Рішення № 106607651, 04.10.2022, Господарський суд м. Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" вул. Іллінська, 8, м. Київ, 04070

до Комунального підприємства "КИЇВПАСТРАНС" вул. Набережне Шосе, буд. 2, м. Київ, 04070

про стягнення 25 391,11 грн. в порядку регресу

Представники сторін: не викликались.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АРКС" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Комунального підприємства "Київпастранс" про стягнення 25 391,11 грн. в порядку регресу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "АРКС", внаслідок виплати на виконання умов Договору добровільного страхування наземного транспорту Програма "Класік" №92515а0кп від 16.07.2020 року страхувальнику страхове відшкодування в розмірі збитків, завданих застрахованому майну внаслідок страхового випадку (ДТП), набуто згідно статей 1166, 1187, 1191 Цивільного кодексу України право регресної вимоги до відповідача у справі як до особи, відповідальної за завдану шкоду, позаяк ДТП сталось під час виконання винною особою трудових обов`язків та перебування у трудових відносинах з відповідачем.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.11.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/18948/21, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, а також розмір заявлених позовних вимог господарським судом на підставі частини 2 статті 247 Господарського процесуального кодексу України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Крім того, вказаною ухвалою суду також витребувано у Моторного (транспортного) страхового бюро України (02002, м. Київ-2, а/с 272) інформацію щодо транспортного засобу «Богдан Т901.10» бортовий номер 1382.

Так, на виконання вимог ухвали суду від 26.11.2021 року через відділ діловодства суду 08.12.2021 року від Моторного (транспортного) страхового бюро надійшла інформація № 9-02/44321 від 08.12.2021 року щодо Полісу ЕР №202072051, забезпечений транспортний засіб Богдан А09202 державний номер НОМЕР_1 , яка судом долучена до матеріалів справи.

Суд зазначає, що відповідно до частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до приписів статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (пункт 5 частини 6 вказаної статті).

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду від 26.11.2021 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: 04070, м. Київ, вул. Набережне шосе, буд. 2, яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Судом встановлено, що про відкриття провадження у справі № 910/18948/21 відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення 03.12.2021 року поштового відправлення №0105491574263.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 26.11.2021 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

При цьому судом враховано факт ознайомлення 10.12.2021 представника КП «КИЇВПАСТРАНС» Сердюкова Олексія Сергійовича з матеріалами справи №910/18948/21 за клопотанням №06-1/1958 від 06.12.2021 року, що підтверджується розпискою останнього.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

Таким чином, оскільки Комунальне підприємство «КИЇВПАСТРАНС» не скористалося наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно визначення статті 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про страхування" добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. В силу пункту 6 частини 4 наведеної статті одним із видів добровільного страхування є страхування наземного транспорту.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 16.07.2020 року між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "АРКС" (страховик за договором, позивач у справі) та гр. ОСОБА_1 (страхувальник за договором) укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту Програма «Класік» № 92515а0кп (далі - Договір страхування), предметом якого відповідно до пункту 4 є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням наземним транспортним засобом та додатковим обладнанням до нього.

Відповідно до пункту 5 Договору страхування застраховано транспортний засіб марки Nissan Sentra, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2015 року випуску (далі - застрахований транспортний засіб).

Страхова сума становить 335 000,00 грн., франшиза за збитки у випадку пошкодження транспортного засобу внаслідок подій за ризиком ДТП - 1 % від страхової суми (пункти 9.2, 10.3, 11 Договору страхування).

Строк дії Договору страхування сторонами погоджено з 20.07.2020 року по 19.07.2021 року (пункт 17.1 Договору страхування).

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором страхування, який підпадає під правове регулювання параграфу 2 глави 35 Господарського кодексу України, глави 67 Цивільного кодексу України та Закону України "Про страхування".

Як передбачено статтею 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Аналогічні визначення поняття "договір страхування" містяться в статті 354 Господарського кодексу України та статті 979 Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень статті 981 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 18 Закону України "Про страхування" договір страхування укладається в письмовій формі, а також може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

За визначенням статті 8 Закону України "Про страхування" страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Страховим випадком є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Згідно з пунктами 9.2 та 23.2.2 Договору страхування до страхових ризиків належать збитки внаслідок ДТП - будь-яке пошкодження або знищення транспортного засобу, його окремих складових частин чи додаткового обладнання та/або комплектуючих елементів транспортного засобу внаслідок ДТП.

