Рішення № 106568757, 21.09.2022, Нововодолазький районний суд Харківської області

справа № 755/15099/21

провадження № 2/631/228/22

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2022 року селище міського типу Нова Водолага

Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Мащенко С. В.

за участю:

секретаря судового засідання Дядик С. В.

розглянувши заочно у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 1 приміщення суду в селищі міського типу Нова Водолага цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені та інтересах якої діє адвокат Гусарова Валерія Валеріївна АДВОКАТСЬКОГО ОБ`ЄДНАННЯ «ГУСАРОВА І ПАРТНЕРИ», до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС», із залученнямдо участіу справів якостітретіх осіб,які незаявляють самостійнихвимог щодопредмета спору,на сторонівідповідача: приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Горая Олега Станіславовича та приватного виконавця виконавчого округу у Харківській області Богатиренка Артура Ігоровича,- «Про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню»,-

в с т а н о в и в:

В провадженні суду відповідно до ухвали, постановленої 29.10.2021 року, знаходиться цивільна справа з єдиним унікальним № 755/15099/21 (провадження № 2/631/228/22) за позовом ОСОБА_1 , від імені та інтересах якої діє адвокат Гусарова В. В. АО «ГУСАРОВА І ПАРТНЕРИ», до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС», із залученнямдо участіу справів якостітретіх осіб,які незаявляють самостійнихвимог щодопредмета спору,на сторонівідповідача: приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Горая О. С. та приватного виконавця виконавчого округу у Харківській області Богатиренка А. І.,- «Про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню», в якому сторона позивача просить визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис вчинений приватним нотаріусом Житомирського нотаріального округу № 88600, а також стягнути понесені нею судові витрати на оплату судового збору та професійної правової допомоги в сумі 3908,00 гривень (а. с. 1 3, 30 - 34).

На обґрунтування своїх вимог позивач, від імені та інтересах якої діє адвокат Гусарова В. В. АО «ГУСАРОВА І ПАРТНЕРИ», зазначила,що 18.08.2021року напідставі постановипро арешткоштів боржника,виданої приватнимвиконавцем виконавчогоокругу Харківськоїобласті БогатиренкомА.І.було накладеноарешт нагрошові кошти ОСОБА_1 ,які містятьсяна відкритихрахунках,а такожкошти,що будутьна рахунках,відкритих післявинесення постанови.27.08.2021року позивачотримала постановуприватного виконавцявиконавчого округуХарківської областіБогатиренка А.І.про відкриттявиконавчого провадження№ 66467225від 18.03.2021року,та післяознайомлення звиконавчим провадженнямїй сталовідомо провчинення приватнимнотаріусом Житомирськогоміського нотаріальногоокругу ГораємО.С.виконавчого написуза №88600від 31.10.2020року про звернення стягнення заборгованості за кредитним договором № 5963694059 від 14.10.2019 року, укладеним між нею та ТОВ «Манівео Швидка фінансова допомога», правонаступником усіх прав та обов`язків якого на підставі Договору відступлення прав вимоги за кредитним договорами № 28/1118-01 від 28.11.2018 є ТОВ «Таліон Плюс». В свою чергу правонаступником усіх прав та обов`язків останнього на підставі Договору відступлення прав вимоги за кредитним договорами № 05/0820-01 від 05.08.2020 року є ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» в розмірі 22960,00 гривень, а також винагороди за вчинення виконавчого напису в розмірі 1200,00 гривень, а всього в розмірі 24160,00 гривень. Сторона позивача вважає, що виконавчий напис, який оскаржується, вчинений з грубими порушеннями відповідного порядку, оскільки нотаріус не отримував від відповідача та позивача первинні документи щодо видачі кредиту та здійснення його часткового погашення, відсутній оригінал самого кредитного договору та зроблений відповідачем розрахунок не слід вважати документом, що підтверджує безспірність вимог стягувача до боржника.

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області, постановленою 21.12.2021 року, закрито підготовче провадження у цій цивільній справі та призначено її до судового розгляду по суті (а. с. 54 - 57).

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, хоча про дату, час і місце засідання повідомлялася своєчасно та належним чином відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України, про причини своєї неявки суд не повідомила, однак скористалася правом, наданим їй частиною 1 статті 58 зазначеного кодексу, щодо участі у судовому процесі через представника адвоката АО «ГУСАРОВАІ ПАРТНЕРИ»(а. с. 5, 6, 46, 47, 84, 90).

