Рішення № 106424753, 26.09.2022, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 936/683/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 вересня 2022 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

у складі головуючого - судді Данко В.Й.,

з участю секретаря судового засідання Бокотей А.М.,

з участю позивача ОСОБА_1

з участю представника позивача Сідун В.М.

з участю представника відповідача Ващук А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ужгороді, в приміщенні суду, цивільну справу за позовом адвоката Сідун Владислава Мирославовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Сідун В.М., який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивує тим, що у 2016 році ОСОБА_1 отримав лист Міжгірського об`єднаного управління пенсійного фонду України в Закарпатській області від 01.12.2016 року № 28 -М із якого стало відомо те, що йому відмовлено у зарахуванні до загального стажу період роботи з 24.05.1963 року по 17.06.1964 року згідно довідки від 04.11.1964 року. Вказане рішення було ним оскаржено у судовому порядку.

Вказує, що постановою Воловецького районного суду від 14 листопада 2017 року відмовлено у задоволені поданої ним в інтересах ОСОБА_1 , позовної заяви щодо визнання неправомірними дії Міжгірського об`єднаного управління пенсійного фонду України в Закарпатській області та зобов`язання його здійснити певні дії.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного суду ( Касаційного адміністративного суду ) від 30.09.2021 року по справі № 300/860/17 вирішено постанову Воловецького районного суду Закарпатської області від 14.11.2017 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2019 у справі №300/860/17 - скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Так, вирішено визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду в зарахуванні до трудового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 24.05.1963 по 17.06.1964 року на посаді моториста в будівельному управлінні №25 Рівненського будівельно-монтажного тресту. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати до трудового стажу ОСОБА_1 період роботи з 24.05.1963 по 17.06.1964 на посаді моториста в будівельному управлінні №25 Рівненського будівельно-монтажного тресту.

Вказує, що ОСОБА_1 звернувся до відповідача із листом, в якому ставив питання виконання відповідного рішення суду касаційної інстанції та проведення відповідного перерахунку пенсії.

25.11.2021 року ОСОБА_1 отримав лист Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 04.11.2021 року № 5608-5419/М-02/8-0700/21 із якого стало відомо те, що йому відмовлено у зарахуванні до загального стажу період роботи з 24.05.1963 року по 17.06.1964 року згідно довідки від 04.11.1964 року. З відповіді від 04.11.2021 року слідує, що йому відповідний стаж перераховано починаючи із 01.11.2021 року, з якого власне і призначено позивачеві доплату. При цьому, зазначено, що вищевказана постанова від 30.09.2021 року не має зобов`язань щодо перерахування пенсії по стажу з більш раннього строку.

Тобто, відповідне врахування стажу ОСОБА_1 відповідач провів починаючи із 01.11.2021 року зважаючи на власне розуміння резолютивної частини відповідної постанови, а саме абзацу відповідно до якого вирішено «Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати до трудового стажу ОСОБА_1 період роботи з 24.05.1963 по 17.06.1964 на посаді моториста в будівельному управлінні №25 Рівненського будівельно-монтажного тресту», який не містить чіткого визначення часу, з якого слід зарахувати до трудового стажу ОСОБА_1 період роботи з 24.05.1963 по 17.06.1964 на посаді моториста в будівельному управлінні №25 Рівненського будівельно-монтажного тресту».

Зазначає, що зважаючи на продовження незаконних дій по відношенню до себе, які з боку відповідача тривали вже більше п`яти років, ОСОБА_1 , який є особою похилого віку, був змушений знову шукати справедливості у суді та звернувся із позовом до Закарпатського окружного адміністративного суду, який вкотре у своєму рішенні підтвердив незаконність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області по відношенню до ОСОБА_1 та рішенням від 25.03.2022 року вирішив відповідний позов задоволити, а саме вирішив визнати незаконними дії управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо зарахування до трудового стажу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 періоду роботи з 24.05.1963 по 17.06.1964 на посаді моториста в будівельному управлінні №25 Рівненського будівельно-монтажного тресту починаючи із 01.11.2021 року . Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати до трудового стажу ОСОБА_1 період роботи з 24.05.1963 по 17.06.1964 на посаді моториста в будівельному управлінні №25 Рівненського будівельно-монтажного тресту починаючи із 01.12.2016 року та провести перерахунок пенсії із урахування відповідного зарахованого стажу починаючи із 01.12.2016 року.

Вказує, що незаконні дії та рішення відповідача по відношенню до ОСОБА_1 вчинялись протягом тривалого часу (починаючи із 2016 року), що змусило його вдаватися до судового захисту, призвело до його душевних страждань, зміни звичайного укладу життя, істотного погіршення здоров`я, тобто заподіяло йому істотну шкоду.

Зазначає, що спричинені моральні та душевні страждання викликали негативні зміни у житті ОСОБА_1 , а саме: негативні переживання та думки, переживання психологічного дискомфорту, знижений та нестійкий настрій, порушення сну, неприємні сновидіння, емоційну напругу, нервозність, дратівливість, почуття образи, обурення, побоювання щодо майбутнього морального самопочуття, істотного погіршення здоров`я.

Таким чином, внаслідок протиправних рішень, та подальших дій і бездіяльності відповідача (його посадових осіб) ОСОБА_1 були заподіяні моральні страждання, розмір відшкодування яких, враховуючи характер та обсяг душевних, психічних страждань, характеру немайнових втрат, оцінюється ним в 500 000 грн. (п`ятсот тисяч гривень).

Враховуючи вищенаведене, просить стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 компенсації моральної шкоди в розмірі 500000( п`ятсот тисяч) грн.., спричиненої незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю по незарахуванню до трудового стажу періоду роботи з 24.05.1963 року по 17.06.1964 рік.

Від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено наступне.

Рішенням Верховного суду України та Закарпатського окружного адміністративного суду зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати до трудового стажу позивача період роботи з 24.05.1963 року по 17.06.1964 року на посаді моториста в будівельному управлінні №25 Рівненському будівельно-монтажного тресту та здійснено відповідний перерахунок пенсії з 01.12.2016, про що позивача було повідомлено листом №0700-0305-8/20333. З 01.06.2022 року виплата пенсії ОСОБА_1 здійснюється у розмірі 13093,18 грн.

Стосовно стягнення моральної шкоди з Головного управління, відповідач вказує на те, що, варто взяти до уваги також правову позицію висловлену в постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року №2-а-22/11, в якій суд дійшов висновку, що доводи позивача не містять належних та допустимих доказів, які підтверджують факт заподіяння йому моральної шкоди і неправомірність дій відповідача. Як зазначено п.31 постанови, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювана та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Окрім того відповідач зазначає, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

На переконання відповідача, позивач не надав достатніх і допустимих доказів на підтвердження заподіяння йому Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області моральної шкоди, яка згідно з частиною другою статті 23 ЦК України полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Також відповідач не погоджується з твердженням позивача в тому, що спричинені йому моральні та душевні страждання викликали у нього істотне погіршення здоров`я, що підтверджується копіями медичних документів, оскільки у медичній документації міститься інформація, що у 2009 році позивач переніс гострий інфаркт міокарда та подальші ускладнення стану здоров`я пов`язані саме з цією важкою хворобою, а не з реакцією на судові процеси, які почалися значно пізніше.

З урахуванням вищенаведеного, правові підстави для застосування норм статей 1173, 1174, 1176 ЦК України та відшкодування моральної шкоди, беручи до уваги наявні обставини спору, на переконання відповідача відсутні. А тому, відповідач просить суд: у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про відшкодування моральної шкоди відмовити в повному обсязі.

Представник позивача в свою чергу подав відповідь на відзив, в якому вказує, що неправомірність дій відповідача по відношенню до позивача встановлена рядом судових рішень, зокрема постановою Верховного суду (Касаційного адміністративного суду) від 30.09.2021 року по справі №300/860/17 вирішено постанову Воловецького районного суду Закарпатської області від 14.11.2017 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2019 у справі №300/860/17 - скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову. Вирішено визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду в зарахуванні до трудового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 24.05.1963 по 17.06.1964 року на посаді моториста в будівельному управлінні №25 Рівненського будівельно-монтажного тресту. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати до трудового стажу ОСОБА_1 період роботи з 24.05.1963 по 17.06.1964 на посаді моториста в будівельному управлінні №25 Рівненського будівельно-монтажного тресту.

Однак, продовжуючи неправомірну поведінку відносно особи похилого віку, інваліда ОСОБА_1 відповідач проігнорував судові рішення та згідно листа від 04.11.2021 року № 5608-5419/М-02/8-0700/21 відмовив у зарахуванні до загального стажу періоду роботи з 24.04.1963 року по 17.06.1964 року згідно довідки від 04.11.1964 року.

Незаконні дії та рішення відповідача по відношенню до ОСОБА_1 вчинялись протягом тривалого часу (починаючи із 2016 року), що змусило його вдатися до судового захисту, призвело до його душевних страждань, зміни звичайного укладу життя, істотного погіршення здоров`я.

