Рішення № 106552213, 22.09.2022, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" вересня 2022 р.м. Одеса Справа № 916/919/22

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.,

за участю представників:

від позивача: адвокат Салманова Ф.А. - ордер,

від відповідача: Янкул Г.Л. - самопредставництво, Зеленчук В.С. - самопредставництво,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/919/22

за позовом: Фізичної особи-підприємця Лермана Аркадія Георгійовича ( АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до відповідача: Державного підприємства «ТВК» (вул. Базова, № 21, смт. Авангард, Овідіопольський р-н, Одеська обл., 67806, код ЄДРПОУ 24971375)

про зміну умов договору та усунення перешкод у користуванні майном,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

Фізична особа-підприємець Лерман Аркадій Георгійович звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до Державного підприємства «ТВК», в якому просить суд:

- змінити п. 2.3.1. договору про надання послуг № ЧНС/2021 від 26.06.2012, виклавши в наступній редакції: « 2.3.1. За погодженням зі «Стороною 2» змінювати вартість плати за обслуговування складсько-торгівельного приміщення шляхом встановленням тарифів на послуги»;

- встановити вартість послуг, передбачених п. 3.1. договору про надання послуг № ЧНС/2021 від 26.06.2012, у розмірі 1900,00 гривень на місяць з ПДВ, з терміном сплати до 20 числа поточного місяця;

- усунути перешкоди в користуванні предметом договору про надання послуг № ЧНС/2021 від 26.06.2012 шляхом надання можливості з боку Державного підприємства «ТВК» здійснювати торгівельну діяльність з використанням складсько-торгівельного приміщення, яке розташоване на місці ЧНС, загальною площею 38,5 кв.м., та переданого Лерману Аркадію Георгійовичу за договором про надання послуг № ЧНС/2021 від 26.06.2012.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що 26 червня 2012 року між ним та Державним підприємством «ТВК» було укладено договір про надання послуг №ЧНС/2012, за умовами якого ДП «ТВК» надає позивачу послуги з обслуговування складсько - торгівельного приміщення на умовах та в терміни, передбаченими цим договором.

Як вказує позивач за умовами договору, який укладено строком на 30 років та є дійсним до 30.06.2042, відповідач передає позивачу в якості торгового місця складсько - торгівельне приміщення, яке належить ДП «ТВК» загальною площею 38.5 кв.м. та надає необхідні послуги з обслуговування, а позивач як фізична особа-підприємець має право здійснювати торгівельну діяльність з використанням наданого приміщення, не виходячи за межі прав та обов`язків, встановлених договором, та сплачує послуги з обслуговування, а також витрати по тарифам в терміни, які встановлені умовами договору, вартість яких становить 1900 грн на місяць з ПДВ.

Водночас, як зауважує позивач, вказаним договором передбачається можливість ДП «ТВК» змінювати вартість плати за обслуговування складсько-торговельного приміщення, шляхом встановлення тарифів на послуги та в односторонньому порядку розірвати договір у випадках наявності заборгованості по оплаті наданих послуг у термін більш ніж 70 днів.

19 жовтня 2018 року ДП «ТВК» в черговий раз змінює плату за обслуговування, починає нараховувати плату за новими тарифами, проте, за ствердженням позивача, жодним чином не повідомляє його про це, та не ознайомлює з наказом про зміну тарифів. Натомість 15 лютого 2019 року ДП «ТВК» без будь-яких попереджень та повідомлень про зміну плати за обслуговування позивач отримує вимогу про звільнення складсько - торгівельного приміщення та розірвання договору про надання послуг.

Позивач вважає такі дії ДП «ТВК» незаконними, протиправними, а вимоги договору в частині зміни вартості плати за обслуговування складсько-торговельного приміщення, шляхом встановлення тарифів на послуги та розірвання договору в односторонньому порядку такими, що не відповідають нормам чинного законодавства.

На думку позивача, несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення жорстких обов`язків для орендаря, а постійна зміна ціни договору шляхом встановлення тарифів на послуги, які нічим не обгрунтовані, окрім власного розсуду відповідача, ставлять позивача в жорсткі обов`язки сплати, навіть якщо він не згоден. А в разі несплати договір вважається розірваним в односторонньому порядку, у зв`язку з чим такі умови призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін.