Представник позивача адвокат Фалько Л. В. АО «ГУСАРОВА І ПАРТНЕРИ», яка діє за ордером (серії АХ № 1077110), виданим на підставі договору про надання правової допомоги № 117 від 18.08.2021 року, а також Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 2013 (бланк серії ХВ № 000304), виданим на підставі рішення Ради адвокатів Харківської області № 98 від 17.08.2016 року, у судове засідання також не з`явилася, про дату, час і місце засідання повідомлялася належним чином відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України, про причини своєї неявки суд не повідомила, однак надала заяву, зареєстровану за вхідним № ЕП-159/22-вх від 24.01.2022 року, з клопотанням про проведення розгляду справи за її відсутності (а. с. 46, 47, 71, 84, 86, 87).

Представник відповідача ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» у судове засідання теж не з`явився, про дату, час і місце засідання повідомлявся належним чином відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України, про причини своєї неявки суд не повідомив, заяв з клопотанням про відкладення або про розгляд справи за його відсутності не надавав (а. с. 84, 85).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай О. С., в підготовче судове засідання також не з`явився, про дату, час і місце засідання повідомлявся належним чином відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України, про причини своєї неявки суд не повідомив, заяв про відкладення або про розгляд справи за його відсутності не надавав (а. с. 84, 91).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - приватний виконавець виконавчого округу у Харківській області Богатиренко А. І., в судове засідання теж не з`явився, про дату, час і місце засідання повідомлявся належним чином відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України, про причини своєї неявки суд не повідомив, заяв про відкладення або про розгляд справи за його відсутності не надавав (а. с. 84, 88, 89).

Відповідно до змісту частини 1 статті 58 Цивільного процесуального кодексу України сторона може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника, а згідно з частиною 1 статті 223 цього ж кодексу неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Крім того, на підставі частини 3 статті 211 наведеного кодифікованого процесуального закону України особи, які беруть участь у справі, мають право заявити клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Про наявність такого клопотання у сторони позивача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бригіди В. О. свідчать їх відповідні заяви та клопотання, долучені до матеріалів справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги те, що підстав для визнання необхідним давання учасниками справи особистих пояснень не має, суд вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності.

Також, згідно з приписом частини 1 статті 280 Цивільного процесуального кодексу України у зв`язку із неявкою в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності, суд вирішив можливим справу розглянути на підставі наявних в ній доказів та ухвалити заочне рішення, про що не заперечував позивач.

Відтак, здійснюючи правосуддя на засадах змагальності й рівності учасників судового процесу перед законом і судом, всебічно, повно, об`єктивно, справедливо, неупереджено та своєчасно з`ясувавши всі обставини справи і всі фактичні данні в межах заявлених вимог, що мають значення для вирішення справи за суттю й на які сторона позивача посилались як на підставу своїх вимог, перевіривши їх доказами, отриманими відповідно до правил цивільного процесуального кодифікованого закону й безпосередньо дослідженими у судовому засіданні, що відповідають вимогам закону про їх належність, допустимість, достовірність та достатність, а саме: дослідивши письмові докази у справі,- суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року шляхом реорганізації (злиття) Валківського районного суду, Коломацького районного суду та Нововодолазького районного суду Харківської області утворено Валківський окружний суд у Валківському, Коломацькому та Нововодолазькому районах Харківської області із місцезнаходженням у містах Валках, селищі міського типу Новій Водолазі та селі Різуненковому Коломацького району Харківської області.

За змістом пункту 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року районні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.

Окрім того, Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів», що набрала чинності 19.07.2020 року, змінений адміністративно-територіальний устрій нашої Держави.

Зокрема, відповідно до підпункту 20 пункту 3 та абзаців 3 і 6 підпункту 20 пункту 1 цієї Постанови ліквідований Нововодолазький район Харківської області та утворені Красноградській район Харківської області (з адміністративним центром у місті Красноград) у складі території Старовірівської сільської територіальної громади та Харківський район Харківської області (з адміністративним центром у місті Харків) у складі території Нововодолазької селищної територіальної громади, що затверджені Кабінетом Міністрів України, тощо.

