Рішення № 106552127, 26.09.2022, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.09.2022 Справа № 914/1449/22

Господарський суд Львівської області у складі судді Король М.Р., розглянувши справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеський хлібзавод №4»

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіон+»

про: стягнення 227 242,29 грн.,

без виклику сторін,

ВСТАНОВИВ:

04.07.2022р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеський хлібзавод №4» до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіон+» про стягнення 227 242,29 грн.

11.07.2022р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, ухвалив: вищевказану позовну заяву залишити без руху; надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, зазначених у мотивувальній частині цієї ухвали, а саме: 10 днів з дня вручення цієї ухвали про залишення позовної заяви без руху.

20.07.2022р. позивачем до суду подано заяву про усунення недоліків та долучення документів до матеріалів справи, яку зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№15502/22.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 25.07.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та встановлено сторонам строки для подання заяв по суті спору.

18.08.2022р. від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Враховуючи перебування судді Король М.Р. у відпустці в період з 01.08.2022р. по 24.08.2022р., вищевказане клопотання (вх.№17349/22 від 18.08.2022р.) розглянуто судом 26.08.2022р.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 26.08.2022 року, суд постановив залишити заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіон+» про розгляд справи за правилами загального позовного провадження без задоволення.

Ухвали суду надіслані учасникам справи на електронні адреси, що вказані у матеріалах справи.

Крім того, процесуальний документ щодо розгляду спору у даній справі офіційно оприлюднений у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua, та знаходиться у вільному доступі.

Таким чином, судом було вчинено всіх можливі за даних обставин дії щодо належного повідомлення учасників справи про спір, що розглядається. Зважаючи на зазначене, учасники справи належним чином були повідомлені про відкриття судового провадження у даній справі.

В матеріалах справи достатньо доказів для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення.

Суть спору та правова позиція учасників справи.

В обґрунтування своїх вимог позивач покликається на те, що 01.06.2020 року між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Авіон+» було укладено договір поставки №132, згідно умов якого позивач поставив відповідачу товар, а відповідач зобов`язувався прийняти товар та оплатити його вартість на умовах, визначених договором, проте відповідач не розрахувався за отриманий товар, тому позивач просить стягнути з відповідача 227 242,29 грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заначив про те, що позивачем не подано жодної видаткової накладної на підтвердження здійснення спірних поставок, а частина долучених до позовних матеріалів товарно-транспортних накладних підписані неідентифікованими особами.

Відповідач зазначає, що товарно-транспортна накладна не є документом первинного бухгалтерського обліку, що підтверджує обставину придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Разом з тим, вказав, зокрема, що викрадення товарів відповідача та відсутність доступу до первинних документів та баз даних, щодо здійснення відповідачем господарської діяльності на території південних областей України, пов`язане безпосередньо із початком воєнних дій та окупацією військами Російської федерації південних територій України. Вказані обставини, як зазначає відповідач, підтверджують настання форс-мажорних обставин щодо можливості підтвердження заборгованості відповідача та можливості оплачувати придбаний товар.

За результатами дослідження наданих учасниками справи доказів та матеріалів справи, суд встановив наступне:

01 червня 2020 року між Товариство з обмеженою відповідальністю «Одеський хлібозавод №4» (далі - позивач, постачальник) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Авіон +» (далі - відповідач, покупець) укладено договір поставки №132 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупцеві товар на підставі замовлення останнього та у відповідності до специфікації, а покупець зобов`язується прийняти поставлений постачальником товар та оплатити його вартість у порядку і на умовах, погоджених договором.

Відповідно до п.8.1 та п.8.1.1 договору, покупець оплачує поставлений постачальником товар по закінченню 30 (тридцяти) календарних днів з дати поставки товару постачальником.

Відповідно до п.п. 8.1.3 договору, строк оплати за поставлений товар може бути збільшений згідно умов цього договору (на час виправлення недоліків в товаросупровідних документах, тощо.).

Відповідно до п.2.2 договору, право власності на товар переходить від постачальника до покупця в момент приймання товару покупцем від постачальника. Підтвердженням приймання товару є підписання сторонами (їх уповноваженими представниками) накладної, товарно-супровідної та транспортно- супровідної документації на товар.