Як встановлено судом за матеріалами справи, а саме згідно відповіді від НПУ № 3021111304604923 та постанови Дніпровського районного суду м. Києва від 20.05.2021 року у справі №755/7166/21, копії яких наявні в матеріалах справи, 15 квітня 2021 року о 08 годині 30 хвилин гр. ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом «Богдан Т901.10» державний номер НОМЕР_3 , у м. Києві по проспекту Соборності, 28, не був уважним, своїми діями спричинив небезпеку іншим учасникам дорожнього руху, а також не дотримався безпечної дистанції та скоїв зіткнення з транспортним засобом Nissan Sentra, державний номер НОМЕР_2 , який рухався попереду, внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 988 Цивільного кодексу України страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 20 Закону України "Про страхування" до обов`язків страховика, зокрема, належить при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування, яке частиною 16 статті 9 даного Закону визначено як страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Згідно з частиною 1 статті 25 Закону України "Про страхування" виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Аналогічні приписи містяться в частинах 1, 2 статті 990 Цивільного кодексу України, згідно яких страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката); страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

За умовами пункту 25.1.3 Договору страхування у разі настання страхової події (ДТП) страхувальник зобов`язаний протягом 3 робочих днів з моменту настання події сповістити про це страховика шляхом надання заяви про настання події, що має ознаки страхового випадку та на виплату страхового відшкодування.

Так, страхувальник гр. ОСОБА_1 15.04.2021 року звернувся до страховика - Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" із заявою про подію та на виплату за договором добровільного страхування наземного транспортного засобу, копія якої наявна в матеріалах справи.

Відповідно до пункту 27.1 Договору страхування страхове відшкодування виплачується страховиком згідно з договором на підставі заяви страхувальника про подію та на виплату страхового відшкодування і страхового акту, який складається страховиком.

Згідно пункту 27.3 Договору страхування страховик повинен скласти страховий акт протягом 10 робочих днів, починаючи з моменту отримання заяви про подію та на виплату та інших документів та/або інформації згідно з розділами 24 та 26 договору.

Статтею 9 Закону України "Про страхування" визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством.

Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Відповідно до п. 27.13 Договору страхування при пошкодженні транспортного засобу розмір страхового відшкодування дорівнює розміру збитків, визначених в кошторисі збитків, за вирахуванням встановленої в розділі 10 Договору франшизи по відповідному ризику. При цьому розмір збитків визначається з урахуванням зазначених в розділі 14 Договору страхування (п.14.1) умов: «На базі авторизованої СТО за вибором страховика» - при розрахунку розміру страхового відшкодування в кошторис збитків включається вартість запасних частин, деталей, обладнання, матеріалів та ремонтних робіт, що визначаються виключно виходячи з відновлення пошкодженого транспортного засобу на базі СТО офіційних дилерських центрів за вибором страховика.

Як встановлено судом за матеріалами справи, відповідно рахунку ФОП Юр`єва Лариса Миколаївна №х28946 від 29.04.2021 року, копія якого наявна в матеріалах справи, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Nissan Sentra, державний номер НОМЕР_2 , визначена у розмірі 25 391,11 грн. (без ПДВ).

У зв`язку зі зверненням страхувальника до позивача з заявою про настання страхового випадку, останнім згідно умов Договору страхування вищезазначену дорожньо-транспортну пригоду від 15.04.2021 року було визнано страховим випадком та прийнято рішення про виплату страхового відшкодування, про що складено відповідний страховий акт №ARX2768518 від 30.04.2021 року та розрахунок страхового відшкодування, копії яких наявні в матеріалах справи.

Згідно вказаного страхового акту №ARX2768518 від 30.04.2021 року та розрахунку до нього, вартість матеріального збитку, завданого застрахованому позивачем транспортному засобу Nissan Sentra, державний номер НОМЕР_2 , визначена в сумі 25 391,11 грн. без ПДВ та дорівнює визначеній у вказаному рахунку №х28946 від 29.04.2021 року вартості запчастин та відновлювального ремонту автомобіля.

У відповідності до вказаного страхового акту сума страхового відшкодування в розмірі 25 391,11 грн. була виплачена безпосередньому виконавцю відновлювального ремонту автомобіля Nissan Sentra, державний номер НОМЕР_2 - ФОП Юр`євій Ларисі Миколаївні, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення від 05.05.2021 року № 776400 на суму 25 391,11 грн.