При цьому, як чітко визначив законотворець у пункті 6 своєї Постанови, у продовж тримісячного строку з дня набрання нею чинності Кабінет Міністрів України повинен привести свої нормативно-правові акти у відповідність із нею та забезпечити таке приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів.

Одночасно із цим, приписами статті 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями), а також статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», закріплено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності, спеціалізації, інстанційності і визначається законом.

Натомість, закон, який змінює існуючу систему судоустрою та приводить її у відповідність до нового адміністративно-територіального устрою, не прийнятий, Валківський окружний суд на цей час свою діяльність не розпочав, а тому справа перебувала на розгляді належного та повноважного суду.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходить з того, що завданням цивільного судочинства, визначеним у частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України, є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Тому згідно із частиною 1 статті 4 цього ж нормативно-правового акту, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Отже, суд відповідно до приписів частини 1 статті 13 цивільного процесуального кодифікованого закону України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

При цьому частиною 1 статті 77 вказаного нормативно-правового документа визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

У відповідності до припису частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 цивільного процесуального кодифікованого закону України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу.

Одночасно із цим, згідно з частиною 2 статті 77 та частиною 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

В ході розгляду справи в межах заявлених вимог та зазначених і доведених обставин, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини, що мають значення для вирішення справи за суттю.

Виконавчим написом, вчиненим 31.10.2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О. С. відповідно до пункту 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, та зареєстрованим в реєстрі за № 88600, запропоновано стягнути на користь ТОВ «ФК«ОНЛАЙН ФІНАНС»,що є правонаступником усіх прав та обов`язків ТОВ «Таліон Плюс» на підставі Договору відступлення прав вимоги за кредитним договорами № 05/0820-01 від 05.08.2020 року, яке в свою чергу є правонаступником усіх прав та обов`язків ТОВ «Манівео Швидка фінансова допомога» на підставі Договору відступлення прав вимоги за кредитним договорами № 28/1118-01 від 28.11.2018, з ОСОБА_1 заборгованість, що виникла по кредитному договору № 963694059 від 14.10.2019 року. Строк платежу за кредитним договором настав, боржником допущено прострочення платежів. Сума, що підлягає стягненню, за період з 05 серпня 2020 року по 05 серпня 2020 року та складає у загальному розмірі 24160,00 гривень, з урахуванням: прострочення заборгованості за сумою кредиту 6250,00 гривень; простроченої заборгованості по несплаченим відсотками за користування кредитом 13585,00 гривень; строкової заборгованості за штрафами і пенями 3125,00 гривень та витрати за вчинення виконавчого напису 1200,00 гривень (а. с. 9).

Постановою приватного виконавця Богатиренка А. І., що винесена 18.03.2021 року на бланку серії ВП № 64877100, відкрито виконавче провадження за виконавчим написом № 88600 від 31.10.2020 року, що вчинений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О. С., про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» заборгованості за кредитним договором в розмірі 24160,00 гривень (а. с. 12).

Під час вирішення спірних правовідносин суд виходить з того, що їх правове регулювання здійснюється нормами Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року Законом № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями), Цивільного кодексу України № 435-ІV від 16.01.2003 року (із змінами та доповненнями), Закону України «Про нотаріат» № 3425- XII від 02.09.1993 року (із змінами та доповненнями), Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року (із змінами та доповненнями), Переліку документів, за яким стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999 року (із змінами та доповненнями) та постанови Великої Палати Верховного Суду, прийнятої 21.09.2021 року в межах справи з єдиним унікальним № 910/10374/17 (провадження № 12-5гс21).

Отже, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 Цивільного процесуального кодексу України).

Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист (пункт 2 рішення Конституційного Суду України від 25.12.1997 року у справі № 9-зп).

Частина 2 статті 129 Основного Закону нашої держави визначає засади судочинства, однією з яких (пункт 3 вказаної частини) є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Цивільний кодекс України у своїх статтях 1 та 2 регламентує, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, якими є фізичні та юридичні особи.

За змістом статей 15 і 16 цього ж кодексу кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, якими, зокрема, є: справедливість, добросовісність та розумність. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого або майнового інтересу.

Відповідно до статті 18 Цивільного кодексу України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку, встановлених законом.

