Рішення № 106493404, 31.08.2022, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/28041/20-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2022 року Печерський районний суд м. Києва

суддя Батрин О.В.

секретар судового засідання Габрись О.М.,

справа № 757/28041/20-ц

учасник справи

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»

третя особа без самостійних вимог на предмет спору Голова Правління АТ КБ «Приватбанк» Петр Крумханзл

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», третя особа без самостійних вимог на предмет спору Голова Правління АТ КБ «Приватбанк» Петр Крумханзл про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заборгованості з виплати заробітної плати, компенсації за додаткову щорічну відпустку за особливий характер праці та відшкодування моральної шкоди,

представники позивача - ОСОБА_6 ОСОБА_8,

представник відповідача - Тищенко А.В.

В С Т А Н О В И В:

У липні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до АТ КБ «Приватбанк», третя особа без самостійних вимог на предмет спору Голова Правлiння АТ КБ «Приватбанк» Петр Крумханзл про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заборгованості з виплати заробітної плати, компенсації за додаткову щорічну відпустку за особливий характер праці та відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 15 червня 2019 року наказом № 19.0.0.0/3-616 від 12 червня 2009 року позивача було переведено з посади директора Краматорської Філії на посаду директора Філії «КИЇВСІТІ» ПАТ КБ «Приватбанк» (наразі АТ КБ «ПриватБанк»). 17 червня 2009 року між відповідачем та позивачем було укладено відповідний трудовий договір №7.DN-ПП-2009-2873.

Позивач вказує, що перебуваючи понад 11 років на посаді директора, він чесно i сумлінно виконував посадові обов`язки, своєчасно і точно виконував розпорядження керiвництва, додержувався трудової дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна відповідача. З 22 травня 2020 року по 05 червня 2020 року позивач перебував на лікарняному.

04 червня 2020 року засобами поштового зв`язку ТОВ «НОВА ПОШТА» позивач отримав поштове відправлення від приватної особи ОСОБА_2 , в якому містилась копія Наказу «Про звільнення директора Фiлiї «КИЇВСIТI» ОСОБА_1 » № Э.28.0.0.0/1-6872359 від 02 червня 2020 року (далі - наказ про звільнення) за підписом Голови Правління Петра Крумханзла, без круглої печатки з повним найменуванням відповідача. У наказі вказувалось про звільнення позивача із займаної посади відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України за одноразове грубе порушення трудових обов`язків, а саме: невиконання завдання щодо переведення передислокації мідл-офісу філії «КиївСіті» (без підпорядкованих безбалансових відділень) в строк до 30.04.2020 року

Крім того, позивач є Головою Всеукраїнської Професійної спілки працівників АТ КБ «ПриватБанк» - відповідача з 28 січня 2019 року (надалі - профспілка). Дана профспілка була створена для захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів працівників відповідача. На переконання позивача, саме факт створення та небажана для відповідача діяльність профспілки, яку очолює позивач, стали мотивом для незаконного звільнення його з посади директора Філії «КИЇВСІТІ».

Позивач вважає своє звільнення незаконним, оскільки по-перше, пропозиція відповідача стосовно застосування до нього, стягнення у вигляді звільнення, є необґрунтованою та такою, що має ознаки упередженого ставлення та переслідує за мету протиправний тиск на нього з боку адміністрації банку як до профспілкового діяча, що є порушенням ст. 46 Закону України «Про професiйнi спілки, їх права та гарантії діяльності». По-друге, відповідачем при звільненні позивача були порушені норми трудового законодавства, а саме, необґрунтовано причини та підстави звільнення за одноразове грубе порушення трудових обов`язків.

Також позивач зазначає, що в порушення вимог ч. 3 ст. 40 КЗпП України його було звільнено в період його тимчасової непрацездатності, а отже ані в день видання наказу - 02 червня 2020 року, ані в день звільнення 03 червня 2020 року позивач не був на робочому місці та в порушення вимог ч. 4 ст. 149 КЗпП України відповідно не був ознайомлений з наказом про звільнення під підпис. У порушення вимог ст. 47 КЗпП України позивачу не було видано наказу про звільнення, трудової книжки та не проведено розрахунок у строки передбачені ст. 116 КЗпП України.

Також, вважає, що відповідачем було порушено порядок звернення до виборного профспілкового органу відповідача, а саме, в порушення вимог ч. 3 ст. 252 КЗпП України відповідач не звернувся за отриманням попередньої згоди на звільнення позивача до Київської міської організації Всеукраїнської Професійної Спілки Працівників АТ КБ «Приватбанк», членом якої є позивач.

З урахуванням наведеного, позивач просив: поновити його на посаді директора Фiлiї «KИЇBCITI» Ат КБ «Приватбанк»; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу; середній заробіток за час вимушеного прогулу; заборгованість iз заробітної плати в розмiрi 308 115,89 грн. як невиплаченої премії за результатами року; моральну шкоду в розмiрi 500 000,00 грн.

Ухвалою суду від 08 липня 2020 року відкрито провадження у справі за правилами позовного (загального) провадження та призначено підготовче засідання на 06 серпня 2020 року (т. 1 а.с. 148).

03 серпня 2020 року представник відповідача подав до суду відзив (т. 1 а.с. 187-195), в якому просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на його необґрунтованість та безпідставність. Мотивує заперечення тим, що між відповідачем та ТОВ «ПриватОфіс» було укладено договори оренди приміщень для розміщення відділень, підрозділів мідл-офісу (а т.ч. кас перерахунку) та підрозділів Головного Офісу Банку строком до 31 жовтня 2019 року, включаючи приміщення мідл-офісу Філії за адресою АДРЕСА_1 (далі приміщення).

