Рішення № 106543615, 29.09.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2022 року м. Київ№ 640/12716/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Келеберди В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся громадянин Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 з позовом до Державної міграційної служби України, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області, у якому просить суд:

-визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 83-20 від 07.05.2020 про відхилення скарги на рішення Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київської області про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

-зобов`язати Державну міграційну служби України повторно розглянути заяву громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

Позовні вимоги мотивовано тим, що міграційним органом під час прийняття оскаржуваного рішення не було враховано всіх обставин, за наявності яких, позивач звернувся зі заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У позовній заяві, зокрема, зазначено про те, що позивач має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування через політичні причини та систематичне порушення прав людини і був змушений покинути країну походження, оскільки не може користуватися захистом влади цієї країни.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.09.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Зобов`язано Державну міграційну службу України надати суду особову справу позивача, рішення № 83-20 від 07.05.2020.

02.10.2020 на виконання вимог ухвали суду долучено копію особової справи 2020 Б\Н40 громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 .

13.10.2020 до суду від Державної міграційної служби України надійшов відзив на позовну заяву, в якому, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача наголосив на тому, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, позаяк, позивач жодним чином не обґрунтував/довів наявності побоювань стати жертвою переслідування конкретними фактами. Всі наведені ним твердження є недоведеними та суперечливими. Відповідач стверджує, що позивач здійснив спробу створити сприятливі умови для обґрунтування власних тверджень, шляхом надання вигаданої інформації. Позивач вже вдруге звернувся до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, та основною причиною свого звернення позивач зазначає побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками політичних переконань. В ході проведення співбесіди від 21.06.2017 позивач зазначив, що на його думку переслідування можуть бути пов`язані з політичною діяльністю його дядька, або з тим, що дядько є власником земельної ділянки. Під час розгляду особової справи, заявник не надав жодних документів, які б свідчили про те, що дядько має відношення до політичної партії BNP, володіє земельною ділянкою, а також не підтвердив факту тортур та переслідування щодо себе у країні походження. Під час попереднього розгляду особової справи працівниками ГУДМС у м. Києві було виявлено розбіжності в твердженнях заявника, а також суперечливі факти повідомлені заявником, які були досліджені у рекомендаційному висновку про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 01.08.2017 з урахуванням інформації по країні походження.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , громадянин Народної Республіки Бангладеш, через побоювання за своє життя прибув в Україну і 24 лютого 2020 року звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

05 березня 2020 року позивач отримав повідомлення про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Не погоджуючись з відмовою, позивач подав скаргу від 09.03.2020 до Державної міграційної служби України, на що, отримав повідомлення про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 156 від 20.05.2020. Позивач вважає, що вказане повідомлення не містить посилань на мотиви прийнятого рішення, лише про те, що відхилення скарги було прийнято на підставі рішення Державної міграційної служби України № 83-20 від 07.05.2020.

Вважаючи таке рішення міграційного органу необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Позивач стверджує, що був змушений поїхати з Бангладеш по причині переслідування по політичним мотивам членами однієї з правлячих партій Бангладеш Авамі Ліг - через політичну позицію. Мати та батько позивача були членами Націоналістичної партії Бангладеш. Позивач допомагав Націоналістичній партії Бангладеш у підготовці до виборів, розносив листівки, плакати, допомагав збирати людей на мітинги та маніфестації. Партія не погоджувалась з політичним курсом та позицією правлячої партії Авамі Ліг. За це прихильники правлячої партії Авамі Ліг почали переслідувати активістів. Деяких вони вбили. Поліція їм допомагала. Одного дня, позивача побила поліція та прихильники правлячої політичної партії в Бангладеш на мітингу. Поліція заарештувала позивача і посадила в табір, хоч позивач був неповнолітнім та він провів там 6 місяців, був побитий кожен день. Коли поліція звільнила позивача, вони попередили, що якщо вони знайдуть його на мітингу Бангладешської Націоналістичної партії знову, вони вб`ють позивача. Проте, позивач продовжував допомагати Націоналістичній партії Бангладеш. Під час однієї зустрічі, яка відбулася в Бангладеш, позивача сильно побили учасники правлячої партії (був поранений і був доставлений до лікарні). Поліція намагалася знайти позивача, тому він пішов з лікарні і вирішив залишити Бангладеш. Поліція неодноразово приходила до батьків та рідних позивача, намагаючись його знайти. Але у разі, якщо позивач приїде до Багладеш, його посадять у в`язницю.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України.

