Рішення № 106502925, 20.09.2022, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" вересня 2022 р. Cправа № 902/468/22

Господарський суд Вінницької області у складі судді Шамшуріної Марії Вікторівни,

за участю секретаря судового засідання Шейгець І.В.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Розмай Агро", 03143, м. Київ, вулиця Метрологічна, будинок 14Б, ідентифікаційний код юридичної особи 41622215

до Приватного підприємства "Водолій", 23536, Вінницька обл., Жмеринський (Шаргородський) р-н, село Рахни Лісові, вулиця Центральна, будинок 79, ідентифікаційний код юридичної особи 30355390

про стягнення 861 937,26 гривень

за участю представників:

від позивача - адвокат Шевченко І.В., згідно ордеру (у режимі відеоконференції)

від відповідача - не з`явився

В С Т А Н О В И В :

До Господарського суду Вінницької області 20.06.2022 року надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Розмай Агро" до Приватного підприємства "Водолій" про стягнення 861937,26 гривень заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором поставки №КГ2-67-190321-ПВ від 19.03.2021, з яких: 566178,34 гривень - основного боргу, 78025,16 гривень - пені, 33426,77 гривень штрафу, 88682,61 гривень інфляційних втрат та 95624,38 гривень - 25% річних.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.06.2022 справу розподілено судді Шамшуріній М.В.

Ухвалою суду від 27.06.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 902/468/22 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 21 липня 2022 року о 10:00 год.

18.07.2022 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву № б/н від 13.07.2022 (вх. № 01-34/5805/22 від 18.07.2022) у якому останній визнає позовні вимоги в частині основного боргу, щодо решти позовних вимог заперечує з підстав наведених у відзиві.

21.07.2022 до суду від представника позивача надійшло клопотання № б/н від 20.07.2022 (вх. № 01-34/5910/22 від 21.07.2022) про відкладення підготовчого засідання для надання позивачу можливості ознайомитися з відзивом та написати відповідь на нього.

У судовому засіданні 21.07.2022 року суд постановив ухвалу про задоволення клопотання представника позивача, відкладення підготовчого засідання у справі № 902/468/22 на 02.08.2022 року о 12:30, яку занесено до протоколу судового засідання.

28.07.2022 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив № б/н від 25.07.2022 (вх. № 01-34/6155/22 від 28.07.2022).

У судовому засіданні 02.08.2022 року суд постановив ухвалу про задоволення клопотання представника відповідача про відкладення підготовчого засідання для надання заперечень щодо відповіді на відзив, відкладення підготовчого засідання у справі № 902/468/22 на 18.08.2022 року о 12:00, яку занесено до протоколу судового засідання.

08.08.2022 до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив № б/н від 03.08.2022 (вх. № 01-34/6480/22 від 08.08.2022).

Ухвалою від 18.08.2022 судом закрито підготовче провадження у справі № 902/468/22, призначено справу № 902/468/22 до судового розгляду по суті у судовому засіданні 13.09.2022 о 12:00 год.

На визначену судом дату у судове засідання з`явились представники обох сторін.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.

Представник відповідача визнав позов у частині суми основного боргу, у іншій частині позову заперечив з підстав зазначених у відзиві. Також зазначив, що просить відмовити у задоволенні позову в частині штрафних санкцій, однак якщо суд вбачає підстави для зменшення розміру позовних вимог - не заперечує.

Представник позивача зауважив, що зобов`язання по оплаті почались до початку військового стану. Зазначив також, що сума штрафних санкції значна, з огляду на досить довгий період невиконання зобов`язань. Вважає, аргументи відповідача хибними, а штрафні санкції адекватними.

У судовому засіданні 13.09.2022 судом постановлено ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні з розгляду справи № 902/468/22 по суті до 20.09.2022 на 16:00 год., яку занесено до протоколу судового засідання.

20.09.2022 на електронну адресу суду від представника відповідача надійшла заява № б/н від 20.09.2022, у якій останній повідомляє про перебування на лікарняному, просить судове засідання, яке призначене на 20.09.2022 р. на 16:00, по справі № 902/468/22 провести без участі представника відповідача. Також у поданій до суду заяві зазначає, що у випадку ухвалення рішення суду по суті спору просить суд врахувати усні пояснення представника відповідача в судових засіданнях по даній справі, а також обставини, зазначені у відзиві на позовну заяву та у запереченнях на відповідь на відзив.

На визначену судом дату 20.09.2022 у судове засідання з`явився представник позивача у режимі відеоконференції.

Представник відповідача не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений завчасно та належним чином у судовому засіданні 13.09.2022 під розпис.

Приймаючи до уваги, що відповідача було належним чином повідомлено про судове засідання у справі, враховуючи подану представником відповідача заяву про проведення судового засідання без участі представника відповідача та оскільки його неявка у судове засідання не є перешкодою для розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача.

За наслідками розгляду справи, у судовому засіданні 20.09.2022 року суд оголосив про вихід до нарадчої кімнати для прийняття рішення по справі та орієнтовний час повернення.

На оголошення вступної та резолютивної частин рішення представники сторін не з`явилися, у зв`язку з чим вступна та резолютивна частина рішення долучена до матеріалів справи без її проголошення.

