Рішення № 106529754, 19.09.2022, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 19.09.2022

Справа № 335/5690/21

Провадження № 2/334/1568/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2022 року м. Запоріжжя

Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючогосудді Філіпової І. М.,

за участю секретаря Трегуб Т. В.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя у порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого опалення,

ВСТАНОВИВ :

28.05.2021 Концерн «Міські теплові мережі» звернувся до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 30.11.2021 року вказана цивільна справа була передана до Ленінського районного суду м. Запоріжжя за підсудністю.

Ухвалою від 28.01.2022 року цивільна справа була прийнята до провадження.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що Концерн «МТМ» здійснює постачання теплової енергії в нежитлове приміщення №34 (підвал), що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , власником якого є відповідач ОСОБА_2 . Зазначене підвальне приміщення знаходиться у житловому будинку та має єдину систему централізованого опалення.

Незважаючи на відсутність укладеного між сторонами договору, позивачем в період з листопада 2019 року по квітень 2021 року було відпущено відповідачеві теплову енергію на загальну суму 20752, 61 грн.

Однак, відповідач не виконав зобов`язання з оплати спожитої теплової енергії, у зв`язку з чим у нього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 20752,61 грн, яку позивач просить стягнути з відповідача.

21.09.2021 року через канцелярію суду від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог у повному обсязі, вважає їх необґрунтованими, та такими, що не підтверджені належними та допустимими доказами. Вказує, що відповідач є піввласником 4/5 частин нежитлового приміщення №34 (підвалу), розташованого в будинку АДРЕСА_1 , площею 73,76 кв. м. Вказаним приміщенням користується з 2000 року, проте не отримує послуги з теплопостачання, не укладав договорів з позивачем, немає теплоспоживчих приладів, не розробляв та не погоджував з позивачем технічних умов приєднання до системи теплопостачання, отже не є споживачем вказаних послуг. Крім того, відповідач вважає, що позивачем взагалі не доведено факт постачання теплової енергії у будинок АДРЕСА_1 .

Позивач не довів, що в нежитловому приміщенні №34 наявні будь-які внутрішньо будинкові системи теплопостачання, установки, обладнання тощо, за допомогою яких у приміщення відповідача могла би бути надана послуга з теплопостачання. Нежитлове приміщення №34 є підвалом багатоквартирного житлового будинку та є неопалювальним приміщенням

Крім того, до позовної заяви доданий «Розрахунок основного боргу», складений на підставі актів прийманняпередачі теплової енергії. Відповідач зазначає, що додані до позовної заяви акти прийманняпередачі теплової енергії відповідачем не підписані.

Згідно з положенням п. 23 Правил користування тепловою енергією у споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.

Відсутність розміру теплового навантаження нежитлового приміщення ставить під сумнів вказані в акті, спожиті відповідачем калорії тепла, та, відповідно, розрахунок заборгованості відповідача.

З урахуванням викладеного, просить Концерну «МТМ» в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі та стягнути з позивача судові витрати, понесені відповідачем у зв`язку із розглядом справи.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив задовольнити. Пояснив, що відповідач ухиляється від укладання договору, проте користується послугами позивача. Через нежитлове приміщення відповідача проходять система теплопостачання. Розрахунок за надані послуги був зроблений на підставі загального теплового навантаження на будинок.

Представник відповідача адвокат Кузнецова А. С. проти позову заперечувала, просила відмовити повністю. Між сторонами договір про надання послуг не укладався, послуги не надавалися, опалювальні засоби відсутні, до загально будинкових систем теплопостачання підключення відсутнє. Крім того, відповідач з 2016 року припинив підприємницьку діяльність, нежитлове приміщення взагалі не використовується.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши у сукупності наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з п. 5 ч. 3 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

Відповідно до ст.ст. 13, 43, 81 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом; учасники сторін зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статуту Концерну «Міські теплові мережі», основною метою його діяльності є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності Концерну та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу Концерну.

Предметом діяльності підприємства є виробництво теплової енергії, розподілення теплової енергії для обігріву житла, а також побутових потреб населення та підприємств, установ, організацій та її збут та інше.

Правовідносини між Теплопостачальною організацією та Споживачем в сфері виробництва, транспортування та постачання теплової енергії регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом УкраїниПро теплопостачаннявід 02.06.2005 року за № 2633-ІУ, «Правилами користування тепловою енергією», затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України, від 03.10.2007 року за № 1198 та іншими нормативно-правовими актами України.

