Рішення № 106421929, 19.09.2022, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"19" вересня 2022 р.м. Одеса Справа № 916/3775/21

Господарський суд Одеської області у складі судді Погребна К.Ф.

при секретарі судового засідання Арзуманян В.А.

розглянувши справу №916/3775/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Гідропром (65005, м. Одеса, вул. Середня, 83Б, код ЄДРПОУ 31292870)

до відповідача Фізичної особи підприємця Громик Сергія Михайловича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 )

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Товариство з додатковою відповідальністю Одеський завод будівельно-обробних машин (65005, м. Одеса, вул. Середня, 83; код ЄДРПОУ 00240187)

про стягнення 125 209,81грн.

Представники сторін:

Від позивача: Абрамова О.С. самопредставництво;

Від відповідача: Самох М.Ю. за ордером;

Від третьої особи: Чорноморченко А.Б. самопредставництво;

Товариство з обмеженою відповідальністю Гідропром звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фізичної особи підприємця Громик Сергія Михайловича про стягнення 125 209,81грн.

Позовні вимоги обґрунтовані фактом помилкового перерахування грошових коштів у розмірі 103 275 грн. на рахунок відповідача, у зв`язку з чим, Товариство з обмеженою відповідальністю Гідропром просить суд стягнути їх на підставі ст. 1212 ЦК України та нараховані штрафні санкції .

Ухвалою від 13.12.2021р. судом, у порядку ст. 174 Господарського процесуального кодексу України, позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Гідропром було залишено без руху.

17.12.2021р. до господарського суду надійшла заява (вх. №34177/21) від Товариства з обмеженою відповідальністю Гідропром про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.12.2021року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

13.01.2022р. за вх. №1035/22 до суду від відповідача надійшло клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, згідно якого відповідач просить суд залучити до участі у справі в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариство з додатковою відповідальністю Одеський завод будівельно-обробних машин.

Ухвалою суду від 18.01.2022р. до участі у справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача було залучено Товариство з додатковою відповідальністю Одеський завод будівельно-обробних машин

13.01.2022р. за вх.№1034/22 до суду від відповідача надійшов відзив на позов, згідно якого останній позовні вимоги не визнає вважає їх необґрунтованими безпідставними в зв`язку з чим в задоволені позову просить суд відмовити повністю.

Так обґрунтовуючи свої запереченні відповідач вказує, що 16 вересня 2019 року між ФОП Громик С.М. та Товариством з додатковою відповідальністю «Одеський завод будівельно-обробних машин» (далі ТДВ «БОМ», Замовник) було укладено Договір про виконання проектних робіт № ПР12-10.2019. Згідно предмету Договору, ТДВ БОМ доручає, а Відповідач приймає зобов`язання виконати проектні роботи по розробці проекту реконструкції з розширенням 2-х поверхової будівлі для розміщення адміністративно-побутового комплексу, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Бабеля, 24, у порядку та на умовах, що визначені у положеннях цього договору та/або чинному законодавстві України, а ТДВ БОМ зобов`язується прийняти належним чином виконані Роботи та сплатити Відповідачу Винагороду, яка визначена у п. 2 цього Договору. Після підписання Договору та направлення Відповідачем на адресу ТДВ БОМ рахунку за проведення проектних робіт № 12-10-2019, на розрахунковий рахунок Відповідача, ТОВ ГІДРОПРОМ було здійснено переказ грошових коштів у сумі 103 275 грн. 00 коп., що відповідає сумі передоплати зазначеної в умовах Договору. В подальшому, Додатковою угодою до Договору від 12 березня 2020 року, укладеною між ТДВ БОМ та Відповідачем, Договір було розірвано, а перерахована ТОВ ГІДРОПРОМ передоплата, залишилась у Відповідача так як сплата передоплати була обов`язком ТДВ БОМ, а також у якості компенсації за виконану роботу.

Відповідач вказує що виникає питання, як головний бухгалтер Позивача могла отримати рахунок Відповідача засобами поштового зв`язку, якщо вказаний рахунок був направлений Відповідачем засобами електронної пошти на електронну адресу ТДВ «БОМ», що підтверджується роздруківкою листування між Відповідачем та представником ТДВ «БОМ». На переконання відповідача працівники ТДВ «БОМ» передали рахунок Відповідача, працівникам Позивача для перерахування передоплати у розмірі 103 275 грн. 00 коп., так як пов`язані між собою.