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Розмай Агро» звернулось до Господарського суду Вінницької області із позовною заявою про стягнення з Приватного підприємства "Водолій" 861 937,26 гривень заборгованості, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором поставки № КГ2-67-190321-ПВ від 19.03.2021 року, у тому числі 566 178,34 гривень основного боргу, 78 025, 16 гривень - пені, 33 426,77 гривень штрафу, 88 682, 61 гривень інфляційних втрат, 95 624, 38 гривень - 25 процентів річних.

Відповідач у поданому до суду відзиві зазначив, що не мав змоги своєчасно оплатити вартість поставленого позивачем товару з незалежних від нього форс-мажорних обставин, а саме через низький попит на яблука, зниження вартості на них через непридатність великої кількості продукції, введення воєнного стану в країні.

Також просить суд взяти до уваги, що позивачем значно завищено розмір штрафних санкцій та сформовано несправедливі умови договору (завищений розмір санкцій за користування чужими кредитними коштами, строк для нарахування пені понад встановлені законом 6 місяців та інші).

Відповідач зазначив, що визнає свій обов`язок лише по сплаті основної суми боргу та готовий його сплатити, однак, зважаючи на його скрутне фінансове становище, воєнний стан в країні, що офіційно визнаний ТПП як форс-мажорна обставина, у нього відсутня можливість сплачувати нараховані позивачем надмірні санкції.

Відповідач вважає, що застосування позивачем до відповідача пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, 24% річних та штрафу є одночасним застосуванням кількох видів відповідальності за одне і те ж саме правопорушення, що суперечить статті 61 Конституції України.

На думку відповідача застосування позивачем до відповідача штрафних санкцій у загальній сумі близько 300 000 гривень суперечить засадам справедливості і пропорційності, є надмірним зважаючи на фінансове становище відповідача та воєнний стан в Україні.

З урахуванням викладеного у відзиві, відповідач позовні вимоги визнав частково в частині основної суми боргу за договором поставки, в задоволенні решти позовних вимог просив відмовити.

У відповіді на відзив позивач не погодився з викладеними доводами відповідача щодо обставин форс-мажору та зазначив, що 18.02.2022 р. відповідачу була направлена претензія про сплату заборгованості, але до моменту подання позовної заяви претензія залишена без відповіді. Листів щодо настання форс-мажорних обставин або щодо розстрочення платежів з боку відповідача не надходило.

Засвідчення форс-мажорних обставин і видача сертифіката про настання таких обставин належить виключно до компетенції Торгово-промислової палати України та уповноважених регіональних органів ТПП (ст. 14-1 ЗУ Про торгово-промислові палати в Україні), але такого сертифікату відповідачем не надано.

Відповідно до п. 6.1. регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс- мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у ст. 3.1 Регламенту, визначених як непереборний вплив на виконання відповідного зобов`язання таким чином, що унеможливлює його виконання у термін, що настав (наявність причинно-наслідкового зв`язку між обставиною та неможливістю виконання зобов`язання в термін, передбачений відповідно законодавством, відомчими нормативними актами, договором, контрактом, угодою, типовим договором тощо).

Позивач вважає, що відсутній причинно-наслідковий зв`язок між обставиною (порушення строків оплати в 2021 році) та неможливістю виконання зобов`язання у терміни у зв`язку зі зменшення ціни на яблука у 2022 році.

Позивач звертає увагу, що по деяким специфікаціям відповідачу поставлено товар з відстрочення платежу більше ніж на 6 місяців та остаточний розрахунок мав бути здійснений відповідачем в жовтні 2021 року (задовго до початку ведення бойових дій та введення воєнного стану), а тому доводи відповідача про наявність скрутного становища у зв`язку з веденням воєнного стану вважає необгрунтованими.

Позивач зазначає, що відсутність у боржника коштів не вважається випадком, у зв`язку з цим, посилання на скрутне фінансове становище через відсутність попиту - не є форс-мажором тому, звільнення від відповідальності з наявності форс-мажорних обставин не може бути застосованим.

Щодо форми договору позивачем зазначено, що доказів того, що договір складено саме позивачем відповідачем не надано, а висновок відповідача щодо фактично нав`язаних умов договору відповідачу при добровільному виборі контрагента є недоречним.

Щодо одночасного нарахування пені та штрафу позивач посилається на висновки Верховного Суду викладені у постанові від 02.04.2019 р. по справі № 917/194/18, відповідно до яких одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Позивач також зазначає про відсутність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, посилаючись на тривалий строк невиконання відповідачем своїх зобов`язань з урахуванням того, що умова оплати за договором передбачала відстрочення платежу, по деяким специфікаціям на строк до шести місяців, проте розрахунок не був виконаний, строк порушення складає більше одного року та навіть після подання позовної заяви відповідач не здійснив жодного часткового платежу для погашення заборгованості. Доказів щодо наявності скрутного становища підприємства не надано, а довідки та накладні щодо списання продукції сформовані в 2022 році та з цих доказів не зрозуміло, наскільки це взагалі впливає на господарський процес підприємства.