20 грудня 2019 року наказом № КТ-БТ-СП-2019-7501836 «Про організацію робіт щодо звільнення орендованих приміщень компанії «Приватофіс», в яких розташовані підрозділи Банку, у зв`язку із закінченням договору оренди 31 січня 2020 року, доручено директорам РП (включаючи позивача) провести роботу щодо звільнення орендованих приміщень ОСОБА_3 до 31 січня 2020 року. У подальшому Правлінням Банку було прийнято наказ № Е.17.U.0.0/4-6713059 від 20 березня 2020 року щодо подовження договорів оренди до 30 квітня 2020 року. 04 травня 2020 року (наступний робочий день після закінчення строку для виконання завдання) відповідачу стало відомо, що позивачем не було виконано завдання, а отже, враховуючи фінансові ризики продовження функціонування Філії за поточною адресою та відмову позивача від виконання завдання, така поведінка позивача була розцінена відповідачем як одноразове грубе порушення трудових обов`язків, за яке передбачено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення. 02 червня 2020 року відповідачем було винесено наказ № Э.28.0.0.0/1-6872359 «Про звільнення директора Філії «КИЇВСІТІ» ОСОБА_1 ».

Також зазначив, що Банком було вчинено всі можливі дії для ознайомлення позивача iз Наказом про звільнення та передачі його трудової книжки, з урахуванням відсутності позивача на роботі у день звільнення з невідомих Банку причин. На підтвердження вiдсутностi позивача на роботі у день звільнення Банком складено Акт № 1 від 03 червня 2020 року «Про факт вiдсутностi працівника АТ КБ "ПРИВАТБАНК" на робочому мiсцi». Крім того, вважає, що у діях позивача присутні усі елементи, що свідчать про можливість звільнення останнього за п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.

Вважає доводи позивача про те, що наказ № Е.17.U.0.0/4-6713059 від 20 березня 2020 року порушує вимоги ГК України та КЗпП України та соціально-економічні умови праці та виробничого побуту працівників Філії, є недоведеними, оскільки при видачі наказу та визначенні завдання Банк діяв відповідно до норм закону та у межах власної компетенції. Також вважає, що позивач не наділений повноваженнями ставити питання передислокацiї Фiлiї Банку під сумнiв з точки зору доцiльностi чи обґрунтованості. Передислокацiя Фiлiї не суперечила карантинним заходам, на які посилається позивач, як на одну із причин щодо невиконання завдання, оскільки жодних перешкод для виконання завдання карантинні заходи не становили, заборон, що перешкоджали б позивачу у проведенні передислокації Філії виявлено не було. При цьому, позивачу достеменно відомо, що Фiлiя продовжувала працювати протягом усього строку карантинних заходів, включаючи вихiд працiвникiв Фiлiї на роботу до примiщення. Посилання позивача на «явну злочиннiсть» наказу не заслуговує на увагу, оскільки позивачем самостiйно квалiфiкованi законнi дiї посадових осiб Банку з управлiння його дiяльнiстю як злочин. Зокрема, посилання позивача на кримінальне провадження № 12020100070001531 зареєстроване 12 травня 2020 року не вiдповiдає дiйсностi та не є пiдставою для невиконання завдання.

Позивач помилково зазначає, що вiдповiдачем було порушено ч. 3 ст. 40 КЗпП України. Так, разом з позовною заявою надано копiю листка непрацездатносri № 774770, виданого 22 травня 2020 року, дати дiї якого охоплюють, у тому числi, і дату звiльнення позивача (тобто 03 червня 2020 року). Разом з тим, на час звiльнення позивача відповiдач не мав вiдомостей та не мiг знати про тимчасову непрацездатність позивача. Зокрема, цей факт пiдтверджується скрiншотами iз системи облiку персоналу ПриватПерсонал за 02 червня 2020 року, з яких вбачається, що позивач у вказанi дати поставив позначку «працює». Як пiдтверджується наданою позивачем перепискою, у дату звiльнення нi лiкарняного листка, нi iнформацiї про його оформлення позивачем надано не було. Зазначає, що про iснування листка непрацездатностi вiдповдач дiзнався лише пiсля ознайомлення з позовною заявою позивача. Оскільки листок непрацездатності відповідачем було отримано лише 10 липня 2020 року, то відповідачем було прийнято рішення про зміну дати звільнення позивача і видано наказ про зміну дати звільнення, копію якого направлено позивачу. Отже, оскільки дату звільнення змінено, вважає, що наразі відсутні будь-які підстави вважати звільнення позивача таким, що було проведено у період тимчасової непрацездатності.

Вважає, доводи позивача щодо стягнення премії у розмірі 308 115,89 грн. необґрунтованими та непідтвердженими жодними належними доказами.

Вiдповiдач наголошує на безпiдставностi стягнення моральної шкоди з вiдповiдача, враховуючи свiдомi та умиснi дiї позивача, спрямованi на невиконання наказу. Позивачем не надано жодних доказів на пiдтвердження суми заявленої моральної шкоди - 500 000,00 грн., не доведено спiвмiрнiсть грошової оцiнки понесеним з позиції позивача моральним стражданням та переживанням.

23 вересня 2020 року представником позивача подано до суду відповідь на відзив (т. 2 а.с. 86-97), в якій зазначив, що відповідно до п. 1 наказу № КТ-БТ-СП-2019-7501836 від 20 грудня 2019 року позивачу делегується право самостійного вибору приміщень для передислокації офісу, при умові виконання мінімально обов`язкових вимог до приміщення. Позивачем було запропоновано та направлено на погодження протягом січня-квітня 2020 року декілька приміщень для передислокації. Крім того, позивачем надано докази незаконності розпорядження відповідача № Е.17.U.0.0/4-6713059 від 20.03.2020 року в частині приміщення офісу «КИЇВСІТІ» на запропоновану саме головою ОСОБА_4 адресу: АДРЕСА_2.

Крім того, зазначив, що позивач надав оригінал листка непрацездатності у перший робочий день 08.06.2020 року, що підтверджується самим листком непрацездатності. Про часткову втрату працездатності позивач повідомляв безпосередньо керівництво відповідача засобами електронного зв`язку, докази чого містяться в матеріалах справи та не спростовуються відповідачем. Про перебування на лікарняному також було зроблено відмітку в системі «Приват Персонал», яка з невідомих для позивача підстав була скасована невідомою особою з правами адміністратора системи. При цьому, посилаючись на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України № 6-33цс14 від 21.05.2014 року, вказав що виправлення дати прийняття наказу про звільнення жодним чином не відновлює порушеного права позивача, навпаки продовжує порушувати законні права та інтереси позивача.

Ухвалою суду від 09 жовтня 2020 року позов залишено без руху та надано строк позивачу для усунення недоліків (т.2 а.с. 116).

18 жовтня 2020 року позивачем усунуто недоліки позовної заяви та надано квитанцію про сплату судового збору у розмірі 2 894,67 грн. (т. 2 а.с. 129).

20 листопада 2020 року представник відповідача подав заперечення (т. 2 а.с. 177-187), відповідно до яких вважає доводи викладені позивачем у відповіді на відзив необґрунтованими та недоведеними. Зокрема, вважає, що наказ № Е.17.U.0.0/4-6713059 від 20.03.2020 року «Щодо передислокації мідл-офісу філії «КиївСіті» є законним, оскільки його зміст, форма відповідають вимогам законодавства, він виданий у межах компетенції Голови правління Банку. Крім того, вказав, що у позивача відсутнє право самостійного вибору приміщень для передислокації, оскільки згідно з п. 1.4 вказаного наказу затвердження передислокації підрозділів в інше приміщення приймається Членом Правління Банку з операційних питань ОСОБА_5 (чого останнім не було зроблено стосовно пропозицій позивача). Зауважив, що матеріалами справи підтверджується недоцільність використання приміщень запропонованих позивачем, зокрема, наказом № Е.17.U.0.0/4-6713059 від 20.03.2020 року «Щодо передислокації мідл-офісу філії «КиївСіті» та доповідною запискою керівника дирекції з управління регіональною мережею ГО Козловського А.Б. від 19.03.2020 року. Вважає, що позивачем вчинено порушення, що характеризується високим ступенем тяжкості та відповідає ознакам грубості.

Ухвалою суду від 20 листопада 2020 року задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_6 про витребування доказів у відповідача. У задоволенні зави представника позивача ОСОБА_6 про застосування заходів процесуального примусу, клопотанні представника відповідача ОСОБА_7 про призначення судово-психологічної експертизи відмовлено (т. 2 а.с. 222).

Ухвалою від 20 листопада 2020 року залучено у справі у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Голову Правління АТ КБ «Приватбанк» Петра Крумханзла (т. 2 а.с. 226).

Ухвалою суду від 04 березня 2021 року у задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_6 про застосування заходів процесуального примусу відмовлено (т. 3 а.с. 110).

Ухвалою суду від 09 квітня 2021 року виправлено описку в ухвалі суду від 04 березня 2021 року (т. 3 а.с. 232).

Ухвалою суду від 09 квітня 2021 року задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_6 про витребування доказів. У задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_7 про застосування заходів процесуального примусу відмовлено (т. 3 а.с. 223).

11 червня 2021 року ухвалою суду відмовлено у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_6 про застосування заходів процесуального примусу та встановлення відповідачу строку для подання доказів (т. 3 а.с. 247).

21 липня 2021 року позивач подав заяву про збільшення позовних вимог (т. 4 а.с. 36-41), просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість із заробітної плати в розмірі 308 115,89 грн. та заборгованість по виплаті додаткової заробітної плати, а саме невиплаченої компенсації за щорічні додаткові відпустки за особливий характер праці, що пов`язаний з роботою на комп`ютері, в розмірі 627 220,44 грн.

23 вересня 2021 року представник відповідача подав до суду заперечення на заяву про збільшення позовних вимог (т. 4 а.с. 128-131), відповідно до яких заперечує щодо прийняття заяви про збільшення позовних вимог, посилаючись на те, що позивач не був наділений правом на отримання компенсації за додаткову відпустку при звільненні відповідно до вимог ст. 8 Закону України «Про відпустки», оскільки посадові обов`язки позивача включали в себе не лише роботу за комп`ютером, а отже останній не був зайнятий на роботі з особливим характером праці половину тривалості робочого дня. Крім того, зазначив, що розрахунки компенсації за додаткову відпустку здійсненні позивачем з порушенням вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати», що значно завищує позовні вимоги позивача.

15 листопада 2021 року ухвалою суду у задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_6 про витребування доказів відмовлено (т. 4 а.с. 138, 144).

Ухвалою суду від 15 листопада 2021 року у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_7 про залишення позову без руху відмовлено (т. 4 а.с. 139, 143).

Ухвалою від 15 листопада 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 03 лютого 2020 року (т. 4 а.с. 142).

25 січня 2022 року представником позивача ОСОБА_6 подано заяву про розподіл судових витрат, в якій просила стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на правову допомогу у розмірі 92 400,00 грн. (т. 4 а.с. 150-153)

У судовому засіданні представники позивача ОСОБА_6 , ОСОБА_8 підтримали позовні вимоги.

Представник відповідача ОСОБА_7 позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити у їх задоволенні.

Третя особо до судового засідання не з`явився з невідомих причин. Тому, суд розглянув справу у його відсутність, оскільки у справі достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, встановивши фактичні обставини справи та характер спірних правовідносин, об`єктивно оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з такого.

Судом встановлено, що наказом Голови Правління ПАТ КБ «Приватбанк» Дубілет А.В. № 19.0.0.0/3-616 від 12 червня 2009 року позивача ОСОБА_1 було переведено з посади директора Краматорської Філії на посаду директора Філії «КИЇВСІТІ» ПАТ КБ «Приватбанк» (т. 1 а.с. 23-24).

17 червня 2009 року сторони уклали трудовий договір № 7.DN-ПП-2009-2873 (т. 1 а.с. 25-29).

Наказом Голови Правління Банку П. Крумханзл № КТ-БТ-СП-2019-7501836 від 20 грудня 2019 року «Про організацію робіт щодо звільнення орендованих приміщень компанії «Приватофіс» (т. 1 а.с. 215-220), в яких розташовані підрозділи банку, в зв`язку із закінченням договору оренди 31 січня 2020 року, доручено директорам РП (включаючи позивача) провести роботу щодо звільнення орендованих приміщень Приватофіс до 31 січня 2020 року (далі - Завдання).

Окрім цього, це ж завдання передбачалося організаційним наказом від 09 квітня 2020 року № КТ-БТ-2020/4-6747166 Приватофіс «Про передислокацію Middle-office філії «КиївСіті» та п. 2 Наказу (у системі електронного документообігу ПриватДок) Голови Правління Банку П. Крумханзл № Е.17.U.0/4-6713059 від 20 березня 2020 року.

Позивачем ОСОБА_1 було направлено протягом січня-квітня 2020 року відповідачу листи «Про підібране приміщення для передислокації мідл офісу філії «Київ Сіті», для подальшого погодження (т. 1 а.с. 100-111).

Водночас, наказом (у системі електронного документообігу ПриватДок) Голови Правління Банку П. Крумханзл № Е.17.U.0/4-6713059 від 20 березня 2020 року, позивачу було відмовлено у погодженні запропонованих ним приміщень для передислокації відділення та зобов`язано підготувати приміщення за адресою: АДРЕСА_2 для розміщення мідл-офісу відокремленого структурного підрозділу філії «КиївСіті» у строк до 30 квітня 2020 року.

Суд вважає необґрунтованими доводи позивача щодо наявності права самостійного вибору приміщення для передислокації Відділення відповідно до п. 1.1 наказу Голови Правління Банку П. Крумханзл № КТ-БТ-СП-2019-7501836 від 20 грудня 2019 року «Про організацію робіт щодо звільнення орендованих приміщень компанії «Приватофіс», оскільки відповідно до п. 1.4 наказу затвердження передислокації підрозділів в інше приміщення приймається членом Правління банку з операційних питань п.Качмаренком М., чого останнім не було зроблено стосовно пропозицій наданих позивачем.

Крім того, доводи позивача щодо незаконності наказу № Е.17.U.0.0/4-6713059 від 20 березня 2020 року, оскільки він порушує вимоги ГК України та КЗпП України та соціально-економічні умови праці та виробничого побуту працівників Філії, суд вважає недоведеними, оскільки, при видачi наказу та визначеннi завдання Банк дiяв відповідно до норм закону та у межах власної компетенцiї.

Зокрема, згiдно зі ст. 32 КЗпП України не вважається переведенням на iншу роботу i не потребує згоди працiвника перемiщення його на тому ж пiдприємствi, в установi, opraнiзaцiї на iнше робоче мiсце у тiй же мiсцевостi.

Отже, передислокацiя Фiлiї не передбачала змiну умов трудового договору нiкого з працiвникiв Фiлiї Банку та не потребувала згоди останніх, в тому числі, згоди позивача.

Згiдно iз частиною 1 статтi 19 ГК України суб`єкти господарювання мають право без обмежень самостiйно здiйснювати господарську дiяльнiсть, що не суперечить законодавству.

Суд погоджується із доводами відповідача, що позивач не надiлений повноваженнями ставити питания передислокацiї Фiлiї Банку пiд сумнiв з точки зору доцiльностi чи обґрунтованості.

07 травня 2020 року Головою Правління Банку П. Крумханзл на адресу позивача направлено лист № 20.1.0.0.017-77372 з проханням надати пояснення з приводу невиконання завдання в строк до 10-00 год. 13 травня 2020 року (т. 1 а.с. 112).

Відповідно до наданих пояснень позивача останній повідомив, що Головою Правління Банку не було враховано зауваження позивача щодо завдання та його економічної обґрунтованості; завдання суперечить нормам Господарського кодексу України та Кодексу законів про працю України; працівниками Філії було висунуто певні колективні вимоги до Банку, включаючи вимогу щодо передислокації Філії; вважає, що посадовими особами головного офісу АТ КБ «Приватбанк» вчиняються дії, які містять ознаки кримінального правопорушення за ч. 4 ст. 191 КК України, а саме, розтрата коштів державного банку (т. 1 а.с. 113-114).

22 травня 2020 року позивачем надано додаткові пояснення, відповідно до яких обґрунтовує невиконання завдання у зв`язку із введенням карантинних заходів, запровадженими Постановою Кабінетом Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 (т. 1 а.с. 115).

Разом з тим, позивачем не надано і матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження того, що передислокацiя Фiлiї суперечила карантинним заходам, запровадженим Постановою КМУ від 11.03.2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID 19» та Постановою КМУ від 20.05.2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», та етапiв послаблення протиепідемічних заходів». Позивач не вказує, якi саме карантинні заходи могли потенційно стати перешкодою для виконання ним завдання.

Крім того, суд вважає безпідставними посилання позивача на кримінальне провадження №12020100070001531 від 12 травня 2020 року (т. 1 а.с. 116), оскільки судового рішення у вказаному кримінальному провадження на час розгляду справи в суді не ухвалено.

Також, суд не бере до уваги посилання позивача на зареєстрований Національною службою посередництва і примирення колективний трудовий спір (конфлікт) між найманими працівниками Філії «Київсіті» та відповідачем (розпорядження № 305-р від 25 травня 2020 року) (т. 1 а.с. 90-91), основною вимогою якого є скасування затвердженого Головою Правління «Приватбанку» розпорядження наказу (у системі електронного документообігу ПриватДок) Голови Правління Банку П. Крумханзл № Е.17.U.0/4-6713059 від 20 березня 2020 року, оскільки матеріали справи містять розпорядження Національної служби посередництва і примирення № 354-р від 30 червня 2020 року про призупинення дії вказаного розпорядження (т. 1 а.с. 224-225).

02 червня Головою Правління Банку П. Крумханзл винесено наказ № Э.28.0.0.0/1-6872359 від 02 червня 2020 року «Про звільнення директора Філії «КИЇВСІТІ» ОСОБА_1 », яким позивача було звільнено позивача 3 червня 2020 року відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України за одноразове грубе порушення трудових обов`язків, а саме, невиконання завдання щодо проведення передислокації мідл-офісу філії «КиївСіті» (без підпорядкованих безбалансових відділень) в строк до 30 квітня 2020 року (т. 1 а.с. 41-44).

Так, основоположні засади реалізації права на працю визначені положеннями статті 43 Конституції України, якою закріплено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Статтею 139 КЗпП України встановлено, що працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватись трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Статтею 147 КЗпП України визначено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.

Підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника передбачені у статтях 40, 41 КЗпП України.

Пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України передбачено, що трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку одноразового грубого порушення трудових обов`язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.

Відповідно до ч. 3 ст. 41 КЗпП України розірвання договору у випадках, передбачених частинами першою і другою цієї статті, провадиться з додержанням вимог частини третьої статті 40, а у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, - також вимог статті 43 цього Кодексу.

Важливим елементом застосування пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України є звільнення працівника за порушення, яке має ознаки одноразовості. Так, і рішення компетентного органу власника підприємства, і наказ про звільнення повинні містити чітко сформульоване одноразове порушення, яке стало підставою для звільнення.

За своїм змістом наказ про звільнення не повинен містити посилання на цілу низку (систему) порушень, за які був звільнений позивач, а лише вказувати на одноразове грубе порушення конкретних трудових обов`язків.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Отже, за змістом цих норм ЦПК України та положень КЗпП України саме роботодавець повинен довести підставу звільнення працівника.

Як роз`яснено у пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про судову практику розгляду судами трудових спорів», у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 частини першої статті 40, пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалося вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов`язків грубим, суд повинен виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, та істотності наслідків порушення трудових обов`язків. При цьому суд повинен установити не тільки факт невиконання працівником обов`язку, який входить до кола його трудових обов`язків, а й можливість виконання ним зазначеного обов`язку за встановлених судом фактичних обставинах справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного зв`язку між невиконанням працівником трудових обов`язків і негативними наслідками, які настали внаслідок такого порушення.

Грубість порушення трудових обов`язків характеризуються характером дій чи бездіяльності працівника, істотністю наслідків порушення та формою вини. Право оцінки порушення як грубого покладається на суд, який розглядає конкретний трудовий спір.

Так, станом на дату прийняття наказу про звiльнення позивач був керiвником вiдокремленого пiдроздiлу Банку - Фiлії, а тому щодо нього може бути застосовано звiльнення за п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.

Функціональні обов`язки, права і відповідальність позивача, як директора СФ АТ КБ «Приватбанк», передбачені посадовою інструкцією Директора СФ PR/18-2018-7356132 (1546579) від 17 грудня 2018 року (т. 1 а.с. 30-37).

Вiдповiдно до п. 2.2. посадової iнструкцiї позивача, директор СФ повинен ставиться з вiдповiдальнiстю до виконання своїх службових обов`язків.

Згiдно з п. 2.21 посадової iнструкцiї робочим обов`язком директора СФ є органiзацiя, контроль та пiдтвердження вiдповiдностi виконання на рiвнi РП вимог чинного законодавства, нормативно-правових актiв НБУ та органiзацiйно-розпорядчих документiв банку, що стосуються дiяльностi вiдокремлених пiдроздiлiв РП, в т.ч. але не виключно, пiд час вiдкриття, закриття, передислокацiї, з питань забезпечення квалiфiкованим персоналом, технiчної укрiпленостi, організації захисту, обладнаннi сертифiкованою та iншою технiкою, оформленнi, зберіганні та наданнi у разi запиту необхiдних пiдтвердних та реєстрацiйних документів.

Як слiдує iз п. 4.10 посадової iнструкцiї директор фiлiї несе вiдповiдальнiсть в межах, визначених дiючим адмiнiстративним, кримiнальним i цивiльним законодавством України за невиконання або неналежне виконання iнших завдань та функцiй, що вiдносяться до їх компетенцiї.

Вiдповiдно до п. 2.13 трудового договору № Э.ОN-ПП-2009-2873 вiд 17 червня 2009 року позивач зобов`язався, зокрема, виконувати вимоги наказiв, iнструкцiй, положень та інших внутрішніх документiв Банку.

Таким чином, до кола трудових обов`язкiв позивача також вiдноситъся виконання наказiв та розпоряджень вiдповiдача.

Відповiдно до пп. 6) п. 165 Статуту Банку до компетенції Голови Правління належить: видання в межах своєї компетенції наказів, розпоряджень i надання вказiвок, обов`язкових для виконання всіма працівниками Банку, включаючи фiлії представництва та вiддiлення.

Аналогiчнi повноваження Голови Правлiння визначенi також в п. 168 Статуту: «Голова правління видає накази та розпорядження, обов`язковi для виконання всiма працiвниками Банку».

Аналізуючи викладене, суд дійшов висновку, що дії позивача підпадають під ознаки дисциплiнарного правопорушення, оскільки бездіяльність позивача щодо не забезпечення організації виконання завдання щодо проведення передислокації мідл-офісу філії «КиївСіті» суперечать його трудовим обов`язкам, положенням чинного законодавства, внутрiшнiм положенням Банку, а також умовам трудового договору укладеного між сторонами.

Крім того, суд вважає, що порушення позивача є грубим з огляду на наступне:

- потенцiйнi матерiальнi втрати Банку у зв`язку з можливими претензiями зi сторони ПриватОфiс у зв`язку з використанням Банком примiщення за вiдсутностi правових пiдстав у зв`язку iз закiнчення строку оренди примiщення. Вiдповiдно до доповiдної записки керiвника Дирекцiї з управлiння регiональною мережею ГО Банку ОСОБА_9 вiд 19.03.2020 року, надані позивачем до розгляду об`єкти за своїм призначенням не доцільно орендувати, оскільки може привести до додаткових витрат банку в зв`язку із вимогою орендодавця до банку компенсувати керуючій компанії 25% суми страхування об`єкту (т. 1 а.с. 237);

- реальна загроза порушення безперервностi роботи Фiлiї, з огляду на вiдсутнiсть правових пiдстав у Банку використовувати примiщення, за яким завершився строк орендної плати;

- наявність вини у формі прямого умислу;

- ігнорування розпорядчих актів відповідача, що негативно впливало на трудову дисципліну та здорову атмосферу у колективі, де позивач займав керівну посаду;

- свідоме невиконання завдання за наявності можливостей його виконати.

З огляду на викладене, позивачем вчинено грубе порушення трудових обов`язків, що є обґрунтованою підставою для звільнення з роботи за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України.

Посилання позивача на те, що дії позивача не спричинили негативних наслідків, є безпідставними, оскільки, вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов`язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним або могло бути завдано шкоду. У наказі про звільнення позивача з роботи зазначено, що не забезпечення організації виконання завдання щодо проведення передислокації мідл-офісу філії «КиївСіті» могло призвести до зайвих матеріальних втрат банку у зв`язку з можливим претензіями зi сторони ПриватОфiс у зв`язку з використанням Банком примiщення за вiдсутностi правових пiдстав у зв`язку iз закiнченням строку оренди приміщення. Такі втрати могли складати 564 751,2грн. - 847 126, 8 грн., а також наявність реальної загрози безперервної роботи Філії. Вказані негативні наслідки не наступили лише тому, що розпорядженням відповідача № Е.17.U.0.0/4-6713059 від 20.03.2020 року було погоджене використання іншого приміщення офісу «КИЇВСІТІ», запропоноване саме головою Крумханзлом П. - АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 221-222).

Звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України за своєю природою є дисциплінарним, а тому воно має здійснюватись з дотриманням порядку і строків, викладених у статтях 148, 149 КЗпП України.

Положення статті 149 КЗпП України зобов`язують до прийняття рішення про звільнення керівника за одноразове грубе порушення трудових обов`язків витребувати у нього письмові пояснення. Не можна звільнити за порушення, яке вже потягнуло застосовування інших видів дисциплінарних стягнень.

Так, відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Також встановлено, що дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Отже, позивачу було встановлено строк для виконання завдання до 30 квiтня 2020 року. Беручи до уваги, що 30 квiтня 2020 року є п`ятницею, а наступним робочим днем пiсля вказаної дати є 04 травня 2020 року (враховуючи святковий день 01 травня 2020 року), то днем виявлення дисциплiнарного проступку позивача, з урахуванням норм ст. 148 КЗпП України є 04 травня 2020 року.

Відповідно до ч. 5 ст. 241-1 КЗпП України коли строки визначаються днями, то обчислюють з дня, наступного пiсля того дня, з якого починається строк. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихiдний або неробочий день, то днем закiнчення строку вважається найближчий робочий день.

Таким чином, з урахуванням правил обчислення строкiв та з дотриманням ст. 1 КЗпП України, позивача було звільнено у межах мiсячного строку з дня виявлення проступку - 03 червня 2020 року.

Враховуючи вiдсутнiсть позивача на роботi у день звiльнення з невiдомих Банку причин, про що складено Акт № 1 вiд 03 червня 2020 року «Про факт вiдсутностi працiвника АТ КБ «Приватбанк» на робочому мiсцi» (т. 1 а.с. 239), відповідачем 03 червня 2020 року було вчиено наступні дії:

1) в системi електронного документообiгу АТ КБ «Приват Банк» «ПриватДок» позивача було ознайомлено iз наказом про звiльнення № Э.28.0.0/1-6872359 (т. 1 а.с. 225-226, т. 2 а.с. 191-196);

2) було проведено остаточний розрахунок та вiдправлено повiдомлення про необхiднiсть отримати трудову книжку на фiнансовий телефон позивача ( НОМЕР_1 ) Вайбером (Viber), Вотсаппом (Whatsapp), а також на корпоративну електронну поштову скриньку ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та особисту електронну поштову скриньку ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), зазначену позивачем ранiше, про що свідчить роздрукiвка тексту повiдомлення (т. 2 а.с. 197-211);

3) було проведено телефонну розмову iз позивачем, у якiй останнього ознайомили iз наказом про звiльнення та повiдомили про необхiднiсть отримання ним трудової книжки,що стверджується дослідженим в судовому засіданні аудіозаписом розмови працівника банку з позивачем, що міститься на CD-диску (т. 2 а.с. 189-190) та, про що був складений акт ознайомлення спiвробiтника з рiшенням про звiльнення та роз`яснення порядку його дiй при звiльненнi вiд 03 червня 2020 року (т. 1 а.с. 238);

4) було надiслано позивачевi копію наказу поштою на його адресу, який було отримано останнім 04 червня 2020 року, про що свідчить виписка про отримання поштового відправлення ( т. 1 а.с. 46), що не заперечується самим позивачем.

Разом з тим, в матеріалах справи міститься листок непрацездатності Серія АДШ № 774770, виданий 22 травня 2020 року ТОВ «БОРІС», відповідно до якого позивач з 22 травня 2020 року по 05 червня 2020 року перебував на лікарняному. Згідно листка непрацездатності позивачу було встановлено стати до роботи з 06 червня 2020 року.

Позивач посилається на те, що відповідач був обізнаний про його перебування на лікарняному, що підтверджується листуванням з офіційних електронних адрес, наданими доказами з відміткою про лікарняний у системі «ПриватПерсонал», сформованою у системі заявкою на передачу лікарняного.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Так, з пояснень та наданих документів відповідачем вбачається, що у результаті отриманих даних відповідач звільнив позивача із займаної посади 09 червня 2020 року, оскільки на дату звільнення позивача (3 червня 2020 року) банк не мав інформації щодо перебування позивача на лікарняному.

З урахуванням цих обставин 30 липня 2020 року відповідачем було видано наказ № Э.28.0.0.0/1-7020909 «Про зміну дати звільнення директора Філії «КиївСіті» ОСОБА_1 , здійснивши перерахунок раніше виплачених сум у зв`язку зі звільненням, про що останнього повідомити (т.1 а.с. 227-228).

При цьому, суд бере до уваги, що відповідна праова позиція знайшла своє підтвердження у п. 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18, відповідно до якої, враховуючи це та з метою узгодження практики застосування частини третьої статті 40 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, сформульованих у постановах Верховного Суду України від 26 грудня 2012 року у справі № 6-156цс12 і від 23 січня 2013 року у справі № 6-127цс12, а також від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, сформульованого у постанові від 16 березня 2020 року у справі № 640/10761/14-ц Велика Палата Верховного Суду зазначає, що у разі порушення гарантії частини третьої статті 40 КЗпП України негативні наслідки слід усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки).

Таким чином, відповідач самостійно змінив дату звільнення позивача з урахуванням листка непрацездатності.

При цьому, відповідно до розрахункового листа вбачається, що перебування позивача на лікарняному відповідачем оплачено та проведеного остаточний розрахунок з урахуванням зміни дати звільнення (т. 2 а.с. 152).

Таким чином, суд вважає, що звільнення відбулось відповідно до чинного законодавства, в період, коли позивач не перебував на лікарняному, оскільки після отримання листка непрацездатності відповідачем були внесені зміни до наказу та здійснено відповідний розрахунок, що свідчить про те, що відповідачем були враховані всі обставини з метою недопущення порушення прав позивача.

Також, щодо посилань позивача, що йому не було видано ані наказу про звільнення, ані трудової книжки не знайшли свого підтвердження, оскільки як вбачається з матеріалів справи, відповідачем неодноразово спрямовувались листи щодо отримання позивачем трудової книжки та наказу (т. 1 а.с. 226, 227-239).

Доводи позивача, що накази про звільнення та про зміну дати звільнення не відповідають положенням Наказу Державного комітету статистики України від 5.12.2008 року № 489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці», яким затверджено типові форми первинної облікової документації підприємств, установ, організацій, зокрема форму № П4 «Наказ (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту)», а саме відсутній код ЄДРПОУ, у зв`язку з чим є протиправними, суд відхиляє, оскільки відсутність коду ЄДРПОУ у цих наказах не спростовує факту наявності дисциплінарного проступку в діях позивача, законності підстав його звільнення із займаної посади.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 є Головою Всеукраїнської Професійної Спілки Працівників АТ КБ «Приватбанк» (далі - Профспілка).

21 травня 2020 року відповідач звернувся до Профспiлки з поданням про надання згоди на застосування до позивача стягнення у виглядi звiльнення за невиконання поставленого завдання (т. 1 а.с. 117-119).

27 травня 2020 року Профспiлкою вiдмовлено у звiльненнi ОСОБА_1 , оскільки пропоиція є необгрунтованою та такою, що має ознаки упередженого ставлення та переслідує за мету протиправний тиск на нього з боку адміністрації банку як профспілкового діяча, що є прошуенням ст. 46 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Відповідно до п. 10 ст. 247 КЗпП України виборний орган первинної профспілкової організації на підприємстві, надає згоду або відмовляє в наданні згоди на розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з працівником, який є членом професійної спілки.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до Постанови Колегії суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 19 травня 2015 року вбачається, що згідно з ч. 1 ст. 43 КЗпП розірвання трудового договору з підстав, передбачених п. 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 ч.1 ст. 40 і п. 2, 3 ч.1 ст. 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Відповідно до ч. 7 зазначеної статті рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування такої відмови, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілкової організації (профспілкового представника). Тобто за змістом цієї норми суд, розглядаючи трудовий спір, має з`ясувати, чи містить рішення профспілкового органу про відмову у наданні згоди на розірвання трудового договору правове обґрунтування такої відмови, і не вправі давати оцінку обґрунтованості самого рішення. І лише у разі відсутності в рішенні обґрунтування відмови у наданні згоди на розірвання трудового договору власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Відповідно до ч. 3 ст. 41 Закону № 1045-XIV та ч. 3 ст. 252 КЗпП звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган профспілки), крім додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищестоящого виборного органу цієї профспілки (об`єднання профспілок).

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 1 липня 2015 року у справі № 6-119цс15.

Ці норми встановлюють додаткові гарантії для працівників, обраних до профспілкових органів, і застосовуються крім дотримання загальних норм.

Оскільки у рішенні Всеукраїнської Професійної Спілки Працівників АТ КБ «Приватбанк» від 26 травня 2020 року немає правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення позивача ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 120-123), тому суд дійшов висновку про правомірність дій відповідача щодо звільнення позивача без такої згоди.

При цьому, матеріали справи не містять і суду не було надано доказів того, що Профспілка має вищий виборний орган та позивач є членом виборного органу Київської міської організації Профспілки, суд вважає твердження позивача, що його було звільнено без згоди Київської міської організації Всеукраїнської Професійної Спілки Працівників АТ КБ «Приватбанк», всупереч вимогам ст. 3 ст. 252 КЗпП України, чим порушені його права, безпідставними та недоведеними.

За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що звільнення позивача з займаної посади за п. 1 ст. 40 КЗпП України відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства, а отже відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про його поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Що стосується позовних вимог про стягнення заборгованості iз заробітної плати - невиплаченої премії в розмiрi 308 115,89 грн., то суд дійшов висновку про відмову у їх задоволенні, виходячи з такого.

Наказом відповідача № КТ-БТ-2017-7282671 від 3.08.2017 року встановлена методика стимулювання директорів, яким і був позивач (т. 3 а.с. 27-28).

Відповідно до п. 3 методики зміна винагороди від прибутку РП розраховується за наслідками кожного кварталу та виплачується у розмірі 50% від розрахункової суми щокварталу, а інші 50% за результатами року (т. 3 а.с. 86-88).

Враховуючи, що позивач отримав премію у розмірі 50% відповідно до розрахункового листа в сумі 308 115,89 грн. (т. 1 а.с. 130) за період його роботи в першому кварталі 2020 року, то суд погоджується з доводами відповідача, що позивач не має права на отримання іншої частини цієї премії, оскільки період її виплати не настав на час звільнення позивача із займаної посади. Відповідно до методики інші 50% виплачуються за результатами року.

Також суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення компенсації за додаткову щорічну відпустку за особливий характер праці (робота з комп`ютером) у розмірі 627 220 грн. 44 коп. за період його роботи, виходячи з такого.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про відпустки» щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці надається: окремим категоріям працівників, робота яких пов`язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров`я, - тривалістю до 35 календарних днів за Списком виробництв, робіт, професій і посад, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Позицією 58 розділу XXII «Загальні професії за всіма галузями господарства» Додатку 2 до постанови Кабінету Міністрів України від 17.11.97 року № 1290 «Список виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов`язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров`я, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці» встановлено тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці для працівників, які працюють на електронно-обчислювальних та обчислювальних машинах в 4 календарних дні.

Розділом II Правил охорони праці під час експлуатації електронно-обчислювальних машин, затверджених Наказом Державного комітету з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 26.03.2010 року № 65, електронно-обчислювальна машина (ЕОМ) - електронно-обчислювальна машина з необов`язковими додатковими пристроями, системними елементами (пристрої для друку, сканери, модеми, блоки безперервного живлення та інші спеціальні периферійні пристрої); периферійні пристрої (ПП) - сукупність необов`язкових додаткових пристроїв, які використовуються в процесі діяльності оператора ЕОМ (клавіатура, маніпулятор «миша», дискова система, звукова система, модем, мікрофон, принтер, сканер тощо).

Позивач вважає, що він має право на отримання компенсації за невикористану, оскільки весь документообіг відповідача комп`ютеризований та майже увесь робочий час позивач проводив за комп`ютером, а за діючим законодавством робота на комп`ютері віднесена до роботи, пов`язаної з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, що дає право на соціальні пільги, а саме - право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці.

Водночас, відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 9 Закону України «Про відпустки» до стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки (статті 7 та 8 цього Закону), зараховуються: 1) час фактичної роботи із шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників даного виробництва, цеху, професії або посади

Згідно з п. 7 Порядку застосування Списку виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов`язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров`я, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці (Із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства праці та соціальної політики № 150 (z0496-03) від 04.06.2003, Наказом Міністерства соціальної політики № 1103 (z0905-17) від 04.07.2017) у розрахунок часу, що дає право працівнику на додаткову відпустку, зараховуються дні, коли він фактично був зайнятий на роботах з особливим характером праці не менше половини тривалості робочого дня, установленого для працівників цих виробництв, робіт, професій і посад.

Враховуючи, що позивачем не надано доказів користування комп`ютером у своїй роботі більше половини робочого часу та враховуючи і те, що на нього як на керівника філії були покладені й інші обов`язки, які не пов`язані використанням комп`ютера, що передбачені трудовим договором та посадовою інструкцією (т. 1 а.с. 25-37), зокрема, пов`язані з фактичним обслуговуванням клієнтів, робото з персоналом Банку тощо, суд дійшов висновку, що позивач не мав права на отримання додаткової відпустки за особливий характер праці за час роботи у відповідача та у зв`язку з його звільненням з посади - і на отримання компенсації за її невикористання.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Враховуючи, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористані дні відпусток, то підстави для задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди відсутні, оскільки відповідачем не допущено порушення законних прав позивача при його звільненні та проведенні остаточного розрахунку при звільненні.

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України судові витрати (судовий збір та витрати на правничу допомогу) позивачу відповідачем не відкшодовуються.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 41, 43, 139, 233, 234, 235, 237-1, 247, 252 КЗпП України, ст. 12, 13, 81, 141, 200, 263-265, 267, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», третя особа без самостійних вимог на предмет спору Голова Правління АТ КБ «Приватбанк» Петр Крумханзл про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заборгованості з виплати заробітної плати, компенсації за додаткову щорічну відпустку за особливий характер праці та відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

позивач: ОСОБА_1 : АДРЕСА_3 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2

відповідач: Акціонерне товариство «Кредитний банк «Приватбанк»: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д, код ЄДРПОУ 14360570

третя особа без самостійних вимог на предмет спору Голова Правління АТ КБ «Приватбанк» Петр Крумханзл: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д

Суддя О.В.Батрин