Рішення № 106539911, 27.09.2022, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27.09.2022м. СумиСправа № 920/636/22

Господарський суд Сумської області у складі

судді Заєць С.В.,

за участю секретаря судового засідання Кириченко-Шелест А.Г.

розглянувши матеріали справи № 920/636/22

за позовом:Керівника Конотопської окружної прокуратури (вул. Успенсько-Троїцька, 136, м. Конотоп, Сумська область, 41601) в інтересах держави в особі позивача:

Кролевецької міської ради (площа Миру, 1, м. Кролевець, Конотопський район, Сумська область, 41300)

до відповідача:Фізичної особи підприємця Хоменко Юрія Миколайовича ( АДРЕСА_1 )

про визнання недійсним договору про спільну діяльність та звільнення земельної ділянки водного фонду

За участю представників сторін:

прокурор Кошлякова А.Ю.,

від позивача не прибув;

від відповідача - не прибув.

Суть спору: Прокурор в інтересах держави в особі позивача звернувся з позовною заявою до суду, в якій просить суд визнати недійсним договір про спільну діяльність від 20.07.2022, укладений між Кролевецькою міською радою та фізичною особою-підприємцем Хоменком Юрієм Миколайовичем та застосувати наслідки недійсності договору про спільну діяльність від 20.07.2022 шляхом звільнення земельної ділянки під водоймою загальною площею 51,56 га, яка передана згідно з актом приймання-передачі від 21.07.2022. Також просить стягнути з відповідача на користь Сумської обласної прокуратури судовий збір.

Ухвалою суду від 30.08.2022 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 27.09.2022, 11:00, сторонам надано строки для надання процесуальних документів: відповідачу для подачі відзиву на позовну заяву, прокурору та позивачу для подання відповіді на відзив.

12.09.2022 позивачем Кролевецькою міською радою надано до суду заяву від 06.09.2022 № 01/29/1906 про розгляд справи без участі представника позивача.

19.09.2022 позивачем подано до суду лист від 12.09.2022 № 01-29/1953, в якому Кролевецька міська рада зазначає, що не заперечує протии задоволення позовних вимог прокурора.

20.09.2022 відповідачем ФОП Хоменко Юрій Миколайович надано до суду листа від 13.09.2022, відповідно до змісту якого відповідач проти поданого прокурором позову не заперечує, просить проводити розгляд справи без участі представника відповідача.

В судовому засіданні 27.09.2022 прокурор надала усні пояснення в обґрунтування своєї позиції по справі, проти винесення рішення за результатами підготовчого провадження не заперечувала та просила повернути прокуратурі 50% судового збору.

Відповідно до ст. 185 Господарського процесуального кодексу України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.

Щодо підстав звернення з даним позовом до суду прокурора в інтересах держави в особі Кролевецької міської ради.

Статтею 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч. 3 ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

За приписами частини четвертої статті 53 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України №3-рн/99 від 08.04.1999 під поняттям «орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Разом з цим, більш широке тлумачення зазначених понять наводить Верховний Суд при розгляді справ за участю прокурора (ухвали від 07.05.2018 у справі № 910/18283/17, від 10.07.2018 у справі № 812/1689/16, постанови від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 13.06.2018 у справі № 687/379/17-ц).

На думку Верховного Суду, нездійснення захисту полягає у тому, що уповноважений суб`єкт владних повноважень за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Така поведінка (бездіяльність) уповноваженого державного органу та органу місцевого самоврядування може вчинятися з умислом чи з необережності; бути наслідком об`єктивних (відсутність коштів на сплату судового збору, тривале не заповнення вакантної посади юриста) чи суб`єктивних (вчинення дій на користь можливого відповідача, інших корупційних або кримінально караних дій) причин.

Прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.

За результатами вивчення спірного Договору з метою спонукання до вжиття заходів щодо захисту інтересів держави Кролевецькій міській раді окружною прокуратурою 10.08.2022 спрямовано лист № 50/2-3139вих-22.

Однак жодних заходів з цього приводу з боку міською радою, як уповноваженим органом у спірних правовідносинах, не вжито.