Частина 1 статті 1 Закону України «Про нотаріат» визначає нотаріат в Україні як систему органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Відтак, з огляду на пункт 19 статті 34 вказаного Закону нотаріуси вчиняють, зокрема, й виконавчий напис, що є у свою чергу відповідною нотаріальною дією.

Слід зазначити, що нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції, не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує, а лише підтверджує право стягувача на стягнення грошових сум або витребування майна від боржника, та має на меті надати стягувачові можливість в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

За змістомстатті 87Закону України«Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Втім, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, не тільки повинно існувати на момент звернення, а й бути безспірним.

Про обов`язковість безспірності заборгованості чи іншої відповідальності боржника як умови вчинення нотаріусом виконавчого напису мовить стаття 88 Закону України «Про нотаріат», якою передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Вказане підтверджується й Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, зокрема, підпунктом 3.1 та 3.3 пункту 3 глави 16 «Вчинення виконавчих написів» його розділу ІІ, де обумовлено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року.

В цій частині суд спирається на правозастосовну практику Великої Палати Верховного Суду, яка у своїй постанові, прийнятій 02.07.2019 року в межах справи з єдиним унікальним № 916/3006/17 (провадження № 12-278гс18), зробила висновок про те, що строк вчинення виконавчого напису є таким самим, що й позовна давність для звернення до суду.

Оскільки, статтею 254 Цивільного кодексу України позовна давність визначена як строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, а приписом статті 257 цього ж кодексу зазначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, тому загальний строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису становить саме цей строк.

Підпунктом 3.4 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України регламентовано, що строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу.

Зі змісту матеріалів справи вбачається, що підставою для вчинення 31.10.2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О. С. виконавчого напису, зареєстрованого в реєстрі за № 88600, є, перш за все, кредитний договір від 14.10.2019 року між ТОВ «Манівео Швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 .

Пунктом 1 частини 1 та пунктом 1 частини 2 статті 207 Цивільного кодексу України обумовлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, а також якщо він підписаний його стороною (сторонами).

При цьому як роз`яснює зміст частини 1 статті 626 цього ж кодексу договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За таких підстав та з огляду на те, що жоден з учасників цього провадження не оспорюють цього факту, кредитний договір між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео Швидка фінансова допомога» вважається укладеним.

Втім, у відповідності до підпунктів 3.2 і 3.5 наведеного вище пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, що затверджений постановою КабінетуМіністрів України №1172 від 29.06.1999 року.

Приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай О. С., вчиняючи виконавчий напис, що оспорюється, спирався на зміст вказаної постанови, зокрема, її пункту 2, де чітко вказано, що підставою для вчинення виконавчого напису нотаріуса є оригінал кредитного договору та засвідчена стягувачем виписка з рахунку боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Між тим, сам по собі факт подання стягувачем відповідних документів нотаріусу для одержання виконавчого напису за кредитним договором, за яким боржником допущено прострочення платежів за зобов`язанням , не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

До такого висновку прийшла Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові, прийнятій 16.05.2018 року у межах справи з єдиним унікальним № 320/8269/15-ц (провадження № 14-83цс18).

Також Велика Палата Верховного Суду у пункті 34 своєї постанови, прийнятої 15.01.2020 року у межах справи з єдиним унікальним № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19), вказала, що вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком. Для правильного застосування положень статей 87, 88Закону України«Про нотаріат» у такому спорі, суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду відповідає висновкам, викладеним у раніше ухвалених нею постановах від 27.03.2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) та від 02.07.2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 14-278гс18) з подібних правовідносин, відступати від яких немає підстав.

Пунктом 10 Узагальнення судової практики розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні, затверджених Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 2 від 07.02.2014 року, судам нижчих інстанцій надані роз`яснення, щодо яких їм слід мати на увазі, що, виконавчий напис вчиняється виключно за документально оформленими вимогами, які викладені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, тільки за наявності всіх умов, передбачених Законом № 3425-XII. Безспірність вимог визначається не нотаріусом або стягувачем, а відповідно до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Нотаріус лише перевіряє безспірність заборгованості по наданим документам. У разі вчинення виконавчого напису за відсутності доказів, які б підтверджували факт безспірної заборгованості, такий виконавчий напис має визнаватися таким, що не підлягає виконанню. Належними доказами, які б підтверджували наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлювали розмір заборгованості, могли бути первинні документи, оформлені відповідно до вимог статті 9 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Отже, однією з об`єктивних причин оскарження виконавчих написів є поверхневий підхід нотаріуса до вирішення питання про можливість вчинення виконавчого напису у кожному конкретному випадку. Поза увагою нотаріуса часто лишається те, що стягувачі, звертаючись за вчиненням виконавчого напису, необґрунтовано завищують суми своїх вимог, включаючи до їх складу всі санкції, комісії, винагороди, або звертаються про стягнення спірного боргу.

