Рішення № 106476526, 20.09.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.09.2022Справа № 910/3368/22За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «ЛЕМБЕРГМІТ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕСУРС-СЕРВІС КМ»

про стягнення 1 758 814, 64 грн,

Суддя Карабань Я.А.

Секретар судових засідань Федорова С.М.

Представники учасників справи:

від позивача: Журавльов П.В.;

від відповідача: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «ЛЕМБЕРГМІТ» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕСУРС-СЕРВІС КМ» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 1 758 814, 64 грн, з яких: 1 743 907, 81 грн основний борг, 11 466, 79 грн пеня та 3 440, 04 грн 3% річних.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.173, 175, 193, 217, 230, 232, 265, 266 Господарського кодексу України, ст.526, 530, 612, 625, 712 Цивільного кодексу України, мотивовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання за договором поставки №22/02 від 22.02.2021, в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.2022 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

25.05.2022 від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.05.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/3368/22, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 05.07.2022.

28.06.2022 на електронну адресу суду надійшло клопотання адвоката Бойчука Т.В., як представника позивача, про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.06.2022 клопотання адвоката Бойчука Тараса Васильовича про участь у засіданні в режимі відеоконференції від 28.06.2022 повернуто заявнику без розгляду.

04.07.2022 від представника позивача на виконання вимог ухвали суду надійшли документи для долучення до матеріалів справи та клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

Засідання призначене на 05.07.2022 не відбулося, в зв`язку з перебуванням судді Карабань Я.А. у відпустці.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.2022 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та підготовче засідання призначено на 23.08.2022.

У підготовче засідання 23.08.2022 з`явився представник позивача, представник відповідача в засідання не з`явився, повідомлений про день та час розгляду справи належним чином, про причину неявки суд не повідомив. Суд протокольною ухвалою задовольнив клопотання позивача про долучення доказів та долучив докази до матеріалів справи. Враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, суд протокольною ухвалою від 23.08.2022 закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 20.09.2022.

Представник позивача в судовому засіданні 20.09.2022 надав пояснення по суті позовних вимог, позов просив задовольнити. Представник відповідача в засідання не з`явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином ухвалою суду, направленою на адресу місцезнаходження, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, яка отримання останнім 02.09.2022, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0105492771127, про причини неявки суд не повідомив.

Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.

Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд зауважує, що він надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Оскільки відповідач не скористався своїми процесуальними правами щодо надання заяв по суті спору, суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглядати спір за наявними матеріалами.

Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення в справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 20.09.2022 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

22.02.2021 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки товару №22/02 (надалі - договір) відповідно до п.1.1. якого постачальник зобов`язується систематично передавати у власність покупцю продовольчі товари (надалі - товар) окремими партіями, відповідно до замовлення покупця, а покупець зобов`язується приймати замовлений товар та своєчасно здійснювати оплату на умовах цього договору.

Товаром згідно з цим договором є: продукти харчування. Асортимент, найменування, кількість, ціна та загальна вартість товару зазначаються у бухгалтерських документах постачальника, а саме: видаткових накладних, які після підписання сторонами мають юридичну силу. (п.п.1.2., 1.3. договору).

Відповідно до п.п.2.2., 2.3., 2.4. договору датою поставки (передачі) товару постачальника у власність покупця є дата зазначена у видатковій накладній на відпуск товару (кожної окремої партії товару). Товар вважається поставленим постачальником та переданим у власність покупця з моменту підписання покупцем видаткових накладних, які свідчать про факт отримання товар. Фактично оформлені видаткові накладні на відпуск товару, виписані відповідно до вимог діючого законодавства України є належним підтвердженням права власності покупця на товар.

Згідно із п.4.1. договору конкретні ціни за одиницю виміру товару, що визначені у видаткових накладних, рахунку-фактурі встановлені сторонами виключно для цього договору.

Оплата покупцем товару здійснюється на підставі наданих постачальником, оформлених відповідно до законодавства, рахунку, видаткової накладної та товарно-транспортної накладної (у випадку поставки товару на умовах DDP), які постачальник виписує на кожну партію товару та передає покупцю у момент отримання товару ( п.4.4. договору).

У пункті 4.5. договору сторонами погоджено, що оплата за товар здійснюється на умовах попередньої оплати або на умовах після оплати протягом 15 банківських днів з дня підписання видаткової накладної. Попередня оплата сплачується при погоджені сторонами та на умовах виставленого рахунку.

Відповідно до п.5.4. договору при простроченні оплати за товар покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, від суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із п.п.8.1., 8.2. договору він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення його печатками сторін. Строк цього договору починає перебіг у момент, визначений у п.8.1. цього договору і діє до 31.12.2021, однак у будь-якому випадку до повного виконання зобов`язань сторонами відповідно цього договору.

Відповідно до п.8.3. договору його дія вважається продовженою до 31.12.2022 у випадку відсутності заперечень сторони проти такого продовження строку дії цього договору, наданого іншій стороні протягом одного календарного місяця до моменту закінчення строку дії цього договору.

Так, судом встановлено, що на виконання договору позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 17 440 160, 21 грн, що підтверджується наступними видатковими накладними: №1123 від 24.02.2021, №1260 від 03.03.2021, №1740 від 29.03.2021, №2027 від 14.04.2021, №2515 від11.05.2021, №2560 від 12.05.2021, №4018 від 04.09.2021, №4209 від 16.09.2021, №4314 від 23.09.2021, №4385 від 29.09.2021, №4463 від 29.09.2021, №4422 від 02.10.2021, №4551 від 12.10.2021, №4665 від 20.10.2021, №4704 від 23.10.2021, №4704 від 23.10.2021, №4998 від 10.11.2021, №5111 від 17.11.2021, №5237 від 27.11.2021, №5355 від 04.12.2021, №5578 від 18.12.2021, №5670 від 22.12.2021, №75 від 10.01.2022, які підписані представниками сторін без будь-яких зауважень та заперечень і скріпленої печатками товариств.

