Постанова № 10651909, 30.07.2010, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2010 р. м. Львів№ 2а-4346/09/1370

13 год. 20 хв.

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Москаля Р.М., за участю секретаря судового засідання Шийки Н.П., представників: позивача Кордонця М.Г., представника відповідача Кінь А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Дочірнє підприємство ДАК "Хліб України" "Львівський комбінат хлібопродуктів"

до Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Львова

про про скасування податкового повідомлення-рішення ,

ВСТАНОВИВ 25.08.2004 року дочірнє підприємство «Львівський комбінат хлібопродуктів»ДАК «Хліб України»звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом, просило суд визнати недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Львова:

- №0002022320/0/12783 від 28.05.2004 року, яким визначено податкове зобовязання по податку на додану вартість в сумі 236567,82 грн. та штрафні санкції в сумі 118283,90 грн.,

- №0002032320/0/12784 від 28.05.2004 року, яким визначено податкове зобовязання по податку на прибуток в розмірі 275271,61 грн. та штрафні санкції в сумі 118525,41 грн.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 30.11.2004 року у справі №5/2482-19/309 (залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.04.2005 року) позовні вимоги задоволено частково, вирішено визнати недійсними: податкове повідомлення-рішення від 28.05.2004 року №0002032320/0/12784 в частині податкового зобовязання з податку на прибуток в сумі 275271,61 грн. та штрафних санкціях по податку на прибуток в сумі 118525,41 грн. та податкове повідомлення-рішення від 28.05.2004 року №0002022320/0/12783 в частині податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 233341,82 грн. та штрафних санкціях в сумі 116670,90 грн. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17.06.2009 року касаційну скаргу управління державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова задоволено частково, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно резолюції в.о. голови Львівського окружного адміністративного суду справу передано на розгляд судді Москаля Р.М. Розгляд справи неодноразово відкладався з причини відсутності належних доказів повідомлення сторін про дату та час проведення судового засідання, у звязку із неявкою сторін, за клопотаннями представників сторін (у звязку із вирішенням Верховним судом України питання про наявність підстав для відкриття провадження за винятковими обставинами), у звязку із витребуванням доказів тощо. За клопотанням позивача, яке підтримав представник відповідача, строк розгляду справи продовжено.

Представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві та доповненнях до неї, вважає, що висновки акту перевірки та спірні податкові повідомлення-рішення не відповідають фактичним обставинам справи, ґрунтуються на субєктивних припущеннях осіб, що проводила перевірку.

Відповідач надав суду заперечення на позов, просить у задоволенні позову відмовити. Вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення про донарахування згаданих сум податку, а також фінансових санкцій є обґрунтованими та законними, прийнятими на підставі фактичних та дійсних обставин, зясованих в ході перевірки позивача.

За наслідками заслуховування пояснень представників сторін, на виконання вказівок Вищого адміністративного суду України та вимог ст. 11 КАС України про офіційне зясування обставин справи, суд постановив ухвалу від 20.05.2010р. про витребування доказів в позивача, відповідача, а також в третіх осіб (за клопотанням сторони).

На вимогу суду відповідач надав суду для огляду в засіданні матеріали перевірки позивача (акт з додатками).

На вимогу суду представник відповідача надав суду розрахунки сум донарахованих позивачу податкових зобовязань (як основного платежу, так і штрафних санкцій) згідно спірних податкових повідомлень рішень, з розбивкою цих сум по окремих епізодах виявлених органом ДПС порушень. Представники сторін повідомили суд, що спору з приводу арифметичної правильності приведених розрахунків як сум основного зобовязання, так і сум штрафних санкцій немає, позивач заперечує сам факт порушення ним податкового законодавства.

Сторони повідомили суд, що надали всі наявні в них докази, інших не мають і надати не бажають, клопотань про витребування доказів не мають.

Суд на підставі ч. 3 ст. 160 КАС України проголосив в судовому засіданні вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови виготовлено 03 серпня 2010 року.