Аналізуючи викладене вище та наявні матеріали справи, суд вбачає наявність спірності заборгованості за кредитними зобов`язаннями ОСОБА_1 перед ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС», на що помилково, всупереч вимог чинного законодавства не звернув уваги приватний нотаріус.

Також безпідставно приватний нотаріус застосував пункт 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, з огляду на таке.

Статтею 87Закону України«Про нотаріат» визначено, що перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Такий перелік затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999 року (із змінами та доповненнями), який серед інших вбачає можливість вчинення виконавчого напису щодо стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами (пункт 1 Переліку).

Відтак, одним з документів, за яким стягнення заборгованості провадилось у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, були нотаріально посвідчені угоди, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення на заставлене майно.

В подальшому,26.11.2014року КабінетМіністрів Українисвоєю Постановою№ 662«Про внесеннязмін допереліку документівза якимистягнення заборгованостіпровадиться убезспірному порядкуна підставівиконавчих написів»,що набралачинності 10.12.2014року, змінив у розділі «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами» слово «угода» на слово «договори» та доповнив перелік наступним розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин».

Тобто, з моменту набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року, одними з документів, за яким стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, стали:

1)пункт 1 Переліку це нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення на заставлене майно;

2)пункт 2 Переліку кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями.

Проте, постановою Київського апеляційного адміністративного суду, прийнятою 22.02.2017 року у справі з єдиним унікальним № 826/20084/14, вище вказану Постанову Кабінету Міністрів України визнано незаконною та нечинною в частині, зокрема, доповнення Переліка документів розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин». Вказана постанова відповідною ухвалою Вищого адміністративного суду України, постановленою 01.11.2017 року залишена без змін.

Відповідно до частин 8 і 11 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, яка діяла до 15.12.2017 року, суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині. Резолютивна частина постанови суду про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.

У частині 5 статті 254 вказаного вище кодексу зазначено, що постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п`ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

З огляду на зміст статті 255 того ж процесуального кодифікованого закону України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов`язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Судове рішення про визнання протиправним (незаконним) та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень має ті ж наслідки, що і визнання такого акта чи окремих його положень такими, що втратили чинність (скасовані) органом, уповноваженим приймати або скасовувати такий акт. Отже, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Таким чином, постанова Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11. 2014 року, якою вносилися зміни до Переліку документів, що передбачали можливість вчинення нотаріусами виконавчих написів на кредитних договорах, не посвідчених нотаріально, втратила чинність (у частині) 22.02.2017 року з набранням законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду у справі № 826/20084/14.

Таким чином, з цього моменту кредитний договір, який не є нотаріально посвідченим, не входить до переліку документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.

До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду своїй постанові, прийнятій 21.09.2021 року в межах справи з єдиним унікальним № 910/10374/17 (провадження № 12-5гс21).

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у пунктах 88 89 наведеної постанови звертає увагу на те, що виконання судового рішення про присудження полягає у вчиненні певних дій або в утриманні від певних дій, передбачених судовим рішенням. Наприклад, за судовим рішення про стягнення коштів відповідач повинен сплатити позивачу відповідну суму; за рішенням про припинення дії, яка порушує право, відповідач повинен утриматись від відповідних дій тощо. Водночас інші судові рішення, зокрема рішення про визнання права, про зміну правовідношення, виконанню не підлягають, оскільки такі судові рішення безпосередньо створюють відповідний правовий ефект: призводять до усунення правової невизначеності, змінюють правовідношення. Безпосередній правовий ефект створює і судове рішення про визнання незаконним та нечинним нормативно-правового акта: такий акт втрачає чинність з моменту набрання законної сили судовим рішенням. Указане судове рішення не потребує його виконання.

