Рішення № 106581768, 22.09.2022, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" вересня 2022 р.м. Одеса Справа № 916/594/21Господарський суд Одеської області у складі:

Судді Гут С.Ф.,

при секретарі судового засідання Борисовій Н.В.,

за участю представників учасників справи:

від позивача: Танасійчук Г.М.,

від відповідача: не з`явився,

від третьої особи: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Одеської міської ради до відповідача Громадської організації Центр сприяння інвалідам Надія, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Департамент комунальної власності Одеської міської ради, в частині стягнення неустойки у сумі 3219906,34 грн.

Встановив:

09.03.2021 р. до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява Одеської міської ради (далі ОМР, Позивач) до Громадської організації Центр сприяння інвалідам Надія (далі ГО ЦСІ Надія, Відповідач), в якій просить:

- розірвати договір купівлі-продажу від 05.03.2018 р., укладений між територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради та Громадською організацією Центр сприяння інвалідам Надія щодо нежилих приміщень 1-го, 2-го, 3-го, 4-го поверхів та підвалу № 501 загальною площею 1790,9 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, 93, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. 05.03.2018 р. за № 371;

- стягнути з Громадської організації Центр сприяння інвалідам Надія неустойку у розмірі 3219906,34 грн.

В обґрунтування позовних вимог ОМР посилається на неналежне виконання ГО ЦСІ Надія умов договору купівлі-продажу від 05.03.2018 р. в частині сплати вартості об`єкту купівлі-продажу у сумі 15287400,00 грн., що еквівалентно 576102,56 дол. США по курсу НБУ станом на 05.03.2018 р. та сплати штрафних санкцій, які виникли у зв`язку із неналежним виконанням договору купівлі-продажу від 05.03.2018 р.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.03.2021 р. позовній заяві ОМР присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 916/594/21 та визначено суддю Господарського суду Одеської області Степанову Л.В. для розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.03.2022 р. прийнято позовну заяву ОМР до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/594/21, постановлено розглядати справу в порядку загального позовного провадження; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Департамент комунальної власності Одеської міської ради (далі Департамент, Третя особа).

Заперечуючи про задоволення позовних вимог ГО ЦСІ Надія посилається, серед іншого на пропуск ОМР строку позовної давності для звернення до суду із вимогою про стягнення 3219906,34 грн, та посилаючись на статті 256,257,258,267 ЦК України просить застосувати строк позовної давності до вимог ОМР про стягнення 3219906,34 грн неустойки, оскільки законодавцем встановлено спеціальний скорочений строк позовної давності в один рік до вимог про стягнення неустойки.

Департамент підтримав заявлені позовні вимоги на наполягав на задоволенні позову в повному об`ємі.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 29.06.2021 р., залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.10.2021 р., позов ОМР задоволено повністю; розірвано договір купівлі-продажу від 05.03.2018 р., укладений між територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради та Громадською організацією Центр сприяння інвалідам Надія щодо нежилих приміщень 1-го, 2-го, 3-го, 4-го поверхів та підвалу № 501 загальною площею 1790,9 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, 93, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. 05.03.2018 р. за № 371; стягнуто з Громадської організації Центр сприяння інвалідам Надія неустойки у розмірі 3219906,34 грн та 50658,60 грн судового збору.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.02.2022 р. рішення Господарського суду Одеської області від 29.06.2021 р. та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.10.2021 р. зі справи № 916/594/21 в частині вирішення спору про стягнення 3219906,34 грн неустойки скасовано. Справу в скасованій частині передано на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову в частині стягнення 3219906,34 грн неустойки є таким, що не ґрунтується на вимогах законодавства, адже Господарський суд Одеської області та Південно-західний апеляційний господарський суд при вирішенні спору зосередилися виключно на питанні доведення позивачем (ОМР) суб`єктивної обставини, через яку останній не знав про порушення свого цивільного права (внутрішні організаційні відносини між ОМР та її Департаментом), залишивши поза увагою необхідність доведення ОМР (позивачем), яка є стороною за Договором факту неможливості довідатися про порушення свого цивільного права та факт необізнаності про таке порушення; судами не встановлено обставин, що є визначальними і ключовими у цій справі у вирішенні питання про застосування позовної давності для звернення з вимогою про стягнення неустойки у судовому порядку, достеменно не з`ясували правової природи передбачених Договором нарахувань, які є предметом спору, неправильно застосували норми матеріального права, які регулюють питання позовної давності.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.05.2022 р. визначено суддю Господарського суду Одеської області Гута С.Ф. для розгляду справи 916/594/21.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 30.05.2022 р. суддею Гутом С.Ф. прийнято справу № 916/594/21 до свого провадження, призначено підготовче засідання на 23.06.2022 р. та запропоновано учасникам справи надати письмові пояснення з урахуванням змісту постанови Верховного Суду від 17.02.2022 р. по даній справі.