Так, іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах - це іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.

При цьому, біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

За визначенням, нелегальний мігрант - це іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.

Положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», визначено, що особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У свою чергу, нормами ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», передбачено, що не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

Так, згідно з ч. ч. 1, 4, 8 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту У силу частини шостої статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

У разі використання особою права на оскарження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи.

Важливо зазначити, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідування є ключовим у переліку критеріїв щодо визначення біженця.

Так, даний критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи «побоювання», що є безумовно оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) отримуються як від біженця, так незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, зокрема, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів МЗС тощо.

Приписами ст. 9 Закону № 3671-VI, визначено порядок розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Так, зокрема, розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.

Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.

Співбесіда із заявником проводиться за правилами, встановленими частинами другою і третьою статті 8 Закону № 3671-VI.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з органами Служби безпеки України проводить перевірку обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців 2 - 4 частини першої статті 6 цього Закону (частина шоста статті 9 Закону № 3671-VI).

За змістом приписів частини восьмої статті 9 Закону № 3671-VI, у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається. Такі звернення розглядаються у строк, визначений законодавством України.

Положеннями частини п`ятої статті 10 Закону № 3671-VI, передбачено, що за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй у справах біженців, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Згідно з позицією УВКБ ООН «Про обов`язки та стандарти доказів у біженців» 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов`язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

При цьому, заявник не зобов`язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийняттю позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру.

Згідно з пунктом 5 статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27 квітня 2004 року № 8043/04, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

У відповідача - міграційного органу, наявний обов`язок при розгляді документів заявника, перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії осіб, які потребують додаткового захисту або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання.

Судом досліджено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народився в м. Комілла, Бангладеш, за національністю - бенгалець, віросповідання - іслам, громадянин Бангладеш, неодружений. Документи, що посвідчують особу, - відсутні. Прибув до України 28.02.2017, таємно, пішки. Заявник звернувся до територіального органу ДМС із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вдруге. Позивач в перше звернувся із заявою до ГУДМС у м. Києві. У своїй заяві позивач зазначив, що залишив територію країни походження через побоювання бути вбитим членами бандитського угруповання, які двічі викрадали його та вимагали від його дядька викуп за звільнення.

На підставі повного та всебічного вивчення документів та матеріалів заяви позивача, ДМС прийнято рішення від 30.08.2017 № 347-17 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено відсутність умов передбачених п.п. 1, 13 ч. 1 ст. Закону. Вказане рішення позивач оскаржив до суду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.09.2017 відкрито провадження у справі № 826/11334/17.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.10.2017 у вказаній справі позовну заяву залишено без розгляду.

Інформація щодо апеляційного оскарження вказаного рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутня.

Тож, надалі, позивач вже вдруге звернувся до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області та основною причиною свого звернення позивач вже зазначає побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками політичних переконань.

Наказом № 115 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області позивачу відмолено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач оскаржив його до ДМС України.

Рішенням ДМС України від 07.05.2020 № 83-20 про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - дану скаргу було відхилено.

У заяві від 03.05.2017, заявник вказав наступне: «Я був змушений залишити країну свого походження, оскільки боюсь бути вбитим бандитським, угрупуванням в Бангладеш. Під час мого перебування в Бангладеш, бандити двічі викрадали мене, тримали в полоні та вимагали від мого дядька велику суму грошей в якості викупу. В третій раз бандити погрожували моєму дядьку, що знову мене викрадуть і вимагали велику суму грошей. Мій дядько сказав, що я маю втекти з Бангладеш, інакше бандити мене вб`ють. Я боюся повертатися до Бангладеш, через переслідування з боку бандитів».