Відтак, позивач вважає, що зміна тарифів на власний розсуд без будь-яких підстав та обґрунтувань, передбачена п.2.3.1. договору, є агресивною підприємницькою практикою з боку ДП «ТВК», яка ставить позивача в жорсткі обов`язки щодо виконання умов договору.

В свою чергу, як пояснює позивач, він виконує всі взяті на себе обов`язки по сплаті послуг за договором, його жодним чином не повідомляли про зміну тарифів, а тому вважає, що дії відповідача є неправомірними та спрямовані на примусове звільнення приміщень, що надані позивачу за спірним договором, оскільки ДП «ТВК» повністю заблокувало йому доступ до приміщення, опломбувавши складсько - торгівельне приміщення загальною площею 38,5 кв.м, що передано за спірним договором, та яке використовується позивачем.

При цьому, у вказаних складсько - торгівельних приміщеннях знаходиться майно, що належить позивачу та використовується у здійсненні його підприємницької діяльності, проте наразівін позбавлений можливості здійснювати таку діяльність, що може привести до значних збитків як до подання позовної заяви так і до вирішення спору по суті

Додатково позивач звертає увагу, що вже звертався до Овідіопольського районного суду Одеської області з позовом до Державного підприємства «ТВК» шляхом визнання Договору про надання послуг №ЧНС/2012 від 26.06.2012 року в частині зміни вартості плати за обслуговування складським торговельного приміщення, шляхом встановлення тарифів на послуги та розірвання договору в односторонньому порядку з боку ДГ1 «ТВК» недійсним.

Постановою Верховного Суду від 01.09.2021 року рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 січня 2020 року та постанова Одеського апеляційного суду від 08 лютого 2012 року була скасована, провадження у справі № 509/978/19 було закрито та роз`яснено позивачу, що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду, і протягом десяти днів з дня отримання копії судового рішення він може вернутися до Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Підсумовуючи, позивач зазначив, що на час укладення договору не передбачалось, що будуть підстави для змінення тарифів на обслуговування складського торговельного приміщення та якби позивач міг припустити, що буде у майбутньому зміна ціни на послуги обслуговування складського - торговельного приміщення, то не став би укладати договір з ДП «ТВК».

У зв`язку з цим позивач вважає, що орендна плата за складське приміщення, а саме складського-торгового приміщення, яке розташоване на місці ЧНС загально площею 38,5 кв.м. повинне складати ту суму, яка була 1900 грн. за місяць ПДВ, та, з урахуванням того, що станом на момент пред`явлення позову відповідач чинить йому перешкоди у здійсненні торгівельної діяльності з використанням наданого приміщення, на яку позивач має право за п.2.4.1. оспорюваного договору, шляхом фізичного недопускну до приміщення, опломбування складсько - торгівельного приміщення загальною площею 38,5 кв.м, він вимушений звернутись за захистом своїх прав.

Відповідачем надано до суду відзив на позов (вх. 14101/22 від 22.07.2022), де останнім, зокрема, зазначено, що дійсно між позивачем та відповідачем було укладено договір про надання послуг з обслуговування складсько-торгівельного приміщення № ЧНС/2012 від 26 червня 2012 року про надання послуг з обслуговування складського-торгівельного приміщення, загальною площею 38,5 кв.м., проте зазначений договір було розірвано у встановленому законодавством порядку на підставі п. 5.4. договору, в зв`язку з наявною заборгованістю по оплаті послуг, про що повідомлено позивача листом від 15.02.2019.

Так, відповідач наголошує, що наказом директора ДП «ТВК» №43 від 19.10.2018 було змінено та встановлено нові тарифи на послуги підприємства, копію якого було надіслано Лерману А.Г. в якості додатку до повідомлення про зміну тарифу вих. №145 від 19.10.2018 рекомендованим листом з описом вкладення 20.10.2018.

Додатково відповідач вказує, що твердження позивача не відповідають дійсності, оскільки наказом №8-а-2019 від 15.02.2019 ДП «ТВК» Лермана А.Г. було зобов`язано звільнити ЧНС, в зв`язку з чим в лютому 2019р. припинене нарахування оплати послуг. При цьому, з 22.12.2018 року Лерманом А.Г. проводилась оплата за надані послуги частково, в зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 18.07.2022 року становить 66 480,16 грн.