Позивач стверджує, що звертався до відповідача з претензією щодо сплати заборгованості за договором, але відповіді не отримав. Вказане свідчить про небажання відповідача виконувати свої зобов`язання за договором.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач зазначає, що зміст умов договору містить зображення фірмового найменування (бланку) на кожній сторінці договору, що підтверджує той факт, що саме на користь позивача договором встановлені надмірні розміри пені, санкцій, штрафів та інші види відповідальності. В той же час, фактично жодна умова договору не захищає права відповідача, не передбачає санкції за неправомірні дії та бездіяльність позивача. Наведене свідчить про те, що позивачем свідомо нав`язано несправедливі невигідні і по відношенню до відповідача умови договору, які в силу усталеної практики не можуть бути застосовані.

Відповідач також пояснює, що посилається на вищевказані форс - мажорні обставини як на підставу звільнення його від сплати штрафних санкцій, а не основного боргу. В свою чергу, обов`язок по сплаті штрафних санкцій виник значно пізніше і з урахуванням складного матеріального становища у відповідача з об`єктивних причин відсутня фінансова можливість сплатити саме штрафні санкції.

При визначенні підстав для звільнення відповідача від сплати штрафних санкцій, відповідач просив суд врахувати добросовісність дій відповідача щодо визнання свого обов`язку по сплаті основного боргу, скрутні фінансові обставини відповідача, воєнний стан в країні та те, що у позивача, на відміну від відповідача, значно краще матеріальне становище, що підтверджується сумою витрат позивача на правничу допомогу.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

19.03.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Розмай Агро» (далі - постачальник, позивач) та Приватним підприємством "Водолій" (далі - покупець, відповідач) укладено договір поставки № КГ2-67-190321-ПВ (далі - договір).

Положеннями пунктів 1.1, 1.2. договору сторони передбачили, що за цим договором постачальник поставляє та передає на умовах розстрочення платежу у власність покупцеві продукцію надалі - товар, а покупець зобов`язується прийняти товар у власність та оплатити його в порядку та на умовах, визначених цим договором. Загальна кількість та найменування товару, ціна одиниці товару, його співвідношення (асортимент), строк, порядок поставки та оплати, визначаються в договорі та додатках та/або додаткових угодах та/або специфікаціях до договору (надалі разом - додатки), які є невід`ємними частинами даного договору.

Згідно пункту 2.2. договору поставка товару здійснюється на умовах, визначених відповідно до Міжнародних правил щодо тлумачення торговельних термінів Інкотермс (у редакції 2020 року). Конкретні умови поставки вказуються в додатках до цього договору. При цьому фактичним вантажоотримувачем товару може бути як сам покупець, так і вказані ним уповноважені особи, які не є сторонами цього договору і діють на підставі договору доручення.

Поставка Товару з урахуванням умов цього договору може здійснюватися окремими партіями відповідно до додатків до цього договору. Строки поставки кожної партії товару або її частини визначаються в додатках до цього договору з урахуванням умов цього договору (пункт 2.3. договору).

Відповідно до пункту 2.6. договору датою поставки товару вважається дата видаткової накладної постачальника або дата товаротранспортної накладної за умови поставки автомобільним транспортом постачальника, у випадку самовивозу товару покупцем зі складу постачальника власним транспортом - дата видаткової накладної постачальника.

Положеннями пунктів 4.3.-4.4. договору сторони передбачили, що ціна (вартість) товару, визначається за взаємною згодою сторонами та вказується у додатках до цього договору. Ціна (вартість) товару повинна бути повністю сплачена постачальнику покупцем на умовах, які зазначені в договорі та додатках до договору, що є невід`ємною частиною даного договору.

Згідно пункту 5.1.1. договору постачальник зобов`язаний передати товар покупцю у строки та у місці призначення, визначені у додатках до договору.

У свою чергу, згідно пункту 5.2.1 договору покупець зобов`язаний прийняти товар в строки та на умовах цього договору та додатків до нього та своєчасно здійснити оплату за товар в порядку, що визначений у договорі та/або додатках до цього договору.

Відповідно до пункту 2.1 договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2021 р. Закінчення строку дії договору не звільняє сторін від обов`язку виконати свої договірні зобов`язання, які виникли та мали місце під час дії даного договору.

Положеннями пункту 8.3.1. договору сторони передбачили, що за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань по оплаті ціни (вартості) товару, покупець сплачує на користь постачальника штраф у розмірі 5 % (п`яти відсотків) та пеню за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, чинної на момент прострочення, від суми боргу.

Згідно пункту 8.3.2. договору за порушення грошових зобов`язань по оплаті ціни (вартості) товару понад 20 (двадцять) календарних днів, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, покупець сплачує на користь постачальника 25 % річних від суми боргу та встановлений індекс інфляції за весь час прострочення.