Згідно із положеннями пункту 8.6. договору, загальна ціна договору складається з сум поставленого постачальником та прийнятого покупцем товару на умовах цього договору (за винятком повернутого), зазначених у видаткових накладних, які підписані уповноваженими представниками сторін.

З долучених до позовної заяви товарно-транспортних накладних слідує, що в період з 18.01.2022р. по 07.02.2022р. позивачем поставлено відповідачеві товар на загальну суму 227242,29 грн.

Відповідачем надано суду копію заяви до ГУ НП у Львівській області щодо викрадення товарів Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіон+» та довідку ГУ НП у Львівській області про реєстрацію такої заяви в ІТС «ІПНПУ» ВП №1 ЛРУП №2 ГУНП у Львівській області за №3940 від 19.03.2022р.

Оцінюючи подані учасниками справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (абзац другий ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено судом, з долучених до позовної заяви товарно-транспортних накладних слідує, що в період з 18.01.2022р. по 07.02.2022р. позивачем поставлено відповідачеві товар на загальну суму 227 242,29 грн.

Крім того, згідно з матеріалами справи, позивач на виконання договірних зобов`язань з відповідачем здійснював перевезення та доставку хлібобулочних виробів, супроводжуючи кожну окрему партію товару спеціалізованою товарно-транспортною накладною за формою № 1-ТТН (хліб), яка затверджена наказом Міністерства аграрної політики України № 153 від 06.06.2001р. «Про затвердження спеціалізованої форми первинного обліку товарно-транспортної накладної та Інструкції про порядок заповнення, застосування спеціалізованої товарно-транспортної накладної на відпуск хлібобулочних виробів».

Так, відповідно до п.1.1. Інструкції про порядок заповнення, застосування спеціалізованої товарно-транспортної накладної на відпуск хлібобулочних виробів, затвердженої наказом Міністерства аграрної політики України №153 від 06.06.2001р., товарно-транспортна накладна за формою № 1-ТТН (хліб) - це єдиний первинний документ, який є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей підприємством, що здійснило їх відпуск, для дозволу на вивіз їх з території підприємства-постачальника, для оприбуткування їх підприємством-одержувачем, а також для складського, оперативного і бухгалтерського обліку товарно-матеріальних цінностей у межах України. Вона оформлюється виробником на кожний рейс автомобіля і для кожного вантажоодержувача окремо.

З огляду на вищевказане, товарно-транспортні накладні, наявні в матеріалах справи, є належними доказами, підтверджують поставку позивачем товару та прийняття його відповідачем.

Разом з тим, згідно зі ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які містять відомості про господарську операцію.

Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити, як назва документа (форми); дата складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, тощо.

Вказаний перелік обов`язкових реквізитів документа кореспондується з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р., згідно з яким первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.5 вказаного Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Відсутність у накладній назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності її підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки/штампу самої юридичної особи, відсутність реквізитів довіреності на цю особу не може свідчити про те, що така особа є неуповноваженою чи що така накладна є неналежним доказом у справі. Водночас відтиск печатки/штампу на накладній є свідченням участі юридичної особи у здійсненні господарської операції за цією накладною та свідчить про згоду відповідача на купівлю товару на даних умовах.

З огляду на викладене, судом відхиляються заперечення відповідача щодо неналежного оформлення накладних, які засвідчували здійснення господарських операцій сторонами.

Крім того, відповідач, за наявності первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати зазначену господарську операцію.

Відповідач мав право, як відмовитись від прийняття товару, так і скласти акт про відсутність та/або невірність складення товаросупровідних документів, вказати про відсутність у накладних будь-яких відміток, проте відповідачем товар за спірними товарно-транспортними накладними приймався без зауважень.

Суд звертає увагу, що будь-яких доказів звернення відповідача до позивача з вимогою надати визначені договором належним чином оформлені документи, із встановленням при цьому розумного строку для їх передання, доказів відмови відповідача від договору та повернення отриманого товару чи вчинення інших дій, які б могли свідчити про невиконання позивачем своїх зобов`язань за договором поставки у повному обсязі, у відповідності до вимог законодавства та умов укладеного між сторонами договору, відповідачем не надано.