На адресу Лермана А.Г. також надсилалися у жовтні 2018 року та у листопаді 2018 року пропозиції про розірвання договорів з копією додаткової угоди про розірвання, але ніяких повідомлень, пропозицій або звернень на адресу ДП «ТВК» не надходило.

Крім того, відповідач наголошує, що відповідно до ч.3 ст.188 ГК України, сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду, що також Лерманом А.Г. не було вчинено.

Так, після розірвання Договору ЧНС/2012 від 26.06.2012 року ДП «ТВК» та направлення відповідного повідомлення на адресу Лерману А.Г. , ДП «ТВК» було змушено звернутися з позовами про стягнення заборгованості, так як на претензію від 20.03.2019 року за вих. №28 Лерман А.Г. не надав жодної відповіді або пропозиції, проте провадження про стягнення заборгованості призупиненні до розгляду справи №509/4070/19 за позовною заявою Лермана А.Г. до ДП «ТВК» про захист прав споживачів, визнання незаконними та скасування тарифів на послуги та стягнення коштів. Дані дії позивача, на думку відповідача, свідчать про затягування процесу та уникнення сплати грошових коштів Державі за отриманні послуги.

Додатково відповідач звернув увагу, що позивачем не надано жодних пояснень та підтверджуючих доказів пропуску звернення з відповідною позовною заявою, оскільки постановою ВСУ встановлено термін та роз`яснено позивачу, що з дня отримання копії постанови від 01.09.2021 року і протягом 10 днів Лерман А.Г. може звернутися до Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Тобто, на переконання відповідача, позивач пропустив встановлений Верховним Судом строки на звернення, та не надав до суду причини їх пропуску.

На підставі вищевикладеного, ДП «ТВК» робить висновок, що на теперішній час підстав для розгляду позовної заяви Лермана А.Г. до ДП «ТВК» відсутні, так як відсутній предмет спору, так як Договір ЧНС/2012 від 26.06.2012 розірваний на підставі п.5.4 Договору через заборгованість «Сторони 2» по оплаті наданих послуг у термін більш ніж 70 календарних днів.

У відповіді на відзив (вх. № 14706/22 від 28.07.2022), заперечуючи проти доводів відповідача, позивач, серед іншого, зазначив, що відповідач постійно змінював плату за обслуговування складським приміщенням 38.5 кв.м., але жодним чином не повідомляв позивача про це, оскільки він не отримав ні одного документа, про те, що плата за обслугування складським приміщенням 38, 5 кв.м. змінена.

Водночас, позивач ставить під сумнів виникнення станом на 18.07.2022 заборгованості у сумі 66480,16 грн, оскільки ДП «ТВК» розірвало в односторонньому порядку 15.02.2019 спірний договір.

Відтак, позивач наголошує, що вважає дії ДП «ТВК» незаконними, протиправними, а вимоги договору в частині зміни вартості плати за обслуговування складсько-торговельного приміщення шляхом встановлення тарифів на послуги та розірвання договору в односторонньому порядку не відповідають нормам чинного законодавства.

У запереченнях відповідача (вх. № 15773/22 від 09.08.2022) щодо наведених пояснень Лермана А.Г. у відповіді на відзив, ДП «ТВК» викладено тотожні доводи, що і у відзиві на позов.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.05.2022 позовна заява вх.№ 956/22 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 30.05.2022 позовну заяву Фізичної особи-підприємця Лермана Аркадія Георгійовича (вх.№ 956/22 від 23.05.2022) залишено без руху, встановлено позивачеві строк для усунення недоліків протягом п`яти днів з дня вручення ухвали суду.

09.06.2022 року від позивача надійшла заява про усунення недоліків (вх.№10094/22), із змісту якої вбачається усунення недоліків встановлених ухвалою суду від 30.05.2022.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.06.2022 прийнято позовну заяву (вх.№ 956/22) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/919/22. Справу №916/919/22 постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на "05" липня 2022 року об 11:20 год.

05.07.2022 у підготовчому засіданні по справі № 916/919/22, судом, для надання можливості учасникам справи скористатись своїми процесуальними правами, проголошено протокольно ухвалу про перерву до "19" липня 2022 року об 11:00 год., про що того ж дня повідомлено відповідача відповідною ухвалою суду, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України.

