Рішення № 10654134, 09.06.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 17/18909.06.10 За позовом           Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» До                     Київської міської станції швидкої медичної допомоги та медицини катастроф

Про                     стягнення 27102, 51грн.

          Суддя Удалова О.Г.

Представники сторін:

Від позивача                               Іваненко І.П., дов. від 10.07.2009 р. № Д07/2009/07/10-7

Від відповідача                     Шалейко Н.О., дов. від 08.04.2010 р. № 613

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача 27102,51 грн. за договором на постачання електричної енергії № 16 о/р 3309016 від 27.02.2002р., а саме: 22212,13 грн. основного боргу за спожиту активну електричну енергію, 1877,86 грн. пені, 1646,90 грн. інфляційних збитків, 345,46 грн. трьох процентів річних; 875,64 грн. основного боргу за спожиту реактивну енергію, 12,74 грн. трьох процентів річних, 60,02 грн. інфляційних збитків, 71,77 грн. пені.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2010 р. було порушено провадження у справі № 17/40 та призначено її до розгляду на 09.06.2010 р..

Відповідач у відзиві на позовну заяву позовні вимоги відхилив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву від 02.06.2010 р., та зазначив, що по мірі надходження коштів відповідачем було повністю сплачено суму основного боргу в розмірі 23087,77 грн. за спожиту активну та реактивну енергію. Крім того, відповідач зазначив, що є учасником бюджетного процесу - комунальний, неприбутковий заклад охорони здоров’я, що повністю утримується за рахунок міського бюджету. Належне виконання зобов’язання виявилося неможливим внаслідок неналежного фінансування видатків відповідача з міського бюджету. Крім того, відповідач не погодився з вимогами позивача про стягнення пені в сумі 1949,63 грн. Також відповідач повідомив, що знаходиться у скрутному фінансовому становищі.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

27.02.2002 р. між РВЕ «Східне» (електропостачальною організацією), правонаступником якого є позивача, та Київською міською станцією швидкої медичної допомоги (споживачем) було укладено договір на користування електричною енергією № 16 о/р 3309016 (далі - Договір).

Відповідно до пункту 1 Договору позивач зобов’язався постачати електричну енергію відповідно до умов Договору, яку відповідач зобов'язаний проводити сплату за використану електричну енергію та виконувати інші умови, визначені даним Договором.

Згідно з п. 4.2 Договору для визначення величини використаної електроенергії відповідач знімає та надає за установленою формою до енергопостачальної організації показання розрахункових електролічильників відповідно до Додатку № 4 до Договору.

Порядок розрахунків за використану електричну енергію визначений Додатком № 13-а до Договору, відповідно до якого сума оплати за використану електричну енергію визначається відповідно до очікуваного споживання електроенергії в наступному розрахунковому періоді з урахуванням сальдо розрахунків за минулий розрахунковий період і є передоплатою.

Відповідно до додатку 5 до Договору визначено порядок розрахунків за перетікання реактивної електроенергії, який визначений відповідно до Методики обчислення плати за перетікання реактивної електроенергії між електропередавальною організацією та її споживачами, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 17.01.2002 р. № 19.

Відповідно до умов вказаного Договору позивачем поставлено, а відповідачем спожито активної електричної енергії за період з 01.04.2009 р. по 01.04.2010р. на суму 70715,64 грн. та за період з 01.07.2009 р. по 01.04.2010 р. реактивної електричної енергії на суму 875,64 грн., що підтверджується звітами про спожиту електричну енергію за спірний період, рахунками-розшифровками, актами приймання-передачі товарної продукції, актами надання послуг з компенсації перетікання реактивної енергії та довідками про надходження коштів за спожиту реактивну та активну електричну енергію.

Відповідач за поставлену електричну енергію розрахувався частково, внаслідок чого за період з 01.04.2009 р. по 01.04.2010 р. виникла заборгованість за використану активну електричну енергію, яка станом на 01.04.2010 р. становила 22212,13 грн. (з урахуванням 4459,16 грн. переплати станом на 01.04.2009 р. та 44044,35 грн. оплат) та за період з 01.07.2009 р. по 01.04.2010 р. виникла заборгованість за використану реактивну електричну енергію, яка станом на 01.04.2010 р. становила 875,64 грн. (з урахуванням 1430,38 грн. оплат), що підтверджується довідкою про розрахунок основного боргу, рахунками-розшифровками та звітами про використану електричну енергію.

Як встановлено судом, платіжним дорученнями від 13.04.2010 р. № 365 відповідач перерахував позивачеві борг за використану активну енергію в сумі 8985,10 грн. та за використану реактивну енергію в сумі 335,95 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 14.04.2010 р. № 364, що не заперечується сторонами.

Враховуючи те, що вказані кошти сплачені відповідачем до подачі позову до суду, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача коштів в сумі 9321,05 грн. задоволенню не підлягають як необґрунтовані.

