Рішення № 106543720, 29.09.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2022 року м. Київ№ 640/22219/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Келеберди В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Офісу Генерального прокурора, у якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора, яка виразилася у незастосуванні положень п. 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджено наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року № 260, при обчисленні під час звільнення з військової служби прокурора спеціального відділу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України підполковнику юстиції ОСОБА_1 розміру компенсації за 33 невикористані дні щорічної основної відпустки, недонарахуванні йому та не виплаті відповідної компенсації у розмірі 73286,27 грн.;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 компенсацію за 33 невикористані дні щорічної основної відпустки, у сумі 73286,27 грн.;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 компенсацію за затримку повного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 06 грудня 2020 року по день фактичного розрахунку.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка виразилась у незастосуванні положень п. 3 розділу ХХХІ Порядку забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджено наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 року за № 745/32197 при обчисленні позивачу розміру компенсації за 33 невикористані дні щорічної основної відпустки, недонараховано та не виплачено відповідну компенсацію у розмірі 73286,27 грн. З урахуванням наведеного, а також вже виплачених сум, позивач просить суд також стягнути компенсацію за затримку повного розрахунку при звільненні з військової служби.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.09.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

24.11.2020 до суду від Офісу Генерального прокурора надійшов відзив на позовну заяву, в якому, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача наголосив на тому, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, позаяк, з позивачем було проведено повний розрахунок при звільненні та виплачено компенсацію за невикористані дні відпусток. Норма пункту 3 розділу XXXI наказу Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, на яку посилається позивач, містить норму, що грошове забезпечення за період наданої відпустки або розмір компенсації за всі невикористані дні основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у рік звільнення обчислюються з такого розрахунку, тобто відпустка або компенсація надається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення, за кожний повний місяць служби з наведеного в ньому розрахунку, однак, ця норма не містить посилання стосовно додаткових коефіцієнтів («коефіцієнт» не згадується) для застосування до днів або сум компенсації за невикористані відпустки. При цьому, наголошено, що така трактовка наказу Міністра оборони України (який не застосовується органами прокуратури) суперечить не тільки Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а і Кодексу законів про працю України і Закону України «Про відпустки», які мають вищу юридичну силу. Таким чином, для застосовування «коефіцієнту» для розрахунку компенсації за невикористані відпустки, правові підстави відсутні.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 26.11.2015 по 06.12.2020 включно, позивач як військовослужбовець Збройних Сил України, якого відряджено до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі, проходив військову службу на прокурорсько-слідчих посадах в Головній військовій прокуратурі Генеральної прокуратури України

Наказом Генерального прокурора від 02.12.2019 № 1059-вк, позивача на підставі підпункту «г» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), з 06.12.2019 виключено зі списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, усіх видів забезпечення.

Наказом Генерального прокурора № 358 від 27.12.2019 «Про окремі питання забезпечення початку роботи Офісу Генерального прокурора» юридичну особу «Генеральна прокуратура України» перейменовано в «Офіс Генерального прокурора» без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до довідки, наданої позивачу в день звільнення, станом на 06.12.2019 залишок основної щорічної відпустки, яка передбачена Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», додаткової відпустки за стаж роботи в органах прокуратури, яка передбачена Законом України «Про прокуратуру» склав 78 днів (з них 33 дні основної відпустки, передбаченої Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та 45 днів додаткової відпустки, передбаченої Законом України «Про прокуратуру»).

Відповідно до розрахункового листа за грудень 2019, позивачу було нараховано компенсацію за невикористану відпустку в кількості 78 днів у розмірі 91169,42 грн.

Згідно відповіді Офісу Генерального прокурора № 27/3-4071вих20 від 09.09.2020, при обчисленні розміру компенсації за невикористані відпустки ними використовувався Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Позивач вважає, що відповідач при нарахуванні компенсації за невикористану відпустку в кількості 78 днів, мав застосувати положення п. 3 розділу ХХХІ Порядку від 07.06.2018 № 260, внаслідок чого, було недонараховано та не виплачено відповідну компенсацію у розмірі 73286,27 грн., що і зумовило на звернення позивача до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, здійснюється відповідно до Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХПІ «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до статті 40 цього Закону, гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до Законів України, «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).

Розділом II Закону встановлені права військовослужбовців, зокрема, щодо використання щорічних основних відпусток та отримання відповідної компенсації при звільненні у разі невикористання вказаної відпустки.

Відповідно до абз. 1-3 п. 14 ст. 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджено наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року № 260 (далі по тексту - Порядок № 260), на який посилається позивач, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

При цьому, грошове забезпечення за період наданої відпустки або розмір грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у рік звільнення обчислюється з такого розрахунку: тим, які мають вислугу до 10 календарних років, - 2,5 календарних дня; тим, які мають вислугу від 10 до 15 календарних років, - 2,9 календарних дня; тим, які мають вислугу від 15 до 20 календарних років, - 3,3 календарних дня; тим, які мають вислугу 20 і більше календарних років, - 3,8 календарних дня.