19.07.2022 у підготовчому засіданні по справі № 916/919/22 проголошено протокольно ухвалу про перерву до "26 липня 2022 року об 11:00 год., про що також було повідомлено відповідача ухвалою суду від 19.07.2022 у відповідності до приписів ст. 120 ГПК України.

22.07.2022 до суду надійшла заява ДП «ТВК» (вх. № 14100/22), де відповідач просив суд поновити пропущений строк для надання відзиву на позовну заяву Лермана А.Г. у справі № 916/919/22, яка мотивована службовим навантаженням на юристів ДП «ТВК» та встановленими обмеженнями на період воєнного стану.

Того ж дня, ДП «ТВК» подано до Господарського суду Одеської області відзив на позов (вх. № 14101/22), який судом долучений до матеріалів справи разом із доданими до нього документами.

26.07.2022 в підготовчому засіданні по справі № 916/919/22, у зв`язку з усним клопотанням представника позивача, проголошено протокольну ухвалу про перерву до "09" серпня 2022 року о 14:20 год. Відповідно до ст. 120 ГПК України Державне підприємство «ТВК» було повідомлено ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.07.2022 про дату, місце та час підготовчого судового засідання у справі №916/919/22.

28.07.2022 Лерманом А.Г. подано до Господарського суду Одеської області відповідь на відзив (вх. № 14706/22), яка судом була долучена до матеріалів справи.

09.08.2022 відповідачем в підготовчому засіданні надано заперечення (вх. № 15773/22) щодо пояснень Лермана А.Г. , викладених у відповіді на відзив, які судом були долучені до матеріалів справи разом із доданими до них документами.

Крім того, 09.08.22022 судом проголошено протокольну ухвалу в підготовчому засіданні про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів за ініціативою суду та, у зв`язку із вирішенням всіх питань, передбачених ст. 182 ГПК України, проголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 916/919/22 до судового розгляду по суті на 01.09.2022 об 11:00 год.

01.09.2022, у зв`язку з неможливістю завершити в даному судовому засіданні розгляд справи по суті, судом проголошено протокольну ухвалу про перерву в судовому засіданні з розгляду справи №916/919/22 по суті до 22.09.2022 об 11:00 год.

В процесі розгляду справи подані учасниками справи всі клопотання та заяви були судом розглянуті та вирішенні відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, про що відзначено у протоколах підготовчих та судових засідань.

В судовому засіданні, призначеному на 22.09.2022, представник позивача повністю підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, просив суд задовольнити позов в повному обсязі.

Під час розгляду справи по суті представники відповідача виступили із вступними промовами, проти позовних вимог заперечували, просили суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до ст.ст.209, 210 ГПК України судом були з`ясовані всі обставини, на які учасники справи посилалися під час судового розгляду як на підставу своїх вимог і заперечень, а також судом були безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи.

22.09.2022 в судовому засіданні Господарським судом був закінчений розгляд справи по суті та відповідно до ч.1 ст.240 ГПК України після виходу з нарадчої кімнаті проголошена вступна та резолютивна частини рішення.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

Суд встановив, що 26 червня 2012 року між Державним підприємством «ТВК» (сторона 1) та Лерманом Аркадієм Георгійовичем (сторона 2) укладено договір про надання послуг з обслуговування складсько-торгівельного приміщення № ЧНС/2012, відповідно до п. 1.1. якого «сторона 1» надає «стороні 2» послуги з обслуговування складсько-торгівельного приміщення на умовах та в терміни, передбачені наступним договором.

Відповідно до пп. 2.1.1. п. 2.1. цього договору ДП «ТВК» зобов`язується передати позивачу в якості торгового місця, складсько-торгівельне приміщення, яке належить «стороні 1» розташоване на місці ЧНС, загальною торговою площею 38 кв. м., згідно технічного паспорту.

При цьому, позивач зобов`язується, серед іншого, сплачувати своєчасно послуги з обслуговування, а також витрати по тарифам та в терміни, які встановлені умовами пп. 2.3.1., 2.2.3, 3.1., 3.3. та 3.4. цього договору (пп. 2.2.2. п. 2.2. договору).