Крім того, платіжним дорученням від 11.05.2010 р. № 448 в сумі 6232,58 грн., від 11.05.2010 р. № 445 в сумі 6994,45 грн. (під час розгляду справи в суді) відповідач в рахунок сплати боргу за використану активну енергію перерахував кошти в сумі 13227,03 грн. та за використану реактивну енергію в сумі 539,69 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 11.05.2010 р. № 446 в сумі 241,39 грн., від 13.05.2010 р. № 447 в сумі 298,30 грн.

Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

З врахуванням того, що відповідач самостійно перерахував кошти в сумі 13227,03 грн. в рахунок сплати боргу за використану активну енергію та кошти в сумі 539,69 грн. за використану реактивну енергію, предмет спору в цій частині позовних вимог відсутній, а тому провадження у справі в частині стягнення з відповідача боргу в сумі в сумі 13227,03 грн. за використану активну енергію та боргу в сумі 539,69 грн. за використану реактивну енергію (всього 13766,72 грн.) підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Як визначено частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України зазначено, що кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Дії відповідача (сплата коштів з простроченням встановленого терміну) є порушенням договірних зобов’язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), тому відповідач вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), отже, є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Згідно зі статтею 614 Цивільного кодексу особа, яка порушила зобов’язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача трьох процентів річних ґрунтуються на законі (ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов’язання, позовні вимоги позивача в частині стягнення трьох процентів річних у сумі 358,20 грн. (345,46 грн. за прострочення сплати за спожиту активну електричну енергію та 12,74 грн. за прострочення сплати за спожиту реактивну електричну енергію) підлягають задоволенню в повному обсязі за розрахунком позивача, перевіреним судом.

Вимоги позивача про стягнення збитків від інфляції в частині прострочення сплати за спожиту активну електричну енергію в сумі 1646,90 грн. та в частині прострочення сплати за спожиту реактивну електричну енергію в сумі 60,02 грн. ґрунтуються на законі (ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов’язання, позовні вимоги позивача в частині стягнення збитків від інфляції в сумі 1706,91 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі за розрахунком позивача, перевіреним судом.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

Згідно з п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало було виконано.

Згідно пункту 5.3. Договору у випадку несплати до кінця розрахункового періоду спожитої активної та реактивної електроенергії з першого числа наступного за розрахунковим місяця нараховується пеня у розмірі 0,75 % за кожний день прострочення платежу по день фактичної оплати, але не більше розміру, визначеного чинним законодавством. Сума нарахованої пені зазначається у розрахунковому документів окремим рядком.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 1949,63 грн. (1877, 86 грн. за прострочення оплати спожитої активної електричної енергії та 71,77 грн. за прострочення оплати спожитої реактивної електричної енергії) за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов’язань в розмірі 1949,63 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до пункту 3 статті 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання.

Враховуючи положення п. 3 статті 83 ГПК України, норми Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», пункт 7 додатку 4 до Договору, зважаючи на специфіку діяльності відповідача, суд дійшов висновку про можливість зменшення розміру пені до 1000,00 грн.

Посилання відповідача на те, що останній є учасником бюджетного процесу та повністю утримується за рахунок міського бюджету, у зв’язку з чим належне виконання зобов’язання виявилося неможливим внаслідок неналежного фінансування видатків відповідача з міського бюджету не приймаються судом з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 7 ст. 51 Бюджетного кодексу України визначено, що після отримання товарів, робіт і послуг відповідно до умов взятого бюджетного зобов'язання, розпорядник бюджетних коштів приймає рішення про їх оплату та подає доручення на здійснення платежу органу Державного казначейства України, якщо інше не передбачено нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 36 ст. 2 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків з бюджету.

Згідно з приписами частин п'ятої та шостої статті 51 Бюджетного кодексу України: розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами; будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями; витрати державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися.

Отже, враховуючи те, що відносини, які виникли між сторонами, є майновими відносинами, заснованими на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, тобто цивільними відносинами, суд відзначає, що після підписання відповідачем Договору на постачання електричної енергії у нього виникли безумовні зобов’язання виконання умов договору та оплати електричної енергії, при цьому чинним законодавством не передбачено звільнення відповідача, який є бюджетною установою, від виконання своїх зобов’язань в зв’язку з відсутністю фінансування.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог в наступному порядку: на позивача –в частині вимог про стягнення з відповідача боргу за використану активну та реактивну енергію в сумі 9321,05 грн.; на відповідача –в іншій частині позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85, 116-118 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Київської міської станції швидкої медичної допомоги та медицини катастроф (01030, м. Київ, вул. Хмельницького, 37б, рахунок 35416001001341 у ГУДК України в місті Києві, МФО 820019, код 01994050) на користь акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»в особі відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»(01001, м. Київ, пл. І. Франка, 5, рахунок 26000306201 у ВАТ «Ощадбанк» у місті Києві та Київській області, МФО 322669, код 00131305) 358,20 грн. трьох процентів річних, 1000,00 грн. пені, 1706,91 грн. інфляційних збитків, 177,81 грн. витрат по оплаті державного мита, 154,84 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Провадження у справі в частині стягнення з відповідача боргу в сумі 13766,72 грн. за використану активну та реактивну енергію припинити на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

В іншій частині позову відмовити.

Суддя О.Г. Удалова

          Рішення підписано 04.08.2010 р.