Під час розгляду особової справи заявник повідомив, що його батько загинув внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, коли йому було 7 років, а мати заявника померла від серцевого нападу, коли йому було 10 років.

Вже під час співбесіди 21.06.2017 заявник повідомив, що після смерті батьків ним опікувався дядько (брат батька), який мав свій бізнес, а також є генеральним секретарем BNP (Націоналістична партія Бангладеш). В ході проведення співбесіди від 21.06.2017 позивач зазначив, що на його думку переслідування можуть бути пов`язані з політичною діяльністю його дядька, або з тим, що дядько є власником земельної ділянки.

Проте, під час розгляду особової справи, заявник не надав жодних документів, які б свідчили про те, що дядько має відношення до політичної партії BNP, володіє земельною ділянкою, а також не підтвердив факту тортур та переслідування щодо себе у країні походження. Під час попереднього розгляду особової справи працівниками ГУДМС у м. Києві було виявлено розбіжності в твердженнях заявника, а також суперечливі факти повідомлені заявником, які були досліджені у рекомендаційному висновку про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 01.08.2017 з урахуванням інформації по країні походження.

Особливу увагу слід звернути на те, що заявник при повторному зверненні у заяві від 05.03.2020 повідомив таку інформацію: «Я вже звертався в Україні з заявою визнати мене біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Я боявся, що Українська влада видасть мене Бангладеш, тому в заяві вказав неправдиві причини щодо визнання біженцем (що мене шукають бандити). Я не знав законів України, тому так написав».

Таким чином, заявник під час розгляду особової справи повідомив стосовно себе завідомо неправдиву інформацію, як представнику, представнику УВКБ ООН, так і посадовим особам ДМС.

У заяві від 05.03.2020 позивач вважає важливою обставиною наступну інформацію: «Я був змушений поїхати з Бангладеш по причині переслідування мене по політичним мотивам. Мене переслідують члени однієї з правлячих партій Бангладеш Авамі Ліг - через мою політичну позицію. Моя мати та батько були членами Націоналістичної партії Бангладеш. Я допомагав Націоналістичній партії Бангладеш у підготовці до виборів, розносив листівки, плакати, допомагав збирати людей на мітинги та маніфестації. Наша партія не погоджувалась з політичним курсом та позицією правлячої партії Авамі Ліг. За це прихильники правлячої партії Авамі Ліг почали нас переслідувати. Деяких вони вбили Поліція їм допомагала. Одного дня мене побили поліція та прихильники правлячої партії в Бангладеш на мітингу. Поліція заарештувала мене і посадила в табір, хоч я був неповнолітнім. Я провів там б місяців. Я був битий кожен день. Коли поліція звільнила мене, вони попередили, що якщо вони знайдуть мене на мітингу Бангладешської Націоналістичної партії знову, вони вб`ють мене. Я продовжував допомагати Націоналістичній парті Бангладеш. Під час однієї зустрічі, яка відбулася в Бангладеш, мене сильне побили учасники правлячої партії (я був поранений і був доставлений де лікарні). Поліція намагалася знайти мене, тому я пішов з лікарні і вирішив залишити Бангладеш. Поліція неодноразово приходила до моїх батьків намагаючись знайти мене. Але у разі, якщо я приїду до Бангладеш, мене посадять у в`язницю. Тому знову прошу визнати мене біженцем або особою яка потребує додаткового захисту у зв`язку з «новими» обставинами, які не були розглянуті на момент подання заяви в минулий раз, а саме те, що мене розшукує поліція за політичними мотивами».

Слід зазначити, що твердження заявника щодо нововиявлених обставин викликають сумніви і не можуть вважатися достовірними чи правдоподібними, тобто, що це конкретно відбулося з ним.

У заяві від 05.03.2020 заявник вказав на те, що поліція неодноразово приходила до його батьків намагаючись знайти його, однак під час розгляду попередньої особової справи заявник повідомив, що батька втратив у семирічному віці, а матір у десятирічному віці.

Необхідно зазначити, що відомості повідомлені заявником про його переслідування в Бангладеш були спростовані ДМС під час попереднього розгляду його заяви від 03.05.2017.