Суд заслухав пояснення представників сторін, зясував обставини, на які сторони покликаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідив письмові докази, якими такі обґрунтовуються, та встановив наступні фактичні обставини справи та норми права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

ДПІ у Шевченківському районі м. Львова проведено документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства ДП «Львівський комбінат хлібопродуктів» за період з 01.10.2002 року по 31.12.2003 року, за наслідками якої складено акт перевірки № 231/23-2/00952048 від 26.05.2004р. (далі Акт перевірки).

Відповідно до висновків Акту перевірки, позивачем в порушення вимог: 1) пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»занижено податкове зобовязання з податку на прибуток на суму 275271,61 грн.; 2) пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»занижено податкове зобовязання з податку на додану вартість на суму 236567,82 грн.

Зокрема, в Акті перевірки вказано, що позивачем безпідставно віднесено до складу валових витрат нараховані відсотки за право користування товарним кредитом у розмірі 3% за кожен день прострочення оплати (IV кв. 2002р. - 376203 грн., I кв. 2003р. - 251541,75 грн., II 2003р. - 405750 грн.), оскільки сплата таких відсотків не повязана з веденням господарської діяльності.

У 2003 році позивачем віднесено до складу валових витрат 22890,02 грн. (в т.ч. I кв. - 2857,12 грн., II кв. - 5896,83 грн., III кв. - 8104,36 грн., IV кв. - 6031,71 грн.) сплату вартості послуг мобільного звязку, хоча не надано документів на підтвердження зв'язку даних витрат з господарською діяльністю підприємства.

Також відповідачем встановлено, що акти прийому-передачі наданих послуг, підписані позивачем на виконання умов договорів укладених з ДАК «Хліб України»та ПП «Натуся»складено з порушенням вимог Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, такі не підтверджують факти проведення робіт виконавцем та не можуть слугувати підставою для включення даних послуг до складу валових витрат.

Відповідач також вказує, що підприємством (позивачем) при проведені розрахунку приросту (убутку) балансової вартості матеріальних ресурсів не зменшено вартість залишку матеріальних ресурсів на початком звітного періоду на суму товарно-матеріальних ресурсів, які витрачені на цілі, не повязані з продажем, в сумі 96769 грн., що призвело до завищення валових витрат. А саме, це вартість фактичного перевищення використання електроенергії понад норму, закладену в кошторисі витрат по елементах на переробку 1 тонни зерна.

В результаті перелічених порушень позивачем безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми податку, сплачені при розрахунках з його контрагентами як проценти за послуги по товарному кредиту у сумі 206699,07 грн., за послуги мобільного звязку на суму 4578,78 грн., за маркетингові послуги на суму 5936,20 грн., а також за фактичне перевищення використання електроенергії (понад норму закладену в кошторисі витрат по елементах на переробку 1 тонни зерна) у сумі 19354 грн.

На підставі висновків Акту перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Львова прийнято податкові повідомлення-рішення від 28.05.2004р.: 1) № 0002032320/0/12784, яким визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток у сумі 393797,02 грн.; 2) № 0002022320/0/12783, яким визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 354851,71 грн.

Згідно із наведеним у п. 1.32 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначенням, господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Відповідно до п. 5.1 ст. 5 цього ж Закону, валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Тобто, за змістом закону до валових витрат можна відносити лише ті, які закон визнає компенсацією вартості товарів (робіт, послуг).

Щодо обґрунтованості віднесення позивачем до валових витрат вартості нарахованих послуг по продажу товарів на умовах товарного кредиту, а також наявності перевищення «звичайної ціни»на послуги комерційного кредитування судом встановлено таке.

30.09.2002 року позивачем (покупцем) та ТОВ Компанія «Промбізнеспроект»(продавцем) укладено договір № 1-5/10/02лт купівлі-продажу товарів на умовах товарного кредиту, згідно якого продавець зобовязувався передати в термін до 01.10.2002р. покупцю муку в/г в кількості 620,0 тонн на суму 501604,80 грн. На виконання умов цього договору позивач отримав товар на суму 501604,80 грн., що підтверджується накладною на відвантаження № 15 від 01.10.2002р. та податковою накладною № 27 від 01.10.2002р. У звязку із несвоєчасною оплатою отриманого товару покупцю (позивачу) нараховані відсотки за користування послугами товарного кредиту, що складає 3% (з урахуванням ПДВ) в день від суми, що підлягала перерахуванню за отриманий товар та підтверджується податковою накладною № 28 від 31.10.2002р. на загальну суму 451444,32 грн. (в т.ч. ПДВ 75240,72 грн.) та протокол-погодженням, складеним на виконання п. 2.4. договору, в якому зазначено кількість днів прострочення, за які нараховуються відсотки. 01.10.2002р. позивач, відповідно до укладеного 30.09.2002р. з ТОВ Компанія «Торгресурс»договору купівлі-продажу № 2-5/10-02л реалізував останньому товар на загальну суму 502224,80 грн. (в т.ч. ПДВ 83704,14 грн.), що стверджується накладною № 01/10 від 01.10.2002р.