Згідно з п. 4 Правил користування тепловою енергією (надалі - Правила), користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією, крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Згідно з п. 13 Правил, споживач зобов`язаний укласти з теплопостачальною організацією договір до початку подачі теплоносія до системи тепло споживання.

Відповідачу ОСОБА_2 на праві власності належить 4/5 частиннежитлового приміщення №34, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі - продажу від 07.12.2006 року, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04.03.2021 року.

Листами №165/09 від 20.04.2021 та №165/09-3 від 21.05.2018 філія Концерну «МТМ» Дніпровського району повідомила ОСОБА_2 про необхідність укладення договору купівлі-продажу теплової енергії та направила на адресу відповідача договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді №102649 від 07.04.2018 з додатком №1 «Умови припинення постачання теплової енергії» та додатком №2 «Тарифи на теплову енергію».

Договір купівлі-продажу теплової енергії і договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води між сторонами не укладено.

Факт не укладення договору купівлі-продажу теплової енергії між ОСОБА_2 та Концерном «МТМ» сам по собі не свідчить про те, що Концерн «МТМ» не надавав послуги з постачання теплової енергії у нежитлове приміщення, що належить на праві власності відповідачу.

Згідно розрахунку позивача, доданого до позовної заяви сума заборгованості за період з листопаду 2019 року по квітень 2021 року складає 20752, 61 грн.

Концерн «Міські теплові мережі» 13.05.2021 року направив на адресу позивача вимогу щодо погашення заборгованості №600/05-юр.

Сторони не заперечують факту відсутності у нежитловому приміщенні №34 будь-яких опалювальних приладів та вузлів обліку спожитої теплової енергії. Відповідач зазначає, що у належному йому приміщенні відсутні теплоспоживчі прилади, які підключені до загальної системи опалення будинку, крім того, через його приміщення не проходять труби загальної системи опалення. Доказів на спростування вказаних тверджень відповідача позивачем не надано.

Правові відносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг, і фізичною або юридичною особою, яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, регулюються, зокрема Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Законом України «Про теплопостачання», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 (далі за текстом - Правила надання послуг з централізованого опалення), Правилами користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 (далі за текстом - Правила користування тепловою енергією) та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють відносини у цій сфері.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про теплопостачання» (далі - Закон) теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу;

- постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору;

- споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору;

- теплопостачальна організація - суб`єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії;

- місцева (розподільча) теплова мережа - сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача.

Згідно зі ст. 4 зазначеного Закону проектування, будівництво, реконструкція, ремонт, експлуатація об`єктів теплопостачання, виробництво, постачання теплової енергії регламентуються нормативно-правовими актами, які є обов`язковими для виконання всіма суб`єктами відносин у сфері теплопостачання.

Пунктами 4, 6 ст. 19 зазначеного Закону передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу теплової енергії. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Статтею 25 зазначеного Закону встановлено обов`язок споживача по своєчасному укладенню договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Відповідно до п. 4 Правил користування тепловою енергією № 1198 користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією.

З аналізу положень зазначених вище Правил, зокрема, пункту 44, вбачається, що термін споживач застосовується в значно ширшому значенні, оскільки він також розповсюджується і на осіб, які використовують теплову енергію без укладення договору на теплопостачання.

За змістом ст. 1, 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» послуги з надання теплової енергії в гарячій воді є одним з видів комунальних послуг.

Частиною 1 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Статті 7, 8 цього Закону визначають обов`язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, і з урахуванням вказаних положень Закону позивач є виконавцем житлово-комунальних послуг, а відповідач є їх споживачем.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом.

Цей обов`язок відповідає зустрічному обов`язку виконавця, визначеному п. 2 ч. 2 ст. 8 цього Закону готувати та укладати із споживачем договори про надання комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов їх виконання згідно з типовим договором.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV від 24.06.2004, який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Щодо доводів відповідача щодо відсутності в спірному приміщенні будь-яких обігрівальних приладів, приєднаних до транзитних трубопроводів теплопостачання, суд зазначає наступне.

