Рішення № 106421438, 26.09.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.09.2022Справа № 910/4972/22Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Національного агентства з питань запобігання корупції (01103, м. Київ, бульвар Дружби народів, 28, код ЄДРПОУ 40381452)

до Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства «Інформаційні технології» (02072, м. Київ, вул. Єлизавети Чавдар, 5, офіс 212, код ЄДРПОУ 30116577)

про стягнення 158 897,98 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Національне агентство з питань запобігання корупції звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства «Інформаційні технології» про стягнення коштів за договором № 1501 від 17.11.2020 про надання послуг у розмірі 158 897,98 грн, з яких: 69 437,99 грн пені та 89 459,99 грн штрафу.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 22.06.2022 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.

05.07.2022 від позивача засобами поштового зв`язку через відділ діловодства Господарського суду міста Києва надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.07.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/4972/22, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та встановлено строки надання сторонами відзиву, відповіді на відзив та заперечень.

Судом встановлено, що сторони належним чином повідомлялися про здійснення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

02.08.2022 через відділ діловодства суду відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній зазначає, що відповідач не допускав прострочення надання послуг за 4 етапом, оскільки затримка із підписанням акта була виключно зі сторони позивача, вмотивована відмова від підписання акта була відсутня, а відтак нарахування штрафних санкцій (пені) за прострочення надання послуг відповідачем за 4 етапом є безпідставним. Також відповідач зазначає, що відповідач свої зобов`язання за 6 етапом виконав вчасно і належним чином, про що повідомив позивача, надіславши відповідний акт та супровідну документацію, а тому нарахування штрафних санкцій є безпідставним.

12.08.2022 через відділ діловодства суду позивачем подано відповідь на відзив, в якому останній зазначає, що ТОВ НВП «Інформаційні технології» прострочено виконання зобов`язання за етапом № 4 договору: - на 7 календарних днів на суму 426 000, 00 грн (18.06.2021 - 24.06.2021); за етапом № 6 договору: - на 52 календарні дні на суму 1 277 999, 99 грн (19.10.2021 - 09.12.2021).

02.09.2022 через відділ діловодства суду позивачем подано додаткові пояснення по справі.

22.09.2022 через відділ діловодства суду відповідачем подані заперечення на відповідь на відзив.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

17.11.2020 між Національним агентством з питань запобігання корупції (далі - замовник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство «Інформаційні технології» (далі - виконавець, відповідач) було укладено договір № 1501 про надання послуг, відповідно до умов якого виконавець зобов`язується у 2020-2021 роках надати послуги згідно з ДК 021:2015: 72260000-5 «Послуги, пов`язані з програмним забезпеченням» (далі - Послуги) - Послуги з розробки, постачання та впровадження інформаційно-телекомунікаційної системи «Система управління справами», а замовник у межах видатків, передбачених кошторисом за бюджетною програмою КПКВК 6331010 (КЕКВ 3160), зобов`язується прийняти та оплатити послуги в порядку та на умовах, визначених цим договором (п.1.1. договору).

У п. 4.3. розділу IV договору сторони погодили, що цілями договору є послуги з розробки, постачання та впровадження ІТС СУС, які деталізовані й визначені в межах кожного етапу в календарному плані надання послуг (додаток 2 до договору).

Відповідно до п. 5.2. договору надання послуг здійснюється відповідно до календарного плану надання послуг (додаток 2 до договору) та інших умов цього договору.

Згідно з п.п. 5.9. - 5.10. договору послуги вважаються наданими виконавцем та прийняті замовником з моменту підписання сторонами Акту приймання-передачі послуг в повному обсязі, з урахуванням всіх етапів надання послуг. Підтвердженням надання послуг за кожним етапом є Акт приймання-передачі послуг за кожним етапом. Право власності на результати послуг наданих відповідно до календарного плану надання послуг (додаток 2 до договору) переходить до замовника з моменту підписання Акта приймання- передачі послуг за кожним етапом.

Послуги за договором були прийняті в шість етапів згідно з актами приймання-передачі робіт (послуг):

- від 17.12.2020 № 1501/727 на суму 1 278 000, 00 грн (виконання етапу № 1);

- від 18.02.2021 № 1501/037 на суму 1 278 000,00 грн (виконання етапу № 2);

- від 18.05.2021 № 1501/249 на суму 2 556 000, 01 грн (виконання етапу № 3);

- від 25.06.2021 № 1501/341 та №2 на суму 426 000, 00 грн (виконання етапу № 4);

- від 18.08.2021 № 1501 /499 на суму 1 704 000, 00 грн (виконання етапу № 5);

- від 10.12.2021 № 1501/637 та № 1501/638 на суму 1 277 999, 99 грн (виконання етапу № 6).

31.12.2021 Національне агентство звернулося до ТОВ НВП «Інформаційні технології» з претензією № 112-01/91911/21, в якій висловлено вимогу перерахувати суму пені за період прострочення невиконання взятого на себе зобов`язання, а також здійснити перерахування штрафу у розмірі вартості частини послуг, з якої допущено прострочення виконання понад тридцять днів.

