Рішення № 106471469, 22.06.2022, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 22.06.2022

Справа № 334/126/22

Провадження № 2/334/1518/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2022 року м. Запоріжжя

Ленінський районний суд м. Запоріжжя в складі:

головуючого судді Гнатюка О.М.

при секретарі судового засідання Алєйнікової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро «Прогрес» імені академіка О.Г. Івченка» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи, відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ДП «Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро «Прогрес» імені академіка О.Г. Івченка» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи.

В обґрунтування позову зазначено, що з 1995 року позивач перебуває у трудових відносинах з ДП «Івченко-Прогрес», де працює на посаді інженера-технолога. З листопада 2021 року керівництво усно повідомило про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати до надання документа, що підтверджує отримання повної вакцинації чи міжнародного, внутрішнього сертифіката або іноземного, що підтверджує вакцинацію від COVID-2019.

20.12.2021 позивача відсторонено від роботи на час відсутності щеплення без збереження заробітної плати, згідно із наказом № 296-к/тр від 15.12.2021.

На думку позивача, наказ про відсторонення від роботи підлягає скасуванню, оскільки є незаконним та таким, що грубо порушує його конституційні, природні та професійні права.

Так, як зазначає позивач, ні постановами КМУ, ні наказом МОЗ № 2153 не встановлено обов`язку проходження працівниками підприємства щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-2019, спричиненої короновірусом SARS-COV-2, а тому законних підстав для відсторонення від роботи позивача не було. Календарем обов`язкових профілактичних щеплень не передбачено порядок і термін проведення профілактичного щеплення від COVID-2019, оскільки дане щеплення відсутнє у переліку обов`язкових.

Крім того, відповідачем не з`ясовувалось питання щодо того, чи не має позивач будь-яких протипоказань для обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-2019.

Позивач зазначає, що ст. 46 КЗпП України передбачено перелік підстав для відсторонення від роботи, який не є виключним, але на його думку цей перелік підстав може бути розширено лише актами законодавства України.

Статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» до обов`язкових щеплень віднесено щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця та туберкульозу. Щеплення від респіраторної хвороби COVID-2019 за цією статтею не є обов`язковим. Нормами вказаної статті Закону передбачено запровадження інших обов`язкових щеплень, проте виключно у порядку, встановленому законом.

Винесення відповідачем наказу лише з підстав не повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення, на думку позивача, є порушенням вимог ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ч. 2 ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», та є порушенням законного права позивача на працю.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд визнати незаконним та скасувати наказ Державного підприємства «Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро «Прогрес» імені академіка О.Г. Івченка» №296-к від 15.12.2021 про відсторонення від роботи ОСОБА_1 з 20.12.2021; поновити позивача на роботі з дня відсторонення, стягнути з Державного підприємства «Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро «Прогрес» імені академіка О.Г. Івченка» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час відсторонення від роботи з 20.12.2021 до дня ухвалення рішення суду, моральну шокду в розмірі 20000 грн., а також стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, які складаються із судового збору та витрат на правову допомогу.

Позивачка в судове засідання не з`явилась. Надала заяву щодо слухання справи за її відсутності. Підтримала позовні вимоги.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився. Надав клопотання про слухання справи за його відсутності.

3.06.2022 до суду надійшов відзив ДП «Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро «Прогрес» імені академіка О.Г. Івченка» на позовну заяву, у якому представник відповідача вважає позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню і просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

В обґрунтування відзиву зазначено, що 17.11.2021 позивача було ознайомлено з Додатком № 1 до наказу ДП «Івченко - Прогрес» № 1157 від 12.11.2021 про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 з 09.12.2021 для працівників ДП «Івченко-Прогрес», відповідно до наказу МОЗ України від 04.10.2021 № 2153 із змінами та доповненнями, внесеними наказом Міністерства охорони здоров`я від 01.11.2021 № 2393 та про наслідки відмови або ухилення від вакцинації у вигляду відсторонення від роботи без збереження заробітної плати до усунення обставин, що його зумовили.

Актом від 02.12.2021 № 5/75 зафіксовано відмову позивача надати документ про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 або медичний висновок про абсолютне протипоказання до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Відповідач також зазначає, що у позивача був додатковий час до моменту фактичного відсторонення, 20.12.2021, надати вказані документи, але станом на 20.12.2021 жодного документу, що підтверджує проведення йому профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідки про тимчасові або постійні протипоказання щодо такої вакцинації за формою № 028-1/о позивачем надано не було.

Наказом директора ДП «Івченко-Прогрес» від 15.12.2021 № 296-к/тр, позивача з 20.12.2021 відсторонено від роботи, як працівника, що відмовляється або ухиляється від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 без збереження заробітної плати. З вказаним наказом позивача було ознайомлено під розпис у день його видання.

Представник відповідача вважає, що рішення відповідача про відсторонення позивача від роботи ґрунтується на нормах чинного законодавства, які пройшли передбачену законодавством перевірку, реєстрацію та були чинними на момент винесення оспорюваного наказу про відсторонення позивача від роботи, тому наказ № 295-к/тр від 15.12.2021 є законним та не може бути скасований.