За отриманий від позивача товар, згідно акту № 1 від 30.10.2002р. передачі векселів, ТОВ Компанія «Торгресурс»розрахувалося шляхом передачі векселя № 66334992641638 з датою видачі 04.10.2002р., векселедавцем за яким є підприємство «Чуйність ГОІ «Допомога», а векселедержателем ТОВ Компанія «Торгресурс». Номінальна вартість даного векселя 884815,81 грн., дисконт 382591,01 грн. Термін платежу за предявленням. Цим же векселем, позивач провів частковий розрахунок з ТОВ Компанія «Промбізнеспроект»(загальна сума заборгованості позивача перед ТОВ Компанія «Промбізнеспроект»складала 953049,12 грн., з яких 501604,80 грн. (в т.ч. ПДВ 83600,80 грн.) за отриманий товар, 451444,32 грн. (в т.ч. ПДВ 75240,72 грн.) проценти за послуги по товарному кредитуванню), що підтверджено додатковою угодою до протоколу-погодження №1 від 31.10.2002р., на суму номінальної вартості векселя 884815,81 грн. та актом прийому-передачі векселів № 1 від 31.10.2002р. Залишок заборгованості погашено грошовими коштами (платіжне доручення № 1979 від 26.11.2002р. на суму 34233,31 грн., платіжне доручення № 1991 від 27.11.2002р. на суму 34000,00 грн.).

31.01.2003 року позивачем (покупцем) та ТОВ Компанія «Промбізнеспроект»(продавцем) укладено договір №12/02/03 лт купівлі-продажу товарів на умовах товарного кредиту, згідно якого продавець зобовязувався передати в термін до 03.02.2003р. покупцю муку в/г в кількості 310,0 тонн на суму 402466,80 грн. На виконання умов договору позивач отримав товар на суму 402466,80 грн., що підтверджується накладною на відвантаження № 19 від 03.02.2003р. та податковою накладною № 40 від 03.02.2003р. У звязку із несвоєчасною оплатою отриманого товару покупцю нараховані відсотки за користування послугами товарного кредиту, що складає 3% (з урахуванням ПДВ) в день від суми, що підлягала перерахуванню за отриманий товар та підтверджується податковою накладною № 41 від 28.02.2003р. на загальну суму 301850,10 грн., в т.ч. ПДВ 50308,35грн. та протоколом-погодженням, складеним на виконання п. 2.4. договору, в якому зазначено кількість днів прострочення, за які нараховуються відсотки. 03.02.2003р. позивач, відповідно до укладеного 03.02.2003р. з ТОВ Компанія «Торгресурс»договору купівлі-продажу № 22/02-03л реалізував останньому товар на загальну суму 403024,80 грн. (в т.ч. ПДВ 67170,80 грн.), що стверджується накладною № 03/02 від 03.02.2003р.