Крім того, листом № 01-29/1709 від 12.08.2022 міська рада повідомила прокуратуру про неможливість розірвання договору в односторонньому порядку.

Після цього, прокуратурою 16.08.2022 повторно направлено лист № 50/2-3224вих-22 щодо необхідності вжиття заходів реагування з метою усунення порушень при передачі у користування земельних ділянок, але заходів органом місцевого самоврядування вжито не було та листом від 18.08.2022№01-29/1752 повідомлено прокуратуру про неможливість

самостійного звернення до суду.

Вказане свідчить про відсутність будь-якого наміру у Кролевецької міської ради навіть в майбутньому звернутися до суду з позовом з метою усунення порушень законодавства.

Таким чином, нездійснення захисту державних інтересів у цьому випадку виявляється в усвідомленій пасивній поведінці - бездіяльності Кролевецької міської ради, яка є уповноваженим органом по захисту відповідних інтересів у спірних правовідносинах.

Ураховуючи, що вказані інтереси до цього часу залишаються не захищеними, а уповноваженим органом місцевого самоврядування допущено бездіяльність, вбачаються виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах.

Варто зазначити, що у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, пункт 35) ЄСПЛ висловив позицію, що підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави.

Таким чином, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, зокрема, є порушення або загроза порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування.

Оскільки, у даному випадку є порушення інтересів держави, а Кролевецька міська рада не здійснює їх захисту, прокурор не тільки мав право, а й був зобов`язаний звернутися з даним позовом до суду.

З такими висновками погодився і Верховний Суд (постанови від 05.02.2019 у справі №910/7813/18, від 13.02.2019 у справі №914/225/18, від 26.02.2019 у справі №905/803/18 та від 25.03.2019 №469/580/16-ц).

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 визначено, що незалежно від причин неможливості самостійно звернутися до суду, вже сам факт не звернення сільською радою з позовом свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження.

Згідно ст. 5 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Таким чином, з огляду на викладене, прокурор може заявити позов в інтересах держави, який виражається в інтересах частини Українського народу - членів територіальної громади, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює саме орган місцевого самоврядування, хоча останній, навпаки покликаний ці інтереси захищати.

Такий підхід узгоджується з Європейською хартією місцевого самоврядування 1985 року (ратифікована Законом України від 15 липня 1997 року № 452/97-ВР), яка передбачає, що органи місцевого самоврядування при вирішенні відповідної частини публічних (суспільних) справ (public affairs) діють під власну відповідальність в інтересах місцевого населення, й у правовій системі держав-учасниць, зокрема у сфері адміністративного контролю за органами самоврядування, має забезпечуватись співмірність (баланс) між заходами контролю та важливістю інтересів, які контролюючий орган має намір захищати (ст. З, ст. 8).

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно з ч. 1 ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» одним із принципів місцевого самоврядування в Україні є судовий захист прав місцевого самоврядування.

Пункт 8 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» зазначає, що право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів.

Частиною 1 ст. 62 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб.

Відповідно до ст. ст. 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.

Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно ст. 41 Конституції України використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Таким, чином суспільство, Український народ як сукупність окремих суб`єктів, індивідів, людей має конституційне право правомірно очікувати захисту суспільних інтересів у вигляді адекватної реакції держави на випадки порушення законності при вирішенні земельних питань, правомірно очікувати і розраховувати на те, що держава вживатиме усіх можливих законних засобів і способів для відновлення становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю.

Отже правовідносини, пов`язані з використанням земель державної чи комунальної власності, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула або може вибути з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес».

Таким чином, порушення порядку набуття речових прав на земельні ділянки водного фонду з розташованим на них водним об`єктом обмежує державу в особі уповноважених органів у її використанні та залученні якнайбільшої суми грошових коштів до бюджету шляхом продажу прав на неї на земельних торгах (аукціоні), позбавляє можливості інших фізичних та юридичних осіб реалізувати свої законні права на отримання земельної ділянки у користування, отримавши перемогу у відповідних торгах.

У вказаному випадку вбачаються порушення інтересів держави, що полягають у протиправному набутті прав на земельні ділянки комунальної форми власності всупереч вимогам закону та їх використання без правових підстав.