Ухвалами Господарського суду Одеської області від 23.06.2022 р. продовжено строк підготовчого провадження у справі № 916/594/21 на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 16.08.2022 р.

15.08.2022 р. ОМР представлено до господарського суду письмові пояснення, в яких посилається на приписи частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України, правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 р. у справі № 916/1467/19, зазначає про пропуску строку позовної давності з поважних причин, до яких посилаючись на приписи Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" відносить те, що представницькі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень, із чітким розмежуванням компетенції та повноважень ОМР та Департаментом, як одного із її виконавчих органів, до повноважень якого, зокрема, віднесено контроль за виконанням рішень ради, за виконанням сторонами умов договорів купівлі-продажу та своєчасністю надходження коштів, у той же час як до повноважень ОМР як колегіального органу віднесено затвердження продажу відповідних об`єктів комунальної власності. Повідомляє господарському суду про те, що договір-купівлі продажу укладено між територіальною громадою м. Одеси в особі ОМР, від імені якої, в свою чергу, діяв Департамент, однак ОМР звернулась з позовом до суду після отримання листа Департаменту від 11.11.2020 р. № 01-13/4561, в якому доводено до відома ОМР невиконання ГО ЦСІ Надія умов договору купівлі-продажу в частині своєчасної сплати коштів за об`єкт приватизації.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.08.2022 р. закрито підготовче провадження у справі № 916/594/21 та призначено справу до судового розгляду по суті на 29.08.2022 р.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 29.08.2022 р. відкладено розгляд справи на 22.09.2022 р.

У призначене на 22.09.2022 р. судове засідання представники ГО ЦСІ Надія та Департаменту не з`явились як і в інші судові засідання. Обізнаність Відповідача та Третьої особи про призначене на 22.09.2022 р. судове засідання підтверджується залишеними на рекомендованих повідомленнях про вручення поштових відправлень (ухвали суду від 29.08.2022 р.) розписками. Про інші засідання суду учасники повідомлялись в установленому законодавством порядку шляхом надсилання поштової кореспонденції суду як на поштові адреси, так і на адреси електронної пошти, які зазначені в наявних заявах по суті справи.

Представник Позивача підтримував заявлені позовні вимоги та наполягав на задоволення позову в повному обсязі.

Письмових пояснень з урахуванням змісту постанови Верховного Суду від 17.02.2022 р. по даній справі від інших учасників до Господарського суду Одеської області не надходило.

22.09.2022 р. судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку статті 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Приписами статті 14 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані докази, суд встановив:

Рішенням Одеської міської ради від 30.06.2016 р. № 785-VІІ внесено зміни до Переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню в інший спосіб, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 24.12.2014 р. № 6014-VІ, доповнивши його нежилими приміщеннями 1-го, 2-го, 3-го, 4-го поверхів та підвалу № 501 загальною площею 1790,9 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, 93, які підлягають викупу орендарем за грошові кошти (пункт 81).

