Рішення № 106435176, 26.09.2022, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 вересня 2022 р. Справа №480/6211/21

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Шевченко І.Г., розглянувши в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Глухівської міської ради про стягнення заробітної плати та середнього заробітку,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовною заявою до виконавчого комітету Глухівської міської ради (далі - відповідач, виконком Глухівської МР), в якій просила стягнути з відповідача на її користь:

- заробітну плату у сумі 3465,00 грн. (три тисячі чотириста шістдесят п`ять гривень);

- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 171 980,24грн. (сто сімдесят одна тисяча дев`ятсот вісімдесят гривень 24 коп.).

Свої вимоги мотивувала тим, що на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду, відповідно до рішення від 25.08.2020 №526 Про звільнення секретаря міської ради ОСОБА_2 та поновлення ОСОБА_1 на посаді секретаря Глухівської міської ради позивача було поновлено на посаді секретаря Глухівської міської ради і в цей же день 25.08.2020 рішенням сесії № 527 Про дострокове припинення повноважень секретаря Глухівської міської ради ОСОБА_1 позивача звільнено з посади, однак дію вищевказаного рішення сесії від 25.08.2020 №527 було зупинено відповідно до розпорядження Глухівського міського голови Мішеля Терещенка №182-ОД.

У зв`язку з зупиненням дії рішення сесії Глухівської міської ради № 527, позивач у період з 25.08.2020 по 03.09.2020 продовжувала працювати на посаді секретаря Глухівської міської ради. Однак у подальшому, рішенням Глухівської міської ради від 03.09.2020 № 529 "Про дію рішень міської ради призупинених міським головою" були відхилені зауваження міського голови на рішення міської ради від 25.08.2020 № 527 "Про дострокове припинення повноважень секретаря Глухівської міської ради ОСОБА_1 .

Відтак фактично останнім робочим днем позивача на посаді секретаря Глухівської міської ради є 03 вересня 2020 року. Тому позивач вважає, що відповідач відповідно до ч.1 ст.116 Кодексу законів про працю України саме 03.09.2020 (у день звільнення) мав здійснити повний розрахунок при звільненні за відпрацьовані дні з 26.08.2020 по 03.09.2020, виплативши за ці дні заробітну плату та видати трудову книжку.

Однак відповідач не виплатив позивачу заробітну плату за вказаний період у розмірі 3465,00грн. (5 робочих днів*693,00грн. середньоденного заробітку позивача), та, при цьому, не попередив про розмір нарахованих сум, а також вчасно не видав трудову книжку.

При цьому позивачу лише 02.04.2021 було виплачено компенсацію за 12 календарних днів щорічної основної відпустки за час вимушеного прогулу з 26.03.2020 по 25.08.2020, а 29.04.2021 - заробітну плату за 25.08.2020. Крім того, лише 07.12.2020 відповідач видав позивачу трудову книжку.

У зв`язку з цим, з посиланням на ст.ст.47,83,116,117 Кодексу законів про працю України, вважає, що має право на стягнення середнього заробітку за 164 робочі дні затримки розрахунку при звільненні з 04.09.2020 по 28.04.2021 у сумі 171980,24грн. (164 робочі дні*1048,66грн. середньоденної заробітної плати згідно довідки відповідача від 30.12.2020).

Ухвалою суду від 19.07.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Представник відповідача, заперечуючи проти позовних вимог, подав до суду відзив на позовну заяву (т.1, а.с.55-60), в якому просив відмовити у задоволенні вимог з тих підстав, що останнім робочим днем позивача є саме 25.08.2020, оскільки рішенням Глухівської міської ради від 25.08.2020 №527 Про дострокове припинення повноважень секретаря Глухівської міської ради ОСОБА_1 було достроково припинено повноваження позивача на посаді секретаря Глухівської міської ради. Це рішення не скасовано та не визнано протиправним, про що свідчить рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.12.2020 у справі №480/6937/20.

Щодо вимог про виплату заробітної плати за період з 26.08.2020 по 03.09.2020, представник відповідача вказав, що згідно табелів обліку робочого часу за серпень 2020 року та вересень 2020 року, у позивача відсутні у вказаних табелях обліку робочого часу відмітки, відповідно до яких нараховується заробітна плата за фактично відпрацьований час, а тому заробітна плата позивачу з 26.08.2020 по 03.09.2020 правомірно не нараховувалась.

Щодо розрахунку заробітної плати та середнього заробітку, представник відповідача вказав, що останнім робочим днем позивача на займаній посаді є 25.08.2020. На виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 20.08.2020 у справі №480/2208/20 позивача поновлено на посаді, та виплачено середню заробітну плату за час вимушеного прогулу. При цьому відповідно до абз.3 п.4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. Тому середньоденна заробітна плата, яка повинна враховуватись під час розрахунку середнього заробітку, позивача становить 558 грн. 14 коп.

Щодо посилань позивача на не вчасне отримання трудової книжки при звільненні, представник відповідача у відзиві вказав, що позивачеві надсилався лист від 01.04.2020 №175/02-37 щодо необхідності явки до виконавчого комітету Глухівської міської ради для отримання трудової книжки у зв`язку із звільненням з займаної посади, який отримано позивачем 02.04.2020 згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення). Однак, з 01.04.2020 по 06.12.2020 позивач не з`являлась для отримання своєї трудової книжки, а тільки 07.12.2020 позивач одержала свою трудову книжку згідно її підпису в Книзі обліку руху трудових книжок виконавчого комітету Глухівської міської ради.

Щодо посилань позивача на не надання інформації про нараховані суми до виплати при звільненні, представник відповідача вказав, що на неодноразові звернення позивача про суми всіх нарахувань до виплати їй повідомлялося листами, що були нею отримані. Тому з вересня 2020 року позивачу відомо про суми всіх нарахувань, здійснених їй за період серпень - вересень 2020 року, а не з 09.06.2021, як стверджує позивач.