Як зазначає представник відповідача, статтею 46 КЗпП України передбачені підстави для відсторонення працівників від роботи, і вказані підстави не є вичерпними, оскільки відстороняти працівників можна і в інших випадках передбачених законодавством, яке Конституційним Судом України тлумачиться у широкому значенні.

Нормами ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено запровадження інших обов`язкових щеплень у разі відмови або ухилення від яких працівники за встановленим МОЗ України переліком відстороняються від роботи.

Щодо вимоги про стягнення середньої заробітної плати за час відсторонення позивача від роботи, представник відповідача зазначив, що оскільки наказ від 15.12.2021 року № 296-к/тр є законним та таким, що не підлягає скасуванню, вимога про стягнення з ДП «Івченко-Прогрес» на користь позивача заробітної плати за період незаконного відсторонення задоволенню не підлягає.

Просили відмовити у задоволенні позову повністю.

Згідно із вимогами ст.274 ЦПК України справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Отже, указана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.

Способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 16 ЦК України, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Судом встановлено, що позивач позивач з 16.08.1995 перебуває у трудових відносинах із ДП «Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро «Прогрес» імені академіка О.Г. Івченка», де працює на посаді інженера-технолога, яке, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 № 83, віднесено до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави.

Наказом керівника Державного підприємства «Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро «Прогрес імені академіка Івченко О.Г.», за погодженням із профкомом, від 15.12.2021 № 296-к/тр позивача було відсторонено від роботи з 20 грудня 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

Підставою для винесення цього наказу став наказ від 12.11.2021 № 1157 зі змінами та доповненнями, що внесені Наказом від 09.12.2021 № 1247. На звороті Наказу є необхідні погоджувальні підписи та підпис позивача про ознайомлення із наказом.

Відповідно до наказу від 12.11.2021 № 1157 «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19», було зобов`язано керівників структурних підрозділів підприємства ознайомити усіх працівників підрозділів із Повідомленням про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 (Додаток 1 до цього Наказу) під особистий розпис строком до 23.11.2021 та надати листи ознайомлення

Вказані обставини визнаються та не оспорюється сторонами.

Актом № 5/75 від 02.12.2021 зафіксовано відмову позивача надати документ про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 або медичний висновок про абсолютне протипоказання до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. Від підпису про ознайомлення із зазначеним Актом, ОСОБА_1 відмовилася.

Позивача було відсторонено від роботи з 20.12.2021, згідно наказу від 15.12.2021.

Позивач вважає вказаний наказ керівництва відповідача таким, що винесено з порушенням вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим просить його скасувати у судовому порядку.

Разом із тим, суд вважає, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні, оскільки оскаржуваний позивачем наказ Державного підприємства «Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро «Прогрес імені академіка Івченко О.Г.», на думку суду, є законним і підстав для його скасування суд не вбачає.

Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.1,2 ст.77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Наказ винесений відповідно до ст.46 КЗпП,Наказу Міністерства охорони здоров`я України № 2153 від 04.10.2021 р., ч.2ст.12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб»,Постанови КМУ «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 09.12.2020 № 1236зі змінами і доповненнями.

Статтею 46 КЗпП України передбачає, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Вирішуючи спір в межах предмету доказування, а саме перевірки законності відсторонення позивачки суд виходить з того, що відповідно до преамбули ЗУ «Основи законодавства України про охорону здоров`я» кожна людина має природне невід`ємне і непорушне право на охорону здоров`я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров`я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров`я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв`язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя. Основи законодавства України про охорону здоров`я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров`я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій сфері з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров`я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.

Відповідно до ст.1 цього ж закону законодавство України про охорону здоров`я базується на Конституції Україниі складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров`я.

Ст.5 цього ж закону визначено, що державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов`язані забезпечити пріоритетність охорони здоров`я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров`ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції надавати допомогу хворим, особам з інвалідністю та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров`я в їх діяльності, а також виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

За п.б, г ч.1 ст.10 цього ж закону громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Статтею 1 цього закону протиепідемічні заходи - комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Ст.11 цього закону визначає, що організація та проведення профілактичних і протиепідемічних заходів, зокрема щодо санітарної охорони території України, обмежувальних заходів стосовно хворих на інфекційні хвороби та бактеріоносіїв, виробничого контролю, у тому числі лабораторних досліджень і випробувань при виробництві, зберіганні, транспортуванні та реалізації харчових продуктів і продовольчої сировини та іншої продукції, при виконанні робіт і наданні послуг, а також організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Відповідно до ч.1,2 ст.12 цього ж закону профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Ст.27 ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення`визначено, що профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов`язковими. Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. Уразі необгрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються. Групи населення та категорії працівників, які підлягають профілактичним щепленням, у тому числі обов`язковим, а також порядок і терміни їх проведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Відповідно до ч.1ст.41 вказаного закону до повноважень головних державних санітарних лікарів Автономної Республіки Крим, областей, районів, міст, районів у містах та їх заступників, головних державних санітарних лікарів на транспорті та їх заступників у межах відповідних територій (об`єктів транспорту) віднесено визначення необхідності профілактичних щеплень та інших заходів профілактики у разі загрози виникнення епідемій, масових отруєнь та радіаційних уражень.