05.03.2018 р. між територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради (Продавець) від імені якої діяв Департамент комунальної власності Одеської міської ради (Представник Продавця) та Громадською організацією Центр сприяння інвалідам Надія (Покупець) укладено Договір купівлі-продажу нежилих приміщень (Договір), відповідно до умов пункту 1.1 якого Продавець продав, а Покупець купив індивідуально визначене майно комунальної власності у вигляді нежилих приміщень 1-го, 2-го, 3-го, 4-го поверхів та підвалу № 501 загальною площею 1790,9 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, буд. 93, що відображено у технічному паспорті (об`єкт купівлі-продажу).

Об`єкт купівлі-продажу оцінено у розмірі 15287400 (п`ятнадцяти мільйонів двісті вісімдесят сім тисяч чотириста) гривень 00 копійок, податок на додану вартість (ПДВ) враховано до вказаної суми та складає 2547900 (дві мільйона п`ятсот сорок сім тисяч дев`ятсот) гривень 00 копійок, згідно з висновками оцінювача про ринкову вартість об`єкта незалежної оцінки нежилих приміщень 1-го, 2-го, 3-го, 4-го поверхів та підвалу № 501, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, буд. 93, що були виконані суб`єктом оціночної діяльності ТОВ СІНЕГРІЯ ІНВЕСТ, затвердженими наказом директора Департаменту від 05.03.2018 року № 114 (пункт 1.3 Договору).

Ціна продажу об`єкта, зазначеного у п.1.1 цього Договору, становить 15287400 (п`ятнадцяти мільйонів двісті вісімдесят сім тисяч чотириста) гривень 00 копійок, податок на додану вартість (ПДВ) враховано до вказаної суми та складає 2547900 (дві мільйона п`ятсот сорок сім тисяч дев`ятсот) гривень 00 копійок (пункт 1.4 Договору).

Покупець зобов`язаний сплатити ціну продажу об`єкта у розмірі 15287400,00 грн (валютний еквівалент 576102,56 дол. США за курсом, встановленим Національним банком України станом на 05.03.2018 р.), за рахунок власних коштів протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення договору (пункт 2.1 Договору).

Цей Договір є підставою для проведення розрахунків за об`єкти купівлі-продажу (пункт 2.3 Договору).

Передача об`єкта купівлі-продажу від Продавця до Покупця здійснюється у триденний строк після сплати Покупцем в повному обсязі ціни продажу об`єкта купівлі-продажу та оформляється Договором про повний розрахунок за придбаний об`єкт купівлі-продажу та Актом приймання-передачі, який підписуються одночасно Сторонами за цим Договором (пункт 3.1 Договору).

Право власності на об`єкт купівлі-продажу переходить до Покупця з моменту державної реєстрації права власності на придбаний об`єкт. Державна реєстрація здійснюється уповноваженим органом в порядку, встановленому чинним законодавством, після повної сплати коштів, передбачених розділом 2 Порядок розрахунків за придбаний об`єкт цього Договору, штрафних санкцій, що можуть виникнути у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за цим Договором, підписання Покупцем Договору про повний розрахунок за придбаний об`єкт купівлі-продажу та Акту приймання-передачі об`єкта, зазначеного у п.1.1 цього договору (пункт 3.2 останнього).

Покупець зобов`язаний у встановлений цим Договором термін сплатити ціну продажу об`єкта купівлі-продажу, штрафних санкцій, що можуть виникнути у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за цим Договором, підписати Договір про повний розрахунок за придбаний об`єкт купівлі-продажу та Акт приймання-передачі об`єкта, зазначеного у п.1.1. цього договору (пункт 5.4.1 останнього).

У разі несплати Покупцем коштів, передбачених розділом 2 Порядок розрахунків за придбаний об`єкт цього Договору, в термін, визначений п.2.1. цього договору Покупець сплачує на користь Продавця неустойку в розмірі 20 (двадцяти) відсотків ціни продажу об`єкта купівлі-продажу, зазначеної у п.1.4. цього Договору. У разі несплати ціни продажу об`єкта купівлі-продажу разом з неустойкою протягом наступних 30 (тридцяти) календарних днів даний Договір купівлі-продажу підлягає розірванню (пункт 6.1 Договору).