Заперечень щодо факту та розміру здійсненої позивачем виплати страхового відшкодування за Договором добровільного страхування наземного транспорту № 92515а0кп від 16.07.2020 року, а також перебування отриманих автомобілем марки Nissan Sentra, державний номер НОМЕР_2 , пошкоджень у причинно-наслідковому зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою, що сталася 15.04.2021 року, відповідачем суду не надано.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується виконання Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "АРКС" умов Договору страхування, а саме виплати страхового відшкодування в розмірі 25 391,11 грн. у зв`язку із настанням страхового випадку страхувальнику шляхом перерахування вартості відновлювального ремонту транспортного засобу марки Nissan Sentra, державний номер НОМЕР_2 , на розрахунковий рахунок ФОП Юр`євій Ларисі Миколаївні як СТО, яким здійснювався відновлювальний ремонт транспортного засобу.

Суд звертає увагу на те, що згідно з пунктом 1.6. Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003, відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника (-ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу, відповідно до пункту 2.3. Методики, це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.

Відповідно до статті 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

Водночас, як зазначено в прийнятих за результатами перегляду справ даної категорії постановах Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 922/4013/17, від 20.03.2018 у справі № 911/482/17, від 03.07.2019 у справі № 910/12722/18, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати.

Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Отже, наявність рахунку №х28946 від 29.04.2021 року та платіжного доручення № 776400 від 05.05.2021 року є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.

Пунктом 3 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків.

Цивільним кодексом України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (частина 1 статті 1187 Цивільного кодексу України).

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина 2 статті 1187 Цивільного кодексу України).

Згідно частиною 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Пунктом 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Наразі, вина особи, яка керувала під час скоєння ДТП транспортним засобом марки «Богдан Т901,10», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , встановлена у судовому порядку, а саме постановою Дніпровського районного суду у м. Києві від 20.05.2021 року у справі №755/7166/21, якою винним у вказаному ДТП, зокрема, у порушенні пункту 2.3 б, 2.3 д, 13.1 Правил дорожнього руху та вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, визнано гр. ОСОБА_2 , якого притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 50 (п`ятдесяти) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850,00 грн.

За приписами частини 1 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Згідно з частиною 2 статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно пункту 2.2 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі-Правила дорожнього руху) власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Таким чином, якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди.

Отже, за змістом статті 1187 Цивільного кодексу України суб`єктом відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є особа, яка фактично володіє об`єктом підвищеної небезпеки як на відповідній правовій підставі (будь-яке титульне володіння), так і без неї (безтитульне володіння), за виключенням умов, передбачених частиною 4 статті 1187 Цивільного кодексу України.

За приписами частини 1 статті 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Крім загальних підстав, необхідних для виникнення деліктної відповідальності за даною нормою необхідні спеціальні обов`язкові підстави, а саме виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків, виконання підрядником завдання замовника або здійснення підприємницької або іншої діяльності від імені товариства чи кооперативу.

Правовий зв`язок юридичної або фізичної особи з працівником втілюється у трудових відносинах та у відносинах служби (працівники Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України і військовослужбовців Збройних сил України та інших військових формувань) незалежно від характеру - постійні, тимчасові, сезонні або виконання іншої роботи за трудовим договором (постанова Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди").

Покладення обов`язку відшкодувати шкоду на юридичну або фізичну особу пояснюється тим, що працівник у даному випадку юридично втілює його волю. Тобто юридична або фізична особа реалізує свою цивільну правосуб`єктність, зокрема, деліктоздатність, через дії працівників. Отже, дії працівників юридично сприймаються як дії самої юридичної або фізичної особи.

Не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом під час виконання нею своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею не укладено цивільно-правовий договір.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 21 серпня 2020 року у справі № 905/1391/19, з аналізу змісту глави 82 Цивільного кодексу України вбачається, що законодавець розрізняє поняття "особа, яка завдала шкоду" та "особа, яка відповідає за шкоду". За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 Цивільного кодексу України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Така конструкція цивільно-правової відповідальності надає потерпілому можливість більш ефективно та оперативно захистити свої права та інтереси.

Виходячи із наведених норм права шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, який виконував трудові обов`язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується останнім, а не безпосередньо винним водієм.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі № 426/16825/16-ц зроблено висновок про те, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Тлумачення частини 1 статті 1172 Цивільного кодексу України свідчить, що відповідальність юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником, настає лише у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, а й заподіяв відповідну шкоду саме у зв`язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов`язків. Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов`язків працівника.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 21.02.2019 у справі №355/1394/16-ц. Схожі за змістом висновки зроблені і у постановах Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №640/4185/15-ц, від 05.05.2018 у справі №910/14685/17.