Таким чином, представник відповідача вважає, що виконавчий комітет Глухівської міської ради в зазначених діях не порушив законодавство України та діяв в межах правового поля, позовні вимоги позивача є безпідставними і необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Представник позивача, не погодившись з доводами представника відповідача, викладеними у відзиві, подала до суду відповідь на відзив (т.1, а.с.89-91), в якій вказала стосовно відсутності в табелях робочого часу за серпень 2020 року та за вересень 2020 року відміток про фактично відпрацьований час позивачем, що відповідачем умисно не заповнювалися вказані табелі робочого часу з метою уникнення виплати належній позивачу заробітної плати. При цьому 28.10.2020 Управлінням Держпраці у Сумській області було проведено інспекційне відвідування виконавчого комітету Глухівської міської ради в частині додержання законодавства про працю, за результатами якого складено припис про усунення виявлених порушень № СМ18089/185/АВ від 28.10.2020, зокрема, вказано на відсутність у табелі обліку робочого часу виконавчого комітету Глухівської міської ради запису про працівника ОСОБА_1 , поновлену на посаді секретаря міської ради у серпні 2020 року. Отже, відповідач зобов`язаний був заповнювати табелі обліку робочого часу по ОСОБА_1 за спірні періоди та нарахувати і виплатити заробітну плату з 26.08.2020 по 03.09.2021 включно.

Щодо посилань відповідача не невірний розрахунок середньої заробітної плати, представник позивача вказала, що у довідці від 18.08.2021 № 253/04-12 при розрахунку середнього заробітку відповідач необґрунтованою застосовує абзац 3-й пункту 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 №100, оскільки відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. При цьому, абзацом 4 пункту 2 Порядку №100 чітко визначено, що якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

За період з 26 березня 2020 року по 20 серпня 2020 року ОСОБА_1 було виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу згідно з рішенням суду, тому для розрахунку середньої заробітної плати необхідно брати лютий-березень 2020 року - це і є два місяці фактичної роботи, коли позивач працювала до звільнення, а середньоденна заробітна плата складає 1048,66грн.

Щодо посилань відповідача у відзиві на те, що позивачу ще з вересня 2020 року було відомо про суми всіх нарахувань, здійснених за серпень-вересень 2020 року, то представник позивача у відповіді на відзив вказала, що такі твердження не відповідають дійсності, адже з додатка до листа від 09.06.2021 №273-02/Д вбачається, що в квітні 2021 року відповідачем було донараховано ОСОБА_1 заробітну плату та виплачено розрахункові при звільненні за період з 26.03.2020 по 25.08.2020, про що остання дізналася лише з листа від 09.06.2021.

Представник відповідача, у свою чергу, не погоджуючись з аргументами наведених позивачем у відповіді на відзив, подав заперечення на відповідь на відзив (т.1, а.с.108-112), в яких вкотре наголосив, що розпорядження міського голови від 20.08.2020 № 158-ОД Про поновлення ОСОБА_1 на посаді секретаря Глухівської міської ради VII скликання не було зареєстровано у Журналі реєстрації розпоряджень з основної діяльності виконавчого комітету Глухівської міської ради, що підтверджується журналом реєстрації розпоряджень з основної діяльності виконавчого комітету Глухівської міської ради 2017-2018р., 2019-2020р.

Також наполягав, що позивач відсутня в табелях обліку робочого часу за серпень 2020 року та вересень 2020 року, відповідно до яких нараховується заробітна плата за фактично відпрацьований час, а тому заробітна плата з 26.08.2020 по 03.09.2020 позивачу не нараховувалась.

Стосовно припису Управління Держпраці у Сумській області №СМ18089/185/АВ/П, вказав, що згідно цього припису було здійснено виплату заробітної плати за день поновлення та звільнення позивачу, а саме за 25.08.2020, тому твердження позивача про те, що відповідач зобов`язаний був заповнювати табелі обліку робочого часу по ОСОБА_1 за спірні періоди та нарахувати і виплатити заробітну плату з 26.08.2020 по 03.09.2021 є хибним, оскільки дата 03.09.2021 ще не наступила.

Стосовно розрахунків заробітної плати та середнього заробітку вказав, що останнім робочим днем позивача на посаді секретаря Глухівської міської ради є 25.08.2020. Згідно рішення Сумського окружного адміністративного суду від 20.08.2020 по справі №480/2208/20 позивача було поновлено на посаді секретаря міської ради, з 26.03.2020 виплачено середню заробітну плату за час вимушеного прогулу. Абзацом третім пункту 4 Порядку №100 чітко визначено, якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Крім того, вкотре наголосив на тому, що позивач була вчасно повідомлена про складові сум до виплати при звільненні згідно наданих ОСОБА_1 відповідей від 06.04.2021, від 17.02.2021 та від 23.10.2020.

Представник позивача подала додаткові пояснення (т.1, а.с.130-131) та наголосила, що саме на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 20.08.2020 у справі № 480/2208/20 Глухівським міським головою Мітелем Терещенко було видано розпорядження від 20.08.2020 № 158-ОД "Про поновлення ОСОБА_1 " на посаді секретаря Глухівської міської ради VII скликання - з 21.08.2020. Зазначений факт та наявність самого розпорядження від 20.08.2020 № 158- ОД "Про поновлення ОСОБА_1 " встановлено Сумським окружним адміністративним судом у рішенні від 16.12.2020 у справі №480/6937/20, а тому відповідно до ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України вищевказані обставини не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Крім того, надана відповідачем копія з Журналу реєстрації розпоряджень з основної діяльності виконавчого комітету Глухівської міської ради, є неналежним доказом, оскільки з такої копії неможливо визначити чи дійсно вона зроблена з вказаного Журналу та на ній відсутній навіть номер сторінки.