Водночас, пп. 2.3.1. п. 2.3. договору передбачено право ДП «ТВК» змінювати вартість плати за обслуговування складсько-торгівельного приміщення шляхом встановлення тарифів на послуги. Вартість послуг для Лермана А.Г. вважається узгодженою за повідомленням ДП «ТВК».

Згідно з пунктом 3.1 договору «сторона 2» здійснює оплату послуг за обслуговування згідно тарифів на послуги, які встановлюються «стороною 1». При укладанні цього договору вартість послуг встановлюється у розмірі 1 900,00 гривень на місяць з ПДВ, з терміном сплати до 20 числа поточного місяця.

Даний договір укладений на 30 років, набуває чинності з « 01» липня 2012 року та є дійсним до « 30» червня 2042 року (п. 5.1. договору № ЧНС/2012 від 26.06.2012).

Водночас, п. 5.4. договору встановлено, що він вважається розірваним «стороною 1» у випадках, зокрема, заборгованості «сторони 2» по оплаті наданих послуг у термін більш ніж 70 календарних днів.

Згідно з наказом від 19 жовтня 2018 року № 43 ДП «ТВК» змінило плату за обслуговування насосної пожарної станції загальною площею 38,5 кв.м. та почало її нараховувати за новими тарифами з 01 листопада 2018 року, установивши розмір такої плати в сумі 18 500,00 грн.

20.10.2018 на адресу Лермана А.Г. відповідачем було направлено повідомлення про зміну тарифу № 145 від 19.10.2018, яким позивач повідомлений, що тариф за обслуговування місця насосної станції відповідно до Наказу від 19.10.2018р. № 43 «Про внесення змін до Наказу Державного підприємства «ТВК» «Про зміну та встановлення тарифів на послуги підприємства» від 31 липня 2018 №37-а-2018» змінений, та з 01 листопада 2018р складає 18500,00 грн на місяць з ПДВ. До вказаного повідомлення відповідачем додано копія відповідного наказу від 19.10.2018 № 43. Відповідні докази (опис вкладення, накладна, фіскальний чек) додано до матеріалів справи.

Наказом № 8-а-2019 від 15.02.2019 ДП «ТВК», враховуючи наявну прострочену більш ніж на 70 днів заборгованість, здійснено розірвання Договору надання послуг з обслуговування складсько-торгівельного приміщення №ЧНС від 26 червня 2012, що був укладений між ДП «ТВК» та фізичною особою Лерманом Аркадієм Георгійовичем .

15 лютого 2019 року на адресу позивача від ДП «ТВК» надійшла вимога № 9 про звільнення складсько-торговельного приміщення ЧНС у 10-денний строк та розірвання договору про надання послуг у зв`язку з існуванням простроченої заборгованості за договором понад 70 днів. Про отримання вказаного повідомлення та обізнаність щодо розірвання спірного договору та вимоги про звільнення складсько-торгівельного приміщення зазначено самим позивачем в позовній заяві. Додатково про отримання даного повідомлення свідчить підпис Лермана А.Г. на самому засвідченій копії повідомлення, наданого до матеріалів справи відповідачем, з відміткою позивача «Оригінал отримав».

20.03.2019 ДП «ТВК» направлено на адресу Лермана А.Г. претензію № 1 про сплату суми боргу та пені у зв`язку з простроченням оплати за договором. Відповідні докази направлення (опис вкладення, накладна, фіскальний чек) також додано до матеріалів справи.

У березні 2019 року Лерман А.Г. звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «ТВК» про захист прав споживача, визнання договору частково недійсним, усунення перешкод у користуванні предметом укладеного з відповідачем договору.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 січня 2020 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року, позов задоволено частково. Усунено Лерману А.Г. перешкоди у користуванні предметом договору про надання послуг від 26 червня 2012 року № ЧНС/2012 шляхом надання можливості з боку ДП «ТВК» здійснювати торговельну діяльність з використанням складсько-торговельного приміщення загальною площею 38,5 кв. м, переданого Лерману А.Г. за оспорюваним договором. У решті позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01.09.2021 касаційну скаргу Лермана А.Г. задоволено частково. Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 січня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року скасовано. Провадження у справі № 509/978/19 за позовом Лермана А.Г. до Державного підприємства «ТВК» про захист прав споживача, визнання договору частково недійсним, усунення перешкод у користуванні предметом договору закрито та роз`яснено Лерману А.Г. , що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду, і протягом десяти днів з дня отримання копії судового рішення він може звернутися до Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підстав позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) від 04.11.1950 передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно зі ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори); дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Положеннями ст. 615 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного Кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Умовами ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Положення ч.ч.1, 2, 4 ст.652 Цивільного кодексу України передбачають, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Положеннями ст. 188 Господарського кодексу України визначено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так, для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 910/7164/19).