У свою чергу, відповідачем частково оплачено позивачу отриманий товар у загальному розмірі 15 696 252, 40 грн, що підтверджується випискою ПАТ «БАНК ВОСТОК» від 01.07.2022 (т.1, а.с.220-221).

Спір у даній справі виник у зв`язку з неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання за договором поставки в частині повної та своєчасної оплати товару, а тому позивач звернувся до суду з позовом про стягнення 1 743 907, 81 грн основного боргу, 11 466, 79 грн пені та 3 440, 04 грн 3% річних.

Договір укладений між позивачем та відповідачем є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення в його сторін прав та обов`язків: майново-господарських зобов`язань згідно ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно із ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи (видаткові накладні) підтверджується факт поставки позивачем відповідачу товару згідно договору на загальну суму 17 440 160, 21 грн.

Відповідачем, у свою чергу, вказаний товар оплачено частково на загальну суму 15 696 252, 40 грн. Залишився несплаченим товар на загальну суму 1 743 907,81 грн (17 440 160,21-15 696 252,40).

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, у пункті 4.5. договору сторонами погоджено, що оплата за товар здійснюється на умовах попередньої оплати або на умовах після оплати протягом 15 банківських днів з дня підписання видаткової накладної.

Отже, враховуючи положення пункту 4.5. та дату останньої видаткової накладної - 10.01.2022, кінцевим строком оплати є 31.01.2022.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов`язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання, не наведено.

Окрім того, закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов`язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов`язків. В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність в нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 09 листопада 2018 року в справі № 911/3685/17.

Суд розцінює часткову оплату здійснену відповідачем, як визнання ним основного боргу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов`язання по сплаті на користь позивача 1 743 907, 81 грн за переданий товар на підставі договору. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її сплати не надано.

Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача суми основної заборгованості в розмірі 1 743 907, 81 грн є правомірною та обґрунтованою, а тому позов у цій частині підлягає задоволенню в повному обсязі.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання за договором, позивач просив суд стягнути 11 466,79 грн пені, нарахованої за загальний період з 01.02.2022 по 24.02.2022.

Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Положеннями статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (стаття 230 Господарського кодексу України).

За змістом частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно зі статтями 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 5.4. договору сторони погодили, що при простроченні оплати за товар покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, від суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Судом здійснено перевірку наданого позивачем розрахунку пені за період з 01.02.2020 по 24.02.2022 (1 743 907,81 (сума боргу) х 10% (облікова ставка НБУ) / 365(кількість днів у році) х 24 (кількість днів прострочення)) та встановлено, що вказаний розрахунок є арифметично вірним, відповідає положенням чинного законодавства та умовам договору, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 11 466, 79 грн пені підлягають задоволенню.

Окрім цього, в зв`язку з невиконанням відповідачем грошового зобов`язання позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у сумі 3 440,04 грн нарахованих за загальний період з 01.02.2022 по 24.02.2022.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Суд, перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних за період з 01.02.2022 по 24.02.2022 встановив, що він є обґрунтованим та арифметично вірним, у зв`язку з чим позовна вимога про стягнення 3% річних у сумі 3 440, 04 грн підлягає задоволенню.

Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунок заявлених до стягнення сум не надав.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на наведені вище норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 1 743 907, 81 грн основного боргу, 11 466, 79 грн пені та 3 440, 04 грн 3% річних.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 26 382,22 грн покладаються на відповідача.

Окремо суд зазначає, що порядок та правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору регулюється Законом України «Про судовий збір».

Частиною 1 статті 4 Закону встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до ч. 2 ст.4 зазначеного Закону визначений розмір ставок судового збору, що справляється за подання позовних заяв до господарського суду, за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позивачем була заявлена вимога про стягнення заборгованості в загальному розмірі 1 758 814,64 грн, яка має майновий характер.

Отже, за подання даної позовної заяви підлягав сплаті судовий збір у розмірі 26 382,22 грн ( 1,5 відсотка ціни позову).

Як убачається з матеріалів справи позивачем було сплачено за подання позовної заяви судовий збір за платіжними дорученнями №9027 від 24.03.2022 у розмірі 33 946,34 грн, що на 7 564,12 грн більше ніж встановлено законом.

На підставі п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Отже, позивач має право на повернення судового збору в загальному розмірі 7 564,12 грн, а тому після отримання відповідного клопотання судом буде розглянута вимога про повернення позивачу частини судового збору у вказаному розмірі.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕСУРС-СЕРВІС КМ» (04074, місто Київ, вулиця Вишгородська, будинок 12, офіс 409, ідентифікаційний код 41955471) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «ЛЕМБЕРГМІТ» (80463, Львівська область, Кам`янка-Бузький район, село Старий Яричів, вулиця Галицька, будинок 143, ідентифікаційний код 42059638) 1 743 907 (один мільйон сімсот сорок три тисячі дев`ятсот сім) грн 81 коп. заборгованості за поставлений товар, 11 466 (одинадцять тисяч чотириста шістдесят шість) грн 79 коп. пені, 3 440 (три тисячі чотириста сорок) грн 04 коп. 3% річних та 26 382 (двадцять шість тисяч триста вісімдесят дві) грн 22 коп. судового збору.

3. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

4. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 27.09.2022.

Суддя Я.А.Карабань