Рішення № 106507245, 28.09.2022, Вінницький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Вінниця

28 вересня 2022 р. Справа №120/19431/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Крапівницькою Н.Л.,

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом:

ОСОБА_1

до Бабчинецької сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області

про визнання протиправним та скасування рішення органу державної влади,

В С Т А Н О В И В:

До Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою звернувся ОСОБА_1 до Бабчинецької сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області про визнання протиправним і скасування рішення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що за результатами розгляду його клопотання 26.11.2021 року на 11 сесії 8 скликання Бабчинецької сільської ради згідно протоколу поіменного голосування мені було відмовлено в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 в зв`язку з невідповідністю поданих документів законодавству, а саме ст. 50 Закону України «Про землеустрій».

Позивач не погоджується із таким рішенням міської ради та, вважаючи, що відповідач безпідставно відмовив у наданні йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, він звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою від 04.01.2022 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд її здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

31.01.2022 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що рада заперечує проти задоволення позовних вимог та вважає їх безпідставними і необґрунтованими.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив наступне.

05.11.2021 позивач звернувся до Бабчинецької сільської ради Вінницької області із заявою, в якій просив надати дозвіл на розробку проекту із землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,24 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , межує із земельною ділянкою кадастровийномер 0524980300:01:005:0039, яка перебуває у власності ОСОБА_2 та земельною ділянкою кадастровий номер 0524980300:01:005:0319, яка перебуває у власності ОСОБА_3 . До заяви було додано графічні матеріали із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки; копія паспорта громадянина України; копія документа про присвоєння РНОКПП.

Також в заяві повідомив, що ОСОБА_1 , раніше право на безоплатну приватизацію земельної ділянки за даним цільовим призначенням не використав, та відповідно до Закону України «Про захист персональних даних», надав згоду на збір та використання моїх персональних даних для вирішення питання, порушеного в моїй заяві.

26.11.2021 на 11 сесії 8 скликання Бабчинецької сільської ради згідно протоколу поіменного голосування мені було відмовлено в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 в зв`язку з невідповідністю поданих документів законодавству, а саме ст. 50 Закону України «Про землеустрій».

Таке рішення відповідача, Позивач вважає, протиправним та таким, що підлягає скасуванню, тому звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку рішенню, що оскаржується, суд зважає на таке.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.б) ч.1 т.81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, зокрема на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Згідно із ч.ч.1, 2 ст.116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ч.ч.6, 7 ст.118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Як свідчить зміст рішення 11 сесії VШ скликання Бабчинецької сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області №716 від 26.11.2021, у наданні дозволу позивачу відмовлено у зв`язку з невідповідністю поданих документів законодавству, а саме, ст. 50 Закону України «Про землеустрій».

При цьому не можливо зрозуміти, які саме подані позивачем документи не відповідають законодавству та яким саме положенням ст.50 Закону України «Про землеустрій», оскільки вказана стаття містить чотири частини, а її третя частина містить шість пунктів.

Орган місцевого самоврядування не може діяти свавільно та повинен чітко пояснити причини (підстави) прийняття свого рішення та обґрунтувати із урахуванням яких обставин було прийнято таке рішення.

Відповідно до п.3. ч.2 ст.2 КАС України, однією із вимог до рішення суб`єкта владних повноважень є його обґрунтованість, тобто урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття.

Обґрунтованість рішення суб`єкта владних повноважень полягає в дослідженні усіх обставин, що є істотними у процесі його прийняття, аналізі таких обставин та їх правової оцінки. Усі мотиви якими керується суб`єкт у процесі оцінки та аналізу обставин повинні бути чітко та повно відображені у рішенні. У такий спосіб зацікавленій особі створюються гарантії того, що навіть у випадку якщо рішення прийнято не на її користь, вона зможе оскаржити його, та обґрунтувати свою незгоду із одним чи декількома аргументами які чітко зазначені в рішенні.

Ця позиція узгоджується із прецедентною практикою Європейського суду з прав людини. Так, у справі Рисовський проти України ЄСПЛ зазначив про особливу важливість принципу належного урядування, який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах Беєлер проти Італії [ВП], заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-1, Онер`їлдіз проти Туреччини [ВП], заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-ХІІ, Megadat.comS.rЛ. проти Молдови, заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і Москаль проти Польщі, заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).

Підсумовуючи викладене, суд вважає, що «принципу належного урядування» як і вимоги закону про належне обґрунтування оскарженого рішення 11 сесій 8 скликання № 716 від 26 листопада 2021 року Бабчинецька сільська рада не дотрималась, формально зіславшись на невідповідність поданих документів законодавству, а саме, ст. 50 Закону України «Про землеустрій». Відповідач не зазначив, які саме подані позивачем документи не відповідають законодавству і яку норму, передбачену ст. 50 Закону України «Про землеустрій» порушено.