Крім того відповідач зазначає, що згідно інформації наявної у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ТДВ «БОМ» зареєстроване за адресою: 65005, м. Одеса, вул. Середня, буд. 83, одним із учасників котрого є громадянин ОСОБА_1 (розмір частки засновника (учасника) складає 2 348 900 грн. 00 коп.). Також вказана особа є бенефіціарним власником вказаного товариства та має 30% частки статутного капіталу. Також, згідно інформації зазначеної у ЄДРПОУ, ТОВ «ГІДПРОПРОМ» зареєстровано за адресою: 65005, м. Одеса, вул. Середня, буд. 83 Б, єдиним учасником котрого є також громадянин ОСОБА_1 (розмір частки засновника (учасника) складає 4 584 902 грн. 70 коп.). Також вказана особа є бенефіціарним власником вказаного товариства та відповідно має 100% частки статутного капіталу.

Отже враховуючи вищевикладену інформацію, виходить, що вказаними підприємствами володіє одна особа громадянин ОСОБА_1 , що на думку відповідача відповідно вказує на наявність прямого зв`язку між Позивачем та Замовником.

Також відповідач вказує на безпідставність та необґрунтованість нарахування інфляційних витрат та процентів річних.

28.01.2022р. за вх. №2548/22 до суду від третьої особи надійшли письмові пояснення, згідно яких третя особа позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Гідропром підтримує та просить суд їх задовільнити.

Судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Як вказує позивач, 19 вересня 2019 року Товариством з обмеженою відповідальністю Гідропром було помилково перераховано на адресу Фізичної особи підприємця Громик Сергія Михайловича грошові кошти у розмірі 103275 грн, згідно з платіжним дорученням №2263 від 19 вересня 2019 року.

Позивач наголошує, що жодних договорів, угод, правочинів та/або інших взаємовідносин між Позивачем та Відповідачем не існувало та не існує .

Вказана ситуація сталась внаслідок технічної помилки, допущеної бухгалтером позивача. Так, будівля ТОВ «ГІДРОПРОМ», де розташовані офісні приміщення, територіально розміщена на земельній ділянці разом з групою інших будівель, які належать, кільком юридичним особам, в тому числі ТДВ «БОМ», прохід до яких здійснюється через єдину прохідну. На даній спільній прохідній розміщується пункт охорони (КПП) і відбувається, також, отримання кореспонденції через скриньку для листування. Бухгалтером ТОВ «ГІДРОПРОМ» помилково було отримано через дану скриньку для листування рахунок на оплату відповідача №12-10-2019, який був призначений для іншої юридичної особи-платника -ТДВ «БОМ».

При цьому, як вказує позивач ТОВ «ГІДРОПРОМ» 19 вересня 2019 року повинен був здійснювати оплату на рахунок юридичної особи - ТОВ «НОВА ТЕК ТРЕЙД» за рахунком на оплату №19/09/2019 від 19.09.2019 року за проведення дефектації координато-пробивного пресу з ЧПУ TC3000R для подальшого розроблення проекту реконструкції. Внаслідок помилки та неуважності бухгалтера (переплутання рахунків на оплату), позивачем і було здійснено неправомірне та не передбачене жодними правовідносинами перерахування грошових кошів на адресу відповідача.

Факт помилковості, як зазначає позивач, також підтверджується службовою запискою головного бухгалтера ТОВ «ГІДРОПРОМ», адресованої Директору ТОВ «ГІДРОПРОМ», в якій головний бухгалтер зазначив, що внаслідок технічної помилки, допущеної бухгалтером ТОВ «ГІДРОПРОМ, здійснено помилкове перерахування грошових коштів у розмірі 103275,00 гривень на розрахунковий рахунок невідомої фізичної особи підприємця -ФОП Громик С.М. У Товариства з обмеженою відповідальністю «ГІДРОПРОМ» відсутні зобов`язання та/або правовідносини з даною особою. Помилка допущена бухгалтером внаслідок помилкового отримання на спільній прохідній на вході рахунку на оплату ФОП Громик С.М., який був призначений для іншої юридичної особи- платника - ТДВ «БОМ». Дана помилково перерахована сума (103275грн.) повинна була оплачуватись від ТОВ «ГІДРОПРОМ» на рахунок ТОВ «НОВА ТЕК ГРІЙД» за рахунком № 19/09/2019 від 19.09 2019 року.

Позивач вказує, що 08 травня 2020 року ТОВ «ГІДРОПРОМ» направило на адресу ФОП Громик С.М. претензію (вих. № 06/05-2020 від « 06» травня 2020 року.) з описом вказаної вище ситуації та проханням повернути ТОВ «ГІДРОПРОМ» помилково перераховані кошти 103275грн.

Однак, зазначена вище претензія повернулась на адресу ТОВ «ГІДРОПРОМ» з причини закінчення терміну зберігання на поштовому відділенні. Грошові кошти повернуті не були.