Як уже встановлено судом, сторони в п. 1.1. договору виявили намір та волю скористатися наданим принципом свободи договору та прийшли до спільної згоди щодо застосування до вказаного договору положення ч. 3 ст. 6 і ст. 627, 628 ЦК України.

Підставами для виникнення юридичного спору про внесення змін у договір чи про його розірвання, який підлягає вирішенню судом, є обставини, наведені у ч. 2 ст. 651 ЦК України, і ці обставини виникають в силу прямо наведених у цій нормі фактів та подій.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 06.10.2021 у справі № 910/7250/18, від 22.12.2021 у справі № 910/237/21, від 22.06.2022 у справі № 922/2164/21.

Позивач зазначає, що внесення змін до договору про надання послуг з обслуговування складсько-торгівельного приміщення № ЧНС/2012 від 26.06.2012, у тому числі в частині ціни договору, обумовлене черговою зміною відповідачем плати за обслуговування, за відсутності відповідного повідомлення позивача про зміну тарифів.

За твердженнями позивача, зміна вартості плати за обслуговування складсько-торгівельного приміщення шляхом встановлення тарифів на послуги та розірвання договору в односторонньому порядку не відповідають нормам чинного законодавства.

Отже, за висновком суду, фактично позовні вимоги обґрунтовані зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.

Підстави для зміни або розірвання договору визначені статтями 651, 652 ЦК України і за загальним правилом, викладеним в частинах перших цих статей, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з тим, законодавець передбачає випадки, коли розгляд питання про внесення змін до договору чи про його розірвання передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін.

Зміна умов договору (чи його розірвання) в судовому порядку з причин істотного порушення договору є правовим наслідком порушення зобов`язання іншою стороною договору відповідно до пункту 2 частини першої статті 611 ЦК України, тобто, способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося.

Іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку (крім істотного його порушення) відповідно до частини другої статті 651 ЦК України є випадки, встановлені законом або договором, і настання таких випадків зумовлює право сторони ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин. Вказана норма не формулює підстав, за наявності яких у сторони виникає право на розірвання договору, а лише передбачає якими способами можуть встановлюватися такі підстави.

Натомість статтею 188 ГК України врегульовано порядок зміни розірвання господарських договорів, за яким сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (частини друга-четверта статті 188 ГК України).

Підставами для виникнення юридичного спору про внесення змін у договір чи про його розірвання, який підлягає вирішенню судом є обставини, наведені у частині другій статті 651 ЦК України, і ці обставини виникають в силу прямо наведених у цій нормі фактів та подій.

Суд відмічає, що право сторін (на вимогу заінтересованої сторони) на внесення змін до договору у судовому порядку у випадку істотної зміни обставин, якими сторони керувались при укладенні договору, передбачено частиною другою статті 652 ЦК України.

Для прийняття судом рішення про зміну договору відповідно до частини другої статті 652 ЦК України у справі має бути встановлена наявність одночасно наступних умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Частина 4 цієї статті передбачає, що зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

З наведеного слідує, що передбачена ст. 652 ЦК України можливість зміни договору може мати місце за наявності таких умов:

- істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору;

- одночасною наявністю чотирьох умов, визначених частиною 2 вказаної статті,;

- доведення позивачем та встановлення судом винятковості даного випадку, тобто тієї обставини, що розірвання укладеного договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Отже, за змістом наведених законодавчих положень зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин в судовому порядку, як і розірвання договору з цих підстав, виходячи з принципу свободи договору, є заходами, що застосовуються за наявності підтвердження дійсної істотної зміни обставин, з яких виходили сторони, укладаючи цей правочин.

Істотна зміна обставин, у свою чергу, є оціночною категорією, яка полягає у зміні договірного зобов`язання таким чином, що його виконання для однієї зі сторін договору стає більш обтяженим, ускладненим чим суттєво змінюється рівновага договірних стосунків.

При укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, при яких він буде виконуватися. Інтереси сторін можуть порушуватися будь-якою зміною обставин, що виникають у ході виконання договору, проте лише істотна зміна обставин визнається підставою для вимоги про зміну договору. Зміна обставин вважається істотною тільки тоді, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони б не уклали договір або уклали б його на інших умовах.

Укладаючи договір, сторони розраховують на його належне виконання і досягнення поставлених ним цілей, проте, під час виконання договору можуть виникати обставини, які не могли бути враховані сторонами при укладенні договору, але істотно впливають на інтереси однієї чи обох сторін.

При цьому закон пов`язує можливість внесення змін до договору у судовому порядку не лише з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України.

Таким чином, звертаючись з позовом про внесення змін до договору у зв`язку з істотною зміною обставин, позивач повинен за допомогою належних та допустимих доказів довести наявність усіх чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України.

Суд, проаналізувавши викладені обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини, правові підстави позову, дійшов висновку, що позивач у позовній заяві взагалі не вказує про наявність одночасно усіх чотирьох умов, визначених ч.2 ст. 652 Цивільного кодексу України за яких можливе внесення змін до Договору та не надав доказів, які це підтверджують.

Суд також вважає, що позивач у позовній заяві взагалі не навів винятковий випадок, з якими законодавець пов`язує можливість примусу сторони договору до продовження дії цього договору на змінених умовах, у випадку якщо розірвання договору суперечить суспільним інтересам або розірвання договору потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах позивача.

Таким чином, підсумовуючи викладене вище суд зазначає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами одночасного існування умов, передбачених частинами 2, 4 статті 652 Цивільного кодексу України, які є необхідними для внесення змін до договору, враховуючи, що на момент укладення договору позивач міг допускати або передбачити можливість введення в дію нових вільних цін (тарифів) на послуги.

Крім того, не знайшли свого підтвердження доводи позивача, що відповідач не повідомив його про нарахування плати за новими тарифами, встановленими згідно наказу від 19.10.2018, оскільки в матеріалах справи наявні належні докази направлення відповідачем на адресу позивача відповідного повідомлення про зміну тарифів разом із наказом № 43 від 19.10.2018.

За таких обставин, укладаючи договір з визначеними умовами, позивач повинен був врахувати його умови та об`єктивно оцінити можливість його виконання без внесення до нього змін на протязі дії цього договору.

Відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Додатково, суд зауважує, що відповідно до ч.1 ст.654 Цивільного кодексу України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом або не випливає із звичаїв ділового обороту.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2019 року у справі № 914/2649/17.

Суд звертає увагу, що в пункті 5.2. договору сторони погодили, що внесення змін до договору здійснюється шляхом складання додаткової угоди, що підписується сторонами, або їх уповноваженими представниками, крім випадків та умов, які передбачені даним договором.

Між тим, позивачем не надано до суду будь-яких доказів звернення до відповідача з пропозицією про зміну умов договору та укладення відповідної додаткової угоди.

Відтак, за висновком суду, позивач, будучи обізнаним з введенням в дію з 01.11.2018 нового тарифу на передбачену договором послугу, та, маючи, за договором, крім іншого, обов`язок проводити розрахунок за послуги за тарифом, що діє за станом на час їх надання, протягом встановленого ч.3 ст.188 Господарського кодексу України строку не проявив будь-якого свого відношення до ініційованих відповідачем змін до договору про надання послуг від 26.06.2012 № ЧНС/2012, продовжуючи отримувати зазначені послуги, що було розцінено відповідачем як згода на застосування нового розміру тарифу, з огляду на виконання відповідачем умови про повідомлення позивача про введення в дію нового тарифу та наявність у відповідача договірного обов`язку проводити оплату послуг за діючим тарифом на час їх надання.

Водночас, суд наголошує, що обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

Так, за змістом вищенаведених норм розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Право сторони на одностороннє розірвання договору може бути передбачено законом або безпосередньо в договорі, а може залежати від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).

Умовами п. 5.4 договору передбачено, що він вважається розірваним відповідачем у випадках, зокрема, заборгованості позивача по оплаті наданих послуг у термін більш ніж 70 календарних днів.