16.02.2022 на адресу Національного агентства, листом ТОВ НВП «Інформаційні технології» від 09.02.2021 № 99 надійшла відповідь на претензію, у якій виконавець висловив свою незгоду із викладеними вимогами. Більше того, на переконання відповідача, листування, яке тривало упродовж договірних правовідносин не містило переліку допущених недоліків, а за своєю правовою суттю стосувалось побажань замовника до результатів наданих послуг.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем порушено взяті на себе зобов`язання щодо строків надання послуг за договором, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Зокрема, позивач у позовній заяві зазначає, що ТОВ НВП «Інформаційні технології» прострочено виконання зобов`язання за етапом № 4 договору: - на 7 календарних днів на суму 426 000, 00 грн (18.06.2021 -24.06.2021); за етапом № 6 договору: - на 52 календарні дні на суму 1 277 999, 99 грн (19.10.2021 - 09.12.2021).

Спір у справі виник у зв`язку із несвоєчасним, на думку позивача, виконанням відповідачем зобов`язання з виконання робіт на підставі договору, у зв`язку з чим позивач заявляє про стягнення пені у розмірі 69 437,99 грн та 89 459,99 грн штрафу.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Укладений між сторонами договір є договором підряду, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 61 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно із ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Стаття 853 Цивільного кодексу України встановлює обов`язок замовника прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові, в іншому випадку він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Відповідно до частини 4 статті 882 Цивільного кодексу України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

Матеріалами справи підтверджується надання відповідачем та прийняття позивачем послуг на підставі договору № 1501 про надання послуг, зокрема, актами приймання-передачі робіт (послуг):

-від 17.12.2020 № 1501/727 на суму 1 278 000, 00 грн (виконання етапу № 1);

- від 18.02.2021 № 1501/037 на суму 1 278 000,00 грн (виконання етапу № 2);

- від 18.05.2021 № 1501/249 на суму 2 556 000, 01 грн (виконання етапу № 3);

- від 25.06.2021 № 1501/341 та №2 на суму 426 000, 00 грн (виконання етапу № 4);

- від 18.08.2021 № 1501 /499 на суму 1 704 000, 00 грн (виконання етапу № 5);

- від 10.12.2021 № 1501/637 та № 1501/638 на суму 1 277 999, 99 грн (виконання етапу № 6).

Разом з тим , судом встановлено, що відповідно до умов договору надання послуг здійснюється у строк (не більше):

- за етапом № 1 - 1 місяць, тобто, до 17.12.2020:

- за етапом № 2 - 2 місяці, тобто, до 17.02.2021;

- за етапом № 3 - 3 місяці, тобто, до 17.05.2021;

- за етапом № 4 - 1 місяць тобто, до 17.06.2021;

- за етапом № 5 - 2 місяці, тобто, до 17.08.2021;

- за етапом № 6 - 2 місяці, тобто, до 17.10.2021.

Відповідно до ч. 1 ст. 839 Цивільного кодексу України підрядник зобов`язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором. У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення, строки виконання роботи або її окремих етапів (ст. 843, 846 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Підтвердженням надання послуг за кожним етапом є Акт приймання- передачі послуг (п. 5.10. договору).

Відповідно до Календарного плану надання послуг за 6 - кінцевим етапом - послуги мали бути надані до 17.10.2021, проте послуги були надані 10.12.2021, що підтверджується Актами приймання-передачі та Звітом про дослідну експлуатацію інформаційно-телекомунікаційної системи «Система управління справами».

Отже, з урахуванням положень ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України та умов договору відповідач зобов`язаний був виконати роботи за етапом № 4 до 17.06.2021 та за етапом №6 до 17.10.2021, проте роботи виконані за етапом № 4 25.06.2021 та за етапом №6 - 10.12.2021.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором щодо надання послуг, зокрема, дії відповідача є порушенням умов договору щодо своєчасного надання послуг.

Твердження відповідача щодо того, що він надсилав Акти приймання-передачі послуг за 4 та 6 етапом вчасно, в строки визначені у п. 5.5. договору, а саме не пізніше як за 5 робочих днів до кінця терміну, визначеного в Календарному плані надання послуг, а прострочення надання послуг за 4 та 6 етапом виникло виключно через безпідставне зволікання Національного агентства з підписанням Актів приймання-передачі послуг, суд вважає необґрунтованими та зазначає наступне.

Керуючись п. 5.3. договору, замовник приймає надані послуги в терміни та в порядку, передбачені цим договором, у разі відсутності претензій до якості та повноти наданих послуг.

Відповідно до умов п.п. 5.5. та 5.10. договору представник замовника протягом 5 робочих днів перевіряє виконання робіт згідно з представленим Актом приймання-передачі послуг і підписує його, або надає виконавцю письмову вмотивовану відмову від його підписання із зазначенням переліку недоліків та строків їх усунення. Підтвердженням надання послуг за кожним етапом є Акт приймання-передачі послуг за кожним етапом.