За отриманий від позивача товар, згідно акту № 1 від 27.02.2003р. передачі векселів, ТОВ Компанія «Торгресурс»розрахувалося шляхом передачі векселя № 643349920483 з датою видачі 04.02.2003р., векселедавцем за яким є підприємство «Чуйність ГОІ «Допомога», а векселедержателем ТОВ Компанія «Торгресурс». Номінальна вартість векселя становить 656058,97 грн., дисконт 253034,17грн., термін платежу за предявленням. Цим же векселем, позивач провів частковий розрахунок з ТОВ Компанія «Промбізнеспроект», загальна сума заборгованості позивача перед яким складала 704316,90 грн. (в т.ч. 402466,80 грн. (ПДВ 67077,80 грн.) за отриманий товар та 301850,10 грн. (ПДВ 50308,35 грн.) - проценти за послуги по товарному кредитуванню), що підтверджено додатковою угодою № 1 до протоколу-погодження № 1 від 28.02.2003р., на суму номінальної вартості векселя 656058,97грн. та актом прийому-передачі векселів № 1 від 28.02.2003р. Залишок заборгованості погашено грошовими коштами (платіжні доручення № 360 від 31.03.2003р. на суму 20000,00грн., № 364 від 01.04.2003р. на суму 28257,93 грн.).

31.05.2003 року позивачем (покупець) та ТОВ Компанія «Промбізнеспроект»(продавець) укладено договір №131/06/03 лт купівлі-продажу товарів на умовах товарного кредиту, згідно якого продавець зобовязувалося передати в термін до 03.06.2003р. покупцю (позивачу) товар муку в/г в кількості 500 тонн на суму 649200 грн. На виконання умов цього договору позивач отримав товар на суму 649200 грн., що підтверджується накладною на відвантаження № 189 від 02.06.2003р. та податковою накладною № 291 від 02.06.2003р. У звязку із несвоєчасною оплатою отриманого товару покупцю нараховані відсотки за користування послугами товарного кредиту, що складає 3% (з урахуванням ПДВ) в день від суми, що підлягала перерахуванню за отриманий товар та підтверджується податковою накладною № 292 від 27.06.2003р. на загальну суму 486900,00 грн., в т.ч. ПДВ 81150 грн. та протоколом-погодженням, складеним на виконання п. 2.4. договору, в якому зазначено кількість днів прострочення, за які нараховуються відсотки.

02.06.2003р. позивач відповідно до укладеного 02.06.2003р. з ТОВ Компанія «Торгресурс»договору купівлі-продажу № 12/06-03л реалізував останньому товар на загальну суму 650010 грн. (в т.ч. ПДВ 108200 грн.), що стверджується накладною № ЛК-508279 від 03.06.2003р. За отриманий від позивача товар ТОВ Компанія «Торгресурс»розрахувалося шляхом передачі векселя №66334992648278 з датою видачі 03.06.2003р., векселедавцем за яким є ТОВ «Альфа-Трейд», а векселедержателем ТОВ Компанія «Торгресурс», що підтверджується актом № 1 від 26.06.2003р. передачі векселів. Номінальна вартість даного векселя 1058332,50 грн., дисконт 408322,50 грн., термін платежу за предявленням. Цим же векселем, позивач провів частковий розрахунок з ТОВ Компанія «Промбізнеспроект». Загальна сума заборгованості позивача складала 1136100 грн., з яких 649200 грн. (в т.ч. ПДВ 108200 грн.) за товар, 486900 грн. (в т.ч. ПДВ 81150 грн.) проценти за послуги по товарному кредитуванню, що підтверджено додатковою угодою № 1 до протоколу-погодження № 1 від 27.06.2003р. на суму номінальної вартості векселя 1058332,50 грн. та актом прийому-передачі векселів № 1 від 27.06.2003р. Залишок заборгованості погашено грошовими коштами (платіжне доручення № 904 від 22.07.2003р. на суму 77767,50 грн.).

Як вбачається з матеріалів справи та матеріалів перевірки, позивач при придбанні в ТОВ Компанія «Промбізнеспроект»товару згідно укладених договорів №1-5/10/02лт від 30.09.2002р., №12/02/03лт від 31.01.2003р., №131/06/03 лт від 31.05.2003р. розраховувався частково векселями, а частково були проведені грошові розрахунки (шляхом безготівкового перерахування коштів на рахунок продавця), а при продажі товару ТОВ Компанія «Торгресурс»(договори № 2-5/10-02л від 30.09.2002р., № 22/02-03л від 03.02.2003р., № 12/06-03л від 02.06.2003р.) в якості оплати за проданий товар отримував виключно векселі. Слід зауважити, що по господарських операціях позивача з ТОВ Компанія «Промбізнеспроект»грошові розрахунки становили незначну суму.