Представники Сторін свідчать та гарантують, що укладення цього договору відбувається у межах наданих повноважень, та вони (Представники Продавця та Покупця) діють в інтересах юридичних осіб, яких вони представляють, добросовісно і розумно та не перевищують своїх повноважень (пункт 8.6 Договору).

Цей Договір підлягає нотаріальному посвідченню. Договір складений у трьох примірниках, що мають однакову юридичну силу. Один примірник Договору зберігається в матеріалах нотаріальної справи приватного нотаріуса, а інші видаються Сторонам (пункт 8.7 Договору).

Договір підписано повноважними представниками, скріплено печатками контрагентів, посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. 05.03.2018 р. за № 371.

06.08.2020 р. Департаментом складено та надіслано ГО ЦСІ Надія претензію № 01-13/2882, в якій вимагає від відповідача здійснити у місячний термін сплату ціни продажу за договором купівлі-проваджу від 05.03.2018 р. об`єкта продажу у розмірі 15287400,00 грн та неустойку в сумі 3057480,00 грн.

11.11.2020 р. ДКВ ОМР складено на ім`я директора юридичного департаменту ОМР лист № 01-13/4561 (відповідно до відтиску календарного штемпелю юридичного департаменту ОМР лист отримано 12.11.2020 р.), в якому повідомляє, що ГО ЦСІ Надія в порушення умов договору купівлі-продажу від 05.03.2018 р. не сплачено на рахунок департаменту ціну продажу об`єкта купівлі-продажу.

Як вбачається з наданої до матеріалів справи інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 246863054 (станом на 04.03.2021 р.), власником приміщень загальною площею 1790,9 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, буд. 93, є Територіальна громада м. Одеси в особі ОМР. При цьому зазначене приміщення знаходиться в оренді до 23.10.2049 р. у ГО ЦСІ Надія на підставі договору оренди нежилих приміщень.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані докази, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків:

У відповідності до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Правочин, різновидом якого є договори основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, стаття 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Частиною 1 статті 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно із частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно із приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За правилами статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Приписами статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

В свою чергу, частинами 1 та 2 статті 67 ГК України передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В свою чергу, частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як встановлено статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Аналогічні положення містяться в частинах 1 та 7 статті 193 ГК України, в яких визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 692 ЦК України закріплено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Приписи частини 1 статті 693 ЦК України передбачають, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 3 Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) (останній був чинний на час укладання договору купівлі-продажу від 05.03.2018 р.) приватизація об`єктів малої приватизації здійснюється, зокрема шляхом викупу.

Частиною 1 статті 22 Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) встановлено, що право володіння, користування і розпорядження об`єктом приватизації переходить до покупця після сплати в повному обсязі ціни продажу об`єкта приватизації. У разі якщо об`єктом є нерухоме майно, право власності на нього переходить до покупця після державної реєстрації в установленому законом порядку права власності на придбаний об`єкт, яка здійснюється після сплати у повному обсязі ціни продажу об`єкта.

При цьому частинами 1 та 5 статті 23 Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) встановлено, що право власності на державне майно підтверджується договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації, а також актом приймання-передачі зазначеного майна. Договір купівлі-продажу державного майна підлягає нотаріальному посвідченню та у випадках, передбачених законом, державній реєстрації.

Договір купівлі-продажу є підставою для внесення коштів у банківську установу на обумовлений договором рахунок як оплату за придбаний об`єкт приватизації. Покупець зобов`язаний внести зазначені платежі протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу. У разі несплати коштів протягом зазначеного строку покупець сплачує на користь державного органу приватизації неустойку в розмірі 20 відсотків ціни продажу об`єкта. У разі несплати коштів згідно з договором купівлі-продажу разом з неустойкою протягом наступних 30 днів договір підлягає розірванню.