Таким чином, профілактичні щеплення є одним з засобів реалізації протиепідемічних заходів, спрямованих на забезпечення санітарного благополуччя населення з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, а описані вище нормативні акти є формою реалізації нормКонституції Україниу сфері охорони здоров`я.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153).

Відповідно до цього Переліку обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають працівники: 1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 4) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності; 5) підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; 6) установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; 7) підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 № 83.

Згідно з вказаним наказом щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку № 2153 медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11.10.2019 № 2070).

Наказ Міністерства охорони здоров`я України № 2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України.

Державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів (п. 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 № 731).

Таким чином, якщо ставити питання обов`язковості вакцинації для працівників з наведеного вище переліку із наказу Міністерства охорони здоров`я України № 2153, то його можуть не робити лише ті працівники, які мають саме абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.

Протипоказання до вакцинації може встановлювати сімейний або лікуючий лікар та надати відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтермінування через COVID-19 в анамнезі. Якщо в пацієнта є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19, за можливості, особа має вакцинуватися іншими типами вакцин.

Позивачем не надано доказів на підтвердження наявності в неї такого стану здоров`я, що є перешкодою для здійснення вакцинації однією з вакцин проти COVID-19.

Пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV- 2» (згідно постанови Кабінету Міністрів України № 1096 від 20.10.2021) керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій ухвалено забезпечити:

- контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

- відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена Переліком № 2153 та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; а також

- взяти до відома, що на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома осіб, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Відсторонення працівника від роботи слід розуміти як один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.

Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Відповідач, видавши оспорюваний наказ, застосував відсторонення позивача від роботи, оскільки це прямо було передбачено чинним на той час законодавством, та діяв відповідно до вимог п. 41-6 постанови Кабінету Міністрів України № 1236 в оновленій редакції.

Бездіяльність роботодавця з відсторонення працівників від роботи може мати негативні наслідки для нього, оскільки статтею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Порушення правил щодо карантину людей» визначено, що за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, він може бути притягнений до адміністративної відповідальності.

В законодавстві України відсутня норма, яка дозволяла б примусову вакцинацію. Навіть якщо щеплення обов`язкове, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, а тому, у разі відсутності відповідної вакцинації, діюче законодавство дозволяє відсторонювати деяких працівників від роботи без виплати заробітної плати.

На думку суду, Держава, встановивши можливість відсторонення певної категорії працівників, до яких відноситься і позивач, від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх працівників підприємства, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави.

Отже, право позивача на працю у Державному підприємстві «Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро «Прогрес» імені академіка О.Г. Івченка» було тимчасово обмежено з огляду на суспільні та державні інтереси, оскільки позивачка відмовилася від обов`язкового щеплення та не надала ні керівництву відповідача, ні суду, будь-яких доказів того, що вона має такий стан здоров`я, який є перешкодою для вакцинування.

При цьому, у спірних правовідносинах суд не вбачає порушення права позивача на працю, визначене ст. 43 Конституції України, оскільки за ним зберігається робоче місце, трудовий договір з ним не припинений, обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людей, які є працівниками підприємства, що має стратегічне значення, а відповідно і забезпечення стабільної та безперервної роботи вказаного підприємства.

Тимчасова втрата заробітної плати це прямий наслідок свідомого рішення позивача обрати саме такий шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я.

Право на медичну таємницю закріплене в Основах законодавства України про охорону здоров`я. Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта. Право на таємницю про стан здоров`я, закріплене у статті 286 ЦК України.

Разом з тим, інформація про COVID-сертифікат та щеплення в переліку документів, що підпадають під медичну таємницю, в українському законодавстві немає, а відтак відсутні підстави вважати, що вимога надати відповідний сертифікат вакцинації, не порушує медичну таємницю, на чому наполягав позивач у судовому засіданні. Крім того, про те, що інформація про проходження щеплень не належить до переліку відомостей, що становлять лікарську таємницю, свідчить і те, що така інформація не містять ні діагнозу, ні факту звернення за медичною допомогою, ні методи лікування.

На підставі досліджених у справі доказів та норм чинного законодавства суд доходить до висновку, що відсторонення позивача від роботи було здійснено відповідачем у відповідності до норм чинного законодавства, а тому підстави для скасування наказу від 15.12.2021 №296-к/тр відсутні.

Як похідні від вимоги про скасування наказу про відсторонення від роботи, в задоволенні якої судом відмовлено, не підлягають і задоволенню і вимоги про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час його відсторонення від роботи та моральної шкоди.

Відповідно до положень ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 81, 89, 141, 229, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства «Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро «Прогрес» імені академіка О.Г. Івченка» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи, відшкодування моральної шкоди, відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Гнатюк