Суд констатує, що обставини реальності і товарності господарських операцій, оплати вартості отриманих товарно-матеріальних цінностей відповідачем не заперечувались, спір щодо правильності оформлення податкових накладних та щодо арифметичних обрахунків між сторонами відсутній. Відповідач також не покликається на фіктивність контрагентів позивача (ТОВ Компанія «Промбізнеспроект», ТОВ Компанія «Торгресурс») та векселедавців (ТОВ «Альфа-трейд», підприємство «Чуйність»ГОІ «Допомога»).

Відповідно до п. 1.19 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»бартер (товарний обмін) господарська операція, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг).

Таким чином, суд приходить до висновку, що здійснені позивачем операції є бартерними (товарообмінними). Суд бере до уваги той факт, що аналогічного висновку щодо правової природи проведених позивачем операцій дійшов Вищий адміністративний суд України, переглядаючи судові рішення у даній справі в касаційному порядку.

Особливості оподаткування товарообмінних (бартерних) операцій встановлені п 7.1. ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Підпунктом 7.1.1. п. 7.1. ст. 7 цього Закону закріплено правило, згідно з яким доходи та витрати від здійснення товарообмінних (бартерних) операцій визначаються виходячи з договірної ціни такої операції, але не нижчої за звичайні ціни. Положення даного підпункту слід розуміти так, що витрати від здійснення товарообмінних (бартерних) операцій визначаються виходячи з договірної ціни такої операції. Проте, ціна не може бути вищою за звичайну ціну.

Згідно з пп. 1.20.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо п. 1.20 не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

За змістом пп. 1.20.8 згаданого вище Закону, обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абз. 1 пп. 1.20.1 цього пункту.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентовано Законом (пп. 1.20.2.). Відповідно до пп. 1.20.10 Закону донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами. Згідно пп. 4.3.5 п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за наступною процедурою: керівник (його заступник) приймає рішення про застосування звичайних цін при визначенні податкових зобов'язань, а рішення про сплату податкових зобов'язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу.

З метою забезпечення дотримання вказаної процедури керівник (заступник керівника) податкового органу, керуючись зазначеними нормами, під час перевірки приймає рішення про застосування звичайних цін при визначенні податкових зобов'язань, що складається за довільною формою, із зазначенням: дати його прийняття, номера, назви та коду ЄДРПОУ платника податків, що перевіряється, підстав для застосування «звичайної ціни», передбачених законом з питань оподаткування. При цьому у окремих частинах відповідних розділів акта перевірки здійснюється посилання на вищенаведене рішення, зазначається підстава для застосування «звичайної ціни», передбачена відповідним законом з питань оподаткування, механізм і обґрунтування розрахунку у порядку, встановленому Законом для відповідної господарської операції, та елемент податкової бази (об'єкта оподаткування), до якого застосовуються «звичайні ціни». Розраховані з використанням «звичайних цін»суми заниження податкових зобов'язань виділяються в окремих частинах відповідних розділів акту перевірки та додатках до нього. Розрахована в акті перевірки внаслідок визначення звичайних цін сума податкових зобов'язань (у т. ч. штрафних санкцій) відображається в рішенні про нарахування податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін (складається за довільною формою із зазначенням: дати його прийняття (складання), номеру, назви та коду ЄДРПОУ платника податків, який перевірявся, тощо) та підписується керівником (заступником керівника) податкового органу як основа подання позовної заяви до суду.

На вимогу суду відповідачем не надано рішення органу ДПС про нарахування податкових зобов'язань позивачу із застосуванням звичайних цін за період за який проводилася перевірка. Судом встановлено, що керівником ДПІ у Шевченківському районі м. Львова рішення про застосування звичайних цін при визначенні податкових зобов'язань позивача за період з 01.10.2002 року по 31.12.2003 року не приймалося.

В матеріалах перевірки (акті перевірки з додатками) відсутні докази звернення органу ДПС до суду із позовною заявою про визнання такої суми податкового зобовязання та сплату нарахованих із застосуванням «звичайних цін»сум податків (у т. ч. штрафних санкцій) та рішення, прийняті за результатами розгляду такої заяви.