Таким чином, вчиняючи 31.10.2020 року виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 88600, приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай О. С. неправомірно керувався пунктом 2 Переліку документів у редакції постанови № 662 від 26.11.2014 року, яка на той час вже була нечинною згідно з постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі № 826/20084/14, резолютивна частина якої була опублікована в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» № 23 від 21.03.2017 року.

До такого висновку суд приходить, керуючись правозастосовною практикою, викладеною Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України, який, з огляду на імперативну норму пункту 6 частини 2 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями), забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій (тобто сталість та єдність судової практики) у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, а саме: постанову Великої Палати Верховного суду, прийняту 21.09.2021 року в межах справи з єдиним унікальним № 910/10374/17 (провадження № 12-5гс21), де у пунктах 93 - 95 вказано, що оскаржений виконавчий напис, вчинений нотаріусом 27.03.2017 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі № 826/20084/14. Укладений між банком та позивачем кредитний договір, який був наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника. Зазначене вище дає підстави для визнання спірних виконавчих написів № 779 та № 780 такими, що не підлягають виконанню, у зв`язку із недотриманням приватним нотаріусом під час їх вчинення вимог статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» та Переліку документів. Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

З огляду на наведені норми закону, проаналізувавши всі наявні і безпосередньо досліджені у судовому засіданні докази у їх сукупності, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача та можливість задоволення її позову шляхом визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис № 88600, вчинений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О. С. від 31.10.2020 року, щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості на користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС», в загальній сумі 24160,00 гривень.

Ухвалюючи рішення та задовольняючи позов ОСОБА_1 , від імені та інтересах якої діють адвокати АО «ГУСАРОВА І ПАРТНЕРИ», до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС», із залученнямдо участіу справів якостітретіх осіб,які незаявляють самостійнихвимог щодопредмета спору,на сторонівідповідача: приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Горая О. С. та приватного виконавця виконавчого округу у Харківській області Богатиренка А. І.,- «Про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню», суд вважає за необхідне вирішити згідно з підпунктом 6 частини 1 статті 264 Цивільного процесуального кодексу України й питання про розподіл між сторонами у справі судових витрат.

Так, відповідно до вимог частини 1 та 2 статті 141 зазначеного цивільного процесуального кодифікованого закону України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тоді як інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приписи частини 1 та 2 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України передбачають, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Таким законом є Закон України «Про судовий збір» № 3674-VІ від 08.11.2011 року (із змінами та доповненнями), який встановлює правові засади справляння, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та його повернення.

Положеннями статті 1 зазначеного Закону визначено, що судовий збір це збір, який справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат.

Згідно із абзацом 1 частини 1 статті 3 вказаного вище нормативно-правового акту, судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством України.

На підставі приписів абзацу 2 підпункту 2 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» (із змінами та доповненнями) за подання до суду фізичною особою позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду.

Із зазначеним позовом до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС», із залученнямдо участіу справів якостітретіх осіб,які незаявляють самостійнихвимог щодопредмета спору,на сторонівідповідача: приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Горая О. С. та приватного виконавця виконавчого округу у Харківській області Богатиренка А. І.,- ОСОБА_1 , від імені та інтересах якої діяла адвокат Гусарова В. В. АО «ГУСАРОВА І ПАРТНЕРИ», звернулась у 2021 році.

Пунктом 9 частини 1 статті 40 Бюджетного кодексу України № 2456-VІ від 08.07.2010 року (із змінами та доповненнями) визначено, що розмір прожиткового мінімуму на відповідний бюджетний період у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для основних соціальних і демографічних груп населення визначається Законом про Державний бюджет України.

Відповідно до приписів абзацу 3 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» № 1082-IX від 15.12.2020 року з 01 січня 2021 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб встановлений в сумі 2270 гривень, а тому за подання до суду цієї позовної заяви позивач повинен був сплатити судовий збір у розмірі 908,00 гривень, виходячи з розрахунку: 2270 гривень х 0,4 = 908,00 гривень.

На виконання вимог частини 4 статті 177 Цивільного процесуального кодексу України до позовної заяви ОСОБА_1 , від імені та інтересах якої діє АДВОКАТСЬКЕ ОБ`ЄДНАННЯ «ГУСАРОВА І ПАРТНЕРИ», додала документ, що підтверджує сплату судового збору саме у необхідному розмірі (а. с. 4).