Знову було наголошено на тому, що відповідно до абз.4 п.2 Порядку №100 для розрахунку середньої заробітної плати необхідно брати два місяці фактичної роботи, коли позивач працювала до звільнення, а в матеріалах справи наявна довідка відповідача від 30.12.2020 №22/04-30, в якій розрахунок середньої заробітної плати ОСОБА_1 здійснено відповідно до вищевказаної норми.

У свою чергу, представник відповідача подав до суду додаткові пояснення (т.1, а.с.141-143), в яких стосовно розпорядження міського голови від 20.08.2020 №158-ОД Про поновлення ОСОБА_1 на посаді секретаря Глухівської міської ради VII скликання, вказав, що відповідно до ч. 5 статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію. Зазначене розпорядження не було зареєстровано у Журналі реєстрації розпоряджень з основної діяльності виконавчого комітету Глухівської міської ради та не опубліковано на офіційному веб-сайті Глухівської міської ради, як того вимагає чинне законодавство України.

В іншій частині такого пояснення представником відповідача було підтримано раніше наведені обґрунтування заперечень проти позовних вимог.

У подальшому сторонами подавалися також до суду додаткові пояснення щодо обґрунтування своєї позиції. Так, пояснення 16.09.2021 було надано представником позивача (т.1 а.с.154-155) та 24.09.2021 - представником відповідача (т.1, а.с.156-158), в яких сторони підтримали раніше викладену позицію щодо предмета спору.

Ухвалами суду від 06.12.2021 та від 21.12.2021 у сторін витребовувалися додаткові докази у справі (т.1 а.с.171, 249), на виконання яких такі докази сторонами надавалися суду (т.1 а.с.173, 216-245, т.2 а.с.3-7).

Виконуючи вимоги вказаних ухвал суду, представник відповідача додатково відмітив про відсутність розпоряджень міського голови від 26.08.2020 про зупинення рішення ради від 25.08.2020 та факту його реєстрації у журналі реєстрації розпоряджень з основною діяльності виконавчого комітету Глухівської міської ради за 2017 - 2018 р., 2019 - 2020 р.

Стосовно відхилення зауважень міського голови на рішення міської ради від 25.08.2020 №526 повідомив, що згідно з протоколом позачергової сесії Глухівської міської ради Сумської області сьомого скликання від 03.09.2020:

1) депутат Глухівської міської ради ОСОБА_3 виступила з пропозицією доповнити порядок денний питанням Про дію рішень міської ради призупинених міським головою;

2) депутати Глухівської міської ради Сумської області сьомого скликання підтримали зазначену пропозицію і включили до порядку денного питання Про дію рішень міської ради призупинених міським головою;

3) Глухівська міська рада Сумської області сьомого скликання затвердила проект рішення Про дію рішень міської ради призупинених міським головою за основу та в цілому, за результатами голосування 23 депутати підтримали даний проект, що підтверджується результатами поіменного голосування позачергової сесії міської ради сьомого скликання від 03.09. 2020.

Рішення Глухівської міської ради від 03.09.2020 № 529 Про дію рішень міської ради призупинених міським головою прийнято 23 депутатами (загальний склад 34 депутати), що складає дві третини депутатів від загального складу ради.

Таким чином, депутати Глухівської міської ради сьомого скликання підтвердили дію рішень позачергової сесії Глухівської міської ради від 25.08.2020 №525 Про уповноваження секретаря міської ради, від 25.08.2020 № 526 Про звільнення секретаря міської ради ОСОБА_2 та поновлення ОСОБА_1 на посаді секретаря Глухівської міської ради, від 25.08.2020 № 527 Про дострокове припинення повноважень секретаря Глухівської міської ради ОСОБА_1 , від 25.08.2020 № 528 Про обрання секретаря Глухівської міської ради.

Крім того, представником позивача було подано до суду заяву про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8000грн. з доказами на її обґрунтування (т.1 а.с.165-169).

Дослідивши наявні матеріали справи, заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що позивач займала посаду секретаря Глухівської міської ради, що вбачається з копії трудової книжки (т.1, а.с.5-7).

Рішенням Глухівської міської ради від 25.03.2020 № 404 "Про дострокове припинення повноважень секретаря Глухівської міської ради ОСОБА_1 " повноваження позивача було достроково припинено та звільнено з посади секретаря Глухівської міської ради.

Разом з тим, рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 20.08.2020 у справі №480/2208/20 було визнано протиправним та скасовано рішення Глухівської міської ради від 25.03.2020 № 404 "Про дострокове припинення повноважень секретаря Глухівської міської ради ОСОБА_1 ", позивача було поновлено на посаді та допущено рішення суду в цій частині до негайного виконання.

Глухівським міським головою ОСОБА_4 було видано розпорядження від 20.08.2020 №158-ОД "Про поновлення ОСОБА_1 " на посаді секретаря Глухівської міської ради VII скликання - з 21.08.2020 (т.1 а.с.173 зворот, т.2, а.с.17).

Поряд з цим суд наголошує, що відповідно до п.4 ч.1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року №280/97-ВР (далі Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні») виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання як обрання на посаду та звільнення з посади секретаря ради у порядку, передбаченому цим Законом, відтак посилання представника позивача на вказане розпорядження суд не приймає до уваги.

Втім 21.08.2020 було прийнято розпорядження міського голови за №160-ОД Про скликання позачергової сесії міської ради сьомого скликання, яким вирішено скликати сесію ради на 25.08.2020 для вирішення питання щодо поновлення позивача на посаді секретаря, а також питання про дострокове припинення повноважень секретаря Глухівської міської ради ОСОБА_1 (т.2, а.с.18).

Так, на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 20.08.2020 у справі №480/2208/20, Глухівською міською радою рішенням від 25.08.2020 № 526 Про звільнення секретаря міської ради ОСОБА_2 та поновлення ОСОБА_1 на посаді секретаря Глухівської міської ради позивача було поновлено на посаді секретаря Глухівської міської ради (т.1, а.с.63).