Відповідачем не надано суду будь-яких доказів, що визначена позивачем та його контрагентами ставка процентів по товарному кредитуванню не відповідала рівню звичайних цін на такі послуги.

Орган ДПС в ході перевірки не звертався до платника із запитом про обґрунтування договірної ціни відсотків по товарному кредиту.

Отже, як під час проведення перевірки, так і в ході судового розгляду справи ДПІ у Шевченківському районі м. Львова не довела невідповідність рівня цін, за якими було проведені розрахунки, рівню «звичайних цін», будь-яких доказів на обґрунтування власної позиції не надала, клопотань про витребування доказів з мотивів неможливості їх самостійного отримання не заявила.

Покликання відповідача на те, що такі операції не відповідають ознакам «господарської діяльності»не беруться судом до уваги як такі, що базуються на припущеннях та не підтверджені матеріалами справи.

З огляду на викладене, ДПІ у Шевченківському районі помилково не визнала право позивача на віднесення витрат по сплаті процентів за користування товарним кредитом до валових витрат. З урахуванням цього висновку, позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту проценти за послуги по товарному кредитування у сумі 206698,72 грн.

Щодо обґрунтованості віднесення позивачем до валових витрат вартості послуг мобільного звязку судом встановлено таке.

Відповідно до пп. 5.2.1. п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті. Згідно положень пп. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 цього Закону не включаються до складу валових витрат витрати на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Згідно наказів по ДП «Львівський комбінат хлібопродуктів»№ 296 від 28.12.2001р. «Про придбання та використання мобільного звязку у роботі комбінату», №297 від 29.12.2001р. «Про недопущення перевитрат по мобільному звязку», а також № 33 від 25.02.2003р. встановлено:

- обов'язкове використання мобільного зв'язку виключно у процесі здійснення господарської діяльності (проводити переговори з абонентами по телефонах згідно з додатком та з тими адресатами, наявність ділових звязків з якими підтверджується договорами, або іншими документами, що встановлюють з ними цивільно-правові відносини чи наміри встановити такі відносини);

- необхідність утримання вартості дзвінків, не повязаних з виробничою діяльністю або перевитрат встановленого ліміту, з заробітної плати працівника, за яким закріплений номер.

На вимогу суду надати договори про надання послуг стільникового звязку, рахунки на оплату послуг, докази використання мобільного звязку а також проведення коригування понесених витрат в порядку, визначеному вище переліченими наказами позивач повідомив, що всі документи за спірний період знищено, що підтверджується наданим суду актом на знищення документів від 11.01.2007р.

За клопотанням позивача суд витребував в оператора мобільного звязку документи щодо правовідносин з позивачем за період, охоплений перевіркою (договори, детальні рахунки тощо). Надані ПрАТ «МТС»(правонаступником ЗАТ «ЮМС») розрахункові документи по замовнику ДП «Львівський комбінат хлібопродуктів»(звіт про баланс абонента о/р 5.22111 за період з 01.01.2002р. по 01.01.2004р., копії виставлених рахунків за цей ж період, копій банківських виписок про перерахування коштів) не доводять твердження позивача про використання його працівниками стільникового звязку в порядку, визначеному наказами по підприємству № 296 від 28.12.2001р., №297 від 29.12.2001р., № 33 від 25.02.2003р.

З урахуванням того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів виконання вимог цих наказів (зокрема доказів проведення розмов з визначеним колом абонентів, проведення відповідного коригування вартості мобільних розмов, що відносяться до складу валових витрат, на вартість розмов, які не повязані з господарською діяльністю), суд приходить до висновку про відсутність передбачених п. 5.1., пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»підстав для віднесення позивачем послуг мобільного зв'язку у сумі 22890,02 грн. до валових витрат. З огляду на те, що витрати, повязані з оплатою послуг мобільного звязку, безпідставно включено позивачем до валових витрат, то у позивача також були відсутні підстави відносити суми ПДВ за цими господарськими операціями до складу податкового кредиту.

Щодо обґрунтованості віднесення позивачем до валових витрат вартості по оплаті маркетингових послуг судом встановлено таке.