Крім того, з положень пункту 1 частини 3 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України убачається, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Так, право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях № 13-рп/2000 від 16.11.2000 року та № 23-рп/2009 від 30.09.2009 року, зокрема, в останньому обумовлено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

З огляду на приписи статей 1 та 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» № 5076-VI від 05.07.2012 року (із змінами та доповненнями) договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. При цьому, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Прядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для його зміни, порядок сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Він має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Положеннями статті 15 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

З огляду на приписи частини 1 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Правове регулювання відносин, пов`язаних з розподілом судових витрат на правничу допомогу адвоката здійснюється вищенаведеною статтею, зокрема її частинами 2 4.

Так, як регламентоване зазначеними нормами цивільного процесуального права, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, практична реалізація законодавчо встановленого принципу відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу відбувається наступним чином:

1)попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 Цивільного процесуального кодексу України);

2)визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 цього ж кодексу);

3)розподіл судових витрат між сторонами (статті 141 наведеного кодифікованого процесуального закону).

З доданих до позову документів вбачається, що професійну правничу допомогу ОСОБА_1 надала ОСОБА_2 АО «ГУСАРОВА І ПАРТНЕРИ» яка є адвокатом, оскільки має відповідне свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, видане 27.04.2016 року, й діє за договором про надання правової допомоги (договору про надання юридичних послуг № 117, укладеного 18.08.2021 року між нею та ОСОБА_1 ) (а. с. 5, 6).

Відповідно до копії квитанції № 1-1877К від 20.08.2021 року, ОСОБА_1 на реквізити АО «ГУСАРОВА І ПАРТНЕРИ» сплатила 3000,00 гривень із призначенням платежу: «оплата за юридичні послуги, предоплата по договору № 117 від 18.08.2021 року, без ПДВ, від ОСОБА_1 » (а. с. 7).

Частина 3 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України наголошує на необхідності врахування судом при вирішенні питання про розподіл судових витрат:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Одночасно з цим, норми права, що містяться у частинах 5 та 6 статті 137 цивільного процесуального кодифікованого закону України, визначають, що у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні сум відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Згідно зі статтею 17 Закону України «При виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», національні суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Отже, Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, притримується аналогічної правової позицію, про що свідчать його рішення від 12.10.2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34 36), від 26.02.2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) тощо, в яких зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Частиною 8 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Тобто сама заінтересована сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

До такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах, прийнятих 19.02.2020 року в межах справи з єдиним унікальним № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) та 12.05.2020 року в межах справи з єдиним унікальним № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19).

Також суд застосовує й висновки Великої Палати Верховного Суду, зроблені ним у постанові, прийнятій 20.09.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18), а саме: на підтвердження розміру витратна професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або іншій банківській документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

Отже, враховуючи наведене, суд вважає, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, визначений договором про надання правничої допомоги (Договором про надання юридичних послуг № 117 від 18.08.2021 року), відповідає обсягу наданих нею послуг і виконаних робіт, є співмірним із складністю справи, обсягом та часом, витраченим адвокатом на їх виконання, а також вартості, вже сплаченої їй позивачем.

Відтак, суд робить обґрунтований висновок про те, що позивач ОСОБА_1 понесла судові витрати на правничу допомогу адвоката Гусарової В. В. АО «ГУСАРОВА І ПАРТНЕРИ» за цим позовом в сумі 3000,00 гривень.

Приходячи до такого, суд ураховує, що відповідач не надав клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, хоча і був обізнаних про їх суму.

Таким чином, з відповідача на користь позивача слід стягнути понесені нею та документально підтверджені судові витрати у виді судового збору в сумі 908,00 гривень та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000,00 гривень, а всього 3908,00 гривень.

Ухвалюючи рішення, суд зауважує, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» рішення від 10.02.2010 року у заяві № 4909/04).