Таким чином матеріали справи стверджують про те, що відповідач належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами заявлених до нього вимог не спростував.

З метою повного, всебічного та об`єктивного встановлення обставин справи, судом перевірено правильність розрахунку основної заборгованості, на підставі долучених до позовної заяви товарно-транспортних накладних, з яких, із тверджень позивача, відповідачем допущено прострочення по оплаті, та встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем підтверджується у розмірі 227 242,29 грн.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які вх.одять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частинами 1, 2, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі Серявін та інші проти України (Заява № 4909/04) вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).

Стосовно інших доводів та висновків відповідача, суд вважає, що на такі не слід давати детальної відповіді, з урахуванням мотивів, за яких суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відтак, позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.

Факт укладення договору відповідач у поданому відзиві не заперечував. Як не заперечував і проти автентичності відтиску штампу, здійсненого на товарно-транспортних накладних. До того ж, вказані ним недоліки не є істотними, не спростовують факту поставки товару та не звільняють покупця від обов`язку здійснити оплату за отриманий товар.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що оскільки в матеріалах справи достатньо доказів здійснення позивачем спірних поставок, наведені у відзиві заперечення відповідача не є підставою для невизнання господарської операції, не спростовують факту поставки товару за договором та не звільняють покупця від обов`язку здійснити оплату за отриманий товар згідно з його умовами.

З огляду на це, суд вважає, що факт поставки товару за договором є доведеним, а посилання відповідача на протилежне є намаганням уникнути виконання своїх зобов`язань.

Крім того, статтею 3 ЦК України закріплено, що одним із основних принципів цивільного права є принцип добросовісності, розумності та справедливості.

З огляду на вищевказані обставини, вимоги позивача щодо стягнення основного боргу в сумі 227 242,29 грн. є обґрунтованими, документально підтвердженими, не спростовані відповідачем, інших обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, судом не встановлено, тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Щодо посилання відповідача на лист Торгово промислової палати України, то суд звертає увагу на те, що, посилаючись на форс мажор, як на підставу для звільнення від відповідальності, стороні потрібно довести, як саме форс мажор вплинув на виконання зобов`язання. Одного лише посилання на наявність форс мажору є недостатнім, оскільки суд має досліджувати докази в сукупності. Звернення до правоохоронних органів щодо викрадення товарно матеріальних цінностей не засвідчує факту втрати саме продукції, поставленої позивачем.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:

Сплачена позивачем сума судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжним дорученням №5011452952 від 09.06.2022р. на суму 3 408,74 грн.

Водночас, суд звертає увагу позивача, що згідно з п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю (ч.2 ст.7 Закону України «Про судовий збір»).

Беручи до уваги викладене вище, а також те, що відповідно до положень ГПК України та Закону України «Про судовий збір», за подання позову у цій справі позивач повинен був сплатити судовий збір у розмірі 3 408,63 грн., то переплачена сума судового збору за подання позовної заяви у цій справі становить 0,11 грн. (3 408,74 - 3 408,63 = 0,11), проте, враховуючи те, що позивачем, станом на момент ухвалення рішення у цій справі не подано, передбаченого ст.7 Закону України «Про судовий збір», клопотання, питання про повернення 0,11 грн. судового збору судом не вирішується.

З підстав наведеного, розподілу між сторонами підлягає 3 408,63 грн., сплаченого позивачем судового збору.

Доказів понесення інших судових витрат, окрім сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору, станом на момент прийняття рішення позивачем суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Згідно п. 2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача, а саме у сумі 3 408,63 грн.

Керуючись ст.ст.13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіон+» (адреса: 79040, Львівська обл., м.Львів, вул.Городоцька, будинок 355, офіс 358; ідентифікаційний код 40110917) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеський хлібзавод №4» (адреса: 65078, м.Одеса, вул.Генерала Петрова, будинок 4; к.1, ідентифікаційний код 43370789) суму заборгованості у розмірі 227 242,29 грн. та 3 408,63 грн. судового збору.

3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Суддя Король М.Р.