Рішення № 106543640, 29.09.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2022 року м. Київ№ 640/15377/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Келеберди В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, -

В С Т А Н О В И В :

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Офісу Генерального прокурора, у якому просить суд визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України від 20.08.2019 № 163 «Про визнання таким, що втратив чинність, наказу Генерального прокурора України від 25.07.2018 року № 150» з моменту його прийняття.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що внаслідок прийняття оскарженого наказу була змінена підсудність розгляду слідчими суддями клопотань слідчих та/або прокурорів про накладення арешту на майно в кримінальному провадженні. Так, за доводами позовної заяви, до його прийняття ці та інші клопотання, що на стадії досудового розслідування розглядаються слідчим суддею, подавалися та розглядалися слідчими суддями Подільського районного суду м. Києва (в силу розташування приміщення першого та третього слідчих відділів УСР ГПУ за адресою: м. Київ, Подільський район, вул. Борисоглібська, 18), а після прийняття - слідчими суддями Печерського районного суду м. Києва. При прийнятті оскаржуваного наказу, на думку позивача, не переслідувалася мета реально змінити місце розташування органу досудового розслідування - першого та третього відділів УСР ГПУ. Втім, ще тривалий час перший та третій слідчі відділи УСР ГПУ перебували та здійснювали свої функції, в тому числі, проводили (здійснювали) слідчі, процесуальні дії у приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.08.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

19.11.2020 до суду від Офісу Генерального прокурора надійшов відзив на позовну заяву, в якому, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача наголосив на тому, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, позаяк, підсудність розгляду клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження регламентовано виключно нормами КПК України, а фактичне місцезнаходження структурного підрозділу, не є визначальним фактором для вирішення питання щодо місця розгляду клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, оскільки територіальна підсудність повинна визначатись не за фактичним місцем розташування слідчого підрозділу, а за місцем знаходження (реєстрації) відповідного державного органу, який є юридичною особою та в складі якого знаходиться слідчий підрозділ. Крім того, наголошено на тому, що оскаржуваний наказ не жодним чином не порушує прав позивача, яка звернулась до суду з позовом про його оскарження.

24.11.2020 (та 27.11.2020) до суду від сторони позивача надійшла відповідь на відзив, в якій наголошено на тому, що доводи, викладені у відзиві відповідачем, жодним чином не спростовуються обставин та посилань, що були покладені в основу позову в даній справі.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.07.2018 виконувачем обов`язків Генерального прокурора України Сторожуком Ю.В. видано наказ № 150 про визначення місця розташування органу досудового розслідування - першого та третього слідчого відділу управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України за адресою: м. Київ, вул. Борисоглібська, 18 у Подільському районі.

У подальшому, наказом Генерального прокурора України Луценка Ю.В. від 20.08.2019 № 163 визнано таким, що втратив чинність наказ Генеральної прокуратури України від 25.07.2018 № 150.

В обґрунтування протиправності наказу Генерального прокурора України від 20.08.2019 № 163, позивач зазначає, що цим наказом, на її переконання, фактично було змінено підсудність розгляду слідчими суддями клопотань слідчих та/або прокурорів про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 42017000000000394, досудове розслідування у якому наразі здійснюється слідчими Державного бюро розслідувань.

Вважаючи останній наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до норм статті 9 Закону України «Про прокуратуру», Генеральний прокурор: 1) представляє прокуратуру у зносинах з органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, особами, підприємствами, установами та організаціями, а також прокуратурами інших держав та міжнародними організаціями; 2) організовує діяльність органів прокуратури України, у тому числі визначає межі повноважень Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур у частині виконання конституційних функцій; 3) призначає прокурорів на адміністративні посади та звільняє їх з адміністративних посад у випадках та порядку, встановлених цим Законом; 4) у встановленому порядку на підставі рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора приймає рішення про застосування до прокурора Офісу Генерального прокурора, прокурора обласної прокуратури дисциплінарного стягнення або про неможливість подальшого перебування такої особи на посаді прокурора; 5) призначає на посади та звільняє з посад прокурорів Офісу Генерального прокурора у випадках та порядку, встановлених цим Законом; 6-1) здійснює розподіл обов`язків між першим заступником та заступниками Генерального прокурора; 7) затверджує акти з питань щодо внутрішньої організації діяльності органів прокуратури, у тому числі щодо електронного документообігу; 7-1) затверджує стратегію розвитку прокуратури; 7-2) затверджує положення про систему індивідуального оцінювання якості роботи прокурорів та систему оцінювання якості роботи прокурорів; 7-3) затверджує порядок вимірювання та регулювання навантаження на прокурорів; 8) забезпечує виконання вимог щодо підвищення кваліфікації прокурорів Офісу Генерального прокурора; 9) затверджує загальні методичні рекомендації для прокурорів з метою забезпечення однакового застосування норм законодавства України під час здійснення прокурорської діяльності; 9-1) за поданням Генеральної інспекції направляє матеріали до Державного бюро розслідувань; 9-2) визначає порядок розгляду звернень щодо неналежного виконання прокурором, який обіймає адміністративну посаду, посадових обов`язків, встановлених для відповідної адміністративної посади; 10) виконує інші повноваження, передбачені цим та іншими законами України.

