Постанова № 10652676, 15.06.2010, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 червня 2010 року 10:38 № 2а-13986/09/2670

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі:

судді Добрянська Я.І.

секретар судового засідання Пономарьов Д.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Державної податкової інспекції у Соломянському районі м. Києва

до відповідача1 Товариства з обмеженою відповідальністю «Карат 2000»

відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю «Основа простір»

про стягнення в доход держави коштів за нікчемною угодою,

участю представників:

від позивача: Радутний О.С. (довіреність від 06.04.2009р. №54)

від відповідача 1: не прибув

від відповідача 2 не прибув

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України 15.06.20010 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державна податкова інспекція у Соломянському районі м. Києва (позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Карат 2000», Товариства з обмеженою відповідальністю «Основа простір»про стягнення в доход держави коштів за нікчемною угодою, в якому просить: зобовязати ТОВ «Основа простір»повернути ТОВ «Карат 2000»одержані за договором 12-12/08 від 12.12.2008р. грошові кошти в розмірі 15318 грн. 03 коп. та стягнути з ТОВ «Карат -2000»в доход держави повернуті ТОВ «Основа - простір»грошові кошти в розмірі 15318 грн. 03 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні господарські зобовязання між відповідачами були вчинені з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, та не були спрямовані на створення взаємних прав та обовязків. Натомість метою було ухилення від сплати обовязкових податків та зборів, що безперечно суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки, відповідно до ст. 9 Закону України «Про систему оподаткування»платників податків та зборів зобовязані сплачувати належні суми податків і зборів у встановленим законом терміни. Несплата податків тягне за собою спричинення шкоди економічним інтересам суспільства.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідачі про час, дату та місце проведення судового засідання повідомлялись за адресами відповідно до довідок з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до ч. 8 ст. 35 КАС України вважається, що повістку вручено юридичній особі, якщо вона доставлена за адресою, внесеною до відповідного державного реєстру, або за адресою, яка зазначена її представником, і це підтверджується підписом відповідної службової особи.

Враховуючи вищезазначене відповідачі про час, дату та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.

Розглянувши наявні у матеріалах справи документи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Соломянському районі м. Києва була проведена невиїзна документальна перевірка ТОВ «Карат-2000»з питання правильності формування податкового кредиту з податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Основа Простір»за період 2008-2009р.

За результатами перевірки позивачем було складено Акт від 15.10.2009 р. № 13093/23-11/30181625.

В зазначеному акті перевірки позивачем встановлено порушення ТОВ "Карат - 2000" п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704, п. 9.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.п. 7.4.5 п. 7.4, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 747550 грн. 58 коп.

В ході перевірки було встановлено, що між ТОВ «Карат 2000»(замовник) та ТОВ «Основа-Простір»(виконавець) укладено договір від 12.12.2008р. №12-12/08, предметом якого є надання комплексу послуг, повязаних з просуванням товарів під торговими марками клієнта замовника.

Відповідно до умов вищезазначеного договору загальна ціна робіт складає 15318 грн. 03 коп. в.т.ч. ПДВ 2 553 грн. 00 коп.

12.12.2008 року сторони підписали акт здачі-прийняття робіт до договору, з якого вбачається, що сторони виконали свої зобовязання у повному обсязі.

ТОВ «Основа Простір»виписало ТОВ «Карат-2000»податкову накладну від 30.12.2008р. №30.12.03 на загальну суму 15318 грн. 03 коп.

ТОВ «Карат -2000»відобразило вищезазначену податкову накладну в книзі обліку придбання товарів (робіт, послуг) у грудні 2008р. під порядковим номером №30.

На підставі зазначеної податкової накладної ТОВ «Карат 2000»включило до складу податкового кредиту за грудень 2008р. суму сплаченого за договором №12-12/08 від 12.12.2008р. ПДВ у розмірі 2 553 грн. 00 коп.

У акті перевірки позивачем встановлено порушення ТОВ «Карат-2000», а саме заниження податку на додану вартість у вересні 2008р. лютому 2009р. на 747550 грн. 58 коп.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців керівником ТОВ «Основа Простір»є ОСОБА_2.

В матеріалах справи міститься вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 08.04.2009р. ОСОБА_2 визнано винним у вчинені злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України.

Стаття 205 КК України передбачає відповідальність за створення фіктивного підприємства.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

У відповідності до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року за № 168/97-ВР (із змінами та доповненнями), податкова накладна є звітнім податковим документом та одночасно розрахунковим документом, а згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 даного Закону України податкова накладна надає право покупцеві віднести відповідну суму податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Тобто, податкова накладна згідно закону розуміється не лише як формальний документ, а як документ, що несе відповідне правове навантаження і який повинен підтверджувати наявність підстав для включення в податковий кредит сум податку. Відсутність таких підстав позбавляє податкову накладну юридичної сили підтверджувати право на податковий кредит.