Тобто, сторони умовами договору передбачили можливість розірвання такого договору шляхом односторонньої відмови відповідача від договору у зв`язку з неналежним виконанням позивачем зобов`язань по договору. Отже, повідомлення сторони договору може вважатися одностороннім правочином, у випадку, якщо воно породжує, змінює чи припиняє права та обов`язки обох сторін договору.

15.02.2019 відповідач звернувся до позивача з повідомленням № 9/1 про розірвання договору про надання послуг з обслуговування складсько-торгівельного приміщення № ЧНС/2012 від 26.06.2012, у якому повідомив про його розірвання у зв`язку з простроченою заборгованістю більш ніж 70 днів, як то передбачено п. 5.4. договору.

За твердженнями самого позивача у позові, та доведеними відповідачем, вказане повідомлення позивач отримав власноручно 15.02.2019, а тому договір вважається розірваним саме з цієї дати. Однак, незважаючи на отримання позивачем, вказане повідомлення було залишено без відповіді та виконання.

Так, умови чинності правочинів встановлені статтею 203 Цивільного кодексу України, а саме: законність змісту правочину, наявність у сторін необхідного обсягу цивільної дієздатності, наявність об`єктивно вираженого волевиявлення учасника правочину, його адекватність внутрішній волі, відповідність форми вчиненого правочину вимогам закону, спрямованість волі учасників правочину на реальне досягнення обумовленого ним юридичного результату.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення.

Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №911/2768/20, від 30.06.2021 у справі №910/3140/19.

З огляду на викладене вище, господарський суд доходить висновку про наявність у ДП «ТВК» права на односторонню відмову від договору про надання послуг з обслуговування складсько-торгівельного приміщення № ЧНС/2012 від 26.06.2012, яке було реалізовано відповідачем шляхом вручення позивачу листа №9/1 від 15.02.2019. Даний правочин позивачем не оскаржений та недійсним в судовому порядку не визнаний. Доказів зворотного до матеріалів справи не надано.

Отже, суд доходить висновку, що відповідач правомірно скористався своїм правом на одностороннє розірвання договору внаслідок невиконання позивачем зобов`язань з оплати послуг на обслуговування, у зв`язку з чим договір є припиненим (розірваним).

Відтак, за висновком суду, внести зміни, зокрема шляхом встановлення вартості послуг, можливо лише в чинний (діючий) договір, а тому позовні вимоги щодо зміни п. 2.3.1. договору про надання послуг № ЧНС/2012 від 26.06.2012 та встановлення вартості послуг, передбачених п. 3.1. даного договору, є недоцільними, надання послуг вже не можливе, а тому вказані позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про усунення перешкод в користуванні предметом договору про надання послуг № ЧНС/2012 від 26.06.2012 шляхом надання можливості з боку ДП «ТВК» здійснювати торгівельну діяльність з використанням складсько-торгівельного пиміщення, суд зазначає наступне.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено суду тієї обставини, яке саме право позивача чи охоронюваний законом інтерес порушується на момент звернення до суду з даним позовом, оскільки договір про надання послуг з обслуговування складсько-торгівельного приміщення, яке належить відповідачу та розташоване на місці ЧНС, загальною торговою площею 38,5 кв.м., № ЧНС/2012 від 26.06.2012 є припиненим, у зв`язку з чим підстави для користування ФОП Лерманом А.Г. спірним майном на час подання позову є відсутніми.

З викладених обставин, враховуючи розірвання дії договору про надання послуг № ЧНС/2012 від 26.06.2012, приймаючи до уваги відсутність взагалі будь-якого правового обґрунтування заявлених вимог у наведеній частині, господарський суд доходить висновку про необхідність відмови у задоволенні заявлених ФОП Лерманом А.Г. позовних вимог у названій частині.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України"" (Заява N 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до п.5 ч.4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З урахуванням висновків, до яких дійшов суд при вирішенні даного спору, суду не вбачається за необхідне надавати правову оцінку кожному із доводів, наведених учасниками судового процесу.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно відсутності підстав для задоволення позову не спростовує.

Відтак, у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, судові витрати зі сплати судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 233, 237 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У позові - відмовити повністю.

2. Судові витрати по справі покласти на Фізичну особу-підприємця Лермана Аркадія Георгійовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.

Повний текст рішення складено 03 жовтня 2022 р.

Суддя О.В. Цісельський