Як встановлено судом за матеріалами справи та вбачається з постанови суду від 20.05.2021 року у справі №755/7166/21, а також відповідачем не заперечується, гр. ОСОБА_2 , який керував автомобілем «Богдан Т901.10», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 та якого визнано винним у вчиненні 15.04.2021 року дорожньо-транспортної пригоди, на час скоєння останньої перебував в трудових відносинах з Комунальним підприємством «КИЇВПАСТРАНС», а саме працював на посаді водія та виконував свої службові обов`язки.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що гр. ОСОБА_2 вчинив дорожньо-транспортну пригоду під час використання ним службового автомобіля у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків, а тому КП «КИЇВПАСТРАНС» в силу приписів статті 1187 Цивільного кодексу України є відповідальною особою за заподіяну внаслідок ДТП шкоду.

Відповідно до частини 1 статті 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність усіх елементів складу правопорушення: протиправної поведінки; збитків та їх розміру; причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками; вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

В свою чергу, як зазначено в позовній заяві, оскільки станом на дату вчинення ДТП 15.04.2021 року цивільно-правова відповідальність відповідача за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та майну третіх осіб, внаслідок експлуатації транспортного засобу Богдан Т901.10, державний номер 1382, водій якого гр. ОСОБА_2 вчинив дорожньо-транспортну пригоду, не була застрахована за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а тому, на переконання позивача, саме відповідач несе відповідальність за шкоду, завдану застрахованому у позивача транспортному засобу Nissan Sentra, державний номер НОМЕР_2 .

Оскільки, як зазначено позивачем в позовній заяві, свої зобов`язання щодо сплати ПАТ «Страхова компанія «АРКС» суми страхового відшкодування у розмірі 25 391,11 грн. в порядку регресу всупереч вимогам чинного законодавства відповідач не виконав, у Комунального підприємства «КИЇВПАСТРАНС» утворилась заборгованість перед позивачем у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Отже, з виконанням страховиком на підставі договору добровільного майнового страхування свого обов`язку з відшкодування на користь потерпілого завданої йому внаслідок ДТП шкоди, до нього відповідно до приписів статті 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України переходить право регресної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

З огляду на вищевикладене, до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія «АРКС» як страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування, в межах виплаченої суми перейшло право вимоги до відповідача - КП «КИЇВПАСТРАНС» як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду.

Окремо суд зазначає, що в Законі України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Не зазначено про обов`язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов`язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.

Тому у контексті вказаних обставин справи суд зазначає, що у Законі України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачено обов`язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування; особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду.

У разі звернення із заявою безпосередньо до суду страховик з цього моменту має діяти відповідно до статті 36 вказаного Закону, та не позбавлений можливості, у разі відсутності заперечень проти позову, його визнати та сплатити страхове відшкодування або за наявності відповідних підстав відмовити у такій виплаті.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору добровільного страхування наземного транспорту Програма «Класік» № 92515а0кп від 16.07.2020 року та/або їх окремих положень суду не надано.

Наразі, в матеріалах справи наявна інформація МТСБУ №-02/44321 від 08.12.2021 року про страхове покриття, відповідно до якої цивільно-правова відповідальність осіб за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу Богдан А09202, державний номер НОМЕР_1 , була застрахована в Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «Брокбізнес» страхувальником - Комунальне підприємство «КИЇВПАСТРАНС» відповідно до Договору (полісу) ЕР №202072051 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - Поліс), з наступними умовами: франшиза - 0,00 грн.; страхова сума за шкоду майну - 130 000,00 грн., Поліс станом на момент скоєння ДТП 15.04.2021 року був чинний (термін дії з 30.12.2020 по 29.06.2021).

Отже, судом встановлено за матеріалами справи, що відповідно до страхового полісу ЕР №202072051 страховиком відповідача на момент вчинення ДТП 15.04.2021 року було Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Брокбізнес».

Суд зазначає, що спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до статті 6 вищевказаного Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

У відповідності до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно зі статтею 1194 Цивільного кодексу України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Згідно постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі №755/18006/15-ц викладено правову позицію, відповідно до якої покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 Цивільного кодексу України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, позивач не звертався до страховика відповідача - Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Брокбізнес» з вимогою про виплату страхового відшкодування у сумі 25 391,11 грн. та не отримав його відмову у виплаті такого відшкодування, а відразу пред`явив позовну вимогу про стягнення суми 25 391,11 грн. вартості матеріального збитку в порядку регресу до відповідача як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду.