На підставі укладеного 01.10.2003р. позивачем (замовником) та ДАК «Хліб України»(виконавцем) договору № 7021 інформаційно-консультаційних та маркетингових послуг замовник доручив, а виконавець взяв на себе зобовязання з виконання робіт по інформаційному, маркетинговому, консультаційно-довідковому обслуговуванню замовника на абонентській основі, згідно із переліком, наведеним в пп. 1.1.1. 1.1.14. п. 1.1. договору. 22.12.2003р. між сторонами підписано акт виконаних робіт № 1, в якому зазначено, що виконавцем були виконані у грудні 2003р. послуги згідно п. 2.1 договору, вартість яких за цей місяць склала 19356 грн. (в т.ч. ПДВ 3226 грн.).

Результатом отриманих послуг згідно договору про наданні послуг є акт прийому виконаних робіт та/або наданих послуг, в якому повинні міститися вичерпні відповіді про результат робіт (послуг), які визначені договором. Підписаний сторонами акт виконаних робіт № 1 від 22.12.2003р. не містить найменування робіт, обєму наданих послуг, одиниці їх виміру. Оскільки даний акт не відповідає вимогам пп. 5.2.1. п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», то такий не може бути підставою для віднесення понесених позивачем витрат на оплату наданих виконавцем послуг згідно договору № 7021 інформаційно-консультаційних та маркетингових послуг до складу валових витрат.

10.02.2003р. та 07.06.2003р. між позивачем (замовником) та ПП «Натуся»(виконавцем) були укладені договори про надання послуг з проведення маркетингових досліджень. Предметом цих договорів був пошук виконавцем для замовника потенційних покупців продукції останнього, а саме борошна. Позивач на вимогу суду не долучив до матеріалів справи договору про надання маркетингових послуг від 10.02.2003 р. з тих мотивів, що такий знищено. 31.03.2003р. та 12.08.2003р. між сторонами були підписані акти прийому-передачі послуг, з яких вбачається, що виконавцем надано замовнику перелік потенційних покупців його продукції.

Як встановлено під час здійснення перевірки позивача, і ця обставина ним не спростована, потенційні покупці його продукції, які на виконання умов договорів від 10.02.2003р. та 07.06.2003р. «знайдено»виконавцем, є сталими контрагентами позивача ще з 2001-2002 років.

За таких обставин, суд приходить до висновку про безпідставність віднесення позивачем до складу валових витрат сум оплати послуг ПП «Натуся»з проведення маркетингових досліджень, оскільки такі здійснено з порушенням положень пп. 5.2.1. п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки такі не повязані з веденням господарської діяльності позивача і не принесли йому економічного ефекту.

З огляду на викладене, позивач безпідставно відніс сплачені у вартості маркетингових послуг суми ПДВ до складу податкового кредиту.

Щодо обґрунтованості віднесення позивачем до валових витрат вартості використаної електроенергії суд встановив наступне.

Орган ДПС в Акті перевірки вказує, що підприємством в порушення п. 1.4. «Порядку ведення обліку приросту (убутку) балансової вартості покупних товарів (крім активів, що підлягають амортизації, цінних паперів та деривативів), матеріалів, сировини, палива, комплектуючих виробів та напівфабрикатів на складах, у незавершеному виробництві і залишках готової продукції (в т.ч. малоцінних предметів на складах) згідно п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не зменшено вартість залишку матеріальних ресурсів на початок звітного періоду на суму товарно-матеріальних ресурсів, які витрачено на цілі, не повязані з продажем.

Підставою для такого висновку відповідача стали дані про норму затрат електроенергії в кошторисі витрат по елементах на переробку 1 тонни зерна, надані позивачем під час перевірки, у порівняні з фактичним перевищенням витрат електроенергії понад норми, закладні у цьому кошторисі самим позивачем. Наведене, на думку відповідача призвело до завищення валових витрат, на суму фактичного перевищення, понад кошторисну.