Договір поставки підписаний представниками сторін та скріплений їх печатками.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач передав, а відповідач отримав товар за договором на підставі наступних документів:

- додаткової угоди (специфікації) № 1 від 19.03.2021 року (яка була викладена сторонами у новій редакції 26.05.2021 року) та складених на її підставі видаткової накладної № 1680 від 14.04.2021 року, товарно-транспортної накладної від 14.04.2021 року №Р1680 (з урахуванням часткового повернення товару відповідачем на підставі видаткової накладної № 34 від 20.04.2021, видаткової накладної № 36 від 26.05.2021 року), видаткової накладної № 1925 від 19.04.2021 року, товарно-транспортної накладної від 19.04.2021 року №Р1925, видаткової накладної № 2416 від 26.04.2021 року, товарно-транспортної накладної від 26.04.2021 року №Р2416;

- додаткової угоди (специфікації) № 2 від 19.03.2021 року та складених на її підставі видаткової накладної № 1165 від 05.04.2021 року, товарно-транспортної накладної № Р1665 від 05.04.2021 року; (з урахуванням часткового повернення товару відповідачем на підставі видаткової накладної № 30 від 15.04.2021);

- додаткової угоди (специфікації) № 3 від 05.04.2021 року та складених на її підставі видаткової накладної № 1661 від 14.04.2021 року, товарно-транспортної накладної № Р1661 від 14.04.2021 року;

- додаткової угоди (специфікації) № 4 від 14.04.2021 року та складених на її підставі видаткової накладної № 1675 від 14.04.2021 року, товарно-транспортної накладної № Р1675 від 14.04.2021 року;

- додаткової угоди (специфікації) № 5 від 08.04.2021 року (яка була викладена сторонами у новій редакції 06.11.2021 року) та складених на її підставі видаткової накладної № 2418 від 26.04.2021 року, товарно-транспортної накладної № Р2418 від 26.04.2021 року, видаткової накладної № 1926 від 19.04.2021 року, товарно-транспортної накладної № Р1926 від 19.04.2021 року;

- додаткової угоди (специфікації) № 6 від 19.04.2021 року та складених на її підставі видаткової накладної № 1962 від 19.04.2021 року, товарно-транспортної накладної № Р1962 від 19.04.2021 року;

- додаткової угоди (специфікації) № 7 від 19.04.2021 року та складених на її підставі видаткової накладної № 1966 від 19.04.2021 року, товарно-транспортної накладної № Р1966 від 19.04.2021 року;

- додаткової угоди (специфікації) № 8 від 25.05.2021 року та складених на її підставі видаткової накладної № 3901 від 25.05.2021 року, товарно-транспортної накладної № Р3901 від 25.05.2021 року;

- додаткової угоди (специфікації) № 9 від 15.06.2021 року та складених на її підставі видаткової накладної № 5015 від 15.06.2021 року, товарно-транспортної накладної № Р5015 від 15.06.2021 року;

- додаткової угоди (специфікації) № 10 від 15.06.2021 року та складених на її підставі видаткової накладної № 5016 від 15.06.2021 року, товарно-транспортної накладної № Р5016 від 15.06.2021 року;

- додаткової угоди (специфікації) № 11 від 19.07.2021 року та складених на її підставі видаткової накладної № 6198 від 30.07.2021 року, товарно-транспортної накладної № Р6198 від 30.07.2021 року;

- додаткової угоди (специфікації) № 12 від 03.08.2021 року та складених на її підставі видаткової накладної № 6228 від 03.08.2021 року, товарно-транспортної накладної № Р6228 від 03.08.2021 року;

- додаткової угоди (специфікації) № 13 від 19.08.2021 року та складених на її підставі видаткової накладної № 6574 від 26.08.2021 року, товарно-транспортної накладної № Р6574 від 26.08.2021 року;

- додаткової угоди (специфікації) № 14 від 26.08.2021 року та складених на її підставі видаткової накладної № 6686 від 01.09.2021 року, товарно-транспортної накладної № Р6686 від 01.09.2021 року.

Із змісту додаткових угод (специфікації) вбачається, що вони є невід`ємними частинами договору, підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками сторін. Кожна із підписаних сторонами додаткових угод (специфікацій) містила найменування товару та строки його оплати.

Із розрахунку доданого до позову вбачається, що відповідач оплату за поставлений товар здійснив частково та на дату звернення з позовом сума основного боргу складає 566 178,34 гривень.

Сума основного боргу визнається відповідачем у відзиві на позов та у запереченнях на відповідь на відзив.

У позовній заяві та під час розгляду справи позивач зазначив, що взяті на себе зобов`язання за договором виконав належним чином, поставивши відповідачу товар належної якості та кількості на умовах та у порядку, визначеному договором, натомість відповідач свої зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати за договором не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, яке станом на день звернення до суду не виконане.

У зв`язку із невиконанням відповідачем грошового зобов`язання за договором позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про стягнення за договором поставки № КГ2-67-190321-ПВ від року 566 178,34 гривень основного боргу, 78 025,16 гривень - пені, 33 426,77 гривень штрафу, 88 682,61 гривень інфляційних втрат, 95 624,38 гривень - 25 процентів річних.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Предметом спору у цій справі є матеріально - правова вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки № КГ2-67-190321-ПВ від року в сумі 861 937,26 гривень, у тому числі 566 178,34 гривень основного боргу, 78 025, 16 гривень - пені, 33 426, 77 гривень - штрафу, 88 682, 61 гривень - інфляційних втрат, 95 624, 38 гривень - 25 процентів річних.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом частини 1 статті 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно частини 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно положень статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 11 ЦК України договір є однією з підстав виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Згідно частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Положеннями статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Проаналізувавши умови укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою укладений договір є договором поставки, правовідносини за яким врегульовано відповідними положеннями Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

За змістом частини 1 статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Як передбачено пунктом 2 частини 1 статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (статті 632 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Судом встановлено, що виконання зобов`язання позивача щодо поставки товару підтверджується видатковими накладними та товаротранспортними накладними складеними на підставі погоджених сторонами додаткових угод (специфікацій).