З огляду на вказане суд відзначає, що покладання на відповідача обов`язку щодо виплати страхового відшкодування у сумі 25 391,11 грн., яке було виплачено позивачем потерпілій особі, суперечить статті 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки саме на Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Брокбізнес» як страховика відповідача покладений відповідний обов`язок у межах суми страхового відшкодування.

Окремо з урахуванням правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 910/2603/17 суд зазначає, що згідно пункту 4 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов`язку боржника третьою особою.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Виходячи з наведеного страховик внаслідок виконання обов`язку винної особи (боржника) перед потерпілим (кредитором), набуває прав кредитора в частині фактично сплаченого страхового відшкодування. При цьому деліктне зобов`язання не припиняться, але відбувається заміна сторони у цьому зобов`язанні (заміна кредитора) - замість потерпілої особи прав кредитора набуває страховик.

Перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов`язанні до страховика в порядку статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» є суброгацією.

При цьому, як зазначено в постанові ВП ВС, помилковим є ототожнення права вимоги, визначене статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України, із правом вимоги (регресу), визначеного статтею 1191 ЦК України, оскільки наведені норми регулюють різні за змістом правовідносини - суброгацію у страхових відносинах та регрес.

Так, на відміну від суброгації у страхових відносинах, де, як вже зазначено вище, право вимоги переходить від потерпілого (страхувальника) до страховика, а деліктне зобов`язання продовжує існувати, при регресі основне (деліктне) зобов`язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов`язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов`язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи.

В цілому, як за змістом статті 1191 так і за змістом статті 993 ЦК України і статті 27 Закону України «Про страхування», йдеться про виконання обов`язку боржника перед потерпілим третьою особою. Водночас ці норми встановлюють різний порядок виникнення прав вимоги до винної особи у деліктному зобов`язанні. Так, суброгація регулюється статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України, а регрес - статтею 1191 ЦК України: при суброгації у страхових відносинах деліктне зобов`язання продовжує існувати та відбувається лише заміна кредитора - право вимоги переходить від потерпілої особи до страховика; при регресі - право вимоги (регресу) виникає у третьої особи після виконання такою особою обов`язку боржника та, відповідно, припинення основного (деліктного) зобов`язання та виникнення нового (регресного) зобов`язання.

У деліктному зобов`язанні право вимоги до винної особи у особи, що відшкодувала шкоду потерпілому, виникає в порядку статті 1191 ЦК України. У спірних (страхових) відносинах застосуванню підлягають норми статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 ЦК України, які визначають спеціальний порядок переходу прав вимоги до винної особи від страхувальника (потерпілого) до страховика, що відшкодував шкоду потерпілому - суброгацію.

Таким чином, після виконання особою, що не завдавала шкоди, свого обов`язку щодо відшкодування потерпілому шкоди, завданої іншою особою, потерпілий одержує повне задоволення своїх вимог, і тому первісне деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням (ст.599 ЦК).

Отже, первісне (основне) деліктне зобов`язання та зобов`язання, що виникло з регресної вимоги, не можуть виникати та існувати одночасно, в той час як позивачем одночасно застосовано до спірних правовідносин приписи ст. 1191 ЦК України, згідно якої у деліктному зобов`язанні виникає право вимоги до винної особи у особи, що відшкодувала шкоду потерпілому, і ст. 993 ЦК та ст. 27 Закону України «Про страхування», позаяк, виникає в порядку статті 1191 ЦК України, які визначають спеціальний порядок переходу прав вимоги до винної особи від страхувальника (потерпілого) до страховика, що відшкодував шкоду потерпілому - суброгацію.

Враховуючи вищевикладене, за відсутності доказів звернення позивача до страховика відповідача - ПАТ «Страхова компанія «Брокбізнес» з вимогою про виплату страхового відшкодування у сумі 25 391,11 грн. та, відповідно, відсутності факту відмови відповідача у виплаті суми страхового відшкодування з підстав, передбачених статтею 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача страхового відшкодування в порядку регресу в сумі 25 391,11 грн. задоволенню не підлягають як безпідставні та необґрунтовані.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивач не довів в розумінні ст. 74 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, суд вважає за необхідне відмовити Приватному акціонерному товариству «Страхова компанія «АРКС» в задоволенні позову з огляду на його необґрунтованість та недоведеність.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно Закону України "Про судовий збір" та відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 73-80, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 04 жовтня 2022 року.

Суддя А.М. Селівон