Таким чином, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави.

Разом з тим, незважаючи на встановлені порушення Кролевецька міська рада будь-яких заходів на усунення порушень під час користування майном комунальної власності до цього часу не вжила, а тому наявні підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Конотопською окружною прокуратурою направлено до Кролевецької міської ради лист №50/2-3292 від 18.08.2022 про намір звернутися до суду в її інтересах до Відповідача про визнання недійсним договору про спільну діяльність та звільнення земельної ділянки.

З огляду на зазначене, судом встановлено, що саме пасивна поведінка позивача після отримання повідомлення про порушення інтересів держави і стала підставою для представництва прокурором інтересів держави та звернення до суду з таким позовом.

Прокурор при поданні позовної заяви навів підставу для представництва інтересів держави (нездійснення захисту інтересів держави позивачем); навів підстави для звернення з позовом (порушення вимог чинного законодавства при прийнятті рішення), чим обґрунтував порушення інтересів держави.

Таким чином, прокурор, звертаючись з позовом, зазначив підстави для представництва прокурором інтересів держави та підтвердив їх наявність.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Як вбачається з матеріалів справи, Конотопською окружною прокуратурою під час вирішення питання щодо наявності підстав для представництва інтересів держави у сфері земельних відносин під час розпорядження земельною ділянкою водного фонду на території Кролевецької міської територіальної громади Сумської області встановлені порушення вимог чинного законодавства.

Так, 20.07.2022 між Кролевецькою міською радою та фізичною особою- підприємцем Хоменком Юрієм Миколайовичем (Відповідач) укладено договір про спільну діяльність.

Відповідно до п. 1.1 Договору сторони зобов`язуються спільно діяти з метою охорони та цільового використання земельної ділянки під водоймою, яка перебуває у комунальній власності Кролевецької об`єднаної територіальної громади (с. Дубовичі), загальною площею 51,56 га.

Пунктом 1.2 Договору визначено, що вартість 1 га землі під водоймою згідно з інформацією про нормативну грошову оцінку сільськогосподарських угідь в Україні становить 4 674,23 грн.

Отже, загальна вартість земельної ділянки, переданої у користування на підставі спірного Договору, становить 241 003,299 грн.

Згідно з п. 2 Договір укладено строком на 1 рік та вважається укладеним з моменту підписання акту прийому-передачі.

За використання земельної ділянки за Договору Відповідач сплачує кошти у сумі 1% в рік від нормативної грошової оцінки земельних ділянок (п. 3 Договору).

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що земельна ділянка передається у користування з метою використання за цільовим призначенням - для організації відпочинку та підтримання її у належному стані.

У той же час, як зазначає прокурор в обґрунтування позовних вимог, із аналізу змісту спірного Договору вбачається, що він є прихованим договором оренди земельної ділянки водного фонду.

Як стверджує прокурор, за змістом Договору між сторонами склалися правовідносини з оренди земель водного фонду, оскільки з умов оспорюваного договору вбачається, що міська рада фактично передала Відповідачу на платній основі земельну ділянку під водоймою, що перебуває у комунальній власності. Тому положення оспорюваного Договору мають відповідати законодавству, що регулює правовідносини у сфері оренди землі.

Статтею 1130 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.

Водночас оспорюваний договір не передбачає досягнення сторонами певної спільної мети, а лише одна сторона ФОП Хоменко Ю.М. відповідно до п. 6.3 Договору самостійно господарює з дотримання умов цього договору та отримує продукцію і доходи.

Зазначені порушення стали підставою для звернення Прокурора із позовом до суду.

Позивач та відповідач, відповідно до наданих письмових пояснень проти задоволення позову не заперечують.

Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.

Статтею 1130 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.

Разом з тим, за статтею 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

У ч. 4 ст. 4 цього Закону визначено, що орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування.

Згідно зі ст. 13 даного Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати земельну ділянку у володіння, користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки), строк дії договору оренди, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Згідно із вимогами Закону України «Про аквакультуру» водні об`єкти надаються в оренду у комплексі із земельною ділянкою під водою та водний простір. Передачу водного об`єкту здійснює орган згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України, з погодженням з територіальними органами Державного агентства водних ресурсів України.