Отже, судом встановлено, що з умов договору вбачається, що належним підтвердженням дати отримання послуг за кожним з етапів є саме дата підписання відповідного Акту приймання-передачі, оскільки саме підписання Акта обома сторонами свідчить про приймання-передачу послуг в повному обсязі та відсутність зауважень чи недоліків.

Також безпідставними є твердження відповідача, що у листах про відмову від підписання Актів приймання-передачі послуг не зазначено про реальні недоліки, а наведені зауваження до якості та повноти наданих послуг, які на думку ТОВ НВП «Інформаційні технології», є лише «додатковими побажаннями» Національного агентства до системи, оскільки такі доводи відповідача спростовуються безпоседньо змістом листів позивача, які містять обґрунтовану відмову від підписання Актів приймання- передачі.

Зокрема, зі змісту листа Національного агентства від 17.06.2021 № 180-11/45519/21 вбачається, що позивач повідомив відповідача про виявлені недоліки та надав їх перелік, що міститься у додатку до листа. При цьому, Акт приймання-передачі послуг за 4 етапом (№ 1501/341 від 25.06.2021) містить перелік робіт, які були виконані, зокрема, зазначено про усунення недоліків, які стосуються плану дослідної експлуатації.

Крім того, судом встановлено, що листами від 13.10.2021 № 180-11/75532-21 та від 19.10.2021 № 71-05/76211-21 Національне агентство висловило обґрунтовану відмову від підписання Акту приймання-передачі послуг за 6 етапом, вказавши перелік виявлених недоліків.

Також з наданого ТОВ НВП «Інформаційні технології» звіту про дослідну експлуатацію інформаційно-телекомунікаційної системи «Система управління справами» від 09.12.2021 вбачається, що дослідну експлуатацію завершено саме 09.12.2021, тобто зі значним простроченням.

Твердження відповідача щодо того, що позивач помилково вказує, що в Акті приймання-передачі за 4 етапом (№ 1501/341 від 25.06.2021) усунення недоліків стосується планового виконання робіт, суд визнає помилковим, оскільки відповідно до календарного плану 4 етап складається з перевірки відповідності ІТС СУС вимогам ТЗ та договору на розробку, постачання та впровадження ІТС СУС та усунення виявлених недоліків, а у Акті приймання-передачі за 4 етапом зазначено про усунення недоліків, які стосуються саме плану дослідної експлуатації.

Встановлені вище обставини спростовують доводи відповідача та безпосередньо підтверджують порушення ним строків надання послуг за договором.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд зазначає, що згідно приписів частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (частина 2 статті 216 Господарського кодексу України).

Відповідно до положень частин 1, 4 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності (стаття 218 Господарського кодексу України).

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з пунктом 1 статті 546, статті 547 Цивільного кодексу виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.9.2. договору у разі порушень строків виконання зобов`язань за цим договором, визначених календарним планом надання послуг (додаток 2 до договору), виконавець сплачує пеню на користь замовника у розмірі 0,1 відсотка вартості послуг, які мали бути надані в рамках етапу відповідно до календарного плану надання послуг, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості послуг.

Таким чином, враховуючи доведення факту неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором щодо надання послуг, дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності (стягнення пені) відповідно до умов п. 9.2 договору.

Також, судом враховано, що оскільки останнім днем виконання зобов`язання за етапом №4 є 17.06.2021, відтак з урахуванням положень ст. 261 ЦК України, річний строк для звернення до суду обчислюється з 18.06.2021, а саме з наступного дня після дня, в який відповідач мав виконати зобов`язання за цим етапом договору.

Крім того, судом встановлено, що станом на 31-й день прострочення виконання умов за етапом № 6 договору, сума вартості послуг, що була не виконання становила 1 277 999, 99 грн.

Відтак розмір штрафу складає 89 459, 99 грн (1 277 999, 99 грн (вартість частини Послуг, з якої допущено прострочення виконання понад тридцять днів) х 7 %).

Судом перевірено розрахунки позивача, встановлено їх правильність та відповідність вимогам умов договору та чинного законодавства.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Таким чином, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача пені за порушення строків надання послуг у розмірі 69 437,99 грн та 89 459, 99 грн штрафу.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства «Інформаційні технології» (02072, м. Київ, вул. Єлизавети Чавдар, 5, офіс 212, код ЄДРПОУ 30116577) на користь Національного агентства з питань запобігання корупції (01103, м. Київ, бульвар Дружби народів, 28, код ЄДРПОУ 40381452) пеню у розмірі 69 437 (шістдесят дев`ять тисяч чотириста тридцять сім) грн 99 коп., штраф у розмірі 89 459 (вісімдесят дев`ять тисяч чотириста п`ятдесят дев`ять) грн 99 коп. та витрати зі сплати судового збору у сумі 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн 30 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 26.09.2022

Суддя І.О. Андреїшина