Рішення № 106595787, 30.09.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2022 року м. Київ № 640/26653/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарника К.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції у м. Києві

про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач), адреса: АДРЕСА_1 , адреса для кореспонденції: АДРЕСА_2 до Головного управління Національної поліції у м. Києві (далі по тексту - відповідач), адреса: 01601, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 15, в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у м. Києві щодо невнесення до наказу про звільнення від 16 серпня 2021 року №1029о/с інформації про невикористану ОСОБА_1 щорічну основну оплачувану та додаткову оплачувану відпустки та невиплату грошової компенсації за невикористану ОСОБА_1 щорічну основну оплачувану відпустку та додаткову оплачувану відпустку за 2020 рік у кількості 45 діб;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції у м. Києві виплатити грошову компенсацію за невикористану позивачем щорічну основну оплачувану відпустку та додаткову оплачувану відпустку за 2020 рік у кількості 45 діб у розмірі 20 241,58 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що з 05 жовтня 1998 року він був прийнятий на службу в органи внутрішніх справ, з 07 листопада 2015 року проходив службу в органах Національної поліції.

16 серпня 2021 року позивач звільнений зі служби в поліції з посади інспектора відділу диспетчерської служби управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування Головного управління Національної поліції у м. Києві згідно пункту 2 (через хворобу) частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» на підставі наказу №1029 о/с від 16 серпня 2021 року.

У вказаному наказі зазначено, що невикористана частина щорічної чергової та додаткової відпустки за 2021 рік складає 26 діб.

Проте, як вказує позивач, в нього залишилась невикористана щорічна чергова та додаткова оплачувана відпустки за 2020 рік у кількості 45 діб, про що відповідачем не зазначено у наказі про звільнення, що, на переконання позивача, позбавило його на отримання належної компенсації за дні невикористаної відпустки за час служби в поліції.

Позивач через свого представника звертався до відповідача з відповідними адвокатськими запитами щодо внесення змін до наказу про звільнення інформації про невикористані відпустки, проте, у задоволенні таких вимог було відмовлено, що стало підставою для звернення до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на положення статті 93 Закону України «Про Національну поліцію», Порядок виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року №260 та зазначив, що нормами законодавства не врегульовано питання компенсації невикористаної частини додаткової відпустки поліцейському за минулі роки та додаткових видів відпусток.

Більш того, представник відповідача зазначив, що наказ про звільнення є актом індивідуальної дії на підставі якого фінансовим відділом проводиться виплата коштів, а грошова компенсація за невикористану у році звільнення відпустку виплачується відповідно до чинного законодавства.

На підставі викладеного, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 вересня 2021 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивач проходив службу в органах Національної поліції та наказом Головного управління Національної поліції у м. Києві «Щодо особового складу» від 16 серпня 2021 року №1029 о/с відповідно до пункту 2 (через хворобу) частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» звільнений з посади інспектора відділу диспетчерської служби управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування 16 серпня 2021 року.

У вказаному наказі також зазначено, що невикористана частина щорічної чергової та додаткової оплачуваної відпустки за 2021 рік складає 26 діб.

У серпні 2021 року позивач через свого представника неодноразово звертався до Головного управління Національної поліції у м. Києві з адвокатськими запитами, в яких просив повідомити причини не зазначення у наказі про звільнення позивача невикористаної частини щорічної та додаткової оплачуваної відпустки за 2020 рік у кількості 45 діб.

Листом від 26 серпня 2021 року №60-073/125/26/01-2021 Головне управління Національної поліції у м. Києві повідомило представника позивача про відсутність підстав для внесення змін до наказу Головного управління Національної поліції у м. Києві від 16 серпня 2021 року №1029 о/с, посилаючись на положення частини 10 статті 93 Закону України «Про Національну поліцію».

В свою чергу, у відповідності до листа Головного управління Національної поліції у м. Києві від 13 жовтня 2021 року №10238вх/125/26/02-2021, позивач в 2020 році у щорічній та додатковій відпустках не перебував.

Незгода позивача з відмовою у внесенні змін до наказу про звільнення стала підставою для звернення до адміністративного суду з цією позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Законом України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі по тексту - Закон № 504/96-ВР) визначені державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Згідно зі статтею 4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина 1 статті 24 Закону № 504/96-ВР).

Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 КЗпП України.

Закон України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі по тексту - Закон № 580-VIII) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 60 Закону № 580-VIII).

Згідно з частинами 1 та 2 статті 92 Закону №580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Частинами 1-4 статті 93 Закону №580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.

Відповідно до частин 8-11 статті 93 Закону №580-VIII поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Частинами 1-2 статті 94 Закону №580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Положення Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 06 квітня 2016 року №260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за №669/28799 (далі по тексту - Порядок №260) визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання).

Пунктом 3 розділу І Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з абзацами 7 і 8 пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону №580-VIII. Так, поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Отже, Законом №580-VIII не врегульовані правовідносини щодо виплати поліцейському компенсації за не використану відпустку у попередні перед звільненням роки.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.

З огляду на відсутність правового врегулювання у Законі №580-VIII і Порядку №260 правовідносин щодо компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, при вирішенні вказаного спору суд застосовує КЗпП України і Закон №504/96-ВР.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону №504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 19 січня 2021 року у справі №160/10875/19, яка відступила від попередніх висновків Верховного Суду щодо питання виплати грошової компенсації за невикористану частину відпустки поліцейським.

Суд встановив, що позивач при звільненні з органів Національної поліції не використав щорічну основну та додаткову оплачувані відпустки за 2020 рік, залишок складає: основна - 30 діб, додаткова - 15 діб, загалом 45 діб, що підтверджується довідкою Головного управління Національної поліції у м. Києві від 13 жовтня 2021 року № 10238вх/125/26/02-2021.

Отже, позивач при звільненні зі служби в поліції має право на отримання грошової компенсації за невикористані ним дні відпусток за 2020 рік.

Доказів нарахування і виплати позивачу такої компенсації за 45 діб відпусток за 2020 рік матеріали справи не містять.

Враховуючи викладене, суд вважає, що бездіяльність відповідача щодо виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової та щорічної відпустки за 2020 рік є протиправною, тому, керуючись частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати Головне управління Національної поліції у м. Києві, окрім, нарахувати позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпусток за 2020 рік, оскільки лише одне зобов`язання виплатити її не є ефективним способом захисту порушеного права позивача.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції у м. Києві щодо невсенення до наказу від 16 серпня 2021 року № 1029 о/с інформації про невикористану позивачем щорічну оплачувану та додаткову оплачувану відпустку, суд враховує, що наказ від 16 серпня 2021 року № 1029 о/с як акт індивідуальної дії виконаний відповідачем і вичерпав свою дію у день звільнення позивача. А останній не заявляв вимоги про визнання цього наказу незаконним.

Таким чином, належним способом захисту прав позивача буде зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні щорічної чергової оплачуваної відпустки та додаткової оплачуваної відпустки за 2020 рік.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 9, статті 72, частин 1, 2, 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

На переконання суду, відповідачем не доведено правомірності вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 1816,00 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 908,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у м. Києві, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпусток за 2020 рік.

3. Зобов`язати Головне управління Національної поліції у м. Києві (01601, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 15, код ЄДРПОУ 40108583) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані 30 діб щорічної основної оплачуваної відпустки та 15 діб додаткової оплачуваної відпустки за 2020 рік.

4. У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 908,00 грн (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у м. Києві (01601, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 15, код ЄДРПОУ 40108583).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя К.Ю. Гарник