Додаткові (специфікації) та видаткові накладні містять підписи уповноважених представників сторін, які скріпленні печатками сторін.

Судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів пред`явлення відповідачем позивачу будь-яких претензій щодо неналежного виконання умов договору.

За отриманий товар відповідач у строки передбачені договором оплату не здійснив.

Зобов`язання відповідача за договором з оплати товару в сумі 566 178,34 гривень основного боргу гривень станом на дату звернення позивача з позовом залишились не виконаними.

Із відзиву на позов вбачається, що заявлена позивачем до стягнення сума основного боргу відповідачем визнається.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно вимог статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до частини 1 статті 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

Згідно з частиною першою статті 202 ГК України та статті 599 ЦК України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов`язання за договором виконав належним чином, в той же час відповідач свої зустрічні зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати за отриманий товар належним чином не виконав, внаслідок чого було допущено прострочення у виконанні грошового зобов`язання.

Відповідно до вимог статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно пункту 5 частини 1 статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов`язку в натурі.

Враховуючи, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за договором щодо сплати заборгованості за поставлений товар, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови договору поставки в частині повної та своєчасної сплати заборгованості, а тому позивач обґрунтовано звернувся з позовом про стягнення суми основного боргу.

Приймаючи до уваги, що розмір заявленої до стягнення суми основного боргу відповідає фактичним обставинам справи та визнається відповідачем, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 566 178,34 гривень є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 78 025,16 гривень - пені, 33 426, 77 гривень - штрафу, 88 682, 61 гривень - інфляційних втрат, 95 624, 38 гривень - 25 процентів річних.

Щодо позовних вимог про стягнення пені та штрафу суд враховує таке.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.

Відповідно до положень статей 546, 548 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов`язання.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до вимог частини 1 статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

У свою чергу, статтею 230 ГК України передбачено обов`язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно частини четвертої статті 231 ГК України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Верховний Суд у постановах від 20.09.2020 року у справі №916/1777/19 та від 20.08.2021 року у справі №910/13575/20 зазначив, що за змістом положень частин четвертої і шостої статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Положеннями пункту 8.3.1. договору сторони передбачили, що за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань по оплаті ціни (вартості) товару, покупець сплачує на користь постачальника штраф у розмірі 5 % (п`яти відсотків) та пеню за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, чинної на момент прострочення, від суми боргу.

Зважаючи на встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, вимога про стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення та штрафу у розмірі 5 % від суми боргу відповідає чинному законодавству, положенням договору та заявлена правомірно.

Відповідно до частини шостої статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 зі справи № 910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 зі справи № 916/804/17.

При цьому, у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців (постанова Верховного Суду від 20.08.2021 року у справі №910/13575/20).

Як вбачається із розрахунку пені здійсненого позивачем, розрахунок здійснено на залишок суми заборгованості за кожною специфікацією/видатковою накладною у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від дати платежу зазначеній у специфікації за період понад строк шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Загальна сума нарахованої позивачем пені складає 78 025,16 гривень.

Пунктом 8.4. договору поставки визначено, що нарахування неустойки (пені) за цим договором здійснюється протягом всього часу існування заборгованості.

Дослідивши умови договору, суд дійшов висновку, що пункт 8.4. договору не містить іншого строку, відмінного від встановленого частиною 6 статті 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати, із зазначенням "до дати фактичного виконання", тощо (аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.08.2021 року у справі №910/13575/20).

Таким чином, умову, передбачену у пункті 8.4. укладеного сторонами у цій справі договору, неможливо визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений частиною 6 статті 232 ГК України.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування частини 6 статті 232 ГК України у подібних правовідносинах викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.11.2019 у справі №904/1148/19 та від 12.12.2019 у справі № 911/634/19.

Тобто, у спірних правовідносинах правомірним є строк нарахування пені протягом 6 місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При перевірці розрахунку пені, судом також враховано, що при нарахуванні пені за специфікацією № 7 на суму заборгованості 5 255,04 позивачем допущено помилку з огляду на неврахування положень статей 253, 255 ЦК України.

Приймаючи до уваги, що остаточний розрахунок за отриманий товар у розмірі 20 % за специфікацією № 7 мав бути здійснений до 19.04.2021 року, прострочення з оплати виникло з 20.04.2021 року. Водночас позивачем здійснено розрахунок пені за вказаною сумою заборгованості з 19.04.2021 року, тоді як строк прострочення відліковується з 20.04.2021 року.

Висновок суду щодо визначення дати, з якої починається відлік прострочення сплати грошових зобов`язань відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 14.08.2018 року у справі № 909/227/16, від 25.04.2018 року у справі № 815/4720/16.

Здійснивши перерахунок пені в межах шести місяців, суд дійшов висновку, що сума нарахованої пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від визначеної позивачем суми заборгованості за цей період складає 53 475,61 гривень.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги про стягнення пені підлягають задоволенню частково в сумі 53 475,61 гривень, в іншій частині вимог про стягнення пені в сумі 24 549,55 слід відмовити у зв`язку із необгрунтованістю.

Щодо вимог позивача про стягнення 33 426,00 гривень штрафу суд виходить з наступного.

Як уже було зазначено, пунктом 8.3.1. договору сторони передбачили, що за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань по оплаті ціни (вартості) товару, покупець сплачує на користь постачальника штраф у розмірі 5 % (п`яти відсотків) від суми боргу.

Судом взято до уваги, що положеннями частини другої статті 231 ГК України передбачена можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення зобов`язання.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 1 червня 2021 року у справі № 910/12876/19 одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

З урахуванням викладеного доводи відповідача про неможливість одночасного застосування пені та штрафу за прострочення виконання грошового забов`язання відхиляються судом як необґрунтовані.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок штрафу у розмірі 5% від суми боргу по кожній поставці, судом встановлено, що визначена позивачем сума штрафу у розмірі 33 426, 77 гривень є арифметично вірною, відповідає вимогам чинного законодавства та положенням договору, а тому вимога про стягнення штрафу у сумі 33 426,77 гривень є обгрунтованою та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 25 % річних суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).

До правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених у статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову (постанова ВП ВС від 08.11.2019 № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).

Враховуючи встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, нараховані позивачем до стягнення інфляційні втрати від простроченої суми заборгованості відповідають вимогам чинного законодавства та заявлені правомірно.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат, що нараховані на суму основного боргу за договором в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд дійшов висновку, що такий розрахунок є вірним, а відтак позовні вимоги щодо стягнення 88 682,61 гривень інфляційних втрат є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо стягнення 25% річних суд враховує наступне.

Положення статті 625 ЦК України щодо встановлення в договорі іншого, ніж три проценти річних, розміру процентів від простроченої суми є диспозитивними.

Приписами частин другої та третьої статті 6 та статті 627 ЦК України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Особам надається право вибору: використати вже існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на свій розсуд. Відтак цивільний (господарський) договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі сторін щодо врегулювання їхніх правовідносин на власний розсуд (у межах, встановлених законом), тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін договору, регулятором їх відносин.

Як встановлено судом, пунктом 8.3.2. договору сторони передбачили, що за порушення грошових зобов`язань по оплаті ціни (вартості) товару понад 20 (двадцять) календарних днів, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, покупець сплачує на користь постачальника 25 % річних від суми боргу та встановлений індекс інфляції за весь час прострочення.

Враховуючи встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, нараховані позивачем до стягнення 25% річних від простроченої суми заборгованості відповідають вимогам чинного законодавства, положенням договору та заявлені правомірно.

Як вбачається із розрахунку 25% річних здійсненого позивачем, розрахунок здійснено на залишок суми заборгованості за кожною специфікацією /видатковою накладною у розмірі 25 % річних за період прострочення, визначений у розрахунку. Загальна сума нарахованих позивачем 25 % річних складає 95 624,38 гривень.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 25% річних на заборгованість за договором в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд дійшов висновку, що при розрахунку 25% річних позивачем допущено арифметичну помилку.

Так, при розрахунку 25% річних за специфікацією № 7 на суму заборгованості 5255,04 позивачем допущено помилку у визначенні періоду обрахування з огляду на неврахування положень статей 253, 255 ЦК України.

Приймаючи до уваги, що остаточний розрахунок за отриманий товар у розмірі 20 % за специфікацією №7 мав бути здійснений до 19.04.2021 року, прострочення в оплаті виникло з 20.04.2021 року. Водночас позивачем здійснено розрахунок 25% річних за вказаною сумою заборгованості з 19.04.2021 року, тоді як строк прострочення відліковується з 20.04.2021 року.

За підрахунком суду загальна сума 25% річних від суми заборгованості за заявлений позивачем період складає 95 620,78 гривень.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги про стягнення 25 % річних підлягають задоволенню частково в сумі 95 620,78 гривень, в іншій частині вимог про стягнення 25 % річних в сумі 3,60 слід відмовити у зв`язку із необгрунтованістю.

Вирішуючи питання щодо наявності або відсутності правових підстав для зменшення заявлених до стягнення штрафних санкцій, суд враховує таке.

Положеннями частини 1 статті 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19.

Судом враховано, що у заявах по суті справи та під час розгляду справи з боку відповідача клопотання про зменшення нарахованих позивачем штрафних санкцій не заявлялося.

У вступному слові під час розгляду справи по суті відповідач заперечував щодо стягнення пені, штрафу, інфляційних втрат та 25% річних, просив у їх стягненні відмовити, та якщо суд вбачає підстави для зменшення даних сум - не заперечив щодо їх зменшення.

Суд з урахуванням обставин справи, враховуючи значний період прострочення виконання грошового зобов`язання з боку відповідача, відсутності доказів здійснення розрахунку, у тому числі під час розгляду справи, враховуючи баланс інтересів сторін та дотримання принципів добросовісності, розумності і справедливості у спірних правовідносинах не вбачає підстав для зменшення акцесорних зобов`язань відповідача, які на думку суду є співвмірними із обсягом невиконаних відповідачем зобов`язань та строком їх невиконання.

У відзиві на позовну заяву відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог в частині нарахованої пені, штрафу, інфляційних втрат та 25 % річних посилаючись на те, що не мав змоги своєчасно оплатити вартість поставленого позивачем товару з незалежних від нього форс-мажорних обставин, а саме низький попит на яблука, зниження вартості на них, непридатність великої кількості продукції, введення воєнного стану в країні, на підтвердження чого надає довідку без номеру і дати про те, що ПП «Водолій» не має можливості провести розрахунки з ТОВ «Ерідон» та СФГ «Садівник», наказ № 4 про створення комісії про визначення гнилі від 05.04.2022, акт на списання гнилі від 15.04.2022, накладні та товаротранспортні накладні на вивезення гнилі на смітник та лист ТПП України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.

Надаючи оцінку вказаним доводам відповідача, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно статті 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Положеннями статі 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Згідно частини 1 статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати України", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

Листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію Російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022. Торгово-промислова палата України у цьому листі зазначила, що вказані обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.

Пунктом 7.1. договору поставки сторони визначили, що у випадку настання обставин, що знаходяться поза контролем сторін (форс-мажорних), які сторонами не могли бути передбачені і враховані (громадських безпорядків, стихійного лиха та надзвичайних природних явищ, страйків (крім персоналу сторін), змін положень діючого законодавства, прийняття Кабінетом Міністрів України рішень про заборону експорту та імпорту тощо) та які стали прямою причиною неможливості виконання договірних зобов`язань, сторона, що підпала під дію таких обставин, звільняється від відповідальності у вигляді штрафу та пені за невиконання зобов`язань по договору при умові надання документів, які підтверджують факт існування форс-мажорних обставин, а саме - висновку територіального органу Торгово- Промислової палати України, протягом 14 (чотирнадцяти) робочих днів з моменту виникнення форс-мажорних обставин.

Несприятливі погодні умови та інші обставини, які призвели до загибелі посівів чи/або втрати урожаю покупця, не вважаються форс-мажорними обставинами та не є підставою для звільнення Покупця від обов`язку розрахуватись за товар, поставлений по даному договору (пункт 7.3. договору).

Згідно пунктів 7.4.-7.5. договору про настання обставин, що вказані в пункті 7.1. цього договору, сторона, для якої вони виникли, повинна в 3 (триденний) термін письмово повідомити другу сторону про настання таких обставин з подальшим підтвердженням факту існування форс-мажорних обставин довідкою і територіального органу Торгово-Промислової Палати України. У будь-якому разі строк надання висновку не повинен перевищувати більш як 30 (тридцять) календарних днів з моменту настання форс-мажорних обставин.

Не повідомлення або несвоєчасне повідомлення чи/або несвоєчасне надання висновку, позбавляє потерпілу сторону права посилатися на вказані обставини, як на підставу звільнення від відповідальності у вигляді штрафу та пені за невиконання зобов`язань по цьому договору.

Частиною 4 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постановах Верховного Суду від 15.06.2018 зі справи № 915/531/17, від 26.05.2020 зі справи № 918/289/19, від 17.12.2020 зі справи № 913/785/17 викладено висновок щодо застосування статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», відповідно до якого:

- статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифіката про форс-мажорні обставини покладено на Торгово-промислову палату України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати;

- форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання;

- доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

У постанові від 25.01.2022 по справі № 904/3886/21 Верховний Суд також зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку.

Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Відповідні висновки також було викладено у постанові Верховного Суду від 14.06.2022 по справі № 922/2394/21, у постанові від 31 серпня 2022 року по справі № 910/15264/21.

У постанові від 16.07.2019 по справі № 917/1053/18 Верховним Судом зазначено, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Як вбачається із матеріалів справи відповідачем не подано суду належних доказів повідомлення позивача у порядку, передбаченому договором про дію форс-мажорних обставин, що об`єктивно перешкоджають або унеможливлюють належне виконання взятих на себе зобов`язань за договором та є підставою для відстрочення строку їх виконання.

Не надано відповідачем також доказів звернення до позивача з пропозиціями перегляду умов договору, врегулювання спору мирним шляхом з огляду на дію обставин, які на його думку, перешкоджали виконанню зобов`язань за договором.

Судом також враховано, що повний розрахунок за отриманий товар відповідач мав здійснити до 19.10.2021 року, тобто до введення в Україні військового стану та до складення відповідачем довідок та актів щодо непридатності та списання гнилі яблук.

У свою чергу подані відповідачем довідки та акти щодо непридатності та списання гнилі яблук не містять інформації, які саме обставини зовнішнього чи внутрішнього господарського характеру (звичайного виробничого процесу) призвели до непридатності яблук та які докази ці обставини підтверджують.

Тобто із цих документів не вбачається відомостей та безпосереднього зв`язку із обставинами надзвичайного характеру.

Суд вважає, що у контексті спірних правовідносин суттєве значення має не тільки встановлення існування обставин непереборної сили (форс-мажору), а й їх безпосередній, прямий та невідворотний вплив на можливість належного виконання зобов`язання за договором, що може бути підставою для звільнення від відповідальності за його порушення, тобто існування причинно-наслідкового зв`язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов`язань.

Відповідачем не надано належних доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем за договором, а також доказів причинно-наслідкового зв`язку між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань за вказаним договором, зважаючи на те, що такі зобов`язання виникли у відповідача до виникнення вказаних обставин.

Судом також враховано, що відповідачем не подано належних доказів, що внаслідок введення воєнного стану на території України, відповідач не міг здійснювати господарську діяльність, отримувати дохід і введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором.

Суд вважає, що лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 про визнання форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022 та надзвичайність і невідворотність цих обставин не є автоматичною підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, оскільки стороною договору має бути доведено не лише настання цих обставин, але і їх безпосередній, прямий вплив на можливість належного виконання зобов`язання за відповідним договором з урахуванням часу та місця його виконання у конкретних правовідносинах.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що під час розгляду справи відповідачем не доведено дію та вплив форс-мажорних обставин саме у взаємовідносинах із позивачем за укладеним договором поставки, а також доказів причинно-наслідкового зв`язку між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань за вказаним договором.

Водночас, відповідно до вимог статті 218 ГК України, статті 617 ЦК України відсутність у боржника необхідних коштів не є обставиною, що звільняє його від виконання зобов`язань перед кредитором та не є правовою підставою для звільнення від відповідальності, передбаченої договором та чинним законодавством.

Будь-яких інших доказів, які б підтверджували об`єктивні перешкоди для належного виконання зобов`язання за спірним договором відповідачем суду не надано.

З урахуванням викладеного, доводи відповідача щодо дії та впливу форс-мажорних обставин на спірні правовідносини відхиляються судом як необгрунтовані.

Будь-яких заперечень щодо наявності заборгованості за договором, доказів, що спростовують її розмір або доказів щодо повної оплати заборгованості відповідачем до суду не надано.

Положеннями частин 1-4 статті 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).

Згідно статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. (частини 1-2 статті 86 ГПК України).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню частково у розмірі 566 178,34 гривень основного боргу, 53 475,61 гривень пені, 33 426,77 гривень штрафу, 88 682,61 гривень інфляційних втрат, 95 620,78 гривень 25% річних, в іншій частині позову слід відмовити.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно частини 2 статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

При зверненні до суду позивачем згідно платіжного доручення № 6074 від 13.06.2022 сплачено судовий збір у сумі 12 929,06 гривень.

В силу приписів пункту 2 частини 1 статті 129 України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги, що позовні вимоги задоволені частково, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 12 560,58 гривень покладаються на відповідача, судові витрати в сумі 368,48 гривень слід залишити за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Водолій" (23536, Вінницька обл., Жмеринський (Шаргородський) р-н, село Рахни Лісові, вулиця Центральна, будинок 79, ідентифікаційний код юридичної особи 30355390) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Розмай Агро", 03143, м. Київ, вулиця Метрологічна, будинок 14Б, ідентифікаційний код юридичної особи 41622215) 837 384,11 гривень (вісімсот тридцять сім тисяч триста вісімдесят чотири гривні 11 копійок), у тому числі: 566 178,34 гривень (п`ятсот шістдесят шість тисяч сто сімдесят вісім гривень 34 копійки) основного боргу, 53 475,61 гривень (п`ятдесят три тисячі чотириста сімдесят п`ять гривень 61 копійку) пені, 33 426,77 гривень (тридцять три тисячі чотириста двадцять шість гривень 77 копійок) штрафу, 88 682,61 гривень (вісімдесят вісім тисяч шістсот вісімдесят дві гривні 61 копійку) інфляційних втрат, 95 620,78 гривень (дев`яносто п`ять тисяч шістсот двадцять гривень 78 копійок) 25% річних та 12 560,58 гривень (дванадцять тисяч п`ятсот шістдесят гривень 58 копійок) витрат на сплату судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. У задоволенні позовних вимог про стягнення 24 549,55 гривень пені та 3,60 гривень 25% річних відмовити.

5. Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 368,48 гривень залишити за позивачем.

6. Згідно з приписами статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Відповідно до положень частини 1 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

8. Копію судового рішення направити сторонам рекомендованим листом та засобами електронного зв`язку на відомі суду електронні адреси: ІНФОРМАЦІЯ_1, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Повний текст судового рішення складено та підписано 29 вересня 2022 р.

Суддя Шамшуріна М.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу, 03143, м. Київ, вул. Метрологічна, буд. 14Б; ІНФОРМАЦІЯ_1;

3 - відповідачу, 23536, Вінницька обл., Шаргородський р-н, с. Рахни Лісові, вул. Центральна, буд. 79; ІНФОРМАЦІЯ_2.