Позивач в судовому засіданні зазначив, що він є інвалідом другої групи та пенсійний фонд не взяв до уваги записи у його трудовій книжці Позивач підтримав свого представника та просив задовольнити позов.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовільнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог, просив відмовити в задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши думку учасників провадження, оцінивши зібрані докази в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30.09.2021 року по справі №300/860/17 постановлено касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, постанову Воловецького районного суду Закарпатської області від 14.11.2017 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2019 у справі №300/860/17 скасовано і ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області у зарахуванні до трудового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 24.05.1963 по 17.06.1964 на посаді моториста в будівельному управлінні №25 Рівненського будівельно-монтажного тресту. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати до трудового стажу ОСОБА_1 період роботи з 24.05.1963 по 17.06.1964 на посаді моториста в будівельному управлінні №25 Рівненського будівельно-монтажного тресту.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 25.03.2022 року по справі №260/8037/21 вирішено адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії задоволено повністю. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо зарахування до трудового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 24.05.1963 по 17.06.1964 на посаді моториста в будівельному управлінні №25 Рівненського будівельно-монтажного тресту з 01.11.2021 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати до трудового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 24.05.1963 по 17. 06.1964 на посаді моториста в будівельному управлінні №25 Рівненського будівельно-монтажного тресту з 01.12.2016 року та провести перерахунок пенсії із урахуванням відповідного зарахованого стажу з 01.12.2016 року.

З виписки із медичної карти стаціонарного хворого №3966 від 23.08.2018, виписки із медичної карти стаціонарного хворого №907 від 26.02.2019, виписки із медичної карти стаціонарного хворого №13524 від 22.10.2021 вбачається наявність в ОСОБА_1 ряду захворювань, таких як стенокардія напруги та спокою ФК ІІІ, кардіосклероз постінфарктний (2009 р.) та атеросклеротичний, екстра систолічна аритмія, гіпертонічна хвороба ІІІ ст. та інші. Серед медичних рекомендацій зазначено уникання значних фізичних та психоемоційних навантажень.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України.

Згідно з статтею 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду встановлені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174ЦК України відповідно.

Згідно зі статтею 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до статті 1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

З урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174ЦК України, шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування у випадках визнання рішень, дій або бездіяльності вказаних органів чи їх посадових осіб незаконними.

Статтями 13, 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права та змінюють практику застосування національного закону відповідно до рішення цього Суду.

ЄСПЛ також зазначив, що у випадках, коли йдеться про відшкодування матеріальної шкоди, національні суди мають явно кращі можливості визначати наявність такої шкоди та її розмір. Але інша ситуація коли йдеться про моральну шкоду. Існує обґрунтована презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди (рішення у справі «Скордіно проти Італії», заява № 36813/97, пункти 203 - 204, та рішення у справі «Вассерман проти Росії», заява № 21071/05, пункт 50).

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30.09.2021 року по справі №300/860/17 набрала законної сили 30.09.2021 року. Проте судом встановлено, що рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 25.03.2022 року по справі №260/8037/21 не набрало законної сили, а відтак до обставин, встановлених в ньому, не можна застосувати ч. 4 ст. 82 ЦПК України.

У пунктах третьому та четвертому постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди позивач має зазначити, в чому саме полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Моральна шкода є категорією об`єктивною, тому, встановлюючи факт наявності такої шкоди, слід керуватися не лише тими критеріями, які зумовлюють суб`єктивне сприйняття потерпілого (почуття, емоції), а й тими, які характеризують її зовнішній прояв - порушення усталеного для даної особи способу життя, життєдіяльності.

Згідно з ч.ч. 1, 5, 6ст. 81 ЦПК України,кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтовуючи наявність моральної шкоди, позивач зазначає, що незаконні дії та рішення відповідача по відношенню до ОСОБА_1 вчинялись протягом тривалого часу (починаючи із 2016 року), що змусило його вдаватися до судового захисту, призвело до його душевних страждань, зміни звичайного укладу життя, істотного погіршення здоров`я, тобто заподіяло йому істотну шкоду.

Зазначає, що спричинені моральні та душевні страждання викликали негативні зміни у житті ОСОБА_1 , а саме: негативні переживання та думки, переживання психологічного дискомфорту, знижений та нестійкий настрій, порушення сну, неприємні сновидіння, емоційну напругу, нервозність, дратівливість, почуття образи, обурення, побоювання щодо майбутнього морального самопочуття, істотного погіршення здоров`я.

Суд враховує позицію відповідача про те, що у медичній документації, наданій позивачем, міститься інформація, що у 2009 році позивач переніс гострий інфаркт міокарда, та що судові процеси між сторонами почалися значно пізніше. Відповідач наголошує, що гострий інфаркт міокарда та подальші ускладнення стану здоров`я пов`язані саме з цією важкою хворобою, а не з реакцією на судові процеси. Проте суд наголошує, що згідно цієї ж медичної документації, наданої позивачем, йому рекомендовано уникати значних психоемоційних навантажень, якими безперечно є тривалі неодноразові судові процеси, що негативним чином впливає також на стан його здоров`я та самопочуття.