Суд вважає за необхідне визнати протиправними та скасувати рішення Бабчинецької сільської ради 11 сесії 8 скликання від 26.11.2021 року № 716, яким відмовлено позивачу ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку в с. Бабчинці по вул. Стельмаха.

Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, і здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

Повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05.03.2019 року у справі № 2040/6320/18.

Частиною 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Відповідно до ч.1 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави

Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічного-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

А тому, з метою захисту порушених прав та законних інтересів позивача, суд прийшов до висновку про необхідність вийти за межі позовних вимог, зобов`язавши Бабчинецьку сільську раду повторно розглянути звернення позивача щодо надання дозволу на розроблення проектів землеустрою по відведенню земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку в с. Бабчинці по вул. Стельмаха з дотриманням висновків, що зазначені судом у даному рішенні, прийнявши за наслідком розгляду поданих документів відповідне рішення.

Відповідно до ч.1 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Суд звертає увагу сторін, що відповідно до ч. 6 ст. 246 КАС України, у разі необхідності, у резолютивній частині рішення суду також зазначаються порядок і строк виконання судового рішення, надання відстрочення чи розстрочення виконання рішення.

У зв`язку з військовою агресією Російською Федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/202, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України від 18.04.2022 № 259/2022 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України Про продовження строку дії воєнного стану в Україні від 12.08.2022 за № 573/2022 продовжується строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23.08.2022 року строком на 90 діб.

Таким чином, на дату ухвалення рішення у цій справі, в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України від 12 травня 2015 року № 389-VIII.

Законом України від 24 березня 2022 року № 2145-XI Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану, який набрав чинності 07 квітня 2022 року, внесені зміни до деяких законодавчих актів України, зокрема до Земельного кодексу України.

Так, вказаним законом розділ X Перехідні положення Земельного кодексу України доповнено пунктом 27, згідно з яким, під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей:

5) безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.

Отже, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації.

А оскільки рішення місцевої (селищної) ради про надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з подальшою метою такої безоплатної передачі, обов`язково супроводжується рішення про надання відповідної земельної ділянки у власність, тобто, за своєю суттю є рішення про передачу у приватну власність особи земельної ділянки комунальної власності, суд доходить висновку про існування обставин, що унеможливлюють виконання відповідачем рішення суду в зобов`язальній частині, а тому, норми ч. 3 ст. 378 КАС України дають підстави для відстрочення виконання судового рішення в цій частині до усунення таких обставин.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з того, що відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Питання стягнення судового збору судом не вирішується, оскільки ухвалою суду від 14.01.2022 позивачу суд відстрочив сплату судового збору до прийняття рішення у цій справі.

Що стосується процесуального питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, то суд при його вирішенні керується наступними мотивами.

Відповідно до положень п.1 ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.1-3 ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу, суд робить висновок, що такі витрати дійсно були пов`язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.

Водночас суд, при визначені суми витрат на правничу допомогу зважає наявність подібних спорів між сторонами, які є предметом розгляду в суді та подані одним і тим самим адвокатом до того ж самого відповідача, що безпосередньо впливає на час, який необхідно витрати на оформлення позовної заяви та заяв по суті позову.

З огляду на викладене, суд вважає, що понесені позивачем витрати в сумі 9750 грн є неспівмірним зі складністю справи, а показники часу на оформлення позову та заяв по суті справи, які зазначені адвокатом, є завищеними.

Відтак, заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу необхідно зменшити до 2000 грн, що відповідатиме вимогам співмірності, розумності та справедливості.

Керуючись статтями 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295, 382 КАС України, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення 11 сесії VІІІ скликання Бабчинецької сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області №716 від 26 листопада 2021, яким ОСОБА_1 , відмовлено в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1 .

Вийти за межі позовних вимог.

Зобов`язати Бабчинецьку сільську раду Могилів-Подільського району повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 05.11.2021 щодо надання дозволу на розроблення проектів землеустрою по відведенню земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарський будівель в АДРЕСА_1 з дотриманням висновків, що зазначені судом у даному рішенні, прийнявши за наслідком розгляду поданих документів відповідне рішення.

Відстрочити виконання рішення суду у зобов`язальній частині до припинення (скасування) воєнного стану в Україні.

Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 2000 грн (дві тисячі гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Бабчинецької сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач - ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 );

Відповідач - Бабчинецька сільська рада Могилів-Подільського району (адреса: Вінницька область, Могилів-Подільський район, с. Бабчинці, вул. Незалежності, 13, ЄДРПОУ: 04326520).

Суддя підпис Крапівницька Н. Л.

Згідно з оригіналом

Суддя:

Секретар: