Рішення № 106487355, 28.09.2022, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2022 року Чернігів Справа № 620/4581/22

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Житняк Л.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, в якому просить:

-скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Чернігівській області від13.06.2022 №489 в частині накладення дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби в поліції на сержанта поліції ОСОБА_1 , поліцейського взводу №3 роти поліції особливого призначення ГУНП в Чернігівській області;

-скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Чернігівській області від28.06.2022 №347о/с «по особовому складу» в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції за п.6 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію»;

-поновити ОСОБА_1 на посаді поліцейського взводу №3 роти поліції особливого призначення ГУНП в Чернігівській області з 30.06.2022;

-стягнути з Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 30.06.2022 до дня поновлення на посаді.

В обгрунтування свого позову зазначає, що при проведенні службового розслідування, відповідач не дотримався норм чинного законодавства, не надавши позивачу можливість скористатися правом на надання пояснень та додаткових доказів правомірності своїх дій. Дисциплінарне стягнення застосовано до позивача безпідставно, адже ними не було допущено дисциплінарних проступків, а оскаржувані накази прийняті необгрунтовано та з порушенням засади пропорційності. Позивач не погоджується, що був відсутній на службі без поважних причин та допустив порушення службової дисципліни.

Зазначене не було враховано відповідачем при прийнятті оскаржуваних наказів про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та звільнення зі служби в органах поліції, що говорить про необґрунтованість та непропорційність прийнятих відповідачем рішень, а отже їх протиправність.

Відповідно, позивач вважає, що ГУНП в Чернігівській області, в порушення ч.2 ст.14 Статуту, формально підійшли до повноти та об`єктивності проведення службового розслідування відносно позивача, не врахували взагалі обставини участі позивача щодо охорони публічного порядку та безпеки, не з`ясували ступінь його участі в обороні держави, навпаки, позивачу поставили в вину самоусунення з 19.03.2022 від виконання службових обов`язків, що полягають у захисті українського народу, охорони права і свобод людини, честі держави в період дії правового режиму воєнного стану в Україні.

Суд ухвалою від14.07.2022 відкрив провадження у справі, призначивши її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

З клопотанням про продовження строків для подання відзиву, відповідачем подано відзив на позов, в якому останній просить у задоволенні позову відмовити та вказує, що доводи позивача є необґрунтованими, помилковими та такими, що не відповідають нормам права та дійсним обставинам. Матеріалами службового розслідування повно та вірно встановлено факти порушення позивачем службової дисципліни в частині відсутності позивача на службі, самоусунення від виконання ним службових обов`язків під час воєнного стану на територій України, зокрема на території дислокації підрозділу, що стало підставою для видання оскаржуваних наказів ГУНП в Чернігівській області про звільнення позивача зі служби в поліції, які були виданні у відповідності до вимог законодавства, в межах наданих повноважень та в спосіб, визначений Законом.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.

В березні 2022року було призначено службове розслідування, за наслідками якого 21.03.2022 наказом №120о/с позивача було звільнено зі служби поліції за п.6 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України). Підставою звільнення позивача зі служби слугував факт реалізації дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби згідно з наказом «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» від21.03.2022 №382.

13.05.2022 начальнику ГУНП в Чернігівській області було подано доповідну записку начальника відділу правового забезпечення ГУНП в Чернігівській області капітана поліції Олега Роєнка з обґрунтуванням та пропозицією скасування як передчасних наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності поліцейських та наказів по особовому складу ГУНП в Чернігівській області, які були видані в процесі реалізації висновків службових розслідувань, проведених дисциплінарними комісіями, в тому числі накази відносно позивача.

Наказами ГУНП в Чернігівській області від13.05.2022 №424 та №212о/с було скасовано попередні накази та позивача було поновлено на службі в поліції.

13.05.2022 з метою повної, усебічної та об`єктивної перевірки відомостей, викладених у доповідній записці начальника відділу правового забезпечення ГУНП в Чернігівській області капітана поліції Олега Роєнка, наказом ГУНП в Чернігівській області від13.05.2022 №595 за фактом відсутності на службі та невиконання службових обов`язків окремими поліцейськими структурних та територіальних підрозділів ГУНП в Чернігівській області, вказаних у матеріалах службових розслідувань призначених наказами ГУНП від16.03.2022 №498, від20.03.2022 №501, від21.03.2022 №502, від23.03.2022 №507, від25.03.2022 №510, від28.03.2022 №512 та від31.03.2022 №513, з 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації та введенням з цього приводу воєнного стану на території України, зокрема на території Чернігівської області, було призначено проведення службового розслідування, з одночасним відстороненням, наказом ГУНП в Чернігівській області від13.05.2022 №425, поновлених на службі в поліції 128 поліцейських (в тому числі відносно позивача).

11.06.2022 на підставі пояснень позивача було складено висновок службового розслідування за відомостями викладеними у доповідній записці начальника ВПЗ ГУНП в Чернігівській області капітана поліції ОСОБА_2 , (а.с.73-74), де зазначено про таке:

Опитаний в ході службового розслідування сержант поліції ОСОБА_1 , поліцейський взводу №3 роти поліції особливого призначення ГУНП в Чернігівській області (а.с.61-65), пояснив, що з 23.02.2022 по 24.02.2022 перебував на добовому чергуванні поблизу центрального ринку м.Чернігова. Вранці 24.02.2022 було оголошено бойову тривогу і він прибув до ГУНП в Чернігівській області і отримав зброю. Після цього, ближче до обіду позивач поїхав за місцем дислокації РПОП ГУНП в Чернігівській області. З наступного дня позивач здійснював патрулювання на території м.Чернігова щодо охорони публічного порядку та безпеки.

28.02.2022 позивача направили до с.Киїнка, Чернігівського району в складі мобільної групи, куди, за інформацією керівництва, могли б десантуватися ворожі диверсійно-розвідувальні групи. Як тільки заїхали в с.Киїнку, почалися обстріли артилерією. Евакуювавши поранених та загиблих, підрозділ позивача повернувся на місце дислокації. Під час вказаного бойового виходу було втрачено його посвідчення та жетон. Після 28.02.2022 позивач заступав на денне чергування у піших та мобільних групах на території м. Чернігова а також чергування по охороні місця дислокації РПОП ГУНП в Чернігівській області.

Позивач також зазначає, що починаючи з 25.02.2022 до 19.03.2022 відбувалися постійні авіаудари та артилерійські обстріли по м.Чернігову та в безпосередній близькості від його місця мешкання. По цій же причині електро-, тепло, водо- та газопостачання у його квартирі було відсутнє. Через вагітність дружини, а також через проблеми зі здоров`ям (має інвалідність та потребує регулярного вживання визначених лікарем медичних препаратів) подальше перебування її у фактично ізольованому місті, куди не постачають лікарських засобів, відсутнє постачання продуктів та товарів першої необхідності, подальше перебування у м.Чернігові було небезпечним для її життя та здоров`я. Позивач вказує, що власного транспорту сім`я не має, самостійно евакуюватися дружина не мала можливості. Централізованої евакуації цивільних мешканців з м.Чернігова силами органів місцевої влади не оголошувалось.

Враховуючи небезпеку для життя та здоров`я дружини, позивач зазначив, що окрім нього ніхто не зміг би забезпечити їх евакуації з м. Чернігова у безпечне для життя та здоров`я місце. Щодо евакуації своєї дружини позивач звернувся до безпосереднього керівника ОСОБА_3 16.03.2022, на що він відповів, що посприяти нічим не зможе, однак не проти щоб позивач евакуював її самостійно.

18.03.2022 після чергування позивач здав зброю, і намагався евакуювати дружину до м.Ніжина, Чернігівської області де мешкають його батьки.

19.03.2022 позивач з дружиною дісталися до батьків за адресою: АДРЕСА_1 . Після чого, позивач вирішив повертатися до м.Чернігова. Однак, враховуючи відсутність транспортного сполучення з м.Ніжина до м.Чернігова, самостійно дістатися до місця несення служби позивач не міг. Позивач зазначає, що ніхто з його знайомих не погоджувався підвезти до м. Чернігова, так як через постійне переміщення ворожих військ та обстріли, безпечного маршруту повернення не було. Відповідно, позивач зателефонував своєму керівникові ОСОБА_3 та повідомив, що евакуював свою вагітну дружину та бажає повернутися до місця несення служби, однак не має можливості це здійснити через відсутність транспортного сполучення. На що ОСОБА_3 повідомив, що його не цікавить, яким чином позивач повинен повертатися до м. Чернігова і він посприяти нічим не може.

19.03.2022, керуючись наказом НПУ від10.03.2022 №190, позивач з`явився до Ніжинського районного відділу поліції ГУНП в Чернігівській області для реєстрації, однак реєструвати та ставити на облік у Ніжинському районному відділі його відмовилися, мотивуючи вказівкою начальника ГУНП в Чернігівській області НідзельськогоВ.О. Хоча, відповідно до вищевказаного наказу поліцейським, які перебувають поза місцем несення служби, для яких проїзд у регіон місця проходження служби є неможливим у зв`язку з об`єктивних причин (тимчасова окупація, повне зупинення транспортного сполучення), необхідно протягом 1 доби прибути до найближчого органу поліції для реєстрації та постановки на облік, для подальшого підпорядкування та несення служби в даному органі поліції.

До 23.03.2022 позивач продовжував шукати можливості повернутися до м.Чернігова самостійно, однак не зміг знайти транспорт, щоб самостійно повернутися до м. Чернігова, попутного транспорту у даному напрямку також не було. В цей же день від колег він дізнався, що його було звільнено з поліції, однак будь-яких документів підтверджуючих позивача звільнення ніхто з колег або керівництва йому не надав. Пізніше, в кінці березня позивачу на телефон надіслали фото витягу з наказу ГУНП в Чернігівській області.

Аналізуючи пояснення позивача, беручи до уваги розпорядчі документи ГУНП в Чернігівській області, дисциплінарна комісія встановила, що ОСОБА_1 з 19.03.2022 під час дії правового режиму воєнного стану на території України без будь-якого погодження та отримання відповідного дозволу як безпосереднього керівника РПОП так і ГУНП в Чернігівській області виїхав за межі міста Чернігова, чим всупереч Присязі поліцейського самоусунувся від виконання своїх службових, функціональних обов`язків як поліцейського, відповідно до Закону України «Про Національну поліцію», та в подальшому жодних дій спрямованих на повернення до місця дислокації підрозділу та несення служби, не вчинив.

За результатами проведеного службового розслідування було видано наказ ГУНП в Чернігівській області від13.06.2022 №489 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», яким за грубе порушення службової дисципліни, невиконання посадових обов`язків, недотримання вимог ст.1,5 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, ст.18 Закону України «Про Національну поліцію», Присяги працівника поліції у частині самоусунення з 19.03.2022 від виконання своїх службових обов`язків як поліцейського від захисту Українського народу, охорони прав і свобод людини, честі держави в період дії праововго режиму воєнного стану в Україні, зокрема за місцем дислокації підрозділу, невиконання наказів керівництва ГУНП в Чернігівській області та Національної поліції України, а також самовільному залишенню 19.03.2022, без будь-якого погодження з керівництвом, території дислокації підрозділу (м.Чернігів), поліцейського взводу №3 роти поліції особливого призначення ГУНП в Чернігівській області сержанта поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції (а.с.22).

На підставі даного наказу, 28.06.2022 ГУНП в Чернігівській області було видано наказ №347о/с про звільнення позивача зі служби в поліції за пунктом 6 (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби) частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (а.с.23).

Позивач у позові зазначає, що жодного разу, не порушував вимоги ст.18 Закону України «Про Національну поліцію», ст.1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, Присяги працівника поліції. При цьому відповідно до висновку службового розслідування від21.03.2022, було встановлено, що позивач станом на 20.03.2022 не прибув за місцем розташування свого підрозділу, не виходив на зв`язок зі своїм керівником і колегами по службі, відмовився продовжити службу в Національній поліції України з метою належного функціонування підрозділів та надання відсічі агресору, не виконував посадові обов`язки, самоусунувся від служби, тощо. Позивач виїхав з м. Чернігова з метою евакуації своєї вагітної дружини зі згоди свого керівника, підтримував з ним зв`язок, бажав і шукав можливостей повернутися до м. Чернігова, однак такої можливості, через постійне переміщення та обстріли ворожих військ, відсутність транспортного сполучення з м. Черніговом, знайдено не було. Позивач вказує, що ніколи не відмовлявся продовжувати службу в поліції. Також звертає увагу, що будь-яких належних та допустимих доказів не перебування позивача на робочому місці в матеріалах службової перевірки немає. Будь-яких документів (оригіналів, сканкопій, фото документів) підтверджуючих його звільнення (наказу про призначення проведення службового розслідування, висновку службового розслідування, наказу про звільнення) ніхто з керівництва позивачу не надав навіть після закінчення бойових дій.

Позивач наголошує, що будь-яких належних та допустимих доказів не перебування позивача на робочому місці в матеріалах службової перевірки немає.

З цього позивач робить висновок, що перевірка носила формальний характер, неповно відображала об`єктивність та зібрана інформація містить неправдиві дані. Крім того, на його думку, при проведенні дисциплінарного провадження допущено істотні порушення закону. Зокрема, позивача не було повідомлено жодним чином про час, дату та місце розгляду справи дисциплінарною комісією, що унеможливило реалізацію його прав під час дисциплінарного провадження, передбачених ст.18 Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України».

З огляду на вищевикладене та враховуючи вимоги Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України», позивач зазначає, що наявні достатні підстави вважати, що проведене службове розслідування щодо позивача не було повним та об`єктивним.

Позивач стверджує, що до 19.03.2022 погоджував свій виїзд з м.Чернігова, з метою евакуації дружини, з керівництвом. Зазначає, що 19.03.2022 був на зв`язку з керівництвом та вживав заходів щодо повернення до м.Чернігова для продовження виконання службових обов`язків. Крім того, посилаючись на п.10 параграфу 6 «Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України» та ст.26 Дисциплінарного статуту Національної поліції України зазначає, що тільки 05.07.2022 позивача було ознайомлено з витягом із наказу ГУНП в Чернігівській області від13.06.2022 №489 про притягнення до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби.

Вважаючи вищевказані накази відповідача протиправними, а звільнення незаконним, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд враховує наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії є вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закону України від02.07.2015 №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону №580-VIII Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Статтею 3 Закону №580-VIII визначено, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Рівень довіри населення до поліції є основним критерієм оцінки ефективності діяльності органів і підрозділів поліції (ч.3 ст.11 Закону).

Згідно з ч.1 ст.59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.17 Закону №580-VIII поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Статтею 18 Закону №580-VIII визначено обов`язки поліцейських.

Зокрема, поліцейський зобов`язаний: 1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва.

Поліцейський на всій території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу доби в разі звернення до нього будь-якої особи із заявою чи повідомленням про події, що загрожують особистій чи публічній безпеці, або в разі безпосереднього виявлення таких подій зобов`язаний вжити необхідних заходів з метою рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, і повідомити про це найближчий орган поліції.

У разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, матеріальну та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.77 Закону №580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом (ч.1 та 2 ст.19 Закону №580-VIII).

Законом України від15.03.2018 №2337-VІІІ затверджено Дисциплінарний статут Національної поліції України (далі - Дисциплінарний статут, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає сутність службової дисципліни в Національній поліції України, повноваження поліцейських та їхніх керівників з її додержання, види заохочень і дисциплінарних стягнень, а також порядок їх застосування та оскарження.

Відповідно до ч.1 ст.1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.

Згідно із ч.2 ст.1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна ґрунтується на створенні необхідних організаційних та соціально-економічних умов для чесного, неупередженого і гідного виконання обов`язків поліцейського, повазі до честі і гідності поліцейського, вихованні сумлінного ставлення до виконання обов`язків поліцейського шляхом зваженого застосування методів переконання, заохочення та примусу.

Службова дисципліна, крім основних обов`язків поліцейського, визначених ст.18 Закону України «Про Національну поліцію», зобов`язує поліцейського, у тому числі: бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України; поважати права, честь і гідність людини, надавати допомогу та запобігати вчиненню правопорушень; безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону; вживати заходів до негайного усунення причин та умов, що ускладнюють виконання обов`язків поліцейського, та негайно інформувати про це безпосереднього керівника; утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов`язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України; поважати честь і гідність інших поліцейських і працівників поліції, надавати їм допомогу та стримувати їх від вчинення правопорушень (ч.3 ст.1 Дисциплінарного статуту).

Відповідно до ст.5 Дисциплінарного статуту, поліцейський отримує наказ від керівника в порядку підпорядкованості та зобов`язаний неухильно та у визначений строк точно його виконувати. Забороняється обговорення наказу чи його критика. За відсутності можливості виконати наказ поліцейський зобов`язаний негайно повідомити про це безпосередньому керівнику з обґрунтуванням причин невиконання і повідомленням про вжиття заходів до подолання перешкод у виконанні наказу.

Отже проходження служби в поліції, зважаючи на її специфіку та підвищену увагу суспільства, вимагає від особи надзвичайної дисциплінованості та відповідальності за свої дії та вчинки.

Статтею 11 Дисциплінарного статуту передбачено, що за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

Дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції (ст.12 Дисциплінарного статуту).

Відповідно до ст.13 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків.

Частиною 3 ст.13 Дисциплінарного статуту встановлено, що до поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції.

Згідно із ст.14, 15, 19 Дисциплінарного статуту з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків провадиться службове розслідування.

Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації (далі - повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.

Проведення службових розслідувань за фактом порушення поліцейським службової дисципліни здійснюють дисциплінарні комісії.

За результатами проведеного службового розслідування дисциплінарна комісія приймає рішення у формі висновку.

У висновку за результатами службового розслідування, у том числі, зазначаються: причини та умови, що призвели до вчинення проступку, вжиті або запропоновані заходи для їх усунення, обставини, що знімають з поліцейського звинувачення; висновок щодо наявності або відсутності у діянні поліцейського дисциплінарного проступку, а також щодо його юридичної кваліфікації з посиланням на положення закону; вид стягнення, що пропонується застосувати до поліцейського у разі наявності в його діянні дисциплінарного проступку.

Під час визначення виду стягнення дисциплінарна комісія враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.

Аналогічні положення закріплені і у Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України, затвердженому наказом Міністерства внутрішніх справ України від07.11.2018 №893, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 28.11.2018 за №1355/32807 (далі Порядок).

Крім того вказаним Порядком передбачено, що службове розслідування має встановити: наявність чи відсутність складу дисциплінарного проступку в діянні (дії чи бездіяльності) поліцейського, з приводу якого (якої) було призначено службове розслідування; наявність чи відсутність порушень положень законів України чи інших нормативно-правових актів, організаційно-розпорядчих документів або посадових інструкцій; ступінь вини кожної з осіб, що вчинили дисциплінарний проступок; обставини, що пом`якшують або обтяжують ступінь і характер відповідальності поліцейського чи знімають безпідставні звинувачення з нього; відомості, що характеризують поліцейського, а також дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень; вид і розмір заподіяної шкоди; причини та умови, що призвели до вчинення дисциплінарного проступку.

Відповідно до п. 1 Розділу VII Порядку, у разі якщо за результатами розгляду матеріалів службового розслідування (справи) дисциплінарна комісія встановить наявність у діях (бездіяльності) поліцейського дисциплінарного проступку, керівнику, який призначив службове розслідування, вносяться пропозиції щодо накладення на поліцейського дисциплінарного стягнення.

Уповноважений керівник, враховуючи характер проступку, обставини, за яких він був учинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби, визначає вид дисциплінарного стягнення, що підлягає застосуванню до поліцейського, та видає письмовий наказ про його застосування.

Як встановлено судом, підставою для проведення службового розслідування стала доповідна записка начальника відділу правового забезпечення ГУНП в Чернігівській області капітана поліції Олега Роєнка від13.05.2022 з обґрунтуванням та пропозицією скасування як передчасних наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності поліцейських та наказів по особовому складу ГУНП в Чернігівській області, які були видані в процесі реалізації висновків службових розслідувань, проведених дисциплінарними комісіями, в тому числі накази відносно позивача (висновок а.с.61-68).

Проведеним службовим розслідуванням встановлено факт відсутності з 19.03.2022 на службі, невиконання службових обов`язків під час воєнного стану на території України, зокрема самовільному залишенню, без будь-якого погодження з керівництвом, території дислокації підрозділу (м.Чернігів), поліцейського взводу №3 роти поліції особливого призначення ГУНП в Чернігівській області сержанта поліції ОСОБА_1 та запропоновано притягнути його до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби (накази від13.06.2022 №489 та від28.06.2022 №347о/с (а.с.22,23)).

Зазначений факт невиходу позивача на службу з 19.03.2022 не заперечується самим позивачем.

Разом з тим, позивач з прийнятими наказами не погоджується, вважає їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню, з підстав, зазначених в описовій частині цього рішення.

Надаючи правову оцінку зазначеним позивачем обставинам, суд зазначає про таке.

Указом Президента України від24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією Російською Федерацією проти України, на підставі пропозицій Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на території України введено воєнний стан.

Відповідно до наказу Національної поліції України від23.02.2022 №171 «Про переведення особового складу на посилений варіант службової діяльності та Ситуаційного центру Національної поліції України й ситуаційних центрів головних управлінь Національної поліції в надзвичайний (позаплановий) режим діяльності» особовий склад Головного управління Національної поліції в Чернігівській області переведено на посилений варіант службової діяльності.

Статтею 24 Закону №580-VIII установлено, що у разі виникнення загрози державному суверенітету України та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України органи та підрозділи, що входять до системи поліції, відповідно до законодавства України беруть участь у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості.

У ході забезпечення та здійснення заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості, виконання завдань територіальної оборони органи та підрозділи, що входять до системи поліції та дислокуються в межах Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, області, міста Києва, підпорядковуються відповідному начальнику Головного управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, області, місті Києві.

Враховуючи вищевикладене суд вважає, що всі поліцейські з 24.02.2022 зобов`язані були знаходитися за місцем дислокації підрозділу, в якому проходять службу та виконувати свої безпосередні функціональні обов`язки, в тому числі і завдань щодо захисту, пов`язаних із захистом територіальної цілісності України.

Суд відхиляє твердження позивача, що зі згоди свого керівника, підтримував з ним зв`язок, бажав і шукав можливостей повернутися до м. Чернігова, однак такої можливості, через постійне переміщення та обстріли ворожих військ, відсутність транспортного сполучення з м. Черніговом, знайдено не було, оскільки в подальшому жодних дій спрямованих на повернення до місця дислокації підрозділу та несення служби, не вчинив, і до місця несення служби не повертався.

Тобто, сам позивач визнає той факт, що він з 19.03.2022 під час дії правового режиму воєнного стану на території України без будь-якого погодження та отримання відповідного дозволу прямого керівника ГУНП в Чернігівській області виїхав за межі міста Чернігова, а в сукупності з інформацією, наявною в матеріалах службового розслідування щодо того, що дозволи на виїзд за межі міста йому не надавали, вказане свідчить про самовільне залишення позивачем місця несення служби, відсутність тривалий час на службі та самоусунення від виконання обов`язків, визначених законодавством для Національної поліції України, та здійснення заходів з протидії військової агресії.

Суд окремо наголошує на тому, що позивач рапорт на ім`я керівника ГУНП в Чернігівській області про залишення місця дислокації підрозділу не подавав.

Отже, судом достовірно встановлено, та підтверджується матеріалами справи факт відсутності позивача на робочому місці (службі) в робочий час, у період воєнного стану в Державі, а відтак, висновок відповідача про відсутність позивача на службі без поважних причин, на думку суду, є обґрунтованим, а оскаржувані накази правомірними.

Щодо доводів позивача про порушення процедури проведення службового розслідування, суд наголошує, що порушення процедури прийняття рішення суб`єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.

Певні дефекти адміністративного акту можуть не пов`язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акту (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі).

Отже саме по собі порушення процедури прийняття акту не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.

Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акту необхідно розуміти не як вимоги до самого акту, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.

Так дефектні процедури прийняття адміністративного акту, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultra vires action - invalid act). Разом із тим, не кожен дефект акту робить його неправомірним.

Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акту, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.

Суд наголошує, що, у відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акту адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.

Таким чином ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення».

Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від23.04.2020 у справі №813/1790/18.

З огляду на вищевикладене, суд звертає увагу, що позивачем не доведено наявності порушень суб`єктом владних повноважень процедури прийняття оскаржуваних наказів, які б могли вплинути на кінцевий результат.

Щодо доводів позивача про те, що було відсутнє сполучення із містом, суд зазначає наступне.

Станом на 19.03.2022 місто Чернігів не перебувало під тимчасовою окупацією, в облозі чи під оперативною облогою. Повне зупинення транспортного сполучення з містом Чернігів відбулось 23-24 березня 2022року через руйнування мостів і переправ та саме з 24.03.2022 місто стало в оперативній облозі.

Протягом березня 2022 року постійно, крім певних періодів, коли здійснювались обстріли міста, проводилась евакуація з міста цивільного населення, доставка гуманітарних та інших вантажів, зокрема човнами через пішохідний міст через р. Десна (у тому числі через смтКуликівка), до початку квітня 2022 року.

Даний факт є загальновідомим і доведення не потребує.

Тобто можливість повернення до міста Чернігів у позивача була, однак позивач нею користуватися не став. Крім того, суд звертає увагу, що населений пункт, до якого позивач перемістився, знаходиться у відносній близькості від міста Чернігова, а дорога до нього не потребує багато часу, що давало йому можливість наступного дня повернутися назад. В даному випадку, позивач жодним чином не пояснює підстави відсутності та неможливість повернення до місця несення служби з моменту його виїзду 19.03.2022.

Зазначені твердження позивача, на думку суду, свідчать виключно про його небажання в напружений для громади міста Чернігова час виконувати обов`язки поліцейського щодо захисту мирних жителів та протидії військовій агресії. Відповідно, посилання позивача на ту обставину, що вказівок від керівництва ГУНП про те, яким чином діяти не надходило, суд відкидає як такий, що суперечить Присязі поліцейського, Указу Президента України від24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та наказу Національної поліції України від23.02.2022 №171 «Про переведення особового складу на посилений варіант службової діяльності та Ситуаційного центру Національної поліції України й ситуаційних центрів головних управлінь Національної поліції в надзвичайний (позаплановий) режим діяльності» за яким особовий склад Головного управління Національної поліції в Чернігівській області переведено на посилений варіант службової діяльності.

Разом з тим суд звертає увагу, що поліцейському не надано повноважень самостійного, вільного визначення ним місця несення служби, зміну підрозділу, самостійного усунення поліцейським від виконання обов`язків за основним місцем несення служби без відповідного наказу прямого керівника.

Будь-яких належних доказів невідповідності встановлених службовим розслідуванням фактів дійсним обставинам відсутності позивача на службі ним не наведено, а судом під час розгляду справи - не встановлено.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що з тексту Присяги поліцейського, неухильне дотримання якої визначено законом, вбачається, що в основі поведінки працівника поліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення Присяги. Тому, складаючи Присягу, поліцейський покладає на себе не тільки певні службові зобов`язання, але й моральну відповідальність за їх виконання.

Порушення Присяги слід розуміти як скоєння поліцейським проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету органів поліції та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків.

Присяга поліцейського передбачає зобов`язання виконувати обов`язки сумлінно.

Тобто порушення Присяги - це несумлінне, недобросовісне виконання обов`язків поліцейським. Про несумлінність дій (бездіяльності) поліцейського свідчить невиконання обов`язків умисно або внаслідок недбалого ставлення до них. Невиконання чи неналежне виконання поліцейським службової дисципліни є дисциплінарним проступком, вчинення якого є підставою для дисциплінарної відповідальності.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від05.03.2020 у справі №815/4478/16.

Суд вважає за необхідне зазначити й те, що чинним законодавством не визначено поняття дискредитації.