Господарський суд, проаналізувавши наведені вище норми матеріального права в аспекті спірних правовідносин, зазначає, що між сторонами виникли господарські зобов`язання, підставою яких є письмовий Договір купівлі-продажу від 05.03.2018 р.

В порушення приписів статей 525,526,610,629,655,692 ЦК України, частини 1 та 7 статті 193 та умов Договору ГО ЦСІ Надія як Покупцем не перерахувано ОМР як Продавцю визначену пунктами 1.3 та 1.4 ціну продажу об`єкта в сумі 15287400,00 грн з ПДВ, не дивлячись на те, що виконання зобов`язання відповідно до домовленості, закріпленої в пункті 2.1 Договору, та згідно частини 1 статті 530 ЦК України мало бути здійснено протягом тридцяти календарних днів з моменту нотаріального посвідчення цього Договору, тобто до 04.04.2018 р. включно.

При цьому ГО ЦСІ Надія як Покупцем не сплачено кошти згідно із договором купівлі-продажу від 05.03.2018 р. ані протягом 30 днів з дня укладення та його нотаріального посвідчення (05.03.2018 р.), ані протягом наступних 30 днів. Тобто, відповідачем не було сплачено кошти за договором протягом 60 днів з дня укладення та нотаріального посвідчення договору, що згідно із приписами частини 5 статті 23 Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) є підставною як для розірвання відповідного договору, так і стягнення на користь органу приватизації (ОМР) неустойки у розмірі 20% ціни продажу об`єкта приватизації.

Частиною 3 статті 14 ЦК України встановлено, що виконання цивільних обов`язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Частиною 1 статті 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно частини 1 статті 548 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

В силу частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Приписами статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

В статті 549 ЦК України надано визначення неустойки (штрафу, пені), під якою слід розуміти грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Неустойка це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.07.2018 р. у справі № 922/4400/17.

Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов`язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов`язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов`язання боржником. Разом з тим, пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов`язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов`язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов`язання (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 31.07.2019 р. № 910/3692/18).

В свою чергу пунктом 6.1 Договору передбачено, що у разі несплати Покупцем коштів, передбачених розділом 2 Порядок розрахунків за придбаний об`єкт цього Договору, в термін, визначений п.2.1. цього договору Покупець сплачує на користь Продавця неустойку в розмірі 20 (двадцяти) відсотків ціни продажу об`єкта купівлі-продажу, зазначеної у п.1.4. цього Договору. У разі несплати ціни продажу об`єкта купівлі-продажу разом з неустойкою протягом наступних 30 (тридцяти) календарних днів даний Договір купівлі-продажу підлягає розірванню.

При цьому пункт 2.1 Договору встановлює, що покупець зобов`язаний сплатити ціну продажу об`єкта у розмірі 15287400,00 грн (валютний еквівалент 576102,56 дол. США за курсом, встановленим Національним банком України станом на 05.03.2018р.), за рахунок власних коштів протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення договору.

Поряд із вищенаведеним, ГО ЦСІ Надія в ході розгляду справи зверталась із заявою про застосування строку позовної давності до вимог ОМР про стягнення 3219906,34 грн неустойки з підстав пропуску строку спеціальної позовної давності, встановленої до вимог про стягнення неустойки строком в один рік.

В той же час, статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

При цьому, статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, однак частиною 1 та пунктом 1 частини 2 статті 258 ЦК України встановлено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

У відповідності до частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Верховний Суд України у постанові від 18.05.2016 р. по справі № 6-474цс16 зазначив, що правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права. Отже, аналіз норм статті 266, частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Таким чином, якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її застосування обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на подання позову про стягнення такої санкції виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Господарський суд вважає, що саме тому законодавець і передбачив у статті 266 Цивільного кодексу України положення, відповідно до якого строк позовної давності щодо стягнення неустойки як додаткової вимоги спливає одночасно зі строком позовної давності до основної вимоги, оскільки в протилежному випадку, враховуючи, що спеціальний строк позовної давності щодо стягнення неустойки (1 рік) обчислюється за кожен день окремо, кредитор мав би можливість стягувати її, навіть якщо строк позовної давності до основної вимоги вже сплив.

Натомість, виходячи зі змісту пункту 6.1. договору, неустойкою забезпечувалося виконання зобов`язань відповідача в частині повної та своєчасної оплати ціни об`єкта приватизації, а саме, суми в розмірі 15287400,0 грн протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення договору. При цьому, згідно із вказаним пунктом договору, неустойка визначена в розмірі 20% ціни продажу об`єкта купівлі-продажу.

Таким чином, з огляду на те, що визначена в укладеному між сторонами договорі неустойка не нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, а є штрафом, який визначений у відсотковому відношенні до суми зобов`язання та має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов`язання, при вирішенні питання початку спливу позовної давності слід виходити з того, що право на стягнення неустойки за укладеним між сторонами договором купівлі-продажу від 05.03.2018 р. у ОМР виникло на наступний день після спливу 30-денного строку з моменту нотаріального посвідчення договору, встановленого для оплати вартості об`єкта купівлі-продажу, а саме: оскільки оплата вартості нежилих приміщень мала бути здійснена відповідачем до 04.04.2018 р. включено, тобто, 04.04.2018 р. є кінцевим строком виконання зобов`язань ГО ЦСІ Надія, то позовна давність для звернення ОМР з вимогою про стягнення неустойки почалась з наступного дня 05.04.2018 р.

З огляду на викладене, та враховуючи пункт 1 частини 2 статті 258 ЦК України, позовна давність для звернення ОМР з вимогою про стягнення неустойки сплинула 05.04.2019 р., а тому, звернувшись 05.03.2021 р. (відтиск штемпелю поштової установи із датою надсилання до суду) до господарського суду з цією позовною вимогою, пропустила строк позовної давності.

Під час розгляду справи ОМР у письмових поясненнях, з посиланням на частину 5 статті 267 ЦК України, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19, зазначено про існування поважних причин пропуску позовної давності, а саме, повідомлення Департаментом про несплату ГО ЦСІ Надія коштів лише у листопаді 2020 року шляхом направлення листа від 11.11.2020 № 01-13/4561.

Згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом строку позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13.05.2014 у справі № 3-14г14, у постановах Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 07.11.2018 у справі № 575/476/16-ц, на які посилається скаржник, а також у низці інших постанов Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 904/841/18, від 20.01.2020 у справі № 924/774/18, від 07.04.2021 у справі № 911/2669/19, від 13.10.2021 у справі № 914/687/20.

Господарський суд зауважує, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення ЄСПЛ у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства; рішення ЄСПЛ у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії).

З огляду на викладене, суд зобов`язаний у будь-якому випадку, в разі подання заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності, розглянути її, і якщо позовна давність спливла відмовити в позові у зв`язку із її закінченням за відсутності наведених позивачем поважних причин пропуску вказаного строку.

Водночас, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але, враховуючи право позивача згідно з нормами частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску строку позовної давності, саме на позивача покладено обов`язок доведення тієї обставини, що зазначений строк було пропущено з поважних причин. Це також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести відсутність об`єктивних перешкод для своєчасного звернення позивача з вимогою про захист порушеного права.

Подібна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 р. у справі № 706/1272/14-ц та від 21.08.2019 р. у справі № 911/3681/17.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні чинники (особа довідалася або повинна була довідатися про це порушення) чинники.

Початок перебігу позовної давності у даній справі для звернення до суду з вимогою про стягнення неустойки, передбаченої пунктом 6.1 договору, пов`язується з моментом коли ОМР (позивач у справі) довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила (у даному випадку, про невиконання відповідачем обов`язку, передбаченого договором, зі сплати коштів ціни продажу об`єкта нерухомого майна у термін 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення договору).