Тобто, як видно з аналізу норм пп. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року за № 168/97-ВР, законодавцем передбачено, що навіть при наявності податкової накладної податковий кредит може бути не підтверджений, а сума податкового кредиту зазначена в податковій накладній не є остаточною та беззаперечною і може бути не підтверджена за результатами перевірки, що і відбулося в даному випадку.

Дніпровським районним судом міста Києва у вироку від 08.04.2009 року зазначено, що участь ОСОБА_2 у створенні фіктивного підприємства ТОВ «Основа Простір»заподіяла державі велику матеріальну шкоду у вигляді не надходження до Бюджету України ПДВ.

Відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Згідно ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст.. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Стаття 215 ЦК України встановлює підстави недійсності правочину. Так, згідно ч. 2 даної статті недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правові наслідки недійсності правочину передбачені ст. 216 ЦК України. Зокрема, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Разом з тим, ст.. 228 ЦК України передбачає, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Також суд звертає увагу на практику судів вищої інстанції, зокрема на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 29.01.2009 року за касаційною скаргою прокурора Орджонікідзевського району міста Харкова на постанову Господарського суду Харківської області від 30.08.2006 року та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 11.10.2006 року у справі №АС-04/298-06 за позовом прокурора Орджонікідзевського району в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м.Харкова до Приватного підприємства «Громада», Науково-виробничого обєднання корпорації «Укрспецмонтаж»про визнання господарського зобовязання недійсним та стягнення 280 800,00 грн., в якій зазначено, що «…. відповідно до ст. 288 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним. Як зазначено в ч. 2 ст.215 цього Кодексу, визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.

Крім того, порядок нарахування та сплати до бюджету податку на додану вартість регулюється Законом України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року за № 168/97-ВР.

Відповідно до пп. 7.7.5 п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», суми податку на додану вартість зараховуються до Державного бюджету України та використовуються у першу чергу для бюджетного відшкодування податку на додану вартість згідно з цим Законом.

Згідно з п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», бюджетне відшкодування сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Таким чином, Законом України «Про податок на додану вартість»чітко передбачено, що однією з обовязкових підстав для включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту та їх відшкодування у передбачених цим Законом випадках є фактична сплата цих сум до Державного бюджету України.

Тобто, положеннями Закону України «Про податок на додану вартість»встановлено прямий звязок між сплатою, надходженням до Державного бюджету України сум податку на додану вартість та їх відшкодуванням.

Так, оскільки зменшення податкових зобовязань платника (або відшкодування суми ПДВ платнику, у звязку зі включенням платником такої суми ПДВ до податкового кредиту, при наданні платником до податкового органу декларації з ПДВ, відбувається з державного бюджету, тобто в даному випадку держава повинна відшкодувати суми ПДВ, які фактично до бюджету не надійшли.

Вищезазначене свідчить про те, що від укладання та виконання угоди, яка суперечить інтересам держави, державі та суспільству завдаються збитки у вигляді ненадходження до державного бюджету коштів у великих розмірах, витрати державного бюджету на користь осіб, які не мають правових підстав та права на їх отримання.

За вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства застосовуються санкції, передбачені ст. 208 ГК України.

Відповідно до ч. ч. 1 ст. 208 ГК України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Оскільки у вироку Дніпровського районного суду м. Києва від 08.04.2009 року встановлено, що ТОВ «Основа-Плюс»створено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави, а тому і угоди, що укладались даним товариством є такими, що суперечать інтересам держави.

Таким чином, враховуючи положення ст. 208 ГК України, суд приходить до висновку, що у ТОВ «Основа Плюс»при укладанні договору від 12.12.2008р. №12-12/08 з ТОВ «Карат 2000»у перевіряємий період, мало намір вчинення господарської операцій, що завідомо суперечать інтересам держави, а тому позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, та керуючись ст.ст. 71, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Позов задовольнити в повному обсязі.

2.Зобовязати Товариство з обмеженою відповідальністю «Основа Простір»повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Карат 2000», одержані за договором №12-12/08 від 12.12.2008 року грошові кошти у розмірі 15318 грн. 03 коп.

3.Стягнути з ТОВ «КАРАТ -2000»в поход держави повернуті ТОВ «Основа-Простір»грошові кошти у розмірі 15318 грн. 03 коп.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подання заяви про апеляційне оскарження постанови суду та апеляційної скарги. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються Київському апеляційному адміністративному суду через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя Я.І.Добрянська

Дата складення постанови в повному обсязі 21.06.2010 р.