Дискредитація (від французького слова discrediter - підривати довіру) - це підрив довіри когось, приниження чиєїсь гідності, авторитету. Аналізуючи складові цього поняття, суд дійшов до висновку, що вони тісно пов`язані з морально-етичними нормами. Отже, вчинки, що дискредитують працівників органів внутрішніх справ та власне органи поліції, пов`язані насамперед із низкою моральних вимог, які пред`являються до них під час здійснення службових функцій та у повсякденному житті.

Отже під вчинками, що дискредитують звання працівника Національно поліції України та власне органи національної поліції, слід розуміти протиправні, винні діяння, які здійснені посадовою особою органу внутрішніх справ у зв`язку з виконанням службових обов`язків або не пов`язані з їх виконанням, але за своїм характером здатні принизити в очах громадськості гідність та авторитет працівника органів внутрішніх справ та власне органи внутрішніх справ.

З огляду на вказане, з точки зору стороннього розсудливого спостерігача, порушення позивачем цих приписів може сприйматися, як спроба підриву довіри до Національної поліції, і відповідальність за це несе держава.

Зазначене безумовно негативно впливає на рівень авторитету та довіри до органів Національної поліції з боку суспільства.

Вимоги морального змісту віднесені до службово-трудових обов`язків працівників поліції. Приймаючи присягу, позивач зобов`язався вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов`язки (постанова Верховного Суду від25.04.2019 у справі №816/604/17).

Верховним Судом у постанові від02.10.2018 у справі №815/4463/17 сформована правова позиція щодо того, що в основі поведінки працівника поліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, порушення яких утворює факт порушення Присяги. Під порушення Присяги працівника поліції слід розуміти скоєння працівником поліції проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження авторитету поліції та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків.

Суд звертає увагу й на те, що як охоронець громадського порядку, держава має моральне зобов`язання бути взірцевою, вона повинна стежити за тим, щоб такими були й державні органи, що захищають публічний порядок (рішення ЄСПЛ від19.06.2001 у справі «Звежинський проти Польщі» (заява №34049/96), рішення ЄСПЛ від19.04.2007 у справі «Вільхо Ескелінен та інші проти Фінляндії» (заява №63235/00).

Застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з органів Національної поліції є крайнім заходом дисциплінарного впливу, проте його застосування здійснюється на розсуд уповноваженої особи з урахуванням обставин у справі та не потребує наведення неможливості застосування інших видів дисциплінарних стягнень.

Пунктом 7 ст.19 Дисциплінарного статуту передбачено, що у разі встановлення вини поліцейського за результатами проведеного службового розслідування видається письмовий наказ про застосування до поліцейського одного з видів дисциплінарного стягнення, передбаченого ст.13 цього Статуту, зміст якого оголошується особовому складу органу поліції.

Відповідно до ч.3 ст.13 Дисциплінарного статуту до поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень як звільнення зі служби в поліції.

Пунктом 6 ч.1 ст.77 Закону №580-VIII встановлено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

Підсумовуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що висновок службового розслідування сформований у межах компетенції та з врахуванням реального військового стану в Державі. Вина позивача у порушенні службової дисципліни доведена належними та допустимими доказами, тому суд погоджується з аргументами відповідача про те, що спірні накази є правомірними та обґрунтованими, а застосоване до позивача дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення є співмірним до вчиненого проступку.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання протиправними та скасування наказів ГУНП в Чернігівській області і відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Вимоги щодо поновлення на службі в поліції у спеціальному званні та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не можуть бути задоволені, оскільки є похідними від перших вимог, у задоволенні яких судом відмовлено у повному обсязі.

Стосовно інших посилань сторін, то суд зазначає, що згідно з п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до приписів ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно із ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У відповідності до ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, що, в свою чергу, в даному випадку, і було належним чином зроблено Головним управлінням Національної поліції в Чернігівській області при розгляді даної справи.

Підстави для розподілу судових витрат згідно із ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні, оскільки у позові відмовлено повністю.

Керуючись ст. ст. 139, 227, 229, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У позові ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції.

Позивач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ; адреса фактичного проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління Національної поліції в Чернігівській області (пр. Перемоги, 74, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 40108651).

Рішення суду в повному обсязі складено 28 вересня 2022 року.

Суддя Л.О. Житняк