На цій же сесії рішенням Глухівської міської ради від 25.08.2020 № 527 Про дострокове припинення повноважень секретаря Глухівської міської ради ОСОБА_1 було вирішено достроково припинити повноваження позивача як секретаря Глухівської міської ради (т.1, а.с.10, 64).

Однак, 26.08.2020 дію вищевказаного рішення Глухівської міської ради від 25.08.2020 №527 Про дострокове припинення повноважень секретаря Глухівської міської ради ОСОБА_1 було зупинено розпорядженням Глухівського міського голови Мішеля Терещенка №182-0Д "Про зупинення дії рішення позачергової сесії Глухівської міської ради від 25.08.2020 № 527 "Про дострокове припинення повноважень секретаря Глухівської міської ради ОСОБА_1 (т.2, а.с.13,20).

На засіданні позачергової сесії Глухівської міської ради (т.1, а.с.225-244) рішенням Глухівської міської ради від 03.09.2020 № 529 "Про дію рішень міської ради призупинених міським головою" було відхилено зауваження міського голови на рішення Глухівської міської ради від 25.08.2020 № 526 "Про звільнення секретаря міської ради ОСОБА_2 та поновлення ОСОБА_1 на посаді секретаря Глухівської міської ради", № 527 "Про дострокове припинення повноважень секретаря Глухівської міської ради ОСОБА_1 та підтверджено дію вказаних рішень позачергової сесії Глухівської міської ради (т.1 а.с.245, т.2,а.с.23).

Згідно розпорядження міського голови від 29.03.2021 №223-К "Про виплату компенсації ОСОБА_1 " було вирішено виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 12 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за час вимушеного прогулу з 26.03.2020 по 25.08.2020 (т.1, а.с.83, 121).

Крім того, на підставі розпорядження міського голови від 15.04.2021 №240-К «Про виплату заробітної плати ОСОБА_1 » та припису про усунення виявлених порушень Управління Держпраці у Сумській області від 28.10.2020 №СМ18080/185/АВ/П (т.1, а.с.221), Глухівською міською радою було нараховано позивачу заробітну плату за 25.08.2020, виплату якої проведено 29.04.2021, що визнається представником відповідача у поясненні (т.2, а.с.5), та підтверджується довідкою щодо нарахованих виплат (т.1, а.с.13).

Позивач, у зв`язку з тим, що відповідач вчасно не видав трудову книжку, не здійснив повного розрахунку, зокрема, за період з 26.08.2020 по 03.09.2020 та не виплатив середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, звернулась з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що у цьому випадку склалися між сторонами, суд враховує таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування регулює Закон України Про службу в органах місцевого самоврядування від 07.06.2001 №2493-ІІІ (далі Закон України Про службу в органах місцевого самоврядування), який визначає загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування. За приписами ст..21 вказаного закону посадові особи одержують заробітну плату, розмір якої має забезпечувати достатній життєвий рівень. Умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Кабінетом Міністрів України. Джерелом формування фонду оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування є місцевий бюджет.

Згідно із ч.3 ст.7 Закону України Про службу в органах місцевого самоврядування, на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється діяЗакону України"Про запобігання корупції" та законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

У свою чергу, відповідно до частини першоїстатті 94 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України), приписи якої кореспондуються із частиною першоюстатті 1 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці»(далі - Закон №108/95-ВР, Закон України «Про оплату праці»), заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Структура заробітної плати визначенастаттею 2 Закону №108/95-ВР, за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 в справі №1-13/2013 щодо тлумачення положень частини другоїстатті 233 КЗпП України, статей1,12 Закону №108/95-ВРКонституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також указав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

За висновком Конституційного Суду України, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Відповідач вважає, що останнім робочим днем позивача є 25.08.2020, а тому підстав для нарахування та виплати заробітної плати ОСОБА_1 за період з 26.08.2020 по 03.09.2020 відсутні.

Суд не погоджується з цими доводами, враховуючи таке.

Згідно із ч. 4 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рішення сільської, селищної, міської ради у п`ятиденний строк з моменту його прийняття може бути зупинено сільським, селищним, міським головою і внесено на повторний розгляд відповідної ради із обґрунтуванням зауважень. Рада зобов`язана у двотижневий строк повторно розглянути рішення. Якщо рада відхилила зауваження сільського, селищного, міського голови і підтвердила попереднє рішення двома третинами депутатів від загального складу ради, воно набирає чинності.

Отже, у випадку, якщо рішення міської ради у п`ятиденний строк з моменту його прийняття було зупинено міським головою і рада у двотижневий строк після повторного розгляду такого рішення відхилила зауваження міського голови і підтвердила попереднє рішення двома третинами депутатів від загального складу ради, воно набирає чинності за результатом повторного розгляду рішення.

Матеріалами справи підтверджено, що дію рішення Глухівської міської ради від 25.08.2020 №527 Про дострокове припинення повноважень секретаря Глухівської міської ради ОСОБА_1 (т.1, а.с.10, 64) було зупинено розпорядженням Глухівського міського голови Мішеля Терещенка від 26.08.2020 №182-0Д (т.2, а.с.13,20).

На засіданні позачергової сесії Глухівської міської ради (т.1, а.с.225-244) рішенням Глухівської міської ради від 03.09.2020 № 529 "Про дію рішень міської ради призупинених міським головою" було відхилено, серед іншого зауваження міського голови на рішення Глухівської міської ради від 25.08.2020 №527 "Про дострокове припинення повноважень секретаря Глухівської міської ради ОСОБА_1 та підтверджено дію вказаного рішення позачергової сесії Глухівської міської ради (т.1 а.с.245, т.2,а.с.23).

Таким чином лише 03.09.2020 набрало чинності рішення Глухівської міської ради від 25.08.2020 №527 Про дострокове припинення повноважень секретаря Глухівської міської ради ОСОБА_1 , на підставі якого позивача було звільнено (т.1, а.с.10, 64).

Отже, саме 03.09.2020, а не 25.08.2020, як стверджує відповідач, є останнім робочим днем позивача в Глухівській міській раді на посаді секретаря.