У ході розгляду заяви від 05.03.2020 заявником не надано оригінали документів з країни громадянської належності, які б підтвердили його відношення або відношення членів родини до партії BNP та можливу загрозу його життю в країні походження, фото та відео докази, інші докази його діяльності для партії BNP (публікації у ЗМІ/інтернет- джерелах із зазначенням прізвища, ім`я заявника або членів його сім`ї, висвітлення партійної діяльності в соціальній мережі) тощо.

За відсутності оригіналів офіційних документів щодо партійної діяльності заявника, такі обставини не підтверджені.

При цьому, протягом періоду між прийняттям попереднього рішення та повторним звернення не відбулося змін у країні походження заявника, що могли б мати суттєве значення для повторного звернення із заявою.

Під час розгляду ДМС заяви від 03.05.2017 було встановлено та перевірено, що відсутні будь-які відомості щодо переслідувань заявника за будь-якою з конвенційних ознак.

Під час розгляду даного спору в суді, позивач також не надав жодних документів на підтвердження підстав побоювання стати жертвою переслідування на території країни громадянської належності, його твердження носять загальний характер.

Всі наведені твердження є загальними та суперечливими, не підтверджені хоча б якимись доказовими джерелами, навіть з мережі інтернет щодо себе чи своїх однопартійців.

Таким чином, суд вважає, що позивачем не надано нових фактів та обставин, які можна розцінювати як переконливі докази обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань з політичних мотивів.

Актуалізована інформація по країні походження заявника не підсилює рівень обґрунтованості його заяви та не створює нових умов для задоволення вимог позивача. При цьому, об`єктивне положення у країні громадянської належності заявника, у частині безпечної ситуації, також суттєво не змінилося. Так, БНП найбільша правоцентристська політична партія Бангладеш, нині є основною опозиційною партією в парламенті Бангладеш. Голова партії Халеда Зіа, дата заснування 1978 р. Авамі Ліг - лівоцентристська політична партія Бангладеш, була заснована в Дацці, колишній столиці Східного Пакистану, 1949 року. Авамі Ліг була створена, як бенгальська альтернативна до панівної в Західному Пакистані, Мусульманської ліги. Після відновлення демократії 1990 року Авамі Ліг знову стала одним з головних гравців у політиці Бангладеш. Голова партії Хасіна Вазед, рік заснування 23 червня 1949 року. Необхідно зазначити, що на даний час БНП безперешкодно висвітлює новини партійної діяльності, що свідчить про толерантне ставлення влади Бангладеш до згаданої партії. У пошуковій системі Google в мережі інтернет актуальна інформація про переслідування заявника в Бангладеш, відсутня.

Тож, на переконання суду, міграційний орган мав підстави для висновку про те, що заявник здійснив спробу створити собі сприятливі умови для обґрунтування власних тверджень шляхом надання вигаданої інформації.

На переконання суду, висновки відповідачів про те, що наведені обставини у своїй сукупності свідчать про те, що заява позивача про визнання його особою, яка потребує додаткового захисту, є очевидно необґрунтованою, тобто, у позивача відсутні умови, передбачені у Законі № 3671-VI, а відтак, оскаржуване рішення прийняте міграційним органом правомірно та у межах наданих йому повноважень, є цілком обґрунтованим та законним.

Наведені у позовній заяві доводи є загальними та не дають підстав для висновку про допущені міграційним органом під час розгляду його заяви порушення, як по суті, так і процедурних.

Аналізуючи підстави, що покладені в основу позовної заяви, суд дійшов висновку про те, що такі доводи позивача є необґрунтованими та не є підставою для задоволення позовних вимог.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням наведеного в сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову. Відповідачами доведено правомірність своїх дій та рішень під час розгляду даної справи в суді.

Підстави для розподілу судових витрат, у даному випадку, відсутні.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 250, 255 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

В И Р І Ш И В :

Відмовити у задоволенні адміністративного позову громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії.

За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне найменування сторін:

Позивач: громадянин Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1

Відповідачі: Державна міграційна служба України (ЄДРПОУ 37508470, 01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9);

Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області (ЄДРПОУ 42552598, 02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-а).

Суддя В.І. Келеберда