Однак, суд з такими висновками погодитись не може. По-перше, «Порядок», на який покликається орган ДПС, втратив чинність 20.03.2003р., з огляду на це незрозумілим є твердження відповідача про його порушення позивачем. По-друге, відповідачем взято до уваги дані лише одного кошторису витрат на переробку однієї тонни зерна, згідно якого вартість витраченої на цю операцію електроенергію становить 17,40 грн. При огляді матеріалів Акту перевірки з додатками судом виявлено 10 кошторисів на виробництво борошна за різні місяці 2003 року (копії яких виготовлено судом і долучено до справи), згідно яких вартість електроенергії на цю операцію коливається в межах 10-45 грн. в залежності від виду зерна, що переробляється та пори року. З пояснень позивача вбачається, що цей показник коливається в залежності від якості та стану сировини, технологічного процесу тощо. При цьому слід зауважити, що при розробці цих кошторисів враховано планові питомі витрати на переробку 1 тонни зерна з урахуванням нормативів, передбачених «Правилами організації і ведення технологічного процесу на борошномельних заводах», затверджених Наказом Міністерства агропромислового комплексу України від 20.03.1998 р. №83, згідно яких рекомендована норма питомих витрат електроенергії на борошномельних заводах з пневматичним транспортом складає 105-120 кВт.год./т. Позивач звертає увагу суду на те, що при розрахунку таких кошторисів ним не враховувалась вартість витраченої електроенергії на роботу вибійних відділень та переміщення готової продукції, а також витрати електроенергії на ремонтні роботи, забезпечення функціонування адміністративних приміщень та офісної техніки тощо. З урахуванням наведеного, відповідач не довів факту порушення позивачем нормативів використання електроенергії та, відповідно, завищення ним валових витрат та сум податкового кредиту за рахунок сум, сплачених за електроенергію.

Суд також враховує той факт, що Вищий адміністративний суд України щодо перевірки судами обґрунтованості віднесення позивачем до валових витрат вартості використаної електроенергії зауважень не мав (при першому розгляді даної справи суди прийшли до висновку про обґрунтованість віднесення до валових витрат та податкового кредиту сум, сплачених за електроенергію), вказівок суду першої інстанції щодо додаткового дослідження даного питання не давав.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, про часткову протиправність прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень.

Наслідком встановлення судом невідповідності частини рішення субєкта владних повноважень вимогам чинного законодавства є визнання такого акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину, пункт, речення рішення або рішення в частині нарахування певної суми окремого виду податку чи збору, накладення штрафних (фінансових) санкцій в якійсь сумі.

Враховуючи безпідставність та незаконність визначення контролюючим органом основного зобовязання по податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість, в частині процентів за послуги по товарному кредиту та перевищення використання електроенергії, суд констатує безпідставність нарахування відповідачем на підставі п.17.1.3 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»штрафних санкцій по таких зобовязаннях.

При встановленні сум основного зобовязання та штрафних санкцій, в частині визначення яких суд визнає податкові повідомлення рішення протиправними, суд використовує надані відповідачем розрахунки, арифметичну правильність яких також визнав позивач.

Відповідно до вимог ст.ст. 94, 98 КАС України, понесені позивачем судові витрати у формі сплаченого державного мита та витрат на ІТЗ відшкодовуються йому за рахунок державного бюджету пропорційно до задоволених вимог. Оскільки позовні вимоги немайнового характеру задовольняються частково, суд присуджує позивачу половину понесених ним витрат.

Керуючись ст.ст. 17-19, 94, 160-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Львова №00020222320/0/12783 від 28.05.2004р. в частині визначення дочірньому підприємству «Львівський комбінат хлібопродуктів»податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 339079,23 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 226052,82 грн. та за штрафними санкціями в сумі 113026,41 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Львова №0002032320/0/12784 від 28.05.2004р. в частині визначення дочірньому підприємству «Львівський комбінат хлібопродуктів»податкового зобовязання з податку на прибуток в сумі 375420,67 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 262129,11 грн. та за штрафними санкціями в сумі 113291,56 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету на користь Дочірнього підприємство «Львівський комбінат хлібопродуктів»Державної акціонерної компанії «Хліб України» понесені судові витрати у формі сплаченого державного мита у сумі 42 (сорок дві) гривні 50 коп. та 59 (пятдесят девять) гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанову суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подання заяви про апеляційне оскарження постанови суду та апеляційної скарги. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються Львівському апеляційному адміністративному суду через Львівський окружний адміністративний суд. :

Суддя Москаль Р.М.