Посиланням представника відповідача на табелі обліку робочого часу за серпень 2020р. від 27.08.2020 та за вересень 2020р. від 29.09.2020 (т.1, а.с. 36,37,65,66,117,118), а також відомості нарахування заробітної плати за вказаний період (т.1, а.с.42,43,49) не спростовує вказаного висновку суду, враховуючи наступне.

Дійсно, відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» 16 липня 1999 року №996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку є первинні документи.

Наказом Державного комітету статистики України від 05.12.2008 №489 затверджені типові форми первинної облікової документації, серед яких є форма табелю обліку використання робочого часу та табелю обліку робочого часу.

Тобто враховуючи вищевказані нормативні акти, підставою для нарахування заробітної плати є дані табелю обліку використання робочого часу.

У той же час згідно із ч.2 ст.30 Закону України «Про оплату праці» роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Проте матеріалами справи підтверджено та це не заперечується відповідачем, у жовтні 2020р. Управлінням Держпраці у Сумській області було проведено перевірку виконавчого комітету Глухівської міської ради та встановлено порушення відповідачем вказаної вище ч.2 ст.30 Закону України «Про оплату праці», а саме: у табелі обліку робочого часу за серпень 2020р. відсутнє прізвище позивача, поновленої 25.08.2020 та виконання нею трудових обов`язків, про що складено відповідний припис (т.1, а.с.221). Таким чином надані відповідачем табелі обліку робочого часу не можуть бути належними доказами у цій справі.

Крім того, приймаючи, зокрема, розпорядження 26.08.2020 за №180-ОД (т.2, а.с.19), міський голова організацію та виконання такого розпорядження покладає саме на ОСОБА_1 . Також матеріалами справи підтверджено, що 27.08.2020 саме ОСОБА_1 складено протокол позачергової сесії Глухівської міської ради, який засвідчений її підписом та печаткою (т.2, а.с.21).

Окремо варто відмітити, що згідно із п.7 ч.3 ст. 48 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15 травня 2003 року № 755-IV у Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості щодо державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб як відомості про керівника юридичної особи: прізвище, ім`я, по батькові, посада, дата призначення або набуття повноважень, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.

Даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підтверджено, що у спірний період ОСОБА_1 залишалась бути включеною до нього як представник Глухівської міської ради (т.1, а.с.14).

Вказані докази підтверджують ту обставину, що позивач і після 25.08.2020 виконувала обов`язки секретаря Глухівської міської ради, в її розпорядженні перебувала печатка ради. Натомість відповідач, будь-яких доказів спростування таких обставин та на підтвердження того, що позивач таких обов`язків не виконувала суду надано не було.

Таким чином суд дійшов висновку, що відповідач не виконав власний обов`язок, покладений на нього ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, щодо доказування правомірності своєї бездіяльності щодо невиплати заробітної плати за робочі дні позивача, починаючи з 26.08.2020 та закінчуючи останнім її робочим днем, коли рішення про дострокове припинення її повноважень як секретаря Глухівської міської ради набрало чинності, тобто 03.09.2020. Така бездіяльність не відповідає критеріям правомірності, визначених в ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

За обставин цієї справи сторони не оспорюють сам розмір заробітної плати, який належить до виплаті поновленій 25.08.2020 ОСОБА_5 , за один робочий день у сумі 693грн. (з урахуванням податків і зборів (т.1, а.с.13, т.2, а.с.5).

Водночас кількість робочих днів, за які відповідачем не нараховано та не виплачено заробітну плату за період з 26.08.2020 по 03.09.2020 складає 7, а не 5 робочих днів, як рахує позивач.

Отже, загальний розмір заробітної плати, який підлягає до виплаті ОСОБА_1 за 7 робочих днів за період з 26.08.2020 по 03.09.2020, з урахуванням податків і зборів, складає 4851грн. (693грн.*7робочих днів), а не 3465грн. як просить позивач.

Згідно із ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зі змісту вказаної норми, можна зробити висновок, що при розгляді справи суд обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві.

Проте суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві. Вихід за межі позовних вимог можливий у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, однак, вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна вимога.

Таким чином суд, з урахуванням ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, з метою ефективного захисту прав позивача вважає необхідним вийти за межі позовних вимог та стягнути з відповідача на користь позивача заробітну плату за період з 26.08.2020 по 03.09.2020 у сумі 4851грн.

У силу приписів податкового законодавства України, особою відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку; на податкового агента покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.

За наведених обставин суд відзначає, що сума заробітна плата підлягає виплаті позивачу із відрахуванням обов`язкових податків, зборів, платежів.

Щодо вимог про стягнення з виконавчого комітету Глухівської міської ради середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач обґрунтовує їх тим, що відповідач після її фактичного звільнення 03.09.2020 вчасно не видав трудову книжку (отримано лише 07.12.2020), а також повністю з нею не розрахувався. Таким чином, враховуючи, що компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки виплачено лише 02.04.2021, а заробітну плату за 25.08.2020 у розмірі 693грн. - 29.04.2021, просить стягнути з відповідача за період з 04.09.2020 по 28.04.2021 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у сумі 171980,24грн.

Надаючи оцінку цим обставинам справи суд виходить з такого.

Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудовукнижку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені встатті 116цього Кодексу.

За приписами ч.5 ст. 235 КЗпП України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Відповідач стверджує, що порушення прав позивача у видачі трудової книжки ОСОБА_1 не було, так як листом від 01.04.2020 повідомлено позивача про необхідність забрати трудову книжку (т.1, а.с.68).