Посилаючи на вищенаведені обставини Товариство з обмеженою відповідальністю «ГІДРОПРОМ» звернулось до суду з відповідним позовом за захистом свого порушеного права.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

При цьому за правилами статті 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Положеннями ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Частиною 3 ст. 1212 ЦК України врегульовано, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України. Позиція господарського суду із даного питання відповідає висновкам, які наведені у постанові Верховного Суду від 21.10.2020р. по справі №911/1317/19.

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Наведене дозволяє дійти висновку, що обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Верховним Судом у постанові від 17.04.2019р. по справі № 757/16163/17 наголошено, що ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Узагальнюючи викладе, можна дійти висновку про те, що кондикція - позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна

Господарським судом під час вирішення даного спору було встановлено, що позивачем платіжним дорученням №2263 від 19.09.2019р. було перераховано на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти в розмірі 103 275грн.

Проте, будь-які докази на підтвердження існування між сторонами правовідносин, або наявності у позивача обов`язку перерахувати кошти відповідачу в матеріалах справи відсутні. Наведене дозволяє господарському суду дійти висновку про безпідставне набуття Фізичною особою підприємцем Громиком Сергієм Михайловичем грошових коштів у розмірі 103 275 грн., які мають бути повернуті ТОВ «Гідропром» в силу вимог ст. 1212 ЦК України.

Викладене дозволяє суду дійти висновку про наявність правових підстав для задоволення заявленого Товариством з обмеженою відповідальністю «Гідропром» позову шляхом присудження до стягнення із відповідача безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 103 275 грн.

При цьому посилання відповідача на наявність договірних відносин між ним та ТДВ «БОМ» за яким у останнього є грошові зобов`язання перед відповідачем, жодним чином не спростовують факту відсутності договірних відносин між позивачем та відповідачем.

Більш жодних доказів на підтвердження факту передоручення Товариством з додатковою відповідальністю «БОМ» Товариству з обмеженою відповідальністю «Гідропром» свого грошового обов`язку перед відповідачем матеріали справи не містять.

Крім того, суд критично оцінює посилання відповідача на пов`язаність двох підприємств, оскільки наявність у переліку учасників ТДВ «БОМ» та ТОВ «Гідропром» однієї спільної особи - Фадеева В.Г., не доводить та не спростовує факт наявності/відсутності договірних відносин, а також безпідставного набуття відповідачем грошових коштів.

Посилання відповідача на неможливість отримання бухгалтером позивача рахунку на прохідній, оскілки відповідний рахунку направлявся засобами електронної пошти на електронну адресу ТДВ «БОМ» що підтверджується відповідною роздруківкою суд до уваги не приймає, оскільки зазначена у відповідній роздруківці електрона адреса не є офіційною електронною адресою третьої особи. Доказів передачі відповідного рахунку третьою особою позивачу матеріали справи не містять.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідач 3% річних в сумі 6 867,08грн. та інфляційних витрат в розмірі 15 067,73грн. суд відмовляє в їх задоволені з оглядку не наступне.

Виходячи з системного аналізу чинного законодавства, обов`язок боржника відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому застосування вказаних положень Кодексу не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини 1 цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Норми ст. 625 ЦК України спрямовані в першу чергу на те, щоб внаслідок неправомірних дій боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов`язань, буде значно меншим, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.

Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов`язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило б загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3 Цивільного кодексу України).

Разом з тим, враховуючи наявність договірних відносин між відповідачем та третьою особою, наявності грошового зобов`язання останнього перед відповідачем, не отримання відповідачем претензії ТОВ «Гідропром» про повернення помилково перерахованих коштів, на думку суду відповідач не порушував та не прострочив зобов`язання перед позивачем, оскільки розцінював зазначені кошти як передоплата за договором №ПР12-10.2019р від 16.09.2019р., а відтак відсутні підстави для застосування до нього міри відповідальності за прострочення грошового зобов`язання, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст.79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Інші посилання відповідача не спростовують висновків, до яких дійшов суд.

При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України"

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Гідропром є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, наявними в матеріалах справи, а тому підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Гідропром (65005, м. Одеса, вул. Середня, 83Б, код ЄДРПОУ 31292870) до Фізичної особи підприємця Громик Сергія Михайловича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Товариство з додатковою відповідальністю Одеський завод будівельно-обробних машин (65005, м. Одеса, вул. Середня, 83; код ЄДРПОУ 00240187) задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи підприємця Громик Сергія Михайловича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Гідропром (65005, м. Одеса, вул. Середня, 83Б, код ЄДРПОУ 31292870) безпідставно отримані грошові кошти в сумі 103 275 (сто три тисячі двісті сімдесят п`ять)грн., судовий збір в сумі 1 872 (одна тисяча вісімсот сімдесят дві)грн. 33коп.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 26 вересня 2022 р.

Суддя К.Ф. Погребна