На підставі викладеного, керуючись статтями 55, 125 і 129 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями); статтями 1 2, 11, 15 16, 18, 207, 257, 626, 634 Цивільного кодексу України № 435-ІV від 16.01.2003 року (із змінами та доповненнями); статтями 1, 34, 87 і 88 Закону України «Про нотаріат» № 3425- XII від 02.09.1993 року (із змінами та доповненнями); статтями 17, 36 і пунктом 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями); пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року; Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» № 5076-VІ від 05.07.2012 року (із змінами та доповненнями), Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів»; Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року (із змінами та доповненнями); Переліком документів, за яким стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999 року; статтями 1, 3 - 4 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VІ від 08.07.2011 року (із змінами та доповненнями); статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» № 2246-VIII від 07.12.2017 року (із змінами та доповненнями); Пунктом 9 частини 1 статті 40 Бюджетного кодексу України № 2456-VІ від 08.07.2010 року (із змінами та доповненнями); постановами Великої Палати Верховного Суду, прийнятими: 21.09.2021 року в межах справи з єдиним унікальним № 910/10374/17 (провадження № 12-5гс21), 02.07.2019 року в межах справи з єдиним унікальним № 916/3006/17 (провадження № 12-278гс18),16.05.2018року в межах справи з єдиним унікальним № 320/8269/15-ц (провадження № 14-83цс18) і 15.01.2020 року в межах справи з єдиним унікальним № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19); пунктом 10 Узагальнення судової практики розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні, затвердженого Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 2 від 07.02.2014 року; та статтями 1 - 5, 7, 10 - 13, 15, 17 19, 23, 42, 43, 48, 49 58, 60, 62, 64 - 65, 67, 76 83, 89, 128 131, 133, 134, 137, 141, 211, 214, 223, 235, пунктом 2 частини 1 та частиною 3 статті 258, статтями 259, 263 - 265, 268, частинами 5 та 11 статті 272, частинами 1 і 2 статті 273, статтею 280, частиною 1 статті 352, статтями 354 і 355 Цивільного процесуального кодексу України № 1618-ІV від 18.03.2004 року (в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017 року із змінами та доповненнями), -

в и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , від імені та інтересах якої діє адвокат Гусарова Валерія Валеріївна АДВОКАТСЬКОГО ОБ`ЄДНАННЯ «ГУСАРОВА І ПАРТНЕРИ», до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС», із залученнямдо участіу справів якостітретіх осіб,які незаявляють самостійнихвимог щодопредмета спору,на сторонівідповідача: приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Горая Олега Станіславовича та приватного виконавця виконавчого округу у Харківській області Богатиренка Артура Ігоровича,- «Про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню» задовольнити повністю.

Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис № 88600, вчинений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм Олегом Станіславовичем від 31.10.2020 року про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС», в загальній сумі 24160,00 гривень.

Стягнути з ТОВАРИСТВА ЗОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ«ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ«ОНЛАЙН ФІНАНС» на користь ОСОБА_1 понесені неюта документальнопідтверджені судовівитрати взагальній сумі3908,00 гривень (три тисячі дев`ятсот вісім гривень 00 копійок).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Іншими учасниками судового процесу заочне рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну його частини (скорочене рішення) - в той же строк з дня складання повного рішення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених для подання заяви про перегляд заочного рішення відповідачем або апеляційної скарги іншими учасниками справи, їх не було подано або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення, що набрало законної сили, обов`язкове для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відомості щодо учасників справи, які не оголошуються при проголошенні рішення:

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання чи перебування ( АДРЕСА_1 ), реєстраційний номер облікової картки платника податків ( НОМЕР_1 ), паспорт громадянина України НОМЕР_2 );

Відповідач: ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС», місцезнаходження (вулиця Хоткевича Гната, будинок № 12, офіс № 177, місто Київ, 02094), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (42254696);

Третя особа,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмета спору,на сторонівідповідача: приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович, місцезнаходження (вулиця Леха Качинського, будинок № 6, місто Житомир, 10008), реєстраційний номер облікової картки платника податків та паспорт громадянина України не відомі;

Третя особа,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмета спору,на сторонівідповідача: приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Богатиренко Артур Ігорович, місцезнаходження (майдан Конституції, будинок № 14, офіс 3, місто Харків, 61003), реєстраційний номер облікової картки платника податків та паспорт громадянина України не відомі.

Скорочене рішення було ухвалено шляхом прийняття, складено за допомогою комп`ютерного набору та підписано суддею у нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Повне рішення складено з урахуванням приписів частини 3 статті 124 Цивільного процесуального кодексу України за допомогою комп`ютерного набору та підписано суддею в одному примірнику 03.10.2022 року.

Суддя С. В. Мащенко