17.01.2021 про закупівлю послуги з організації харчування та Договору позички нерухомого майна для кожної військової частини, згідно щомісячних показників лічильника води (пункти 1.1, 1.2 Договору).

Згідно з п. 6.1 Договору облік послуг з водопостачання та водовідведення, спожитих Стороною 2, здійснюється згідно засобів обліку або на підставі розрахунків, виконаних Стороною 1.

За умовами пунктів 6.4 - 6.6 Договору, на підставі розрахунків та/або показів засобів обліку водопостачання, підписаних Стороною 2 та представником замовника, оформлюються такі документи: рахунок; акт виконаних робіт; акт звірки за спожиті послуги з водопостачання та водовідведення; відомість показників лічильників.

Щомісячно, в останній день місяця, Сторона 1 та Сторона 2, на підставі норм споживання водопостачання та водовідведення, які визначаються згідно з діючим законодавством і тарифами, що встановлені уповноваженим органом чи відповідними підприємствами та згідно з показниками засобів обліку або розрахунків, складають і підписують акт виконаних робіт в двох примірниках.

Щомісячно, в термін з 5 до 15 числа Сторона 1 надає Стороні 2 рахунок, акт виконаних робіт, які є підставою для проведення оплати по даному договору.

Пунктом 2.3 Договору визначено коло обов`язків Сторони 2, до яких, зокрема, належить обов`язок щомісячно отримувати надані Стороною 1 рахунки на оплату послуг з водопостачання та водовідведення разом з актами приймання-надання послуг відповідно до показників встановлених засобів обліку, та здійснювати оплату за спожите водопостачання та водовідведення не пізніше 10 банківських днів з дня отримання рахунку.

Згідно з пп. 4.2.1 Договору при несвоєчасному внесенні плати за отримані комунальні послуги Сторона 2 сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення.

За змістом пунктів 8.1 - 8.3 Договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання Договору та виникли поза волею сторін.

Обставинами непереборної сили вважаються: війна, повстання, мобілізація, страйк, епідемія, пожежа, вибухи та інші теракти, аварії та стихійні лиха, акти органів влади та інші події, які сторони не могли передбачити на момент підписання цього Договору. Факт настання таких обставин повинен підтверджуватись відповідною довідкою ТПП України.

Сторона, яка не в змозі виконати свої зобов`язання, повинна негайно повідомити про це іншу сторону.

Відповідно до п. 9.1 Договору, в редакції Додаткової угоди № 2 від 13.12.2021 до Договору, він набирає чинності з моменту підписання сторонами, а його умови, в силу ст. 631 Цивільного кодексу України, діють з 25.01.2021 до 31.03.2022, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Як вказує позивач, на виконання своїх договірних зобов`язань, він у період з грудня 2021 року по лютий 2022 року надав відповідачеві послуги на загальну суму 108 240,42 грн, які останній прийняв, проте власні зобов`язання щодо оплати не виконав, у зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача заборгованість в наведеному розмірі, а також 3638,70 грн пені.

Після пред`явлення позову, відповідачем погашено заборгованість в розмірі 108 240,42 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 49826 від 29.06.2022 на суму 30 102,19 грн, № 49827 від 29.06.2022 на суму 37 335,73 грн та № 49828 від 29.06.2022 на суму 40 802,50 грн.

Заперечуючи проти стягнення з нього пені, відповідач посилається на наявність обставин непереборної сили, які відповідно до розділу 8 Договору є підставою для звільнення від відповідальності за неналежне виконання зобов`язань за Договором.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків та за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог пунктів 6.4 - 6.6 Договору, позивачем у період з грудня 2021 року по лютий 2022 року оформлювались акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) та виставлялись рахунки на оплату спожитих послуг з водопостачання та водовідведення, які разом з листами № 101 від 11.01.2022, № 515 від 04.02.2022 та № 1125 від 31.03.2022 надавались відповідачеві та були отримані ним 13.01.2022, 07.02.2022 та 01.04.2022 відповідно.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З урахуванням погодженого у п. 2.3 Договору порядку розрахунків, зобов`язання з оплати наданих послуг мало бути виконане відповідачем не пізніше 10 банківських днів з дня отримання рахунку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що після відкриття провадження у цій справі відповідачем було сплачено заборгованість в розмірі 108 240,42 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 49826 від 29.06.2022 на суму 30 102,19 грн, № 49827 від 29.06.2022 на суму 37 335,73 грн та № 49828 від 29.06.2022 на суму 40 802,50 грн.