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами довідалася та могла довідатися у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Отже, законодавцем у частині 1 статті 261 ЦК України установлена презумпція можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому позивач повинен довести відповідно до вимог статті 74 ГПК України факт неможливості довідатися про порушення свого цивільного права та факт необізнаності про таке порушення (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.09.2019 р. зі справи № 910/14469/18, від 19.05.2020 р. зі справи № 33/5009/8037/11, від 26.05.2021 р. зі справи № 520/5517/17, від 27.05.2021 р. зі справи № 914/1201/19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 р. у справі № 907/50/16 зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15,16,20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Разом з тим, закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права у випадку подання позову з пропуском позовної давності, тому таке питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Наведена ОМР причина, через яку остання не знала про порушення свого цивільного права (внутрішні організаційні відносини між міською радою та департаментом цієї ж ради), є суб`єктивною обставиною, але міською радою (позивачем), яка є стороною за договором, не доведено факту неможливості довідатися про порушення свого цивільного права та факту необізнаності про таке порушення.

Господарський суд додатково звертає увагу ОМР на положення частини 1 статті 237 ЦК України, якими передбачено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє, та на приписи статті 239 ЦК України, якими встановлено, що правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Виходячи із преамбули договору купівлі-продажу Територіальна громада м. Одеси в особі Одеської міської ради (Продавець), від імені якої діє Департамент комунальної власності Одеської міської ради (Представник Продавця), з однієї сторони, та Громадська організація Центр сприяння інвалідам Надія (Покупець), з другої сторони, який свідчить про уповноваження створення Департаментом цивільних прав та обов`язків для ОМР шляхом укладення відповідного договору купівлі-продажу, що покладає на ОМР додаткові зобов`язання із контролю за вчиненими від її імені діями, а не очікування повідомлення від уповноваженої особи на невиконання контрагентом умов договору.

Таким чином, враховуючи, що: позовна давність для звернення ОМР з вимогою про стягнення неустойки за договором сплинула ще 05.04.2019 р; позов направлено до суду тільки 05.03.2021 р.; заявлення відповідачем про застосування до позовної вимоги про стягнення неустойки наслідків спливу спеціальної позовної давності; наведені позивачем причини пропуску строку звернення з даною позовною вимогою не є поважними, адже відсутність належної взаємодії між органами місцевого самоврядування не може вважатись поважною причиною несвоєчасного звернення до суду одним з них; не доведення ОМР, як сторони за договором, факту неможливості довідатися про порушення свого цивільного права та факту необізнаності про таке порушення, у задоволенні позовної вимоги про стягнення 3219906,34 грн неустойки слід відмовити у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

Крім того, як зазначено в описові частині рішення в матеріалах справи наявна інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 246863054 (станом на 04.03.2021 р.), із змісту якої вбачаєтеся зареєстроване за ГО ЦСІ Надія право оренди нежитлового приміщення (загальною площею 1790,9 кв.м., за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, буд. 93) на підставі укладеного з ОМР договору оренди, тобто між ОМР та ГО ЦСІ Надія, окрім договору купівлі-продажу існують взаємовідносини на підставі договору оренди одного і тож майна, що слугує додатковою підставою для висновку про презумпцію можливості ОМР бути обізнаної про невиконання Відповідачем обов`язку із своєчасної сплати коштів за договором купівлі-продажу.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Приписи статті 79 ГПК України встановлюють, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1-3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005 р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Пунктом 2 частини 1 та пунктом 1 частини 4 статті 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючисьст.ст.13,20,73,74,76,86,129,165,232,233,237,238,240,241

Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Одеської міської ради про стягнення з Громадської організації Центр сприяння інвалідам Надія неустойки у сумі 3219906,34 грн відмовити.

Витрати по сплаті судового збору за позовну вимогу про стягнення з Громадської організації Центр сприяння інвалідам Надія неустойки у сумі 3219906,34 грн покласти на Одеську міську раду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст складено 03 жовтня 2022 р.

Суддя С.Ф. Гут