Вказані доводи суд не приймає до уваги, оскільки після 01.04.2020 позивач була поновлена на попередній посаді в Глухівській міській раді 25.08.2020, що визнається відповідачем, а тому лист від 01.04.2020 є неналежним доказом у цій справі, оскільки не міг стосуватися відносин нового звільнення позивача, - саме в день якого (нового звільнення) на відповідача було покладено обов`язок видати працівникові належно оформлену трудовукнижку. Більше того на неодноразові листи позивача щодо видачі трудової книжки від 23.09.2020, від 08.10.2020 (т.1, а.с.71,74) відповідач листами від 23.10.2020 та від 06.11.2020 повідомляв, що трудова книжка відсутня, у зв`язку з чим буде проведено розслідування (т.1, а.с.72,75).

Матеріалами справи підтверджено, що трудову книжку позивач отримала лише 07.12.2020 (т.1, а.с.70).

Будь-яких доказів наявності поважних причин не видачі позивачу трудової книжки в день її фактичного звільнення (03.09.2020) відповідачем не надано, а тому суд доходить висновку про наявність підстав для відповідальності відповідача, передбаченої чинною на той час ч.5 ст. 235 КЗпП України у вигляді виплати середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (з 04.09.2020 по 07.12.2020).

Крім того, статтею 116 КЗпП України у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно із частиною 1 та 2 статті 117 КЗпП України, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Так, у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (п.63-67) Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

У вказаній справі Велика Палата підкреслила, що за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Виходячи із такого законодавчого регулювання Велика Палата висновувала, що, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

У цій справі спірним є питання нарахування відповідачем сум середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку у зв`язку з несвоєчасною виплатою належних звільненому працівнику сум, розмір яких не є спірними, що урегульовано частиною першою статті 117 КЗпП України.

У свою чергу, синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробіткузастосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України,виходячизі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Вказані висновки також узгоджуються з позицією Верховного Суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, підтриманої неодноразово в інших постановах Верховного Суду (від 02 грудня 2021 року у справі №120/1873/19-а, від 14 липня 2022 року у справі №620/3095/20).

Матеріалами справи підтверджено, що позивач у серпні 2020р. працювала, зокрема, 25.08.2020. За цей день ОСОБА_1 нараховано заробітну плату у розмірі 693грн. (т.1, а.с.13). Виплату цієї суми проведено відповідачем лише 29.04.2021, що підтверджується довідкою відповідача (т.1,а.с.13), тобто не у строки, встановлені ст.116 КЗпП України. Період такої затримки у виплаті за період з дня звільнення по день фактичного розрахунку (з 04.09.2020 по 29.04.2021) складає 165 робочих дні).

Таким чином, суд доходить висновку про наявність підстав для відповідальності відповідача, передбаченої ч.1 ст. 117 КЗпП України щодо виплатити позивачу його середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні щодо виплати не оспорюваних відповідачем сум (з 04.09.2020 по 29.04.2021). Цей період охоплює період відповідальності відповідача за невидачу у встановлені строки трудової книжки ОСОБА_1 у вигляді виплати середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (з 04.09.2020 по 07.12.2020). Втім згідно висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 05.08.2020 у справі № 686/20491/18, за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України, так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.

Позивач у цій справі, обґрунтовуючи свою позицію та посилаючись на тривалу не видачу відповідачем трудової книжки, просить стягнути лише середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 04.09.2020 по 28.04.2021.

Порядок проведення обрахунку середнього заробітку як за час вимушеного прогулу так і за час затримки розрахунку при звільненні однаковий та визначається відповідно до статті 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року N 100 (тут і далі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі Порядок№100).

Так, враховуючи приписи абзаців 3, 4 пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу, а також за затримку розрахунку при звільненні працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Втім позивач стверджує, що середньоденний її заробіток складає 1048,66грн. згідно довідки про доходи за лютий та березень 2020р. (т.1, а.с.11), оскільки саме виходячи з цього заробітку було нараховано середній заробіток за час вимушеного прогулу та ці місяці є місяцями її фактичної роботи.

Однак суд наголошує на тому, що згідно із п. 4 Порядку КМУ №100 в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника, зокрема, за час вимушеного прогулу.

Крім того, як вже зазначалось вище, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу, а також за затримку розрахунку при звільненні працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. У цій справі це 03.09.2020. Відтак розрахунковим періодом для цих правовідносин є липень та серпень 2020р., які передують дню звільнення позивача 03.09.2020.

З цих підстав суд не бере до уваги і довідку відповідача про доходи позивача за період червень та липень 2020р. (т.1, а.с.31), оскільки ці місяці, з огляду на встановлені в цій справі обставини, не є розрахунковим періодом для обчислення середньоденного заробітку позивача, останнім робочим днем якої, як встановлено судом, є 03.09.2020.

Для обчислення середньоденного заробітку у цій справі судом враховано, що згідно з абз.1,2 п. 3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати враховуються у тому місяці, за який вони нараховані та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

У свою чергу відповідно до п. 4 Порядку КМУ №100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, серед іншого, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Таким чином, під час обрахунку середньоденного заробітку у цій справі судом не враховується виплата компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за час вимушеного прогулу за період з 26.03.2020 по 25.08.2020, а також середній заробіток, виплачений за час вимушеного прогулу та береться до уваги заробітна плата, яка була нарахована позивачу за один робочий день 25.08.2020 у розмірі 693грн. (т.1, а.с.13).

Зі змісту пунктами 5,8 Порядку № 100 вбачається, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за липень 2020р. та серпень 2020р., що визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (693грн.) дні на число відпрацьованих робочих днів (1 робочий день), складає 693грн.

Таким чином, загальний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за 165 робочих днів складає 114345грн. (693грн. * 165 р.д.).

За обставин цієї справи судом враховано, що вказаний період затримки розрахунку при звільненні включає період не видачі позивачу трудової книжки, що передбачає відповідальність у вигляді сплати роботодавцем середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, б у д ь - я к и х підстав для з м е н ш е н н я розміру якого з а к о н о м н е п е р ед б а ч е н о. Вказане узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 20 червня 2018 року (справа № 11-134ас18), яка вказала, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу,закономне передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

Також судом враховано, що у цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні за відпрацьований новий період роботи не оспорюваних сум складав 7339,20грн., з яких 693грн. заробітної плати за 25.08.2020 та 6646,20грн. компенсації за календарні дні невикористаної щорічної основної відпустки, яка під час звільнення підлягала виплаті згідно із ч.1 ст. 83 КЗпП України. Проте жодна з цих сум (тобто 100%), які належали позивачу до виплати, у день її звільнення виплаченими не були.