Згідно з частинами 1, 2 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми процесуального закону можливе в разі, коли предмет спору існував на момент його виникнення та припинив існування в процесі розгляду справи.

З огляду на вищенаведене, у зв`язку з відсутністю предмета спору, провадження у справі в частині стягнення з відповідача заборгованості за Договором у розмірі 108 240,42 грн підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3 638,70 грн пені.

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У підпункті 4.2.1 Договору визначено, що при несвоєчасному внесенні плати за отримані комунальні послуги Сторона 2 сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення.

Відповідно до частин 1, 2 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів (ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України).

Зазначаючи про наявність обставин непереборної сили, які є підставою для звільнення від відповідальності за неналежне виконання зобов`язань за цим Договором, відповідач посилається на положення розділу 8 Договору.

Водночас, матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідачем позивача про виникнення обставин непереборної сили, як того вимагають приписи пункту 8.3 Договору.

У пункті 1 частини 1 статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України також містить визначення непереборної сили як надзвичайних і невідворотних обставин.

Згідно зі статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

За визначенням, наведеним у пп. 3.1.1 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженому рішенням президії ТПП України від 15.07.2014 № 40(3), форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (Force Majeure) - це надзвичайні та невідворотні обставини, які об`єктивно впливають на виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків за законодавчими і іншими нормативними актами, дію яких неможливо було передбачити та дія яких унеможливлює їх виконання протягом певного періоду часу.

Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків. Непереборна сила (форс-мажорна обставина) повинна мати ознаки надзвичайності і невідворотності.

За загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

При цьому, сторона, яка не виконує зобов`язання, повинна довести існування конкретних обставин, які мають непереборний характер і які унеможливили виконання зобов`язання. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Відповідач вважає, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України настали форс-мажорні обставини, які засвідчені Торгово-промисловою палатою України листом № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.

Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 в справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд й у постанові від 16.07.2019 в справі №917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Відповідачем не надано належних та допустимих, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем за Договором, як і не надано обґрунтованих причинно-наслідкових зв`язків між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором.

З огляду на викладене, оскільки неналежне виконання грошового зобов`язання відповідачем за Договором підтверджується матеріалами справи, обставин, які є підставою для звільнення відповідача від відповідальності не наведено, позовна вимога про стягнення з відповідача пені, нарахованої на підставі пп. 4.2.1 Договору за несвоєчасне здійснення розрахунків, визнається судом обґрунтованою.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Позивач при нарахуванні пені за прострочення оплати послуг з водопостачання та водовідведення, спожиті відповідачем у лютому 2022 року (рахунок № 431 від 31.03.2022), не врахував, що останнім днем строку для здійснення відповідачем оплати послуг було 15.04.2022, а відтак днем, з якого зобов`язання відповідача стало простроченим, є 16.04.2022, у зв`язку з чим нарахування пені слід проводити саме з цієї дати.

За підрахунком суду, здійсненим не виходячи за заявлений позивачем період нарахування, розмір пені складає 3 616,34 грн.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем належними доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за Договором в розмірі 108 240,42 грн, в іншій частині судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 3 616,34 грн пені.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору, відповідно до положень ст. 129, ч. 3 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 2 480,50 грн. Решта сплаченого судового збору в розмірі 0,50 грн залишається за позивачем.

Керуючись статтями 129, 231, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі № 916/953/22 в частині позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Військсервіс-волонтер" заборгованості в розмірі 108 240,42 грн.

2. В іншій частині позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Військсервіс-волонтер" (Україна, 04116, м. Київ, вул. Маршала Рибалка, буд. 10/8; ідентифікаційний код: 40887542) на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса (Україна, 65058, м. Одеса, вул. Армійська, буд. 18; ідентифікаційний код: 08038284) пеню в розмірі 3 616 (три тисячі шістсот шістнадцять) грн 34 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 480 (дві тисячі чотириста вісімдесят) грн 50 коп.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 0,50 грн покласти на позивача.

6. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 05.10.2022

Суддя О.В. Нечай