Теплопостачання - це особливий вид комунальної послуги. Система теплопостачання для здійснення покладених на неї завдань виконується з окремих технологічно пов`язаних частин, що складають систему централізованого постачання, включає сукупність взаємопов`язаних джерел теплової енергії (технічних елементів і пристроїв), призначених для передачі у приміщення необхідної кількості тепла та підтримання в них заданої температури повітряного середовища. Теплова енергія передається в опалювальні приміщення за рахунок теплопровідності, випромінювання в конвекції, і поширюється не тільки від радіаторів, але й від інших елементів системи опалення (трубопроводи, стояки, підводки тощо). Відповідно до законів термодинаміки тепло передається від більш нагрітих тіл до менш нагрітих, а теплова енергія, що міститься в повітрі, в елементах інтер`єру приміщення, передається, в тому числі, і в сусідні приміщення через внутрішні стіни, перегородки та перекриття.

Внутрішньобудинкова система опалення проектується таким чином, щоб забезпечити нормативну температуру повітря у всіх приміщеннях будинку. Згідно з пунктом 6.3.4. ДБН В.2.5-67:2013 «Опалення, вентиляція та кондиціонування» опалення слід проектувати з урахуванням теплового балансу між тепловтратами та теплонадходженнями, у тому числі теплоти, що регулярно надходить у приміщення від трубопроводів. Теплова енергія подається в житловий будинок через приєднану мережу і розподіляється по всьому будинку по внутрішньобудинковій системі теплопостачання, що складається із стояків, нагрівальних елементів, а також іншого обладнання розташованого на цих мережах. При цьому, відсутність радіаторів не означає відсутність споживання послуг з централізованого опалення, оскільки наявність стояків в приміщенні свідчить про надходження тепла в приміщення.

Законодавство, яке регулює відносини, пов`язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії, пов`язує обов`язок споживача сплатити вартість теплової енергії з фактом її споживання. Отже, при підрахунку теплоспоживання необхідно враховувати, в тому числі, тепловиділення в приміщенні від поверхонь прокладених трубопроводів (стояків, підводок до приладів тощо), що знаходяться у приміщенні з приладами обліку або без них. Таким чином, якщо навіть у приміщенні відсутні опалювальні прилади, але є стояки, підводки до приладів, споживач повинен сплачувати за фактичне тепло, яке виділяється від зазначених трубопроводів.

З поданих позивачем копій документів (планів приміщень підвалу та першого поверху, оціночного акту) встановити наявність або відсутність у приміщенні №34 стояків, підводки до приладів чи інших трубопроводів не можливо.

В той же час, для стягнення заборгованості за поставлену позивачем та фактично спожиту відповідачем теплову енергію, доказуванню підлягає факт поставки/споживання такої теплової енергії, обсяг спожитої теплової енергії та її вартість.

В наданому позивачем розрахунку заборгованості за спожиту теплову енергію не зазначено, з яких складових визначено необхідну до сплати щомісячну суму. Розрахунок містить лише посилання на документи, що підтверджує нарахування - рахунок та акт.

Оскільки договір між сторонами не укладено, позивач мав довести суду на якій підставі та за яку кількість відпущеної теплової енергії проведено ним нарахування.

У відповідності до п. 23 Правил користування тепловою енергією розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку. У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.

З доданих до позову актів приймання-передачі теплової енергії неможливо визначити, яким чином позивач виконав нарахування плати за спожиту теплову енергію, відсутні показники будинкового приладу обліку, теплового навантаження за спірний період, не зазначена площа нежитлового приміщення, норми споживання на 1 кв. м; підстави нарахування та розрахунок теплового навантаження відсутні.

Матеріали справи не містять помісячних показників будинкового засобу обліку теплової енергії та показників приладу обліку, що має суттєве значення для визначення суми заборгованості, яка підлягає сплаті за спірний період. Детальний розрахунок теплової енергії з зазначенням необхідних вихідних даних для перевірки суми нарахування позивачем не здійснено.

Отже, посилання позивача на те, що нарахування опалення на нежитлове приміщення виконані згідно навантаження на опалення приміщення з урахуванням норми споживання теплової енергії на 1 кв. м приміщення спростовується вищевикладеним.

Рішення Запорізької міської ради про початок опалювальних сезонів, на які посилається позивач, лише підтверджують факт здійснення позивачем теплопостачання у спірному періоді, однак не доводять обсяг поставленої відповідачу теплової енергії.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку про необхідність відмови у позові.

В силу приписів ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76, 77, 81, 133, 137, 141, 263-265, 272, 273 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого опалення відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду через Ленінський районний суд м. Запоріжжя.

Проголошення повного тексту рішення 28 .09.2022 року о 12 год. 00 хв.

Інформація про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач концерн «Міські теплові мережі», ЄДРПОУ 32121458, юридична адреса: м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, буд. 137;

Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Суддя: Філіпова І. М.