Враховуючи вищевикладене, а також беручи до уваги поведінку відповідача, який протягом тривалого часу не видавав ОСОБА_1 трудову книжку, не проводив більше 7 місяців виплату безспірних сум, що могло вплинути на ймовірний розмір пов`язаних із затримкою видачі трудової книжки та розрахунку при звільненні майнових втрат позивача, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні 114345грн.

Посилання представника відповідача на пропущення позивачем строку на звернення з цим позовом до суду не приймаються до уваги, беручи до уваги таке.

Представник відповідача, з посиланням на заяви ОСОБА_1 та відповіді на них стверджує, що позивачу про суми всіх нарахувань було відомо вже у вересні 2020р.

Проте суд наголошує на тому, що заяви та відповіді на них, на які посилається представник відповідача, були подані та надані у вересні, жовтні 2020р., лютому та березні 2021р. (т.1, а.с. 71-82,119-124,147,148).

У той же час предметом спору у цій справі є питання: не нарахування та не виплати позивачу заробітної плати за період з 26.08.2020 по 03.09.2020, а також питання не нарахування та не виплати відповідачем середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, який охоплює і питання середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Дійсно спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятоюстатті 122 КАС України.

Водночас вказані положенняКАС Українине містять норми, які б регулювали порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Частиною першоюстатті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

При цьому частиною другою цієї статті встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Отже, право на заробітну плату не обмежується будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з указаної норми.

Крім того, згідно позиції Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19, середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом також є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 , що стосуються стягнення належної їй заробітної плати не обмежується будь-яким строком звернення до суду.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року у справі № 280/729/19, від 28 жовтня 2021 року в справі № 580/1489/21, від 03 лютого 2022 року у справі №580/1938/21, від 17 лютого 2022р. у справі №460/1249/21, від 30 серпня 2022 року у справі №140/14364/21.

Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні судом враховано, що згідно з частиною третьою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, охоплюється спеціальною нормою частини п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах положень статті 233 Кодексу законів про працю України.

Аналогічні висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 02 вересня 2022 року у справі №640/26290/20.

У цій справі №640/26290/20 Верховний Суд зазначив, що строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обмежується місячним строком з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тобто з часу здійсненого повного розрахунку (частина п`ята статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України).

Також Суд відмітив, що «законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.

Судом також зауважено, що строк в один місяць визнано законодавцем достатнім для того, щоб у справах про проходження публічної служби особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

Вирішуючи питання про дотримання строку звернення до суду у кожному конкретному випадку, необхідно виходити не лише з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, але й з об`єктивної можливості особи знати про такі факти.

Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли їй стало відомо про прийняття певного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, внаслідок чого відбулося порушення прав, свобод чи інтересів особи. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дії, і у неї не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.»

Матеріалами цієї справи підтверджується, що після поданих заяв та надання відповідей на них у вересні, жовтні 2020р., лютому та березні 2021р. (т.1, а.с. 71-82,119-124,147,148), відповідачем 02.04.2021 та 29.04.2021 відповідно було здійснено виплату ОСОБА_1 компенсацію за 12 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за період з 26.03.2020 по 25.08.2020 у розмірі 6646,20грн., а також заробітну плату за 25.08.2020 у розмірі 693грн.

Згідно із ч.1 ст. 30 Закону України «Про оплату праці» при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач загальні суми заробітної плати з розшифровкою за видами виплат, розміри і підстави відрахувань із заробітної плати, сум заробітної плати, що належить до виплати позивачу, повідомив ОСОБА_1 на її заяву лише листом від 09.06.2021 №273-02/Д з відповідним додатком (т.1, а.с.12,13, 149), а позов позивачем було здано на пошту 08.07.2021, тобто в межах місячного строку, передбаченого Кодексом адміністративного судочинства України, для подання таких позовів з дня коли позивач дізналась про порушення своїх прав.

У зв`язку з цим строк на звернення з цим позивачем пропущеним не був, а тому доводи представника відповідача про порушення позивачем строків на звернення з цим позовом до суду, не приймаються до уваги.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 244 Кодексу адміністративного судочинства України, під час ухвалення рішення, суд, окрім іншого, має вирішити як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

У заяві, поданій до закінчення судового розгляду справи (т.1, а.с.165-166), представник позивача просила стягнути з відповідача 8000,00грн. витрат на правничу допомогу.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вказаних вимог, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження) та суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі №810/3806/18, від 31.03.2020 у справі №726/549/19.

Як вбачається з матеріалів справи, професійна правнича допомога у даній справі надавалася позивачу адвокатом Ломакою Наталією Миколаївною (далі - адвокат, Ломака Н.М.). Представник позивача просила стягнути з відповідача 8000,00грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Адвокатом для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до суду було подано наступні документи: копію договору про надання правової допомоги від 01.07.2021 з додатком до Договору - детальним описом наданих послуг (далі - Договір, т.1 а.с.167), копію акту приймання-передачі наданих послуг, укладеного між позивачем та адвокатом 29.09.2021 (далі - Акт приймання-передачі наданих послуг), копію квитанції про оплату наданих послуг (гонорару) від 29.09.2021 на суму 8000грн. (т.1 а.с.166 зворот), копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги (т.1 а.с.20) та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (т.1 а.с.21).

Згідно п.п.1.1, 1.2 Договору предметом даного Договору є надання адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги позивачу у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів.