Статтею 51 Водного кодексу України передбачено, що у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми.

Водні об`єкти надаються у користування за договором оренди земель водного фонду на земельних торгах у комплексі із земельною ділянкою.

Водні об`єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України; відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства.

Надання водних об`єктів у користування на умовах оренди здійснюється за наявності паспорта водного об`єкта. Порядок розроблення та форма паспорта затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Водні об`єкти надаються в користування на умовах оренди без обмеження права загального водокористування, крім випадків, визначених законом.

Типова форма договору оренди водних об`єктів затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 29.05.2013 № 420.

Умови використання водних об`єктів, розмір орендної плати та строк дії договору оренди водних об`єктів визначаються у договорі оренди.

Методика визначення розміру плати за надані в оренду водні об`єкти затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Сплата орендної плати за водний об`єкт не звільняє від сплати орендної плати за земельну ділянку під цим об`єктом.

У договорі оренди водного об`єкта визначаються зобов`язання щодо здійснення заходів з охорони та поліпшення екологічного стану водного об`єкта, експлуатації водосховищ та ставків відповідно до встановлених для них центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства, режимів роботи, а також необхідність оформлення права користування гідротехнічними спорудами.

Відповідно до ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Аналізом умов Договору встановлено, що міською радою передано у користування Відповідачу земельну ділянку водного фонду із розташованим на ній водним об`єктом за певну плату та на визначений строк.

Згідно ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Таким чином, вказаний спірний Договір є удаваним правочином і приховує під собою факт передачі в оренду земельної ділянки, тобто фактично містить істотні умови договору оренди землі, укладення якого регулюється Водним кодексом України, Законом України «Про оренду землі» та Земельним кодексом України, оскільки у даному випадку міська рада передала у користування земельну ділянку водного фонду та поклала на Відповідача обов`язок вносити плату за користування, що суперечить вимогам Цивільного кодексу України щодо умов договору спільної діяльності.

Стаття 116 Земельного кодексу України передбачає, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч. ч. 2, 3 ст. 134 Земельного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 134 Земельного кодексу України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У той же час, земельні торги щодо передачі в оренду спірної земельної ділянки з водоймою сільською радою не проводилися.

Із вищевикладеного можна зробити висновок, що передача Відповідачу земельної ділянки комунальної власності з розташованим на ній водним об`єктом на підставі договору про спільну діяльність, спрямована на уникнення передачі цієї земельної ділянки на підставі договору оренди землі з розташованим на ній водним об`єктом на конкурсних засадах та його погодження з територіальними органами Державного агентства водних ресурсів України.

У п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 № 9 зазначено, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Аналогічна правова позиція висловлена у п. 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29,05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними».

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. ч. 1-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа

заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно із ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має вчинитися у формі, встановленій законом.

У відповідності до положень ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Судом також враховано, що відповідно до приписів ст. 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Частиною 3 статті 207 Господарського кодексу України визначено, що господарське зобов`язання, визнане судом недійсним, також вважається недійсним з моменту його виникнення. Якщо ж за змістом зобов`язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов`язання визнається недійсним з моменту його виникнення і припиняється на майбутнє.

Пунктом 3.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що до господарських договорів, які підпадають під ознаки ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, слід відносити ті, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства і спрямовані, зокрема, на незаконне заволодіння, користування, розпорядження (в тому числі відчуження) об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. ст. 14, 15 Конституції України).

Враховуючи викладене, до спірного Договору мають застосовуватися положення чинного законодавства, що регулюють правові відносини оренди земель водного фонду, та оскільки він не відповідає вимогам Водного кодексу України, Земельного кодексу України, Закону України «Про оренду землі» (ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі», ч. 1 ст. 134 Земельного кодексу України) в частині дотримання порядку передачі земельної ділянки в оренду, він має бути визнаний недійсним.