Суд вважає доводи позивача такими що заслуговують на увагу, такі відповідачем не спростовані.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади органів місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно ч. 1ст.107 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» Пенсійний фонд, його органи та посадові особи за шкоду, заподіяну особам внаслідок несвоєчасного або неповного надання соціальних послуг, призначення (перерахунку) та виплати пенсій, передбачених цим Законом, а також за невиконання або неналежне виконання ними обов`язків з адміністративного управління Накопичувальним фондом несуть відповідальність згідно із законом.

Пунктом 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року №280 визначено, що Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Відповідно до ч. 2 ст. 72 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» кошти Пенсійного фонду не включаються до складу Державного бюджету України.

Статтею 73 цього Закону визначений вичерпний перелік цілей, на які використовуються кошти Пенсійного фонду України, і встановлено заборону використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом.

Відповідно до ч. 1ст. 25 Бюджетного кодексу України державне казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року №215, Державна казначейська служба України (Казначейство) реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Відповідно до покладених завдань Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 цього Положення).

Частиною 2 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845(далі - Порядок).

Згідно з пунктом 3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

В постанові Верховного Суду від 09 лютого 2021 року по справі № 425/793/19 вказано, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.

Відшкодування моральної шкоди за своєю природою є санкцією за порушення прав особи, які були виявлені і доведені та які завдали особі моральної шкоди. Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Окрім наведеного вище при ухваленні рішення суд зазначає, що саме по собі ухвалення судом рішення на користь позивача не може компенсувати йому немайнових втрат, оскільки позивач був змушений звертатися до суду, очікувати позитивного рішення на свою користь. При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст.3,19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. В даному випадку такі негативні емоції з урахуванням їх тривалості призвели до моральних страждань позивача.

На переконання суду, наведене є достатніми доказами того, що позивачу було завдано моральної шкоди.

Враховуючи характер та обсяг заподіяної моральної шкоди, тривалість часу її заподіяння, суд вважає обґрунтованим розмір моральної шкоди у сумі 15000 грн. Такий розмір моральної шкоди відповідає характеру правопорушення, яке вчинено органом державної влади, його тривалості, вимогам розумності і справедливості.

Натомість, заявлена позивачем до стягнення сума моральної шкоди в розмірі 500 000 грн., на думку суду, є завищеною та недостатньо обґрунтована відповідними розрахунками чи міркуваннями, з яких виходив позивач під час визначення розміру шкоди.

Разом з тим, суд зазначає, що відшкодування, у разі визнання судом незаконними дій чи рішень будь-якого органу державної влади, повинно здійснюватися за рахунок держави, а саме за рахунок коштів Державного бюджету України.

Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не передбачено відшкодування моральної шкоди, проте встановлено заборону використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що не має законодавчих та інших правових підстав щодо виплати з коштів Пенсійного фонду України будь-яких відшкодувань моральної шкоди, так як бюджетом Пенсійного фонду України, який кожного року затверджується Кабінетом Міністрів України, не передбачено витрат на зазначені цілі.

Отже, шкода, завдана органами Пенсійного фонду України, компенсується за рахунок державного бюджету, а відповідне рішення суду виконується органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Відповідно до пунктів 63, 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19) у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (постанова № 14-316цс19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19) (пункт 28)), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19) (пункт 44)).

Таким чином, участь Державної казначейської служби України в якості відповідача у цій справі не була обов`язковою.

З огляду на вказане, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 , слід задовольнити частково та стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з відповідного казначейського рахунку на користь позивача в якості відшкодування моральної шкоди, завданої протиправною бездіяльністю органу державної влади, суму в розмірі 15000 грн.

З урахуванням змісту статті 25 Бюджетного кодексу України та пп. 3 п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, стягнення з Державного бюджету України шляхом списання певної суми коштів з відповідного казначейського рахунку на користь позивача є належним та ефективним способом захисту його прав. Державна казначейська служба України чи її компетентний орган повинні самостійно визначити в межах наданих їм повноважень з якого рахунку слід списати ці кошти та який орган Казначейства має здійснити таке списання.

Керуючись ст.ст.4, 12, 13, 81, 141, 223, 58-259, 263-265, 268, 273, 352, 354-355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву адвоката Сідун Владислава Мирославовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з відповідного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 , (РНОКПП: НОМЕР_1 , мешканця АДРЕСА_1 ) в якості відшкодування моральної шкоди, завданої протиправною бездіяльністю органу державної влади, суму в розмірі 15000 (п`ятнадцять тисяч) грн. 00 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (місце знаходження пл. Народна, 4, м. Ужгород, 88008, код ЄДРПОУ 20453063).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Рішення може бути оскаржено в загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів до Закарпатського апеляційного суду і набере законної сили в разі неподання такої в установлений строк.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду: В.Й. Данко