Позивач доручає, а адвокат зобов`язується надати правову допомогу у справі про стягнення з виконавчого комітету Глухівської міської ради заробітної плати невиплаченої позивачу при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку , а саме, але не виключно: усне та письмове консультування, підготовка позовної заяви, апеляційної та касаційної скарги, відзивів, заперечень, пояснень та ін., участь у засіданнях в судах усіх інстанцій.

Відповідно до п.п.3.1, 3.2 Договору гонорар - форма винагороди адвоката за надання послуг, передбачених цим Договором. Розмір гонорару за надані послуги визначається Сторонами за домовленістю відповідно до вартості послуг встановлених у Додатку № 1 до цього Договору та може бути змінений в залежності від фактично наданих послуг/затраченого часу. Остаточна вартість послуг підлягає узгодженню Сторонами в ході виконання послуг на підставі Акту приймання- передачі наданих послуг з урахуванням часу витраченого при підготовці документів, розгляді справи.

Так, згідно додатку №1 до Договору - Детальному описі наданих послуг, адвокат надав позивачу наступні послуги з правової допомоги, на підставі чого розраховано розмір гонорару, виходячи з ціни 500грн. за 1 годину роботи:

- усне консультування щодо можливостей, механізмів і процедур судового захисту прав ОСОБА_1 - з розрахунку за 2 години роботи у сумі 1000грн.;

- ознайомлення і документами, наданими клієнтом щодо можливостей, механізмів і процедур досудового та судового захисту його прав - з розрахунку за 2 години роботи у сумі 1000грн.;

- підготовка позовної про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку до Сумського окружного адміністративного суду - з розрахунку за 6 годин роботи у сумі 3000грн.;

- підготовка копій необхідних документів, які додаються до позовної заяви, та надсилання всіх документів до суду - з розрахунку за 1 годину роботи у сумі 500грн.;

- підготовка та подання до суду відповіді на відзив - з розрахунку за 2 години роботи у сумі 1000грн.;

- підготовка та подання до суду відповіді на заперечення - з розрахунку за 2 години роботи у сумі 1000грн.;

- підготовка та подання до суду відповіді на пояснення - з розрахунку за 1 годину роботи у сумі 500грн.

Згідно квитанції позивачем було сплачено суму у розмірі 8000,00грн. (т.1, а.с.166).

Вказані вище документи відповідають вимогам частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-14 та підтверджують факт понесення витрат саме у цій справі.

Таким чином, розмір понесених позивачем витрат в ході судового розгляду справи підтверджується належними та допустимими в розумінні КАС України доказами.

Крім того, при вирішенні цього питання судом ураховується, що жодних заперечень чи клопотань щодо незгоди із заявленим до відшкодування розміром чи зменшення витрат на правничу допомогу відповідач до суду не надіслав.

З урахуванням викладеного суд доходить висновку про те, що за відсутності клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, суд вирішуючи питання розподілу судових витрат, не може оцінювати відповідність їх розміру критеріям, що передбачені у частині п`ятій статті 134 КАС України, та, відповідно,самостійно зменшувати розмір заявленихдо відшкодування сум.

Аналогічна правова позиція міститься також в постанові Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі №640/4035/20, від 27 січня 2022 року у справі №560/5358/20, від 16 червня 2022 року у справі №380/4759/21, від 28 липня 2022 року у справі №640/18791/20.

Поряд з цим, відповідно до ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволенні позовних вимог, суд вбачає необхідним стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних (119196грн. (67,94% від загальної суми позову 175445,24грн.) вимог у сумі 5435,20грн. (67,94% від 8000грн.).

Крім того, згідно із ч.1 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».

Відповідно до статті 1 цього Закону судовим збором є збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Водночас статтею 5 Закону України «Про судовий збір» установлено пільги щодо сплати судового збору, згідно з пунктом 1 частини першої якої від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Позивав стверджує, що за подачу цього позову вона звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Однак, предметом цього спору, є не лише стягнення заробітної плати, а й стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Водночас середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Зогляду на викладене пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Вказаний висновок узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16.

Таким чином, позивач у цій справі за вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 171980,24грн. мала б сплатити судовий збір у розмірі 1% - 1719,80грн.

Не сплата судового збору є підставою для застосування наслідківстатті 169 КАС Українина стадії до відкриття провадження у адміністративній справі.

Водночас після відкриття провадження у справі, у разі якщо судом буде встановлено, що судовий збір не сплачено, суд не позбавлений можливості вирішити це питання при ухваленні рішенні по суті цього спору, що визначеностаттею 244 КАС України.

Так, відповідно до частини першоїстатті 139 КАС Українипри задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьоюстатті 139 КАС Українипри частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Суд зауважує, що спір у цій справі вирішений частково на користь позивача та стягнуто зокрема на її користь 114345грн. (66,49% від 171980,24грн.) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

У зв`язку з цим суд вважає необхідним стягнути пропорційно до задоволених позовних вимог в дохід Державного бюджету України з позивача судовий збір у розмірі 576,30грн. (33,51% від 1719,80грн.), а з відповідача 1143,50грн.(66,49% від 1719,80грн.).

Керуючись ст.ст. 90, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 255, 295, 297, п.15.5 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до виконавчого комітету Глухівської міської ради (вул. Шевченка, 6,м. Глухів,Сумська область,41400, код ЄДРПОУ 04058048) про стягнення заробітної плати та середнього заробітку задовольнити частково.

Стягнути з виконавчого комітету Глухівської міської ради на користь ОСОБА_1 заробітну плату за період з 26.08.2020 по 03.09.2020 у сумі 4851грн.

Стягнути з виконавчого комітету Глухівської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 114345грн.

Стягнути з виконавчого комітету Глухівської міської ради за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5435,20грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з виконавчого комітету Глухівської міської ради за рахунок бюджетних асигнувань в дохід Державного бюджету України 1143,50грн. судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід Державного бюджету України 576,30грн. судового збору.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 26.09.2022.

Суддя І.Г. Шевченко