Позивач наголошує на тому, що розрахунком вислуги років військовослужбовця на пенсію підполковника юстиції ОСОБА_1 встановлена загальна вислуга 12 років 01 місяць 21 день (календарний строк служби 12 років 01 місяць 21 день). Отже, за його позицією, з урахуванням календарної вислуги років 12 років 01 місяць 21 день вбачається його право, як військовослужбовця, звільненого у запас у зв`язку із проведенням організаційних заходів, на грошову компенсацію за невикористані дні відпустки на момент звільнення з посади, в частині розрахунку компенсації за 33 невикористані дні щорічної основної відпустки, з урахуванням коефіцієнту 2,9 календарних дня. На момент його звільнення з військової служби з позивачем здійснили частковий розрахунок компенсації за 33 дні невикористаної щорічної основної відпустки (без урахування коефіцієнту 2,9) у сумі 38571,72 грн. (33 дні * 1168, 84 грн.) Таким чином, позивач вважає, що внаслідок незастосування відповідачем під час розрахунку компенсації за 33 дні невикористаної щорічної основної відпустки положень п. 3 розділу XXXI Порядок № 260, а саме коефіцієнту 2,9 календарні дні, останньому недонараховано та не виплачено компенсацію у розмірі 73286,27 грн. (111857,99 грн. - 38571,72 грн.).

Згідно з вимогами пункту 3 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Підпунктом 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» № 505 від 31.05.2012 (зі змінами та доповненнями) передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовців, які проходять військовуслужбу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, складається з посадового окладу та інших виплат, установлених цією постановою, а також окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років у розмірі і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців.

Щодо застосування до позивача положень наказу Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», суд зазначає, що абзацом третім частини четвертої статті 27 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції до набрання чинності Законом України від 19.09.2019 № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»), було визначено, що військовослужбовці військової прокуратури у своїй діяльності керуються Законом України «Про прокуратуру» і проходять військову службу відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, є підзаконним актом Міністерства оборони України, та не може застосуватися органами прокуратури.

При цьому, грошове забезпечення військовим прокурорам здійснювалося на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», де пунктом 4-1 передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, складається з посадового окладу та інших виплат, установлених цією постановою, а також окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років у розмірі і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців (з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1090 «Про затвердження Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури»).

Отже, щодо постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», відповідно до якої затверджений цей наказ, то вона застосовувалася органами прокуратури лише в частині виплати окладу за військове звання та надбавки за вислугу років.

Відповідно до пунктів 1 і 2 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить ЗО календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів.

Тож, на переконання суду, пункт 3 розділу XXXI наказу Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, на яку посилається позивач, містить норму, що грошове забезпечення за період наданої відпустки або розмір компенсації за всі невикористані дні основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у рік звільнення обчислюються з такого розрахунку, тобто відпустка або компенсація надається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення, за кожний повний місяць служби з такого розрахунку, зокрема, до позивача, вислуга від 10 до 15 календарних років - 2,9 календарних дні, тобто 35 календарних днів відпустки /12 місяців = 2,9.

Таким чином, вказана вище норма не містить посилання стосовно додаткових коефіцієнтів (коефіцієнт не згадується) для застосування до днів або сум компенсації за невикористані відпустки. Розрахунок позивача про «застосування кратності», яка начебто передбачена у Порядку № 260, не закріплений законодавством. Позивачем помилково трактовано із контексту та неправильно застосовано обрахунок, що стосується обчислення відпусток у кількості 2,9 дні - за наявності вислуги від 10 до 15 календарних років. Вказаний позивачем обрахунок із застосуванням так званої кратності, яка як поняття взагалі відсутня у Положенні № 260, є лише формулою обрахунку кількості невикористаної частини відпустки перед звільненням з військової служби.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора, яка виразилася у незастосуванні положень п. 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджено наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року № 260, при обчисленні під час звільнення з військової служби компенсації за 33 невикористані дні щорічної основної відпустки, недонарахуванні йому та не виплаті відповідної компенсації у розмірі 73286,27 грн. та стягнення з відповідача відповідних сум, задоволенню не підлягають, як і похідні від них щодо стягнення компенсації за затримку повного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 06 грудня 2020 року по день фактичного розрахунку.

Аналізуючи підстави, що покладені в основу позовної заяви, суд дійшов висновку про те, що такі доводи позивача є непідтвердженими та необґрунтованими.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням наведеного в сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Підстави для розподілу судових витрат, у даному випадку, відсутні.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 250, 255 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

В И Р І Ш И В :

Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Офіс Генерального прокурора (ЄДРПОУ 00034051, 01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15).

Суддя В.І. Келеберда