Генеральний прокурор видає накази з питань, що належать до його адміністративних повноважень, у межах своїх повноважень, на основі та на виконання Конституції і законів України.

Усі накази Генерального прокурора оприлюднюються державною мовою на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора на наступний робочий день після їх підписання з додержанням вимог режиму таємності.

Накази Генерального прокурора, що є нормативно-правовими актами, набирають чинності з дня їх оприлюднення, якщо інше не передбачено самим актом, але не раніше дня оприлюднення.

Накази Генерального прокурора або їх окремі частини можуть бути оскаржені фізичними та юридичними особами до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Судом встановлено, що наказом Генерального прокурора України Луценка Ю.В. від 20.08.2019 № 163 визнано таким, що втратив чинність наказ Генеральної прокуратури України від 25.07.2018 № 150, який є предметом даного спору.

Водночас, сама підсудність розгляду клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження регламентовано виключно нормами КПК України.

Відповідно до положень п. 1 ч. 2 ст. 132 КПК України, клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження на підставі ухвали слідчого судді подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, якщо інше не передбачено пунктом 2 цієї частини.

Згідно змісту статті 38 КПК України, органами досудового розслідування (органами, що здійснюють дізнання і досудове слідство) є слідчі підрозділи органів Національної поліції, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів державного бюро розслідувань, підрозділи детективів, підрозділ внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України.

Таким чином, чинний кримінальний процесуальний закон визначає органами досудового розслідування не службових осіб - слідчих відповідних правоохоронних органів, а саме відповідні державні установи, з огляду на що, органом досудового розслідування є не слідчий підрозділ, а відповідний орган, до складу якого входить цей слідчий підрозділ.

Отже, суд погоджується з доводами сторони відповідача про те, що фактичне місцезнаходження структурного підрозділу не є визначальним фактором для вирішення питання щодо місця розгляду клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, оскільки сама територіальна підсудність повинна визначатись не за фактичним місцем розташування слідчого підрозділу, а за місцем знаходження (реєстрації) відповідного державного органу, який є юридичною особою та в складі якого знаходиться такий слідчий підрозділ.

Крім того, формулюючи позовні вимоги у такий спосіб, позивач зачіпає питання, повноваження Генерального прокурора України по яким, фактично є дискреційними та стосуються/охоплюють внутрішню діяльність органу прокуратури.

Відповідно до повноважень, визначених ст. 9 Закону України «Про прокуратуру», Генеральний прокурор, зокрема, затверджує акти з питань щодо внутрішньої організації діяльності органів прокуратури, видає накази з питань, що належать до його адміністративних повноважень, у межах своїх повноважень, на основі та на виконання Конституції і законів України.

Водночас, слід наголосити на тому, що суд, відповідно до покладених на нього завдань адміністративного судочинства, захищає порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 55 Конституції України, ст. ст. 2, 5 КАС України.

При цьому, захисту підлягають саме порушені права особи у публічно-правових відносинах, а не абстрактні або ті, що не впливають на права/інтереси/обов`язки особи.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України, в рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011, зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. З Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Так, поняття охоронюваний законом інтерес у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «прав» має один і той же зміст. Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом, є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. До того ж, саме порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

З наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача.

За наслідком розгляду даного спору, суд вважає, що позивач не навів обґрунтування щодо існування реального негативного впливу на її конкретні права чи інтереси та свідчать про незгоду позивача з оскаржуваним наказом, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Аналізуючи підстави, що покладені в основу позовної заяви, суд дійшов висновку про те, що такі доводи позивача є необґрунтованими та не є підставою для скасування оскаржуваного наказу. Тож, позовні вимоги є непідтвердженими та необґрунтованими.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням наведеного в сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Підстави для розподілу судових витрат, у даному випадку, відсутні.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 250, 255 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

В И Р І Ш И В :

Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу.

За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 );

Відповідач: Офіс Генерального прокурора (ЄДРПОУ 00034051, 01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15).

Суддя В.І. Келеберда