Згідно з ч. 3 ст. 207 Господарського кодексу України у разі якщо за змістом зобов`язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов`язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Зазначене узгоджується з п. 2.29 постанови Пленуму Вищого Господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» від 17.05.2011 № 6, яким передбачено, що договір оренди земельної ділянки може бути припинений лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути вже здійснене за ним користування ділянкою. Одночасно з визнанням договору недійсним господарський суд повинен зазначити в рішенні, що цей договір припиняється лише на майбутнє.

Взаємне повернення сторонами набутого за Договором є неможливим, тому він може бути визнаний судом недійсним лише на майбутнє.

Відповідно до ст. 34 Закону України «Про оренду землі» у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором.

За ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

На підставі указаного договору про спільну діяльність від 20.07.2022 Кролевецька міська рада передала Відповідачу несформовану земельну ділянку водного фонду для користування (акт прийому-передачі земельної ділянки від 21.07.2022).

Оскільки переданням земельної ділянки водного фонду обмежує права власника (відповідної територіальної громади) на водний об`єкт та прилеглу до нього територію, вона підлягає звільненню.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що Прокурором надано належні докази в обґрунтування позовних вимог.

Окрім цього, відповідач у письмових поясненнях зазначає, що він не заперечує проти позовних вимог.

За приписами п. 4 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування під час розгляду справи категорій стандартів доказування - правил, які дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

Тобто обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосований Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

На підставі вищевикладеного, оцінивши надані сторонами докази з урахуванням приписів статей 74, 76, 77, 78, 79 ГПК України, суд дійшов висновку про наявність порушеного права та задоволення позову в повному обсязі шляхом визнання недійсним договору про спільну діяльність від 20.07.2022, укладеного між Кролевецькою міською радою та фізичною особою-підприємцем Хоменком Юрієм Миколайовичем та застосування наслідків недійсності договору про спільну діяльність від 20.07.2022 шляхом звільнення земельної ділянки під водоймою загальною площею 51,56 га, яка передана згідно з актом приймання-передачі від 21.07.2022.

Розподіл судових витрат між сторонами.

Згідно із ч. 1ст. 130 ГПК України у разі відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Враховуючи визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, відповідно до ч. 1 ст. 130 ГПК України, ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» судовий збір в сумі 2481 грн 00 коп. (50 відсотків судового збору), сплачений платіжним дорученням № 1194 від 19.08.2022, підлягає поверненню Сумській обласній прокуратурі з державного бюджету.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору в сумі 2481 грн 00 коп (50 відсотків судового збору) покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 123, 129, 130, 185, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Керівника Конотопської окружної прокуратури в інтересах держави в особі позивача Кролевецької міської ради до фізичної особи-підприємця Хоменко Юрія Миколайовича про визнання недійсним договору про спільну діяльність та звільнення земельної ділянки водного фонду - задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір про спільну діяльність від 20.07.2022, укладений між Кролевецькою міською радою та фізичною особою-підприємцем Хоменком Юрієм Миколайовичем.

3. Застосувати наслідки недійсності договору про спільну діяльність від 20.07.2022 шляхом звільнення земельної ділянки під водоймою загальною площею 51,56 га, яка передана згідно з актом приймання-передачі від 21.07.2022.

4. Стягнути з Фізичної особи підприємця Хоменко Юрія Миколайовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Сумської обласної прокуратури (вул. Герасима Кондратьєва, 33, м. Суми, 40000, отримувач Сумська обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 03527891, UA5982017203431200001000002983 в ДКСУ у м. Київ, МФО 820172) 2481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) гривню 00 коп. - 50% витрат по сплаті судового збору.

5. Повернути Сумській обласній прокуратурі (вул. Герасима Кондратьєва, 33, м. Суми, 40000, код ЄДРПОУ 03527891) з Державного бюджету України (рахунок UA868999980313181206083018540, отримувач ГУК Сумськ.обл/Сумська МТГ/22030101, ЄДРПОУ 37970404, банк отримувача Казначейство України (ел.адм.подат)) 50% судового збору в сумі 2481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) гривня 00 коп., сплачений платіжним дорученням № 1194 від 19.08.2022.

6. Видати Сумській обласній прокуратурі накази після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено і підписано суддею 30.09.2022.

СуддяС.В. Заєць