Рішення № 106600982, 04.10.2022, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/40193/18

Провадження № 2/761/215/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2022 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі головуючого судді Макаренко І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Бест продукт» про стягнення заборгованості з виплати заробітньої плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсацію невикористаної відпустки та відшкодування моральної шкоди,

встановив:

Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив судстягнути з відповідача на свою користь заборгованість з виплати заробітньої плати в розмірі 10 168,91 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 18 486,00 грн., компенсацію невикористаної відпустки в розмірі 1 760,36 грн. та відшкодування моральної шкоди в розмірі 5 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 20.10.2017 товариством з обмеженою відповідальністю «Бест продукт» прийнято позивача на роботу за сумісництвом на посаду менеджера зі збуту. Позивач зазначає, що основним місцем її роботи на період трудової діяльності у відповідача було ТОВ «ГУДЗ ФУДЗ Україна». Позивачем не було виявлено бажання здійснити запис відомостей про роботу за сумісництвом у відповідача, тому трудова книжка зберігалася за основним місцем роботи позивача у ТОВ «ГУДЗ ФУДЗ Україна». 08.06.2018 позивача було звільнено з посади менеджера зі збуту ТОВ «Бест продукт» за угодою сторін. Позивач зазначає, що в день звільнення відповідачем не були виплачені позивачу кошти, а саме заробітна плата та компенсація за невикористану відпустку. Позивач неодноразово зверталася до відповідача із вимогами про виплату їй коштів при звільненні, однак такі вимоги були проігноровані відповідачем. Крім того, на думку позивача дії роботодавця щодо невиплати заробітної плати та не проведення розрахунків при звільненні, унеможливили забезпечення нормального існування позивача, призвели до скрутного матеріального становища останнього, що стало наслідком винекнення тяжкого психологічного стану позивача.

Ухвалою суду від 15.04.2019 було відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

04.06.2019 на адресу суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач просив відмовити у позовних вимогах ОСОБА_1 , оскільки вважає вимоги позивача безпідставними, оскільки ОСОБА_1 працювала на іншому підприємстві за основним місцем роботи, а на посаді менеджера зі збуту на ТОВ «Бест продукт» за сумісництвом - не повний робочий день, на умовах від 1 до 2 годин в робочий день. Окрім того, згідно Наказу ТОВ «Бест продукт» №5 від 20.04.2018 з 01.05.2018 по 31.05.2018 усім працівникам підприємства було надано відпустку за власний рахунок у зв`язку з відсутністю господарської діяльності на підприємстві. На думку відповідача вимоги позивача не відповідають дійсним обставинам справи та підлягають встановленню при розгляді судом справи в порядку загального позовного провадження.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Відповідно до ч. 6 ст. 279 ЦПК України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Враховуючи те, що при відкритті провадження судом було ухвалено проводити судовий розгляд цієї справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, то в силу положень ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Дослідивши матеріали справи та подані сторонами докази, суд встановив.

19.09.2018 позивачем на адресу відповідача направлено лист з вимогою про виплату заробітної плати при звільненні та виплату коштів за невикористану відпустку.

01.10.2018 позивачем на адресу відповідача направлено лист з повторною вимогою про виплату заробітної плати при звільненні та виплату коштів за невикористану відпустку.

Вказані вимоги відповідачем були проігноровані, інформації щодо вищевказаних вимог позивачу надано не було.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з ст. 97 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Згідно з частиною першою ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до частини першої ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника (стаття 117 КЗпП України).

Відповідно до ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Відповідно до правових позицій Верховного Суду України, викладених у постановах у справах №6-76цс14 від 02.07.2014, №6-837цс15 від 23.12.2015, визначальними є такі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої частиною першою статті 117 цього Кодексу.

У відповідності до положень ст. 83 КЗпП України, ст. 24 Закону України «Про відпустки», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. У разі звільнення керівних, педагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників, спеціалістів навчальних закладів, які до звільнення пропрацювали не менш як 10 місяців, грошова компенсація виплачується за не використані ними дні щорічних відпусток з розрахунку повної їх тривалості.

Згідно п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 середній заробіток обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата.

Згідно з пунктом 8 цього Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідачем до матеріалів поданого відзиву на позов, долучено розрахунок виплат ОСОБА_1 за кількість відпрацьованих днів та годин за період з жовтня 2017 по червень 2018, з якого вбачається, що позивач отримала надлишково перераховані кошти у розмірі 1 891, 45 грн.

20.04.2018 директором ТОВ «Бест продукт» Байдак О.С. видано Наказ №5, згідно якого наказано відпустити всіх працівників підприємства у відпустку без збереження заробітної плати на 30 днів з 01.05.2018 у зв`язку з тимчасовою відсутністю господарської діяльності на підприємстві.

Відповідно до фіскального чеку ПАТ «Укрпошта» поштового відправлення ОСОБА_1 за трек-номером №0303100074284, останній було відправлено відповідачем копію відзиву на позовну заяву, однак позивачем не надано суду будь-яких доказів на спростування викладених у відзиві на позов відомостей та заперечень щодо виплати відповідачем вказаних надлишкових сум.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано доказів перебування останнього у трудових відносина з відповідачем, зокрема наказу ТОВ «Бест продукт» про прийняття позивача на роботу або звільнення його з роботи, трудового договору, укладеного між сторонами на невизначений строк чи строкового трудового договору до закінчення строку його чинності, довідки про розмір заробітної плати (середнього заробітку) за час роботи у товаристві.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача заробітньої плати та компенсації невикористаної відпустки, задоволенню не підлягають.

Враховуючи, що позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди є похідними, то в їх задоволенні слід також відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами ст. 76-81 ЦПК України засобами доказування у цивільній справі є письмові, речові і електронні докази, висновки експерта, показання свідків. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання, отже вимоги позивача не знайшли свого підтвердження, а тому позов задоволенню не підлягає.

Згідно з ч. 1 і ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 1-18, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 274-282, 352-354 ЦПК України, ст. 171 ПК України, ст.ст. 83, 94, 97, 115-117, 233 КЗпП України, суд,

вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Бест продукт» про стягнення заборгованості з виплати заробітньої плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсацію невикористаної відпустки та відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складене 04.10.2022.

Суддя: